Освітнє питання у діяльності єврейських політичних партій міжвоєнної Галичини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Освітнє питання у діяльності єврейських політичних партій міжвоєнної Галичини

Руда Оксана

Ключові слова: Галичина, Друга Річпосполита, політичні партії, освітня діяльність, національна свідомість.

Ключевые слова: Галичина, Вторая Речь Посполитая, политические партии, образовательная деятельность, национальное сознание.

The article highlights educational activities of the Jewish political parties of the interwar period in Galicia. It was argued that Jewish community of the region was represented by numerous political parties, which were representing various ideological trends. Only some political parties acted throughout Poland, while the overwhelming majority had a local character, spreading its influence exclusively to certain regions. All political forces - from the orthodox wing and to the parties with left-wing political views - devoted their due attention to the problems of schooling. The Polish state did not provide Jewish community with the proper conditions for education in its native language. The Second Commonwealth of Poland did not comply with the obligations stemming from the decrees of Little Treaty of Versailles of June 28, 1919, about organization of elementary schools with native language of instruction in the areas of compact Jewish living. Also, «numerus clausus» was introduced, that is the percentage rate of non-Polish students in higher education institutions. Under these conditions, Jewish political parties as well as cultural and educational societies took over the tasks of organizing national schooling. Jewish political and public figures were forced to independently create conditions for the full course of study of children and youth in their native language (Hebrew or Yiddish), to cultivate national traditions and to develop their own culture. Jewish political parties, through their influence on educational societies, joined the foundation of secular and religious elementary and secondary schools with Yiddish, Hebrew, Polish and bilingual teaching. The schools supported by the parties were involved in the popularization of knowledge about national history, focused on awakening the desire of the local Jewish population to national and religious seclusion. Due attention was given to raising the professional level of teachers, organizing various forms of out-of-school education, courses for young people studying Hebrew, Yiddish, Jewish history and traditions, which had to help to form national consciousness of the young Jews. Through the development of private schooling, Jews managed to preserve their ethnic and cultural identity. єврейський політичний партія позашкільний

Keywords: Galicia, the Second Commonwealth of Poland, political parties, educational activity, national consciousness.

Постановка проблеми. Шкільництво в Другій Речіпосполи- тій, і в Галичині зокрема, розвивалося у контексті повоєнних змін у цілій Європі. Цей процес висунув на перший план національні цінності (відчуття особистої безпеки та національної ідентичності), що стало можливим лише завдяки опертю виховання на державотворчу ідею. На школу як одну з головних складових системи в цьому процесі покладалася «державно-виховна місія». В окреслений період польська освітня політика була узгоджена з політикою державною, а проблема школи піднялася до рангу загальнодержавної. М. Чепіль відзначає, що для реалізації своїх політичних намірів влада обрала якнайкраще знаряддя - початкову школу, всіма силами намагаючись прищепити її вихованцям польські ідеали, без жодних «домішок» історії та культури інших народів, які проживали у цій державі. Таким діям урядовців протистояли не- польські культурно-освітні товариства, політичні партії та духовенство, які усвідомлювали важливість збереження національних традицій, мови та національної ідентичності [7, 79 - 81]. Питання здобуття молоддю освіти рідною мовою залишалося впродовж міжвоєнних років одним із пріоритетних завдань єврейських політичних партій, адже розвиток шкільництва, його зміст і характер, доступність для всього населення визначають ступінь культури народу. Вивчення історичного досвіду єврейського населення Галичини, яке спромоглося у складних суспільно-політичних та економічних умовах розширити мережу приватного національного шкільництва, організувати різноманітні форми позашкільної освіти, донині викликає значне зацікавлення учених.

Аналіз основних досліджень і публікацій засвідчує, що одним з перших становище національних меншин у міжвоєнній Польщі, а також розвиток шкільництва висвітлив польський дослідник З. Урбаньскі [17]. Розвитку культури та освіти єврейського населення міжвоєнної Польщі, діяльності єврейських політичних партій присвячені праці Е. Мендельсон [12], Ч. Бжози [6]. Впливи політичних партій на єврейське шкільництво проаналізовано в англомовних працях М. Айзенстайн [9] і Дж. Бекона [5]. Діяльність єврейських політичних партій на західноукраїнських землях представив український дослідник М. Гон [1]. Окремі аспекти освітньої політики Другої Речіпосполитої та проблеми функціонування єврейського шкільництва висвітлив Р. Романцов [14]. Нарис діяльності навчальних закладів єврейського населення краю зробив В. Меламед [2]. Однак освітню діяльність єврейських політичних партій Галичини, які опікувалися розвитком національного шкільництва, ці дослідники висвітлювали фрагментарно.

Мета статті полягає у тому, щоб дослідити роль єврейських політичних партій у розвитку приватного національного шкільництва міжвоєнної Галичини.

Для єврейської спільноти Другої Речіпосполитої характерною була політична різновекторність. Однак загальнопольськими були лише деякі політичні партії, натомість переважна більшість мала локальний характер, поширюючи свій вплив винятково на певні регіони. Особливостями єврейських політичних партій було те, що, по-перше, вони належали до так званих світових партій, саме на міжнародних конгресах обиралися їх керівні органи та встановлювався єдиний обов'язковий для всіх напрям політичної діяльності; по-друге, єдиною суттєвою відмінністю між єврейськими політичними силами було ставлення до палестинського питання [6, 247]. Загалом же єврейська спільнота більше цікавилася проблемами економічними (економічна криза та зубожіння населення призвели до поширення серед них «депресивних настроїв») чи освітніми (освіта традиційно відігравала важливу роль у єврейській культурі), натомість менше політичними, що й пояснює певну політичну пасивність євреїв [VI, 16; IV, 40].

Своєрідним поштовхом до активної розбудови приватного єврейського шкільництва стала освітня політика влади, спрямована на асиміляцію єврейського населення. Польська держава не лише не дотримувалася зобов'язань, що випливали з постанов так званого Малого Версальського договору від 28 червня 1919 р. у питанні організації єврейських початкових шкіл з рідною мовою навчання, а й запровадила «numerus clausus», тобто відсоткову норму для непольських студентів у вищих навчальних закладах. Усвідомлюючи негативні наслідки цієї політики для молоді, єврейські політичні партії та культурно-освітні товариства спрямували значні зусилля на розвиток приватного національного шкільництва [VIII, 26 - 29]. До цих приватних навчальних закладів належали: релігійні школи, які займали домінуючі позиції, оскільки традиційна освіта євреїв була спрямована на пізнання релігії; мішані школи (приймали на навчання учнів різних національностей, працевлаш- товували світських учителів і духовенство); світські школи (усунули з навчального та виховного процесу релігійні доктрини та обмежили вивчення релігії), де навчання проводилося мовами іврит, ідиш, польською і на івриті, польською та ідиш [15, 118].

Найрозвиненішу систему приватного релігійного шкільництва мала партія ортодоксальних євреїв «Аґудас Ізраель» (Agudas Israel, Об'єднання Ізраїлю), заснована (1914) у Катовіцах як складова однойменної світової організації. Її діяльність поширювалася на Львівське, Станиславівське та Тернопільське воєводства, де партія на початку 20-х рр. налічувала майже 4 500 активних членів [V, 83; 2, 161]. Політична програма партії опиралася на релігійні постулати. Її метою було влаштування життя євреїв згідно із засадами юдаїзму та національних традицій, а основними завданнями - захист релігійних прав євреїв, зміцнення і поширення засад єврейської релігії серед одновірців; створення і субсидіювання релігійних шкіл усіх типів; відстоювання громадянських прав; створення робітничих майстерень, професійних шкіл; організація у Палестині сільськогосподарських поселень для євреїв-ортодоксів тощо. Партія здобула підтримку польської влади завдяки як лояльності до неї, так і тому, що не вимагала національної автономії для євреїв [V, 84; 17, 242 - 243; 5, 48 - 69; 1, 53]. «Аґудас Ізраель» уважала поняття єврейської національності другорядним стосовно релігії, хоча євреїв окремим народом все ж визнавала. Для партії не існувало поняття національної мови: її функції покладали на іврит як мову релігійної літератури й філософських праць та ідиш як повсякденну мову [V, 84 - 85; 16, 108].

