Дошкільно-виховна сфера українського села середини 1950-х-середини 1960-х рр.: реалії повсякдення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:372.(477)«1955/1965»

Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Дошкільно-виховна сфера українського села середини 1950-х-середини 1960-х рр.: реалії повсякдення

доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії України

Анотація

дитячий село дошкільний харчування

Висвітлено стан та умови, в яких доводилося функціонувати дитячим дошкільним закладам у соціально-економічних реаліях українського села середини 1950-х -- середини 1960-хрр. Показано, що на селі дитячі садки були сезонного типу, весь тягар із їх утримування лягав на колгоспи. Більшість їх, через слабкість своїх бюджетів, не могла забезпечувати відповідний рівень догляду дітей. Зазначено, що відкривалися вони у непристосованих, погано обладнаних будівлях. Їхні приміщення за своєю площею абсолютно не відповідали кількості дітей, що у них перебували. Хронічно не вистачало кухонного і столового приладдя, твердого і м'якого інвентарю, постільної білизни, подушок, ковдр, ліжок, рушників, посуду, ложок, іграшок, тощо. Був обмеженим асортимент продуктів харчування, низька їх поживність, калорійність та вітамінізація. Відповідними стану роботи і матеріальної бази колгоспних дитячих закладів були виховання і догляд за дітьми. Аналізуються причини такого стану дошкільної сфери села.

Annotation

O. Nikilev

Preschool-educator sphere of ukrainian village of middle of 1950-х- of middle of 1960-х of рр. : realities of daily occurence

One of the the least worked out problems of history of village of the second half of ХХ of century there is social history. And although in a last period labours appeared with this problem, however in examined them only her separate aspects. Therefore, the considerable circle of problems of sociocultural, соціально-побутового character was not yet found the illumination. To their number, in particular, it is fixed and such, practically not investigational, as terms, in that there was education of rising generation, reality, in general the state of the system of preschool esta blishments on a village.

Постановка проблеми та аналіз останніх досліджень і публікацій. Однією з найменш розроблених проблем історії села другої половини ХХ ст. є соціальна історія. І хоча в останній період з'явилися праці І. Лубко [1], В. Марченко [2], В. Марчука [3], І. Рибака [4], І. Романюка [5], розглядаються в них лише окремі її аспекти. Тож, значне коло проблем соціально-культурного, соціально-побутового характеру ще не знайшли свого висвітлення. До їх числа, зокрема, належить і така, практично не досліджена тема, як умови, в яких відбувалося виховання підростаючого покоління, реалії, взагалі стан системи дошкільних закладів на селі. До певної міри, заповнити існуючу наукову прогалину покликане дана публікація.

Виклад основного матеріалу Серйозною проблемою для села у 1950-х-19б0-х рр. було виховання його маленьких мешканців дошкільного віку. Незважаючи на те, що ситуація з дитячими дошкільними установами була непростою і в місті, ні в яке порівняння з нею вона не йшла на селі. Якщо у містах дитячі садки і ясла знаходилися на утриманні держави і великих промислових підприємств, мали досить солідну матеріальну базу, відповідне продуктове, медичне, освітньо-виховне забезпечення, за ними здійснювали систематичний догляд соціальні та інші установи, то на селі така система знаходилася у зародковому стані. Тут дитячі дошкільні заклади були двох категорій: стаціонарні та сезонні. Стаціонарні,тобто функціонуючі цілорічно, становили мізерну частку існуючих виховних закладів. Так, у 1955 р. їх нараховувалося 387 одиниць, а у 1960 - 463 [6, 20; 7 13], що становило чверть процента від загальної кількості сільськогосподарських артілей.

Пояснювалося це тим, що, як у і місті, на селі весь тягар по відкриттю і утримуванню дитсадків лягав на підприємства. Переважна ж більшість господарств, через слабкість своїх бюджетів, не могла їх утримувати і забезпечувати цілорічно високий рівень догляду дітей. Хоча в республіці і мав місце процес будівництва за рахунок колгоспів повноцінних дошкільних закладів, які відповідали всім вимогам часу і не поступалися ні чим аналогічним закладам у містах. Наприклад, у 1965 р. постійно діючі дитячі заклади колгоспів «Пам'яті Ілліча» Черкаського району, «Радянська Україна» та «Комуніст» Шполянського району Черкаської області були представлені на Всесоюзній виставці досягнень народного господарства у Москві [8, 71].

Однак, основну масу дитячих дошкільних закладів становили установи сезонного типу, що створювалися на період напружених сільськогосподарських робіт з березня по жовтень. Їх відкриття, кадрове, продуктове, матеріальне забезпечення, організація виховання, медичного нагляду були додатковим навантаженням для голів колгоспів серед інших численних обов'язків організаційно-господарського характеру

За умов, коли від керівників господарств вимагалося, понад усе і в першу чергу, забезпечення у належних обсягах виробництва для держави сільськогосподарської продукції, ця ділянка їхньої роботи була у них далеко не на першому місці і вони не приділяли їй належної уваги. Багато хто з них взагалі вважав для себе зайвим клопотом мати такі установи у своїх сільгоспартілях. Наприклад, у 1955 р. голова колгоспу ім. Будьонного Херсонської області С.Дробот заявляв, що не знаходить за потрібне організовувати дитячі ясла і вважає взагалі зайвим розмовляти на цю тему [9, 71].

Тож звичним явищем були значні затримки з відкриттям дитячих закладів. У багатьох господарствах вони не працювали зовсім. Так, у 1955 р., за даними перевірок партійних, освітніх та статистичних органів, по республіці спостерігалася така картина: на 5 березня зовсім не розпочали свою дитячі заклади в Одеській, Сталінській, Ворошиловградській і Кіровоградській областях; на 30 квітня на Київщині у Броварському районі у 26 його колгоспах, що складалися з 92 сіл, працювало лише 15 дитячих садочків і аналогічна ситуація спостерігалася у всіх її районах. На 1 червня у Волинській області, яка мала 581 колективне господарство, було відкрито менше, ніж по одному садочку на колгосп. У Херсонському районі однойменної області у багатьох господарствах у тому році дитячі садки взагалі не функціонували [10, 4].

Таке ставлення до дитячих садків з боку очільників господарств визначало серйозні проблеми у їх функціонуванні. Вони відкривалися у непристосованих, погано обладнаних, а то й взагалі аварійних будівлях, у жилих будинках колгоспників. За місцем свого розташування та площею вони не відповідали вимогам санітарних норм. Наприклад, у 1955 р. у колгоспі ім. Хрущова Каланчакського району Херсонської області дитсадок розміщувався у приватному будинку і мав лише дві кімнати. Господар систематично обмежував персонал у його обов'язках по догляду за дітьми, а самим дітям забороняв користуватися озелененою частиною двору, через що ті мусили перебувати весь час на сонці [8, 13].

Виконком Криничанської районної ради Дніпропетровської області у 1959 р. на своєму засіданні, розглянувши стан дитячих ясел тільки в одному колгоспі - ім. Калініна, - констатував таку ситуацію: «У першій бригаді приміщення старе, знаходиться в стороні від центра населеного пункту бригади, що утруднює відвідування ясел дітьми. У другій бригаді спеціального приміщення ясел немає. І з року в рік ясла були у власних будинках колгоспників, разом з господарськими приміщеннями. У третій бригаді приміщення ясел погано відремонтовані, без вентиляції, криша тече. Територія не повністю загорожена, не озеленена, засмічена. Поруч з яслами знаходиться тваринницький двір» [11, 64]. У наступному році така ситуація була зафіксована при перевірці інших господарств [12, 152].

При цьому у колгоспах часто були будівлі або спеціально споруджені, або підготовлені для розміщення там дошкільних закладів. Проте вони, за рішенням керівників господарств, передавалися або під контори правлінь, або під житло для себе чи секретарів парторганізацій, або під інші цілі, що не мали відношення до дитячих закладів. Так, у колгоспі ім. Ворошилова Джанкойського району Кримської області відремонтоване і підготовлене для потреб дитячого садка приміщення було віддане для вирощування курчат. А у селі Гай-Ніжинка колгоспу ім. Енгельса Дрогобицької області спеціально збудований будинок для дитячих ясел зайняв під житло сам голова [8, 12]. У колгоспі 8 Березня Євпаторійського району Кримської області приміщення дитячого садка було зайнято під квартиру секретарем парторганізації господарства [10, 26].

Умови роботи дитячих садків були надзвичайно незадовільні. Їхні приміщення за своєю площею абсолютно не відповідали кількості дітей, що у них перебували. Вони не були електрифіковані і телефонізовані, їхні території були у занедбаному стані. У своїй більшості вони не мали навіть майданчиків, де б діти могли бавитися. Мав місце тотальний дефіцит усього необхідного для утримання дітей. Хронічно не вистачало кухонного і столового приладдя, твердого і м'якого інвентарю, постільної білизни, подушок, ковдр, ліжок, горщиків для відправлення природних потреб, рушників, посуду, ложок, іграшок. Тож діти, поки їхні батьки працювали, перебували у досить скрутних умовах. Через обмеженість кількості ліжок їх укладали спати по двоє. У разі ж відсутності такої можливості дітки мусили спати на підлозі, на набитих соломою матрацах. Нерідкими були випадки, коли дітей зовсім не клали спати, як, наприклад, у колгоспах Решетилівського, Ново-Санжарського, Машівського та Велико-Богданівського районів Полтавської області, де дитячі садки були розміщені в орендованих у колгоспників хатах [10. 3].

Через відсутність рушників діти часто не вмивалися впродовж цілого дня. А через нестачу ложок, тарілок, стільців мали місце складнощі з їх годуванням. Наприклад, у 1955 р. в колгоспі ім. Чапаєва Харцизького району Сталінської області на 46 дітей дитячого садка, який розміщувався у приміщенні, розрахованому на 20 осіб, був лише один рушник, один стільчик, один горщик та 9 ложок [8, 15]. У дитячому садку колгоспу ім. Хрущова с. Михайлівки Березанського району Київської області на 35 дітей малося 10 тарілок і їх годували по черзі, а в колгоспі ім. Ворошилова с. Фастівочка Маківського району цієї ж області дитячий садок був відкритий у найманій хаті, діти їли за довгою лавою, стоячи, бо не було стільців та столу [8, 15]. З цього приводу відділ статистики населення та охорони здоров'я ЦСУ республіки у своїй доповідній записці до ЦК КПУ та Ради міністрів республіки «Об обслуживании детей в колхозных детских яслях» так охарактеризував ситуацію: «В большинстве яслей не хватает ложек. Кормят детей в несколько очередей» [8, 14].

Не менш складною була і ситуація з харчуванням дітей. Упродовж всього періоду характерною ознакою дитячих садків була обмеженість асортименту продуктів, низькі їх поживність, калорійність та вітамінізація. Основу харчового раціону в них у другій половині 1950-х рр. становили картопля, пшоно, борошно грубого помелу та олія. Майже повністю було відсутнє забезпечення крупами, жирами. Навіть були проблеми з хлібом. Оскільки він завозився раз на тиждень, то його або не вистачало, або діти нерідко їли черствий, а то й цвілий хліб. У 1955 р. Міністерство освіти у своєму звіті про ситуацію у колгоспних дитячих садках називало таку ситуацію типовою і наводило десятки прикладів по всіх областях республіки. Так, у дитячому садку колгоспу ім. 8 Березня Братського району Миколаївської області дітей щоденно годували галушками з борошна грубого помелу та супом з пшона, заправленим олією, а в колгоспах ім. Леніна та ім. Шевченка Срібнянського району Чернігівської області, окрім пшона та картоплі, діти нічого не отримували на день [8, 14]. Там же, де видавалися додаткові продукти, вони видавалися у вкрай мізерній кількості. Наприклад, дитячий садок с. Єланівка колгоспу ім. Щербакова Новобугзького району Миколаївської області, в якому перебувало 20 дітей, окрім 1,5 кг кукурудзяного борошна низької якості та 1,5 кг пшеничного борошна простого помелу на день отримував на всіх ще 2 яйця та 6 л. молока [8, 14].

Колгоспи навіть не переймалися питаннями постачання до своїх дошкільних закладів вітамінної продукції. У 1958 р., наприклад, Криничанська районна рада, через вкрай низьку забезпеченість дитячих садків у своїх колгоспах овочами і фруктами виділили кожному господарству по 300 крб для проведення вітамінізації їхніх дітей [11, 63].

