Викладацький склад академічної гімназії у Львові (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Викладацький склад академічної гімназії у Львові (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Анотація

У статті висвітлено маловідомі сторінки діяльності Академічної гімназії у Львові у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Головна увага звернена на керівний склад гімназії, динаміку чисельності викладачів, охарактеризовано їх фахову та громадську діяльність.

Ключові слова: Львів, Академічна гімназія, адміністрація, викладачі, навчальний процес.

Annotation

The article highlights little-known pages of the functioning of the Academic Gymnasium in Lviv in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries. The main attention is focused on the direction of the gymnasium, the dynamics of the teachers ' quantity, described their professional and social activities.

Key words: Lviv, the Academic Gymnasium, administration, teachers, educational process.

Академічна гімназія у Львові заснована в жовтні 1784 р. у відповідності до ухвали імператора Йосифа ІІ при Львівському університеті [1, с. 16]. Початково гімназія перебувала в будинку університету на вулиці Театральній, у 1831-1862 рр. - Бернардинському монастирі, з 1862 р. - у Народному домі (вул. Театральна, 22). У 1907 р. головний заклад гімназії перевели в новий будинок на вул. Л. Сапіги 8 (сучасна С. Бандери 14), а в Народному домі діяла філія гімназії.

У другій половині ХІХ ст. приблизно 70 % української гімназійної молоді у Львові навчалося в Академічній гімназії, 30 % - у польській і німецькій гімназіях [2, с. 361]. Гімназія складалася з 13 паралельних класів головного відділення, котре налічувало у 1907 р. - 705 учнів та з шести класів філії з 357 учнями. Викладачами в обох закладах були одні і ті ж викладачі. Починаючи з 1907/1908 н. р., у філії сформувався новий учительський склад (директор філії і 6 постійних учителів). Керівником філії у 1907-1918 рр. був Сидір Громницький, котрий викладав класичні мови [3, с.53].

З 1849 р. навчальний заклад став восьмикласним. Спершу викладання в гімназії вели здебільшого латинською мовою, з 1848 р. - німецькою, з 1867р. у чотирьох молодших класах - українською, у чотирьох старших - польською, а з 1874 р. в усіх класах - українською мовою [4, с. 124].

Високий рівень гімназійної освіти і виховання учнів забезпечувався старанним добором викладацького складу та компетентністю керівників гімназії. Директорами гімназії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. були Франц Бруггер (1848-1858 рр.), Іван Піонтковський (1858-1868 рр.), Василь Ільницький (1868-1892 рр.), Едвард Харкевич (1892-1911 рр.), Ілля Кокорудз (1911-1927 рр.).

У 1848-1858 рр. директором гімназії був німець Ф. Бруггер. За словами Е. Харкевича «... Чоловік чесний і розумний. Часи, коли він керував закладом були дуже неспокійними, що вимагало від нього великого такту та енергії». За директорства Ф. Бруггера розпочали вести письмову систематичну хроніку академічної гімназії під назвою «Geschichte des Lemberger k.k. academischen Gymnasiums», у якій фіксували чисельність, національність та релігійну приналежність учнів, важливі зміни серед учительського складу, а також процеси, пов'язані з організацією навчального процесу [5, с.19].

У липні 1858 р. на посаду директора гімназії призначено українця І Піонтковського, особу рідкісного характеру, що невтомно працював на благо навчального закладу. До 1858 р. він працював у Самбірській гімназії.

У 1868 р. директором гімназії призначено священика В Ільницького. Він очолював гімназію в період поступового впровадження в навчальний процес української мови, як мови викладання. Був ініціатором створення фахової комісії, котра опрацьовувала нові україномовні шкільні підручники та розробляла українську термінологію для усіх навчальних предметів. Завдяки зусиллям В. Ільницького та комісії народовців у 1871 р. видана «Руська Читанка» для молодших класів гімназії [6, с.25]. Саме за керівництва гімназією В. Ільницьким з 1874 р. усі класи гімназії переведено на українську мову навчання, а у 1878 р. проведено перший випускний іспит українською мовою. академічний гімназія викладач громадський