«Аґудас Ізраель» опікувалася хедерами і талмуд-торами для хлопчиків, організовувала численні відчити та віча на теми виховання молоді і необхідності відкриття релігійних навчальних закладів. Члени партії виступали проти навчання у єврейських школах юдаїзму за програмами, затвердженими міністерством освіти, оскільки ті не відповідали основним принципам єврейської релігії [VII, 20]. З 1929 р. під керівництвом партії діяла Центральна освітня організація «Хорев» (Chojrew), яка зосередилася на розбудові релігійних шкіл з навчанням мовою ідиш (згодом частину предметів викладали польською мовою), адже від розвитку освіти залежало збереження національної свідомості євреїв. Через розширену мережу релігійного шкільництва партія здобула значний вплив на молодь. Зокрема, у Львові партія утримувала декілька релігійних шкіл: школу «Есодей Гатора», «Мецивтей Ортора», школу для дівчат «Бейт Якуб». Станом на 1936 р. під керівництвом партії було 367 шкіл для хлопців і 248 - для дівчат, які сприяли збереженню релігійної та звичаєвої окремішності євреїв. Частина єврейської спільноти вбачала у них гарантію збереження єдності між євреями та засіб протидії асиміляції єврейського населення [VI, 402; 12, 94 - 95; 2, 161].

Ідеологічними опонентами ортодоксальних єврейських політичних партій були світські політичні течії, які поділялися на дві цілковито відмінні національні групи: сіоністів і фолькістів. Сіоністи, які вважали євреїв окремим народом [V, 81], розв'язання єврейської проблеми в світі вбачали у створенні незалежної держави в Палестині та організації масової еміграції євреїв з усіх держав. Національною мовою мав стати іврит, пов'язаний з історичними традиціями. Оскільки більшість польських євреїв не розмовляли вільно на івриті, їм дозволялося послуговуватися мовою ідиш або польською, доки іврит не вдасться перетворити з мови релігійних писань на повсякденну [16, 109 - 110].

Сіоністська організація в Польщі (Histachdruth ha'Cyjonith be'Polonijah) була складовою Світової сіоністської організації, однак у регіональній політиці зберігала самостійність [1, 45]. У 1918 р. у Польській державі діяло чотири сіоністські федерації: у Варшаві, Львові, Кракові, Вільні (у 20-х рр. була перенесена до Варшави), відмінності між якими зумовлювалися територіально та історично. У Галичині домінували помірковані тенденції, зі схильністю до компромісів з владою. Галицькі сіоністи були міцніше пов'язані з польською культурою, аніж сіоністи з інших теренів Польщі [10, 116 - 117]. Партія мала близько 350 провінційних відділів, поширювала впливи на громадські та економічні інституції. Найбільше уваги приділяла молоді, яку згуртовувала як для роботи в Галичині, пов'язаної з пропагуванням сіоністських ідей, так і для еміграції до Палестини [14, 129; 11, 51].

Сіоністські партії до середини 30-х рр. ХХ ст. відігравали значну роль у політичному житті польських євреїв. Вони ставили перед собою два основні завдання: по-перше, створити єдиний національний центр, а згодом - єврейську державу в Палестині; по-друге, здобути для євреїв Польщі статус національної меншини та реформувати єврейські релігійні ґміни у місцеві національно- політичні представницькі центри [6, 248]. Наголошуючи на своїй громадянській відданості Польщі, сіоністи вимагали визнання євреїв окремим народом, надання їм національної автономії, забезпечення представництва в Лізі Націй тощо [13].

У міжвоєнні роки сіоністи активно розвивали приватні національно-івритські школи, які сприяли формуванню національної свідомості євреїв. Владні кола всіляко підтримували сіоністські школи з навчанням на івриті, активний розвиток яких припав на 1926 - 1932 рр. Загалом санаційний табір з початку 30-х рр. відкрито підтримував сіоністів, а також пропаговану ними еміграцію євреїв до Палестини, убачаючи в цьому спосіб розв'язання єврейського питання в Польщі [14, 129; 11, 51]. Розгалужену мережу шкільництва з мовою навчання іврит утримувало культурно-освітнє товариство сіоністів «Тарбут» («Tarbut», «Культура»), яке пропагувало ідею навернення євреїв до староєврейської культури. Найактивнішу діяльність з розвитку шкільництва товариство провадило в Львівському воєводстві (у 1927/28 н. р. тут діяли чотири семінарії для вихователів дошкільних закладів, сім початкових шкіл, одна гімназія, дві учительські семінарії), а також співпрацювало з івритськими товариствами в Тернопільському та Станис- лавівському воєводствах («Тарбут» тут мав відповідно дві і одну семінарії для вихователів) [IX, 54]. У 1927/28 н. р. під керівництвом товариства діяли 234 навчальні заклади (141 початкова школа, 15 гімназій, 5 учительських семінарій, 2 педагогічних курсів, 71 семінарія для вихователів дошкільних закладів) зі 24 099 учнями та 970 учителями. Основний акцент у навчальних закладах робився на вивченні івриту, пізнанні світської єврейської культури, історії та традицій, натомість менше годин відводилося на предмети юдаїстики. У другій половині 20-х рр. ХХ ст. у цих школах навчалися третина школярів єврейських приватних початкових навчальних закладів [9, 56; 8, 250 - 259].

Під впливом сіоністів перебувало Товариство єврейських середніх шкіл (Towarzystwo Zydowskich Szkol Srednich), яке діяло в Галичині. Основним завданням шкіл, якими воно опікувалося, було виховання добрих польських громадян з «прищепленням їм релігійного та національного єврейського духу» [8, 245 - 246, 266 - 267]. Сіоністи також опікувалися створеним 1918 р. у Львові Єврейським товариством початкової та середньої школи (Zydow- skie Towarzystwo Szkoly Ludowej i Sredniej), основною метою якого було заснування навчальних закладів, де школярів навчали івриту та виховували в сіоністському дусі. Філії товариства діяли у всіх галицьких воєводствах [XI, 1072].

До сіоністського політичного табору належала створена в 1902 р. Організація сіоністів ортодоксів «Мізрахі» («Histadruth Mizrachi»), яка провадила національно-єврейську політику. Організаційно партія поділялася на три автономні територіальні структури з центрами у Варшаві, Кракові та Львові, мала 362 відділи і близько 22 790 членів. Партійні діячі вважали за можливе розв'язання єврейського питання шляхом здобуття національної автономії, одночасно підтримуючи еміграцію євреїв до Палестини задля відродження національної держави. Культурно-національний розвиток мав відбуватися на засадах релігії та єврейської традиції мовою іврит за одночасного вивчення польської мови, історії і культури [V, 88].

Від загальних сіоністів «Мізрахі» відрізнялася трактуванням місця релігії у житті єврейської спільноти, яка мала верховодити над усіма аспектами єврейського життя, і лише в шкільництві могли бути запроваджені світські предмети. Партія виступала за відкриття релігійних єврейських шкіл, які давали б повну світську освіту відповідно до міністерської програми. Водночас домагалася повної шкільної автономії для євреїв з правом контролю з боку державних органів [XII, 493 - 494].

«Мізрахі» провадила активну культурну та освітню діяльність, створювала й утримувала власні початкові та середні школи з мовами навчання іврит і польською. Члени партії організовували вечірні школи для працюючої молоді, де поряд із загальноосвітніми предметами, Торою та Талмудом, викладали іноземні мови, історію єврейського народу, іврит. У різних містах Галичини діяли вечірні курси для молоді з вивчення івриту, єврейської історії та традицій, які мали сприяти формуванню у молодих євреїв національної свідомості [4, 55]. Також «Мізрахі» опікувалася культурно-освітнім товариством «Ябне» («Jabne»), виховна концепція якого полягала у поєднанні сіоністських ідей з цінностями юдаїзму та традиціями єврейської культури. За сприяння партії «Ябне» утримувало дошкільні навчальні заклади, початкові школи, освітні курси, здійснювало нагляд за належним викладанням івриту та предметів юдаїстики в єврейських школах. У 1938 р. шкільна мережа товариства охоплювала 150 навчальних закладів з майже 25 000 учнів. Навчання велося мовами ідиш (у південно-східних воєводствах) і польською (у центральних воєводствах) [VI, 402; V, 89 - 92].

До сіоністської політичної сили належала також остаточно оформлена в 1926 р. Єврейська соціал-демократична робітнича партія Поалей Ціон правиця (Jidisze SocjaHstisz-Demokratisze Arbeter Partaj «Poalej Cion», «Робітники Сіону»). У 30-х рр. впливи партії поширилися на Галичину. Так, у 1934 р. окружні з'їзди партії відбулися у Станиславові (28 жовтня), Стрию (4 листопада), Коломиї (25 листопада), Чорткові (18 листопада), Самборі (25 листопада), Львові (5 листопада) [IV, 115]. Програма Поалей Ціон правиці передбачала для розв'язання єврейського питання в Польщі культурну та національну автономію єврейської ґміни, винятково світського характеру. Мовою загального вжитку в єврейських автономних інституціях та мовою навчання у школах ставав ідиш, однак наголошувалося на важливості вивчення івриту. Члени партії мали право відкривати та утримувати школи з мовою навчання іврит за одночасного вивчення ідиш на такому рівні, щоб учні могли використовувати її у щоденному житті. Однак серед єврейського населення партія не здобула значного впливу, її прихильниками переважно були робітники і працююча інтелігенція з націоналістичними настроями та сіоністським ідеологічним підґрунтям. Більший вплив мав молодіжний осередок партії «Фрай- хайт» («Freiheit»), основними завданнями якого визначалися культурна та виховна робота з членами партії в дусі соціалістичного сіонізму, а також заснування шкіл, організація лекцій і відчитів для дорослого населення, професійних і загальноосвітніх курсів, концертів, театральних вистав тощо [V, 100; VII, 23; 17, 258 - 259].

Єврейська народна партія в Польщі (Jidisze Folks-Partaj in Pojlen, фолькісти) розпочала свою діяльність з 1916 р. До її складу ввійшли частина колишніх діячів сіоністського руху, а очолив її адвокат і літератор Ноах Прилуцький. Визначними діячами партії в окреслений період були Самуель Гіршгорн, Гірш Номбурґ, Це- мах Шабад та ін. Електорат партії складався переважно з ремісників, дрібних купців, а також представників інтелігенції, які виступали на підтримку мови ідиш, - вчителів, журналістів, літераторів. Фолькісти відкидали ідею відродження єврейської держави в Палестині, вважаючи вітчизною євреїв край їхнього розселення [10, 14 - 15]. На їх думку, єврейське населення в усіх державах, де воно розпорошено проживає, є автохтонним і становить окрему національну групу [V, 82, 96]. Головним постулатом програми фолькістів було здобуття культурно-національної автономії, а основою єврейського місцевого самоврядування мала бути світська єврейська ґміна. Національною мовою вважали ідиш. Партія виступала за надання єврейському шкільництву та культурі світського характеру [17, 255 - 256; 12, 95]. Однак з другої половини 30-х рр. фолькісти почали втрачати свої політичні впливи серед євреїв, як і партія «Аґудас Ізраель», на противагу «Бунду» та Поалей Ціон-правиці, які продовжували вести активну політичну діяльність [VI, 103].

Під впливом фолькістів та Поалей Ціон-правиці перебувало товариство «Шульт-Культ» (Idiszer Szul- un Kultur-Farband, Товариство з підтримки єврейського шкільництва та єврейської культури), яке засновувало світські початкові та середні утраквістичні школи з мовами навчання ідиш та іврит, учительські семінарії, курси для неписьменного населення, народні університети; організовувало відчити і лекції, концерти, народні забави; створювало та підтримувало спеціальні установи для артистичних, культурних і освітніх цілей: бібліотеки, театри, видавництва, музеї; видавало й розповсюджувало підручники, наукові і періодичні часописи мовами ідиш, польською та на івриті [XIV, 3 - 4]. У цих освітніх закладах навчалася переважно молодь із незаможних ремісничих, робітничих і дрібноміщанських єврейських родин. Через протидію з боку польських правлячих кіл, які побоювалися поширення у них соціалістичних і комуністичних ідей, товариству не вдалося створити розгалуженої мережі шкільництва. У 1930 р. під його керівництвом діяли лише 40 навчальних закладів з 4 451 учнем і 131 учителем [XIII, 517 - 519; 11, 60; 8, 246, 267].

Ліве крило єврейського політикуму представляли робітничі партії, серед яких чи не найвпливовішим був «Бунд» (Algemajner Jidiszer Arbajter Bund, Загальноєврейський робітничий союз). До партії належали Віктор Альтер, Генрик Ерліх, Маурици Ожех [V, 103]. Поширювану сіоністами палестинську концепцію «Бунд» уважав такою, що відволікає євреїв від боротьби за свої права в Польщі та підживлює єврейсько-арабський антагонізм у Палестині. Партійні діячі виступали за надання культурної автономії євреям, зрівняння їх у правах з рештою польського населення, з урахуванням їхніх специфічних потреб, зокрема, вживання ідиш як рідної мови [6, 248 - 249; 1, 53]. Вплив партії поширювався переважно на єврейські професійні спілки, світську інтелігенцію, яка підтримувала ідею розвитку єврейської світської культури. Найбільшої популярності партія набула в другій половині 30-х рр., коли для єврейської громади ключовою стала боротьба з антисемітизмом [12, 92 - 94].

У міжвоєнні роки в Польщі діяли також такі єврейські організації соціалістичного спрямування, як «Поалей Ціон»-лівиця та «Поалей Ціон»-опозиція. «Поалей Ціон»-лівиця на чолі з Натаном Бухсбаумом, Якубом Віткіном, заснована 1920 р., підтримувала ідею поширення мови ідиш в єврейському суспільстві, гостро критикувала постулати, висунені сіоністськими партіями [6, 249]. Для єврейського населення Польщі діячі партії вимагали національно-персональної автономії. Під політичним впливом партії перебувало товариство «Освіта» («Oswiata»), яке долучилося до організації приватних професійно-технічних шкіл. «Освіта» співпрацювала з українськими культурно-освітніми товариствами, зокрема з «Просвітою», організовуючи спільні освітні заходи [II, 1 - 119; III, 4 - 78].

Члени партій «Бунд» і «Поалей Ціон» помітно впливали на діяльність найбільшої світської шкільної інституції, якій підпорядковувалися всі єврейські школи з мовою навчання ідиш, - Центральної єврейської шкільної організації (ЦЄШО) (Centrale Jidisze Szul Organizacje) [X, 2]. Сприяючи розвитку шкіл ЦЄШО, де навчалися вихідці з єврейських незаможних сімей, переважно діти робітників, партії мали на меті виховання єврейських дітей у дусі світської єврейської національної культури з одночасним ознайомленням їх з польською культурою, літературою та історією, на свідомих польських громадян [I, 1 - 5; 15, 119 - 122; 11, 57 - 58]. Школи мали світський характер, зосереджували увагу на вивченні природничих і гуманітарних предметів, обов'язковим було вивчення польської мови та літератури, географії та історії Польщі, натомість історія євреїв висвітлювалася у курсі загальної історії, мова іврит була факультативною. Навчання велося польською мовою та ідиш. Ці світські школи нав'язували до єврейських традицій і давали змогу зберегти національну свідомість. Товариство також опікувалося дошкільними закладами, гімназіями, учитель - ськими семінаріями, вечірніми школами, провадило курси для неосвіченого дорослого населення, для вчителів, організовувало загальнопольські учительські конференції [I, 1 - 5; 15, 118 - 122; 11, 57 - 58]. У 1934/35 н. р. під керівництвом товариства діяло 169 навчальних закладів (11 дошкільних устав, 86 початкових шкіл, 2 гімназії, 70 вечірніх шкіл) з 15 486 учнями [9, 36].

