Культурно-освітня діяльність греко-католицьких єпископів щодо утвердження української мови на Закарпатті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-освітня діяльність греко-католицьких єпископів щодо утвердження української мови на Закарпатті

У статті автором здійснено ретроспективний аналіз культурно-освітньої діяльності греко-католицьких єпископів у Закарпатті в період середини XVII - середини ХІХ ст. З'ясовано роль єпископської документацій, організації національних навчальних закладів, створення книг та підручників у популяризації української мови. Цілеспрямована боротьба мукачівських єпископів за утвердження народної мови визначає роль релігійної еліти в націєтворчих процесах. Діяльність греко-католицьких єпископів є унікальним прикладом реалізації національної ідеї у складних історичних умовах полікультурного та багатоконфесійного закарпатського суспільства. Надано оцінку греко-католицька вірі, рідній мові, національній школі національній культурі, територіальній спільності в межах Мукачівської єпархії як чинникам етнічної ідентифікації закарпатських українців. Наведено регіональні особливості боротьби греко-католицького духовенства за утвердження рідної мови. Основними засобами популяризації української мови стали єпископські документи, створення національних навчальних закладів, підручники та книги на рідній мові.

Постановка проблеми у загальному вигляді... Однією із актуальних проблем української освіти сьогодні залишається утвердження державної мови як мови навчання. Вирішення суперечностей, що виникли у результаті реакції керівництва європейських країн на Закон України «Про освіту» (№ 2145-19 від 05.09.2017 р.) та прагнення українців до національної освіти, переконує, що зволікання в утвердженні рідної мови, культури, національного шкільництва має незворотні наслідки. Сьогодні викликають значний науковий інтерес питання вивчення історії реалізації права українського народу на національну освіту в прикордонних регіонах України, зокрема Закарпаття, яке опинилось в епіцентрі дипломатичних протистоянь. Комплекс питань національного шкільництва на територіях історичного Закарпаття тісно пов'язаний із культурно-освітньою діяльністю греко- католицького духовенства.

Аналіз досліджень і публікацій за останні роки свідчить, що участь релігійних діячів у розвитку національної освіти розглядається у працях вітчизняних науковців: В. Бондаренко, А. Зякуна, Т. Куріна, А. Нарадько, К. Петрова, Л. Рощиної, Н. Сас, Т. Янченко та ін. На висвітленні національних стремлінь закарпатських українців сфокусовані дослідження зарубіжних науковців О. Барана, П.Р. Магочі, А. Пекара та ін. Віхи розвитку української мови на теренах історичного Закарпаття висвітлено у працях Л. Белея, А. Волошина, М. Мозера, О. Пискач, А. Чаварги, Ф. Тіхого, Ю. Шевельова та ін. Однак, на сьогодні немає спеціальних досліджень, які б визначали роль лідерів греко-католицького духовенства в утвердженні української мови на Закарпатті.

Формулювання цілей статті... Метою статті є розкрити діяльність мукачівських греко- католицьких єпископів спрямовану на утвердження української мови на Закарпатті у період з серед. XVII до поч. ХІХ ст., коли територія історичного Закарпаття перебувала у складі Австрійської імперій та обмежувалась Мукачівською греко-католицькою єпархією.

Виклад основного матеріалу... Націєтворчий потенціал народу може витворитись лише на ґрунті спільної мови, тому боротьба за утвердження української мови це - боротьба за українськість. На відміну від інших українських етноісторичних територій, зокрема Галичини, Буковини та Східної України збереження мовно-культурних особливостей місцевого українського населення Закарпаття залишалося одним із найголовніших завдань греко-католицької церкви. Народна мова розглядалась як складова цілісної української культури, важливе джерело збереження духовності та зміцнення етнонаціональної ідентичності українців. Греко-католицьке духовенство розвинуло активну культурну, освітню, виховну діяльність з метою духовного відродження народу. Рідна мова виступала засобом спілкування закарпатських українців та джерелом інформації про світ, насамперед про свій народ по обидва боки Карпатських гір, його історію, культуру. Духовність народу, національна самосвідомість формувалась через рідну мову. Кожен, хто щиро вболіває за рідний народ, закликали греко-католицькі священики, розуміє, що основне завдання інтеліґенції полягає у поширенні освіти та організації культурного зростання і всіма силами буде намагатись підносити народну і політичну самосвідомість [2, с. 154].