У першій половині 1960-х рр. ситуація мало змінилася на краще. Як і раніше, дитячі дошкільні установи не забезпечувалися належним асортиментом продуктів. Мала місце заміна цінних у біологічному плані продуктів іншими, менш поживними. У багатьох колгоспних садках замість масла вершкового, сиру, м'яса, риби, яєць споживалися тільки круп'яні та макаронні вироби, картопля, сало, маргарин та олія. Як і раніше, діти не отримували або отримували у неналежній кількості молоко, вітаміни, солодощі. Наприклад, при перевірці у 1960 р. колгоспних дитячих садків Кіровоградської області з'ясувалося, що всі перевірені заклади недоотримали десятки кілограмів вершкового масла, молока, цукру. У них навіть дітей ясельних груп годували салом і маргарином замість масла [13, 53]. А виконавчий комітет Криничанської районої ради, перевіривши у 1965 р. стан з харчуванням у дошкільних закладах своїх колгоспів, виявив, що «харчування в них складалося з борошна, вермішелі, пшона, молока. Зовсім не видавалися мед, масло, сметана. А фрукти видавалися у недостатній кількості. Харчування було малокалорійне, одноманітне» [14, 19].

Відповідними стану роботи і матеріальної бази колгоспних дитячих закладів були виховання і догляд за дітьми. Через низький якісний склад працівників вони були на вкрай низькому рівні. Це пояснювалося тим, що працювали там вихователями і завідуючими не фахівці, а люди, призначені головами колгоспів зі складу членів артілей. Через нерозуміння ролі і значення дошкільних дитячих закладів у житті селян, вони не вважали роботу у них важливою ділянкою. Тому й не дбали про те, щоб у господарствах були фахові вихователі. Навіть на спеціальні двотижневі курси з підготовки вихователів, які щорічно організовувалися у районних центрах перед початком сільськогосподарських робіт, дуже часто не направляли людей. Але, якщо і були такі, що закінчували курси вихователів, то голови колгоспів, вважаючи, що ця робота не потребувала значних зусиль, ставили туди не їх, а непрацездатних, літніх жінок, інвалідів, які не могли забезпечити ні належного догляду, ні, тим більше, виховання дітей, що були їм доручені. Наприклад, у колгоспі ім. Калініна Овруцького району Житомирської області завідувачем садком був призначений інвалід, функції якого полягали лише в отриманні продуктів харчування. Все ж інше по черзі мусили робити матері дітей, що перебували у садку, або дівчатка-підлітки, яким важко було працювати на польових роботах [15, 4].

Через таке траплялися досить прикрі ситуації. Наприклад, нерідкими були випадки направлення на роботу в дитячі установи небезпечно хворих колгоспниць. Так, у 1960 р. у колгоспі “Україна” Криничанського району Дніпропетровської області його керівник поставив працювати вихователькою хвору на туберкульоз легенів колгоспницю [16, 153].

На працюючих у колгоспних дошкільних закладах не поширювалися ніякі пільги, що мали їхні колеги у містах. Саме через те, що керівництво господарств їхню роботу не вважало за важливу і соціально значиму, воно відповідним чином і оцінювало її. Тож зарплатня завідуючої та виховательки не перевищувала середньої зарплатні рядової колгоспниці. Про її рівень можна отримати уявлення 3 штатного розкладу адміністративно-управлінського апарату колгоспу ім. Молотова Криничанського району Дніпропетровської області. У 1960 р. завідуюча дитячим садком і куховарка отримували за один день своєї роботи 1,5 трудодня, няня за догляд за групою з 4-5-и грудних дітей або дітей старшого віку у кількості 15 осіб - 1,25 трудодня. Це становило відповідно 45 та 37,5 трудоднів на місяць. Тоді, як скажімо касир-рахівник отримував 60, помічник бухгалтера - 70 трудоднів, не говорячи вже про старший управлінський та керівний персонал [17, 6,21]. У 1964 р., коли господарство вже працювало в умовах грошової оплати праці своїх трудівників, завідуючій було встановлено зарплатню в розмірі 40 крб, а всім іншим працівникам - по 30. Це становило відповідно 12 і 13 місця з 14 рівнів оплати працівників адміністративно-управлінського та обслуговуючого апарату господарства [18, 22].

