Описово-статистичні джерела до вивчення шляхетських маєтностей в Руському воєводстві у XVI-XVIII ст. (на прикладі Комарнівського комплексу у Львівській землі): інвентарі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.2:911(477.83)“15/17”

DOI: 10.26661 /swfh -2017-49-046

ОПИСОВО-СТАТИСТИЧНІ ДЖЕРЕЛА ДО ВИВЧЕННЯ ШЛЯХЕТСЬКИХ МАЄТНОСТЕЙ В РУСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ У XVI-XVIII СТ. (НА ПРИКЛАДІ КОМАРНІВСЬКОГО КОМПЛЕКСУ У ЛЬВІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ): ІНВЕНТАРІ

Б.В. Смерека

Ключові слова: описово-статистичні джерела, приватні маєтності, Річ Посполита, інвентарі.

Smereka B. Descriptive and statistical sources to study of the noble estates in Rus' voivodeship in 16th- 18th centuries (on the example of Komarno estate in L'viv land): inventories.

Key words: descriptive and statistical sources, private estates, Polish-Lithuanian Commonwealth, inventories

В першій частині нашого дослідження Стаття під назвою «Описово-статистичні джерела до вивчення шляхетських маєтностей в Руському воєводстві у XVI-XVIII ст. (на прикладі Комарнівського комплексу у Львівській землі): реєстри поборового, поголовного, подимного і чопового податку» опублікована в 47 випуску збірника «Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету». ми зосереджували увагу на відомостях про поселення Комарнівської маєтності у податкових реєстрах, які, в основному, були укладені в XVI --XVII ст. У другій частині ми звернемося до інформації іншого різновиду описово-статистичних документів - інвентарів. Огляд історіографії дозволяє констатувати, що аналіз їх інформаційного потенціалу найчастіше здійснювався дослідниками у рамках публікацій цих джерел. Власне, Руське воєводство, у складі якого знаходився Комарнівський комплекс, представлене рядом видань інвентарів, що стосуються практично одних лише королівських маєтків.

Так, впродовж 1896-1897 рр. на сторінках часопису Наукового товариства імені Шевченка “Записки НТШ” Михайлом Грушевським були опубліковані найдавніші серед досі віднайдених інвентарі Перемишльського (1494 р. [1]) та Львівського (1495 р. [2]) староств. У двох номерах журналу “Kronika powiatu Rohatynskiego” за 1933 р. знаходимо інвентар Рогатинської королівщини Галицької землі 1616 р., впорядкований невідомим дослідником [3]. В повоєнний період Ярославом Кісем та Ядвіґою Турською були видані два інвентарі - міських сіл Львова (Замарстинів, Поріччя і Волиця; єдиний, який не стосувався старостинських маєтностей) з 1546 р. [4] і самбірських соляних жуп 1558 р. [5].

В ряді статей Ігоря Смутка та Леоніда Тимошенка опубліковані описово-статистичні документи з історії Дрогобицького староства Перемишльської землі - зокрема, інвентар королівщини 1568 р. [6]. У 2015 р. вийшов друком інвентар Снятинського староства Галицької землі, опрацьований Петром Сіреджуком [7]. Таким чином, огляд джерельних публікацій і аналітичних розвідок засвідчує низький рівень репрезентації Руського воєводства (і, особливо, Львівської землі).

Відомості про Комарнівську маєтність вдалося відшукати у двох розлогих господарських інвентарях, аналіз інформативності яких ми проведемо у запропонованій статті. Оскільки інвентарі укладалися при переході маєтності від однієї особи до іншої, встановимо спочатку власників ключа. В першій частині дослідження ми згадували про володільців Комарнівського комплексу у XVI ст. (родину Мелецьких), додатково перелічивши власників сіл, що увійшли до складу маєтності з XVII ст. Так, у 1590 р., після одруження з донькою Миколая Мелецького Катажиною, Комарним оволодів Ян Остророґ (в 1610 р. зайняв уряд познанського воєводи), який збудував неподалік міста звіринець [8, с. 574; 9, с. 509, 510].

