Робітнича революція у Фінляндії 1918 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК94: [323.272:316.343-058.14] (480)

РОБІТНИЧА РЕВОЛЮЦІЯ У ФІНЛЯНДІЇ 1918 Р

Галина Бойченко

На початку березня 1917 р. Тимчасовий уряд видав постанову про відновлення в Фінляндії царської конституції. Незабаром був затверджений коаліційний сенат - уряд із шести соціал- демократів і шести представників буржуазії. Також скликано сейм, обраний ще в 1916 р. Але фактичної влади ні сейм, ні сенат не отримали. Тимчасовий уряд призначив у Фінляндії свого представника і відмовилося визнати її незалежність.

Фінські військові розпочали переговори із Німеччиною - з Вільгельмом II з метою відокремлення Фінляндії від Росії. Спираючись на німецьких імперіалістів, фінська буржуазія готувалася не тільки до відокремлення від Росії, але й до громадянської війни зі своїми робітниками. Пролетаріат Фінляндії був рішучим противником союзу із німецьким імперіалізмом проти Росії та підтримував російську революцію. Домагаючись незалежності, фінський сейм прийняв у липні закон про верховні права сейму. У відповідь на цю постанову Тимчасовий уряд, за прикладом царизму, розпустив фінський сейм. робітничий революція страйк незалежний

Однак робітничий клас Фінляндії не мали революційних лідерів. Навіть ліве крило соціал- демократичної партії не було готове очолити революційну боротьбу. Праві соціал-демократи, що увійшли до складу буржуазного уряду, нічого не зробили для покращення становища народних мас.

У квітні 1917 р. робітникам вдалося домогтися фактичного введення 8-ми годинного робочого дня на підприємствах, а у липні сейм, за пропозицією соціал-демократів, вотував закони про 8-ми годинний робочий день, демократизацію місцевого самоврядування та оголосив себе носієм верховної влади в країні. Однак уряд О. Керенського відмовився затвердити ці закони і розігнав сейм. Фінська буржуазія найбільше побоювалася розвитку пролетарського революційного руху. Готуючись до його придушення, вона стала зміцнювати свої збройні загони - шюцкор, створені навесні 1917 р. для боротьби зі страйками. У ряді місць шюцкорівці влаштували криваві розправи над страйкуючими робітниками. У відповідь робітники приступили до створення загонів Червоної гвардії, як це було і в 1905 р.

Більшовицький заколот в Росії надихнув робітничий клас Фінляндії. 13 листопада 1917 р. в країні розпочався загальний страйк. Загони робітників зайняли багато залізничних станцій, телефон, телеграф, заарештували найбільш активних реакціонерів. Революційні події робітничого класу змусили сейм знову прийняти закони, відхилені урядом О. Керенського. Вимоги робітників про боротьбу із голодом і безробіттям та соціальне страхування залишилися не виконаними.

Червона гвардія вимагала взяття влади пролетаріатом. В. Ленін у листі керівникам лівого крила фінської соціал-демократії висловив від імені пролетаріату Росії впевненість в тому, що значний організаційний талант фінських робітників допоможе їм успішно здійснити соціалістичну реорганізацію Фінляндії. Проте у Центральній революційній раді, яка керувала страйком, прихильники взяття влади виявилися у меншості. Рада розраховувала, що буржуазія, налякана виступом робітників, добровільно погодиться на створення соціал-демократичного уряду. 19 листопада 1918 р. страйк припинено.

Подальший хід подій показав необґрунтованість цих розрахунків. У кінці листопада 1918 р. створення уряду доручено реакційному діячу П. Свінхувуду. Уряд П. Свінхувуда відразу ж звернувся до Німеччини і проханням надіслати війська для придушення революційного руху.

14 листопада 1917 р. на з'їзді фінських соціал-демократів виступив народний комісар у справах національностей Й. Сталін. Він привітав робітників Фінляндії і пояснив їм програму радянської влади з національного питання. Радянський уряд гарантував незалежність Фінляндії. Закликаючи робітників Фінляндії взяти приклад з російських, Й. Сталін обіцяв їм братню допомогу радянської республіки. Однак рішення про передачу влади робітничому класу Фінляндії не прийнято. За підтримки фінських соціал-демократів буржуазія зміцнила свою владу. Більшість фінського сейму висловилося за відділення від Росії.

6 грудні 1917 р. визнано незалежність Фінляндської республіки. Проголошення В. Леніним незалежності Фінляндії було видатним історичним актом, яким радянський уряд показав, що право націй на самовизначення підтримується [2, с. 167-178]. Проте в країні швидко назрівала революційна криза. Різко загострилося продовольче становище. Народні маси голодували, були випадки голодної смерті. Буржуазія приховувала продовольство. Обшуки виявили значні запаси продуктів харчування. Уряд, посилюючи труднощі, вивозив продовольство на північ Фінляндії, де створював базу для війни, що готувалася проти робітничого класу.

12 січня 1918 р. більшість сейму надала П. Свінхувуду фактично диктаторські повноваження. Шюцкор взято на державне утримання. Почастішали напади шюцкорівців на робітників.

