Суспільно-політична активність селянства постімперської Росії (березень-жовтень 1917 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Суспільно-політична активність селянства постімперської Росії (березень-жовтень 1917 р.)

Постановка проблеми

селянський революція політичний суспільний

Загострення аграрного питання навесні - восени 1917 р. стало наслідком багаторічної непродуманої аграрної політики царської влади. Прихід до влади Тимчасового уряду суттєво ситуацію не покращив. Селяни сприйняли революцію як кінець старим земельним порядкам і були впевнені, що Тимчасовий уряд найближчим часом розпочне розв'язання аграрного питання. Однак його нерозв'язаність стала причиною селянських виступів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання, співзвучні з обраною нами для вивчення темою, стали предметом дослідження науковців. Зокрема, до аналізу суспільно-політичної активності селянства навесні - восени 1917 р. зверталися П. Першин [18], Н. Рогожнікова [26], Н. Рогаліна [15], З. Лозинський [31], І. Церетелі [5] та інші. Проте не всі питання цієї активності висвітлені повно.

Мета. Автор статті ставить за мету вивчити суспільно-політичну активність постімперського селянства в березні - жовтні 1917 р. Об'єкт вивчення - селянський рух у 1917 р. Предмет - суспільно- політична активність селянства як реакція на аграрну політику Тимчасового уряду.

Виклад основного матеріалу

Перші законопроекти Тимчасового уряду були спрямовані на розв'язання політичних проблем країни [4]. Селяни були впевнені в тому, що революція надала їм «права» на захоплення поміщицьких маєтків, зробивши їх господарями над нажитим селянською працею поміщицьким майном, а Тимчасовий уряд визнає ці «права» і допоможе їм у боротьбі з поміщиками. Однак «перспективи еволюційного розвитку вже не існувало» [2, 65].

Навесні 1917 р. селяни опинилися в скрутному економічному становищі [3, 23], зумовленому такими причинами: висока орендна плата на землю, низькі ціни на робочі руки за гострого малоземелля, низькі доходи від сільського господарства [4, 32]. Гостроту аграрного питання розуміли і в уряді. Про це неодноразово інформував І. Церетелі [5, 117]. Селяни, які становили 10,5 млн господарств, мали у своєму розпорядженні 75 млн дес. землі. У середньому по 7 дес. на одне господарство. Водночас 30 тис. поміщиків володіло 70 млн дес. [6, 27]. За підрахунками, на одного власника припадало 2 333 дес. Частина поміщицьких земель - більше ніж 41 млн дес. - належала 6 085 власникам, у 700 земельних власників було у власності 21 млн дес. Щодо оренди, то на початок 1917 р. у 38 губерніях селяни орендували в поміщиків тільки орних земель майже 13 млн дес. (це беручи до уваги той факт, що внаслідок війни посіви селян зменшилися). Якщо провести елементарні математичні підрахунки, то виявимо, що в розпорядженні одного поміщицького господарства перебувало майже у 2,5 раза більше дес. землі, ніж у селянському.

До вище зазначених причин селянських виступів навесні 1917 р. О. Герасименко [7] додає й такі: 1) об'єктивні процеси утвердження ринкових відносин у сільському господарстві, до яких селяни не були готовими; 2) збереження залишків поміщицького гніту, а особливо відробітки, які були для селян досить дошкульними, зокрема, за землю, орендовану селянами в поміщиків; 3) виконання на користь поміщиків і держави численних натуральних та грошових повинностей; 4) неврожайні роки, які повторювалися в Росії з періодичністю в 3-4 роки.

На підставі узагальнення даних історіографічних та історичних джерел [8, 139; 9, 28-29; 10, 110; 11, 14], до причин селянських виступів навесні 1917 р. вважаємо за доцільне додати такі: 1) відсутність робочих рук на селі (до березня 1917 р. в армію мобілізовано 13 500 тис. осіб, зокрема 12 861,4 тис. із сільської місцевості; із 50 губерній Європейської Росії мобілізовано 47,4 % чоловічого населення); 2) для потреб армії до весни 1917 р. реквізовано в селян близько 2,6 млн коней; 3) різке зменшення постачання села сільськогосподарським інвентарем та машинами, а особливо простими знаряддями праці, необхідними для праці селян - серпів і кіс. Один із лідерів соціалістів- революціонерів С. Маслов головною проблемою селян, а також причиною їхніх виступів назвав малоземелля селян. Він писав: «Земельна потреба існує по всій країні» [12, 2].