За фахом В. Ільницький був істориком, написав ряд історичних нарисів, у яких популяризував окремі сторінки української історії та історичних діячів. У 1861 р. вийшла його монографія «Стародавний Звенигород», у 1862 р. - «Теребовля», «Вісти про землю і дії Русинів», котра містила карту розселення українського народу. Популярними у той час були й інші праці В. Ільницького, зокрема «Початок Руси», «Ярослав Осмомисл», «Король Данило», «Перші напади татар на Русь», «Дві облоги Львова Хмельницьким (1648 і 1655)». У працях про козаків В. Ільницький наголошував, що козаки обороняли від турків і татар не лише українські землі, а й європейські. Також дбав В. Ільницький і про навчальні підручники для гімназистів, зокрема підготував «Начерк географії й історії стародавнього і нового світу для шкіл низших гімназіяльних» (1861 р.). Як священик, для навчання релігії, переклав «Катихизм малий о християнско-католицкій вірі», «Історію католицкой церкви»(1875 р.), «Начерк психології до ужитку школьного і науки приватної» Йогана Крігера, «Учебник всемірної історії» Антона Гінделі. Вагомим внеском у навчальний процес було впорядкування у 1886р. «Читанки для молодіжи» [7, с.103]. Отже, В. Ільницький був не лише вмілим керівником, але й науковцем, перекладачем.

На межі століть академічну гімназію очолював Е. Харкевич (1892-1911 рр.). Середню освіту він здобув у Коломийській та Станиславівській гімназіях, вищу - у Львівському та Інсбруцькому університетах. Учительський іспит склав у 1878 р. з грецької, латинської та німецької мов, а у 1887 р.з французької мови. Спочатку працював у німецькій гімназії у Львові, згодом у Тернопільській, та Краківській гімназіях. В академічній гімназії він викладав німецьку мову, а з 1899/1900 н. р. грецьку та французьку мови [8, с. 5].

Е. Харкевич написав «Хроніку львівської академічної гімназиї», котра опублікована за 1900/1901 шкільний рік. Він був серед засновників у 1898 р. першої української приватної школи для дівчат імені Тараса Шевченка Українського педагогічного товариства. Також Е. Харкевич організував товариство «Руслан», котре надавало матеріальну допомогу учням з бідних родин [9, с.35]. За багатолітню працю на освітянській ниві його призначено урядовим радником і нагороджено орденом Франц-Йосифа І та залізною короною ІІІ ступеня [10, с.83].

Наступним директором став І. Кокорудз, котрий очолив гімназію у 1911 р. і керував нею до 1927 року. У 1879 р. І. Кокорудз закінчив Академічну гімназію, за успіхи у навчанні одержав стипендію Єлизавети, яку заснував цісар Франц Йосиф І. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. У 1885 р. здобув фах викладача української мови і літератури та класичної філології для гімназій з українською та німецькою мовами викладання. Педагогічну роботу розпочав у Бродах, згодом у Станиславові. У 1896 р. одержав посаду професора Львівської академічної гімназії, викладав старослов'янську граматику, українську мову та літературу [11, с.176]. У Львові активно долучився до просвітницької роботи в «Руській бесіді», Руському педагогічному товаристві, Науковому товаристві ім. Шевченка, «Просвіті». І. Кокорудз автор наукових праць із класичної літератури, культури, педагогіки, історії літератури. Основними працями І. Кокорудза є «О мітольогії слов'янскій» (1888 р.), «Думки Шевченка. Їх генеза і мотиви»(1892 р.) та ін. За наукову роботу йому присвоєно звання дійсного члена НТШ, був членом філологічної секції та головою комісії з питань класичної філології цього товариства [12, с.334]. За його ініціативою для учнів гімназії збудовано гуртожиток на вулиці Потоцького.

