Тернопільське польове казначейство в системі казначейської служби російської окупаційної влади у містах Західної України в період першої світової війни

Складено автором за даними [27, арк.1,4, 12, 17, 22, 32].

Зазвичай, вкладниками ощадних кас були чиновники, військові різних чинів та рядові, в окремих випадках військові підрозділи та цивільні організації. Так, 7 травня 1915 р. «Російська бібліотека» у м. Тернополі відкрила депозит на суму 20 тис. крб. Упродовж січня-серпня 1915 р. з проханням оформити ощадні книжки до Тернопільського польового казначейства звернулися такі військові підрозділи та госпіталі: 2-й парк 82-ої паркової артилерійської бригади на суму 12,5 тис. крб. (господарчі суми), 1-й парк 82-ої паркової артилерійської бригади на суму 20 тис крб. (господарчі суми), 35-а бригада державного ополчення на суму 3 тис. крб. (господарчі суми), 480- ий польовий рухомий госпіталь на суму 3 тис. крб. (господарчі й артільні суми), етапно- господарчий відділ штабу армії на суму 11140 крб. 37 коп. (економія від постачання гурту); 1-а пошукова рота у розмірах: 2000 крб. - артільна сума, 2000 крб. - господарча сума, і 950 крб. - особливий офіцерський капітал, та інші [28, арк. 1-5, 8-10]. 15 квітня 1915 р. Тернопільський казначей інформував головного казначея Південно-Західного фронту про відкриття трьох ощадних книжок на загальну суму 20 тис. крб. за призначенням господарських коштів, власниками яких була 82-га паркова артилерійська бригада [27, арк.5; 28, арк. 4].

Зазначені операції свідчать про те, що кошти, які отримували військові підрозділи з казни для військових потреб, не використовувалися повною мірою на цільові потреби, при цьому вони й не поверталися на спеціальні бюджетні рахунки казначейства, а вкладалися на депозитні суми з метою отримання не облікованих відсотків (прибутків). У свою чергу, казна мала значні витрати на виплату відсотків за такими депозитами. Масовість такого роду зловживань стала відомою військовому міністерству та управлінню головного казначея Південно-Західного фронту і викликала їх відповідну реакцію. У листі до польових казначейств головне казначейство зазначало, що на суми, які фактично належали казні, «не можуть нараховуватися відсотки», вони повинні повертатися на спеціальні рахунки казначейства або ж на прості поточні казначейські рахунки, без нарахування відсотків [26, арк. 42].

Усі польові казначейства, відкриті у Галичині й Буковині, щомісяця (упродовж перших днів місяця) в обов'язковому порядку мали посвідчуватися відповідною ревізійною комісією, як того й вимагало діюче законодавство [16]. Склад комісії щомісяця змінювався та затверджувався окремим наказом військового генерал-губернатора [24, арк. 6, 17, 27, 72, 197]. До комісії входили військові чини штабу та канцелярії військового генерал-губернатора у кількості не менше 5-ти осіб (голова комісії і 4 особи - члени комісії). Результати ревізії каси (термінової чи раптової) оформлялися актами за встановленою формою № 90) «Про термінове посвідчення каси польового казначейства» [24, арк. 22, 31,41,45, 52, 71,80], де вказувалися залишки кредитних білетів і монет (золотих, срібних, мідних), залишки розмінних марок та казначейських знаків, цінних паперів (заставних, процентні папери, векселі). Пізніше у даній формі з'явилися рядки, в яких фіксувалися залишки іноземної монети (золотої, срібної і мідної). Ця форма доповнювалася додатком «Відомість про бланки по банківських операціях, наявних у польовому казначействі при терміновому посвідченні» [24, арк. 24] з даними станом на 1 число кожного місяця. Окремо складалася «Відомість про наявність гербових знаків та іншого казначейського майна, що знаходиться на зберіганні в коморі польового казначейства» [24, арк. 23, 32, 53, 69, 82-83] із відповідними даними станом на 1 число місяця. Таким чином здійснювався контроль за збереженням грошових коштів та матеріальних цінностей у польових казначействах.

Про факти не проведення відповідних ревізій наголошувало управління головного казначея армій Південно-Західного фронту. Акцентувалася увага на тому, що навіть головнокомандувач арміями Південно-Західного фронту був стурбований необхідністю проведення регулярних ревізій кас польових казначейств. З цього приводу головний казначей роз'яснював, що «з метою запобігання повторення випадків не посвідчення каси першого числа кожного місяця» необхідно своєчасно організовувати відповідні комісії та забезпечувати обов'язкову присутність на них казначея і бухгалтера польового казначейства [26, арк. 17].