До 1771 р., коли було канонізовано Мукачівську греко-католицьку єпархію закарпатські єпископи призначались тільки обрядовими вікаріями у егерських латинських єпископів. Релігійне підпорядкування українців східного (греко-католицького, грецького) обряду егерським католикам, угорцям за національністю приводило до боротьби між духовенством обох обрядів та намагання викорінити все, що свідчило про національну само ідентичність місцевого населення. В церковних обрядах дозволялось вживати виключно латинь, у спілкуванні з кліром -- угорську мову. Українська мова залишалася розмовною мовою простого народу та зберігалася у релігійних книгах. Стирання національної приналежності й втрата національних традицій вели до деградації свідомості і моралі.

Тому, серед закарпатського духовенства гостро постали проблеми духовної етики пов'язані з п'янством, перелюбом, підкупом, тощо.

За тих обставин, очевидно, що мукачівські греко-католицькі єпископи Парфеній Петрович (1651-1665 рр.), Іоаникій Зейкан (1666-1670 рр.), Йосиф де Камеліс (1641-1706 рр.), Георгій Геннадій Бізанці (1716-1733), Сімеон Ольшавський, Георгій Блажовський (1743 - 1767 рр.), Іоанн Брадач (1732 -- 1772 рр.), завдяки виваженій політиці здобули позитивні результати по об'єднанню етнічних українських земель в єпархії.

Важливу групу документів становлять єпископські циркуляри, зміст яких носив характер наказів обов'язкових до виконання. З часом термін «циркуляри» осучаснили вживанням «розпорядження». Усі документи мали силу закону, поширювались до відома усіх членів єпархій. Зберігся циркуляр українською мовою єпископа Симеона Ольшавського від 1733 р., у якому заборонялось кандидатам у духівники висвячуватись у Марамороського єпископа Доситея Теодоровича у зв'язку з тим що він залишався нез'єднаним [4, с. 236 - 237].

На утвердження української мови позитивно вплинула західноєвропейська традиція, яка після прийняття церковної унії об'єднала національні стремління українців на етнічних українських землях історичного Закарпаття, які сьогодні у складі Словаччини, Румунії, Угорщини. Суттєвих досягнення по утвердженню унії вдалося досягнути єпископу Мануїлу Ольшавському (1743 -- 1767 рр.). Заручившись підтримкою Габсбурського двору єпископ отримує посаду королівського комісара, та від 1746 р. імператриця Марія Терезія призначає його королівським радником.

Разом із наверненням закарпатців до унії М. Ольшавський робить конкретні дії по виходу Мукачівської єпархії із-під юрисдикції Егерської римо-католицької єпархії та для налагодження фінансування із імператорської казни і Cassa parochorum (парафіяльної каси), проводить канонічні візитації (перевірки) церковних інституцій. Отримані єпархіальні та особисті кошти єпископ Ольшавський спрямувує на викоренення меншовартості, безпорадності, деградації серед закарпатського духовенства через налагодження відкриття мережі богословських навчальних закладів у Марія Повчі, Надь Бані, Марамрош-Сигеті, Турці та ін., де навчальний процес здійснювався на рідній мові. Відомо, що єпископ вирішував скарги парафіян, що не розуміють пароха, який читає із книжки незрозумілою їм мовою спонукаючи духовенство вчити рідну мову та використовувати для церковних обрядів та спілкування з вірянами [7, с. 86].

У період з серед. XVII до поч. ХІХ ст. літературна мова ідентифікувалась церковнослов'янська мова з елементами місцевої говірки, тому для навчання використовували раніше створені навчальні книги єпископів Й. де Камеліса, Г. Бізанці. Сакраментальну мову з давніми традиціями однорідну і нормалізовану використовував М. Ольшавський («Установлєнії» (1758 р.), але для доступності у підручнику «Начало письмемъ къ наставленію на латинськомъ языкъ» (Тирнава, 1746) використав латинь як мову міжнаціональну [3, с. 240]. На основі конспектів лекцій і нотаток професорів та студентів Мукачівської богословської школи під керівництвом отця Васюника створено рукопис «Кормило віри» (1779 р.) [8, с. 38].

