Історико-ментальні складові конфліктності в інформаційній сфері між Росією та країнами Балтії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930: [327.019.52(47:474):001:061.1]

Історико-ментальні складові конфліктності в інформаційній сфері між Росією та країнами Балтії

Ольга Гапеєва

Анотація

деструктивний інформаційний фальсифікація балтійський

Аннотация

Ольга Гапеева

Историко-ментальные составляющие конфликтности в информационной сфере между Россией и странами Балтии

Одной из составляющих конфликтности в информационной сфере между Российской Федерацией и странами Балтии является толкование событий 1939-1940 гг. и освобождение последних от фашистской оккупации. После распада СССР в балтийских странах был создан ряд государственных структур для «восстановления исторической справедливости» и оценки последствий оккупационных режимов. Одновременно было инициировано создание межгосударственных исторических комиссий с целью обсуждения проблемных вопросов совместного исторического прошлого. Автором исследованы формы и методы деструктивного воздействия, которые осуществляет Российская Федерация в информационном пространстве стран Балтии, особенно касаемо фальсификации исторических событий. Установлено пропагандистскую направленность деятельности научно-исследовательских учреждений, информационно-аналитических агентств и отдельных представителей научной общественности по формированию негативного имиджа балтийских стран на международной арене.

Ключевые слова: постсоветское пространство, информационная сфера, информационно-пропагандистская деятельность, страны Балтии, Россия.

Annotation

Olga Gapeeva

Historical-mental conflict components in the information sphere between Russia and Baltic states

The Russian Federation conducts an information policy in the Baltic direction, aimed at forming a negative image of Latvia, Lithuania and Estonia in the international scene through involving research and development institutions, Russian media and social networks to informational propaganda. The establishment of state and public organizations to «restore historical justice» became a common phenomenon in the post-Soviet space. Paculiarity of the Baltic republics was the process of the search for national identity, in particular by denying existing during the Soviet Union's period views on the recent liberation from Nazi occupation. The author analyzes the origins of creation and main directions of activity of joint historical commissions that were formed between Latvia, Lithuania and the Russian Federation with the aim to solve outstanding issues concerning relationship between the Baltic States and Russia. The author has identified advocacy orientation in activities of scientific institutions of the Russian Federation and separate representatives of the scientific community in information space of Baltic States.

Російська Федерація (далі - РФ) проводить інформаційну політику, скеровану на формування негативного іміджу Литви, Латвії та Естонії на міжнародній арені. Як свідчить змістовний аналіз російськомовного контенту в інформаційному просторі балтійських країн, до цієї діяльності окрім працівників сфери масової комунікації залучені також відомі російські науково-дослідні установи та окремі представники наукової громадськості.

Упродовж лютого-квітня 2017 р. побачили світ звітні матеріали спецслужб країн Балтії, у яких основною загрозою національній безпеці останніх визначено пропагандистську діяльність РФ в інформаційній сфері. Так, у щорічнику естонського департаменту інформації (далі - ЕДІ) «International Security and Estonia» [1] стверджується, що РФ здійснює інформаційні кампанії проти країн-членів НАТО та ЄС шляхом поширення деструктивної інформації за допомогою ЗМІ та соціальних мереж [1, с.17]. «Росія послідовно поширює тезу, що Естонія, Латвія і Литва не поважають права своїх російськомовних мешканців і фальсифікують історію. Балтійським країнам створюється імідж недемократичних і проблемних партнерів, з метою послаблення їхнього зв'язку із союзниками та скорочення їхньої ролі у формуванні зовнішньої політики щодо Росії. Порушення прав російськомовного населення описується як «етнокультурний геноцид» у формі «неонацистських настроїв», - йдеться у доповіді [1, с.19].

З цього приводу викладач Інституту міжнародних відносин і політичних наук Вільнюського університету, політолог Неріюс Малюкявичюс зауважує: «В інформаційному плані ми все ще є своєрідною інформаційною колонією, яка належить до східного простору. Цей феномен колонії демонструє кількість російської продукції; ця продукція збирає чималу аудиторію. Пострадянська ностальгія існує у певної частини суспільства, що посилюється за допомогою фільмів і серіалів, поєднуючись з розчаруванням у нашій політичній системі. Через цю «м'яку» атаку приходить і геополітична атака» [2].

