Корсунь-Шевченківська операція за документальними джерелами державного архіву Черкаської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корсунь-Шевченківська операція за документальними джерелами державного архіву Черкаської області

Висвітлено один з історичних періодів Великої Вітчизняної війни - Корсунь-Шевченківська операція, її значення у подальшому звільненні України від фашистської тиранії. Використано архівні матеріали того періоду як важ-ливі історичні джерела із цієї теми.

Ключові слова: війна; битва; архівні документи; розгром; перемога.

На важкому шляху до остаточного розгрому гітлерівської Німеччини радянські війська здійснили багато видатних перемог. Серед найбільших битв Великої Вітчизняної війни важливе місце посідає Корсунь-Шевченківська операція, проведена 1-м Українським фронтом під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна і 2-м Українським фронтом, яким командував Маршал Радянського Союзу І. С. Конєв. Ці фронти зустрічними ударами з'єдналися в районі Звенигородки і стис-нули ворога міцним кільцем до остаточного його знищення.

Незважаючи на наявність значного масиву вітчизняних публікацій з історії Великої Вітчизняної війни, це питання ще недостатньо ши-роко та комплексно представлене в українській історіографії з позиції сучасного вивчення історії України. Тому перед дослідниками періоду Великої Вітчизняної війни постала необхідність подальшої розробки та наукового осмислення нових відомостей про її історичну правду. Ця тема ще більш актуалізується в наш час, коли Україна стала на шлях побудови незалежної держави. Вона переконує, що вивчення власної історії - важливий чинник зміцнення національної незалежності, зрос-тання самосвідомості нашого народу. Мета цієї статті полягає у рекон-струкції нових фактів і подій шляхом дослідження фондів Державного архіву Черкаської області як безумовних першоджерел, що відтворю-ють історію глобального масштабу.

У цьому контексті, для об'єктивнішого показу тогочасних проце-сів, особливо нагальною виявилася потреба дослідження і введення до наукового обігу нових документів, їх оцінювання.

Зима 1944 р. видалася в Україні хоча сніжною, але теплою і до-щовою. Повітря було насичене вологою, ґрунтові дороги розвезло, пересування було важким. Але в таких, невимовно важких умовах бездоріжжя, 24 січня війська 2-го Українського фронту перейшли в стрімкий наступ. Двома днями пізніше рушили вперед і війська 1-го Українського фронту. Його ударні сили 40, 27 і 6-ї танкових армій ге-нералів П. Ф. Жмаченка, С. Г. Трофименка, А. Г. Кравченка¹ за під-тримки 293-ї бомбардувальної авіаційної дивізії прорвали ворожу обо-рону та спрямували свої сили назустріч 2-му Українському фронту. 28 січня танкові з'єднання генерала А. Г. Кравченка зустрілись у районі м. Звенигородки з військами 5-ї гвардійської танкової армії генерала П. О. Ротмистрова, відрізавши шляхи відходу фашистським військам, що оборонялися всередині Канівського виступу.

У цей період авіація діяла з особливою бойовою напругою. Бом-бардувальники, незважаючи на погані погодні умови, робили по де-кілька вильотів на день, завдаючи гітлерівцям перешкоди для передис-локації та дезорганізуючи роботу їх тилу. До самої середини лютого тривала смертельна сутичка з ворогом. Весь льотний склад день і ніч розчищав від сніжних заметів злітні доріжки польових аеродромів. У ті напружені дні кожний бойовий виліт можна було назвати подвигом. За мужність і героїзм, проявлені особовим складом, за наказом Нарко-ма оборони, 5 лютого 1944 р. бомбардувальну авіаційну дивізію було перетворено в 8-му гвардійську бомбардувальну Черкаську авіаційну дивізію.

Жорстокі бої із знищення угруповань противника активізувались 28 січня. Гітлерівське командування намагалося танковими ударами розірвати кільце оточення і вивести свої війська. Проти 3-го батальйо-ну 181-ї танкової бригади капітана В. Янушкевича фашисти направили в контратаку близько 20-ти танків з піхотою. Радянські піхотинці, під-несені діями танкістів, не тільки втримали висоту, але й рішуче про-сунулися вперед на новий рубіж. Мужність і військова майстерність капітана В. Янушкевича, який особисто підбив 5 танків у цьому бою, було відзначено високою нагородою - орденом Червоного Прапора².

Відбиваючи запеклі контратаки ворога, багато воїнів проявляли гідні подиву стійкість і володіння собою. У важкій бойовій обстановці війська безупинно просувалися вперед, завершуючи оточення гітлерів-ських військ. Так, взвод протитанкової батареї 181-ї бригади, за точ-ними розрахунками командира В. Івасєва, прицільним вогнем знищив значну кількість гармат і кулеметів ворога.

28 січня, в ході жорстоких боїв, гвардійцями 20-го танкового кор-пусу 155-ї танкової бригади 2-го Українського фронту під командуван-ням підполковника І. Прошина, а із заходу - воїнами 233-ї танкової бригади 1-го Українського фронту німецькі війська було оточено і того ж дня звільнено м. Звенигородку³. В пам'ять про цей подвиг нині в центрі Звенигородки на високому постаменті встановлений танк “Т-3”.

Ворог усіма силами намагався вирватися з “котла”, використову-ючи ту обставину, що частини 5-ї гвардійської і 6-ї танкових армій 1-го Українського фронту просунулися далеко вперед від основних сил фронтів і самі опинилися в оточенні. Вузький коридор був під загрозою перехоплення ворогом. Однак, ціною неймовірних зусиль, 3 лютого війська 2-го Українського фронту утворили внутрішній фронт оточен-ня і суцільну оборону на зовнішньому фронті. Відрізані від основних військових сил у районі м. Корсунь-Шевченківський 10 гітлерівських дивізій (57, 72, 82, 88, 112, 167, 168, 332-а, 213-а - охоронна та танко-ва - СС “Вікінг”), мотобригада “Валонія”, два армійські корпуси (11-й і 42-й) та танкові дивізії (3, 11, 13, 16, 17, 24-а), що становило близько 80 тис. гітлерівців, 1600 гармат і мінометів, 270 танків і штурмових гар-мат під час спроби прорвати зовнішнє кільце оточення були повністю розгромлені. Намагання ворога допомогти своїм воякам боєприпасами і пальним шляхом доставки їх транспортними літаками провалилися. Тільки за два дні, 3 і 4 лютого, радянськими повітряними силами було збито понад 100 літаків “Ю-52”.

Тому, розуміючи безвихідне становище, в якому опинився проти-вник, радянське командування 8 лютого 1944 р. за підписами заступ-ника Верховного Головнокомандувача - Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, командувача військами 1-го Українського фронту - гене-рала армії М. Ф. Ватутіна та командувача військами 2-го Українського фронту - генерала армії І.С. Конєва пред'явило ультиматум оточеним угрупованням ворога, де зазначалося: “... Ви, як командири і офіцери оточених частин, ясно розумієте, що не маєте ніяких реальних можли-востей прорвати кільце оточення. Ваш стан безнадійний, і подальший опір безглуздий. Він призведе тільки до значних жертв серед німецьких солдат і офіцерів.

Для запобігання даремного кровопролиття, ми пропонуємо вам прийняти такі умови капітуляції:

1. Усі оточені німецькі війська на чолі з вами і вашими штабами негайно припиняють бойові дії.

2. Ви передаєте нам увесь особовий склад, зброю, все бойове спо-рядження, транспортні засоби і всю техніку неушкоджену.

Ми гарантуємо всім офіцерам і солдатам, які припинять опір, жит-тя і безпеку, а після закінчення війни повернення в німеччину чи в будь-яку іншу країну за особистим бажанням військовополоненого.

... Ваша відповідь очікується до 11⁰⁰ 9 лютого 1944 р. за москов-ським часом у письмовій формі через ваших представників.

... Якщо ви відхилите пропозицію скласти зброю, то війська Черво-ної Армії і Повітряний Флот почнуть дії зі знищення оточених ваших військ, і відповідальність за їх знищення понесете ви”⁴.

однак гітлерівське командування вимагало від оточених битися до кінця, а у випадку загрози полону - покінчити життя самогубством.

Гітлер завірив командувача угрупованням Штеммермана: “Можете по-кластися на мене, як на кам'яну гору. Ви будете визволені з котла. А, поки, тримайтеся до останнього набою”. Командування 8-ї гітлерів-ської армії, у свою чергу, вимагало від Штеммермана здійснення рішу-чих і жорстких заходів щодо дизертирів⁵. Все це зумовило відхилити пред'явлений ультиматум про капітуляцію і вчинити відчайдушний спротив у подальших бойових діях.

Генерал Штеммерман поспіхом створив ударне угруповання в складі бойової групи 332-ї піхотної дивізії, що знаходилася в резерві в районі м. Корсунь-Шевченківського, 72-ї піхотної дивізії, посиленої батальоном танків дивізії СС “Вікінг”, мотополком “Німеччина” та моторизованою бригадою СС “Валонія”. 12 лютого війська цієї групи перейшли в наступ 27-ї армії 1-го Українського фронту, завдаючи уда-ру в районі сіл Стеблева і Шендерівки, розраховуючи прорвати фронт у цій вузькій смузі фронту, близько 14 км, і з'єднатися зі своїми час-тинами, які одночасно завдавали удару поблизу Лисянки. На зовніш-ньому фронті оточення німецьке командування зосередило 14 дивізій, з них 8 - танкових. Ціною великих зусиль їм вдалося пробитися в ра-йон с. Шендерівки, таким чином скоротивши відстань до 10-12 км. Генерали Хубе - командувач 1-ю танковою армією, та 3-м танковим корпусом - Брайт, неодноразово повідомляли Штеммерману, що вони його врятують. битва літопис війна фронт

У загрозливий напрямок радянське командування терміново пе-редислокувало з інших ділянок фронту стрілецькі з'єднання, танкові і кавалерійські корпуси, артилерію, інженерні частини і спрямувало свої дії в район сіл Журжинці і Комарівки. Цими зусиллями просування гітлерівців було зупинено. Крім того, із звільненням 10 лютого м. Го-родище, 4-ю гвардійською - з півдня і 52-ю - зі сходу, арміями було отримано значне поповнення трофейним озброєнням кількістю 100 танків, 1 тис. автомобілів, понад 1 тис. возів та близько 3 тис. коней, і вже 14 лютого німецькі війська були вибиті з Корсунь-Шевченківсько- го - важливого вузла шляхів та опору противника⁶. Не сподіваючись на допомогу, вищі офіцери, використовуючи будь-яку можливість, кидали війська і на літаках вибиралися з оточення. Вночі, 17 лютого, німецьке командування зробило останню відчайдушну спробу пробитися через бойові порядки радянських військ⁷. Проте 27-а і 4-а гвардійські армії та 29-й танковий корпус, які вчасно здійснили блискавичну атаку побли-зу с. Шендерівки, не дали ворогові можливості вирватися з оточення. Воїни радянської армії в жорстоких боях демонстрували нечувані ге-ройські вчинки. Так, командир танку 2-го танкового батальйону, 181-ї танкової бригади молодший лейтенант С. Абрамцев, перебуваючи у за-саді на розі шосейних доріг у 3-х км. західніше с. Юрківки, знищив 2 ворожі танки, 7 бронетранспортерів, близько 50-ти ворожих солдат і офіцерів. У бою поблизу с. Журжинці його машина знищила 2 танки, 4 гармати, 12 бронетранспортерів, 80 автомашин з вантажем і декілька десятків солдат. За мужність і героїзм С. Абрамцев був посмертно удо-стоєний звання Героя Радянського Союзу.

Тієї ночі залпом прямої наводки 2-го дивізіону, 329 гвардійського мінометного підрозділу на безіменній висоті між селами Комарівкою і Петровським був убитий командувач 11-им армійським корпусом і Корсунь-Шевченківським угрупованням - генерал-лейтенант німець-ких військ Штеммерман.

На світанку, 17 лютого, усвідомлюючи безнадійність свого стано-вища, залишки противника стали здаватися в полон. Корсунь-Шевчен- ківська битва закінчилася повним розгромом гітлерівських військ⁸.

За офіційними даними, ворог втратив 55 тис. солдатів і офіцерів убитими і пораненими, понад 18 тис. полоненими⁹. Хоча у своїх спога-дах маршал бронетанкових військ П.О. Ротмистров зазначив, що лише “під час спроби прорвати кільце оточення на зовнішньому фронті фа-шисти втратили тільки вбитими 20 тис. солдат і офіцерів, багато бойо-вої техніки, 329 літаків, понад 600 танків і 500 гармат”. Усього з боку німецьких військ на зовнішніх та внутрішніх фронтах оточення діяло близько 26 дивізій, у тому числі 9 танкових і значні сили авіації.

На ознаменування Корсунь-Шевченківської битви 18 лютого о 1.00 год. м. Москва салютувала доблесним військам 20-ма артилерійськи-ми залпами з 224-х гармат. Шістьом військовим з'єднанням і части-нам, які відзначались у боях з німецькими загарбниками, за звільнення м. Звенигородки присвоєно найменування “Звенигородських”, 23-ом військовим з'єднанням і частинам, що героїчно боролись у районі м. Корсунь-Шевченківський присвоєно найменування “Корсунських”, 7 - нагороджено орденом Червоного Прапора; 2 - орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня¹⁰.

У ході бойових дій Корсунь-Шевченківської операції масовий по-двиг солдат і офіцерів ставав загальною і повсякденною нормою. ти-сячі воїнів проявили мужність і героїзм. У боях відзначилися війська генерал-полковника П. О. Ротмистрова, генерал-лейтенантів С. Г. Тро- фименка, А. К. Смирнова, К. А. Коротеєва, С. К. Горюнова, генерал- майорів І. Ф. Кириченка, В. І. Полозкова. 73-м воїнам за проявлену мужність у Корсунь-Шевченківській битві присвоєно звання Героя Ра-дянського Союзу

Нині важливість проведеної операції радянськими військами ви-знають навіть самі німецькі історики, зазначаючи, що результатом Корсунь-Шевченківської операції ”виявився новий Сталінград - хоча масштаби катастрофи на цей раз були меншими..., проте втрати, осо-бливо артилерії, були значними”, а сучасні вітчизняні історики назвали Корсунь-Шевченківську битву -“Сталінградом на Дніпрі”¹².

Таким чином, Корсунь-Шевченківська битва увійшла в літопис Ве-ликої Вітчизняної війни героїчною сторінкою як одна із зразків військо-вої майстерності та масового героїзму. Успішне завершення операції створило сприятливі умови для скорочення лінії фронту, що дозволило звільнити значну кількість військ для подальшого розгортання наступу радянських військ на Південний Буг і Дністер

Размещено на Allbest.ru