Перші виступи селян розпочалися на початку березня 1917 р. й охопили майже всю територію Європейської Росії, але рух повсталих селян не був організованим [13, 13]. До влади в березні 1917 р. надходять перші скарги землевласників на виступи селянства. Поміщики скаржаться на «самоуправство і безчинства» [14, 124], а також на порушення селянами «законних прав власників» [14, 124]. Селяни починають обеззброювати поміщиків, а найактивніші з них виганяють їх із маєтків.

Згідно з даними І. Мінца, уже 6 березня 1917 р. князь Г Львов отримав телеграму від члена Державної думи О. Лодиженського, який повідомляв, що в Зубцовському повіті Тверської губернії почалися розгроми селянами поміщицьких маєтків [15, 15; 16, 6]. 7 березня 1917 р. надійшло повідомлення про виступи селян проти поміщика Глінки в Лузькому повіті Петроградської губернії. 8 березня 1917 р. стало відомо про погроми селянами поміщицького маєтку Горяїнової й Рейтерн у Кірсановському повіті Тамбовської губернії. Того ж дня стало відомо про селянські виступи у Валдайському повіті Новгородської губернії [17, 844]. 9 березня 1917 р. поміщик Новгородської губернії В. Карпович повідомляв князю Г. Львову: «Вважаю за обов'язок довести до вашого відома, що в Заручевській волості Крестецького повіту Новгородської губернії почалися крадіжки і підпали маєтків, потрібні негайні заходи, щоб врятувати те, що залишилося» [17, 844]. Отже, є достатньо підстав говорити про те, що навесні 1917 р. розпочалася чергова хвиля селянської революції. Фактично через три дні після зречення Миколи ІІ - 6 березня 1917 р. селянство заявило про себе як про активного суб'єкта революції.

Своїми першими виступами селяни сподівалися від держави дій з негайного розв'язання аграрного питання: збільшення заробітної платні, передання селянам в оренду частини орної землі та сінокосів на пільгових умовах, надання продовольства й насіння за низькими цінами тощо. Боротьба селян із поміщиками набирала гострих форм там, де великі землевласники чинили опір і не хотіли йти на поступки селянам. У таких випадках селяни починали громити поміщицькі маєтки. У березні 1917 р. зареєстровано 73 випадки «земельних правопорушень» [18, 175; 19].

Бездіяльність уряду посилювала незадоволення селянства і призводила до нових його виступів, до радикалізації настроїв [20, 315; 21]. Територіально селянські бунти охопили Симбірську, Орловську, Рязанську, Воронезьку, Саратовську, Самарську, Пензенську та інші губернії [22; 23]. Якщо селяни бачили слабкий опір поміщиків, вони починали наступати ще з більшою силою та завзяттям [24; 25, 4]. За підрахунками Т Треногової, у березні 1917 р. селянські виступи відбувалися в 34 із 481 повіту Європейської частини країни. За даними І. Мінца, 77 повітів Європейської Росії і 2 повіти азійської частини країни були охоплені селянськими виступами [17, 847]. Кількість таких виступів до кінця березня 1917 р. зросла. Тимчасовий уряд мав усі статистичні відомості про селянські виступи.

Ці виступи у квітні 1917 р. мали свої особливості, порівняно з березнем 1917 р. Зокрема, протестні настрої стали радикальнішими. Селяни відмовилися виконувати посівні роботи, знищували засіяні поля поміщиків, руйнували їхні маєтки, псували реманент [26, 21], розривали орендні відносини, вимагали від поміщиків підвищити заробітну плату [26, 21],

9 квітня 1917 р. Симбірський губернський комісар Ф. Головінський повідомляв голові Державної думи М. Родзянку, що в губернії тривають селянські виступи проти поміщиків [17, 847]. 13 квітня 1917 р. із Данковського повіту Рязанської губернії скаржилися, що селянські комітети прогнали найманих сезонних робітників і змусили поміщиків віддати частину землі селянам в оренду за низькими цінами (5 крб. за посівну десятину), заборонили продавати хліб і вирубувати ліс, відібрали овес для посівних робіт, заплативши за нього за низькою ціною [27, 290]. Така ситуація була характерна для багатьох губерній революційної Росії.