Незважаючи на підзвітність польових казначейств із банківських операціях перед Московською конторою Державного банку, всі вони були «приписані» до Київської контори Державного банку для вирішення поточних питань, пов'язаних із постачанням готівкових коштів, підкріпленням розмінного й оборотних капіталів та інших господарчих питань [26, арк. 15]. А тому при кожному черговому закритті польових казначейств, які розміщувалися на окупованих територіях Галичини й Буковини, у зв'язку із поразками російської армії і виведенні військ, майно та документація вивозилися до Київської контори Державного банку на збереження. Завдяки цьому нині в Центральному держаному історичному архіві України в м. Києві збереглися спеціальні фонди - фонд 379 «Польове казначейство при Управлінні Військового генерал-губернатора Галичини» за 1914-1915 рр. та фонд 431 «Тернопільське польове казначейство при Військовому генерал-губернаторстві областей, зайнятих по праву війни» за 1914-1917 рр.

Діяльність Тернопільського польового казначейства у військовому генерал-губернаторстві Галичини була припинена у липні 1917 р., а саме казначейство передислоковане до Києва разом із майном та документацією, - кошти та бланки суворої звітності в опечатаних скринях були здані в Київське казначейство на тимчасове зберігання, інвентар - у приміщення Казенної палати [26, арк. 51]. Дещо з інвентаря під час транспортування втрачено, оскільки при відправленні зі станції м. Проскурова вагон із казначейським майном прикріплювався останнім до пасажирського потяга, а під час руху сталося зіткнення, внаслідок чого відкрилися двері товарного вагону, з якого випало деяке інвентарне майно, про що складено відповідний акт [22, арк. 51-51 зв.]. Таким чином, Тернопільське польове казначейство продовжило свою діяльність 17 липня 1917 р. у приміщенні відділення Київського казначейства, що розташовувалося по вул. Володимирівській у м. Києві [22, арк. 53, 54]. Проте вже 24 липня 1917 р. його відправлено у м. Прилуки Полтавської губернії. Юридично Тернопільське казначейство припинило свою діяльність відповідно до наказу головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту від 21 серпня 1917 р. [26, арк. 66] та мало повернутися із м. Прилук до м. Києва [22, арк. 55, 58, 64]. Фактично, за певними невизначеними причинами, Тернопільське польове казначейство не було остаточно розформоване до кінця вересня 1917 р. З даного приводу 28 вересня 1917 р. головний казначей Південно-Західного фронту писав у Тернопільське казначейство: «подальше зволікання в розформуванні казначейства викликає, з одного боку, зайве обтяження витрат державного казначейства, а з іншого боку, є небажаним в інтересах справи, оскільки чини Тернопільського казначейства призначені за переводом в інші казначейства на відповідні посади» [22, арк. 75]. У будь-якому разі до кінця вересня, максимум на початок жовтня 1917 р., Тернопільське польове казначейство перестало існувати.

Отже, польові казначейства постійного (стаціонарного) типу, які відкривалися російськими загарбниками на окупованих територіях Галичини й Буковини, мали на меті забезпечення військових та цивільних фінансових потреб окупаційної влади. Саме місцеві польові казначейства акумулювали надходження коштів від сплати податків на окупованих територіях. Вони виконували універсальні фінансові функції - надавали банківські послуги та послуги ощадної каси. Польові казначейства одночасно виконували й контрольні функції за надходженням та витрачанням бюджетних коштів. Нестабільність становища російських військ на західноукраїнських землях та незначне кадрове забезпечення спричинялися до затримки у відкритті необхідної кількості польових казначейств в окупованих містах відповідного регіону.

Необхідно зазначити, що у фінансовій сфері підбір кадрів здійснювався значно ретельніше, ніж в інших окупаційних структурах, зокрема поліції та цивільних органах окупаційної влади, стосовно яких більшість дослідників констатувала низький рівень кадрового забезпечення. У польові казначейства окупованої Галичини й Буковини відряджали достатньо освічених та досвідчених спеціалістів, здебільшого із казенних палат і казначейств російських та українських губерній, а також спеціалістів зі значним досвідом роботи у корпусних казначействах. Під час першого вторгнення російських військ у Галичину й Буковину спостерігалася ейфорія у масовій роздачі орденів і медалей співробітникам новостворених польових казначейств, які ще не мали жодних здобутків, - ніби лише за те, що ці спеціалісти погодилися працювати у ризикових умовах військового часу. Таким чином, Тернопільське польове казначейство, як і інші установи казначейської служби російської влади на захоплених теренах Західної України, реалізовувало імперську окупаційну політику у фінансовій сфері.

Список використаних джерел