Українська соціал-демократична спілка РСДРП на Черкащині в період реакції

Размещено на http://www.allbest.ru/

О.М. Федьков кандидат історичних наук, доцент,доцент кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Українська соціал-демократична спілка РСДРП утворилася напередодні першої російської революції і згодом перетворилася на міцний соціал-демократичний союз російської марксистської партії, який охопив своїм упливом Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську та частину Бессарабської та білоруської Могилівської губерній. Спілка в своїй діяльності орієнтувалася на меншовицьку фракцію РСДРП. Проте праця цієї громади та її місцевих осередків залишається невивченою. Тому стаття присвячена роботі УСДС на Черкащині. Доба реакції розпочалася розпуском ІІ Державної думи та репресіями проти діячів соціалістичних і ліберальних партій. Обшуки та арешти провадили проти активістів Української соціал- демократичної спілки РСДРП. Завдяки діяльності секретних співробітників та системі перлюстрації листів охранка виявилася добре поінформованою про діяльність Спілки. Роботі соціал-демократів перешкоджали члени консервативно-монархічних союзів, які поширювали свій уплив серед робітничого класу. Унаслідок перманентних обшуків і арештів, скоротилася мережа та чисельність осередків УСДС. Серед членів спілчанських громад була значна кількість євреїв. Попри репресії, продовжувалась діяльність спілчанських організацій на Черкащині, які входили в Південно-Київський район УСДС. У цей час соціал-демократи Черкас, Умані, Шполи, Златополя та інших населених пунктів прагнули консолідувати людські, фінансові та матеріальні ресурси для пожвавлення своєї роботи. На чолі Південно-Київського району перебував відомий соціал-демократ М. Урицький, а Черкаську громаду очолювали спочатку Д. Милославський, а з жовтня 1907р. Г Алєксандров. Спілчани продовжували роботу серед робітників, селян і військових і зуміли організувати одноденний страйк у зв 'язку з початком судових засідань над членами думської фракції соціал- демократів. З метою покращення координації роботи та її пожвавлення керівництво району запланувало скликання конференцій. Попри проведені заходи, організувати роботу форумів не вдалося. Спілчанські громади піддавалися неперервним репресіям.

Ключові слова: Українська соціал-демократична спілка РСДРП, Спілка, Черкаси, реакція, жандарми, репресії.

Постановка проблеми. Ґенеза та розвиток політичних партій і спілок в українських губерніях Російської імперії наприкінці ХіХ - на початку ХХ ст. активно вивчається на сучасному періоді розвитку історичної науки. Водночас, учені зосереджують увагу переважно на роботі центральних установ, характеризують загальні тенденції партійного життя і недостатньо вивчають діяльність місцевих організацій. Відтак, ця проблема залишається слабко дослідженою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Українська соціал-демократична спілка утворилася напередодні першої російської революції. Це сталося внаслідок розколу, який відбувся наприкінці грудня 1904 р. (на початку січня 1905 р. за н. с.) під час засідань «ІІ невідбутого з'їзду» Революційної української партії (РУП) та внаслідок низки подій, що розігралися відразу після нього. 31 грудня 1904 р. (13 січня 1905 р. за н. с.) зі складу РУП вийшли діячі її Закордонного комітету та представники окремих партійних громад (М. Меленевський, П. Канівець, М. Корінецький, П. Крат, М. Ткаченко та інші), які обстоювали входження української соціал-демократії на автономних засадах до складу Російської соціал- демократичної робітничої партії (РСДРП). Ці діячі поділяли теоретичні підходи та тактику меншовицької фракції російських марксистів. Вони створили соціал-демократичну групу, що незабаром отримала назву Українська соціал-демократична спілка (УСДС). Через місяць, 2 (15) лютого 1905 р., УСДС увійшла до складу РСДРП на автономних засадах і надалі тісно співпрацювала з меншовиками. В добу революції Спілка перетворилася на великий і міцний соціал-демократичний союз російської соціал-демократії, який поширював свій вплив на п'ять українських (Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська і Полтавська) та деякі суміжні терени Бессарабської та білоруської Могилівської губерній романівської імперії. Проте, в період реакції УсДС опинилася в стані кризи. Вона виявилася в ідеологічній сфері; соціал-демократи розчаровувалися в програмі РСДРП і переходили в інші політичні організації, використовували методи боротьби, притаманні есерам і анархістам. В організаційному плані криза виявилася в скороченні кількості та чисельності громад, послабленні взаємодії між ними та керівництва з боку Головного комітету (ГК), а з листопада - Центральної групи Спілки (ЦГС). Це відбувалося під тиском правоохоронних органів царизму та діяльності консервативно-монархічних організацій. Зазначені процеси знайшли відтворення в низці публікацій сучасних дослідників [1; 2; 3; 4].

Попри це, діяльність регіональних спілчанських осередків залишається слабко дослідженою. Тому метою цієї статті є з'ясування суспільних умов і праці регіональних осередків Української соціал- демократичної спілки РСДРП на Черкащині на початку доби реакції. Ця публікація є своєрідним продовженням іншої статті автора, опублікованої в «Українському селянині» [5].

Виклад основного матеріалу. Микола ІІ та представники правлячого режиму, готуючись до розпуску ІІ Державної думи, очікували від представників соціалістичних і ліберальних партій рішучої реакції. Для попередження політичних протестів, правоохоронні органи вдалися до широкомасштабних ліквідацій - трусів і, за виявлення для цього підстав, арештів. Зазначені слідчі дії зачіпали різні політичні партії. У середині - другій половині 1907 р. охранка двічі провела ліквідації членів комітетів і організацій Української Спілки: в першій половині червня та 29 жовтня - 1 листопада (останню приурочили до обласної наради УСДС) [6, арк. 53, 69; 7, арк. 43], а окремі труси та арешти провадилися перманентно.

Про масштаби слідчих дій охранки в Київській губернії засвідчує складений напередодні розпуску ІІ Державної думи у Київському ГЖУ «Список осіб, які входять до складу Українського союзу «Спілки» Російської соц[іал]-демок[ратичної] роб[ітничої] партії, які по агентурних даних підлягають ліквідації» [8, арк. 189-198]. Передбачалося провести труси в Черкасах у П. Бабіцької, М. Баленка, Е. Володарської, А. Заславського, Ф. Цейтлін, М. Дацкевича, Я. Донського, О. Чернявського, якогось Бориса (як згодом з'ясувалося - Г. Алєксандрова), на станції Бородянка - у Василя та Михайла Бахірів, на станції Бобринська - в О. Меленкевич та інших [8, арк. 196196 зв.]. Зазначені слідчі дії призвели до певної дезорганізації роботи Спілки на Черкащині.

У боротьбі з Українською соціал-демократичною спілкою РСДРП царська охранка стала успішніше використовувати таємних агентів, які працювали в складі соціал-демократичних осередків і в організаціях інших політичних партій. Про становище з секретною агентурою станом на лютий 1908 р. у Київському ГЖУ доповідав начальнику Південно-Західного охоронного відділення чиновник для особливих доручень Зєлєнцов. Він інформував про становище партійних організацій і наявність у них агентів. Чиновник відзначав, що в Черкасах працювали окремі соціал-демократи, «але співробітника по цій партії немає» [9, арк. 236, 237, 237 зв.]. Однак, губернське жандармське управління мало низку секретних агентів в інших партійних організаціях, які інформували про роботу спілчанських громад [6, арк. 53]. Так, провал керівного «колективу» Уманської організації РСДРП наприкінці січня 1908 р. указував на провокаторську діяльність «товариша Івана». Про це уманські спілчани повідомляли керівників УСДС. Останні, натомість, інформували про те, що Івана свого часу обрали від Уманського району на жовтневу 1907 р. конференцію Спілки. Діяльність цього товариша пов'язували з провалами Фастівсько-Васильківського району та Черкаської організації [6, арк. 88-91]. Зазначений секретний співробітник інформував правоохоронців і про діяльність черкаських спілчан.