Діяльність єпископа Ольшавського сприяла культурно-освітньому зростанню закарпатців, започаткувала формування масового прошарку духівників-інтеліґенті, розкривала національно-творчі сили із місцевої молоді. При цьому суперечила прагненням угорського римо-католицького духовенств знівелювати соціально-політичні здобутки мукачівських єпископів, придушити процес суверенізації етнічної спільності греко-католиків. Римо-католицька ненависть до греко-католиків породжувала національно-релігійну нетерпимість, нищила моральні та етичні цінності, традиції мирного співжиття обох народів, породжувала схильність до примітивних інстинктів, насилля, наруги. Одним із яскравих свідчень стало те, що український напис на надгробному камені у церкві монастиря у Бовчі, де був похований М. Ольшавський стерли і замінили мадярським [7, с. 33].

Збереження національної культури та материнської мови продовжив єпископ А. Бачинський (132-1809 рр.), завдяки якому демократичні ідеї просвітительства відобразились у діловій мові Мукачівської греко-католицької єпархії. Видатний чеський славіст поч. XX ст. Ф. Тіхий на підставі аналізу мови рукописів А. Бачинського стверджує, що офіційною мовою ужгородської єпископської канцелярії була руська-українська мова, А. Бачинським володів високим рівнем знань інших мов, про що свідчать писані документи, що збереглися на латині та старослов'янській мові.

Декрет для священників з 1781 р, циркуляр від 4 серпня 1798 р., циркуляр від 1 січня 1806 р., що належать перу єпископа - типові зразки підкарпаторуської (української) ділової мови. Мова письмових свідчень А. Бачинського, незважаючи на відмінності функціональних стилів, далека від церковнослов'янської основи, так як в наведених документах зустрічається одне тільки слово (никавоже) із церковнослов'янської спадщини, але більшість слів -- із розмовної народної мови (корчма, інде, п'янство, доходок, отцевство, случаються, ані.., ані) і навіть два слова згодом ввійшли до української літературної мови (друкований, рок), із незначні запозичення із латині (фундація, фундамент, філіал) та західноєвропейськими впливами. Мова єпископської канцелярії збагачувалась висловами та словами із народної розмовної мови та незначними запозиченнями із інших мов, ґрунтуючись на давніх мовних традиціях української мови [9, с. 31-35].

Джерельна база дає підстави для розуміння механізму поширення української мови. Документообіг єпископської канцелярії був потужним засобом популяризації мови А. Бачинського. Швидкому представленню мовного зразку єпископа по всій території історичного Закарпаття сприяли циркуляри, звернення, декрети, що переписувались парафіяльним духовенством і поширювались серед вірників, перечитувались та переказувались, таким чином сприяли вивченню мови усіма вірниками Мукачівської греко-католицької єпархії.

Випробувавши на власному досвіді недоліки зростання в угорськомовному середовищі, А. Бачинський розумів вагу рідної школи у вихованні молодого покоління закарпатців. Він спостерігав як молодь яка навчилася в угорських освітніх закладах, згодом винародовлювалася. На Віденському синоді А. Бачинський просив підтримки в імператриці Марії Терезії та представив власну стратегію організації народної освіти в Угорській русі. З цією метою пропонувалось зобов'язати місцеві уряди та землевласників підтримувати вже існуючі та організовувати нові народні школи [10, с. 196].

Історичне Закарпаття або Угорська русь підпорядковувалась Кошицькому шкільному інспекторату згідно поділу так званого правильника шкіл або «Ratio Educationis» («Система навчання», 1777 р.), який поділяв територію імперії на 10 шкільних округів. Відповідно нормам правильника при кожному приході дозволялось створення народної школи для місцевого населення з правом навчання на рідній мові. Педагогічні функції покладались на духовенство -- священники були одночасно «шкільними директорами», а благочинні -- шкільними інспекторами. А. Бачинський заклав обов'язкову наявність шкільного приміщення у церковному майні ще у виконанні рішень Віденського синоду. Освіта залишалась пріоритетом церковної влади, відповідно шостий пункт «Угоди Бачинського-Фестича» визначав, що «парахіальні споруди, включно з будинками шкільних вчителів, будуватимуться і доглядатимуться самими вірниками, якщо ж домінія має кошти, то нехай їх вділить» [4, с. 89].