Отже, у міжвоєнні роки єврейська спільнота була представлена значною кількістю політичних партій, які репрезентували різні ідеологічні напрями. Усі політичні сили - від ортодоксального крила і до партій з лівими політичними поглядами - у своїй діяльності надавали належну увагу питанню освіти. Єврейські політичні партії через вплив на культурно-освітні товариства долучалися до заснування національних навчальних закладів, освітніх курсів для молоді з вивчення івриту та ідиш, єврейської історії та традицій, які мали сприяти формуванню у молодих євреїв національної свідомості. Частково завдяки цьому єврейські діти мали змогу навчатися у приватних релігійних і світських навчальних закладах з мовами викладання ідиш, іврит, польською та утраквістичних. Саме завдяки розвитку приватного шкільництва євреям вдалося зберегти свою етнічну і культурну самобутність.

Перспективним напрямом подальшого вивчення проблеми є комплексний аналіз діяльності політичних партій Галичини, які опікувалися розвитком національного шкільництва в міжвоєнні роки. Варто простежити як в умовах політики полонізації, спрямованої насамперед на культурно-освітню сферу, українцям, євреям і німцям краю вдалося зберегти етнічну і культурну самобутність.

Джерела та література

I. ДАЛО. - Ф. 1. - Оп. 58. - Спр. 856. - 26 арк.

II. ДАЛО. - Ф. 121 сч. - Оп. 3 сч. - Спр. 26. - 130 арк.

III. ДАЛО. - Ф. 121 сч. - Оп. 3 сч. - Спр. 31. - 87 арк.

IV. AAN. - Zesp. 322. - Sygn. 2348. - 442 k.

V. AAN. - Zesp. 322. - Mikrof. B. 18479, Sygn. 2276. - 123 k.

VI. AAN. - Zesp. 9. - Sygn. 963. - 603 k.

VII. AAN. - Zesp. 9. - Sygn. 962. - 34 k.

VIII. AAN. - Zesp. 1186. - Sygn. 1. - 144 k.

IX. Archiwum PAN. - Zesp. III-180. - Sygn. 91. - 140 k.

X. Archiwum PAN. - Zesp. III-180. - Sygn. 96. -12 k.

XI. Archiwum Panstwowe miasta Krakowa i Wojewodztwa Krakow- skiego. - Zesp. 208. - Sygn. StGKr 249. - 1098 k.

XII. Program syjonistycznej partii ortodoksow «Mizrachi» // Belci- kowska A. Stronnictwa i zwi^zki polityczne w Polsce. Charakterystyki, dane historyczne, programy, rezolucje, organizacje partyjne, prasa, przywodcy / A. Belcikowska ; cz^sc ogoln^ oprac. J. Belcikowski ; slowo wst^pne napisal A. Romer. - Warszawa : SP. AKC. «Dom Ksi^zki Polskiej», 1925. - S. 495-498.

XIII. Program Zydowskiej Partii Ludowej // Belcikowska A. Stronnictwa i zwi^zki polityczne w Polsce. Charakterystyki, dane historyczne, programy, rezolucje, organizacje partyjne, prasa, przywodcy / Alicja Belcikowska ; cz^sc ogoln^ oprac. J. Belcikowski ; slowo wst^pne napisal A. Romer. - Warszawa : SP. AKC. «Dom Ksi^zki Polskiej», 1925. - S. 517-520.

XIV. Towarzystwo Popierania Szkolnictwa Zydowskiego i Kultury Zydowskiej «Szulkult». Statut. - Warszawa, 1928. - 12 s.

1. Гон М.М. Діяльність єврейських політичних партій на Західноукраїнських землях у контексті політичних процесів початку ХХ століття / М.М. Гон // Єврейська національна спільнота в контексті інтеграції українського суспільства : монографія. - К. : ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2014. - С. 43-67.

