Сімейне життя шляхти київської губернії у ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сімейне життя шляхти київської губернії у ХІХ ст.

Юлія Ярцун

У статті автор обґрунтовує актуальність вивчення історії приватного сімейного простору шляхти, та розглядає вплив суспільно-політичних та культурних процесів на трансформацію традиційних устоїв інституту шляхетської сім'ї на теренах Київської губернії у ХІХ ст. Наголошує на тому, що, будучи одним із основних соціальних інститутів, сім 'я, під впливом внутрішніх так і зовнішніх чинників, зазнає у ХІХ ст. значних трансформацій. Шляхта, яка упродовж декількох століть творила самобутню культуру, з власними ідеалами, стратегіями та визначеними гендерними ролями, стикається із необхідністю прийняття та кристалізації нової системи відносин у сімейному житті: при вступі в шлюб, вихованні дітей, організації побуту тощо. З'ясовано, що в результаті трансформаційних процесів влада батька у сім'ї зазнає поступових змін, яка не перестаючи бути авторитетною, вже не є абсолютною. Російське законодавство щораз істотніше регулює стосунки між подружжям та стосунки між батьками й дітьми, це, в свою чергу, сприяє зростанню свободи жінки та послабленню залежності дітей.

Ключові слова: приватне життя, сім'я, шляхта, Київська губернія, ХІХ ст.

Вивчення історії шляхти на українських землях нині становить значний інтерес для багатьох істориків та краєзнавців. Повсякденне життя, як один з рівнів організації суспільства (мікроструктурний), можна вважати підґрунтям суспільного життя в різноманітних його проявах [1, с. 164]. Саме тому проблематика повсякдення шляхти, особливості його розгортання у приватному житті, перебіг соціокультурних практик у домашньому просторі суттєво «оживить» цей напрям наукових досліджень.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні впливу суспільно-політичних та культурних процесів ХІХ ст. на трансформацію традиційних устоїв інституту шляхетської сім'ї на теренах Київської губернії.

В українській історіографії, на жаль, ще немає комплексного дослідження з означеної теми, але щораз частіше з'являтися розвідки цього спрямування. Найбільший інтерес викликає монографія О. Ніколаєнко [2], у якій наголошено на замкнутості польської сім'ї, як одному із наслідків агресивної російської політики, тісному переплетенні приватного життя із публічним. Нещодавно науковці та поціновувачі історії мали змогу ознайомитися із ґрунтовним дослідженням В. Перерви [3], присвяченому О. Браницькій, у якому вміщено багато інформації із повсякденного життя родини графині. сімейний шляхта київський культурний

На окрему увагу заслуговують праці російських та білоруських дослідників Л. Горизонтова [4], В. Пержинської [5], Н. Сліж [6], у яких піднято на новий рівень питання ролі матері-полячки у збереженні національних традицій потомства, подано опис нових нехарактерних систем виховання, притаманних змішаним сім'ям; висвітлено процес укладання шлюбу, відносин в сім'ї та розлучення, стереотипи, закріплені у польському шляхетському середовищі стосовно сім'ї та дому; визначено роль біологічних потреб при укладенні шлюбу.

Звертаючись до польської історіографії, варто виокремити напрацювання Я. Бистроня [7] та Т. Епштейна [8], які дають можливість порівняти сімейні стосунки у XVIII ст. та їх еволюцію у ХІХ ст. Цікаві аспекти подружніх стосунків, сприйняття жінки у сім'ї, особливостей інтимного виховання знаходимо у колективній монографії про приватне життя поляків у ХІХ ст., а конкретніше, у статтях І. Флорчак [9] та І. Яницької [10]. У книзі Є. Лоєка [11] міститься фактологічна інформація про сімейні перипетії найбільш заможного та впливового магнатського роду в регіоні - роду Потоцьких.

Вагому частину джерельної бази становлять архівні матеріали та мемуарна література [1214], які, в комплексі, дозволяють на прикладі конкретних осіб та ситуацій розкрити задекларовану тему.