Про радикальність настроїв селянства у квітні 1917 р. повідомляв І. Церетелі. Він зазначав, що їхньою головною вимогою було передання поміщицьких земель селянству [5, 448]. Підтвердженням цього є повідомлення про захоплення цих земель селянами. У Рязанській, Воронезькій, Орловській, Тульській та інших губерніях на початку квітня 1917 р. селяни самовільно захопили приватні землі й розподілили їх між господарствами, які цього потребували. У Тверській губернії 14 квітня 1917 р. у маєтку Бухмейєра «Мікуліно» селяни оголосили, що земля належить їм і зняли службовців із роботи [22, 291]. У Симбірському повіті Шумовська сільська громада спочатку змусила місцевих землевласників різко знизити орендну плату, а потім усунула управителя маєтком, призначила на його місце свого представника. У такий спосіб управління маєтком перейшло до рук сільської громади [28]. У Курмишському повіті Симбірської губернії в маєтку Гончарова «селяни вигнали керуючого, зняли з робіт працівників, захопили пасовища, засіяли й поділили землю, залишивши поміщикові лише 20 десятин» [22, 292].

16 квітня 1917 р. у «Вестнике Временного правительства» князь Г. Львов писав: «Останні дні до Тимчасового уряду надходять численні телеграми й особисті заяви про самовільні дії окремих сільських общин і волосних комітетів, які позбавляють землевласників - як великих, так і дрібних - можливості виконувати свій обов'язок перед державою - засіювати землю» [29, 49]. Із наведеного вище зрозуміло, що уряд не просто був незадоволений селянськими виступами, а й засуджував дії селян.

Селяни відбирали в поміщиків не тільки орні землі, а й пасовиська, випасали свою худобу на поміщицьких пасовиськах, вирубували поміщицький і державний ліс [30, 2]. У Курській, Орловській губерніях вони забороняли поміщикам вирубувати ліс. Курська, Орловська, Рязанська, Тульська, Тамбовська і Воронезька губернії ввійшли в історію Росії 1917 р. як епіцентр селянського руху. У поміщиків цих губерній перебувало більше як j від усіх найкращих земель держави. Селяни писали: «На кращих, зручніших містах міцно звили свої гнізда-маєтки дворяни- поміщики. Між селами розташувалися, щоб зручніше було прижимати мужика. І виходило так: куди мужик не ткнись, скрізь панська земля» [30]. Зауважимо, що, окрім, Рязанської й Тамбовської губерній, радикальністю селянства щодо поміщиків вирізнялася Тульська. Однак, незважаючи на радикальність селянських виступів, право визначення розміру орендної плати залишалося за поміщиками [31, 164].

Селяни виступали за зниження орендної плати. Вони відмовлялися платити високу оренду. Це завдало удару по господарствах поміщиків. Залишившись без доходів від орендного фонду, поміщики не змогли виплачувати відсотки банкам. Часто виступи селян зводилися до захоплення земель орендного фонду [32]. Під тиском населення деякі землевласники навіть зменшили суму орендної платні. Наприклад, у кінці березня 1917 р. у Раненбурзькому повіті Рязанської губернії зменшено орендну плату на приватновласницькі землі до 10 крб. за десятину. Для кращого розуміння становища зазначимо, що в 1916 р. орендна плата в Рязанській губернії становила 26 крб. за десятину. Уважаємо, що виступи селян були результативними. Як засвідчує наведений вище приклад, орендну плату за землю зменшено у 2,6 раза. Беручи до уваги скрутне соціально-економічне становище селян, такі поступки позитивно позначилися на бюджеті селянських господарств [32].

Весна 1917 р. закінчилася травневими виступами селянства, які лідер соціалістів-революціонерів С. Маслов уважав абсолютно вмотивованими, якщо брати до уваги скрутне аграрне становище, у якому опинилося селянство. Усі думки щодо цього питання він висловив в одному з номерів часопису партії соціалістів-революціонерів «Земля и воля». С. Маслов говорив про триєдність проблем селянства: рента, податок і торговий прибуток. Ренту селянство виплачувало поміщику чи великому землевласнику, орендуючи землю, податки - державі, а торговий прибуток - торговцю, коли продає йому продукти своєї праці [33, 1]. На його думку, потреба в землі перед селянством постала так гостро, що призвела до селянських виступів: «Коли малоземелля досягає такої гостроти, що це виявляється в нас у деяких місцевостях, положення сільського господарства стає надзвичайно важким і нездатним задовольняти потреби селянської сім'ї» [33, 1]. Селянські виступи не викликали здивування С. Маслова: «Землероб, який працює, перебуває в кабалі, він заледве отримує найнеобхідніше й про покращення господарства не може бути й мови» [33, 1]. Вихід із цієї ситуації, як і припинення селянських виступів, лідер соціалістів- революціонерів убачав у наділенні селян землею.