На початку доби реакції Українська соціал-демократична спілка складалася з 13 «районів, які природньо слалися». Зазначені партійні територіальні одиниці не співпадали з офіційним адміністративно-територіальним поділом губерній. На теренах Київської губернії функціонували - Північно-Київський або Сквирсько-Васильківський і Південно-Київський або Черкасько-Чигиринський райони. І хоча проект статуту, схвалений ГК 18 липня 1907 р., визначав, що «районом вважається союз організацій, які нараховують не менше 500 членів партії, що сплачують членський внесок і активно працюють» [8, арк. 9, 9 зв.], проте ця норма, швидше за все, відбивала ситуацію періоду минулої революції, ніж існуючі тенденції доби реакції. На жовтень 1907 р. до розподілу області УСДС внесли деякі корективи. На той час, унаслідок репресій, деякі комітети, зокрема Сквирсько-Васильківський районний, розпалися й тому на Київщині створили чотири райони [10, арк. 615]. Проте, добре виписаний на папері новий розподіл партійних громад, на практиці мав низку вад. Так, існували проблеми поділу соціал-демократичних організацій у Південно-Київському районі. На це вказував черкаський спілчанський діяч Г Алєксандров. 24 жовтня 1907 р. він повідомляв про отримання напередодні директивного листа ГК N° 11, у якому подавалося нове районування. Він зауважував, що при розподілі населених пунктів «допущені суттєві неточності: Уманський і Чигиринський повіти об'єднані в один район». Місцевий спілчанський працівник також інформував киян, що «обслуговувати Кам'янку, Фундукліївку, Лебедин та інші пункти з Умані майже неможливо». Він вважав, що «частину Чигиринського повіту до Фастівської [залізничної] гілки та від станції Бобринської до Знам'янки з прилеглими селами зручніше всього передати Черкасько-Смілянському району, а другу частину передати в Шполу, якщо там вдасться зорганізувати район» [11, арк. 114]. Отже, визначена керівним органом УСДС структура партійної громади вимагала удосконалення.

При формуванні мережі спілчанських організацій відбувалися деякі спонтанні зміни, зумовлені наступом реакції. Якщо в період революції відбувалося ділення більших районів на підрайони для раціональнішого ведення партійної роботи, то тепер спостерігалася зворотна тенденція - об'єднання менших районів між собою для консолідації людських, фінансових і матеріальних ресурсів. Так, 3 грудня 1907 р. Уманська організація звернулася з листом у Черкаси з пропозицією об'єднатися з іншими осередками (Чигирин, Кам'янка, Бобринська, Сміла та Черкаси) для спільної роботи. Автор листа повідомляв, що обидві організації мають друкарні, які не діють через нестачу коштів і працівників. Він пропонував, не дочікуючись об'єднавчої конференції, з'єднати обидві друкарні в одну, акумулювати кошти та розпочати видавничу роботу. Не претендуючи на власність майна, уманські спілчани пропонували розмістити її в Умані, оскільки в них є «інтелігентні сили», за допомогою яких можна видавати навіть газету та готові виділити 20-25 руб на функціонування цього підприємства [11, арк. 129, 129 зв., 130]. Водночас, із добутого жандармами «цілком таємним шляхом» листів стало відомо, що на початку грудня 1907 р. у Шполі діяла «друкарня, що випускала листки», але, з якихось міркувань, її хотіли доправити до Черкас (в останньому населеному пункті лише вишукували квартиру для неї і за успіх, поки що, не ручалися) [11, арк. 137, 144]. Отже, громади УСДС Київщини прагнули в умовах реакції консолідувати зусилля з ведення партійної роботи.

Ускладнилося фінансове становище Головного та місцевих комітетів соціал-демократичних громад. Доходи Черкаської організації УСДС станом на початок жовтня не перевищували мізерних 1520 рублів на місяць. Проте, оскільки за ГК числився давній борг перед черкаською громадою, то представники останньої просили в його рахунок надсилати літературу та утримувати 10 % їхніх відрахувань [12, л. 222 об.]. Зрозуміло, що в умовах кризи фінансів ГК УСДС пропозиція проведення подібних операцій нагадувала рекомендацію з торгівлі повітрям. Водночас, надходження смілянських спілчан складали 50-60 рублів. Подаючи цю інформацію, очільник Черкаської організації зазначав, що керівний орган Спілки може зміцнити своє становище за їхній рахунок [12, л. 222 об.].