Приватне життя - це життєвий простір особистості, який вона структурує і заповнює власними формами та проявами життєдіяльності, орієнтуючись на власні інтереси та потреби. Це поняття пов'язане із приватним володінням, господарюванням, індивідуальними чи груповими відносинами, із самореалізацією та саморозвитком, особистими інтересами; це частина соціального та природного світу, яка освоєна людиною настільки, що вона стала її центром та продовжує конструювати особливу, затишну та комфортну сферу свого буття, свій приватний дім [15, с. 58].

Осердям, навколо якого розгортаються усі ключові аспекти приватного життя, є сім'я. Зі створенням сім'ї вектор приватного життя переміщується із власних, індивідуальних, потреб на дім, родину, дітей, взаємовідносини із близькими людьми, улюблені і необхідні речі, домашнє господарство, домашніх улюбленців тощо [1, с. 164].

Будучи одним із основних соціальних інститутів, сім'я, під впливом внутрішніх так і зовнішніх чинників, зазнає у ХІХ ст. значних трансформацій. Шляхта, яка упродовж декількох століть творила самобутню культуру, з власними ідеалами, стратегіями та визначеними гендерними ролями, стикається із необхідністю прийняття та кристалізації нової системи відносин у сімейному житті: при вступі в шлюб, вихованні дітей, організації побуту тощо.

Традиційно сімейні відносини у середовищі польської шляхти були побудовані на одноосібній владі чоловіка. Він мав турбуватися про забезпечення продовольством, фінансовим благополуччям, примноженням сімейного майна для забезпечення майбутнього для свого потомства [5, с. 27]. До ХІХ ст. у руках батька зосереджувалася абсолютна влада над родиною. Господар дому на власний розсуд розпоряджався дружиною та дітьми, мав право вільно вирішувати усі сімейні справи, користувався високою повагою серед членів родини. Його називали паном-батьком, висловлюючи свою пошану цілували руку, беззаперечно виконували усі накази. Авторитет батька та його абсолютна влада у сім'ї активно підтримувалися церковними догмами. Відмова батька від благословення нащадків прирівнювалася до найстрашнішого нещастя, а батьківська заборона закривала шлях для світлого майбутнього. Батьківська заборона стосувалася не тільки дрібних щоденних справ, але й майнових питань, вибору професії, нареченого/нареченої і т.д. [7, с. 116].

У такій системі відносин для жінки відводилася другорядна роль. Жінка, яка могла мати власний маєток, не мала права голосу. В будинку де все вирішував чоловік, дружина була лише першою помічницею, в обов'язок якої входив нагляд за потомством та господарством [7, с. 116].

Поміщик с. Сорокотяги Таращанського повіту А. Іванський-старший згадує, що в той час як тато займався господарством і грою на скрипці, управління будинком було на мамі. Жінка весною та літом працювала в саду, а взимку та осінню управляла домашнім мануфактурним виробництвом та займалася вихованням дітей [13, с. 30].

З початком ХІХ ст., на хвилі французької революції, швидких обертів набуває розповсюдження ідей романтизму. В середовищі шляхти змінюється образ ідеальної жінки. Це мала бути вже не просто хороша господиня та послушна дружина, а освічена та навчена хорошим манерам жінка.

Ідеал шляхтянки ХІХ ст. описав Ф. Хеленіуш на прикладі Юстини Єрлич-Міхаловської (до 1831 проживала у с. Вербові під Ходорковим Сквирського повіту). Автор відзначає, що ця жінка була дуже приємна у спілкуванні, шляхетна, нескінченно мила та незрівнянно чарівна, весела, багато різних віршів знала напам'ять, зокрема, усі пісні Ю. Нємцевича. Крім того, була зразковою господинею, зберегла після смерті чоловіка маєток, оплатила усі борги, прикупила ще одне село, утримувала бідних дівчат, достойно виховувала синів [14, с. 396-397].

Доповнення до образу ідеальної шляхтянки, описаного Ф. Хеленіушом, знаходимо в мемуарах варшавського історика Ю. Бартошевича, який залишив список вимог до своєї майбутньої обраниці: дружина має бути полячкою католицького віросповідання, має знатися на господарстві, цікавитися літературою, мистецтвом, повинна мати власну думку, володіти хорошими манерами, знати французьку мову, вміти грати та співати, має бути гарною, кохати та розуміти свого обранця [9, 410].

Як бачимо, на першому місці в списку вимог стоїть національна та конфесійна приналежність, але для губерній, які знаходилися в складі Російської імперії ці вимоги втрачають свою актуальність. Особливо це стосується аристократії, якій були притаманні космополітичні погляди. Л. Горизонтов, аналізуючи шлюбне законодавство Російської імперії, приходить до висновку, що міжконфесійні шлюби були одним із прийомів русифікаційної політики [4, с. 83-85].

Така шлюбна поведінка під впливом революційних подій ХІХ ст. зазнає істотних змін. При виборі супутника життя до уваги вже беруться не лише матеріальний та соціальний статус обранця/обраниці, а й почуття. Звернення уваги на почуття засвідчує поступову трансформацію традиційної системи шляхетських цінностей.

Вивчаючи шлюбну стратегію шляхти, польський дослідник Т. Епштейн висловлює думку, що соціальні бар'єри між різними групами шляхти Південно-Західного краю були надзвичайно сильними, а відсоток шлюбів представників різних соціальних груп дуже низький. При цьому аристократія - всупереч поширеній думці - була менш закритим прошарком [5, с. 8].

Наприклад, для одного із найбагатших магнатів регіону Станіслава Потоцького, попри осуд вищої аристократії, не було проблемою розлучитися із Юзефіною Амалією Потоцькою, представницею давнього заможного польського роду Мнішеків, та одружитися на Софії Вітт - жінці далеко не шляхетського походження. Однак, статус дружини та матері дітей графа Потоцького не гарантував Софії шанобливого ставлення гонорового шляхетського товариства, яке було збурене цим нерівним шлюбом [3, с. 307].

Дещо інша ситуація зберігалася у середовищі незаможної шляхти, яка залишалася оплотом польськості та католицизму. Т. Епштейн зазначає, що підростаючим панянкам говорили: «Пам'ятай, що існує три категорії чоловіків, які для тебе не мають бути чоловіками: жонатий, ксьондз... і, зрозуміло, москаль» [8, с. 236].

Наслідком боротьби поляків за національне визволення стає поглиблення процесу емансипації жінок. Масова загибель чоловіків, арешти та заслання змінюють роль жінки в родинному житті. Жінки стають перед необхідністю перебирання на себе функцій чоловіка. Така доля спіткала й матір Г. Дзялинської - Феліціяну, яка, залишившись без чоловіка (був на засланні), змогла налагодити прибутковість господарства, дати освіту та забезпечити фінансово стійке майбутнє своїм дітям [12, с. 5].

Про зміну статусу жінки у суспільстві, зародження боротьби жінок за свої права, свідчить популярність твору Єви Фелінської (уродженка Волинської губернії) серед шляхтянок Київської, Волинської та Подільської губерній. У цьому творі авторка дорікає чоловікам тим, що вони, мріючи про свободу, тримають жінок дома у неволі [16, арк. 26].

Одночасно із отриманням жінками більшої свободи, зазнає поступових трансформацій влада господаря дому, яка, не перестаючи бути авторитетною, вже не є абсолютною, російське законодавство починає щораз істотніше регулювати стосунки між подружжям, між батьками та дітьми.