Комплекс зосереджувався у руках родини Остророґів впродовж більшої частини XVII ст. В поборовому реєстрі 1661 р. власником маєтності названий краківський канонік Станіслав Остророґ, внук Яна [10, с. 518]. За документом до складу ключа, крім Комарна, входило 15 сіл: Андріянів (3 лани), Березець (4,5 л.), Бучали (8 л.), Грімно (23 л.), Зашковичі (частина), Кліцько (8,25 л.), Колодруби (9 л.), Лівчиці (5 л.), Підвисоке (частина), Поріччя (1,75 л.; у тенуті Чурковського), Татаринів (6 л.), Угерці (1,75 л.), Хлопи (12 л.), Чуловичі (3 л.), Якимчиці (2 л.) [11, арк. 8, 8зв., 13, 26зв., 31зв., 32, 33зв., 38зв., 39, 46, 57зв. -58, 64, 80, 82зв., 88зв. - 89].

Відомо також, що перед 1690 р. маєтністю володів великий коронний хорунжий Ян Станіслав Яблоновський [12, c. 362 № 6064]. Обставини і точні дати передачі Остророґами комплексу Яблоновським встановити не вдалося. Можемо лише стверджувати, що родинні зв'язки усіх його власників в цей період були досить тісними. Так, дід Яна Станіслава, великий коронний мечник Ян Станіслав у 1630 р. одружився з донькою згаданого вище Яна Остророґа Анною [9, c. 511]. За свідченнями польського історика Станіслава Цинарського, вона внесла у володіння чоловіка “острозькі дібра” [13, c. 220-221]. Однак, місто Острог - центр однойменної ординації у Волинському воєводстві - перебував на той момент у власності магнатів Заславських. Невідомо, про які саме “дібра” йдеться - можливо, це була Комарнівська маєтність, яка могла ще у другій чверті XVII ст. певний період належати Яблоновським, після чого на деякий час повернулася до Остророґів.

26 травня 1690 р. Комарно від Яна Станіслава Яблоновського перейшло у власність Яна Кароля Дольського [14, с. 1712-1717; реґест: 12, с. 362 № 6064]. Першою його дружиною була донька рогатинського старости Зиґмунта Остророґа і Анни Потоцької Ельжбета, що в свою чергу доводилася двоюрідною онукою того ж таки Яна Остророґа (по батькові), а також племінницею Станіслава “Ревери” Потоцького (по матері), очільника Городоцького староства, яке межувало з Комарнівською маєтністю з півночі [15, с. 238]. Вдруге Ян Кароль Дольський одружився з Анною Ходоровською, донькою сестри великого коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського [15, с. 238; 16, с. 289]. В свою чергу, для Ходоровської шлюб з Дольським також був другим - вперше вона вийшла заміж за Константія Кшиштофа Вишневецького, з яким у неї народився син, Міхал Сервацій Вишневецький. Останній зосередив у своїх руках контроль над Комарнівським ключем після шлюбу з донькою Яна Кароля і Ельжбети Дольських Катажиною [12, с. 404 № 6816, 6821; 15, с. 227]. На момент оволодіння (початок XVIII ст.) ключ нараховував, крім Комарна, 23 поселення: Андріянів, Березець, Бірче, Бучали, Горбуля, Грімне, Ґрунт, Зашковичі (частково), Катериничі, Кліцько, Колодруби, Литовка, Лівчиці, Новосілки, Підвисоке, Повергів, Поріччя, Саска (Бартошівка), Свинюша, Татаринів, Хлопи, Чуловичі, Якимчиці [17, с. 1053, 1055, 1059, 1061, 1062, 1063, 10б4, 1065, 10б7, 1069, 1072, 1073, 1074, 1078, 1080-1081].

