Критика соціалістичних та радикальних ідей християнськими суспільниками Галичини наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Критика соціалістичних та радикальних ідей християнськими суспільниками Галичини наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Андрій Кліш

Проаналізовано ставлення християнських суспільників до лівих ідей, які у Галичині сповідували соціал-демократи та радикали. У програмах та діяльності українських політичних партій Галичини суспільно-християнського скерування прослідковується їх консервативний характер. Питання життя та діяльності Церкви перебувало у центрі уваги суспільно-християнської течії. У парламентській діяльності та на шпальтах часопису «Руслан» християнські суспільними намагалися протистояти лівим ідеологіям. Особливу увагу вони звертали на антирелігійну риторику соціал- демократів та радикалів, критикували їх ідейні засади.

Ключові слова: Галичина, християнські суспільники, соціал-демократія, радикали, ліві ідеї.

На межі ХІХ-ХХ ст. відбувається структуризація українського політичного руху в Галичині. У цей час розгорнули свою діяльність партії та організації широкого політичного спектру - радикального, національно-демократичного, соціал-демократичного, русофільського, суспільно- християнського. Ці політичні течії, зазвичай, критикували одна одну.

Метою цієї статті є спроба проаналізувати ставлення представників суспільно-християнської течії до соціалістичних та радикальних ідей наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Науковий доробок дослідників із задекларованої проблематики обмежується публікаціями Т. Антошевського [1], Н. Кіся [2], А. Кліша [3-4], Р. Лехнюка [5-7], І. Монолатія [8] та інших дослідників.

Зазначені автори в основному узагальнено аналізують суспільно-християнську течію. Окреслена нами проблема не знайшла ґрунтовного висвітлення у наукових публікаціях, тому аналіз історіографії дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні у науковій літературі відсутні праці, що ґрунтуються на дослідженні зазначеної проблеми, у яких було б з'ясовано ставленні християнських суспільників лівих ідей наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Джерельною базою для написання статті стали матеріали пресового органу християнських суспільників - часопису «Руслан», а також мемуари їх лідера Олександра Барвінського.

Суспільно-християнський рух у Галичині репрезентували партії правоцентристського скерування - Католицький русько-народний союз, «Руська громада», Християнсько-суспільний союз. Натомість протилежний політичний спектр українського політикуму представляли ліві партії - Українська соціал-демократична партія (далі - УСДП) та Русько-українська радикальна партія (далі - РУРП). Ці рухи мали діаметрально протилежні ідеологічні засади та взаємно критикували один одного.

Усі партії суспільно-християнського зразка принципів християнської демократії, основи якої закладені в енцикліці «Graves de Communi Re» («Про небезпеки для суспільства»), виданій Папою Левом ХІІІ 18 січня 1901 р. У ній показано різницю між соціальними доктринами християнства та лівих рухів: «Межи социялїзмом а християньскою демокрациєю треба робити докладну та знатну ріжницю. Социялїзм займає ся виключно материяльним добром і єго остаточною цїлию є осягненє цїлковитої рівности і спільности власности. Натомість християньска демокрация шанує основи божих законів та, попри старанє о полїпшенє материяльної долї, дбає також про духовне добро народів» [9, с. 1].

Слід зазначити, що християнські суспільники чітко притримувалися рішень Церкви. Зокрема, вони поклали за основу діяльності архієрейське послання католицького єпископату Австро- Угорщини напередодні виборів до Віденського парламенту [10, арк. 705], у якому акцентувалося на небезпеці соціалістичної агітації, ворожої не лише Церкві, а й самим виборцям. Підкреслювався і популістський та демагогічний характер лівих партій [11, с. 1].

Християнські суспільники підтримували папський престол у боротьбі із соціалістичними ідеями. Зокрема, у публікації, присвяченій 25-й річниці перебування Папи Лева ХІІІ на престолі, зазначалося: «Цїлою сериєю енциклїк, які є вельми основними в переважній части самим Сьв. Отцем класичною латиною написаними розвідками: про социялїзм, комунізм, нїгілізм, про значінь св. Томи з Аквіну в фільософії, про християньске подружє, про державну владу, про вольномулярство, про християньску державну конституцию, про робітниче питанє, про біблїйну студию, про первеньство папи, про християньску демокрацию і т.д., вславив ся Лев ХІІІ не лише яко керманич Церкви, але й яко фільософ і реформатор суспільно-полїтичних відносин» [12, с. 1].