Асоціальна поведінка чоловіка у подружньому житті, підняття руки на жінку, зради, інколи могли стати підставою для розлучення та втрати шляхетського звання. Джерела свідчать про те, що успіх жінки у боротьбі за свої права, значною мірою, залежав від зовнішньої підтримки. Чим впливовіші у жінки були батьки, брати чи інші родичі, тим більш поступливим був чоловік. Наприклад, шляхтич с. Гудзівки Звенигородського повіту Ігнат Кульчицький регулярно піднімав руку на дружину та тещу, нападав на них із сокирою. За свою сестру та матір заступився Кароль Маковський, який, подавши позов до суду, домігся позбавлення І. Кульчицького шляхетського звання, покарання батогом та заслання у Сибір [17, арк. 1-10].

Тенденційними стають позови дітей на своїх батьків до суду. Скаржилися, в більшій мірі, на протиправну поведінку батька в стосунках зі своїми дітьми, розтрату родинних статків та інші майнові претензії. Рішення суду часто задовольняли претензії позивача. Так, результатом позову Адама Маєвського на свого батька, шляхтича Радомишльського повіту Францішка Маєвського (оскаржує останнього в алкоголізмі, розоренні маєтку, побитті) стає вирок про заключення відповідача у «смерительный дом» [18, арк. 12-14].

Попри дію до 1840 р. норми Литовського статуту про позбавлення спадку та приданого дітей, які без благословення батька одружуються, в архівах знаходимо багато документів, які дають підстави стверджувати про ігнорування цієї норми юридичного та звичаєвого права. Так, дочка поміщика Київської губернії, колишнього предводителя дворянства Київського повіту, Ксаверія Павши Цезарина, без батьківського благословення вийшла у 1836 р. заміж, а потім в ході судового розслідування, заручившись підтримкою матері, домоглася юридичного визнання свого шлюбу [19, арк. 1-3].

Однак, незважаючи на процеси емансипації, які в ХІХ ст. набирають обертів, характерним явищем у плані сексуальних стосунків між чоловіком та жінкою в середовищі шляхти було існування двох моральних кодексів для чоловіків та жінок. Чоловіки, голови родин, та ті, хто лише мав ним стати, не підлягали таким суворим нормам моралі, як жінки. Від них вимагали дбати про дім, про рід та його фінансове забезпечення. Якщо усі ці вимоги старанно виконувалися, то наявність коханок та відсутність вірності у шлюбі сприймалися громадою, в більшості випадків, як норма [10, с. 398].

Побутування такої норми підтверджує реакція на скаргу поміщиці частини села Губино Радомишльського повіту Христини Хржонщевської на розпусту свого чоловіка - штраф у невеликому розмірі [20, арк. 5-8]. Поважні поміщики Бердичівського повіту Малиновський, Абрамович та Велінський, маючи дружин, заводили собі гареми із селянських наложниць [21, арк. 7].

Емансипація жінок, зміни у традиційній системі сімейної ієрархії, французька мода на розкутість, рівняння на поведінку імператорського двору, спричиняють появу моди на подружню зраду, яка на початок ХІХ ст. набирає характер масового психозу. Незважаючи на регулювання звичаєвим правом та Церквою сексуальних стосунків між чоловіком та жінкою, за яким більшою ініціативою користувався чоловік [6, с. 51], зрада стає звичним явищем і серед жінок.

Наведемо декілька цікавих прикладів сексуального життя жінки, які яскраво ілюструють моральний клімат у ХІХ ст. Так, 29 річна неодружена дочка поміщика м. Прилуки Бердичівського повіту Марка Бржозовського, Елеонора, народивши незаконну дитину (викидень) від юнкера, з метою приховання слідів своєї розпусти, спалила тіло у пічці. За такий вчинок молоду панянку ув'язнено в монастирі на 6 місяців [22, арк. 7-13]. Шляхтянка Маріянна з Баранецьких, Марковська, жителька с. Голубятин Сквирського повіту, завела неформальні стосунки із колезьким асесором Громиком, народивши йому трьох дітей, продовжувала вести блудне життя. Громик покарав розпусницю за зраду - закував у кайдани, зняв плаття, і у такому вигляді повів до суду [23, арк. 113].

