Періодизація розвитку східнослов'янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО В ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

МИХАЙЛЮК Юрій Миколайович,

кандидат історичних наук, доцент кафедри

історії України Черкаського національного

університету імені Богдана Хмельницького

Анотація

У статті вперше в історіографії представлено періодизацію розвитку східноєвропейської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в ХІХ - на початку ХХ ст. Надано загальну характеристику головних тенденцій історіописання в розрізі кожного періоду. Вказано найважливіші доробки дослідників у межах відповідних періодів.

Ключові слова: східнослов'янська історіографія, соціальна історія, Велике князівство Литовське, періодизація.

Annotation

MYKHAILIUK Iurii, Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Department of History of Ukraine, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, e-mail: mykhailiuk_10@ukr.net

PERIODIZATION OF THE DEVELOPMENT OF THE EAST SLAVIC HISTORIOGRAPHY OF THE SOCIAL HISTORY OF THE GRAND DUCHY OF LITHUANIA IN THE NINETEENTH AND EARLY TWENTIETH CENTURY'S Abstract. Introduction. In the first third of the nineteenth century, a qualitatively new stage in the development of Eastern European historical science and, in particular, in linguistics, began - becoming a professional scientific basis. There was a critical reflection of the time of historical knowledge. New theoretical foundations of the research of history were formulated; the directions of scientific research were diversified, due to the active development of the archeographical case the source base substantially expanded. At the same time, a new direction began to emerge - the historiography of the social history of the Grand Duchy of Lithuania. Within it, historical science has received the fundamental contribution of historians, which requires a thorough study and reflection.

Purpose. The purpose of the proposed article is to identify the main periods of development of the East Slavic historiography ofsocial history of the Grand Duchy of Lithuania in the nineteenth and early twentieth century's and give them a general description.

Results. The analysis of the development ofEast Slavic historiography ofsocial history of the Grand Duchy of Lithuania in the nineteenth and early twentieth century's makes it possible to divide it into three main periods. The first period (the end of the 30's - 50 years of the XIX century) is characterized by the emergence in the studies of the Lithuanian past a landmark on social history. The second period falls on the 60's - the end of 70-ies of the XIX century. At that time, the formation of historiography of social history of the Grand Duchy of Lithuania as an integral part of the research direction of the history of states took place. The third period (from the 80s of the nineteenth century to the beginning of the 20th century) is characterized by the expansion of the problems of scientific research beyond the strictly the history of states and the emergence of synthesis works on the social history of the Grand Duchy of Lithuania. Though this tendency has begun to appear in the previous stage, now it has clearly outlined and provided a new quality of the development of historiography.

Originality. The article attempts to periodize the development of East Slavic historiography of social history of the Grand Duchy of Lithuania in the nineteenth and early twentieth century's is the first in the historical science of the Soviet and post-Soviet period.

Conclusion. The historiographical process of the 19th and early 20th centuries in the field of studying the social history of the Grand Duchy of Lithuania by Eastern European historians is thoroughly, though not even, represented by three periods of its development. The peculiarity of the historiography of the social history of the Grand Duchy of Lithuania in the period covered is merely the ascending path of its development.

Постановка проблеми

У першій третині ХІХ ст. в розвитку східноєвропейської історичної науки й, зокрема, литуаністики, розпочався якісно новий етап - становлення на фахову наукову основу. Відбувалося передусім критичне осмислення тогочасного стану історичного знання та окреслювалося нове до нього ставлення. Також вибудовувалися нові теоретичні засади дослідження історії, диверсифікувалися напрямки наукових пошуків, суттєво і з прогресією в часі розширювалася джерельна база (зокрема, завдячуючи активному розвитку археографічної справи), проходила інституціоналізація історії. У надрах цих процесів став зароджуватися новий напрямок - історіографія соціальної історії Великого князівства Литовського (далі - ВКЛ). У його рамцях історична наука отримала фундаментальний доробок істориків, який потребує ґрунтовного дослідження, осмислення та/або переосмислення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика соціальної історії, у тому числі й історіографічний її аспект, останнім часом викликає певний інтерес серед фахівців. Утім він не є рівномірним. Приміром, студіювання східнослов'янської історіографії соціальної історії ВКЛ ХІХ - початку ХХ ст. допоки перебуває на початковому етапі свого розвою. Це й не дивно, адже становлення та еволюція вказаного напрямку виявилися достатньо складними та специфічними процесами. Вочевидь саме це стало причиною відсутності в історичній науці аналітичного зрізу загальних тенденцій його розвитку, спроб виокремити етапи його поступу.

