88

Размещено на http://www.allbest.ru/

88

Механізм реалізації політики державного атеїзму в середині 1940-1950-х рр.

Вікторія Терещенко

Анотації

Автор ставить за мету розкриття механізмів державного впливу на суспільну свідомість, формування морально-ціннісних орієнтацій через систему атеїстичного виховання, акцентує увагу на нових або удосконалених його формах упродовж 1940-1950-х рр. Особлива увага звертається на діяльність партійних органів щодо формування науково-матеріалістичного світогляду та атеїстичного виховання молоді у навчальних та позашкільних закладах на території Полтавщини. Важливим аспектом уваги автора є спроба з'ясування образу "іншого", тобто колективного або індивідуального суб'єкта українського суспільства, який, незважаючи на потужну систему антирелігійних обмежень і тиску, не втратив орієнтири віри і не відмовився від неї.

Аналіз предмета дослідження здійснюється на прикладі Полтавської області, оскільки на її теренах простежується ціла низка закономірностей, притаманних іншим областям Лівобережної України.

Оцінюючи історіографію порушеної проблеми, підкреслимо, що вона знайшла відображення у ряді публікацій вітчизняних істориків і релігієзнавців. Питання змісту політики державного атеїзму, наступу на Православну Церкву досліджував М. Лагодич [4]. Форми і методи боротьби з релігією та Церквою в Україні в умовах "відлиги" (1953-1964 рр.) вивчає О. Тєвікова [8]. Процеси атеїзації суспільства через ідеологічний вплив на населення у західноукраїнських областях на прикладі Української Греко-Католицької Церкви аналізує у своїх працях Я. Стоцький [7].

Джерельною базою вивчення механізмів державної атеїстичної політики та її регіональних особливостей стали матеріали фондів Державного архіву Полтавської області [1-3]. У документах зафіксовано теоретичні засади та практичні методи боротьби із релігією. Іншою важливою групою джерел є періодика Полтавщини досліджуваного періоду, яка є віддзеркаленням реагування партійних і державних органів на стратегію і тактику держави у визначенні пріоритетів антирелігійної політики [5-6; 9].

Факти свідчать. що всередині 1940-1950-х рр. держава не відмовилася від боротьби із релігією. Однак вона змістила акценти з відкритого терору на методи атеїстичної пропаганди, якою намагалася охопити усі групи й верстви населення, як за віком, так і соціальним статусом. Її метою декларувалася критика релігії та діяльності її служителів з точки зору наукового матеріалістичного розуміння світу, доведення шкідливості релігійних традицій і формування негативного образу віруючого як "іншого" - аномального в контексті радянської дійсності, незрозумілого для решти суспільства, байдужого до релігії. Найбільш активну участь у цьому процесі брали культурно - освітні заклади: бібліотеки, музеї, клуби, а також преса. Удосконалювалися й поширювалися масові форми роботи із людьми, серед яких О. Тєвікова вирізняє лекції й науково-атеїстичні лекторії, тематичні вечори запитань і відповідей, усні журнали, "голосні читання", клуби й пересувні клуби атеїста [8].

Значну роль у процесі атеїстичної пропаганди відігравало товариство "Знання", створене 29 квітня 1947 р., згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 1377 "Про Всесоюзне товариство з поширення політичних і наукових знань". Ця громадська організація створювалася на базі всесоюзного лекційного бюро при Міністерстві вищої освіти СРСР, до складу якого входило Державне видавництво антирелігійної літератури, ряд великих музеїв [4]. У областях створювалися його первинні структури, основною формою діяльності яких визнавалася лекційна просвітницька робота. Зокрема, на Полтавщині в системі пропагандистських органів функціонувало Полтавське обласне лекційне бюро Полтавського обласного відділу культосвітньої роботи. Аналізуючи плани роботи та протоколи засідань названої організації, виявлено пріоритетність антирелігійної тематики, пильну увагу, навіть надмірну прискіпливість до змісту атеїстичних постулатів, обґрунтованих у текстах лекцій. Наприклад, у квартальному плані роботи Обласного лекційного бюро на 1949 рік центральне місце займають лекції на антирелігійні теми, серед них "Будова Всесвіту", "Релігія та її класова суть", "Комунізм та релігія". Затверджувалися календарні графіки виїздів лекторів у райони, наголошувалося на неприпустимості зриву атеїстичних заходів у сільській місцевості [1, арк.9].

Серед опрацьованих матеріалів діяльності бюро привертає увагу "Пам'ятка лектору", датована 1951 р. про те, як потрібно готувати лекції на природничо-наукові теми, які, на думку ідеологів - авторів пам'ятки, апріорі мають розвінчувати "релігійні забобони". У документі говориться, що "всяка лекція на природничо-наукову тему має бути антирелігійною, спрямованою на викриття брехливості, реакційності релігійної ідеології. Кожна лекція повинна бути пройнятою переконливою критикою релігії, як антинаукової, ворожої матеріалістичному світогляду" [2, арк. 20]. Отже, радянська держава залишилася вірною стратегічному курсу державно-церковних відносин.

З середини 1950-х рр. партійне ставлення до релігії ще більше загострюється і набуває характеру "войовничого" атеїзму. 7 липня 1954 р. ЦК КПРС прийняв постанову "Про великі недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і заходи її поліпшення". Вона послужила поштовхом до широкого наступу на релігію з метою зменшити, а, за можливості й припинення релігійних впливів на соціалістичне суспільство. Як наголошує Я. Стоцький, ця постанова засвідчила, що релігійна свідомість населення була серйозним опонентом до радянської ідеології [7].

У намаганні сконструювати образ "іншого" у свідомості пересічних українців як "образу ворога" й "правопорушника" в особі священнослужителів і Церкви, відкриту агресивну позицію зайняла преса, яка звинувачувала релігію не тільки в тому, що вона "стоїть на перешкоді побудови комунізму", а й у духовному поневоленні та моральному розладі радянських громадян. Усі газети зобов'язані були систематично друкувати пропагандистські статті, кореспонденції із антирелігійного питання [8].

Обласна газета "Зоря Полтавщини", як орган обкому КПУ, оперативно реагувала на директивні документи. Так, у випусках газетах від 12 жовтня та 15 грудня 1954 р. вміщені статті, які гостро критикують релігію як "антинауковий забобон", а також схвально оцінюють форми і методи проведення атеїстичної пропаганди серед населення області. Наприклад, автор однієї зі статей, О. Ладур, з емоційним піднесенням інформує про те, що педагогічний колектив Рашівської середньої школи Гадяцького району постійно проводить науково-атеїстичну пропаганду серед учнів школи та їх батьків. Особливо автор акцентує на ролі природничих наук і вихваляє учителів географії, фізики, астрономії, які на своїх уроках переконливо доводять безглуздість різних релігійних тверджень про створення світу Богом. Натомість вони розповідають учням про вчених - "борців за науку, які стали жертвами релігійного фанатизму та мракобісся" [5, с.4].

Матеріали преси демонструють і альтернативні приклади недієвості антирелігійної пропаганди та непокірної поведінки населення. Зокрема, стаття В. Тищенка "Сарські храми", вміщена у газеті Зоря Полтавщини від 6 жовтня 1954 р. з осудом описує процес святкування храмового свята у селі Сари Гадяцького району: "У вівторок, 21 вересня біля церкви, розташованої на території колгоспу імені Калініна, можна було спостерігати дивну для наших часів картину. І в церкві, і біля неї було чимало людей. Це віруючі і невіруючі зібралися на "храмове" свято. Серед них були не лише старі дідусі й бабусі, але й молоді колгоспники, комсомолець В. Приступа, дружина комуніста Г. Битченка." [9, с.3]. Разом з тим, автор мимоволі констатує недієвість і примітивність стандартних форм антирелігійної пропаганди.В. Тищенко звертає увагу на те, що в с. Сари у колгоспному клубі постійно читаються лекції на науково-атеїстичні теми, проводяться тематичні вечори. Але, незважаючи на ці зусилля, антирелігійна робота залишається малоефективною, особливо серед молоді: "про те в якому вона стані зараз свідчить такий неймовірний факт: 21 вересня в колгоспі імені Мечникова зірвалися звітно-виборні комсомольські збори тому що комсомольці святкували "храм"" [9, с.3].

Обласна преса знайомила читачів із новими опублікованими книгами. Науковець В. Мирний у "Зорі Полтавщини" за 1 червня 1958 р. аналізує нове популярне видання головного радянського ідеолога боротьби із релігією Є. Ярославського "Біблія для віруючих та невіруючих", яке оцінює як сенсаційну подію. Автор статті розглядає Біблію, як "творіння багатьох поколінь що знаходились на низькому ступені свого розвитку, бо лише тоді могли виникати такі примітивні уявлення про всесвіт та людське суспільство" [6, с.3]. Він, покликаючись на сюжети книги Є. Ярославського, намагається розвінчати релігійну мораль. На прикладі святого Авраама показує, що "нічого повчального в житті цього скотаря не було. Ради свого збагачення він торгував своєю дружиною, видаючи її за сестру. Незважаючи на те, що його викрили, "благородний патріарх" не припинив свої торгівлі. З способу життя Авраама можна пересвідчитись, що релігійна мораль як небо від землі відрізняється від моралі комуністичної" [6, с.3]. Убивчий сарказм і загальна спрямованість статті В. Мирного скеровувалися, передусім, на віруючих, які вагаються перед вибором відходу від релігії, шкільну і студентську молодь.

Пильна увага борців із релігією до підростаючого покоління було частиною виховної доктрини. Аналізуючи матеріали звітів про роботу Полтавського обласного інституту удосконалення кваліфікації учителів за 1957-1958 рр. зустрічаємо методичні рекомендації щодо систематичного проведення атеїстичних заходів. Особлива роль у цьому питанні відводилася конкретним прикладам, на яких учителі мали красномовно і переконливо доводити шкідливість релігії та жорстокість її служителів. У звітах йдеться про дидактичні й виховні методи, що використовували вчителі у процесі вивчення окремих тем шкільних навчальних дисциплін для формування матеріалістичного світогляду, осуду церковників, особливо інквізиції, які жорстоко "розправлялися з винахідниками, талановитими людьми". Разом з тим підкреслювалося, що "в наш час всі мають можливість вести наукову діяльність. Наші винахідники користуються великим авторитетом і держава забезпечує їх необхідними умовами для наукової діяльності" [3, арк.46].

Отже, досліджуючи механізм реалізації атеїстичної політики у 1940-1950-х рр., можна стверджувати, що основними його складниками були методи антирелігійні пропаганди, пропагування та нав'язування думки про шкідливий вплив релігії на свідомість населення. Влада в антирелігійній роботі широко використовувала різноманітні засоби ідеологічного впливу, відмовившись від безпосереднього терору. Контролюючи і спрямовуючи роботу культурно-освітніх закладів, держава формувала іншу систему цінностей, у якій не відводилося місця релігії.

Список використаних джерел