Були й випадки покривання зради батьками, які керувалися бажанням збереження честі та гонору родини. Як приклад, можна навести скаргу орендаря с. Кожанки Липовецького повіту Івановського на чиновника особливих доручень Неводовського в отриманні хабара від Елізи Івановської (дружина позивача) та її коханця у справі про її зраду. Гроші на хабар, за словами Івановського, допомагали збирати батьки дружини [24, арк. 1-13].

На хвилі зростання популярності вільних сексуальних стосунків збільшується кількість розлучень. Процес розірвання шлюбу був досить довгим та копітким, а також дуже дорогим. Наприклад, вже згадане розлучення Станіслава Потоцького та Юзефіни Амалії Потоцької розтягнулося у часі на п'ять років та обійшлося Станіславу в круглу суму (пані Потоцька отримала в довічне користування Дашівський маєток і 7 тис. селян-кріпаків). Не менш складним, тривалим та затратним був шлюборозлучний процес Софії Вітт із Йозефом Вітте [11, с. 267, 281]. Зважаючи на такі перешкоди, на шляху до отримання розлучення, для більшості незаможної та середньозаможної шляхти більш вигідним стає, попри юридичне збереження шлюбу, фактичне життя подружжя нарізно.

Особливе місце в сім'ї належало дітям. У ХІХ ст. ще не розроблено спеціальної системи догляду за немовлятами. Звичним явищем було неправильне харчування, відсутність гігієни та застосування фізичної сили, як основного методу виховання. Характер дитинства визначався заможністю батьків та статтю дитини. Ще з раннього дитинства акцент у вихованні дітей робився на поділ соціальних ролей. Підготовка хлопчиків та дівчаток до дорослого життя розпочиналася із дитинства через подання дітям певної моделі поведінки. Процес виховання ділився на три фази: виховання періоду дитинства, підліткового віку та дошлюбного періоду. На першому етапі усі заходи скеровувалися на збереження життя немовляти (висока дитяча смертність), на другому - формування характеру, на третьому - підготовка до шлюбу [10, с. 388-389].

Виховання хлопців сконцентровувалося на розвитку фізичних та розумових здібностей. Ігри та вправи (їзда верхи, фехтування, полювання, танці) мали сприяти фізичному розвитку, психологічному розвантаженню та одночасно бути способом розваги та відпочинку. Спеціальних заходів підготовки хлопчиків до майбутньої ролі чоловіка та батька не було. Хлопцям прищеплювали певну модель поведінки у сім'ї, опираючись на приклад взаємин між батьками [10, с. 391-392]. Перехід сина з-під під опіки матері під владу батька означав закінчення дитинства. На цьому етапі роль батька у вихованні сина полягала у підготовці останнього до громадського життя [7, с. 140-141].

Виховання дівчаток, на відміну від хлопців, мало на меті зовсім інші цілі. Відповідно до вимог часу, в характері дівчаток намагалися сформувати, передусім, такі риси, як покірність та релігійність, сприймання своєї долі як невідворотної. Таке виховання скеровувалося на закодування ролі жінки, яка стоїть на нижчому щаблі сімейної ієрархії. Відповідно до таких вимог матері підбирали ігри та іграшки для дочок: ляльки та посуд - привчали до виконання домашніх обов'язків та опіки над майбутніми дітьми. У підлітковому віці іграшки замінювала наука танцю, гра на інструменті, ведення розмов тощо [10, с. 388-389].

Разюча відмінність у вихованні хлопців та дівчат, свобода перших та майже повна ізоляція других, призводила до значної дистанції між братами та сестрами. Політична ситуація на теренах колишніх польських губерній сприяла її поглибленню. Так, після Листопадового повстання 18301831 рр. у повсякденному житті частішає практика хрещення дітей, народжених у змішаному шлюбі у двох вірах: хлопчиків у вірі батька, а дівчаток у вірі матері [4, с. 77-86]. Така практика погіршує національно-культурний клімат у сім'ї та стає визначником різних доль членів однієї родини.