Для подолання організаційної кризи, Головний комітет прагнув скликати обласний з'їзд Спілки. Спочатку його планували провести на початку липня, а згодом - у першій декаді вересня 1907 р. [11, арк. 91, 97; 10, арк. 311]. Проте, в спілчанських організаціях панував хаос і переважна більшість громад не могла надіслати делегата. Наприкінці серпня черкаські спілчани заявили, що вважають «абсолютно неможливим влаштовувати зараз обласний з'їзд у зв'язку з повною нашою непідготовленістю і відсутністю міцних організацій на місцях» [12, арк. Л. 207 об.]. Врешті, з'їзд так і не провели, але на 28 жовтня 1907 р. намітили проведення наради області УСДС.

Завдяки донесенням таємної агентури, охранці стало відомо про підготовку зазначеної наради. Діяч Черкаської організації Спілки Борис (Г Алєксандров) 24 жовтня 1907 р. повідомляв про отримання напередодні директивного листа ГК № 11 про скликання зібрання і зазначав, що за такий короткий термін - декілька днів, немає ніякої можливості об'їхати весь район, влаштувати нараду й обговорити питання порядку денного [11, арк. 114]. Він інформував, що делегата наради виберуть вузьким «колективом Черк[аси], Сміла-Бобрин[ська], можливо Ротм[істрівка], Городище і Кам['янка]» [11, арк. 114].

Південно-Київський або Черкасько-Чигиринський район УСДС, за даними Київського ГЖУ діяв під керівництвом відомого соціал-демократа М. Урицького. У Черкаській організації Спілки на початку серпня, за словами її очільника, «товариша Давида» (Д. Мілославського), «стан справ... відносно терпимий». Проте, відчувався гострий брак коштів. Звертаючись до Грицька (Г. Довженка), єдиного працюючого члена Головного комітету УСДС, він нагадував про давній борг керівного органу перед Черкаською організацією у 300 рублів. «Ми просимо негайно, будьте ласкаві, вишліть у його (боргу - О. Ф.) рахунок декілька рублів, хоча б 30-40», - наполегливо прохав Давид [13, арк. 74]. Проте, знаючи стан фінансів УСДС, думаємо, що це його прохання залишилось невиконаним.

З жовтня 1907 р. Черкаську організацію УСДС очолив Г. Алєксандров (Борис, Всеволод). У листі в ГК, датованому 10 жовтня 1907 р., керівник черкаських спілчан нагадував про невиконане його прохання про надання явки в Єлисаветграді. Потреба в цій адресі зумовлювалася необхідністю налагодження зв'язків із робітниками станції Знам'янка, яка входила в Південно-Київський район УСДС, і з єлисавет- градськими залізничниками [12, л. 222]. 24 жовтня Борис інформував також про становище Черкаської організації: друкарської техніки немає, тому видати листок власними зусиллями неможливо, але якщо ГК видрукує, то просили надіслати їм 1000 екземплярів. Водночас, попри важку ситуацію в організаціях, черкащани пропонували провадити певні політичні акції. Вони ініціювали видання від імені усієї області чи від кожного району окремо протесту-резолюції з приводу суду над депутатами соціал-демократами ІІ Державної думи а також проведення з цього приводу одноденного страйку[11, арк. 114].

Наприкінці жовтня та на початку листопада 1907 р. жандарми здійснили чергову ліквідацію по організації УСДС. У Черкасах і Смілій 30 жовтня та 1 листопада провели труси в 14 осіб та здійснили арешти. У спілчан виявили докази їхньої «злочинної діяльності» - партійне листування та нелегальну літературу. П'ятьох заарештованих: козака В. Бахіра, міщан М. Дацковського, Л. Ринського, Ф. Цейтліну та робітника О. Чернявського адміністративним порядком вислали на два роки в Архангельську губернію під гласний нагляд поліції [7, арк. 43, 43 зв., 44]. Зазначені заходи негативно вплинули на становище спілчанських громад. За словами спілківського активіста з Черкас Б. Алєксандрова (грудень 1907 р.), «останні арешти викликали солідну паніку» в організаціях Київської губернії в Черкасах, Смілі та Кам'янці. «Доведеться дати публіці маленький відпочинок», - зазначав він [11, арк. 118].

Тим часом тривала робота громади УСДС у Черкасах. Про неї відомо з перлюстрованих листів і доповідей секретних агентів. Бюджет Черкаської організації РСДРП був мізерним; надходження в організацію в листопаді-грудні 1907 р. складали лише 31 руб і 86 копійок і рік вона закінчила з 15-рублевим дефіцитом [14, л. 19 об.]. Про діяльність черкаських спілчан ретельно повідомляв таємний співробітник охранки, який брав участь у нарадах, організованих провідниками Південно-Київського району М. Урицьким і Черкаської організації Г Алєксан- дровим. На нараді 6 листопада 1907 р. обговорювали питання про проведення масових акцій 22 листопада, у зв'язку з початком суду над членами соціал- демократичної фракції ІІ Державної думи. М. Урицький пропонував видати прокламацію та підготувати наказ із протестом проти суду. Під наказом планували зібрати за допомогою революціонерів якомога більше підписів селян. Агент охранки зумів навіть зробити копію з проекту наказу, складеного М. Урицьким. У ньому засуджувався неправедний суд, вимагалося відкритого розгляду справи та висловлювалися слова солідарності «з усією діяльністю фракції». З метою обговорення питання про використання «прийомів пропаганди серед селян», передбачалося наприкінці листопада скликати дві конференції; в Смілі за участю сільських організацій Звенигородського, Черкаського і Чигиринського, а в Умані - Уманського і Липовецького повітів. На тій же нараді обговорювали питання про роботу друкарень у Смілі та Умані; із розмов керівників таємному співробітнику стало зрозуміло, що ці друкарні вже обладнані, але не вистачає техніків [6, арк. 47-48 зі зв.].

У день початку судового розгляду справи членів соціал-демократичної фракції, 22 листопада 1907 р., спілчани організували одноденний страйк на Черкаському цвяховому заводі, проте наказ із протестом проти суду, за даними агентури, підписала незначна кількість робітників [6, арк. 51; 7, арк. 44; 15, с. 301]. Така пасивність пролетарів, очевидно, зумовлювалася побоюваннями звільнень із роботи. Соціал-демократи продовжували працювати в армійському середовищі. Серед солдатів Черкаського гарнізону існувала військово-революційна організація РСДРП. Про це М. Урицький повідомив секретного співробітника та обіцяв забезпечити його нелегальними виданнями для поширення серед військових 176 піхотного Переволоченського полку, що дислокувався в Звенигородці [6, арк. 47 зв.]. Отже, попри несприятливі обставини, спілчани продовжували революційну діяльність.

З найактивніших організацій Української Спілки, з якими взаємодіяли керівники Південно-Київського району називалася Шполянська в Звенигородському та Златопольська в Чигиринському повітах [6, арк.93, 94]. Як засвідчувала агентура Київського ГЖУ, з листопада 1907 р. у складі Шполянської громади Спілки діяли виключно євреї; жандарми називали прізвища п'ятнадцяти активістів, зокрема студента Київського університету Св. Володимира І. Телятникова, А. Котлярського, Л. Котлярського, Я.- А. Могилевського, приїжджого агітатора Л. - Я. Геровича та ін. Рядовими членами організації були робітники-євреї Шполянського цукрового заводу. Новелою пройшла інформація про те, що «всі російські робітники належать до «Союза русских рабочих»» [6, арк. 94, 94 зв.]. Звісно, тут йшлося про робітників-українців, однак показово, що консервативно-монархічна пропаганда мала успіх серед частини пролетаріату. Законспірована діяльність та відсутність агента в Златопольській громаді УСДС у Чигиринському повіті зумовила те, що правоохоронці знали лише її очільницю - Р.-Р. Шегаль [6, арк. 94, 94 зв.].

Під впливом репресій ситуація в Південно- Київському районі УСДС погіршилася. «Становище району жахливе, - інформували вони киян у січні 1908 р., - усе розвалилось, публіка збиратись не хоче, боїться, грошей не дає...» Відтак, розраховувати на швидке скликання районної конференції не доводилося. Черкаські спілчани відверто заявляли секретарю Центральної групи Спілки (ЦГС) Костянтину (А. Френкелю): «Більше грошей звідси не чекайте, поки не налагодиться обласна організація» [14, л. 17]. Зазначену заяву можна було вважати як ультиматум ЦГС.