Старша донька Міхала Сервація Анна у 1722 р. вийшла заміж за ґорждовського старосту Юзефа Оґіньського (з часом набув уряд троцького воєводи) [15, с. 239]. У подружжя в 1730 р. народився син, Міхал Казімеж Оґіньський. У зв'язку з ранньою смертю батька в 1736 р. малолітній Міхал Казімеж не міг претендувати на володіння Комарнівським ключем і маєтність утримував у своїх руках його дід Міхал Сервацій. По смерті останнього в 1744 р. Міхал Казімеж вступив у боротьбу за дідів спадок - йому протистояв інший представник родини Оґіньських, надвірний литовський маршалок Іґнацій [18, с. 608]. Врешті, Міхал Казімеж Оґіньський зумів закріпити Комарно за собою. Привілеєм короля Станіслава Авґуста від 11 квітня 1767 р. місту в його дідичному володінні було надано право щорічних ярмарків - на Зелені свята і в день св. Михайла [19, с. 304].

Тепер перейдемо до огляду документів. Перший інвентар (точніше, його фрагменти) внесений в актову книгу гродського суду Львова. Документ не має початку, тому дата укладення нам невідома. Щоправда, її можна приблизно встановити за згаданими в інвентарі особами. Так, власником Колодруб “на цей час” названий Анджей Остророґ [20, с. 530], очільник Дроговизького староства Львівської землі. Про село Кліцько відомо, що воно на момент укладення документу придбане Барбарою Ґраб'янчиною з Куропатник у ґарволинського старости [20, с. 1129]. Барбара Ґраб'янчина (Ґраб'янка) згадана в люстрації Львівської землі 1661-1665 рр. як власниця (посесорка) Мервицької тенути (заставленої королівщини). “Держава” була передана їй за привілеєм короля Яна Казимира від 5 липня 1653 р. [21, с. 50]. У цій же люстрації знаходимо відомості про згаданого вище Анджея Остророґа [21, с. 29]. Тут він названий ґарволинським старостою1. Все це дає підстави датувати інвентар третьою чвертю XVII ст. (найімовірніше, 60-ми рр.)

Інвентар складається з чотирьох фрагментів [20, с. 371-378, 527-570, 1128-1135, 1155-1160]. Перший містить описи села Татаринів [20, с. 372-374, 374-378] та Кошарського фільварку [20, с. 371]. У другому (найбільшому) знаходимо описи Комарна [20, с. 555-558], сіл Андріянів [20, с. 538-540], Бірче [20, с. 540541] (разом із присілком Завадівка [20, с. 541-542]), Бучали [20, с. 546-547], Грімно [20, с. 568-570], Ґрунт Бірче [20, с. 549-550], Зашковичі [20, с. 550-552], Звіринець [20, с. 543], Кліцько [20, с. 543-546], Колодруби [20, с. 530-532], Косовець [20, с. 542], Лівчиці Горішні [20, с. 535-538], Лівчиці Долішні [20, с. 565-567], Новосілка [20, с. 527-528], Повергів [20, с. 532-534], Поріччя [20, с. 549], Підвисоке [20, с. 559-565], Саска (Бартошівка) [20, с. 529-530], Свинюша [20, с. 565-567], Татаринів (разом з фільварком Кошарки, згаданим вдруге [20, с. 534]), Хлопи [20, с. 558-559], Чуловичі [20, с. 548], Якимчиці [20, с. 547-548], фільварку Остророґ [20, с. 538], а також місцевих ставів - Великого [20, с. 552-555] і Паперинського [20, с. 535].

В третьому фрагменті перелічені загородники і комірники невідомого поселення [20, с. 1128-1129], містяться описи сіл Кліцько [20, с. 1129-1133] та Бірче [20, с. 1133-1135]. В четвертому згадуються мешканці невстановленого населеного пункту [20, с. 1155-1157], а також присутня інформація про села Катериничі [20, с. 1157-1159], Горбулю [20, с. 1159] і Литовку [20, с. 1159-1160].

