Політика російського уряду щодо іноземних колоністів як один з факторів розвитку сільського господарства і промисловості Півдня України у другій половині XVIII – першій половині XIX століття: історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930:37.091.8(477)«17/18»

Центрально-український національний технічний університет

ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ ЩОДО ІНОЗЕМНИХ КОЛОНІСТІВ ЯК ОДИН З ФАКТОРІВ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРОМИСЛОВОСТІ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ

О. Скороход

Необхідність розуміння особливостей економічного поступу держави актуалізує вивчення історичного досвіду проведення господарської політики. Етнічна строкатість Півдня України зумовила появу історичних та історико-економічних досліджень, що так чи інакше намагаються з'ясувати шляхи формування такого явища як поліетнічність регіону, соціальні трансформації, що відбуваються у зв'язку з такою особливістю, а також вплив наявності великої кількості відмінних етносів на господарський поступ краю.

Метою нашої розвідки є аналіз історико-економічного наукового доробку з проблеми політики російського імперського уряду щодо іноземних колоністів як однієї зі складових економічного поступу південноукраїнського регіону. Не претендуючи на вичерпність переліку, ми аналізуємо праці, що в контексті вивчення загальної економічної історії краю описують присутність іноземного населення та його вплив на господарську політику уряду в регіоні.

Стан наукової розробки проблеми свідчить, що вона ще не знайшла свого відображення в науковій літературі. Лише окремі її аспекти висвітлюються у відповідних історіографічних розділах проаналізованих нижче робіт.

Перший дослідник історії Північного Причорномор'я А. Скальковський знав три типи господарства Півдня України [1, с. 3]: український (засів ярової пшениці, виготовлення борошна з кукурудзи, велике скотарство без загонів, мале городництво), татарський (кінні табуни) і болгарський (розвинене городництво і птахівництво, обробіток волами, нахил до осінньої оранки). Д. Багалій в Степовій Україні вбачає чотири типи господарства: український (ознаки його: плуг, віл і віз, скотарство без загонів, мале городництво), молдаванський (добре поставлене вівчарство і конярство), болгарський (садівництво, виноградництво і городництво) і німецький (покращене скотарство, вживались коні, машини й угноєння полів) [2, с. 13].

Серед перших фундаментальних досліджень проблем іноземної колонізації слід виділити також монографію Г. Писаревського «Из истории иностранной колонизации в России в XVIII в.» [3], у котрій значна увага приділялась різноманітним пільгам, які надавав царський уряд переселенцям, у тому числі й фінансовим. Автор вказував, що влада, вирішивши залучити іноземних, зокрема, німецьких колоністів до переселення в межі Російської імперії, серед іншого, мала на меті отримувати від них земельну подать після завершення пільгових років, а також нанести збитків прусському королю в плані фінансових та людських ресурсів, що було б «рівносильно тому, як би баталію у нього виграти» [3, с. 43].

М. Слабченко виділяє особливості господарювання колоністів, що забезпечили їм високу конкурентоспроможність, зокрема, на його думку, колективний характер обробітку землі дозволяв нівелювати нестачу реманенту та робочих рук, дати ріллі відпочити через регулювання сівозмін, розводити особливі породи пшениці тощо. На його думку, саме «колективізація давала змогу давати опір приватному землевласникові - сусідньому поміщикові» [4, с. 23].

Як пише М. Слабченко, колонія була сильним конкурентом, тому що являлася вона зі своїм громадським укладом й господарчою діяльністю іншою культурою. Наприклад, у колоністів, розводилася особлива порода пшениці «вітенштайнівська, з котрою навіть наприкінці 30-х років XIX ст. нашим поміщикам, що звикли до гирки чи арнаутки, не можна було конкурувати» [4, с. 24]. Звернув він увагу і на реманент, котрим користувалися колоністи, особливо меноніти [4, с. 24].

Важливу запоруку процвітання колонії учений вбачав в умінні переселенців отримати найбільший визиск від наданих їм урядом пільг: «поселені в Степовій Україні, добре забезпечені землею - відводилось по 65 дес. на родину, бувало й до 80 дес. - колонії позбавлені були некрутів, кватир, постоїв і мали права иноді ті ж, що й дворянство; наприклад, за ними визнавалось право варки вина» [4, с. 24], збирався менший поземельний податок тільки з доброї землі і менше подушне, що дозволило менонітам без зайвих труднощів поставити своє господарство краще за поміщицьке. Община їм не заважала - німці уникали незручностей при допомозі переділів не за їдцями, а за дворами, шляхом зберігання двора в раді й за участю в переділах тільки представників дворів. При такій системі хиби переділів зводилися до мінімуму, й одержувалося в наслідку спадкове землеволодіння, забезпечене формами общинних порядків.

За монографією ученого урядова діяльність із сприяння розвитку господарства колоністів носила індивідуальний характер. Так, він наводить приклад, як «з самого початку XIX стол. уряд сконтрактувався з саксонцем Міллером, видавав йому відповідні суми грошей і вирядив за кордон по вівці. 1804 р. Міллер прибув до Степової України з 1200 мериносами й 25 чабанами, що вміли обходитися з тими вівцями. За малий час, а власне до початку 1808 р. в Міллера вже налічувалось 7038 мериносів, 25000 метисів і до 36000 приплоду» [4, с. 29]. Слідом за Міллером з'явилися панські овечі заводи в поміщиків Піктета, Ревеліо, д'Епініє, Шостака та ін., а вже зростання їх господарств, забезпечений збут і певний великий прибуток стали імпульсом до переносу вівчарства в інші місцевості України [4, с. 31].

Далеко гіршою була справа з хліборобськими єврейськими колоніями, початок яких відноситься до кінця XVIII ст., а формальне визнання пов'язане з 1807 р., бо ці колонії мали на собі тавро примусовості. Єврейські колонії розвитку не мали, попавши в цупкі руки равінів, і до реформи єврейських колоністів налічувалось кілька десятків душ [4, с. 25-26].

Дещо інші думки висловив Ф. Ястребов, згідно праці якого в 1803-1810 рр. у Херсонській губернії оселилось 15 тис. іноземців. При цьому він стверджує, що «значне число їх належало до заможної верхівки, яка експлуатувала бідноту, що переселялась разом з нею, а також місцевих батраків. Масі колоністів-переселенців жилось так само тяжко, як і кріпакам у сусідніх поміщиків» [5, с. 15]. На думку вченого, царський уряд не давав колоністам достатньої допомоги, хоч і обіцяв їм її для переїзду і влаштування на нових місцях. Так, дослідник пише, що в 1817 р. з 1500 німецьких колоністів, що прибули в Одесу, 600 померли від голоду і хвороб, не дочекавшись через бюрократичну тяганину виділення їм ділянок землі і не одержавши ніякої допомоги від уряду. Нерідко колоністи- іноземці, не витримавши тяжких умов життя, повертались назад на батьківщину [5, с. 15-16]. етнічний імперський уряд колоніст

I. Гуржій [6, с. 227] погоджувався з думкою відомого українського економіста П. Лященка [7, с. 491] з приводу того, що в південних губерніях значного поширення набуло колоністське фермерство, яке стало одним з найбільш ранніх форм масового дрібно-капіталістичного господарства, переважно зернового та тваринницького напряму. Особливості господарювання поселенців описала О. Дружиніна, відзначивши, що «за прикладом українців всі поселенці переходили на використання волової тяги і плуга» [8, с. 72]. Найбільша заслуга переселенців була в тому, що вони приносили на Південь свої знання і технічні навички, що сприяло розвитку ремесла і мануфактурної промисловості [8, с. 83]. Учена співставила урядову пільгову політику щодо поселенців із зовнішньополітичними обставинами - пік заохочувальних заходів припадав на період від Кучук-Кайнарджійського миру 1774 р. до російсько-турецької війни 1787-1791 рр., коли постала гостра необхідність втримати завойовані території.

Н. Полонська-Василенко пише, що «відкриття вільного шляху до Чорного моря сильно вплинуло на сільське господарство» [9, с. 339]. Зокрема, на Півдні України зростали посівні площі (з 1778 до 1851 р. у 25 разів), регіон став базою для розвитку конярства, тонкорунного вівчарства. Дослідниця наводить дані, які свідчать про швидке встановлення торгівельних зв'язків Півдня з іншими регіонами України. Так, за період 1797-1857 рр. кількість купців в Одесі зросла у 42 рази [9, с. 348].