Серйозною проблемою для колгоспних дошкільних закладів була неможливість забезпечити в них належне духовне виховання та відповідне медичне обслуговування дітей. На відміну від міста, де з дітьми регулярно проводилися заняття з музики, співів, танців, малювання, у переважній більшості дитячих садків села про це взагалі не йшлося. У той час, як у міських дитячих садках були медичні кабінети і в їхніх штатах обов'язково була медична сестра, яка слідкувала за станом здоров'я дітей, санітарним станом приміщень, якістю продуктів, відповідністю страв санітарним і дієтичним нормам, один-два рази на місяць обов'язково дітей оглядав педіатр, в селі цього не було. Медичний догляд за дітьми там взагалі був серйозною проблемою. Через недостатній рівень забезпеченості сільської медицини медперсоналом, практики регулярного обстеження малюків у дитсадках не існувало. Медогляди відбувалися епізодично. При тій антисанітарії, що була у колгоспних садках, недотриманні правил гігієни така ситуація призводила до значної захворюваності різноманітними хворобами. Так, у 1955 р. у колгоспі ім. Чапаєва Харцизького району Сталінської області п'ятеро дітей, через відсутність у садку необхідної кількості рушників і мила, захворіли на кон'юнктивіт [13, 15], а влітку 1956 р. в Херсонській, Кримській, Вінницькій областях мали місце харчові отруєння дітей [18, 67]. У 1958 р. у дитячих садках Криничанського району Дніпропетровської області діти масово хворіли на кишкові захворювання, кір, коклюш, скарлатину [11, 61].

Висновки

Отже, у 1950-х - першій половині 1960-х рр. дошкільна виховна сфера система села перебувала у досить непростій ситуації. Вона повністю залежала від керівників колективних господарств, позиція багатьох з яких, з одного боку, та слабкі економіки яких, - з іншого, не дозволяли приділяти її роботі належної уваги і відповідного матеріального, фінансового і організаційного забезпечення. У результаті, сільські дошкільні установи мали вкрай бідну матеріальну базу, незадовільне кадрове забезпечення, не відповідали медичним, педагогічним вимогам, не мали умов для належного утримання дітей, їх фізичного і духовного виховання. Цим вони серйозно поступалися своїм міським аналогам. Така ситуація була однією з реалій тогочасного повсякденного буття села.

Список використаної літератури та джерел

0. Лубко І.М. Спроби аграрних перетворень М. С. Хрущова та їх вплив на українське село (1953 -- 1964): автореф. дис. на здобут. наук. ступеня канд. іст. наук /І.М. Лубко. -- Черкаси, 2002. -- 23 с.

1. Марченко В.О. Повсякденне життя дітей Наддніпрянщини у повоєнні роки (1945-1950 рр.)/ В.О. Марченко // Наукові записки з української історії: Зб. наук. ст. -- Переяслав-Хмельницький, 2012. -- Вип.29. -- С. 185-189.

2. Марчук В.В. Особисті підсобні господарства в соціально-економічному житті України (друга половина 40-х -- перша половина 60-хрр. ХХст.): автореф. дис. ... наук. ступеня канд. іст. наук/В.В. Марчук. -- Запоріжжя, 2007. -- 20 с.

3. Рибак І. В. Соціально-побутова інфраструктура українського села. 1921 -- 1991 /1. В. Рибак. -- Кам 'янець- Подільський, 2000. -- 303 с.

4. Романюк І. М. Українське село у 50-х першій половині 60-х рр. ХХ ст. /1. М. Романюк. -- Вінниця: Книга-Вега, 2005. -- 256 с.

5. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі -- ЦДАВОВУ) --Ф.27. -- Оп.19. -- Спр.5976.

6. ЦДАВОВУ. -- Ф.582. -- Оп.11. -- Спр.494.

7. ЦДАВОВУ. -- Ф.582. -- Оп.11. -- Спр.516.

8. ЦДАВОВУ. -- Ф. 166. -- Оп.15. -- Спр.4757.

9. ЦДАВОВУ. -- Ф. 166. -- Оп.15. -- Спр.1751.

10. Державний архів Дніпропетровської області (далі -- ДАДО). -- Ф.1703. -- Оп.1. -- Спр.347.

11. ДАДО. -- Ф. 1703. -- Оп.1. -- Спр.383.

12. ЦДАВОВУ. -- Ф. 1. -- Оп.15. -- Спр.2012.

13. ДАДО. -- Ф. 1703. -- Оп.1. -- Спр.594.

14. ЦДАВОВУ. -- Ф. 1. -- Оп.22. -- Спр.153.

15. ДАДО. -- Ф. 4960. -- Оп.1. -- Спр.360.

16. ДАДО. -- Ф5932. -- Оп.1. -- Спр.576.

17. ДАДО. -- Ф.5932. -- Оп.1. -- Спр.73.