У доповіді поліції безпеки Міністерства внутрішніх справ Латвії окреслено перелік питань, до яких російські спецслужби виявили чималу зацікавленість упродовж 2016 р. Серед них - стан обороноздатності країни; соціально-політичні події та громадська думка про владу; відносини між різними етнічними групами, ситуація напередодні місцевих виборів у 2017 р. і ставлення до міжнародних політичних подій. Латвійські фахівці зазначають, що у своїй діяльності російські спецслужби використовують неурядові організації, науково-дослідні інститути, виші та ЗМІ та орієнтовані, передусім, на російськомовне населення республіки [3].

Продукція російськомовних інформаційно-аналітичних агенцій, діяльність яких пов'язана із балтійським регіоном, свідчить: останнім часом читачів намагаються переконати, що країни Балтії не мають права на існування, а Литовська республіка є, у розумінні російських пропагандистів, «недодержавою». Нещодавно фахівцями служби стратегічних комунікацій Міністерства оборони Литовської республіки у соціальній мережі Facebook виявлено карти балтійського регіону, на яких розміщено сепаратистські утворення на зразок українських псевдореспублік на Донбасі. «Кожен наш громадянин став своєрідною мішенню для ворожої пропаганди», - констатують спеціалісти, - «... Не всі люди є істориками і політиками, а пересічні громадяни погано орієнтуються у таких питаннях» [4].

Інформаційний вплив на країни Балтії також поширює російська асоціація балтійських досліджень (далі - РАПД), утворена 7 квітня 2016 р. і зареєстрована у м. Санкт-Петербурзі як об'єднання вчених у сфері соціальних та гуманітарних наук (офіційна адреса сайту організації - http://baltstudies.ru/association/). За висновками фахівців естонських спецслужб, основною функцією якої є підтримка російських позицій на балтійському напрямку, підготовка «псевдонаукових» публікацій і організація відповідних конференцій [1].

У наших попередніх наукових студіях розглянуто особливості інформаційного протистояння між РФ та Естонією на прикладі подій квітня 2007 р., відомого як «бронзова ніч». Нами встановлено, що утворення РАПД тісно пов'язано з діяльністю фонду «Історична пам'ять», директором якого є відомий у науковому середовищі Олександр Дюков, автор книги «Міф про геноцид. Репресії радянської влади в Естонії». Для забезпечення діяльності РАПД фонд «Історична пам'ять» отримує значну грошову підтримку з адміністрації президента РФ [1, с.20; 5].

Слід зауважити, що неодноразові спроби російських науковців переписати історію країн Балтії, фальсифікація та пропаганда в інформаційному просторі нагадують російський сценарій напередодні анексії Кримського півострову та військової агресії на Сході України.

Метою статті є дослідження взаємовідносин між РФ та балтійськими країнами в інформаційній сфері у контексті пошуку «історичної справедливості» й боротьби із фальсифікацією історичних подій та доведення гіпотези, що діяльність наукових інституцій РФ є складовою інформаційно-пропагандистської діяльності та інструментом впливу на історичну свідомість населення балтійських країн.

Наукова новизна дослідження, передусім, полягає у залученні до наукового обігу публіцистичних матеріалів, виступів та інтерв'ю політичних діячів та вчених з питання, що вивчається, та є цілісним дослідженням складових інформаційного протистояння між РФ і балтійськими країнами.

З метою ознайомлення зі студіюванням проблемних питань взаємовідносин між РФ та балтійськими країнами, нами проаналізовано зміст баз даних електронних наукових бібліотек (http://dspace.nbuv.gov.ua/; http://elibrary.ru/project_free_access.asp; http://socionet.ru/) та бібліометричних систем Scopus i Google Scholar. Так, у дослідженнях російських вчених, здебільшого, розглядаються: становище російськомовного населення, політика балтійських країн щодо нього та перспективи міждержавних відносин у балтійському регіоні, а також питання історичної пам'яті та історичної політики у сучасних геополітичних реаліях. Для нашої студії цікавими є наукові праці Д. Ланка, В. Смирнова, А. Скачкова, В. Полещука, І. Розенфельда, М. Демурина, М. Литвинова.

Вважаємо за необхідне звернути увагу на творчий доробок калінінградського політолога, аналітика центру загальнополітичних досліджень «Русская Балтика» О. Носовича «Задворки Европы. Почему умирает Балтика» [6] та «История упадка. Почему у Балтики не получилось» [7], які, на нашу думку, є зразком фальсифікацій, викривлення та підтасовування історичних фактів.