Мукачівська єпархія охоплювала територію 13 жуп, серед місцевого населення яких переважали українці, тому парафіяльні школи під опікою єпископа А. Бачинського забезпечували навчання дітей на рідній мові. У посланнях єпископ вимагав від священників організовувати школи при церквах, а батьків зобов'язував віддавати дітей на навчання і закликав місцеву владу вживати адміністративних заходів до тих, хто ухиляється [5, с. 198]. Для утвердження рідної мови у шкільних підручниках в 1806 р. А. Бачинський подав до Намісницької ради в справі друку шкільних підручників письмове прохання про забезпечення церковних шкіл Мукачівської єпархії підручників написаних рідною мовою. Для кращого розуміння церковного вчення єпископ рекомендував в зміст читанок вводити біблійні оповідання та катехичні повчання. За даними М. Мозера для читання використовувався написаний народною мовою «Малий катехизм» І. Кутки. Дослідження історії української мови свідчать, що праця стала першою на українській мові використаною у шкільництві Австро-Угорщини [6, с. 332-350.].

Беззаперечну цінність з огляду на популяризацію української мови серед закарпатців має видання п'ятитомної «Біблії» (1804 р.) кирилицею. «Біблія» читалась прихожанам у кожній парафії Мукачівської єпархії і стала засобом масового утвердження та зміцнення рідної, пізнання християнської моральності. У фондах відділу рукописів, стародруків і рідкісних книг наукової бібліотеки Ужгородського національного університету зберігся приватний примірник о. В. Шерегія. У посвяті вказано, що «Біблія» перекладена з грецької [1]. Видання пов'язане із А. Бачинським лише тим, що було офіційно ним схвалене і підтримане, але насправді є передруком одного із видань Г. Тарковича. Перший майбутній єпископ Пряшівської єпархії з 1803 р. працював цензором слов'янської літератури [9, с 39-43].

Патріотичною спрямованістю вирізняється діяльність мукачівського єпископа Василія Поповича (1796-1864 рр.), який за своє 27-річне владицтво видавав 26 послань та розпоряджень, які стосувались різних сторін душпастирського життя, від національного, релігійного до побутових стосунків селян у віддалених гірських селах. За свідченнями очевидців В. Попович уболівав за надання закарпатському духовенству можливості навчатись рідною мовою, з цією метою ініціював створення спеціального фонду підтримки освіти [8, с. 378 - 395].

В період Чехословацької Республіки діяльність греко-католицьких владик змінила напрямок. Австрійський, а згодом австро-угорський імперіалізм визнавав церковну владу за опору державності. В умовах демократичної ЧСР було надано рівні права для національно-конфесійного розвитку усіх громадян. Греко-католицька церква опинилася у вирі боротьби за власне місце в конфесійному пейзажі та визнання національних прав українців, зокрема права на освіту. У 1924-1931 pp. Мукачівську греко-католицьку єпархію очолював єпископ П. Гебей, адміністратором Пряшівської єпархії у 1922-1926 pp. був єпископ Д. Нярадій, та у 1926-1940 pp. П. Ґойдич.

Об'єднавши свої зусилля з монахами Чину Св. Василія Великого С. Решетилом та П. Буликом єпископи сприяли утвердженню рідної мови різними методами: українська стала офіційною мовою грецької церкви, богослужіння проводились по-українськи, організовувались католицькі акції, навчали вірників, розробляли методичні посібники для духовенства, друкували українські підручники. Чехословацькими урядовцями активна культурно-освітня діяльність греко- католицького духовенства розглядалась як загроза цілісності республіки [8, с. 139-141].