Отже, впродовж декількох десятків років зазнали корінних змін традиційні устої інституту сім'ї, які формувалися і викристалізовувалися століттями до цього. Революційні зміни в ментальності суспільства, які принесло ХІХ ст., торкнулися і замкнутого, приватного сімейного простору шляхетства. Результатом цих змін стає втрата господарем свого традиційного значення у сім'ї, що призводить до зростання свободи жінки, послаблення залежності дітей та, в загальному, до втрати шлюбом святості та своїх функцій.

Список використаних джерел

1. Ручка А., Скокова Л. Дім як приватний соціокультурний простір // Вісник Львівського ун-ту. Серія соціологічна. Вип.2. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2008. С. 162-181. 2. Ніколаєнко О. О. Польські жінки Наддніпрянської України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.: громадське і приватне життя: монографія. Х.: Вид-во НТМТ, 2015. 360 с. 3. Перерва В. С. Графиня Олександра Браницька (1754-1838). Найщедріша меценатка історії, або Як стати незабутньою жінкою. Біла Церква: Видавець Пшонківський О. В., 2016. 480 с. 4. Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики: поляки в России и русские в Польше (ХІХ - начало ХХ в.). М.: Индрик, 1999. 272 с. 5. Пержинская В. А. Семейные отношения польского дворянства ЮгоЗападных губерний Российской империи в первой половине ХІХ века: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. ист. наук: спец. 07.00.03 «Всеобщая история (новое и новейшее время)». Москва, 2011. 28 с. 6. Сліж Н. Біялагічньш прычыны для заключэння шляхецкага шлюбу // Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т. 1: Практики, казуси та девіації повсякдення. Київ: Інститут історії України НАН України, 2012. 328 с. 7. Bystron J. S. Dzieje obyczajow w Dawnej Polsce: wiek XVI-XVIII. T. 2. Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawn., 1960. 575 s. 8. Epsztein Т. Malzenstwa szlachty posesorskiej na Wolyniu, Podolu i Ukrainie w latach 1815-1880 // Spoleczenstwo polskie XVIII i XIX wieku. Warszawa, 2004. T. 9: Studia o rodzinie. S. 201-239. 9. Florczak I. Jak dawniej kochano - kobiety w zyciu Juliana Bartoszewicza // Zycie prywatne Polakow w XIX wieku. Olsztyn, 2013. S. 403-420. 10. Janicka I. Pod malzensk^ pierzynk^. Zrodla intymnej edukacji Polakow w II polowie XIX wieku // Zycie prywatne Polakow w XIX wieku. Olsztyn, 2013. S. 387-402. 11. Лоєк Є. Історія прекрасної Бітинки: Оповідь про життя Софії Вітт-Потоцької (1760-1822). К., 2005. 448 с. 12. Dzialynska H. Pami^tka przeszlosci Wspomnienia z lat 1794-1832. Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawn., 1960. 575 s. 13. Iwanski A. Pami^tniki (1832-1876) / pod red. Waclawa Zawadzkiego. Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawn., 1968. 573 s. 14. Heleniusz Eustachy. Wspomnienia lat minionych. T. 1. Krakow, 1876. 601 s. 15. Андрієвська Ю. Д. Поняття кордонів феномена приватності // Грані. 2014. № 8. С. 58-63. 16. Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІАК України). Ф. 470. Оп. 1. Спр. 232. 35 арк. 17. ЦДІАК України. Ф. 533. Оп. 2. Спр. 692. 10 арк. 18. ЦДІАК України. Ф. 533. Оп. 1. Спр. 37. 58 арк. 19. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 144. Спр. 542. 334 арк. 20. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 136. Спр. 190 а. 8 арк. 21. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 810. Спр. 161. 16 арк. 22. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 38. - Спр. 294. 14 арк. 23. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 141. Спр. 26. 15 арк. 24. ЦДІАК України. Ф. 442. Оп. 142. Спр. 1140. 21 арк.

Размещено на Allbest.ru