Українські закордонні періодичні видання УАПЦ (Соборноправної) у США про останні роки життя Олени Володимирівни Чехівської

Размещено на http://www.allbest.ru

УКРАЇНСЬКІ ЗАКОРДОННІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ УАПЦ (СОБОРНОПРАВНОЇ) У США ПРО ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ ОЛЕНИ ВОЛОДИМИРІВНИ ЧЕХІВСЬКОЇ

Ірина Преловська

У ХХ столітті Україна кілька разів намагалася побудувати власну державу, але кожного разу російські імперські/радянські кола в той чи інший спосіб придушували ті українські сили, які намагалися унезалежнити Україну від Росії. Політичні репресії з боку російських/радянських органів держбезпеки були спрямовані не тільки на ліквідацію борців за незалежність України, але й на знищення ґрунту, на якому виростають такі ідеї.

Одним з напрямів боротьби з відродженням ідей самостійності України після Другої Світової війни стало переслідування і знищення “колаборантів”, тобто тих громадян України, які жили і діяли в часи німецької окупації на території “Райхскомісаріату України”.

Розуміючи небезпеку подальшого перебування у відновленій УРСР, багато людей, які проживали в окупованій Україні, рушили на захід, де упродовж другої половини 1940-их рр. роз'їхалися по інших країнах, зокрема емігрували до США. Серед збігців з України була і Олена Володимирівна Чехівська (дівоче прізвище Сіцінська) - вдова прем'єр-міністра в уряді УНР Симона Петлюри і дорадника митрополита УАПЦ Василя Липківського В. Чехівського (1876-1937). На відміну від її чоловіка, до особи якого була прикута увага дослідників, життєписом самої О. Чехівської мало хто цікавився, її згадували виключно в контексті життєписів Євфимія і Володимира Сіцінських, їхньої родини та В. Чехівського.

Після Другої Світової війни саме в середовищі української церковної еміграції почалася робота зі збирання та видання документальних джерел. УАПЦ (Соборноправна) з 1947 р. під час перебування в таборах для переміщених осіб видавала періодичний часопис під назвою “Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині”. У “Бюлетенях” за 1956 рік друкувалися витяги з церковних календарів на біжучий місяць, фото діячів УАПЦ 1921-1930 рр., статті та спогади, хроніка подій з життя УАПЦ післявоєнного часу в Німеччині та Західній Європі. Після утворення УАПЦ (Соборноправної) у 1947 р. в Німеччині це видання було продовжене під тією ж назвою прихильниками відродження УАПЦ 1921 р., які проповідували ідеї Першого Собору УАПЦ 1921 р. та митрополита Василя Липківського. життєпис чехівська часопис революція

“Бюлетень Благовісництва й Краєвої ради УАПЦ в Західній Німеччині” за січень-березень 1956 р. було присвячено Благовісникові УАПЦ В. Чехівському. На початку умістили його фото без зазначення дати смерті, оскільки в німецьких таборах неможливо було довідатись про розстріл Чехівського на Соловках 3 листопада 1937 р. і поховання в урочищі Сандормох. Далі було надруковано біографію. У “Бюлетені” друкувались епістолярні документи, зокрема було надруковано 2 листи: 1) “Суд над В. М. Чехівським і ув'язнення” - витяг з листа О. Чехівської до п. Миколи Мухи від 18 червня 1950 р., де вона переповідає свої спогади про процес “СВУ” і обставини заарештування та ув'язнення Чехівського, та 2) “С. В. Петлюра про УАПЦ Соборноправну”, де зазначено, що редакція подає текст листа С. Петлюри з Парижа до Є. Бачинського в Женеві від 6 червня 1925 року.

Наприкінці 1940-х рр., коли представники УАПЦ (Соборноправної) поступово переїхали і організували парафії в США та Канаді, там знову постало питання вірності засадам УАПЦ 1921 р. і митрополита Василя Липківського. У 1953 р. у м. Форт Вейн відбулися Великі Покрівські Збори, на яких було висунуто кандидатуру Є. Бачинського на висвяту в єпископи УАПЦ. На Соборі в м. Чікаго у 1954 р. частина соборян на чолі з о. Петром Маєвським черговий раз наголосила на вірності засадам УАПЦ 1921 р., що призвело до конфлікту.

У 1957 р. у м. Форт Вейн зібралася нарада учасників Собору в Чікаго 1954 р., яка прийняла ухвалу організувати Українське Православне Братство ім. Митрополита Василя Липківського, яке почало видавати часопис “Церква й Життя”. Цей часопис виходив друком у 1950-1970-х рр., але у 1980-х рр. діяльність цього Братства занепала і відповідно припинилося видання часопису. Текст резолюції та ухвал наради духівництва і вірних УАПЦ від 5-6 липня 1957 р. під головуванням Федора Бульбенка було опубліковано у 1976 році.

