Українсько-молдовські зв’язки XVI-XVII ст.: військово-політичний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

УКРАЇНСЬКО-МОЛДОВСЬКІ ЗВ'ЯЗКИ XVI-XVII СТ.: ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИЙ КОНТЕКСТ

Л. Циганенко, доктор історичних наук, професор

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються події, пов'язані з одним з етапів українсько-молдовських стосунків у період з 1538 по 1685 рр. З'ясовано роль і місце українського козацтва у внутрішньополітичному житті Молдавського князівства. Наведені факти свідчать, що запорозькі козаки відіграли помітну роль в боротьбі за Молдову, а взаємодопомога та спільна боротьба українців и молдован проти турків і татар сприяли закладенню ґрунтовних підвалин для подальших дружніх дипломатичних та міжетнічних стосунків.

Ключові слова: козацтво, Молдавське князівство, союзництво, Дмитро Вишневецький, Іван Підкова, Тиміш Хмельницький, Роксанда Лупул.

АННОТАЦИЯ

Цыганенко Л.

В статье рассматриваются события, связанные с одним из этапов украинско- молдавских отношений в период с 1538 по 1685 годы. Определена роль и место украинских казаков во внутриполитической жизни Молдавского княжества. Приведенные факты свидетельствуют о том, что запорожские казаки сыграли заметную роль в борьбе за Молдавию, а взаимопомощь и совместная борьба украинцев и молдаван против турок и татар способствовали созданию прочных основ для дальнейших дружественных дипломатических и межэтнических отношений.

Ключевые слова: казачество, Молдавское княжество, союзничество, Дмитрий Вишневецкий, Иван Подкова, Тимош Хмельницкий, Роксанда Лупул.

ANNOTATION

Ukrainian and Moldovan Relations in the 16^th and 17^th centuries: military-political context.

Tsyganenko L.

Key words: Cossacks, Principality of Moldavia, alliance, D. Vishnevetsky, I. Podkova, Timosh Khmelnitsky, Roksanda Lupul.

Не зазирнувши в минуле, неможливо зрозуміти сучасність.

Сучасні міждержавні відносини між Україною і Молдовою, встановлені 10 березня 1992 р., базуються на більш ніж 600-річних культурних, церковних, історичних, політичних, наукових зв'язках українців і молдован. У стосунках між двома сусідніми народами були різні періоди: зближення та непорозуміння, дружньої підтримки та протистояння. Для науковців особливий інтерес представляє період XVI-XVII ст., пов'язаний з українським козацтвом, котре відігравало чималу роль у внутрішньополітичному житті Молдови та її зовнішньополітичній діяльності.

Не можна сказати, що дана проблематика відноситься до числа малодосліджених. Різні аспекти цього питання були піддані аналізу та критичній оцінці дослідників, починаючи з літописців і закінчуючи сучасниками. Розробкою питань взаємовідносин між українськими козаками і Молдавським князівством, їх місцем в антитурецькій боротьбі та впливом на міжнародне становище держави займалися як видатні українські історики - М. Грушевський, В. Голобуцький, М. Костомаров, І. Крип'якевич, так і сучасні авторитетні дослідники: В. Панашенко [1], А. і А. Мойсей [2], В. Щербак [3], Б. Брилинська [4] та ін.

Мета нашої розвідки полягає в комплексному висвітленні всього періоду активного втручання козаків у внутрішньополітичну ситуацію в Молдавському князівстві, порівнянні різних точок зору на тогочасні події.

З 1538 р. Молдавська держава була у васальній залежності від Османської імперії. Ця залежність мала номінальний характер, бо в Молдавському князівстві управління зберігалося в руках місцевого нобілітету, а Туреччина отримувала данину в розмірі 12 тис. золотих [5, с. 132]. Наступні кілька десятків років у країні відбувалась постійна зміна правителів - господарі змінювали один одного, довго не затримуючись на престолі. Це був період соціальної напруженості для держави. Молдавани змушені були не лише виконувати повинності на користь місцевих феодалів, а й сплачувати данину туркам. Тому цілком зрозумілими є їх пошуки надійного союзника в боротьбі з Портою. Одним з таких союзників могло стати українське козацтво.