1 травня 1917 р. міністр землеробства А. Шингарьов укотре звернувся до селянства із закликом не порушувати земельних прав поміщиків і дочекатися Установчих зборів. «Абсолютно недопустимо чинити хоч би які утиски сусідам- громадянам - землеробам і хуторянам, заважати їм засівати поля, відбирати в них робітників, інвентар, худобу, насіння», - ішлося у зверненні [34, 38]. Міністр землеробства наголосив, що за самовільне захоплення на селян чекають покарання.

7 травня 1917 р. до уряду надійшли відомості про селянські виступи в Бессарабії. Згідно з даними, такі виступи набрали загрозливого характеру [35, 4]. Підпали маєтків, самовільне захоплення земель та бійки стали нормальним явищем для селянських виступів [36]. 18 травня 1917 р. із Казанської губернії телеграмою повідомляли таке: «Аграрні виступи, що виникли 22 квітня 1917 р. у губернії, тривають; у деяких містах безправні дії селян набувають характеру серйозного перерозподілу земельних цінностей» [9, 28]. Селянські виступи в Казанській губернії розпочалися ще на початку березня 1917 р. Тут можна говорити про тривалий характер селянських виступів. У травні 1917 р. захоплення маєтків відбулося в Пермській, Пензенській, Саранській, Самарській та інших губерніях [22, 299].

До кінця травня 1917 р. інформація про вибухи селянських повстань надходила із Саратовської, Тульської, Псковської, Рязанської, Нижегородської, Пензенської, Бессарабської, Симбірської та інших губерній [29, 50]. Землевласники Саратовської губернії повідомляли, що переживають важкі часи. Місцеві комітети ухвалювали, на думку великих землевласників, незаконні постанови про захоплення землі. Із Тульської губернії повідомляли, що ворожнеча між селянами й поміщиками зростає з кожним днем. У Рязанській губернії селяни були ще радикальнішими. Поміщики скаржилися уряду, що їх позбавляли приватної власності не тільки на нерухоме майно, а й на рухоме.

Отже, селянські бунти набули радикального й жорстокого характеру. У такий спосіб ми можемо говорити не лише про зміну кількісних показників, а й про якісну трансформацію селянської активності. Фактично на авансцені російської історії 1917 р. опинилося селянство. Воно заявило про себе як про активного учасника революційних подій. Революція в Росії набирала виразних ознак селянського характеру. «Тепер під час зустрічі з поміщиком селяни шапки не знімають. Селяни не кажуть: «Заради Бога, Іване Петровичу, сім'я помирає з голоду, дайте півдесятини». Тепер селяни говорять: «Ви скільки можете обробити за Вашими розрахункам, приймаючи до уваги кількість сім'ї? Ми Вам пропонуємо прийти на наше зібрання і розподілити всю цю землю, що перебуває у Вас як власність» [37, 47].

Найбільша кількість селянських захоплень поміщицьких земель припала на квітень - травень 1917 р., тобто на час посівних робіт. Із кожним місяцем розширювалася географія селянських повстань [38]. За офіційними даними, у квітні 1917 р. із 481 повіту Європейської Росії відбулися селянські повстання в 174 повітах (36 %), у травні в цих же губерніях і повітах 236 (49 %) [39, 21]. Дослідження по Воронезькій, Володимирівській, Казанській, Нижегородській, Рязанській губерніях, у складі яких було 68 повітів, засвідчують, що в них відбулися селянські виступи в березні 1917 р. у 35 (53%) повітах, у квітні 1917 р. - 53 (78%), у травні - 61 (89%) [39, 21].

Отже, селянські виступи в березні - травні 1917 р. були позначені двома тенденціями. Перша - розширення географії виступів, друга - радикалізація їхнього характеру.

На червень - липень 1917 р. припадає нова хвиля селянських виступів. Порівняно із весною 1917 р. вони були краще організовані та охопили більшу територію. Наприклад, у Курській губернії селянські виступи на кінець липня 1917 р. охопили 15 повітів, порівняно з 1 у березні 1917 р. [4, 38]; в Орловській губернії всі повіти до кінця липня 1917 р. були охоплені полум'ям селянських виступів [4, 46]; у Тульській губернії - 12, порівняно з 1 у березні 1917 р. [4, 57], у Тамбовській - 12, порівняно з 3 в березні 1917 р. [4, 68]; у Воронезькій - 11, порівняно з 1 у березні 1917 р. [4, 78]. Гасло селянства залишилося таким же, що й весною 1917 р.: «Землі й волі!» Підтвердження цього знаходимо в архівних матеріалах: «Вся земля повинна належати народу», «Всі землі поміщиків повинні без викупу перейти до селян» [40].

Форми селянського бунту набрали радикальнішого характеру Захоплення земель, лісів, орендні рухи, контроль над працею військовополонених стають усе менш поширеними формами селянських виступів, дедалі частіше селянство вдається до погромів поміщицьких маєтків [34]. На нашу думку, посилення селянського руху влітку 1917 р. є цілком закономірним. По-перше, селяни чекали негайних аграрних змін, а їх не було; по-друге, законопроекти Тимчасового уряду були незрозумілими селянству, оскільки передбачали проведення підготовчих заходів.

Затягування з розв'язанням аграрного питання другим коаліційним правлінням Тимчасового уряду загострювало ситуацію на селі [41, 57]. Восени 1917 р. російськими губерніями прокотилася чергова хвиля селянських бунтів. Вони, як і навесні, поряд із масовістю та жорстокістю вирізнялися локальністю та неоднорідністю. Восени 1917 р. однією з губерній, де селянські виступи набули найбільшого розмаху, була Тамбовська [42]. Селяни погоджувалися тільки з тими законопроектами Тимчасового уряду, які розуміли і які хотіли розуміти [43, 237-242]. Поодинокі селянські виступи переростали в масові та набирали радикального характеру. Вони супроводжувалися побиттям поміщиків, дрібних земельних власників [44]. У вересні 1917 р. зареєстровано 89 випадків погрому маєтків [43, 237-242; 45].

Висновки

Агарне питання, що набуло актуального значення ще в 1902-1907 рр., загострилося з падінням монархії та приходом до влади Тимчасового уряду. Позиція уряду стосовно розв'язання аграрного питання, погіршення соціально-економічного становища селян спричинила розгортання в березні 1917 р. чергового етапу селянської революції. Її епіцентром стали Курська, Орловська, Рязанська, Тульська, Тамбовська і Воронезька губернії. Селянський бунт набув радикального й масового характеру. Його лейтмотивом стало гасло: «Землі й волі!».

Список використаної літератури та джерел

1. Архив новейшей истории России. Т. ІХ: Журналы заседаний Временного правительства: Март -- октябрь 1917 года : в 4 т. / отв. ред. Б. Ф. Додонов ; сост. Е. Д. Грынько. -- Серия «Публикации». -- М. : «Российская политическая энциклопедия», 2004. -- Т. 3. Июль -- август 1917 года. -- 416 с.

2. Булдаков В. У истоков советской истории: Путь к Октябрю / В. Булдаков // Вопросы истории. -- 1989. -- № 10. -- С. 63--82.

3. Харитонов В. Февральская революция в России (попытка многомерного похода) / В. Харитонов // Вопросы истории. -- 1993. -- № 11--12. -- С. 18--26.

4. Игрицкий И. 1917 год в деревни / И. Игрицкий. -- М. ; Л. : Госуд. изд-во, 1929. -- 360 с.

5. Церетели И. Воспоминания о февральской революции : в 2 кн. / И. Церетели. -- Париж : Mouton, 1963. -- Кн. 1. -- 492 с.

6. Куренышов А. Всероссийский крестьянский союз. 1905-- 1930. Мифы и реальность /А. Куренышов. -- М. : АИРО -- ХХ; СПб. : Д. Буланин, 2004. -- 333 с.

7. Герасименко О. Селянський рух на Лівобережній Україні (1900 -- лютий 1917рр.) : дис. ... канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Герасименко Олена

Володимирівна ; Чернігівський держ. ін-т економіки і управління. -- Чернігів, 2007. -- 285 с.

8. Ананьич Б. От самодержавця к советской власти / Б. Ананьич //ВестникРоссийской Академии наук. -- 1997.