Рада Європи 13 липня 2000 року прийняла спеціальні Рекомендації країнам-членам стосовно європейської політики доступу до архівів. Головним мотивом документа є те, що жодна країна не може стати демократичною, не забезпечивши власним громадянам права на правду про своє минуле [1, 10].

В Україні незалежність, утверджена після розпаду радянської імперії на початку 1990-х рр., призвела до розвитку демократичних процесів, що спричинили трансформацію свідомості у населення країни, політичної та інтелектуальної еліти. Базовим елементом цього процесу стала ліквідація ідеологічних обмежень в історичних дослідженнях.

Приймаючи Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. № 962-XII, Верховна Рада визнала: "Мільйони безвинних людей на підставі антигуманних і антидемократичних законів та внаслідок прямого беззаконня і свавілля зазнали переслідувань за свою політичну діяльність, висловлювання та релігійні переконання". Рішуче відмежувавшись від методів державного терору, Верховна Рада УРСР одним із своїх пріоритетів проголосила відновлення історичної справедливості [2, 262].

Розсекречені документи державних та архіву ЦК Компартії України, її місцевих партійних комітетів, матеріали архівних підрозділів колишнього Комітету державної безпеки УРСР стали головною джерельною базою для дослідників. Результати їх праці покликані служити відновленню історичної справедливості, ґрунтовному висвітленню трагічних подій в історії України, повернути їй незаслужено забуті імена державних діячів, науковців, митців, робітників і селян, вшанувати тих, хто боровся за свободу і незалежність України.

Поштовхом для досліджень став також Указ Президента України "Про розсекречення, оприлюднення та вивчення архівних документів, пов'язаних з українським визвольним рухом, політичними репресіями та голодоморами в Україні" № 37 від 23.01.2009 [3, 1].

Закон України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 09.04.2015 № 316-VIII [4, 218] відкрив доступ до інформації, яка свого часу перебувала у віданні таких репресивних органів, як ЧК, ГПУ, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, МВД, КГБ та інших.

Основними засадами державної політики щодо забезпечення доступу до архівної інформації репресивних органів держава називає гарантію права кожного на доступ до архівної інформації репресивних органів; гарантовані умови для належного зберігання, примноження та використання архівної інформації репресивних органів; забезпечення оцифрування носіїв архівної інформації репресивних органів. В архівах розпочалася масштабна системна робота - створені спеціальні підрозділи для розсекречення документів; розпочато створення електронного архіву, який поповнюється цифровими копіями документів.

На виконання Закону України "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та рішення колегії Укрдержархіву від 24.02.2016 №1/1 "Про підсумки роботи архівних установ і спеціальних установ страхового фонду документації у 2015 році та основні завдання на 2016 рік" [5, 1], Державний архів Черкаської області, інші державні архівні установи, архівні відділи міських рад провели ревізію архівних фондів із метою виявлення архівної інформації репресивних органів. За підсумками ревізії складено списки архівних фондів (нефондових комплексів), в яких виявлено та встановлено фактичну наявність архівної інформації репресивних органів за період 1917-1991 роки.

Державний архів Черкаської області до такого списку архівних фондів, в яких виявлено та встановлено фактичну наявність архівної інформації репресивних органів за період 1917-1991 роки, зачислив:

ВІЙСЬКОВО-АДМІНІСТРАТИВНІ УСТАНОВИ

ф. Р-1667 - Золотоніський повітовий військовий комісаріат, м. Золотоноша Кременчуцької губ. 1917-1922 рр., опис 1. Містить 117 справ управлінської документації.

МІЛІЦІЯ ТА ДЕРЖАВНА БЕЗПЕКА

ф. Р-5625 - Управління Служби безпеки України в Черкаській області, м. Черкаси Черкаської обл. 1918-1992 рр., описи 1,2. Опис 1 містить 10893 справи, опис 2 - 30573 позасудові та припинені кримінальні справи, фільтраційні справи.

ф. Р-1670 - Золотоніська повітова робітничо-селянська міліція, м. Золотоноша Полтавської губ. 1920-1922 рр., опис 2. Містить 3 справи управлінської документації.

ПРАВОСУДДЯ, ЮСТИЦІЯ

ф. Р-2633 - Відділ юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів, м. Черкаси Черкаської обл. 1954-1956, 1971-1984 рр., опис 3. Містить 38 справ управлінської документації.

СУДИ

ф. Р-2634 - Черкаський обласний суд Міністерства юстиції України, м. Черкаси Черкаської обл. 1954-1995 рр., опис 2. Містить 146 справ управлінської документації.

ПРОКУРАТУРА

ф. Р-2841 - Прокуратура Черкаської області Прокуратури УРСР, м. Черкаси Черкаської обл. 1954-1980 рр., описи 1, 3,5. Опис 1 містить 108 справ, опис 3 - 81 справу, опис 5 - 649 справ управлінської документації та наглядових виробництв.

Таким чином архіви Черкащини у 6 фондах зберігають відомості 42608 справ, що містять фактичну наявність архівної інформації репресивних органів за період 19171991 роки. Аудіовізуальних документів з цього напрямку в архівах немає. Документів, що мають грифи обмеженого доступу, також немає [6, 1].

У фондах архівних установ центральних областей України відкриті для опрацювання сотні документів, що підтверджують та яскраво ілюструють багатоаспектність партійно - чекістського контролю й каральної системи проти "інакомислячих", "неблагодійних" учнів та студентів. Розсекречені справи свідчать, що державний терор, пропаганда та виховання були спрямовані проти українства з перших років життя у державі. Представники молодого покоління, які не корилися чи виступали проти офіційних канонів у силу родинних традицій, виховання, релігійних переконань, оголошувалися злочинцями.

Об'єктивно це були репресії проти майбутнього українського народу. В демократичній країні ці юнаки і дівчата могли стати гарними хліборобами, учителями, військовими. Тоталітарна держава назвала їх ворогами народу і знищила долю, позбавила можливості навчатися, вільно працювати, розбудовувати рідний край.

Великого розголосу на Черкащині набув процес над так званою Городищенською філією Союзу визволення України. Як зазначалося у звинувачувальному висновку 24 вересня 1924 року, "председатель редакции Махиня Александр, Посунько Максим - секретарь. сознательно поставили себе в программу издания журнала не только националистически воспитывать окружающую среду, но и создавать, прикрываясь организацией журнала и культурно-просветительской работой среди городищенской молодежи и в частности студентов агротехникума, кадры людей, необходимых для свержения рабоче-крестьянской власти. Петлюровский характер журнала "Рилля" проявлялся даже с внешней стороны - списки объявлений журнала давались на желто - блакитных плакатах" [7, 111]. За цією справою 44 особи були звинувачені у створенні підпільної конрреволюційної організації петлюрівського характеру під назвою "Городищенське відділення Союзу визволення України", що нібито мала на меті повалення радянської робітничо-селянської влади.10 обвинувачених (наймолодшому з них 20 років, найстаршому - 25) ревтрибунал засудив до розстрілу. Решта одержали від 5 до 10 років концтабору. Неповнолітнього В. Труша (16 років) позбавили волі на 8 років [8, 23-24].

20 листопада 1939 року за антирадянську діяльність були заарештовані тринадцятирічні школярі з с. Нова Гребля Золотоніського району О. Герявенко і Ф. Євтушенко.9 лютого 1941 року за ст.54-10 КК УРСР вони були засуджені до 2 років в'язниці [8, 34].

За антирадянщину піддано репресіям Луку Руденка (1921 р. н.), уродженця с. Чорна Кам'янка Маньківського р-ну. До арешту він був студентом 1 курсу Уманського учительського інституту. Зарештований 22 жовтня 1939 року й засуджений Київським облсудом до 5 років позбавлення волі з пораженням у правах на 3 роки.

Учень військово-медичної академії Іван Федорович з Умані (1913 р. н.), підданий арешту 31.01.1941 року, засуджений ВТ Ленінградського гарнізону за ст.58-10 КК РРФСР до 10 р. позбавлення волі.

Дев'ятикласник із с. Журжинці Лисянського району Володимир Постний, який у жовтні 1941 року написав 4 націоналістичні за змістом вірші під заголовками "Розцвіти Україно" і "Загриміло в нашім краї", "Шевченку", "Летіли пташки" та передав у редакцію окупаційної газети "Голос Лисянщини", військовим трибуналом засуджений до позбавлення волі в далеких місцях строком на п'ять років у виправно-трудових таборах [9, 34].

Десять літ концтаборів одержала студентка Київського педінституту Нефедова за те, що під час окупації була перекладачкою в Смілянського агрокоменданта. Не було взято до уваги навіть те, що вона надавала дієву допомогу в забезпеченні надійними документами підпільників, військовополонених, які втекли зі Смілянського концтабору [10, 18].

За дві листівки антирадянського змісту 5 травня 1945 року НКДБісти заарештували семикласницю Шрамківської школи Віру Турчинську. 19 грудня того ж року на судовому засіданні Полтавського обласного суду в кримінальних справах за ст.58-10 КК КРСР дівчині присудили п'ять літ в'язниці і три роки заслання [11, 48].

Петро Романенко (1924 р. н.), уродженець с. Красносілка Джулинського району Вінницької обл., студент Уманського с/г інституту, арештований 07.10.1947 року й засуджений 21.02.1948 року до 10 років ВТТ з пораженням у правах на 5 років. Студент Уманського технікуму механізації сільського господарства Василь Островський (1921 р. н.), уродженець с. Буртин Полонського р-ну Хмельницької обл., мешканець м. Умань, поляк, арештований 19 лютого 1947 року й 26 травня того ж року засуджений ВТ Київського ВО до 10 років ВТТ з пораженням у правах на 5 років з конфіскацією майна. За інформацією редакційно-видавничої групи "Реабілітовані історією. Черкаська область", що зібрана на підставі довідок Державного та галузевих архівних установ Черкащини, за час репресій на території краю заарештовано й засуджено на різні терміни 79 осіб до 18 років, з них 5 розстріляно. Віком від 28 до 30 років - 1023 особи, 105 з яких піддано вищій мірі покарання [8, 47]. Авторська група, що понад 10 років працює над вивченням архівних справ репресованих, з гіркотою приходить до висновку, що "в дійсності, протягом 70 років репресії не припинялися ні на хвилину. Це було невід'ємною частиною системи державного управління. І часом під маховик Молоха диктатури пролетаріату потрапляли як підлітки, так і немічні престарілі люди. У 1928 році два роки в'язниці одержали п'ятнадцятирічні школярі М.Т. Туз, А.Т. Щербак, В. Є. Хомко, а у 1940 році за політичні переконання був відправлений на чотири роки для перевиховання в концтабір чотирнадцятирічний М.А. Тулін [8, 47].

Висновки