Хоча документ у демографічному відношенні мало репрезентативний, він містить чимало відомостей, що стосуються просторових особливостей розвитку поселень (в т. ч. новозаснованих), а також природних об'єктів. Так, окрім згаданих вище Паперинського та Великого ставу (поруч з яким знаходилися села Андріянів, Березець, Лівчиці, Хлопи і фільварок Остророґ), інвентар фіксує Чуловицький (Новий) став поруч з Чуловичами і Катериничами та Кожухівський став неподалік Підвисокого. Повідомляє документ і про експлуатацію лісових угідь маєтності, найбільш зосереджених у південно-східній її частині, в околицях Татаринова і Колодруб. Ними користувалися мешканці інших сіл ключа - інвентар повідомляє, що жителі Горішніх Лівчиць, навколо яких лісів немає, вирубували тут дерева для зведення гребель на Верещиці. Згадка про сплату “свинячої і бджолиної десятини” у Підвисокому та Долішніх Лівчицях також опосередковано вказує на використання лісових масивів з господарською метою, оскільки в дубові ліси Уряд очільника королівщини з центром у містечку Ґарволін (Мазовецьке воєводство) у XVII ст. фактично переходив у спадок між представниками родини Остророґів. Ян Остророґ посідав уряд ґарволинського старости до смерті (1622 р.) [9, с. 509]. Старостою, ймовірно, був і його старший син Миколай [10, с. 518]. селяни водили годувати жолудями стада свиней (як свідчить запис про мешканців с. Литовка, розташованого біля невеликої діброви). Бджільництвом, як правило, також займалися у лісах.

Повідомляє документ і про нові поселення маєтності. Неподалік Долішніх Лівчиць знаходилось новозакладене село Свинюша. Про Косовець зазначено, що “grunt ten [має] kilka zagrod”. Частина села Бірче (можливо, присілок) під назвою Завадівка перебувала у власності якогось П'яновича. Інші згадки про Завадівку в описово-статистичних документах відшукати не вдалося. У володінні Висоцького (ім'я невідоме) знаходилась неназвана частина с. Грімно.

Цікавими є описи ще двох невеликих сіл на півночі маєтності. Зокрема, Литовка, яка відома нам ще з 1427 р. (детальніше - у першій частині нашого дослідження). У описово-статистичних джерелах, створених до середини XVII ст. згадку про це поселення відшукати не вдалося. Нами висловлювалося припущення, що причиною могло бути свідоме приховування факту існування населеного пункту власниками комплексу з метою “применшити” кількість підконтрольних володінь, а відтак - скоротити витрати на сплату ланового податку. Однак, причина “зникнення” села з фіскальних документів могла полягати і в його занепаді. Так, інвентар повідомляє про Литовку, як про “кілька халуп” біля Комарна неподалік невеликого дубового лісу. Новоосадженим селом документ називає також урочище Горбулю (відоме нам з поборових та подимних реєстрів XVI-XVII ст. під назвами Угерці, Венґерці та Венґерка). Йшлося про повторну локацію поселення, яке попередньо також переживало занепад.

Заново, на місці викорчуваного лісу, було закладене Підвисоке1. На момент створення документу у поселенні вже була церква, оскільки згадувалося, що пароху належить лан угідь. Подібні землеволодіння існували також в Колодрубах та Грімному. Чверть лану належало пароху Кліцька. На ґрунтах Підвисокого виникло село Новосілки (в документі - Новосілка; тепер Новосілки-Опарські).

Окремої уваги заслуговує опис в документі обставин закладення Горбулі. Вони дають змогу унаочнити, хто і яким чином був задіяний до процесу локації (нехай і повторної) нового поселення. Згідно інвентаря, Горбулю, розташовану між Бучалами і Чуловичами та “відокремлену від Катеринич” (очевидно, йшлося про локацію на ґрунтах останнього села) заклав кавалькатор (берейтор, учитель верхової їзди) Кшиштоф, якому в цій місцевості належало кілька лук (очевидно, для випасу коней). Його зусиллями тут було зведено кілька будинків і облаштовано пасіку.

Чимало відомостей документ подає про інфраструктуру маєтності, зокрема про фільварки, яких згадано чотири. Так, фільварок Кошарки, розташований по дорозі з Повергова в Татаринів, “під колодрубівськими лісами”, був неоселеним, однак корчмарю з Татаринова тут належав лан угідь. Власниками господарства названі Турський і Ганський. Імен цих осіб встановити не вдалося. Відомо лише, що 27 вересня 1721 р. Ганський передав фільварок (у документі “folwarku onego Tatarynow nazwanego” [14, с. 384]) у заставне володіння хелмському чашнику Боґуславу Бєльському, про що йшлося у документі, внесеному в акти львівського ґродського суду [14, с. 383-386; реґест: 12, с. 362 № 6064]. Ще один фільварок - Остророґ - знаходився “на просторах Андріянова і Лівчиць”. Неподалік с. Хлопи також зафіксовано два неназваних господарства.

На розвиток корчем у маєтності опосередковано вказує інформація про землеволодіння корчмарів. Окрім згаданого вище лану у Кошарках, подібні угіддя знаходимо в Долішніх Лівчицях та Грімному. Корчмаря та мельника згадано в переліку мешканців с. Кліцько. Окремо, “Корчмарське поле” зафіксоване в описі Великого ставу. Серед млинів ключа нам відомо про два об'єкти, розташованих в Долішніх Лівчицях. Один млин на трьох колах знаходився на Великому ставі біля греблі, інший - на чотирьох колах - на Паперинському ставі.

Ще один цінний інвентар Комарнівської маєтності був укладений 17 серпня 1746 р. [23, с. 2083-2154]. На відміну від попереднього, він значно докладніший та інформаційно більш вартісний. Документ розпочинається зі статистичної частини, оформленої в таблицю, колонками якої є порядковий номер, ім'я і прізвище землевласника, кількість відробіткових днів, число городів, ріллі (присутні на передмістях Комарна та в селах), волів та коней. Також зафіксовані об'єми натуральної (овес, гуси, каплуни, кури, яйця у копах і штуках) і грошової данини (чинш з “осілості” та “панщини”, з ріллі, городів та пасовищ). Кошти сумуються внизу кожної сторінки (Latus) і в кінці таблиці кожного населеного пункту. Перелік мешканців Комарна розбито на окремі списки за вулицями і передмістями. Після даних про мешканців кожного з сіл слідує інформація про пусті чверті та передані в найм загороди. Подекуди окремо перелічені такі категорії сільських мешканців, як комірники, загородники, мельники тощо. Статистичні відомості завершує загальний сумарій доходів. Далі слідує наративна частина: список повинностей мешканців маєтності (натуральна данина, обов'язок шарварку тощо) [23, с. 2134-2137], детальні описи Комарнівського замку [23, с. 21382143], дворів у Литовці [23, с. 2143], Кліцьку [23, с. 2144-2145], Татаринові [23, с. 2145], Колодрубах [23, с. 2146-2148], Березці [23, с. 2149-2151], Остророзі [23, с. 2152-2154] та фільварку Герман [23, с. 21512152].

Звернемося до інформації статистичної частини інвентаря, де зібрані переліки власників нерухомості і земельних ділянок у 23 поселеннях маєтності. Згідно з нашими підрахунками, усього документом охоплено 939 господарів (див. табл. 1). З них 342 мешкало у Комарному, що складає 36 % від сумарної кількості. За Село Підвисоке відоме з XV ст. 4 травня 1464 р. тут (а також в сусідніх поселеннях Велика Горожанна і Ричагів; у джерелі villis nostris Rozonia, Podwisolcze, Riczichowj було впроваджене німецьке право [22, с. 517; реґест: 12, с. 8 № 128]. етнічним складом, в місті серед власників кількісно домінували поляки - 234 особи. Також в Комарному мешкали усі 67 осіб, що були ідентифіковані за іменами як євреї.

Серед урбанонімів в інвентарі зустрічаємо вулицю Шевську. На жаль, з документу неможливо встановити, скільки і чи взагалі на цій вулиці проживали шевці, однак з попереднього недатованого інвентаря довідуємося, що в переліку податків і мит, сплачуваних містянами (ярмаркове, мостове, гребельне), фігурував обов'язок шевців надавати до двору по дві пари “ботів” (чобіт) з кожного ремісника [20, с. 556-557].

Сільське населення маєтності за своїм етнічним складом було переважно українським. Поляки кількісно домінували лише у двох селах - розташованих у безпосередній близькості від Комарна Хлопах, а також у Бучалах.

приватний маєтність комарнівський ключ

Таблиця 1. Населення Комарнівської маєтності за інвентарем 1746 р.