2. Меламед В. Евреи во Львове (ХІІІ - первая половина ХХ века). События, общество, люди / Владимир Меламед. - Львов : Совместное украинско-американское предприятие ТЕКОП, 1994. - 268 с.

3. Мирові домагання сіоністів // Діло. - 1918. - Ч. 246. - 29 жовтня.

4. Хонигсман Я. Городок Львовский и Мостиска - еврейские общины, которых нет : монография / Яков Хонигсман. - Львов : Львов- ское общество еврейской культуры им. Шолома Алейхема, 2003. - 104 с.

5. Bacon G. The Politics of Tradition. Agudat Yisrael in Poland 1916 - 1939 / G. Bacon. - Jerusalem : The Magnes Press, 1996. - 331 p.

6. Brzoza Cz. Historia Polski 1918 - 1945 / Czeslaw Brzoza, Andrzej Leon Sowa. - Krakow : Wydawnictwo Literackie, 2006. - 754 s.

7. Chepil M. Ciernist^ drog^. Wychowanie narodowe dzieci i mlodziezy ukrainskiej w Galicji i II Rzeczypospolitej (1848 - 1939) / Mariya Chepil. - Lublin : Lubelskie Towarzystwo Naukowe, 2011. - 444 s.

8. Dachowna D. Szkolnictwo hebrajskie w Polsce / Dina Dachowna // Sprawy Narodowosciowe. - 1935. - R. 9. - Nr 3-4. - S. 245-268.

9. Eisenstein M. Jewish schools in Poland, 1919 - 1939. Their Philosophy and Development / M. Eisenstein. - New York : King's Crown Press, 1950. - 112 p.

10. Falowski J. Mniejszosc zydowska w Parlamencie II Rzeczypospolitej (1922 - 1939) / Janusz Falowski. - Krakow : Oficyna Wydawnicza AFM, 2006. - 298 s.

11. Jaskola A. Sytuacja prawna mniejszosci zydowskiej w Drugiej Rzeczypospolitej. Praca licencjacka [Електронне видання] / Anna Jaskola. - Wroclaw, 2010. - Режим доступу : http://www.bibliotekacyfrowa.pl/ Content/35560/004.pdf (25.08.2016).

12. Mendelsohn E. Zydzi Europy Srodkowo-Wschodniej w okresie mi^dzywojennym / Ezra Mendelsohn ; [z ang. przel.: Agata Tomaszewska]. - Warszawa : Wydaw. Naukowe PWN, 1992. - 354 s.

13. Olbrzymie manifestacje zydowskie we Lwowie // Nowy Dzien- nik. - 1918. - Nr 108. - 27 pazdziernika.

14. Romantsov R. Polityka oswiatowa wladz polskich wobec mniejszosci zydowskiej w II Rzeczpospolitej / Roman Romantsov // Studia Zydowskie. Almanach. - 2013. - R. 3. - Nr 3. - S. 95-137.

15. Szarkowska A. Absolwent prywatnej swieckiej szkoly zydowskiej jako obywatel Drugiej Rzeczypospolitej / Agnieszka Szarkowska // Etnicz- nosc i obywatelskosc w Nowej Europie. Konteksty edukacji mi^dzykultu- rowej / [pod red. J. Nikitorowicza, D. Misiejuk, M. Sobeckiego]. - Bialy- stok : Trans Humana, 2007. - S. 116-126.

16. Tomaszewski J. Ojczyzna nie tylko Polakow. Mniejszosci narodowe w Polsce w latach 1918 - 1939 / Jerzy Tomaszewski. - Warszawa : Mlo- dziezowa Agencja Wydawnicza, 1985. - 223 s.

17. Urbanski Z. Mniejszosci narodowe w Polsce / Zygmunt Urban- ski. - Warszawa : Wydawnictwo «Mniejszosci Narodowe», 1932. - 380 s.

Размещено на Allbest.ru