Висновки... Боротьба українців за національну самовизначеність і незалежність на історичних землях Закарпаття тісно пов'язана із культурно-освітньою діяльністю греко-католицької церкви. Прагнучи прислужитись рідному народу релігійні лідери, мукачівські єпископи спирались на етнічний патріотизм. Під їх керівництвом єпископів до боротьби за утвердження української мови залучилось греко-католицьке духовенство та вірники Мукачівської греко-католицької єпархії. Негатив створював тиск з боку владних кіл та представників інших конфесій, єпископам вдалося єпархії трансформувати греко-католицьке духовенство в національну еліту, а вірники отримали змогу зрозуміти зміст літургічних обрядів та комунікувати живою рідною мовою. Поєднання різноманітних аспектів етнічної ідентифікації -- греко-католицької віри, рідної мови, народної культури, національної школи та спільної території формувало національне самоусвідомлення українців Закарпаття.

До перспективних напрямків досліджень у даній сфері відносимо аналіз педагогічної діяльності релігійних об'єднань на Закарпатті.

католицький освітній закарпатський

Список використаних джерел і літератури

1.Бібліа. Сиречъ книги священного писания Ветхого и нового Завъта: у п'яти томах, Т 1. Буда. 1804. 381 с. / Bibliia. Syrech knyhy sviashchennoho pysanyia Vetkhoho y novoho Zavita (Bible. The True Book of the Sacred Letter of the Old and New Testaments'): u piaty tomakh, T 1. Buda. 1804. 381 p. [in Ukrainian].

2.Волошин А. О письменном язиці подкарпатських русинов // Августин Волошин /Твори / Упорядкування, передмова, підготовка текстів та примітки Олекси Мишанича і Павла Чучки. Ужгород: «Гражда»,1995. С. 186-- 198. / Voloshyn A. O pysmennom yazytsi podkarpatskykh rusynov (About the Written Language of Subcarpathian Rusyns) // Avhustyn Voloshyn /Tvory / Uporiadkuvannia, peredmova, pidhotovka tekstiv ta prymitky Oleksy Myshanycha i Pavla Chuchky. Uzhhorod: «Hrazhda», 1995. pp. 186-198. [in Ukrainian].

3.Лелекачъ Н. Мункачевска богословска школа (1744 -- 1776). Унгваръ: Друкарня Подкарпатского Общества Наук, 1943. 24 с. / Lelekach N. Munkachevska bohoslovska shkola (1744 -- 1776) (Mukachevo Theological School (1744 - 1776)), Unhvar: Drukarnia Podkarpatskoho Obshchestva Nauk, 1943. 24 p. [in Ukrainian].

4.Лучкай М. Історія карпатських русинів: У шести томах. Т. IV. Історія мукачівської єпархії, написана Михайлом Лучкаєм. Ужгород: «Видавництво «Закарпаття», 2011. 472 с. / Luchkai M. Istoriia karpatskykh rusyniv (History of Carpathian Rusyns): U shesty tomakh. T. IV. Istoriia mukachivskoi yeparkhii, napysana Mykhailom Luchkaiem. Uzhhorod: «Vydavnytstvo «Zakarpattia», 2011. 472 p. [in Ukrainian].

5.Мицюк О. Нариси з соціяльно-господарської історії угорської нині Підкарпатської Руси. Т. II: доба феодально-кріпацька (від другої чверти XVI до половини ХІХ) з 18 малюнками. Прага: Друкарня Р. Грдлічки, 1938. 392 с. / Mytsiuk O. Narysy z sotsiialno-hospodarskoi istorii uhorskoi nyni Pidkarpatskoi Rusy (Essays on the Socio-Economic History of the Hungarian Subcarpathian Rus). T. II: doba feodalno-kripatska (vid druhoi chverty XVI do polovyny XIX) z 18 maliunkamy. Praha: Drukarnia R. Hrdlichky, 1938. 392 p. [in Ukrainian].

6.Мозер М. Карпаторуська мовно-культурна тожсамість: погляд з Галичини (1772-1850 pp.). Вінниця: Нова Книга, 2011. 397 с. / Mozer M. Karpatoruska movno-kulturna tozhsamist: pohliad z Halychyny (1772-1850 pp.) (Carpatho-Ruthenian Linguistic and Cultural Identity: a View from Galicia (1772-1850)), Vinnytsia: Nova Knyha, 2011. 397 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru