Апокаліптика і мілленаризм в епоху Реформації: "Втеча з Вавілону" мюнстерських радикальних анабаптистів та її наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Апокаліптика і мілленаризм в епоху Реформації: «Втеча з Вавілону» мюнстерських радикальних анабаптистів та її наслідки

У статті автор розглядає витоки і етапи розвитку містичної апокаліптики та мілленаризму від періоду поширення християнської апологетикиу ІІст. до епохи Реформації і становлення протестантизму в ХУІ ст. Особлива увага приділяється висвітленню есхатологічних поглядів Папія, Іринея Ліонського, Юстина Мученика, Тертулліана, Іпполита Римського, Коммодіана, Лактанція, Св. Аврелія Августина, а також характеристиці тлумачень і коментарів анабаптистських хіліастичних аллюзій, здійснених фундаторами реформаційного руху - Мартіном Лютером й Жаном Кальвіном. Крім того, автор аналізує світоглядно-ідеологічні особливості радикального крила анабаптизму, носіями якого в Німеччині й Нідерландах були „Цвіккауські апостоли ", очолювані Миколаєм Шторхом, Ян Маттіс, Іоанн Лейденський, Фелікс Манц, і описує події, пов'язані з історією мюнстерської анабаптистської комуни та її лідерів.

Ключові слова: Реформація, протестантизм, радикальний анабаптизм, християнська апокаліптика, християнська есхатологія, мілленаризм, мюнстерська комуна, Ян Маттіс, Іоанн Лейденський.

В статье автор рассматривает истоки и этапы развития мистической апокалиптики и милленаризма от периода распространения христианской апологетики во II в. до эпохи Реформации и становления протестантизма в XVI в. Особое внимание уделяется освещению эсхатологических взглядов Папия, Иринея Лионского, Юстина Мученика, Тертуллиана, Ипполита Римского, Коммодиана, Лактанция, Св. Аврелия Августина, а так же характеристике разъяснений и комментариев анабаптистских хилиастических аллюзий, осуществленных основателями реформационного движения - Мартином Лютером и Жаном Кальвином. Кроме того, автор анализирует мировоззренческо-идеологические особенности радикального крыла анабаптизма, носителями которого в Германии и Нидерландах были „Цвиккауские апостолы”, возглавляемые Николаем Шторхом, Ян Маттис, Иоанн Лейденский, Феликс Манц, и описывает события, связанные с историей мюнстерской анабаптистской коммуны и её лидеров.

Ключевые слова: Реформация, протестантизм, радикальный анабаптизм, христианская апокалиптика, христианская эсхатология, милленаризм, мюнстерская коммуна, Ян Маттис, Иоанн Лейденский.

In the article the author examines the origins and stages of the development of mystical apocalypticism and milenarism from the period of the spread of Christian apologetics in the II century, to the epoch of the Reformation and the formation of Protestantism in the XVI century. Particular attention is paid to the coverage of the eschatological views of Papi, Irenei Lyons, Justin Martyr, Tertullian, Ippolit of Rome, Commodiana, Lactantius, St. Aurelius Augustine, as well as the characteristics of the explanations and comments of the Anabaptist chiliastic allusions carried out by the founders of the Reformation movement - Martin Luther and Jean Calvin. In addition, the author analyzes the worldview-ideological features of the radical wing of anabaptism, whose holders in Germany and the Netherlands were the „Zwickau apostles” headed by Nikolai Storthom, Jan Mattis, John Leiden, Felix Manz, and describes the events associated with the history of the Munster Anabaptist commune and its leaders.

Keywords: Reformation, Protestantism, radical anabaptism, Christian apocalyptic, Christian eschatology, millenarianism, Muenster commune, Jan Mattis, John Leiden.

Фундаментальне вчення про прихід „кінця світу”, разом з пророчими апокаліптичними очікуваннями людства і тезою про „Страшний суд” й настання тисячолітнього „Царства Божого” на землі, сформульованою в містичному ключі, які тою чи іншою мірою були обґрунтовані, відображені та прокоментовані в християнській апологетичній традиції, місіонерсько-проповідницькій літературі, духовних (повчально- напучувальних) книгах, ортодоксальних (офіційно затверджених Церквою) догматичних постулатах, багатьох богословських патристичних доктринах і, зрештою, в єретичних дидактичних опусах та сектантських морально-етичних творах, мають на сьогоднішній день вже усталену традицію й тривалу історію. Їхнім витоком або першоосновою, як відомо, слугують канонічні біблійні тексти.

Разом з тим, „базовими” джерелами, де містився майстерний опис чи фігурувала яскрава розповідь про Армагеддон та його жахливі наслідки (з відповідним апокаліптичним аналізом), стали теологічні трактати ранніх Отців Церкви й захисників віри, що жили до V ст. Отже, саме видатні християнські автори ІІ-IV ст., судячи з поширеної точки зору авторитетних протестантських вчителів XVI-XVII ст. диспенсаціоналістичної орієнтації, найбільш повно й найбільш переконливо репрезентували „первісні” апокаліптичні аллюзії, породжені Новим Завітом та „апостольськими істинами”, без кон'юнктурної адаптації до умов і норм мирського життя, а також без філософсько- світоглядної й політико-правової „узгодженості”, притаманних богословам V-VIII ст.

Ідеї, образи та погляди хіліастичного характеру, крім „Дідахе” [9], вже були присутні в творах найбільш ранніх захисників християнського віровчення - Климента Римського (43-99), Полікарпа, єпископа Смирнського (70-155), Ігнатія Богоносця (35-108), Потіна (98-177), Мелітона, єпископа Сардського (106180), Егезіппа (110-180), Татіана (120-185), Аполлінарія (II ст.), „Пастирі” Герма (II ст.) [7] тощо.

З плеяди т.зв. свідомих премілленаристів у першу чергу необхідно згадати Папія (70-156), єпископа Ієрапольського у Фрігії (його трактати частково збереглися в цитатах авторів- наступників; сам Папій витоки „Тисячолітнього Царства” виводить з вказівок, що містилися в іудейських кабалістичних опусах) [31, с. 54], Іринея (130-202), єпископа Ліонського, який склав відомий твір „Проти єресей” (142 р.) [12] (в ньому він трактує мілленаризм як спокуту „дітей Божих”, посилаючись на Послання до Римлян (8:19) апостола Павла), Юстина Мученика (100-165), котрий свої мілленаристичні погляди задекларував у „Розмові з Трифоном Іудеєм” (143 р.)

Мал. 1. Місіонер веде бесіду з багатим бюргером

апокаліптика мілленаризм реформація протестантизм

Юстин власні міркування „базує” на пророцтвах Ісайї), Тертулліана Карфагенського (160-220), який написав відомі „П'ять книг проти Маркіона” (187 р.) [21] (хіліастичні очікування він будує на пророцтвах Єзекіїля), учня Іринея Ліонського - Іпполита Римського (170-235), єпископа міста Порто, автора розлогих „Коментарів на Книгу пророка Даниїла” (228 р.) [26] (в них Іпполит навіть визначає дату Другого пришестя Спасителя -500 р. н.е.).

Так само варто згадати оригінальне осмислення умов настання хіліазму у Коммодіана (ІІІ ст.) - латинського християнського поета. Він розробив „всеохоплюючу” (з претензією на універсальність) систему мілленаризму - теорію „тисячолітньої Суботи”, послідовно викладену в поемі „Настанови проти язичників на захист християнства” [25] (свої есхатологічні міркування він переважно ґрунтував на пророцтвах Ісайї і знаменних „знаках”, котрі мали передувати приходу Антихриста з його „воєнними походами”), й крім того - у Лактанція (240-320), „християнського Цицерона”, наставника Кріспа, сина імператора Константина

І Великого (306-337). В опусі „Божественні установлення” (322 р.) [14], розвиваючи містичні ідеї, вміщені в „Одкровенні” Іоанна Богослова, Лактанцій паралельно (і дійсно майстерно) використав як „доказову базу” уривки з римських язичницьких Сивілліних оракулів. З останніх премілленаристів ІІ-ІІІ ст., чиї богословські аллюзії теж лягли у „підмурок” цього вчення, оригінальними трактуваннями теми відзначилися Кіпріан, єпископ Карфагенський (200-258), Вікторин, єпископ Петавський (250-303), Мефодій (247-311), Юлій Африкан (160-240), Непот (178-250), Кораціон (231-280) [36, с. 31-32].