Християнські суспільники, будучи консерваторами, негативно ставилися до модерних ідей, зокрема і соціал-демократії. Зокрема, вони схвально поставилися до енцикліки Пія Х «Pascendi dominici gregis» («Годування стада Господнього») від 8 вересня 1907 р., у якій зазначалося, що термін «модернізм» - це «синтез усіх єретичних думок» та «слизька дорога до атеїзму» [13, с. 64]. У цій енцикліці критикувалися модерні ідеї, оскільки модерністи відкидали абсолютний авторитет Святого Письма, зовнішні вияви релігійності вважали не таїнствами, а такими, що виникли внаслідок еволюції культу. Окрім того, вони для вивчення Євангелія використовували історико- критичний метод, відокремлюючи Христа-Бога, від Христа - історичної особи [2, с. 304].

На відміну від націонал-демократів та радикалів, християнські суспільники трактували цю енцикліку як конструктивну та підкріплену догматом про непомильність Папи, а її критиків, зокрема і редактора часопису «Діло» Л. Цегельського, звинуватили у масонстві [14, с. 1; 15, с. 2].

Соціалістичні, соціал-демократичні та радикальні партії виступали із антиклерикальними гаслами. Не стала винятком і Галичина. РУРП та УСДП гостро критикували Церкву та релігію. У низці українських часописів, зокрема «Громадському голосі», «Ділі», «Літературно-науковому віснику», «Свободі» почали з'являтися антиклерикальні статті. Під цю критику попадали християнські суспільники, яких вважали клерикалами. Натомість останні зазначали, що соціалістична та соціал-демократична ідеї руйнують усі моральні засади - сім'ю, державу, націю, натомість насаджуючи «химерні» поняття свободи, рівності, моралі.

Ставлення до соціалістів можна проаналізувати за таким зауваженням із часопису «Руслан»: «Хоч они обіцюють золоту волю, то в дїйсности відбирають нам особисту, тілесну і душевну свободу. Социяльна демокрация домагає ся не лише, щоб ми всї наші думки і погляди в політичних справах уложили відповідно до їх приказів, але щоб ми і наші релїґійні переконання при норовили до їх бажань. Спитає хто, яку звязь має релїґія з політикою, з социялїзмом? Дуже тісну, бо як довго в серці чоловіка є іскра релїґії, то він вистерігає ся всякого зла, а скоро вже позбув ся релїґії як чогось непотрібного, тоді можна з ним все робити. Тимто социял-демократи бажали-б підорвати у людий всяку віру» [16, с. 1].

Християнські суспільники відстоювали думку про важливість ролі Церкви та релігії у житті суспільства та засуджували спроби секуляризації галицьких українців, вбачаючи у християнстві силу, що «від віків хоронила Русь». Вони неодноразово наголошували на неможливості применшення значення та ролі релігії, заперечуючи постулати лібералів та соціалістів, котрі трактували релігію як приватну справу. У одному із дописів у часописі «Руслан» зазначалося: «Релїґія не є затим річию приватною, але справою публичною. Наколи социялїсти мали би дїйстно на оцї лиш поправу інтересів полїтично-економічних, то не потребували би ся виперати релїґії. А сли они так роблять, то видно, що социялїзм з натури своєї - як се они на конґресї в Галї заявили - є безвіроісповідний і в основі своїй заперечує Бога особового, безсмертну душу, всяку об'явлену віру і за гробове житє, а чоловіка трактує так як кожде иньше сотворінє. А хто руйнує основи на яких суспільність тілько віків росла, розвивала ся, вела народи до щораз більшої просьвіти, свободи і братерства, сей не може нїяк казати, що він хоче добра і лучшої долі народам під виглядом полїтично-економічним» [20, с. 2].