Отже, після розпаду СРСР у балтійських країнах розпочався процес пошуку національної ідентичності, особливістю якого стало заперечення існуючих за часів СРСР тлумачень щодо подій 1939-1940 рр. та визволення останніх від фашистської окупації. Як слушно стверджує російський науковець Д. Ланко, йдеться про «діаметральне сприйняття російськомовними та балтійськими діаспорами передвоєнного, воєнного і післявоєнного періодів. «...В якості аксіоми, - продовжує він, - «у балтійській історіографії відомо судження про те, що їхні країни у середині минулого століття пережили «три окупації» - нацистську і дві радянські» [8].

Як наслідок, упродовж 1992-1998 рр. у країнах Балтії утворено комісії щодо оцінки наслідків тоталітарних режимів та «відновлення історичної справедливості»: Центр дослідження геноциду і резистенції громадян Литви (http://genocid.lt/centras/ru/); Державна комісія з розслідування репресивної політики окупаційних сил в Естонії (htpp://wwwjust.ee/orb.aw/class=file/ action=preview/id.../valgeraamat.pdf) та латвійська комісія «Щодо встановлення кількості жертв тоталітарного комуністичного окупаційного режиму СРСР та місць їх масового поховання, узагальнення інформації про репресії й масові депортації та підрахунку заподіяної Латвійській державі та її мешканцям шкоди» (http://okupacijaszaudejumi.lv/ru/par-komisiju). Проте, на думку російського дослідника В. Криворученка, «.функціями цих організацій став не захист, а швидше напад, не боротьба з фальсифікацією, а сама фальсифікація з метою зганьбити Росію ідеологічно» [9]. У цьому ж контексті цікавими є погляди В. Смирнова: «Дефіцит історії» веде до самоідентифікації країн Балтики на етапі як «Європа, але не зовсім Європа» та зумовлює необхідність великої роботи по «виробленню нової історії» державності [10]. М. Литвинов також наголошує про упередженість досліджень багатьох балтійських істориків та однобічний підхід щодо розуміння причин і наслідків історичних процесів, які відбувалися у балтійських республіках [11].

Одночасно із діяльністю вказаних структур, наприкінці 90-х рр. минулого століття у російському науковому середовищі виникла ідея щодо створення на міждержавному рівні історичних комісій між Естонією, Латвією, Литвою та РФ з метою обговорення проблемних питань спільної історії. Зрозуміло, що науковці країн Балтії сподівалися на проведення незалежних досліджень та отримання вільного доступу до державних та відомчих архівів колишнього СРСР, проте їхні оптимістичні очікування виявилися передчасними. У положенні про спільну російсько-латвійську комісію істориків (http://www.latvia.mid.ru/news/ru/11_052_Polozhenie.pdf) йдеться про надання доступу до архівної спадщини «по можливості».

Перші спроби створити історичну комісією між РФ та Латвією розпочалися у 1997 р. та завершилися невдало через низку організаційних питань. Тоді запропоновано компромісний варіант: до складу комісії істориків при президентові Латвії у якості закордонного представника включено доктора історичних наук, професора, академіка РАН О. Чубар'яна. Слід зауважити, що латвійські історики, передусім, наполягали про надання їм доступу до архівних матеріалів, зокрема тих, що мали гриф обмеженого користування. Деяким із них такий доступ надано, проте через використання останніми отриманих документів в інтересах власної держави, їм відмовлено у проведенні подальших досліджень [12].

У 2005 р. латвійські історики презентували наукову працю «Історія Латвії: ХХ століття», яка отримала вкрай негативну рецензію російських колег та була сприйнята як спроба переписати історію з позицій тодішньої політичної еліти Латвії [13]. У 2006 р. академік О. Чубар'ян припинив свою участь у роботі комісії істориків через ігнорування його поглядів латвійськими істориками.

Про організацію спільної російсько-латвійської комісії істориків наприкінці 2010 р. на вищому рівні домовилися президенти двох країн - Дмитро Медведєв і Валдіс Затлерс. Її завданням визначено поглиблене вивчення історії двох країн у ХХ ст. та висвітлення у широкому міжнародному контексті малодосліджених й спірних проблем в історії і відносинах двох держав. У рамках комісії створено робочу групу щодо підготовки збірки документів «Латвія і СРСР у міжвоєнний період». Проте наголошувалося, що Латвія зможе оприлюднити матеріали тільки після узгодження їх з Росією. Академік О. Чубар'ян в інтерв'ю інформаційній агенції «Rusbaltic.ru» неодноразово нагадував про це: «Ми ніколи в житті не допустимо, щоб збірка документів у Латвії вийшла без нашої участі» [14].