Друк часопису “Церква й Життя”, як видання Українського Православного Братства ім. Митрополита Василя Липківського в США, було розпочато у 1957 р. згідно пункту № 3 ухвал наради духівництва і вірних УАПЦ (Соборноправної) 5-6 липня 1957 року. Видавці намагалися якомога ближче бути до оригіналу, який виходив у Харкові в 1927-1928 рр. як друкований орган УАПЦ в УСРР і максимально дотриматися зовнішнього вигляду обкладинки, структури журналу і головне - духу видання. Єдиною відміною є збільшений формат часопису. Наприкінці кожного числа редакція часопису “Церква й Життя” уміщувала умови передплати. Річна передплата для США складала 2 долари, для Канади - 2 американських долари, для Англії - 15 шилінги, для Австралії та Нової Зеландії - 2 австралійських долари і т. д. Адресу редакції також було вказано: “Church and Life 1239 No. Artesian Ave., Chicago, Ill. 60622. USA”. Перелік адрес закордонних представництв часопису друкувався в кожному числі на 28-й сторінці.

Журнал тривалий час у 1960-1970-х рр. регулярно виходив як двомісячне видання у США, про що зазначалося на обкладинці. У середині 1970-х рр. почалися проблеми з виходом кожного числа, значно погіршився зовнішній вигляд і якість друку, зникають розлогі полемічні статті, фотографії та публікації спогадів і документів УАПЦ 1921 р. та їх ідейних продовжувачів. До того ж сам вихід часопису став нерегулярним, замість 6-ти випусків стали виходити 3-4 на рік. Саме в цьому часописі друкувалися повідомлення про останні роки життя в США О. Чехівської.

Поки що не існує спеціального дослідження життєпису О. Чехівської. Втім, вивчення життєпису В. Чехівського дозволяє відновити І. Преловська, Українські закордонні періодичні видання УАПЦ ... загальну канву біографії і його дружини, яка, очевидно, переїздила разом з ним. Після одруження, родина Чехівських переїхала до Києва, де Володимир Мусійович займався партійною роботою та репетиторством, у 1908-1917 рр. працював та мешкав в Одесі, де викладав у духовній семінарії, чоловічій та жіночій гімназіях, комерційному та технічному училищах, редагував часопис “Українське слово”. З 1917 р. він зробив стрімку політичну кар'єру, працював у Одесі, Кам'янці-Подільському, Вінниці та інших містах. У 1921 р. повернувся до Києва.

17 серпня 1922 р. В. Чехівський був заарештований Київським губ- відділом ДПУ УСРР, обвинувачений у “антирадянській діяльності” (ст. 57 КК РСФРР) та отримав вказівку виїхати з УСРР. 25 серпня 1922 р. він дав підписку, що зобов'язується до 1 вересня 1922 р. виїхати за кордон. Одночасно (25 серпня 1922 р.) подав заяву, в якій просив відмінити постанову про вислання та дозволити залишитися в Україні, проте отримав відмову. Кілька разів просив перенести термін виїзду через відсутність грошей та необхідних документів, звільнився з роботи у Київському медичному інституті та політехнікумі. У жовтні 1922 р. підготував документи на виїзд разом з дружиною Оленою Володимирівною та дочкою Любою до Німеччини, але 15 грудня 1922 р. постановою ПП ДПУ на Правобережній Україні вислання В. Чехівського було відмінено та дозволено йому проживання в м. Києві.

Із 1921 р. життя родини Чехівських зосереджується навколо УАПЦ. В. Чехівський брав активну участь у підготовці до Першого Всеукраїнського православного церковного Собору УАПЦ 14-30 жовтня 1921 р. Тоді ж він став Благовісником УАПЦ, дорадником митрополита УАПЦ Василя Липківського, членом президії Всеукраїнської православної церковної ради, очолював Ідеологічну комісію УАПЦ, написав і оприлюднив низку богословських та церковно-публіцистичних праць.

Як голова Старокиївської парафіяльної ради Софійського собору м. Києва, В. Чехівський брав активну участь у парафіяльному житті, з його ініціативи на початку 1922 р. організовано “хор робітників слова” (читців та проповідників). 17-30 жовтня 1927 р. він бере участь у діяльності Другого Всеукраїнського православного церковного Собору УАПЦ. Серед документів Собору, окрім переліку делегатів, є “Реєстр гостей Собору”, де під № 61 значиться “Чехівська Єлена Володимирівна, 42 роки”, та під № 62 “Сецінський Микола Володимирович, 45 років, священик з Вінницької округи УАПЦ”.

17 липня 1929 р. В. Чехівський був заарештований Київським губернським відділом ДПУ УСРР. На час арешту мешкав у Києві на вул. І. Франка, 17, кв. 18. Звинувачений у причетності до контрреволюційної організації “Спілка визволення України”. 19 квітня 1930 р. постановою Верховного суду УСРР засуджений за ст. ст. 54-2, 54-3, 54-4, 54-8 та 54-11 КК УСРР до 10 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 5 років. За ст. 29, п. п. “а”, “б” та “в” КК УСРР позбавлений активного та пасивного виборчого права, права обіймати державні посади, а також виборні посади у громадських організаціях. Відбував покарання на Соловках. 9 жовтня 1937 р. постановою особливої трійки УНКВС Ленінградської області засуджений до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 р. під Медвеж'єгорськом. 11 серпня 1989 р. реабілітований.