Наприкінці 1900 р. у часописі «Руслан» опубліковано низку матеріалів під назвою «Чи може християнин бути социял-демократом?». Приводом для цих публікацій стало рішення віча у м. Самбір підтримати на виборах кандидатуру соціал-демократа М. Ганкевича, якщо він у парламенті не буде виступати проти Церкви та релігії, а, навпаки, сприятиме священикам. Християнські суспільники зазначали, що декларування соціал-демократами патріотизму та підтримку християнських цінностей відбувалося лише напередодні виборів, щоб не втратити консервативно налаштований селянський електорат [16-19].

Християнські суспільники критикували ідеологічні засади соціалістів. Якщо соціал-демократи апелювали до соціальної справедливості, то прихильники О. Барвінського запропонували християнство як кращу суспільну ідею, що захищала робітників, а зменшення зарплати трактувалося гріхом. На противагу механічному зрівнянню, пропонувалася справедливість. Християнські суспільники наголошували на конструктивній діяльності Церкви, що базувалася на почутті християнської любові, а не класової ненависті, яку пропагували ліві партії [16-19].

Соціалістичний світогляд вважався антагоністичним християнству, а їх поєднання християнські суспільники не бачили можливим. Неприйнятною, на думку християнських суспільників, була ідея колективної власності, оскільки переважна більшість галицьких українців були селянами, для яких «... социялізм зовсім а зовсім приступу не має, так як наш простолюдин відгорожує і обгорожує свою власність межами, плотами, насадженими та повбиваними в межу колами». Ідеї соціалізму, запозичені із-за кордону, вважалися прийнятними лише для частини інтелігенції. Тому інтелігенція та селянство існували як два різних світи [21-23]. Окрім того, християнські суспільники вважали неприпустимим відкидання національних інтересів задля класових [24, с. 1]. християнський суспільник радикал демократ

На думку християнських суспільників, соціалістичні ідеї були шкідливими для українців: «Социяльна демокрация вимагає знехтованя релігії, родини, родительської і дитинної любови і родинних звязий, знесеня приватної власности, особистої свободи у виборі роботи, знехтованя любови вітчини і народности. Всего того малиб ми позбути ся, щоб розплисти ся в якімсь всесьвітнім мрячно-поступовім і рівнім людстві. І що ж дає нам за втрату тих дібр, за втрату релігії, родини, родительської і дитинної любови социяльна демокрация? - нічого! А за втрату особистої свободи і любови вітчини, народности - дає нам кайдани будучої социяльної держави» [16-19].

Християнські суспільники зазначали, що діяльність соціал-демократів була «...чисто розкладова, так як їх цїлию є - все бурити і руйнувати, навіть лад, навіть порядок, навіть родинне житє. А найстрашніше із всего те, що социялїзм нищить віру. Нема одної заповіди, якої би социялїзм не нарушив» [23, с. 2].

У часописі «Руслан» неодноразово наголошувалося на шкідливості соціалістичної пропаганди серед української молоді. Зокрема, соціалістів звинувачували у впровадженні «системи організованої нетерпимості» щодо політичних опонентів [25, с. 1-2].

Християнські суспільники критикували соціал-демократів та радикалів за нехтування національним питанням та космополітизм. Вони зазначали, що радикали наголошували на своїй українськості лише задля привернення до свої лав української інтелігенції [26, с. 1-2].

Назагал християнські суспільники критикували соціалістичну теорію, зазначаючи: «Хоч они обіцюють золоту волю, то в дїйсности відбирають нам особисту, тілесну і душевну свободу. Социяльна демокрация домагає ся не лише, щоб ми всї наші думки і погляди в політичних справах уложили відповідно до їх приказів, але щоб ми і наші релїґійні переконання при норовили до їх бажань. Спитає хто, яку звязь має релїґія з політикою, з социялїзмом? Дуже тісну, бо як довго в серці чоловіка є іскра релїґії, то він вистерігає ся всякого зла, а скоро вже позбув ся релїґії як чогось непотрібного, тоді можна з ним все робити. Тимто социял-демократи бажали-б підорвати у людий всяку віру» [16, с. 1].