У відповідь, спілчанські керівники спрямували на допомогу в район члена ЦГС Наума (Л. Гольденфарба). На початку січня 1908 р., за його допомогою, дещо активізувалася робота шполянських спілчан. На 13 січня 1908 р. у Шполі запланували роботу районної конференції, підготовка якої лягла на плечі місцевих соціал-демократів. Наум листовно повідомив про майбутній форум членів міських Черкаської та Звенигородської, містечкових Шполянської, Златопольської та Кам'янської, сільської Лебединської організацій. В останній діяли селяни, які бували вже на спілчанських конференціях. 10 січня, за участі Л. Гольденфарба, в Шполі на любительському спектаклі поставили п'єсу «В городе» за твором Юшкевича, 200-рубльовий збір із якої пішов на партійні потреби, зокрема й на організацію конференції. Проте, внаслідок ужитих охранкою заходів - обшуків в організаторів і спостереження за спілчанами філерів Київського ГЖУ, замість 12-14 делегатів прибуло не більше 3 і форум не відбувся [6, арк. 94, 94 зв.; 11, арк. 144; 16, арк. 7, 7 зв., 14, 14 зв.].

Агенти повідомляли також про низку сходок членів Шполянської громади УСДС, на одній із яких, 26 січня, обговорювали питання про «кінцеву мету прагнень соціал-демократів - створення з Російської держави демократичної республіки» [6, арк. 95]. Маючи значну агентурну інформацію про діяльність спілчан у Шполі та Златополі, 30 січня, 7 і 25 лютого 1908 р. в усіх відомих жандармам активістів провели труси, а 12 осіб - заарештували [6, арк. 95, 95 зв.; 12, л. 19; 14, л. 57]. Зазначені слідчі дії зупинили розвиток указаних спілчанських організацій.

Висновки

Отже, в добу реакції спостерігалось посилення кризових явищ у складі організацій Української соціал-демократичної спілки РСДРП. УСДС все ще працювала серед робітників, селян і військових, прагнула налагодити видавничу діяльність. У Черкаській громаді Спілки криза проявилася в здійсненні правоохоронними органами арештів і заслань її членів, унаслідок чого скоротилась кількість і чисельність соціал-демократів, у важкому фінансовому становищі спілчанських осередків. Завдяки діяльності агентів охранки, серед партійців поширювалася атмосфера страху та непевності. Все це призводило до занепаду осередків УСДС.

Список використаної літератури та джерел

1. Головченко В. І. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України. Нариси з історії української соціал- демократії початку ХХ ст. / Володимир Іванович Головченко. -- Харків: Майдан, 1996. -- 190 с.

2. Федьков О. М. Російський соціал-демократ Ісак Біск і утворення Української соціал-демократичної спілки О.М. Федьков //Питання історії України ХІХ -- початку ХХ ст. -- Київ: Інститут історії України НАН України, 2009. -- Т. 24. -- С. 256-275.

3. Федьков О. М. Становлення Української соціал- демократичної спілки / О. М. Федьков // Наукові праці Кам 'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. -- Кам'янець-Подільський: Медобори-2006, 2014. -- Т. 24. -- С. 240-254.

4. Федьков О. М. «Товариш Павлов» і розкол РУП М. Федьков // Укр. іст. журнал. -- 2015. -- № 3. -- С. 88107.

5. Федьков О. М. Діяльність Української соціал- демократичної спілки на Черкащині в 1905--1907рр. / О. М. Федьков // Український селянин. Зб. наук. праць / за ред. А. Г. Морозова. Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2016. Вип. 16. С. 5157.

6. ЦДІАК України. -- Ф. 276. -- Оп. 1. -- Спр. 106.

7. Там же. -- Ф. 102 ДП ОО. -- 1908 г. -- Оп. 238. -- Д. 8, ч. 1.

8. Робітничий рух на Україні в роки реакції (червень 1907-- жовтень1910рр.). Збірник документів /укладачі М. В. Демченко, Т. Б. Слюдікова; відп. ред. М. В. Демченко. Київ: Наукова думка, 1965. 336 с.

9. ЦДІАК України. -- Ф. 274. -- Оп. 1. -- Спр. 2388.