Чи не єдиний з ранньохристиянських апологетів, хто додержувався стійких антимілленаристичних поглядів - це Ориген (185-254), прибічник неоплатонічного містицизму, один з фундаторів т.зв. нової есхатології. В знаменитому трактаті „Про начатки” [20] він піддав гострій критиці „фантазії неврівноважених проповідників”, вбачаючи в „хіліастичних передчуттях” недолугу форму „народної релігії” та єретизму, і навів в якості прикладу ідеї монтаністів й послідовників Керинфа [20, Кн. 3-4].

Початковий етап в історії формування та розвитку мілленаризму змінився другим - перехідним; премілленаризм трансформувався у амілленаризм, а його єдиним представником й інтерпретатором став Св. Аврелій Августин (354-430), єпископ Гіппонський. У своєму головному історико-теологічному творі „Про Град Божий” (412-426) [1] західний святитель розробив новий містико-символічний спосіб тлумачення „Тисячолітнього Царства”, відкидаючи його буквальне (тобто прямолінійне) сприйняття (Кн. 20. Гл.7-17). Всю есхатологію, згідно з Августином, необхідно було розуміти виключно в духовному сенсі. У підсумку, містизований підхід Св. Аврелія Августина в царині християнського хіліазму відіграв роль „світоглядної домінанти” для Західної (Римо-Католицької) Церкви та соціуму на наступні дванадцять віків. Таким чином, протягом тривалої епохи Середньовіччя (V-XV ст.) саме Августинівський амілленаризм залишався офіційним церковним вченням. Тим не менш, у ХІІ ст., в особі Іоахіма Флорського (1135-1202), цістерціанського ченця з Південної Італії, а в ХІІІ ст. - серед представників руху францисканських спірітуалів відбулось відродження ідей премілленаризму [42, с. 84]. Надалі, у ХІУ-ХУ ст. активними носіями хіліастичних доктрин й ранньохристиянських есхатологічних постулатів стали гусити - одне з перших передреформаційних релігійно-політичних угрупувань [34, с. 62]. Не дивлячись на це, протестантські реформатори XVI ст., ігноруючи ідеї іоахімітства та спіритуалізму як симптоматичну тенденцію, що розвивалась одночасно з поширенням на теренах Західної Європи релігійних поглядів Джона Вікліфа (1327-1384), продовжували дотримуватись августиніанських поглядів на „Тисячолітнє Царство”; і все ж, як відомо, вони сприяли перемінам в есхатологічних інтерпретаціях, які привели до відродження премілленаризму у XVII ст. [30, с. 97]. Наприклад, Мартін Лютер (1483-1546) пропагував „безпосередній” підхід до тлумачення Біблії й ототожнив Папу з Антихристом, а та увага, яку він з'акцентував на пророчих біблійних текстах, спонукала деяких лютеранських богословів до прийняття мілленаристських поглядів [28, с. 15].

Жан Кальвін (1509-1564), як і Лютер, не виявляв схильності до мілленаризму, можливо через те, що премілленаристських теологічних „концептів” притримувалась низка радикальних протоконфесіональних груп. Яскравим прикладом можуть слугувати мюнстерські радикальні анабаптисти, мова про яких піде нижче. Однак доречно зауважити: їхні спроби підготувати для Спасителя шлях до встановлення Його царства на землі, котрий супроводжувався кровопролиттям, масовим насильством й жорстокими „внутрішніми” переслідуваннями, породили перші офіційні формулювання засудження анабаптистського мілленаризму в протестантських Символах Віри XVI ст., таких, зокрема, як Друге Гельветське сповідання Реформатської Церкви і рання версія 39-ти статей англіканського віросповідання [43, с. 76]. Разом з тим, попри заперечення й відповідні інвективи самого Кальвіна, німецький кальвініст Йоганн Алстед (15881638) знов звернувся до премілленаризму, виклавши це вчення у більш респектабельній формі [28, с. 15]. Робота Алстеда була творчо розвинута англіканським богословом Джозефом Мідом (1586-1638).

Звісно, релігійний радикалізм, пропонований такими революційно налаштованими діячами Реформації як швейцарський пресвітер Ульріх Цвінглі (1484-1531) або ідеолог „плебейських кіл” в Селянській війні 1524-1526 рр. Томас Мюнцер (1490-1525), з їхньою відмовою у „Царстві Божому”, що неминуче наближається, від приватної власності й встановленням соціальної рівності (община-комуна без бідних та багатих), не підтримувався ні Лютером, ні його сподвижником Філіпом Меланхтоном (1497-1560), ні іншими впливовими реформаторами [50, с. 238].

Мал. 2. Дурень-проповідник напучує Фортуну з курячою лабою

Однак, процес загострення догматичних і політичних протиріч був на початку ХУІ ст. підтриманий доволі значною частиною ентузіастів євангелічного руху, в першу чергу - анабаптистами. Останні, будучи переважно представниками нижчих прошарків пізньофеодального суспільства (здебільшого - міським плебсом), з одного боку несли на собі тягар презирства й зазнавали від влади переслідувань як антисоціальні радикали, з іншого - охоплені страхом перед церковно-релігійними гоніннями, відмовились від ненасильницького способу проповіді свого вчення і „без зволікань” почали зводити „Царство Христа” силоміць [28, с. 102]. Відображенням означеної (за багатьма наявними описами - провокативної) анабаптистської практики став „Мюнстерський інцидент”.

Корпус писемних джерел, де фігурують історичні дані, оціночні характеристики й критичні зауваження, пов'язані з аналізом мілленаристичного вчення та висвітленням радикального анабаптистського руху і діяльності його лідерів (наприклад - Миколая Шторха (1498-1537), разом зі своїми однодумцями - Маркусом Томе (Штюбнером) і Томасом Дрехзелєм, - фундатора общини у місті Цвіккау в Східній Саксонії; „Цвіккауські пророки” нею й керували), тобто лідерів, котрі протягом 20-х - 30-х рр. XVI ст. очолювали войовничі секти „християнських братів і сестер”, поширені в ту епоху у Німеччині, Швейцарії, Моравії та Голландії, - достатньо великий та різноманітний за змістом.

Мал. 3. Мандрівник-сектант влаштовує богословську дискусію дворянину

Мал. 4. Зваблення жадебних бюргерів-протестантів Антихристом

Умовно його можна поділити (класифікувати) на чотири частини (категорії). До першої варто віднести теологічні труди „творців” Реформації -„Аугсбурзьке сповідання” [15] М. Лютера, „Настанови в християнській вірі” [10] Ж. Кальвіна; до другої - зарахувати постанови, законодавчі акти, соборні рішення, протестантські богословські декларації і трактати, формули віросповідання, статути, уложення й правила, зокрема - „Бельгійське сповідання” (1561 р.) [8] нідерландського кальвініста Гі де Бре (1503-1571), „Савойську декларацію” (1658 р.) [3] Англійської Конгрегаціоналістської Церкви, „Вестмінстерське сповідання” (1646 р.); у третю частину доречно виокремити історичні документи і хроніки, які містять дані та відображають тогочасні реалії щодо сект й біографій таких харизматичних діячів „крайнього” анабаптизму як Томас Мюнцер, Ян Маттіс, Ян Бейкелсзон, Георг Блаурок, Михаель Саттлер, Фелікс Манц („Хроніка мюнстерської комуни” (1635 р.) [2], „Апокаліптика” [27] С. Севелла та ін.); до четвертої доцільно причислити літературні твори, релігійні полемічні трактати й світські памфлети, в яких анабаптизм чи протестантське місіонерство (наприклад - діяльність таких „поміркованих” богословів як Якоб Гуттер (1500-1536), Менно Симонс (1496-1561), Конрад Гребель, ряд інших) описувались у відверто глузливих, комічно- принизливих тонах, з саркастичними прокатолицькими жартами та коментарями. Тут прикладом слугують численні німецькі прозаїчні шванки і т.зв. народні пісні доби Реформації [29, с. 7-8].

Мал. 5. Протестантський учитель відкриває „істину” селянину та городянину

З типових „шванкових” взірців можна згадати „Катципорі” [19] й „Книжицю для відпочинку” [18] Міхаеля Лінденера (15201562), „Жартома і всерйоз” [11] Йоганнеса Паулі (1455-1532), „Нічний дозор” [4] Бернгарда Герцога (1537-1594), „Дружка в дорожку” [17] та „Громаду в саду” [16] Мартіна Монтана, і твір під такою самою назвою [24] його попередника - Якоба Фрея (1522-1563), „Відвороти смуток” [6] Ганса Вільгельма Кірхгофа (1525-1603), „Нічну книжицю” [5] Валентина Шуманна (15201568), „Дорожну книжицю” [13] Йорга Вікрама (1505-1564), надзвичайно популярних „Шильдбюргерів” (1598 р.) [22] тощо.

Цікавим іконографічним джерелом виступають тогочасні гравюри й малюнки, які ілюструють ставлення „добробопорядних” католиків до „підступних” протестантів. Найпоширеніший сюжет у книжкових зображеннях (мова йде про традиційні мотиви, що супроводжували тексти збірок зі шванками і „народними оповіданнями”) - протестантський учитель (теолог), проповідник, купець чи мандрівник „зваблює” слухачів своїми промовами та розповідями в „агітаційно-пропагандистському” дусі, спрямованими на поширення в соціумі нових (з точки зору трактування) мілленаристських очікувань й есхатологічних „передвизначень” [32, с. 216]. Репрезентовані в статті гравюри XVI ст. (мал.1-5) дають можливість у цьому переконатись.

Переходячи до розгляду подій, що стосуються саме „Мюнстерського інциденту”, необхідно підкреслити наступне: практика радикального анабаптизму, „замішана” на містизованій апокаліптиці й мілленаризмі, спровокувала в ряді випадків непрогнозований результат і трагічні наслідки. Історія мюнстерської анабаптистської комуни - пряме підтвердження цьому. Один з лідерів й керівників „християнських братів та сестер” - Ян Маттіс (1500-1534) (мал. 6), разом з Яном Бейкелсзоном (Іоанном Лейденським) (1509-1536) і Бернтом Кніппердоллінгом (1495-1536) відіграли ключову роль в її долі.

Ян Маттіс (Маттісен) народився в голландському містечку Харлем; за професією він був пекар. Ще в юні роки Ян захопився релігійними ідеями секти сакраментистів (її члени пропагували давньоєгипетську магію у поєднанні з деякими старозаповітними пророцтвами), за що 1528 р. як єретик зазнав немилосердного покарання: згідно із судовим вироком і на вимогу місцевого єпископа, його піддали привселюдному періщенню батогом й проколюванню язика залізним клином (після подібної екзекуції людина, зазвичай, понад місяць не мала спроможності розмовляти) [39, с. 106].

Мал. 6. Ян Маттіс. Гравюра XVI ст.

Однак цей „урок” Маттіс проігнорував і невдовзі віддав перевагу новому вченню мельхіоритів (послідовників теології Мельхіора Хоффманна (1495-1543) з Швебіш-Халля (мал. 7), колишнього послідовника Лютера й радикального анабаптиста), яке на межі 20-х - 30-х рр. XVI ст. набрало в Нідерландах швидких „обертів” [39, с. 108]. Ян приєднався до популярного серед небагатого бюргерства руху й за два роки навіть став проповідником [41, с. 62]. Тим не менш, наступні події дозволили амбітному харлемському пекарю обрати свій шлях в протестантизмі й зайняти керівні позиції: коли після арешту Мельхіора Хоффманна у Страсбурзі (той назвав себе пророком Ілією і провіщав на міських площах швидкий „кінець світу”, провокуючи церковну владу на рішучі дії) виявилась, разом з тим, безпідставність його пророцтва відносно приходу Месії восени (у жовтні) 1533 р. (Спасителя мельхіорити очікували саме в цьому місті), Маттіс оголосив самодискредитованого та ув'язненого керманича секти лжепророком, а себе - „істинним пророком Божим”, Єнохом (Єнох (Ханох), син Іареда, батько Мафусаїла і прадід Ноя - старозавітний персонаж, сьомий іудейський патріарх, починаючи з Адама; у віці 365 років (Бут.5:24) за своє благочестя був взятий Творцем на Небо живим) [39, с. 110].

Мал. 7. Мельхіор Хоффманн. Гравюра XVI ст.

У тому ж році переїхавши до Амстердама Ян, „природно” - від імені Єноха, почав виступати перед міською громадою з власним вченням, у якому не до кінця визначений, „очікувальний” хіліазм і містична есхатологія мельхіоритів трансформувались у вкрай радикалізоване, конкретне революційне вчення на анабаптистському світоглядному „ґрунті”. Його суть і мета: насильницьке знищення існуючих соціальних та релігійних порядків, скасування всіх „несправедливих” законів і податкових обов'язків, ліквідація „принизливих” моральних норм й традицій шляхом захоплення владних інституцій та керівних посад в міських магістратах. Коли ці „підготовчі” передумови будуть виконані, - настане омріяне „Тисячолітнє Царство” Христове, царство „загальної рівності й свободи”, з успільненими комунальними „багатствами” - майном, землею і жінками [37, с. 94].

Для пропагандистських потреб Маттіс створив з довірених осіб „загін апостолів”. Останні поширювали його есхатологічні ідеї та соціальні погляди, агітували за здобуття рівності, паралельно створюючи анабаптистські общини „маттізанів”. Проте, конфлікт з бургомістром змусив „пророка Єноха” через три місяці залишити і Амстердам, і Нідерланди. На початку лютого 1534 р. він, в оточенні „наближених” вирушив до німецького Мюнстера, де на нього чекала тамтешня радикальна анабаптистська громада, очолювана мером з її ж релігійного середовища, згадуваним Бернтом Кніппердоллінгом. Разом з Яном Маттісом до міста прямував його палкий прихильник і ще колоритніша особистість - теж згадуваний вище Ян Бейкелсзон, талановитий лейденський „народний” проповідник радикального анабаптизму та мілленаризму.

Джерела та література

1. Августин Аврелий, блаж. О Граде Божьем: В 4-х ч. - М.: Православный паломник, 1994. - Ч. IV. - 322 с.

2. Анабаптистский милленаризм („Хроника мюнстерской коммуны”) // Клауз Р. Конец времён. Основные апокалипсические тексты, с комментариями и пояснениями. - М.: ЭКСМО, 2011. - С. 101-109

3. Английская Конгрегационалистская Церковь. „Савойская декларация” // Клауз Р. Конец времён. Основные апокалиптические тексты, с комментариями и пояснениями. - М.: ЭКСМО, 2011. - С. 121-122

4. Бернгард Герцог. Ночной дозор // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 293-244

5. Валентин Шуманн. Ночная книжица // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 217-238

6. Ганс Вильгельм Кирхгоф. Отврати печаль // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 245-281

7. Герм. Пастырь Гермы. - М.: Благовест, 2005. - 85 с.

8. Ги де Бре. Бельгийское исповедание // Клауз Р. Конец времён. Основные апокалиптические тексты, с комментариями и пояснениями. - М.: ЭКСМО, 2011. - С. 119-120

9. Дидахе. - М.: Православный паломник, 2011. - 64 с.

10. Жан Кальвин. Наставления в христианской вере: В 3-х т. - М.: РГГУ, 1998. - Т. 2 (Кн. III). - 574 с.

11. Иоганнес Паули. В шутку и всерьёз // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 25-75

12. Ириней Лионский. Против ересей // Ириней Лионский. Сочинения. - М.: Православный паломник, 1995. - С. 116-153

13. Йорг Викрам. Дорожная книжица // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 76-152

14. Лактанций. Божественные установления // Лактанций. Сочинения. - М.: Православный паломник, 1997. - С. 110144

15. Мартин Лютер. Аугсбургское исповедание // Мартин Лютер. Избранные богословские сочинения. - М.: Протестант, 1992. - С. 378390

16. Мартин Монтан. Вторая часть „Общества в саду” // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 177-187

17. Мартин Монтан. Дружок в дорожку // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 157-176

18. Михаэль Линденер. Книжица для отдохновения // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 188-204

19. Михаэль Линденер. Первая часть „Катципори” // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 205-216

20. Ориген. О началах. Кн. 1-8. - М.: Сибирская звонница, 2014. - 435 с.

21. Тертуллиан. Пять книг против Маркиона // Тертуллиан. Избранные творения. - М.: Благовест, 1993. - С. 202-468

22. Шильдбюргеры // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 422-503

23. Юстин Мученик. Разговор с Трифоном Иудее М.: Благовест, 1998. - 55 с.

24. Якоб Фрей. Общество в саду // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Художественная литература, 1990. - С. 153-156

25. Commodiani Instructionum. De die ivdicii. Liber II // Corpus Scriptorum Ecclesiasticorum Latinorum / Ed. B. Dombart: In 15 v. - L.: TIC, 1887. - P. 62-87;

26. Hippolyti Romani quae feruntur omnia graece / Ed. P.A. de Lagarde. - Leipzig: Teubner; L.: Williams and Norgate, 1858. - P. 153-184

27. Sewell S. Phaenomena quaedam Apocalyptica or Few Lines Towards a Description of the New Heavens. - Boston: M. Donner, 1697. - 635 p.

28. Клауз Р. Конец времён. Основные апокалиптические тексты, с комментариями и пояснениями. - М.: ЭКСМО, 2011. - 303 с.

29. Пуришев Б. Немецкие прозаические шванки и народные книги эпохи Возрождения // Немецкие шванки и народные книги XVI века. - М.: Худ-ая лит-ра, 1990. - С. 7-24

30. Barnes R.B. Prophecy and Gnosis: Apocalypticism in the Wake of the Lutheran Reformation. - Stanford: Stanf. Univ. Press, 1988. - 433 p.

31. Bass C. Backgrounds to Dispensationalism. Grand Rapids: Eerdmans, 1960. - 334 p.

32. Boettuer L. The Millennium Philadelphia: Presbyterian and Reformed, 1966. - 410 p.

33. Clouse R.G. The Meaning of the Millennium: Four Views. - Downers Grove: Inter Varsity, 1977. - 352 p.

34. Cohn N. The Pursuit of the Millennium, Revolutionary and Mystical Anarchists of the Middle Ages. - N.Y.: Oxf. Univ. Press, 1970. XVI, 357 p.

35. Daily B.E. The Hope of the Early Church: A Handbook of Patristic Eschatology. - Peabody: Hendrickson Publishers, 2003. - 481 p.

36. Feinberg C.L. Millennialism: The Two Major Views. - Winona Lake: BMN Books, 1985. - 203 p.

37. Grenz S.J. The Millennial Maze: Sorting Out Evangelical Options. - Downers Grove: Inter Varsity, 1992. - 279 p.

38. Hill C.E. Regnum Caelorum: Patterns of Future Hope in Early Christianity. - Oxf.: Oxf. Univ. Press, 1992. - 543 p.

39. Hillerbrand H.J. The Reformation: A Narrative History Related by Contemporary Observens and Participans. Grand Rapids: Baker, 1978. - 318 p.

40. Hoekema A.A. The Bible and the Future. - Grand Rapids: Eerdmans, 1979. - 265 p.

41. King W.L. Millennialism as a Social Ferment // Religion in Life. - Nashiville: Abingdon Cokesbury Press, 1951. - P. 54-122

42. McGinn B. Visions of the End, Apocalyptic Traditions in the Middle Ages. - N.Y.: Columbia Univ. Press, 1979. - XII, 476 p.

43. Olson T. Millennialism, Utopianism and Progress. - Toronto: Univ. of Toronto Press, 1982. - 306 p.

44. Patrides C.A., Wittreich J. The Apocalypse in English Renaissance Thought and Literature. - Ithaca: Cornell Univ. Press, 1984. - 243 p.

45. Quistorp H. Calvin's Doctrine of the Last Things. - Richmond: John Knox Press, 1955. - 158 p.

46. Ryrie C. Dispensationalism Today. - Chicago: Moody Press, 1965. - 484 p.

47. Schaff Ph. The Augsburg Confession // The Greeds of Christendom with a History and Critical Notes. - N.Y.: Harper, 1919. - P. 16-18

48. Schaff Ph. The Belgic Confession // The Greeds of Christendom with a History and Critical Notes. - N.Y.: Harper, 1919. - P. 432-436

49. Schaff Ph. The Savoy Declaration // The Greeds of Christendom with a History and Critical Notes N.Y.: Harper, 1919. - P. 720-723

50. Tuveson E.L. Millennium and Utopia: A Study in the Background of the Idea of Progress. - Berkeley: Univ. of California Press, 1949. - 514 p.

Размещено на Allbest.ur