Метою пропонованої статті є виділити основні періоди розвитку східнослов'янської історіографії соціальної історії ВКЛ в ХІХ - на початку ХХ ст. та дати їм узагальнену характеристику.

Виклад основного матеріалу

Зародження вказаного напрямку історіографії відбувалося на ґрунті розвитку комплексу процесів і явищ в історичній науці, зокрема, першої третини ХіХ ст., які стали його вагомими рушіями. Як наслідок, у литуаністиці Східної Європи сформувався великий пласт наукового доробку з соціальної історії. Аналітичний зріз розвитку східнослов'янської історіографії соціальної історії ВКЛ в ХІХ - на початку ХХ ст. дозволяє поділити його на три головних періоди:

- кінець 30-х рр. - 50-і рр. ХІХ ст.;

- 60-і рр. - кінець 70-х рр. ХІХ ст.;

- 80-і рр. ХІХ ст. - початок ХХ ст.

Перший період (кінець 30-х рр. - 50-і рр. ХІХ ст.) характеризується появою в литуаністичних студіях орієнтиру на соціальну історію.

Важливими чинниками, що сприяли зверненню науковців цього часу до соціальної історії ВКЛ стали резонанс від польського повстання 1830-1831 рр., що позначилося як на суспільних настроях, так і урядовій діяльності на підтримку вивчення у тому числі й історії ВКЛ. Це, в свою чергу, стимулювало інтерес до такої проблематики в освічених колах. Відтак у 30-х рр. ХІХ ст. стали виявлятися нова якість литуаністичних студій та досить плідна археографічна діяльність дослідників. Зокрема науковці активізували свою роботу над вивченням, упорядкуванням та публікацією документів, відібраних у різних архівах та бібліотеках [1, 300-302].

Водночас став виявлятися інтерес дослідників до відтворення соціальної проблематики і в наукових працях. Попервах такий підхід не був цілеспрямований і системний, а швидше мав побіжний характер.

Однак стали з'являтися праці, які відзначалися більш предметним підходом до відтворення різних аспектів соціальної історії ВКЛ. Приміром, М. Костомаров у праці «Русские инородцы. Литовское племя и его отношение к русской истории» [2], поряд з викладом політичних подій литовської минувшини, чимало уваги приділив етнічним особливостям тамтешньої людності: народному характерові, специфіці релігійних вірувань, міфології та чаклунства, обрядовості, традиціям і звичаям, господарюванню та побутові. Особливо вартісним є відображення автором духовного рівня розвитку народу через призму литовської народної творчості.

Не менш цікавою вбачається праця М. Іванішева, присвячена системі самоврядування сільських громад українських земель [3]. Автор досить ґрунтовно проаналізував структуру сільських громад, копне зібрання як інститут самоврядування та його компетенцію, систему копного судочинства тощо. На той час це було перше фахове дослідження у цій царині. Попри те, що ця праця містить окремі дискусійні положення та потребує чимало уточнень і доповнень, вона стала відправною у своїй сфері й досі становить суттєву наукову цінність. історіографія князівство литовський соціальний