Після початку російської агресії проти України латвійські історики одностайно проголосували за припинення співпраці з РФ, усі колегіальні заходи скасовано. Також припинилася діяльність щодо створення й спільної збірки документів. До того ж за більш ніж трирічний період співпраці латвійські історики отримали лише третину копій архівних документів, замовлених ними під час відвідування Москви. Натомість О. Чубар'ян в інтерв'ю «Російській газеті» переказує подію так: «Треба сказати, що це була складна комісія. Наші колеги з Латвії в основному концентрувалися на подіях 1939-1940 рр., піднімали питання про так звану окупацію. Рік тому мій співголова з латиської боку дав, м'яко скажемо, досить суперечливе інтерв'ю, де розповів про роботу комісії на тлі сучасної ситуації в Україні. Потім надійшов лист з Латвії з пропозицією відкласти чергове засідання комісії, яке повинно відбутися у Ризі. Мовляв, зараз не час... Але недавно той же співголова в черговому інтерв'ю заявив, що необхідно розвивати співпрацю з Росією, що позитивно сприйняте нами... Ми передамо латвійським колегам документи про радянсько-латвійські відносини між Першою і Другою світовими війнами, які вони в рамках роботи комісії зібрали в наших архівах» [15].

О. Чубар'ян у інтерв'ю порталу rusbaltic.ru розповів: «Після того, як робота комісії була припинена, ми рекомендували архівам, в обов'язок яких входила передача документів дослідникам, не видавати їх (...). Ми вважаємо, що було б недоцільно видавати їм документи з урахуванням їх, я б сказав, ворожої позиції. Зараз ситуація змінюється. Але ніяких нових документів ми не передаємо. Віддаємо тільки ті, які вони відшукали, працюючи у нас приблизно рік тому» [16].

У грудні 2014 р. у Москві відбулася презентація двотомного видання «Діти Сибіру» та документальної стрічки «Куди зникли батьки», підготовлені латвійськими істориками, у яких висвітлено події щодо вислання латиських громадян у 1940 р. Проте російські пропагандисти звинуватили своїх колег у реалізації «бізнес-проекту», намаганнях дорівняти комуністичний режим до нацистського та отримати у майбутньому компенсацію за «окупацію». Щодо діяльності спільної історичної комісії, зроблено висновки: латвійських істориків хвилювало лише питання визнання РФ факту окупації Латвії, отже, вони наполягали лише на вільному доступі до архівів. Усі спроби відновити діяльність комісії після 2014 р. виявилися безрезультатними.

Більш лояльною виглядала співпраця із литовськими колегами. Представники Литовської Республіки першими висловили готовність до діалогу із РФ, спільна російсько-литовська комісія істориків утворена у 2007 р. Співголовою комісії з литовської сторони став директор Інституту історії Литви, професор Альвідас Никжентайтис, з російської - академік О. Чубар'ян. Цікавим є факт, за підсумками діяльності комісії заплановано видання рекомендацій для видавництв і авторів шкільних підручників з історії, які мали б бути враховані при проведенні експертизи підручників для одержання грифу Міністерства освіти і науки для використання у навчальному процесі. У рамках діяльності комісії проведено літні історичні школи для молоді. Проте між литовськими та російськими колегами виникли суперечності щодо використання та оприлюднення тих чи інших документів. Лише у лютому 2014 р. у Вільнюсі відбулося чергове засідання комісії та презентовано другий том збірки документів литовських і російських вчених «СРСР і Литва у роки Другої світової війни» [17].

Щодо співпраці із естонськими колегами, така пропозиція надійшла у листопаді 2010 р. від посла РФ в Естонії Ю. Мерзлякова, проте президент країни Тоомас Хендрик Ільвес зауважив, що «n непродуктивно створювати історичні комісії з державами, в яких історичні архіви залишаються закритими, а політики починають домовлятися, як трактувати минуле». Натомість президент закликав співвітчизників до написання мемуарної літератури з метою ознайомлення молоді з історичною правдою, так би мовити, із першоджерел [18]. До того ж події «бронзової ночі» 2007 р. та пов'язаний з ними політико-дипломатичний скандал між РФ та Естонією, розхитування внутрішньої ситуації у країні, яка є членом НАТО і ЄС, економічне та інформаційне протистояння аж ніяк не сприяли налагодженню творчої співпраці та пошуку порозуміння.

Аналіз наукових праць російських дослідників щодо проблемних питання спільної історії РФ та країн Балтії переконливо свідчить: йдеться про викривлення історичних фактів, пропагандистське забарвлення наукових студій, звинувачення балтійських науковців у політизації історичного минулого та просуванні «окупаційної концепції». Створення міждержавних історичних комісії виявилося складовою інформаційно-пропагандистської діяльності РФ у гуманітарній сфері балтійських країн. Небажання визнати історичну правду, маніпулювання спільним історичним минулим поряд із іншими чинниками, на нашу думку, є детермінантою конфліктності в інформаційній сфері на балтійському напрямку.

Список використаних джерел

1. International Security and Estonia: report. URL:https://www.teabeamet.ee/pdf/EIB_public_report_Feb_2017.pdf. (дата звернення 01.02.2017).

2. Малюкявичюс Н. Литва все еще является информационной колонией восточного пространства. URL: http://ru.delfi.lt/news/live/ekspert-litva-vse-esche-vavlvaemsva-informacionnoi- koloniei-vostochnogo-prostranstva.d?id=74097620 (дата зернения 01.02.2017).

3. Кристовкис Г. Latvian Security Police's. URL: http://leta.lv/eng/home/important/A8873147-FCA4-4995-B149-455E169FFB5D/?text (дата звернення 01.02.2017).

4. Минобороны Литвы: Российская пропаганда о «недогосударстве» является предтечей вторжения URL: http://newsader.com/34557-minoboronv-litvv-rossivskava-propaga/ (дата зернення 01.02.2017).

5. Гапеєва О. Л. Інформаційне протистояння між Росією та Естонією на прикладі подій «Бронзової ночі» 2007 р. // Військово-історичний меридіан URL: http://vim.gov.ua/images/sbor/VIM 15 2017-86-98.pdf (дата зернення 01.02.2017).

6. Носович А. История упадка. Почему у Балтики не получилось. Москва: «Алгоритм», 2015. 320 с.

7. Носович А. Задворки Европы. Почему умирает Балтика. Москва: «Алгоритм», 2015. 456 с.

8. Ланко Д. А. Историческая память в эпоху глобализации. Пример российско-эстонских отношений // Балтийский журнал. 2011. № 4. С.6-17.

9. Криворученко В. К. Борьба с фальсификацией истории на постсоветском пространстве: история или политика? // Вестник РУДН, серия История России. 2012. № 4. С. 121-130.

10. Смирнов В. А. Роль политических элит у формировании исторической политики в странах Балтики // Балтийский регион. № 2 (215). С. 78-97.

11. Литвинов М. Ю. Фальсификация довоенной истории Балтики в исторической литературе // Исторические науки и археология. %м 7. № 5. Часть 2. 2015. С. 58-60.

12. Гущин В. Российско-латвийская комиссия историков: в повестке дня - признание «оккупации». URL: http://regnum.ru/news/polit/1364857.html (дата звернення 01.02.2017).

13. Балмасов С. Латвия: историческая клоунада против России. URL: https://www.pravda.ru/world/formerussr/latvia/28-07-2011/1085454-historian-0/ (дата звернення 01.02.2017).

14. Крутиков Е. Латвия мошеннически выманила у России секретные документы. URL: http://vz.ru/politics/2015/11/17/778446.print.html. (дата звернення 01.02.2017).

15. Спруде В. Комиссия историков в неловкой ситуации. URL: http://inosmi.ru/sngbaltia/20151116/231403436.html (дата звернення 01.02.2017).

16. Создающаяся российско-литовская комиссия историков возьмет школьные учебники под контроль. URL: http://xn--80aa2bkafhg.xn--p1ai/article.php?nid=17440 (дата звернення 01.02.2017).

17. Историки Литвы и России не могут договориться о совместной книге URL: http://ru.delfi.lt/news/live/istoriki-litvv-i-rossii- ne-mogut-dogovoritsva-o-sovmestnoi-knige.d?id=40375021 (дата звернення 01.02.2017).

18. Эстония хотела бы получить доступ к историческим архивам в РФ. URL: http://interfax.com.ua/news/general/62513.html/ (дата звернення 01.02.2017).

Размещено на Allbest.ru