Підбір викладачів до гімназії був доволі ретельним. У середині ХІХ ст. восьмикласні гімназії мали право приймати іспити у кандидатів на посаду викладача, а також видавати кваліфікаційні свідоцтва терміном на шість років. Без наявності свідоцтва не можна було працювати в гімназії та навіть надавати приватні уроки чи лекції. Іспити кандидати на посаду викладача складали в усній і письмовій формах. Для здачі усного іспиту кандидат на посаду проводив показове заняття перед усім викладацьким зібранням. Письмовий іспит оцінювала учительська комісія гімназії [13, с. 25]. Це дозволяло керівництву навчального закладу підбирати кращих спеціалістів при заповненні вакантної посади.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. динаміка кількості викладацького складу гімназії була такою: у 1875/76 навчальному році - 17 викладачів (з них 9 професорів) [14, с. 1-2], у 1899/1900 н. р. - 23 викладачів (з них 15 професорів) [15, с.1-5], у 1913/14 н. р. - у Головному закладі гімназії працювало 25 викладачів (з них 21 професор), 18- заступників вчителів, 7 - помічників учителів, у філії працювало - 20 викладачів (з них 16 професорів), та 19 заступників учителів [10, с.3-11].

Навчальний процес у гімназії тоді проходив за традиційною австрійською програмою навчання, яку в Галичині з 1867 р. дещо трансформовано з огляду на місцеві умови. За цією програмою учні вивчали наступні предмети: релігію, латинську, грецьку, польську, німецьку та українську мови, історію, географію, математику, фізику з хімією, природу, філософію, загалом 12 обов'язкових предметів. До необов'язкових предметів належали - історія рідного краю, французька мова, малювання, співи, стенографія, гімнастика [16, с. 55].

Більшість викладачів гімназії відзначалася високим фаховими рівнем знань та загальної ерудиції. Так, на високому професійному рівні проводили заняття викладачі німецької мови Мелетій Гладишовський і Михайло Подолинський; викладачі латинської і грецької мов - Костянтин Лучаковський і Сидор Громницький; учителі української мови - Юліан Дольницький і Петро Скобельський. Чимало гімназистів відвідувало надобов'язкові предмети, зокрема малювання, якє проводив Іван Цибульський, а також французьку мову вчителя Михайла Подолинського [17, арк.15].

У різні роки викладачами гімназії були знані в Галичині педагоги, зокрема І. Верхратський, В. Левицький, М. Почовський, Є. Макарушка, В. Кучера, С. Рудницький, І. Тершаковець та інші. Завдяки їхнім старанням вироблялася українська навчальна термінологія з навчальних дисциплін, а також вітчизняні підручники. Одночасно розпочалася теоретична розробка окремих проблем змісту освіти в педагогічній пресі (зокрема у «Шкільній часописі» [18, с.170], «Газеті школьній»), а також на викладацьких нарадах та конференціях [19, с.195].

Викладачі гімназії також активно займалися розробкою гімназійної програми з вивчення рідної мови, створенням наочності (географічних та історичних карт, портретів українських наукових та культурних діячів), а також довідкової літератури, зокрема словників, хрестоматій, збірників граматичних вправ тощо. Важливо, що навчальний процес у гімназії наприкінці ХІХ ст. був забезпечений більшістю українських підручників і посібників.

Про творчий пошук, дослідницьку роботу викладачів гімназії, свідчать цікаві науково-методичні розвідки з різних галузей науки, які містилися у науковій частині щорічних гімназійних звітів. Так, на сторінках цих звітів за різні роки можна зустріти наукові публікації Я. Городинського: «Причинки до студій над «Енеїдою» І. Котляревського»; О. Макарушки «О. Потебня і його наукова діяльність», «Складня причасників в Волиньско-галицькій літописі, старорускім памятнику ХІІІв.»; В. Кучера «Електронна теорія металів» [17, арк. 32]; С. Рудницького: «Про звязь періодичної дїяльности сонця з температурою земскої атмосфери» [20, с.2]; М. Пачовського «Народний похоронний обряд на Руси» [21, с.3]; І. Тершаковця: «Галицьке літературне відродження» [22, с.4]; І. Кокорудза: «Старинна штука в ватіканьскім музею» [23, с.4], «По якому би пляну учити граматики україньско- рускої мови в гімназиях» [24, с.2]; М. Возняка: «Маркіян Шашкевич як фолькльорист»; Ф. Колесси: «Про віршовану форму поезій Маркіяна Шашкевича»; С. Людкевича: «Поезії Маркіяна Шашкевича в музиці» [25, с.2]; Остапа Грицая: «Корнило Устиянович як драматург» [26, с.4], «Шевченкова балляда» [10, с. 3].

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. викладачами Академічної гімназії у Львові були відомі українські громадсько-політичні діячі, науковці, митці. Зокрема, у 1868 р. педагогічну діяльність в гімназії розпочав Омелян Партицький, який згодом став ученим-мовознавцем, етнографом істориком і громадським діячем. Народився він 1840 р. у с. Тесарів Стрийського повіту. Закінчив Львівський університет, став одним з лідерів народовецького руху в Галичині, редактором «Газети шкільної» (1875-1879 рр.). У 1867 р. О. Партицький підготував підручник з української мови і літератури, німецько-український словник. У 1894 році опублікував «Старинну історію Галичини». [27, с.558].

У 1871-1914 рр. математику і фізику в гімназії викладав Омелян Савицький, який народився 1845 р. у с. Грабівці (тепер Калуського району Івано-Франківської області). У 1869 р. юнак закінчив Львівський університет і присвятив себе педагогічній роботі. О. Савицький став автором перших у Галичині підручників із математики і фізики для гімназії написаних живою народною мовою («Арифметика і алгебра», тт. 1-2, 1876-1877; «Учебник фізики», 1885; «Наука геометрії», ч. 1-2, 1901 р.; «Геометрія», 1908 р. Педагог успішно працював над українською фізико-математичною термінологією [27, с.705].

Упродовж 1875-1892 рр. історію в Академічній гімназії викладав Юліан Целевич. Народився він у селі Павелчі (нині Івано-Франківська область) у родині священика. Гімназійну освіту здобув у Станіславові, вищу історичну - у Львівському та Віденському університетах. Ю. Целевич проявив себе не лише як педагог, але й як науковець. Він став автором низки наукових праць, серед яких розвідка «Чи було в Польщі невільниче підданство» (1880-1881 рр.); стаття з історії козацької доби («Облога міста Львова в році 1772» (1883 р.); «Перехід козаків через Покуття до Молдовії в році 1739» (1885 р.); цикл нарисів про опришківський рух на Прикарпатті під загальною назвою «Опришки»; автор монографії «Історія Скиту Манявського» (1886-1887рр.). Вчений зібрав також велику збірку народних переказів і легенд про Карпатських опришків [27, с.1032].

Понад 30 років (1868-1901 рр.) викладав історію і географію в гімназії Анатоль Вахнянин. Народився він у с. Сеняві неподалік Перемишля. Навчався в Перемишльський гімназії, Львівській духовній семінарії. Після завершення студій у Віденському університеті у 1868 р. юнак повернувся до Львова і продовжив педагогічну діяльність в Академічній гімназії. А. Вахнянин тісно співпрацював з комісією з підготовки українських підручників для народних і середніх шкіл. Згодом він зарекомендував себе як талановитий громадсько-політичний діяч. У 1868 р. його обрано першим головою «Просвіти», яка перетворилась на розгалужену по всій Галичині масову культурно - просвітню організацію. Він став одним з засновників Народної Ради, створеної народовцями у 1885 р., щоб вивести галицьке суспільство на шлях суспільного поступу.

Громадянська відданість поєднувалася в житті А. Вахнянина з великим мистецьким даром. Його знали не тільки як політика, але й як організатора львівських народних музичних товариств «Торбан»(1870 р.) та «Боян»(1890 р.), які стали взірцем для музичних осередків не лише в Україні, а й за її межами. У 1903 р. А. Вахнянин очолив «Союз співацьких і музичних товариств» і засновану при ньому школу. У 1907 р. А. Вахнянин розбудував школу у Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, директором якого залишався до кінця свого життя у 1908 р. [28, с.292].

З Академічною гімназією тісно пов'язане життя і діяльність одного з найвизначніших політиків Галичини, Юліана Романчука. Народився він у с. Крилос, неподалік Галича. Середню освіту здобув у гімназіях Станіславова і Львова. У 1860-1863 рр. навчався у Львівському університеті. Упродовж 1868-1901 рр. працював викладачем в Академічній гімназії у Львові. Як член шкільної комісії налагодив видання перших шкільних підручників українською мовою, зокрема, 1879 р. - двох читанок для учнів гімназій. Ю. Романчук належав до товариства українських учителів «Українська громада», діяльність якого була спрямована на розвиток української гімназійної освіти в Галичині. У 1912-1914 рр. керував роботою цього товариства.

Громадське покликання Ю. Романчука і талант організатора найповніше розкрились у його політичній діяльності як депутата Галицького сейму (з 1883 р.) й австрійського парламенту (з 1891 р.), керівника заснованої ним у 1885 р. Народної Ради, голови створеної у 1899 р. спільно з Іваном Франком Національно-демократичної партії. Завдяки своєму незаперечному авторитету, Ю. Романчук впродовж багатьох років очолював український парламентський клуб у Галицькому сеймі, керував українською фракцією в австрійському парламенті, а у 1910 р. був обраний його віце-президентом [29, с. 416].

На початку ХХ ст. у гімназії працювали педагоги, які внесли вагомий вклад у розвиток теорії та практики фізичної культури і спорту. Серед них виділявся Іван Боберський, який народився 1873 р. у с. Доброгостів Дрогобицького повіту на Львівщині у родині священика. Юнак навчався в університетах Львова, Відня і Граца. Перебуваючи у Західній Європі вивчав нові форми і методи фізичного виховання. І. Боберський працював в гімназії у 1901-1919 рр., викладав німецьку мову, гімнастику, завідував гімназійною бібліотекою для учнів [20, с.3]. Одночасно з 1901 р. керував учительським гуртком «Сокіл», а з 1908р. очолив руханкове товариство «Сокіл». У цьому товаристві учні академічної гімназії проходили заняття гімнастики, по чотири години на тиждень [30, арк. 32]. Він став одним із організаторів сокільсько-стрілецького руху в Галичині, 1910-1914 рр. обирався головою «Сокола-Батька». І. Боберський редагував періодичні видання «Вісті з Запоріжжя» і «Січові вісті» [27, с.858].

У 1904 р. Академічну гімназію у Львові закінчив з відзнакою Олександр Тисовський. Народився він у с. Бикові Самбірського повіту. Навчався у Львівському університеті. За фахом - біолог, викладач природничих наук. У 1909 р. захистив докторську дисертацію і до 1939 року викладав в Академічній гімназії Львова. О. Тисовський опублікував декілька цікавих статей з ботаніки і зоології, був обраний у склад НТШ. Він створив серед своїх учнів перші пластові гуртки і розробив принципи діяльності «Пласту» (уклав текст пластової Присяги, вимоги пластового іспиту, виховний план для пластової молоді тощо). 12 квітня 1912 року в гімназії склали присягу перші пластуни. Одночасно з О. Тисовським пластові гуртки засновували й інші галицькі діячі. У квітні 1913 р., у Львові сформовано «Організаційний пластовий комітет», куди увійшов і О. Тисовський. У 1913 р. він опублікував перший пластовий підручник [27, с. 76].

Отже, упродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Академічна гімназія у Львові перетворилася на важливий український навчальний заклад, який готував національну еліту. Директорами гімназії були досвідчені педагоги, вмілі адміністратори. Викладацький склад гімназії з різних причин змінювався, однак кількісно і якісно зростав. Викладачі гімназії на високому професійному рівні проводили заняття з учнями, створили оригінальні підручники з рідної мови, літератури, історії, географії. Національні мотиви наповнили зміст посібників з арифметики, природничих дисциплін, класичної філології. За своїм науково-методичним рівнем вони відповідали тогочасним вимогам європейських стандартів.

Список використаних джерел