В контексті відображення різних площин соціальної історії ВКЛ в історіографії досліджуваного періоду з'явилися перші праці з категорії біографістики. Попри свою нечисельність, вони вочевидь заслуговують на увагу. В епіцентрі дослідницького інтересу авторів праць такого циклу зазвичай були непересічні особистості, що підтверджує і наш випадок. Йдеться щонайменше про два доробки подібного типу Своєю ґрунтовністю виокремлюється насамперед праця М. Іванішева, присвячена литовському періоду життя емігранта з Московської держави князя Андрія Курбського [4] Вона насичена численним фактичним матеріалом не стільки про його службу в литовського князя, як про перипетії його особистого життя. Автор докладно розповідає про його земельні маєтності на Волині та перевищення власної правочинності у розпорядженні ними, конфлікти з боярами і селянами, наїзди і захоплення князем Курбським володінь інших шляхтичів. Чимало уваги приділено його приватному життю, сімейним негараздам. Фактично ця історія життя була показовою для аристократії тогочасного суспільства, а відтак має суттєву цінність для усвідомлення тогочасних життєвих реалій.

Інший анонсований доробок стосується опису життя і діяльності представниці великокнязівської родини - княгині Єлени Іванівни (дружини великого князя литовського і короля польського Олександра Казимировича) за авторством М. Єлагіна [5].

Другий період припадає на 60-і рр. - кінець 70-х рр. ХІХ ст. У його межах відбувалося становлення історіографії соціальної історії ВКЛ як сегменту дослідницького напрямку історії станів.

В умовах підготовки та проведення в Росії Великої селянської реформи 1861 р. відбулося різке зростання інтересу дослідників до проблематики історії селянства, у тому числі й доби ВКЛ. Тоді вперше в історичній науці було представлено бачення господарського розвитку та правового статусу селян цього періоду в спеціальних працях Д. Мордовцева [6], В. Юзефовича [7], Ф. Леонтовича [8] та І. Новицького [9]. Примітно, що історики зосередили свою увагу на соціальному становищі виключно українського селянства.

На цьому етапі так само вперше з'явилися спеціальні роботи, присвячені шляхетському станові ВКЛ. Окрім іншого, певним стимулом для звернення істориків до цієї проблематики очевидно стало посилення польського національного руху та польське повстання 1863-1864 рр. Як відомо, його головною рушійною силою виявилася шляхта. Це суттєво актуалізувало в російській імперській історіографії вивчення її як історичного явища. Почин у цій справі здійснив В. Вешняков [І0] невеличкою розвідкою про долю панцирних бояр білоруських земель з кінця XV ст. до середини ХІХ ст. Невдовзі була опублікована значно ґрунтовніша за своєю джерельною базою та змістом праця В. Антоновича [11], присвячена околичній шляхті Київщини. Там автор з'ясував обставини походження околичної шляхти, її права, вольності та обов'язки, релігійність, етнічну ідентифікацію, інформацію про буденне життя, сімейні відносини тощо. Попри те, що подані в ній матеріали хронологічно значною мірою виходять за межі литовської доби для українських земель і охоплюють період кінця XVI - XVII ст., вони дають чимало інформації для усвідомлення соціального становища вказаної групи населення за часів ВКЛ.

Також заслуговує на увагу праця Н. Тумасова [12], де автор у специфічній манері намагався подати особливості життя української і білоруської шляхти (переважно на прикладі першої) у XVI ст.: виховання й освіту дітей, риси побуту й господарювання, правове становище. Подібна проблематика представлена й у невеличкій публікації в «Памятной книге Гродненской губернии за 1869 г.» [13]. У ній невідомий автор удався до зображення характерних рис сімейного життя шляхти ВКЛ, моделей поведінки в суспільстві, особистих взаємин, моралі тощо.

Характерно, що на той час в історіографії все більшого розмаху набуває персоналізація еліти ВКЛ. Так, у поле зору авторів потрапили окремі представники правлячих династій, зокрема великий князь Ягайло (П. Щебальський [14]), найвідоміших представників магнатських родів, як князі Федір Острозький (А. Блудова [15], А. Хойнацький [16]), Андрій Курбський (В. Андрєєв [17]) та інші. Усе ж це були невеликі за обсягом публікації, переважно в періодиці. До того ж вони мали здебільшого релігійну змістову спрямованість.

Так само у той період відбувається інтенсифікація та зростає рівень археографічної та джерелознавчої справи. Це позитивно позначилося на пошукові, упорядкуванні та публікації чисельнішої, порівняно з попереднім періодом, документальної бази з проблематики соціальної історії ВКЛ. У цьому напрямку посилили свою продуктивність діючі СанктПетербурзька, Київська та новостворена Віленська археографічні комісії, Віленська комісія навчального округу, Вітебський центральний архів давніх актів. Продуктивна археографічна та джерелознавча робота передусім указаних установ на той час зіграла важливу роль у справі узагальнення та оприлюднення відповідного кола джерел, а також стимулювала подібну діяльність у подальшому. Водночас вона сприяла інтенсифікації та посиленню фаховості дослідження соціальної історії ВКЛ. Варто зауважити, що частина укладачів згаданих видань на основі підготовлених матеріалів одними з перших вдавалися до їх наукового аналізу та власних суджень і висновків стосовно соціальних процесів і явищ у суспільстві ВКЛ. Так само опублікована джерельна база активно використовувалася й іншими тогочасними істориками та їх наступниками.

Третій період (80-і рр. ХІХ - початок ХХ ст.) характерний розширенням предметного поля наукових пошуків за межі суто історії станів та появою синтезних праць із соціальної історії ВКЛ. Хоч така тенденція почала намічатися ще на попередньому етапі, втім тепер вона чітко окреслилася й надала нової якості розвитку історіографії.

Передусім слід зауважити, що в окреслений період загалом посилюється інтерес науковців до дослідження історії станів у контексті різних історичних епох. Щоправда, історіографія цього питання зіткнулася з проблемою відсутності теоретичного обґрунтування його засад, що приводило до різночитання термінології, підміни одних понять іншими, невиправданого трактування соціальних процесів і явищ тощо. До фахового виправлення такої ситуації вдався професор В. Ключевський, сформулювавши концептуальні підвалини історії станів як окремого, специфічного і суспільно важливого напрямку наукових досліджень [18].

Тож не випадково у межах 80-х рр. ХІХ - початку ХХ ст. частина досліджень соціальної історії ВКЛ продовжувала здійснюватися суто в розрізі станового поділу та правого становища соціальних груп. Саме в такому змістовому ракурсі були представлені окремі наукові напрацювання Ф. Леонтовича. Зокрема, історик удався до з'ясування витоків шляхетського стану та еволюції його правового статусу [19; 20]. Також історіографія поповнилася низкою невеликих публікацій О. Єфименко [21], М. Любавського [22], І. Лаппо [23] та інших, присвячених різним малодослідженим на той час соціальним групам, у тому числі й з акцентом на регіональну специфіку їх історичного розвитку.

Продовжує зростати дослідницький інтерес до непересічних історичних персоналій ВКЛ. Вже традиційними суб'єктами наукових студій стали представники княжого роду Острозьких (Ф. Бєлоус [24], А. Ярушевич [25], М. Биков [26]) та княгиня Єлена Іванівна - дружина литовського правителя Олександра Казимировича (Є. Тураєва-Церетелі [27]). Водночас науковці вперше акцентували увагу на особистостях окремих представників правлячої династії ВКЛ - князях Любартові Ольгердовичу (А. Лонгінов [28]) та Сигизмундові Кейстутовичу (Б. Барвінський [29]). Характерно, що переважна більшість цих праць мають фундаментальний характер, що суттєво відрізняє їх від подібних попереднього часу У них багато уваги приділено питанням генеалогії, особистого життя, суспільної діяльності тощо.

Водночас поглиблення наукових пошуків у галузі соціальної проблематики закономірно вели до розширення спектру її дослідницького поля. Науковці стали активно долучати до сфери своїх досліджень питання взаємовідносин у межах соціальних груп та між ними, специфіки та динаміки їх внутрішніх змін. Актуалізувалася увага до різних аспектів родинного життя (шлюбу, сімейних взаємин, генеалогії, майнових відносин і спадщини, здоров'я та дієздатності), що підтверджують праці передусім О. Левицького [30], М. Владимирського-Буданова [31] та інших. Набувають ґрунтовності та диверсифікуються наукові пошуки у сфері проблем господарського розвитку та системи землеволодіння населення ВКЛ, що засвідчено доробками Ф. Леонтовича [32; 33], М. Владимирського-Буданова [34; 35], М. Довнар-Запольського [36; 37], В. Пічети [38; 39], Ф. Клименка [40]. Одночасно в поле зору науковців потрапив якісно новий дослідницький сегмент - соціальна організація населення. У його межах автори (М. Стороженко [41], Ф. Леонтович [42], М. Довнар-Запольський [43], О. Грушевський [44] та ін.) зосередилися насамперед на опрацюванні проблематики шляхетського, міського та сільського самоврядування, копного судочинства.

Примітно, що ряд досліджень цього періоду побудовані на основі опрацювання історико-юридичних засад певних соціальних аспектів життя населення ВКЛ. Йдеться насамперед про окремі праці М. Владимирського-Буданова, С. Бершадського, Ф. Леонтовича, М. Любавського.

Також показовою рисою даного історіографічного етапу є прагнення частини істориків вийти за межі вузькопроблемного підходу в своїх дослідженнях і вдатися до ґрунтовного системного аналізу соціальних процесів і явищ. Саме за таким принципом були підготовлені дві праці М. Владимирського-Буданова [45; 46]. Згодом його наслідували, щоправда, з індивідуальним «почерком» та власною інтерпретацією, М. Грушевський [47], М. Довнар-Запольський [48] та П. Клепатський [49]. Характерністю цих робіт є спрямування на розкриття соціальних аспектів життя населення виключно українських теренів. Подібний методологічний підхід до розкриття даної проблематики, але в географічних межах всього ВКЛ, використали І. Лаппо [50; 51] та М. Любавський [52; 53].

Так само типовим для окресленого етапу було суттєве наповнення проблематикою соціальної історії комплексних праць з історії ВКЛ. Ця тематика також стала предметом уваги в роботі різних наукових інституцій, зокрема, Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, Наукового товариства Нестора-Літописця у Києві, Київської комісії для розбору древніх актів тощо.

У період 80-х рр. ХІХ - початку ХХ ст. значно зростає продуктивність археографічної та джерелознавчої діяльності науковців. Це особливо виявилося в пошукові, упорядкуванні та публікації великого обсягу документальних матеріалів із соціальної проблематики історії ВКЛ.

Висновки

Отже, історіографічний процес ХІХ - початку ХХ ст. у царині дослідження соціальної історії ВКЛ східноєвропейськими істориками предметно, хоча й не рівнозначно, представлений трьома періодами його розвитку. Знаковою особливістю історіографії соціальної історії ВКЛ окресленого періоду є виключно висхідний шлях її розвитку.

Список використаної літератури

1. Михайлюк Ю. Ґенеза східнослов'янської історіографії соціальної історії Великого князівства Литовського в дореформеній Російській імперії / Ю. Михайлюк // Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 26. К.: Інститут історії України, 2016. С. 295-310.

2. Костомаров Н.И. Русские инородцы. Литовское племя и его отношение к русской истории / Н.И. Костомаров // Русское слово. 1860. № 5. С. 1-100.

3. Иванишев Н.Д. О древних сельских общинах в юго-западной России / Н.Д. Иванишев // Русская беседа. 1857. Том III. Книга 7. М.: Типография Александра Семена, 1857. Отдел науки. С. 1-57.

4. Иванишев Н.Д. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни / Н.Д. Иванишев. К.: Лито-Типографическое Заведение И.К. Вальнера, 1849. Т 1. 268 с.

5. Елагин Н. Елена Ивановна, великая княгиня литовская и королева польская / Н. Елагин // Журнал Министерства Народного Просвещения (далі - ЖМНП). Часть L. СПб.: В типографии Императорской Академии Наук, 1846. Отделение ІІ. С. 39 - 84.

6. Мордовцев Д.Л. Крестьяне в югозападной Руси XVI в. / Д.Л. Мордовцев // Архив историко-юридических сведений, относящихся до России, издаваемый Н. Калачевым. Книга третья. М.: В типографии Александра Семена, 1861. Отделение ІІІ. С. 19-64.

7. Юзефович В. Очерк хозяйственных отношений в Малороссии, на правом берегу Днепра в XVI в. / В. Юзефович // Вестник Юго-Западной и Западной России. Октябрь. Год первый. Том ІІ. К.: В Университетской типографии, 1862. Отделение ІІ. С. 42-54.

8. Леонтович Ф.И. Крестьяне юго-западной России по литовскому праву XV и XVI вв. / Ф.И. Леонтович // Университетские известия. Киев, 1863. № 10-11. Отдел ІІ. С. 1-40.

9. Новицкий И. Очерк истории крестьянского сословия Юго-Западной России в XV - XVIII веке / И. Новицкий. К.: Университетская типография, 1876. 161 с.

10. Вешняков В. Панцырные бояре / В. Вешняков // Архив исторических и практических сведений, относящихся до России. 1860 - 1861. СПб., 1862. Книга четвертая. Отделение I. С. 79-94.

11. Антонович В. Содержание актов об околичной шляхте / В. Антонович // АЮЗР. Часть четвертая. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Том 1. К.: В типографии Е. Федорова, 1867. С. 1-62.

12. Тумасов Н. Дворянство Западной России в XVI веке. Сочинение учителя 2-й Киевской гимназии Н.С. Тумасова / Н. Тумасов. К.: Университетская типография, 1869. 107 с.

13. Очерк домашней жизни и нравов высших сословий в Литве в XVI и XVII ст. // Памятная книжка Гродненской губернии на 1869 год. Гродно: В типографии губернского правления, 1869. С. 1-13.

14. Щебальский П.К. Ядвига и Ягелло / П.К. Щебальский // Русский вестник. Т. ХХХІ. 1861. С. 485-543.

15. Блудова А.Д. Сказание о преподобном Феодоре князе Острожском / А.Д. Блудова. СПб.: Типография духовного журнала «Странник», 1871. 39 с.

16. Хойнацкий А. Ф. Преподобный Федор, князь Острожский, в монашестве Феодосий // Хойнацкий А. Очерки из истории православной церкви и древнего благочестия на Волыни / А. Хойнацкий. Житомир, 1878. С. 113-137.

17. Андреев В. Очерк деятельности князя Курбского на защиту православия в Литве и на Волыни / В. Андреев. М.: В Университетской типографии, 1873. 36 с.

18. Михайлюк Ю.М. Засадничі концепти становлення соціальної історії як наукового напрямку в російській імперській історіографії ХІХ - початку XX ст. / Ю.М. Михайлюк // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. Черкаси, 2015. № 22 (355). С. 34-35.

19. Леонтович Ф.И. Бояре и служилые люди в Литовско-русском государстве / Ф.И. Леонтович // Журнал Министерства юстиции (далі - ЖМЮ).СПб: Сенатская типография, 1907. № 5,6.

20. Леонтович Ф.И. Правоспособность литовско-русской шляхты / Ф.И. Леонтович // Журнал министерства народного просвещения. СПб.: Сенатская типография, 1908. Часть X!V. Март. С. 53 - 87; Часть XV. Май. С. 136 - 167; Часть XV. Июнь. С. 245 - 298; Часть XVL Июль. С. 1 - 56; 1909. Часть XK. Февраль. С. 222 - 269; Часть XX. Март. С. 44 - 88.

21. Ефименко А.Я. Литвско-русские данники и их дани / А.Я. Ефименко // ЖМНП. Часть СССХХХХУ Январь. СПб.: Сенатская типография, 1903. С. 106-120.

22. Любавский М. Поседные бояре в Жмудской земле в ХУГ веке // Сергею Федоровичу Платонову ученики, друзья и почитатели: [сборник статей, посвященных С.Ф. Платонову] / М. Любавский. СПб.: Типография Главного управления уделов, 1911. С. 439 - 449.

a. Лаппо И.И. К истории сословного строя Великого княжества Литовского. Конные мещане витебские в XVI столетии / И.И. Лаппо // Сборник статей, посвящённых Василию Осиповичу Ключевскому Часть ІІ. М.: Т-во «Печатня С.П. Яковлева», 1909. С. 254 - 276.

23. Белоус Ф. Род князей Острожских, защитителей Юго-Западной Руси / Ф. Белоус. Львов: Типография Ставропигийского института, 1883. Ч. 1. 111 с.

24. Ярушевич А. Ревнитель православия, князь Константин Иванович Острожский (1461-1530) и православная литовская Русь в его время / А. Ярушевич. Смоленск, 1896. 249 с.

25. Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь / Н.П. Быков. Петроград: Типография В.Ф. Киршбаума, 1915. 60 с.

26. Тураева-Церетели Е.Ф. Елена Ивановна, великая княгиня литовская, русская, королева польская: биографический очерк в связи с историей того времени / Е.Ф. Тураева-Церетели. СПб.: Типография И.Н. Скороходова, 1898. 356 с.

27. Лонгинов A.B. Князь Федор-Любарт Ольгердович и родственные связи русских князей с угорским домом. Гениалогическое исследование / А.В. Лонгинов. Вильна: Типография А.Г. Сыркина, 1893. 54 с.

28. Барвінський Б. Жигимонт Кейстутович, великий князь литовсько-руський (1432-1440). Історична монографія. Жовква: В печатні о.о. Василиян в Жовкві, 1905. 169 с.

29. Левицкий О. Черты семейного быта в Юго-Западной Руси в XVI - XVII вв. / О. Левицкий // АЮЗР. Часть восьмая. Том 3. Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI - XVII вв.

30. К.: Типографии Императорского Университета Св. Владимера, 1909. С. 1-120.

31. Владимирский-Буданов М. Черты семейного права западной России в половине XVI в. / М. Владимирский-Буданов // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца (далі - ЧИОНЛ). Книга четвертая. К.: Типография В.И. Завадского, 1890. Отдел ІІ. С. 42-100.

32. Леонтович Ф.И. К истории административного строя литовского государства. І. Сословный тип территориально-административного состава Литовского государства. ІІ. Панский двор в Литовском государстве / Ф.И. Леонтович. Варшава: Типография Варшавского учебного округа, 1899. С. 48-104.

33. Леонтович Ф.И. Крестьянский двор в Литовско-Русском государстве. Выпуск первый / Ф.И. Леонтович. СПб.: Типография В. С. Балашева и Кє, 1897. 321 с.

34. Владимирский-Буданов М.Ф. Крестьянское землевладение в Западной России до половины XVI в. / М.Ф. Владимирский-Буданов // ЧИОНЛ. Книга седьмая. К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1893. Отдел ІІ. С. 12-92.

35. Владимирский-Буданов М. Заставное владение / М.Ф. Владимирский-Буданов // АЮЗР. Часть VIII. Том VI. Акты о землевладении в Юго-Западной России в XV -- XVIII вв. К.: Типография С.В. Кульженко, 1911. С. 1113.

36. Довнар-Запольский М.В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах: Т. 1. / М.В. Довнар-Запольский. К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1901. VIII, 807, СХП с.

37. Довнар-Запольский М.В. Крестьянская реформа в Литовско-русском государстве в половине XVI века / М.В. Довнар-Запольский // ЖмНП. Часть CCCLVIII. Март. Спб.: Сенатс. тип-фия, 1905. С. 135-187.

38. Пичета В.И. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. Часть первая. Подготовка и производство реформы / В.И. Пичета. М.: Синодальная типография, 1917. 328 с.

39. Пичета В.И. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. Ч. 2. Отношение литовско-русского общества к аграрной реформе и правительственная деятельность в эпоху реформы / В.И. Пичета. М.: Печатня А. Снегиревой, 1917. 302 с.

40. Клименко Ф. Западно-русские цехи XVI - XVIII вв. / Ф. Клименко. К.: Типография. Императорского Университета св. Владимира: АО печати и издательского дела Г.Т. Корчак-Новицкого, 1914. 166 с.

41. Стороженко Н.В. Западно-русские провинциальные сеймики во второй половине XVH века / Н.В. Стороженко. К.: Типография К.Н. Милевского, 1888. 144 с.

42. Леонтович Ф.И. Веча, сеймы и сеймики в Великом княжестве Литовском / Ф.И. Леонтович // ЖМНП.

43. СПб.: Сенатс. типография, 1910. Часть XXV. Февраль. С. 234-274; Часть XXVL Март. С. 37-61.

44. Довнар-Запольский М.В. Западно-русская сельская община в XVI веке. / М.В. Довнар-Запольский. СПб., 1897. 56 с.

45. Грушевский А.С. Города Великого княжества Литовского в XIV - XVI вв. Старина и борьба за старину / А.С. Грушевский. К., 1918. 234 с.

46. Владимирский-Буданов М. Население Юго-Западной России от половины ХІІІ до половины XV века / М.Ф. Владимирский-Буданов // АЮЗР. Ч. VII. Т.1. Акты о заселении Юго-Западной России. К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1886. С. 1-85.

47. Владимирский-Буданов М.Ф. Население Юго-Западной России от половины XV в. до Люблинской унии (1569 г.). / М.Ф. Владимирский-Буданов. К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1891. 210 с.

48. Грушевський М. Історія України-Руси. Том V. Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях X!V - XVH в. / М. Грушевський. Л.: Друкарня Друкарня Наукового Товариства імені Шевченка, 1905. 687 с.

49. Довнар-Запольский М.В. Украинские староства в первой половине XVI в. / М.В. Довнар-Запольский. К.: Типография Императорского Университета св. Владимира, 1908. 118 с.

50. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. Т. 1. Литовский период / П.Г. Клепатский. Одесса: Типография «Техник», 1912. 599 с.

51. Лаппо И. И. Великое княжество Литовское за время от заключения Люблинской унии до смерти Стефана Батория (1569-1586). Опыт исследования политического и общественного строя. Т. 1. / И.И. Лаппо. СПб.: Типография И.Н. Скороходова, 1901. 780 с.

52. Лаппо И.И. Великое княжество Литовское во второй половине XVI столетия. Литовско-русский повет и его сеймик / И.И. Лаппо. Юрьев: Типография К. Маттисена, 1911. 624 с.

53. Любавский М.К. Литовско-русский сейм. Опыт по истории учреждения в связи с внутренним строем и внешнею жизнью государства / М.К. Любавский. М.: Университетская типография, 1900. 850 с.

54. Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания Первого Литовского Статута / М. Любавский. М.: Университ. типография, 1892. 884 с.

Размещено на Allbest.ru