Ввечері 27 січня 1918 р. в Фінляндії розпочалася революція. Червона гвардія зайняла в Гельсінкі урядові установи, банки. На наступний день, 28 січня, створено революційний уряд - Рада народних уповноважених. До нього увійшли О. Куусинен, Ю. Сирола та інші. Революція швидко перемогла у Південній Фінляндії з її промисловими центрами та організованим робітничим класом. Тут виникали нові, революційні державні органи влади. Проте більшість північної частини країни залишилася під владою буржуазії та була базою контрреволюції. Тим часом у північних районах контрреволюціонери розпочали бойові дії проти революційного уряду. Активна буржуазна пропаганда стверджувала, що білофіни ведуть боротьбу за «звільнення» Фінляндії, а «червоні» хочуть підпорядкувати Фінляндію Росії і відібрати землю у селян. Буржуазії вдалося налаштувати селян проти революції та залучити їх до контрреволюційної білої армії. Ця армія була добре озброєна і мала у своєму розпорядженні кваліфікований командний склад. Робітничий клас набагато гірше підготувався до збройної боротьби. Не вистачало зброї, навченого командного складу, організованої розвідки, резервів. До того ж революційний уряд втратив військову ініціативу. Проте робітники були сповнені рішучості боротися. Тисячі добровольців вступали до Червоної гвардії. Радянська Росія тоді перебувала у винятково важкому становищі, але допомагала революційній Фінляндії зброєю, ділилася з нею продовольством. Російські добровольці билися в рядах фінської Червоної гвардії. 1 березня 1918 р. між РРФСР і Фінляндської Республікою укладено договір про зміцнення дружби і братерства.

За два місяці боїв «білим» вдалося домогтися деяких територіальних успіхів, але південь із найважливішими промисловими містами залишався в руках Червоної гвардії. Прагнучи отримати іноземну допомогу, буржуазія була готова пожертвувати незалежністю країни. 7 березня 1918 р. білофіни уклали із Німеччиною мирний договір, угоду про торгівлю й мореплавання, а також таємну військову угоду.

3 квітня 1918 р. німці висадили в Ханко 12-ти тисячну «балтійську дивізію» під командуванням генерала фон дер Гольца, а трохи пізніше у Ловійсі - інший багатотисячний загін. Поява в тилу Червоної гвардії досвідчених і добре озброєних німецьких військ, підтримуваних військовими кораблями й авіацією, різко змінило співвідношення сил на користь контрреволюції. Через декілька днів контрреволюціонери оволоділи містом Тампере. 13 квітня 1918 р. німці захопили столицю країни - Гельсінкі. Революційний уряд переїхав у Виборг. Продовжуючи героїчний опір, загони Червоної гвардії відходили на схід. 29 квітня впав Виборг, а в перших числах травня зазнали поразки й інші частини Червоної гвардії. Декілька тисяч революційних робітників пробилися в радянську Росію. Для придушення революції контрреволюційні сили закликали на допомогу німецьких імперіалістів.

7 березня 1918 р. в Берліні між урядом П. Свінхувуда й німецьким урядом укладені договори, що ставили Фінляндію в політичну і економічну залежність від Німеччини. За допомогою німецьких військ революція завершилася на початку травня 1918 р. [1, с. 112-120].

Головними причинами поразки революції в Фінляндії були непослідовність і нерішучість лівого крила соціал-демократичної партії, відсутність міцного союзу робітничого класу із селянством, яке буржуазії вдалося обдурити націоналістичними гаслами. Незважаючи на те, що у революційного уряду була відсутня чітка соціалістична програма, він на практиці здійснював не тільки загальнодемократичні, але й деякі соціалістичні заходи. Надалі революційний досвід допоміг передовим робітникам звільнитися від соціал-демократичних пережитків і заснувати в серпні 1918 р. комуністичну партію Фінляндії.

Після придушення революції в Фінляндії встановився режим «білого» терору. 15 травня 1918 р.парламент прийняв рішення про розрив відносин із радянською Росією. У серпні з боку Фінляндії заявлено, що мирні відносини між обома країнами можуть бути встановлені лише після приєднання до Фінляндії Карелії і Кольського півострова. Для оформлення політичного союзу із Німеччиною, парламент прийняв закони 1 серпня 1918 р. про встановлення у Фінляндії монархії, а 9 жовтня 1918 р. про обрання королем Фінляндії німецького принца Фрідріха Карла Гессенського.

17 липня 1919 р. Фінляндія проголошена республікою. Президентом буржуазної Фінляндської республіки обрано К. Стольберга. У 1918-1920 рр. Фінляндія підтримувала плани імперіалістичних держав, хоча сама не брала участі в них. Перемоги Червоної армії, посилення робітничого руху в країні і економічні труднощі змусили Фінляндію прийняти мирні пропозиції радянського уряду. Політичні, економічні та культурні зв'язки з СРСР були мінімальними [3, с. 98-105].

14 жовтня 1920 між РРФСР і Фінляндією підписано мирний договір. Проте в подальші роки у зовнішній політиці Фінляндії переважала антирадянська скерованість, що випливає із класових позицій буржуазії, а також із прагнення реакційних кіл створити «Велику Фінляндію».

Список використаних джерел