Перші згадки про спільні бойові дії молдаван і козаків відносяться до 1541 р., коли їх об'єднаний загін розгромив турецькі війська, пройшовши шлях від Бендер до

© Л. Циганенко, 2017

Білгорода [6, с. 228]. У листі турецького султана Сулеймана І королю Сигізмунду І повідомляється: «... нещодавно розбійники з молдавських підданих підняли голову та вбили свого воєводу, та. знаходячись у зговорі з іншими людьми з вашого королівства (козаками) напали спільно на села в околицях Білгорода і Бендер, вбиваючи людей, забираючи худобу, грабуючи всіх, перейшли до ваших володінь. » [7, с. 81-82].

На початку 60-х років XVI ст. у боротьбу за молдавський престол втручається Іоан Яків Гераклід, що отримав прізвисько Деспот. Яків Гераклід увійшов в історію як авантюрист міжнародного масштабу, який завдяки своїй пронирливості спромігся отримати від імператора Карла V титул графа Палатинського, пізніше видавав себе за родича Роксанди Рареш та нащадка Гераклідів [8, с. 40]. У результаті військового протистояння, за допомогою іноземних найманців і козаків, у 1561 р. Я. Гераклід стає молдавським господарем. Як слушно зазначає дослідник О. Балух, «козаки, як наймана сила, стали важливим фактором політичного життя Молдавії тих часів» [9, с. 12].

Влітку 1563 р. в Молдавському князівстві розпочався заколот місцевих бояр, які були невдоволені внутрішньою політикою господаря. До того ж, Я. Гераклід був протестантом й доволі негативно ставився до православної церкви, що не додавало йому популярності. Заколот очолив боярин Штефан Томша, який відрізнявся особливою жорстокістю по відношенню до підлеглих, чим відлякував від себе місцеву аристократію. Частина місцевого боярства, не бажаючи коритися Томші, звернулася до Дмитра (Думитрашка - так його називали молдавські літописці) Вишневецького з пропозицією зайняти молдавський престол. Князь Д. Вишневецький, улюбленець польського короля Сигізмунда II Августа та «стражник на Хортиці, син сестри по матері господаря Петра Рареша, був «батьком української молдавської політики» та затятим ворогом Порти» [8, с. 41]. Таким чином, на молдавський престол претендували відразу три особи.

Існує декілька версій подальшого перебігу подій. На наш погляд, найбільш вірогідною виглядає версія, яку відстоює О. Балух. Вона полягає в наступному: частина молдавських бояр звернулася до Д. Вишневецького з пропозицією негайно виступити на Сучаву, де проти Я. Геракліда спалахнуло повстання. Не гаючи часу, український князь виступив у похід з боку Сорок - традиційного місця переправи козаків через Дністер. На шляху до Сучави боярин Томша, прагнучи зайняти місце господаря Молдови, влаштував засідку й напав на загони Д. Вишневецького, якого було поранено й захоплено в полон [9, с. 13]. Пізніше Ш. Томша передав

Вишневецького султану Сулейману І, за наказом якого князя було страчено [10, с. 65]. Наразі турецькі документи, які б розповідали про останні дні життя Д. Вишневецького, поки не знайдені, однак у польських хроніках є інформація, що турки стратили князя в жовтні 1563 р., скинувши з фортечної башти на залізні гаки [11, с. 87]. І хоча одна з перших спроб втручання з боку українського козацтва в міжусобну боротьбу в Молдавському князівстві закінчилася невдало, це свідчить, з одного боку, про поступове його перетворення на суб'єкт європейської політики, здатний зупинити османську агресію [12, с. 186], а з іншого - використання козацтва як вагомого важеля для вирішення питань внутрішньополітичного життя князівства. Молдавські літописці Мирон Костін та Іоанн Некулче, висловлюючи ставлення молдавського народу до козаків взагалі, уславляли Вишневецького як героя антитурецької боротьби [6, с. 229].

Наступний епізод спільної боротьби проти турків та вступу козаків на територію Молдавії пов'язаний з ім'ям козацького гетьмана Івана Сверчевського, який у 1574 р. прийшов на допомогу господарю Іоанну - воєводі. Й хоча спільний загін українців і молдаван практично повністю був знищений турками, учасники цього походу залишили по собі пам'ять славетних захисників християнської віри [13, с. 31].

Через кілька років сталася чергова зміна господаря Молдавського князівства. В середині 70-х рр. XVI ст. на чолі держави став Петро IV Кульгавий, який менш за все піклувався про населення країни, чим викликав невдоволення серед місцевих мешканців. І знову представники молдавського боярства відправляють делегатів до українських козаків з метою вмовити Івана Підкову зайняти молдавський престол, навести лад в країні та очолити боротьбу проти турків.

Коли, та за яких обставин з'явився Іван Підкова серед козаків, - достеменно не відомо. Своє прізвисько він отримав за нечувану силу: міг пальцями зламати підкову або зігнути талер, утримуючи зубами діжку з медом, міг перекинути її через себе. Дуже мало правдивої інформації й про походження козака. Деякі з дослідників ставлять під сумнів навіть його слов'янське походження.

За однією з версій, Іван Підкова був братом молдавського господаря Іоанна III Лютого. За іншою - походив з роду Баторіїв, і свого часу втік до козаків через родинні суперечки. Третя версія знаходить у Підкови вірменське коріння. Деякі з сучасних істориків взагалі вважають Івана Підкову самозванцем [14, с. 23]. Серед прихильників цієї версії потрібно назвати румунського дослідника К. Джуреску, який вважав, що в Молдавському князівстві в XVI ст. існував феномен молдавського самозванства «авантюрно-гайдуцької моделі» [15, с. 68].

Наприкінці 1577 р. Підкова із загоном козаків переправився через Дністер, вступивши в Молдавське князівство. Наприкінці листопада під Яссами відбулася вирішальна битва, під час якої козаки продемонстрували високий рівень військового мистецтва. Крім того, до козаків перейшла й частина молдавської армії господаря Петра IV Кульгавого [6, с. 230], що дозволило об'єднаному війську перемогти. З тріумфом Іван Підкова вступає до Ясс, де його проголошують господарем Молдавського князівства. Турецький султан Мурат III так повідомляє трансільванському воєводі Христофору Баторія про ці події: «... нещодавно вступив у Молдавію зрадник, який змовившись з місцевими боярами, 11 числа минулого місяця перейшов річку Юрлу (кордон Молдавії), й тепер перебуває в цій країні. ... Біля Ясс ... турки билися з ним., однак ... переконалися, що не впораються з ним, ... ворог увійшов до Ясс» [7, с. 93-94].

Надовго утриматися на молдавському престолі українському козаку не вдалося: його господарювання продовжувалося лише кілька місяців. Постійні напади з боку Петра IV, турків, волохів змусили Івана Підкову покинути Ясси й відступити за Дністер. Пізніше його було схоплено поляками, привезено до Львова, де за рішенням королівського суду присуджено до страти.

Перебуваючи нещодавно в місті Сороки (Республіка Молдова), автор почула розповідь про страту Івана Підкови від директора музею Сорокської фортеці Ніколає Булата. Наведемо частину його розповіді: «Коли Івана Підкову привели на Ринкову площу, де біля церкви Успіння було споруджено ешафот, суддя запитав у нього про останнє бажання. Козак попросив розв'язати йому руки, аргументуючи, що він не злодій, і руки в нього чисті. Після того, як українцю розв'язали руки, він звернувся до присутніх польських шляхтичів: «Невже поляки бажають стратити мене, наче тварину, на соломі? Я лицар, і хочу загинути на килимі, як личить лицарю!». Принесли килим. Іван Підкова попросив келих вина. Відпивши з нього, він звернувся до присутніх з промовою: «Сьогодні ваш трусливий король продає моє життя туркам! Але завтра турки захочуть купити ваше життя! І він його також продасть!». Після цього Іван Підкова, поклавши голову на плаху, скомандував кату - бий!».

Італієць Пилип Талдукчі з Кракова в листі до Джованні Баттиста Кончини графа делла Пенна з Флоренції розповідав інакші подробиці страти Івана Підкови: «О 14 годині його (І. Підкову - авт.) привели на площу. Його не було зв'язано та ніхто не тримав його руки за спиною, що було дозволено королівською милістю. ...Підкова двічі обійшов площу, .показуючи, що не боїться смерті. Один з присутніх, щоб показати, що вирок виконано, взяв його голову та тричі показав народу. В той момент дало про себе знати велике народне співчуття ., що якби б не були прийняті серйозні заходи, то можна було б чекати повстання.» [7, с. 98-99]. Так закінчилося життя славного козака Івана Підкови і черговий етап українсько -молдавських взаємин.

Ім'я Івана Підкови стало популярним серед молдавського та українського народів. З 1578 по 1592 рр. козаки здійснили 14 походів до Молдавського князівства, причому в більшості з них козацькі ватажки видавали себе за братів Підкови. «Господар Молдавії Петро доповідає, що знову розбійник під ім'ям брата минулого розбійника (І. Підкови - авт.) зібрав понад дві тисячі поляків, козаків, бомбардирів й з кровопролиттям вдерся в Молдавію.», - повідомляв у листі до польського короля Стефана Баторія турецький султан Мурат III в 1578 р. [7, с. 94-95]. У 1590 р. Мурат III звертається до польського короля Сигізмунда III Вази з жорсткою вимогою припинити походи козаків: «Ось уже сім років, ... ваші козаки, вторгаються в наші володіння, ... випалили наші фортеці Білгород, Тигину, Одь, ... мусульман, наших підданих, убили мечем, а багатьох їх жінок, синів і дочок взяли у полон. Розбійників-козаків, що вчинили ці злочини розшукайте всіх до одного та вбийте, щоб пам'яті про них не залишилося.» [7, с. 113-114].

Основною метою походів було вигнання турків і татар з Молдавського князівства та завоювання молдавського престолу з метою утворення козацько - молдавської держави. Двоє з козацьких ватажків (Олександр і Петро Козак) на нетривалий час навіть захопили господарський трон Молдови, однак довго протриматися не змогли [6, с. 230].

Чергова спроба об'єднати зусилля українців і молдаван у боротьбі проти Османської імперії припадає на 90-ті роки XVI ст. І знову ми спостерігаємо за активним втручанням козаків у внутрішнє життя Молдавського князівства з метою надання допомоги тому чи іншому претенденту на престол. У травні 1591 р. «козаки, ... прийняли до себе ... Лазаря, який видає себе за сина молдавського господаря, ... збираються привести його в Молдавію», - зазначав у рапорті молдавському господарю Петру Кульгавому капітан Станіслав Гольський [7, с. 116]. Важливо, що в Молдавському князівстві та сусідніх державах добре розуміли значення союзу молдавських і волоських господарів з козаками для успішного ведення антитурецької боротьби. Цей союз огородив би кордони князівств від нападів кримських татар та надав би можливість розвернути військові дії на Балканах. Навіть самі звернення до козаків, що з'являються в документах тих часів, є яскравим підтвердженням вагомості і значення козацтва для князівства. «Вельможний пан гетьман і лицарство запорозьке, возлюблені наші пани та приятелі!», - звертається один з молдавських господарів до козацького гетьмана [7, с. 121-122]. Молдавський господар Стефан Резван запрошує козаків до себе на службу: «... всьому лицарству козацькому, друзям нашим, із завіренням в дружбі. ... Як ми писали раніше, запрошуючи ваші лицарські милості до нас на службу проти невірних і ворогів наших, так і тепер просимо» [7, с. 124].

1595 р. на політичній арені молдаво -волосько-козацько-турецького протистояння з'являються Григорій Лобода і Северин Наливайко. В цьому році війська Наливайка разом з молдаванами, угорцями, австрійцями вели боротьбу проти буджакських татар. Об'єднаному війську вдалося захопити Бендери, Кілію, Білгород (Аккерман) й тривалий час контролювати територію Північної Бессарабії [17, с. 64]. Як зазначає історик В. Статі, в загонах Лободи і Наливайка воювало багато молдаван [16, с. 193]. У планах С. Наливайка було створення в Молдавії козацької держави під протекторатом польського короля, про що він повідомляв у своєму листі. Однак поляки не пристали на таку пропозицію, а разом з турками виступили проти об'єднаних військ. Похід українських козаків закінчився поразкою та відступом за Дністер.

Влітку та восени 1652 р. українці взяли участь у відомій Хотинський битві. 40 тис. козаків на чолі з Петром Сагайдачним прибули під Хотин на допомогу війську польському. Битва закінчилася поразкою Туреччини, а козаки, за інформацією молдавського літописця Мирона Костіна, були найбільш серйозним супротивником для турків. Турецький султан навіть встановив винагороду в 50 золотих за голову кожного вбитого козака [6, с. 231].

Зачепили Молдову й події Національно-визвольної революції середини XVII ст. під проводом Богдана Хмельницького. Розраховуючи створити могутню, вільну і сильну Україну, Хмельницький сподівався не лише на військові перемоги, а й на дипломатичні. Молдавське князівство мало стати бажаним союзником гетьмана, а українсько-молдавські взаємовідносини відіграли важливу роль у дипломатичному становленні молодої козацької держави [2, с. 188].

Коли в 1650 р. в Молдавію вдерлися кримські татари, запорожці ввійшли на територію князівства й зайняли столицю Ясси. Молдавський господар Василь Лупул (який був не в захваті від перспектив союзу з Хмельницьким) змушений був піти на підписання угоди. Богдан Хмельницький прекрасно розумів ненадійність цієї угоди (В. Лупул, підписавши угоду, відразу наражався на невдоволення з боку Порти та Речі Посполитої), тому запропонував скріпити союз шлюбом між своїм сином Тимошем та донькою Лупула Роксандою*. Фактично це був масштабний «молдавський проект» Богдана Хмельницького, який включав цілу низку позицій: налагодження родинних зв'язків з монаршими сім'ями Європи через шлюб сина Тимоша і доньки господаря Молдови; нейтралізація впливу Речі Посполитої на Молдавське князівство; зближення з Семиградщиною і Волощиною; залучення до союзу Януша Радзивіла (фактичного господаря Великого князівства Литовського), який був одружений з другою дочкою Василя Лупула - Марією.

Події, пов'язані з цим шлюбом, стали улюбленим сюжетом для багатьох дослідників : істориків, літописців, літераторів та ін. «Сьогодні війни ведуться тільки заради придбання нової території, або збереження якогось режиму, - зазначає класик румунської літератури Георге Асакі. Однак Молдова, наче друга Троя, може бути останнім прикладом завзятої боротьби через таку ж прегарну царівну, як і легендарна Єлена Лакедомонянка, але, без сумніву, ще вродливішу» [18, с. 142]. Тимош Хмельницький також отримав найвищі оцінки в літописах та народних переказах: «Він був улюбленцем батька, мав гарні здібності та виховання, явив чимало прикладів відваги, хоробрості, розуму та твердої волі. ... Він був правою рукою батька, і якби не помер так невчасно, міг би мати рішучий вплив на становище придунайських князівств. ... Живи він довше, хто зна, інакше, може бути, склалася б історія самої України» [19, с. 106].

Сучасні українські історики Антоній і Аркадій Мойсеї провели докладний аналіз праць румунських авторів, які торкалися в своїх роботах означених подій. Серед найбільш відомих імен - Георге Асакі, Ніколає Ганє, Константин Ганє, Міхаїл Садовяну, Ельвіра Богдан, Ольга Андріч та ін. [2, с. 189]. На їх думку, можна виокремити два основних підходи у сприйнятті подій, пов'язаних з цим шлюбом: романтична любов двох молодих сердець; вимушена акція, здійснена з політичних міркувань [2, с. 191].

На думку історика С. Венгрженовського, в першій половині XVII ст. Молдавське князівство являло собою тип слов'янської держави з додаванням візантійсько-болгарських форм, але з переважаючим складом і характером молдаван [19, с. 107].

Василь Лупул, господар Молдови, в шлюбі з магометанкою - принцесою- черкеською мав двох доньок, «які своєю вродою й обдаруваннями затьмарили всіх своїх сучасниць» [18, с. 143]. Старша вийшла заміж за головного воєначальника Польщі князя Радзівіла, а Роксанда, яка на думку сучасників була вродливішою за сестру, причарувала серце одночасно п'яти іноземних королів і принців. Проте батько, виходячи з зовнішньополітичних стратегічних міркувань, не дав згоду на шлюб жодному. Не пристав Лупул спочатку й на пропозицію Богдана Хмельницького, однак згодом був змушений дати згоду.

Г. Асакі так описує ці події: «У лаконічному й малослівному трактаті 1651 р., підготовленому латинською самим Богданом, за Василем Лупу залишився молдавський трон, були викладені умови весілля, визначено посаг Руксанди в розмірі 600 тис. талерів (9 мільйонів лей), а молдаванам заборонялося допомагати полякам» [19, с. 110].

2 червня 1652 р. відбулося весілля Роксанди й Тимоша Хмельницького (хоча Т. Цисельський називає іншу дату - 1 вересня [3, с. 3]), а на початку вересня гетьманич з молодою дружиною повернувся на батьківщину. За твердженням дослідників А. і А. Мойсеїв, не можна відкинути думку деяких українських авторів, які стверджують, що «між Тимошем і Розандою не існувало та й, власне, не могло існувати палкої пристрасті, адже вони жодного разу не зустрічалися, їх об'єднувала значно більша, аніж любовний потяг, сила - великий політичний розрахунок!» [2, с. 190].

Однак сімейне життя молодят продовжувалося недовго. В червні 1653 р. при обороні Сучави Тимош Хмельницький загинув, і разом з ним припинив своє існування так званий «молдавський проект» Богдана Хмельницького. М. Грушевський зауважував: «Протягом цілого року, навіть трохи більше, Тиміш Хмельниченко і його шлюб з господарівною, а потім нещаслива смерть від неприятельської кулі, привертали увагу не тільки самої України, але всього комплексу земель, що її окружали. Новіших письменників захоплювала коротка як блискавиця кар'єра сих двох молодожонів - чигиринського козака і волоської господарівни, що блиснули на політичнім овиді і згасли як метеор... » [20, с. 110].

Після загибелі чоловіка Роксанда ще деякий час перебувала в Чигирині, Суботові, а 1666 р. повернулася до Молдавського князівства, де загинула 1686 р. від рук козаків, що входили до складу польських загонів у фортеці Нямц. Румунський автор Костянтин Ганє зазначав, що «.її нещастя популяризували, ... вони запали глибоко у щире серце румуна, завжди готового стати на бік нещасного або несправедливо ображеного» [21, с. 264].

Окрім суто «любовної» лінії, історики торкалися питання ставлення молдавського населення до козаків. Тут ми знаходимо як позитивні, так і негативні підходи. Серед позитивних якостей, якими наділяли козаків мешканці Молдавського князівства, були вірність даному слову, військова майстерність, мужність, сміливість і відвага. Однак виділяли й негативні риси, такі як жорстокість, дикість, схильність до розбою і грабіжництва [2, с. 192-193]. Цілком зрозуміло, що в розрізі історичної епохи українські козаки сприймалися населенням Молдавії неоднозначно.

У другій половині XVII ст. окремі представники запорозьких козаків продовжували боротьбу з турками. Так, у 1664 -1673 рр. отаман Іван Сірко здійснив кілька походів на Дністер; 1683-1684 рр. запорожці під керівництвом Івана Куницького надали допомогу молдавському господарю Стефану Петричейку, розгромивши татар в Буджаку [13, с. 38]. Спільні бойові дії молдаван і козаків продовжувалися понад століття. Як і раніше, деякі з козацьких ватажків намагалися заволодіти господарським престолом Молдавії.

Звичайно, нами розглянуто не всі питання молдавсько-українських стосунків періоду XVI-XVII ст. Описані події залишили суттєвий відбиток в історії Молдавського князівства й України. Наведені факти свідчать, що запорозькі козаки відіграли помітну роль в боротьбі за Молдавію, а взаємодопомога та спільна боротьба проти турків і татар сприяли закладенню ґрунтовних підвалин для подальших дружніх дипломатичних та міжетнічних стосунків.

ЛІТЕРАТУРА

В літературі ім 'я молдавської князівни зустрічається в різних варіантах - Розанда, Домна-Розанда, Домна Локсандра, волоська господарівна Домна, Роксанда, Роксандра, Руксандра. В оригіналі донька Василя Лупула грецькою мовою підписувалась: Роксандра [2, с. 201].

1. Панашенко В. В. Допомога українських козаків братньому молдавському народу в боротьбі проти турецьких поневолювачів (XVI ст.) / В. В. Панашенко // Феодалізм. Економіка. Культура. - К., 1986. - С.42-59.

2. Мойсей А. Українці в етнокультурних стереотипах румунів та молдаван (2). Одруження Тимоша Хмельницького та Роксандри Лупул у румунських джерелах / Антоній Мойсей, Аркадій Мойсей // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - 2013. - Т. 2. - С. 187-204.

3. Щербак В. О. Зростання чисельності українського козацтва (кінець XVI - середина XVII ст.) / В. О. Щербак // Наукові записки. - Історичні науки. - Т. 19. - С. 3741.

4. Британська Б. Козацтво та пограничність українського типу культури / Б. Брилинська // Вісник Львівського університету. Серія філософські науки. - 2012. - Вип. 15. - С. 204-212.

5. Очерки внешнеполитической истории Молдавского княжества (последняя четверть XIV - начало XIX в.) / Под ред. Д. М. Драгиева. - Кишинев: Штиинца, 1987. - 464 с.

6. Драган Н. Запорожцы и молдаване: боевое содружество XVI-XVII вв. / Н. Драган // Русин. - 2008. - № 1-2 (11-12). - С. 227-232.

7. Молдавия и Россия. Исторические связи и сотрудничество, 1480-1818 гг. : Документы и материалы / сост.: Василий Стати. - Кишинев: Б.н, 2017. - 696 с.

8. Огуй О. Д. Історія обігу грошових одиниць та найменувань на Буковині. Молдавський період / О. Огуй. - Част. 2: 1475-1585. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2010. - 304 с.

9. Балух О. Буковина у складі Молдавської держави у 1539-1563 рр. / О. Балух // Наукові записки з української історії. - Вип. 31. - 2012. - С. 10-15.

10. Уривалкін О. М. Гетьмани України та кошові Запорозької Січі / О. М. Уривалкін, М. О. Уривалкін. - К.: Дакор, КНТ, 2008. - 395 с.

11. Доброжанський О. Хотинщина: історичний нарис / О. Доброжанський, Ю. Макар, О. Масан. - Чернівці: Молодий буковинець, 2002. - 462 с.

12. Батюк Т. Збройні сили України в протистоянні турецько-татарській експансії у другій половині XVI - на початку XVII ст. : історіографія проблеми / Т. Батюк // Дрогобицький краєзнавчий збірник ДДПУ імені Івана Франка. - Дрогобич, 2006. - Вип. X. - С. 189-200.

13. Циганенко Л. Сухопутні та морські походи запорозьких козаків у Придністров'я та Придунав'я / Л. Циганенко // Українське Придунав'я: історичні парадигми буття і сучасність // 36. наукових праць. - Вип. II. - Київ, 1997. - С. 24-44.

14. Боднарюк Б. М. Иван Подкова или Никоаре Крецул (к проблеме самозванчества в Молдавии в 70-х гг. XVI в.) / Богдан Михайлович Боднарюк, Ярослав Михайлович Яновский // Смутное время в России. Конфликт и диалог культур. - 2012. - С. 23-28.

15. Джуреску К. К. (Giurescu C.C.) Трансильвания в истории румынского народа / К. К. Джуреску. - Бухарест: Меридиане, 1968. - 132 с.

16. Стати В. История Молдовы / Василе Стати. - Кишинев: S.n., 2002. - 480 с.

17. Циганенко Л. Козацький слід у Південній Бессарабії / Л. Циганенко // Українське Придунав'я. Історія, етнографія, мова. Тези доповідей регіональної науково-практичної конференції. - Ізмаїл, 1996. - С. 63-70.

18. Асакі Г. Князівна Руксанда (Історична повість). З румунської переклав Микола Богайчук / Г. Асакі // Питання літературознавства. - Чернівці. - Вип. 6 (63). - 1999. - С. 142-155.

19. Венгрженовский С. Свадьба Тимоша Хмельницкого (Эпизод из истории малорусско-молдавских отношений) / С. Венгрженовский // Український історичний журнал. - 1995. - №6. - С. 106-111.

20. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол. : П. С. Сохань (голова) та ін. - К. : Наукова думка, 1991. - (Пам'ятки історичної думки України). - Т. 9, розділ V.

21. Gane C. Domniroele lui Vasile Lupu / C. Gane // Trecute vieroi de doamne єі domniroe. - Ьєі: Junimea, 1971. - Vol. 1. - P. 264-285.

22. Очерки внешнеполитической истории Молдавского княжества (последняя четверть XIV - начало XIX вв.) / Под ред. Д. М. Драгнева. - Кишинев: Штиинца, 1987. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru