Контрацепція в суспільстві Гетьманщини та її (не)застосування

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Контрацепція в суспільстві Гетьманщини та її (не)застосування

Проблема застосування чи не застосування традиційним суспільством контрацепції є доволі важливою складовою історико-демографічних та соціально-історичних досліджень. Так, на сторінках синтетичної праці «Ідентичність Франції» відомий історик Фернан Бродель, у властивій йому яскравій манері, розлого описує масову появу контрацепції у Франції другої половини ХVШ ст. Він навіть вживає термін «контрацептивний десант у селі», наводячи спрощену схему поширення практик від багатих до бідних і з міста до села. Вочевидь, тема контрацепції була дуже важливою для Броделя, адже в узагальнюючому дослідженні, де кожна сторінка на вагу золота, проблемі відведено аж півтора десятка сторінок. На мою думку, теза французького історика про вибухове поширення практик запобігання вагітності в другій половині ХVШ ст. надто зручно накладається на його бачення цього часу, як переломного для Франції - появу «нового порядку». Важливою складового цього явища була так звана «демографічна революція», котра означала зміну схеми відтворення населення, у тому числі скорочення дитячої смертності й зниження рівня народжуваності, зокрема й через свідоме ставлення до зачаття.

Дослідження Броделя передусім показує, наскільки порушене питання є важливим для розуміння особливостей функціонування окремого соціуму на якомусь конкретному етапі його розвитку. Особисто мене цікавить суспільство Гетьмащини та його демографічна поведінка, зокрема пов'язана із зачаттям та природною і контрольованою народжуваністю. У контексті їхнього вивчення проблема контрацепції вже частково порушувалася, однак не ставала предметом окремого чітко спрямованого дослідження.

Необхідно зауважити, що дана тема стосовно історії ранньомодерної Європи є дискутованою. З одного боку, відомий історик-демограф Массімо Ліві Бачі говорить, що у XVIII ст. контрацепції в глобальному сенсі в Європі ще не було³. З іншої сторони, на локальних прикладах можна знайти багато свідчень її застосування. Принаймні, немає підстав недовіряти вже згаданому Фернану Броделю, котрий, посилаючись на французьких демографів, писав, що у XVIII ст. в Англії й Франції засоби контрацепції були досить поширеними. При цьому він наводить приклад Мелані - маленького містечка за 47 кілометрів від Парижа. Там з 1765 по 1789 рр. до неї вдавалася четверта частина подружніх пар.

Позірна взаємозаперечність тез Масімо Бачі і Фернана Броделя підштовхує до формулювання дослідницького питання наступним чином: «Чи були контрацептивні практики настільки поширеними в суспільстві Гетьманщини, щоб впливати на рівень народжуваності?». Такий рівень історики-демографи представляють переважно за допомогою спеціального коефіцієнта, котрий характеризує число народжень на одну тисячу представників спільноти й визначається в проміле (%₀). На матеріалах Гетьманщини цей показник уже визначався (у тому числі й мною), тому не буду наводити методику і хід його обчислення, а обмежуся результатами.

Отож за моїми обчисленнями за даними Генерального опису 1765-1769 рр. коефіцієнт народжуваності для населення Стародуба становив 41,5%, Переяслава - 40,7%, Ніжина - 45,9%. Отримані показники відповідають надвисокому рівню народжуваності, однак значно менші за коефіцієнт, встановлений Юрієм Волошиним для сільського населення Стародубщини у 1758-67 рр. - 60%. Такому ж значенню дорівнює загальний коефіцієнт встановлений Борисом Міроновим для Європейської Росії XVIII ст. - 60%. Згідно з обрахунками Ярослава Кіся, народжуваність у ранньомодерному Львові становила 46%⁹. Для міст Європи цього періоду був характерний набагато нижчий рівень народжуваності. За дослідженнями Казімєжа Гурнего, коефіцієнт народжуваності в Торуні в 1760-х рр. становив 35,7%. Польський історик дійшов висновку, що показник залежить від числа людності в місті. Наприклад, для маленького містечка Далєшице (Daleszyce) з населенням 1109 мешканців він становив 47,9%, тоді як для Варшави, Кракова, Познані коливався на рівні 35-38%. За висновками дослідника, у більших містах був більший відсоток бідного населення, для яких укладання шлюбу було проблематичним і це відбивалося на загальному рівні народжуваності.

На думку російського історика Бориса Міронова, коефіцієнт народжуваності на рівні нижчому за 50% може свідчити про появу контролю над нею. Нагадаю, що для сільського населення за даними Генерального опису він був істотно вищим (на рівні 60%), а показники міських мешканців (40-46%) я схильний пояснювати специфікою вікової структури населення та шлюбних практик. До того ж, основна маса населення Гетьманщини мешкала саме у селах. Відтак можна стверджувати, що в цьому суспільстві контрацепція не була настільки поширеною, щоб впливати на загальний рівень народжуваності. У цьому сенсі демографічні дані накладаються на наші уявлення про ціннісні орієнтири тогочасного соціуму та його налаштуванням на продовження роду, як обов'язок кожного доброго християнина. Шше питання - чи практикувалася контрацепція взагалі (навіть як казусні випадки), для чого і в яких формах?

За моїми спостереженнями, у текстах про регулювання дітонародження у традиційному суспільстві почасти «зліплюються» до купи контрацепція та абортування. Зазвичай говориться про побутування цих двох явищ, а потім на підтвердження наводиться приклад позбавлення плоду, а не уникання вагітності. На моє переконання, у суспільстві Гетьманщини ці два явища носили виразно різний соціальний контекст. Метою запобігання вагітності було уникання народження дитини (і пов'язаних із цим можливих ускладнень), що важливо, то так могли чинити й у шлюбі. А от до позбавлення плоду вдавалися, щоб приховати факт позашлюбного сексу і таким чином уникнути розголосу та відповідальності (принаймні, ми не маємо жодної тогочасної судової справи про цілеспрямований аборт у шлюбі). Відтак абортування більш доцільно розглядати у контексті дітовбивства, а не регулювання народжуваності.

Щодо доцільності й мотивації запобігання вагітності, то Божена Плонка-Сирока - авторка колективної монографії про появу контрацепції - стверджує, що до середини XVIII ст. вона не була актуальною. Тодішня Європа не знала проблеми перенаселення, а навпаки - потребувала поповнення людності. Мотивація для контрацепції з'явилася на рубежі століть із появою «салоннних жінок» з екзальтованою романтичною свідомістю. Простір Гетьманщини ще не був переповнений людом. Густота населення тут, за висновками Олени Замури, була ще меншою, ніж у Європі, - приблизно 20 чол. на км². При таких показниках існував баланс між потребами суспільства та здатністю традиційного землеробства ці потреби забезпечити. Демографічна напруга настає за густоти населення 34 чол. на км² і вище. Тож теорія Мальтуса тут ще би не знайшла своїх прихильників.

Населенню Гетьманщини теж явно не була притаманна екзальтована свідомість (принаймні ми цього не бачимо в джерелах). На теренах Російської імперії вона пошириться пізніше. Аж ген у другій половині ХІХ ст., виписуючи образ поганої матері, Лев Толстой укладе в уста Анни Кареніної розповідь про її досвід запобігання вагітності. Для її сестри Доллі це виявиться шоком, несподіваним поясненням існування родин «лише» із одним-двома дітьми. Героїня «Війни і миру» Елен теж говоритиме, що вона не така вже й дурепа, щоб мати дітей від П'єра Безухова. На противагу таким негативним постатям письменник створив і позитивні образи, як то Кіті Левіна. Остання не думала про контрацепцію, була хазяйновитою і довго народжувала в муках з небезпекою для здоров'я, як того вимагав письменницький канон ідеальної матері.

Образи, подібні до Кіті, можуть підказати, де шукати мотивацію до уникання вагітності. Як пише Божена Плонка-Сирока, зацікавленими у регулюванні народжуваності могли бути жінки, котрі побоювалися чергових пологів. Їй вторує й Аннета Гловацька-Печинська: «Смерть при пологах сприймалася на загал без бунту з покорою, як Божа воля. Звичайно, це не означало, що жінки того не побоювалися. Може бути саме тому в XVII і ХУІІІ ст. частково застосовувалися контрацептивні практики».

Для цього жінки використовували різні способи, головним чином магію. Були відомі різні зілля, які, як уявлялося, повинні були перешкодити заплідненню. Про «потрібні» трави знали старі жінки, ворожки, також про них опосередковано йшлося у зільниках. Ці порадники говорили про ефекти вживання деяких рослин, а звідси могли бути відібрані вказівки як запобігти вагітності (діяти навпаки). Про «реальну» дієвість подібних засобів говорити важко, наприклад, контрацептивом в якомусь із польських порадників вважалася петрушка. Грунтовне дослідження Катерини Диси на матеріалах ранньомодерної Волині засвідчило широкий арсенал магічних засобів і різноманітність практик. При цьому все ж найперше йдеться про переривання вагітності, а не її запобігання, про це джерела більш промовисті.

Вважається, що певну контрацептивну дію чинить продовження періоду лактації, однак це геть непевний засіб, до того ж він носить дещо інший контекст. Відомий французький історик Жан Луї Фландрін у цьому сенсі настійливо рекомендує розрізняти приклади простолюду та аристократії. Дружини вельмож дійсно не годували груддю своїх дітей, оскільки це робили спеціально найняті годувальниці, а саме лактація в той час була основним запобіжником вагітності. Відтак період лактації у них був зведений до мінімуму. Принаймні так було в подружжя Ханенків. 23 листопада 1731 р. дружина Миколи Ханенка Уляна народжує сина, а вже 3 грудня він нотує до щоденника: « Сего числа умовили мамку до Петруся на рок, а давать ей грошми пять коп.». На жаль, у щоденнику немає дат народження їхніх наступних дітей, а таких було ще сім. В сенсі короткого інтервалу між народженнями показовим є приклад княгині Катерини Дашкової. 21 лютого 1760 р. вона народжує доньку Анастасію, а менше ніж через рік - 1 лютого 1761 р. - сина Михайла.

Дашкова була представницею елітарних кіл Російської імперії, з огляду на її статки і зайнятість, її дітьми мала опікуватися годувальниця. У середовищі простолюду можливостей її найняти було значно менше. Цікаво, що український поет і священик початку XVIII ct. Климентій Зіновіїв зі свого боку дивувався цій традиції і, що важливо, приписував її саме багатим у спеціальному вірші «Q жєна(х) богаты(х) мамки дітє(м) де(р)жащы(х): а своими пє(р)сями дітє(и) не кормящыхъ».

Віддавання дітей «мамкам» не виглядає дивним у контексті загальноєвропейських практик. Ханенки це зробили «аж» на десятий день й після похрестин. Шойнора- родженого Шарля Моріса Талейрана віддали «мамці» вже через кілька годин. Як стверджує французька дослідниця Елізабет Бадінтер, у Франції ХVШ ст. так робили не тільки аристократи, а й міщани. З 21 тисячі паризьких дітей, народжених у 1780 р., тільки близько тисячі годували їхні матері. У цьому сенсі актуальними і відкритими залишається низка питань: чи все залежало від матеріальних факторів і наскільки сильним було прагнення не годувати дитину власною груддю? Чи проводило суспільство Гетьманщини взаємозв'яки між лактацією і униканням вагітності та що з цього слідувало? Необхідно мати на увазі, що навіть за умови дієвості, переставши годувати груддю, жінка вагітніла знову. Важливо те, що як у сенсі лактації, так і вживання трав, магії активною стороною була жінка. Згадані практики і маніпуляції були спрямовані саме на її організм. А чи могла існувати чоловіча контрацепція?

Теоретично чоловіки в Гетьманщині могли знати про перерваний статевий акт. Про нього принаймні говориться у Старому Заповіті в дуже негативних конотаціях: «А Онан знав, що не його буде насіння те. І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові. І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його» (Буття 38:9-10).

Як бачимо, гріх Онана був настільки важким, що того скарали на горло. Важко сказати, як ця біблійна історія впливала на своїх реципієнтів. Чи підказувала вона їм можливий алгоритм дій, чи навпаки страхом змушувала утримуватися від таких практик? Останнє видається доволі сумнівним у світлі останніх досліджень народної побожності в Гетьманщині, зокрема висновків Оксани Романової про секуляризацію суспільної свідомості упродовж XVIII ст. та тенденцію до підміни дійсного страху за порушення церковних норм турботою про формальне виконання правил заради «людської слави». Ці висновки базуються на дослідженні уникань сповіді, ставленні до поховальних практик, тобто вчинків помітних загалу, натомість перерваний статевий акт можна вважати «прихованим» гріхом, про який першопочатково знали тільки самі ж грішники.

Хто міг вдаватися до таких учинків і з яких мотивів? На таке питання Фернан Бродель відповів, цитуючи одного французького місіонера, котрий у 1782 р. в Нормандії записав наступне: «злочин ганебного Онана... величезний та дуже відомий серед подружжів [...] особливо коли вони не хочуть мати величезної кількості дітей, не бажаючи позбавляти себе задоволення, які вони смакували в подружньому житті; ця жалюгідна схильність спільна і для багатих, і для бідних; їхні мотиви різні, але злочин той самий». Бродель наводить приклад одного регіону великої та дуже розмаїтої Франції, а Гетьманщина була значно меншою територіально і гомогеннішою. Є підстави гадати, що «злочин Онана» тут якщо могли практикувати, то хіба під час нешлюбного сексу. Про це опосередковано можуть свідчити питання про те, чи була еяколяція у тогочасних судових справах. З іншого боку, величезна кількість справ про перелюби свідчить про зворотнє. Необхідно враховувати, що чоловік за сексуальні злочини на практиці отримував істотно менше покарання, а тому він мав менше мотивації до стримування.

Що до сексу в шлюбі, то тут теж чоловік був не надто вмотивований до дій на уникання вагітності, адже він не народжував у муках і щоразу не наражався на смертельну небезпеку. Економічні міркування також не видаються мотивуючими, адже у джерелах Гетьманщини фіксується купа дітей, відданих у найми чи учнівство при живих батьках. Народженням дитини чоловік сприяв глорифікації себе як батька, але не був так прив'язаний до дітей, як мати. Про це свідчить також купа справ про двоєженців, які мали дітей в обох шлюбах. Як приклад, можна згадати справу злодія-троєженця Левка Іванченка, записану Прилуцьким полковим урядом у 1723 р. Левко залишив свою першу дружину Олену з двома дітьми в селі Журавка й пішов на службу в охотницький полк Галагана, де пробув чотири роки. Під час служби одружився вдруге, прожив з «новою» дружиною Ганною в Іркліїві ще два роки, потім покинув її й пішов на Дон, де пробув п'ять років. Після цього Левко повернувся до Ганни, жив з нею, але потім знову покинув уже з двома дітьми і подався до Городища, де втретє одружився. Кілька тижнів він прожив у Городищі, потім знову повернувся до Ганни. Левкові немає сенсу намагатися запобігти вагітності, адже він дуже легко лишає своїх дружин з дітьми.

Якщо підсумувати, то контрацептивні практики в Гетьманщині цілком могли застосовуватися, однак у таких масштабах, що їхній вплив на рівень народжуваності не простежується. Ще одним поясненням може бути також низька дієвість можливих способів уникання вагітності, адже тогочасне суспільство ще не було озброєне відповідними медичними знаннями і не мало необхідного арсеналу засобів. У цьому контексті більш дієвими могли б бути періодичні утримання від сексу, наприклад, під час посту. Однак ці дії вже не є контрацепцією, до того ж вони більше б позначилися не на рівні народжуваності, а на її сезонності, дослідження котрої вимагає окремого тексту.

Джерела

контрацепція гетьманщина європейський

1. Бродель Ф. Ідентичність Франції. Люди і речі. Кн. 2 / Фернан Бродель. К. : Вид-во Жупанського, 2014. - С. 183-197.

2. Сердюк І. Шлюбна поведінка мешканців полкових міст Гетьманщини за даними Румянцевського опису 1765-1769 рр. / Ігор Сердюк // Полтавські історичні студії : ювілейний збірник на пошану Віктора Ревегука. - Полтава : ПНПУ імені В.Г. Ко- роленка, 2013. - С. 60-74; Його ж. Баба-повитуха в населені ранньомодерного міста (за даними статистичних джерел) / Ігор Сердюк // Краєзнавство. - 2009. - №3-4.

3. Баччи М. Л. Демографическая история Европы / Массимо Ливи Баччи. - СПб.: «Александрия», 2010. - С. 157-162, 217-225.

4. Показово, що говорячи про ХУІІІ ст., Бродель користається прикладом з другої його половини. Див.: Бродель Ф. Вказана праця. - С. 170-175.

5. Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХУІІІ ст. Монографія / Ігор Сердюк. - Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. - 304 с.

6. Волошин Ю. Розкольницькі слободи... - С. 129.

7. Миронов Б. Социальная история России периода империи. (ХУІІІ - нач. ХІХ в.в.): В 2-х т. 3-е изд. испр., доп. / Борис Миронов. - СПб. : «Дмитрий Буланин», 2003. - Т 1. - С. 159.

8. Кись Я.П. Население и социальная структура Львова в период феодализма / Ярослав Павлович Кись // Города феодальой России [сборник статей памяти Н. В. Устюгова / ред. Н. М. Дружинин и др.] - М.: «Наука», 1966, - С. 365-366.

9. Для Західної Європи в 1750-75 рр. середній коефіцієнт народжуваності дорівнював 39%. Див.: Урланис Б. Рост населения в Европе (опыт исчисления). - М., 1941. - С. 231.

10. Gorny K. Ze studiow nad stosunkami ludnosciowymi Torunia w XVIII w. / Kazi- mierz Gorny // Acta Universitatis Nicolai Copernici. Nauki Humanistyczno-Spoleczne.

11. Це дуже схематично і в загальних рисах. Дійсно, до запобігання вагітності також могли звертатися передусім, щоб приховати факт нешлюбного сексу. Це, наприклад, було актуальним для повій. Однак тут контрацепція теж була потрібна, щоб уможливити «процес», а абортування ставало необхідним, коли контрацепція не подіяла, тобто було спрямоване вже на наслідки цього «процесу», а не на його уможливлювання.

12. Plonka-Syroka B. Spoleszno kulturowe uwarunkowania kontroli plodnosci kobiet w kulturze europejskiej jako kontekst badan nad historic antykoncepcji / Bozena Plonka- -Syroka // Zjawisko antykoncepcji w perspektywie spolecynej i historzcznej. - Wroclaw, 2012. - S. 41-46.

13. Олена Замура припускає, що в дійсності показник був дещо нижчим, бо у даних Перковського (які використовувалися нею при підрахунку густоти) кількість населення занижена через недосконалість джерела. Однак в такому разі показник мав би бути вищим, за обчислений нею, адже кількість населення стоїть у чисельнику формули. Див.: Замура О. «Великий шаленець»: смерть і смертність в Гетьманщині ХУІІІ ст. // Олена Замура. - К. : К.І.С., 2014. - С. 56-57.

14. Образи «поганих матерів» у російській літературі досліджує Дженні Камінер (Jenny Kaminer). Велику увагу вона приділяє якраз Анні Кареніній і розмірковує про те, наскільки поширений «типаж» зобразив Толстой, що теж є дуже дискутивним питанням. Див.: Kaminer J. Women with a Thirst for Destruction: The Bad Mother in Russian Culture / Jenny Kaminer. - Evanston : Northwestern University Press, 2014. - P. 24-60.

15. Plonka-Syroka B. Op. cit. - S. 45.

16. Glowacka-Penczynska A. Kobieta w malych miastach Wielkopolski w drugiej polowie XVI i w XVII wieku / Anetta Glowacka-Penczynska. - Warsyawa : Neriton, 2010. - S. 50-51.

17. Зільники навряд чи могли широко застосовуватися простолюдом. Див.: Ibid. - S. 50-51.

18. Диса К. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII - XVIII століття / Катерина Диса. - К. : Критика, 2008. - 302 с.

19. Flandrin J.-L. Historia rodziny. Pokrewienstwo, dom, seksualnosc w dawnym spoleczenstwie / Jean-Louis Flandrin. - Warsyawa : Aletheia, 2015. - S.76-77.

20. Дневник генеральнаго хоружаго Николая Ханенка (1727-1753г.) // Киевская старина. - 1884. - №5. - С. 40.

21. Див.: Модзолевский В. Малоросійський родословник. Т 5. Вып. 3 / Вадим Модзолевский. - К.-СПб : ВИРД, 2004. - С. 48.

22. Катерина Дашкова (1743-^1810) - княгиня, авторка мемуарів, сподвижниця Катерини II та учасниця перевороту 1762 р. Див.: Россия XVIII столетия в изданиях Вольной русской типографии А.И. Герцена и Н.П. Огарева. Записки княгини Е.Р. Дашковой. Репринтное воспроизведение. - М. : Наука, 1990. - С. 15, 18.

23. Шарль Моріс де Талейран-Перігор (Charles Maurice de Talleyrand-Perigord; 1754-^1838) - французький політик та дипломат, займав посаду міністра зовнішніх справ Франції (починаючи з Директорії і закінчуючи урядом Луї-Філіпа).

24. Badinter E. Historia milosci macierzynskiej / Elisabeth Badinter. - Warszawa : Oficyna Wydawnicza Volumen Liga Republikanska, 1998. - S. 86.

25. Романова О. Значення передсмертної сповіді та поховання за християнським обрядом у свідомості людей XVIII ст. / Оксана Романова // Україна в Центрально- Східній Європі. - 2007. - №7. - С. 231.

26. Якскій И. Черты народной жизни в Малороссии нач. XVIII в. // Киевская старина. - 1895. - №1. - С.15-16.

Размещено на Allbest.ru