Слід зазначити, що, не будучи антисемітами, християнські суспільники, звинувачували соціал- демократів у залежності від єврейського капіталу, євреїв [27, с. 3; 28, с. 1]. У часописі «Руслан» зазначалося: «Видячи свою зависимість від жидів, социалїсти кидають нинї на своїх конгресах найбільші гроши на антисемітів і найсьвятїщою їх заповидею, як показує ся, є поборювати сю, противожидівську струю» [29, с. 1-2].

Християнські суспільники закликали відмовитися від соціал-демократичних суспільних експериментів, натомість «двигнути вперед свою Церкву і народність на християнських основах» [19]. Слід зазначити, що вони не робили різниці між радикалами й соціал-демократами, називаючи їх атеїстами [30, с. 1]. Незважаючи на відверту антиклерикальну скерованість діяльності соціалістів та радикалів, на виборах їх підтримувала значна кількість духовенства [31, с. 1].

В умовах поширення соціалістичних ідей, християнські суспільники закликали священиків активізувати свою пастирську діяльність, не допускати до соціалістичної антицерковної агітації у селах. Вони наголошували на важливості суспільної праці священика, який мав стати громадським лідером, створювати читальні, позичкові каси, дбати про національні інтереси, захищати громаду перед небезпечними впливами [32]. Варто зауважити, що важливість ролі священика у національно- культурному відродженні українців Галичини відзначали радикали та соціалісти. Один із дописувачів часопису «Руслан» зазначав, що соціаліст І. Франко у праці «Панські жарти» показав священика, який не лише повчає, але й часто зі своїми парафіянами зазнає переслідувань. А один із засновників РУРП, у розвідці «Про українські читальні», визнав важливу роль духовенства для просвіти народу.

Слід зазначити, що попри ідеологічні протиріччя, представники суспільно-християнської течії заради національної ідеї намагалися порозумітися навіть із радикалами. Зокрема, у одному із дописів в часописі «Руслан», характеризуючи діяльність одного із очільників радикалів Теофіла Окуневського, зазначалося: «Пос. Окуневский міг би добре служити свому народови. Він симпатичний і для соймової більшости. Він має і досить численну авдиторію, коли промовляє. Тілько жаль, що пос. Окуневский в своїх річах більше злягає ся з широкою улицею і з редакциями деяких дневників, як з тими чинниками, що рішають в соймі і радї державній. Нїмець називає се «Popularitaetshaseherei». Ми назвемо таку полїтичну акцию пос. Окуневского - нещасливою, а для Руси безхосенною» [33, с. 1]. Ще одним прикладом конструктивності діяльності християнських суспільників стала їх підтримка радикала І. Франка, який, незважаючи на розбіжності у політичних поглядах, звернувся із проханням вмістити його статтю, надіслану спочатку в редакцію «Діла». У часописі «Руслан» опубліковано його розгорнутий коментар під назвою «Деж властиво безголовє?», у якому спростовувалася сфальсифікована інформація, подана у статті «Радикальна партія rediviva» («Діло», 1904, ч. 253) [34, с. 244].

Таким чином, між християнськими суспільниками та представниками лівих партій загострювалися ідеологічні протиріччя, зокрема щодо ставлення до релігії та визначення її ролі у суспільному житті. Значною мірою вони відтворювали ті процеси, що відбувалися у Західній Європі, де відбувалося утвердження християнсько-демократичного руху на противагу соціал- демократії. Соціалістичні й радикальні ідеї в українському середовищі несли в собі тенденцію секуляризації політичного простору Галичини. Християнські суспільники відстоювали провідну роль Церкви в суспільстві, вихованні молоді та вирішенні соціальних проблем. У Церкві вони хотіли знайти соціальну опору, щоб мати можливість зміцнити власне становище у Галичині.

Список використаних джерел

1. Антошевський Т. До історії християнсько-суспільного руху в Галичині (80-ті рр. ХІХ ст. - 1914 р.). Львів, 1997. 36 с. 2. Кісь Н. Ставлення католицьких церков до поширення соціалістичних ідей в Галичині на початку ХХ ст.: еволюція церковної соціальної доктрини // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 23 / [гол. редколегії Микола Литвин]. НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2013. C. 301-309. 3. Кліш А. Релігія та церква в ідеології та практичній діяльності християнських суспільників у Східній Галичині наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. К.: «Видавництво «Гілея», 2015. Вип. 97 (6). С. 30-34. 4. Кліш А. Протистояння християнськими суспільниками Галичини соціалістичним ідеям (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Актуальні проблеми розвитку країн світу: історія та сучасність: Матеріали всеукраїнської науково- практичної конференції (м. Миколаїв, 11-12 травня 2017 року). / [За заг. ред. Н.М. Буглай]. Миколаїв: МНУ імені В.О. Сухомлинського, 2017. С. 96-100. 5. Лехнюк Р. Церква в баченні українських консервативних середовищ у Галичині на початку ХХ століття // Історичні та культурологічні студії / [відп. ред. М. Литвин]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. Львів, 2014-2015. Вип. 6-7. С. 217-236. 6. Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття // Львів: місто - суспільство - культура: Збірник наукових праць. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016. Том 10: Львів / Lwow / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики / За ред. О. Аркуші, О. Вінниченка, М. Мудрого. Частина 1. (Вісник Львівського університету. Серія історична. Спеціальний випуск'2016). С. 310-348. 7. Лехнюк Р. Газета «Руслан» як джерело до вивчення середовища Католицького русько-народного союзу (1896-1901 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. Вип. 1. Ч. 1. С. 150-160. 8. Монолатій І. Разом, але майже окремо. Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр. Монографія. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. 736 с. 9. Нова енцикліка Папи Лева ХІІІ // Руслан. 1901. Ч. 13. С.1. 10. Інститут літератури НАН України, відділ рукописних фондів і текстології. Ф. 135. Спр. 34. Арк.705. 11. Архиепископи і епископи австрийскі вірним своїх епархій мир, привіт і благословенє і Ісусї Господї нашім // Руслан. 1897. Ч. 14. С. 1. 12. ХХV лїт на апостольскім престолї // Руслан. 1903. Ч. 39. С. 1. 13. Гентош Л. Ватикан і виклики модерності. Східноєвропейська політика Папи Бенедикта ХУ та українсько-польський конфлікт у Галичині (1914-1923 рр.). Львів, 2006. 456 с. 14. Святійшого Отця Пія Х енцикліка протии модернізму // Руслан. 1907. Ч. 208. С. 1. 15. Ще про енцикліку проти модернізму // Руслан. 1907. Ч. 211. С. 2. 16. Чи може християнин бути социял-демократом? // Руслан. 1900. Ч. 250. С. 1. 17. Чи може християнин бути социял демократом? // Руслан. 1900. Ч. 251. 18. Чи може християнин бути социял демократом? // Руслан. 1900. Ч. 252. 19. Чи може християнин бути социял демократом? // Руслан. 1900. Ч. 253. 20. Релігія не є річию приватною // Руслан. 1897. Ч. 61. С. 2. 21. Християнство а социялїзм // Руслан. 1913. Ч. 46. 22. Християнство а социялїзм // Руслан. 1913. Ч. 47. 23. Християньство а социялїзм // Руслан. 1913. Ч. 52. С. 1-2. 24. Скинули маску // Руслан. 1900. Ч. 241. С. 1. 25. Социялїсти між молодїжию // Руслан. 15(28) мая 1903. С. 1-2. 26. «Що тепер діяти?» // Руслан. 1903. Ч. 95. С. 1-2. 27. Жидівска социяльна демокрация // Руслан. 1898. Ч. 160. С. 3. 28. В службі жидів // Руслан. 1897. Ч. 89. С. 1. 29. З жидами чи з народом? // Руслан. 1897. Ч. 212. С. 1-2. 30. Рускі радикали а социялїсти // Руслан. 18 червня 1897. С.1. 31. Социялїзм-антіклєрикалїзм // Руслан. 18 червня 1897. С.1. 32. Становище руского сьвященика в суспільности // Руслан. - 10; 11; 12; 13; 16 червня 1897. 33. Полїтичний радикілїзм // Руслан. 20 сїчня (1 лютого) 1898. С. 1. 34. Сніцарчук Л. Газета «Руслан» (Львів, 18971914 рр.): змістово-тематична модель видання // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. Випуск 31. Львів, 2008. С. 241-250.

Размещено на Allbest.ru