Важко сказати, як жилося О. Чехівській у 1929-1937 рр., коли її чоловіка було оголошено “ворогом народу”. Втім, очевидно, що після його ув'язнення і подальшого заслання на Соловки у 1933-1937 рр., вона писала чоловікові і відправляла йому посилки до табору. Невелика кількість листів митрополита УАПЦ Василя Липківського і В. Чехівського та уривки спогадів самої О. Чехівської, опублікованих у діаспорних документальних збірниках, почасти дають можливість від- слідкувати цей процес.

Із листів митрополита УАПЦ Василя Липківського до о. Петра Маєвського відомо, що він знав про те, що О. Чехівська мешкає у Києві на вул. Нестерівській, 17, пересилає листи і посилки на Соловки своєму чоловікові і митрополиту УАПЦ Миколі Борецькому. О. Петро Маєвський надіслав їй допомогу і митрополит УАПЦ Василь Липківський у листі від 03.04.1935 р. написав про це так: “Одержав відомості, що Олена Володимирівна [Чехівська] допомогу одержала, але була нею дуже збентежена, довго навіть не хотіла брати. Надто боязкий став люд: опарився на молоці та й на воду дмухає”.

Частину листів, які О. Чехівська отримала від чоловіка з Соловків, вона вивезла з собою в еміграцію і передала на збереження відомому діячеві УАПЦ Федорові Бульбенку. Після його смерті ці листи були передані до архіву УВАН у Нью-Йорку, США. З цих листів стає відомо, що вона не тільки писала на Соловки і відправляла посилки, але й якимось чином мала можливість бачитися там з чоловіком. У посилках вона пересилала йому постільну і натільну білизну, книжки, фотографії, з продуктів - сухофрукти, масло, сало, цукор, макарони, крупу, цукерки, цибулю, часник тощо. Багато місця у листах займають спогади В. Чехівського про минуле життя, про доньку Любу, сум за втраченим щастям життя з рідними і на волі, роздуми щодо прочитаного.

Поки що не вдалося з'ясувати обставини виїзду з України, перебування в таборах для біженців і еміграцію до США О. Чехівської, яка проживала після виїзду до США у м. Філадельфії. Інформація про неї з'являється вже у вигляді блоку публікацій у часописі “Церква й Життя” за 1969 р. Священик УАПЦ Петро Маєвський отримував від неї листи, у яких вона ділилася своїми переживаннями та споминами про чоловіка та доньку Любу. Щоправда ці тексти коротенькі і мають скоріше особистий характер. Привітальну статтю було опубліковано о. Петром Маєвським з нагоди дня Янгола Олени Чехівської з уміщенням її фотографії та адреси, на яку можна було надіслати їй привітання (Mrs. Olena Chechiwska, 1204 W. Rockland Street, Philadelphia, Pa. 19141).

Під час святкування 80-ліття О. Чехівської, яке відзначалось у парафії св. Андрія Первозванного у Філядельфії 8 червня 1969 р., було сказано про те, що вона залишилась єдиним живим свідком УАПЦ 1921 р. як голова сестрицтва при парафії св. Софії в Києві, було висловлено побажання видрукувати спогади О. Чехівської та листи її чоловіка з Соловків. Згодом було надруковано і некролог. Повідомлялось, що панахиду відслужив о. Олександр Биковець. Тіло небіжчиці було доправлено до Саут Бавнд Бруку і там поховане на цвинтарі українських діячів у США.

Петро Маєвський у своїх публікаціях зазначав, що О. Чехівською опікувався Федір Бульбенко, з яким вона листувалась. Після її смерті Ф. Бульбенко опублікував її життєпис, до якого редакція часопису “Церква й Життя” знову подала фото О. Чехівської, яке друкувалось і в попередніх числах. У цьому життєписі дуже мало фактичного матеріалу з життя В. Чехівського та й самої О. Чехівської, немає ніяких документів з особистого архіву. Натомість, там більше йдеться про її переживання та роздуми з приводу тяжких обставин життя. Авторка спогадів висловлювала жаль з приводу того, що змушена була залишити Київ після окупації, київських знайомих та друзів, могилу доньки Люби, яку вона сама перенесла на Лук'янівський цвинтар. У цілому опубліковані матеріали мають неісторичний характер і містять мало подробиць про обставини її життя, але поки що це є єдиним джерелом про дружину одного з видатних діячів Української Революції 19171921 рр., який був причетний до головних політичних і церковних подій в Україні у 1920-1930-х рр. і загинув під час політичних репресій. Тому на часі є пошук і вивчення джерел, які дозволять розширити наші уявлення про штучно вилучених з української історії діячів.

Размещено на Allbest.ru