Для радянської історіографії було характерним вважати визначальною у розвитку господарства роль народних мас та наростання виробничих сил, а не дії царського уряду. Показовими у цьому плані є праці В. Ващенка [10] з історії промисловості південних міст та С. Секиринського [11] із сільського господарства Таврії.

У роки незалежності було здійснено ряд наукових досліджень, що достатньо глибоко висвітлюють окремі аспекти нашої проблеми. Так, особливою була податкова політика уряду. Як пише В. Орлик, в українських губерніях Півдня існувала низка поселень та колоній іноземців, котрі отримали значні фіскальні преференції, визначені в кожному окремому випадку відповідним законодавчим актом [12]. Навіть по завершенні пільгових років колоністи не зливалися із масою податного населення імперії, а зберігали значні особливості в оподаткуванні. Ті з них, котрі жили на казенних землях, не підлягали подушному оподаткуванню, на подушній основі вони лише сплачували збори - накладні до подушного, зокрема на утримання водних і сухопутних шляхів сполучення та на утримання присутственних місць. Проте колоністи, які мешкали на власних чи поміщицьких землях, обкладалися подушними податями за окладами поміщицьких селян [13, с. 511].

Податкова політика Російської імперії визначалася не лише становим підходом. Існувало оподаткування за етнічною та релігійною належністю, в тому числі й в українських губерніях. Так, наприклад, для євреїв у кінці XVIII - середині XIX ст. встановлювалися спеціальні збори, кримські татари до 1829 р. взагалі звільнялися від сплати державних податей. Лише в 1832 р. татари-селяни Кримського півострова майже зрівнюються у платежі подушного із іншими категоріями державних селян, але оброчна подать на них так і не була поширена [14].

Особливості урядових пільг щодо запрошених колоністів виявились і у митно- в'їздній політиці російського уряду, про що свідчить стаття М. Бєлікової [15]. Загалом до 1842 р. підчас поселення на півдні України німців та менонітів, якщо вони селилися на казенних землях, з них не стягувалось мито за провезення майна. Це було необхідно російському уряду для стимулювання колонізації регіону. При провезенні майбутніми колоністами товарів на продаж до 1839 р. його ціна сягала 300 крб., а після лише 90 крб. на родину, за цієї умови вони ввозили його безмитно. Якщо товарів ввозилось більше, то мито стягувалось на загальних підставах. М. Бєлікова виділяє цілу групу тарифно-митних заходів для запобігання обману з боку колоністів. Як вважає учена, подібними заходами держава прагнула захистити власні інтереси.

Іноземний чинник відобразився і в розвитку торгівлі на Півдні України, про що пише Г. Сигида [16]. За її словами, урядові пільги, гарантовані іноземцям-переселенцям, розвиток морської торгівлі сприяли формуванню італійських громад у Криму та в Одесі [16, с. 58].

Л. Циганенко [17] довела провідну роль південноукраїнського дворянства у соціально-економічному розвитку та суспільно-політичному житті регіону у другій половині XVIII - на початку XX ст. При цьому вчена детально вивчила як формування його етнічного складу [17, с. 125-179], так і активну участь дворян (німців, французів, італійців та греків) у процесі освоєння та колонізації південного регіону [18].

У контексті загальноукраїнської історії помітною є праця О. Машкіна [19], у якій висвітлюється питання про місце підданих іноземних держав у процесах зародження та становлення промисловості Наддніпрянщини, сільського господарства, транспорту, торгівлі, фінансів, будівельної справи, а також сфери послуг. Матеріали книги структуровано за проблемним принципом, тож південний регіон не висвітлюється окремо.

У результаті проведеного дослідження ми можемо констатувати, що усі дослідники даної проблеми відзначають етнічну строкатість Півдня України як визначальний фактор розвитку господарства краю. Такий стан речей підсилювався також і урядовою політикою щодо іноземних переселенців, які отримували надзвичайні пільги та преференції від держави, що зумовило швидкий поступ економіки українського степу. У подальшій перспективі доцільно було б проаналізувати студіювання особливостей ведення господарства окремими етнічними групами, які населяли цей край.

Література

1. Скальковский А. Опыт статистического описания Новороссийского края. География, этнография и народонаселение Новороссийского края. [В 2 ч.]. Ч. 1. - Одесса: В Тип. Л. Нитче, 1850. - [4], 366 с.

2. Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. Исторический этюд / Д. И. Багалей. - Киев: Типография Г. Т. Корчак- Новицкого, 1889. - 118 с.

3. Писаревский Г. Г. Из истории иностранной колонизации в России в XVIII в. : (По неизд. архив. документам) / Г. Писаревский. - М. : печ. А. И. Снегиревой, 1909. - XII, 342, 84 с.

4. Слабченко М. Є. Матеріяли до економічно-соціальної історії України XIX ст. - Харків, 1925. - Т. 1. - 318 с.

5. Ястребов Ф. А. Нариси з історії України / Ф. А. Ястребов. - Київ. - Вип. 8 : Україна в першій половині XIX століття. - 1939. - 274 с.

6. Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст. - К., 1954. - 451 с.

7. Лященко П. І. Історія народного господарства СРСР. - К., 1951. - Т.1. - 635 с.

8. Дружинина Е. И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. / Е. И. Дружинина. - М. : АН СССР, 1959. - 279 с.

9. Полонська-Василенко Н. Історія України : У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. - 4-те вид., стереотип. - К. : Либідь, 2002. - 608 с. (Репринтне відтворення видання: Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Мюнхен, 1972 - 1976).

10. Ващенко В. П. Развитие капиталистической промышленности и торговли в городах Юга Украины в дореформенный период (конец XVIII в. - 1861 г.): Автореф. дис... канд. ист. наук / Одесский госуниверситет им. И. И. Мечникова. - Одесса, 1972. - 31 с.

11. Секиринский С. А. Сельское хозяйство и крестьянство Крыма и Северной Таврии в конце XVIII - начале XX вв.: Автореф. дис. д-ра ист. наук. - Львов, 1974. - 33 с.

12. Орлик В. Іноземні переселенці й колоністи в податковій політиці Російської імперії у кінці XVIII - середині XIX ст. // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. - Випуск 23. - К.: УНІВЕРС, 2007. - С.148-156.

13. Орлик В. М. Податкова політика Російської імперії в Україні в дореформений період: Монографія - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2007. - 631 с.

14. Орлик В. М. Кримські татари у податковій політиці Російської імперії в дореформений період / Орлик В. М. // Проблеми історії України XIX - початку XX ст. - 2008. - 14. - С. 157-163.

15. Бєлікова (Романюк) М. В. Митні тарифи на провіз та продаж майна і товарів під час імміграції та еміграції іноземних колоністів (1763-1842) / М. В. Бєлікова (Романюк) // Наук. пр. іст. ф-ту Запоріз. нац. ун-ту. - 2010. - Вип. 29. - С. 20-23.

16. Сигида Г. А. Основні форми торговельної діяльності купецтва Південної України першої половини XIX століття // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя, 2010. - Вип. XXVIII. - С. 56-60.

17. Циганенко Л. Ф. Дворянство Півдня України (друга половина XVIII ст. - 1917 р.) : Монографія. - Ізмаїл : СМИЛ, 2009. - 384 с.

18. Циганенко Л. Ф. Дворяни - іноземці в освоєнні південноукраїнських земель (друга половина XVIII-XIX ст.) // Часопис української історії: збірник наукових статей / За ред. докт. іст. наук, професора А. П. Конура. - К., 2009. - Вип. 13. - С. 5-19.

19. Машкін О. М. Іноземці в соціально-економічному житті України кінця XVIII - першої половини XIX ст. / НАН України. Інститут історії України. - К.: Інститут історії України, 2008. - 450 с.

Анотація

У статті аналізуються праці з економічної історії України та її Півдня у контексті вивчення економічної політики російського уряду щодо іноземних колоністів. Автором показано, що на розвиток сільського господарства та промисловості краю впливала етнічна строкатість його населення.

Ключові слова: історіографія, економічна політика, господарство, колоністи, Південь України, імперський уряд.

В статье анализируются труды по экономической истории Украины и ее Юга в контексте изучения экономической политики российского правительства в отношении иностранных колонистов. Автором показано, что на развитие сельского хозяйства и промышленности края влияла этническая пестрота его населения.

Key words: historiography, economic policy, economy, colonists, South of Ukraine, imperial government.