Структура культуроохоронної концепції освітньої діяльності В. Щепотьєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТРУКТУРА КУЛЬТУРООХОРОННОЇ КОНЦЕПЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВОЛОДИМИРА ЩЕПОТЬЄВА

Юлія Гринь, м. Полтава

АНОТАЦІЯ

щепотьєв етнограф український освітній

У статті розкриваються концептуальні засади освітньої діяльності В. Щепотьєва (1880-1937рр.) - професора української літератури та мовознавства, мистецтвознавця, етнографа, архівіста, митця, громадського діяча доби українського відродження початку ХХ століття. Представлено результати дослідження автором педагогічних поглядів та освітньої діяльності вченого, обгрунтовано структуру його культуроохоронної педагогічної концепції, яка включає п'ять складників: цільовий, теоретико-методологічний, змістовий, методичний і праксеологічний.

Ключові слова: В. Щепотьєв, культуроохоронна концепція, складники культуроохоронної концепції (цільовий, теоретико-методологічний, змістовий, методичний, праксеологічний).

ANNOTATION

Structure of cultural protection concept of educational activity by V. А. Shchepotiev

Yuliia Hryn

Keywords: V. Shchepotiev, pedagogical views, educational activity, structure of culture protection pedagogical conception (purposeful, theoretical and methodological, content, method, praxeological components).

Постановка проблеми. Концептуальні засади реформування освіти констатують важливість реформування освіти на засадах національних і європейських цінностей, діалогу культур, переосмислення досвіду й досягнень попередніх поколінь, персоніфікації української історико-педагогічної думки, що спонукає до виваженого й неупередженого аналізу спадщини педагогів минулого. Однією з визначних персоналій в історії національної освіти був Володимир Олександрович Щепотьєв (1880-1937 рр.) - перший ректор Полтавського інституту народної освіти (ІНО), літературознавець, мовознавець, етнограф, архівіст, митець і громадський діяч.

Аналіз досліджень і публікацій. Педагог увійшов у історію України як активний учасник національно-культурного руху епохи українського ренесансу початку ХХ століття, про що наголошують у своїх працях В. Андрієвський, Л. Бабенко, М. Лазорський, С. Наріжний, В. Ревегук, П. Ротач, М. Рудинсь- кий, С. Сірополко, Ю. Шаповал, В. Щербаківський, побіжно вченого згадують в історичних дослідженнях із проблем українізації та політичних репресій наукової й мистецької інтелігенції (О. Бажан, А. Киридон, Н. Литвин, Р. Ніконова та ін.). Доробок B. Щепотьєва належно оцінено сучасними філологами (І. Бажинов, В. Бездрабко, О. Данилевська, А. Дяченко, М. Жовтобрюх, C. Чернявська, С. Яворська та ін.), фольклористами (А. Гуменюк, О. Дей, Р. Кирчів, М. Марченко, Д. Ревуцький, Т. Шевчук та ін.), архівістами (І. Бутич, В. Максаков, І. Матяш, Т. Пустовіт, І. Симоненко та ін.), мистецтвознавцями (Н. Грицюк, Л. Івахненко, А. Литвиненко, В. Ханко та ін.). Аналіз стану розробки досліджуваної проблеми свідчить про те, що, незважаючи на інтерес до постаті вченого, дотепер не осмислено педагогічний аспект наукової та творчої спадщини В. Щепотьєва.

Мета статті - презентувати результати дослідження педагогічних поглядів та освітньої діяльності В. Щепотьєва, обґрунтовані нами в культуроохоронній концепції вченого.

Виклад основного матеріалу. Цілісний аналіз наукової та творчої спадщини В. Щепотьєва та його багатогранної діяльності дали нам змогу обґрунтувати культуроохоронну концепцію вченого в єдності п'яти її складників, сутність яких ми розкриємо нижче (див. таблицю 1).

Провідна ідея педагогічної концепції В. Щепотьєва надзвичайно актуальна в сьогоденній Україні, бо на початку ХХ століття в добу національно-визвольних змагань українська інтелігенція вирішувала аналогічні соціокультурні та педагогічні проблеми. Вчений був переконаний, що без збереження, розвитку та популяризації української культури як органічної частини світового надбання неможливо сформувати в молодого покоління національної свідомості. Рідна культура повинна стати засобом виховання, змістом навчання, середовищем, у якому зростає особистість, предметом її піклування і творчих зусиль. Звідси мета освіти - формування в молодого покоління національної свідомості засобами української культури, за яку воно несе відповідальність перед нащадками. Досягнення мети передбачало вирішення таких завдань: 1) цілеспрямоване вивчення української культури, яка складає ядро змісту освіти молодого покоління на всіх етапах навчання; 2) патріотичне виховання особистості [4]; 3) розвиток в учнів і студентів відповідальності за збереження кращих надбань вітчизняної культури; 4) підготовка молодого покоління до здійснення культуроохоронної діяльності.

Таблиця 1. Культуроохоронна концепція діяльності В. Щепопьєва

Теоретико-методологічний складник педагогічної концепції В. Щепотьєва включав методологічні твердження, принципи формування національної свідомості молодого покоління засобами української культури та педагогічні умови успішної реалізації культуроохоронної концепції (див. табл. 1). У пропонованій статті ми детально не зупинятимемося на змісті названого компоненту, бо його описано в нашій попередній публікації [3].

Аналіз науково-педагогічної та творчої спадщини В. Щепотьєва дав змогу вирізнити змістовий складник його культуроохоронної концепції, стрижнем якого була українська культура: мова, література, фольклор, історія педагогіки, історія України, музичне та театральне мистецтва, православна релігія. Вчений збагатив українську культуру власними дослідженнями української мови. Так, у співавторстві з О. Бузинним він написав один із перших підручників для слухачів курсів української мови «Практичний курс діловодства українською мовою», 1924 р. М. Йогансен у своїй рецензії наголошував на позитивних моментах праці (структура підручника, бездоганність основ граматики, наявність списку слів, що є й у російській мові, але з іншим значенням; алфавітної фразеології тощо) і констатував, що він «від усіх найкращий» [6, с. 260]. Крім того, літературознавець є автором «Розмов про українських письменників» у 2-х частинах (1918, 1919 рр.), які, за свідченням сина, послуговувалися для майбутніх учителів за підручники з української літератури протягом 1920-х років. Він оприлюднив численні статті про письменників (О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Гоголь, В. Короленко, І. Котляревський, Панас Мирний, Г. Сковорода, В. Стефаник, А. Стороженко, А. Тесленко, Т. Шевченко та баг. ін.), де проаналізовано невідомі архівні документи й матеріали.

В. Щепотьєв усвідомлював, що українська мова постійно розвивається, тому цілеспрямовано досліджував «творчість сьогоднішнього дня» («Усні документи нашого часу», 1928 р.) та боровся за чистоту рідного слова особливо серед учнів («Мова наших школярів», 1927 р.).

На особливе слово заслуговують фольклорні та етнографічні дослідження професора: «Народные песни, записанные в

Полтавской Губернии», 1915 р., «Старечі прохання» та баг. ін. (більш детально див. нашу статтю [1]).

У змісті педагогічної концепції професора значне місце належить вітчизняному й світовому мистецтву, музичному й театральному. Протягом життя він вивчав і пропагував творчість фундатора професійної української музичної культури та освіти М. Лисенка. За свідченням В. Андрієвського, вчений написав про нього першу в Україні наукову роботу «Славний музика Микола Лисенко (його життя та праця)» у 1913 р. під псевдонімом В. Будищанець. Він переклав українською мовою 157 хорів і романсів світової класики, а також 4 опери (С. Монюшко «Галька», 1920 р., Ш. Гуно «Фауст», 1919 р., Р. Леонкавалло «Паяци», 1919 р., Е. Вольф-Феррарі «Мадоннине намисто», 1925 р.), які до початку 1930-х років виконувалися на сценах Полтавського та Харківського театрів.

В. Щепотьєв є автором оригінальних творів різних жанрів: 103 пісні та романси, музичні сценки, ігри, музика до дитячих п'єс та ін. Зауважимо, що результати власної творчої діяльності педагог упроваджував у зміст професійної підготовки майбутніх учителів, музикантів і акторів; у зміст літературної, філологічної та музичної освіти школярів; а також у ході національного, патріотичного, морального, естетичного, музичного, сімейного виховання молодого покоління.

Як кандидат богослов'я і вихованець Санкт-Петербурзької духовної академії В. Щепотьєв не міг не включити до змісту освітньої діяльності православної релігії - «найвищої з релігій». Його перу належать ґрунтовні богословські статті, зокрема «Главные темы религиозно-песенного творчества украинского народа в христианский период» (1910 р.), яку високо оцінив М. Грушевський у фундаментальній праці «Історія української літератури» [5, с. 188]. Учений розробив навчальні плани для пастирської школи та псаломщицьких курсів, які не втратили свого значення для вдосконалення сучасної релігійної освіти.

Методичний складник охоплює методи та форми освітньої діяльності вченого. Проведене дослідження дозволило систематизувати методи за двома групами: 1) педагогічні методи (словесні, наочні, практичні, стимулювальні, активні методи);

2) наукові методи - теоретичні, дослідницькі (етнографічно- пошукові, методи роботи з художнім текстом; архівознавчі).

Установлено, що В. Щепотьєв у освітній діяльності застосовував дві групи організаційних форм: 1) педагогічні (форми навчання, виховання, професійної підготовки, культурно - просвітницької, громадської та організаційної роботи); 2) наукові форми. Особливістю методики В. Щепотьєва було домінування словесних методів; поєднання традиційності й інноваційності; синтез педагогічних та наукових форм і методів освітньої діяльності (див. нашу статтю [2]).

Змістом праксеологічного складника педагогічної концепції В. Щепотьєва є культуроохоронна діяльність - особливий вид соціокультурної активності особистості, який передбачав пошук, виявлення, збір, вивчення, наукове дослідження, упорядкування, систематизацію, збереження, популяризацію, розвиток і творення культурних цінностей. Її суб'єкт - високопрофесійна науково- педагогічна інтелігенція, яка організовувала культуроохоронну діяльність учнівської молоді.

Доведено, що Полтавський ІНО був культуроохоронним навчально-виховним центром регіону. Для реалізації його культуроохоронної функції важливе значення мали:

* кадрове, наукове, методичне та матеріально-технічне забезпечення навчального процесу;

* активізація наукової діяльності студентів і викладачів через друковані органи («Записки Полтавського ІНО», «Іновець»), зв'язок навчального закладу з провідними науковими установами країни, державними установами (музеї, архіви, бібліотеки, театри тощо) і громадськими організаціями;

* створення належних матеріальних умов для викладачів і студентів;

* впровадження гнучкої системи організації навчання студентів (підготовчі курси, робочі факультети, поєднання навчання з виробничою працею, навчання за гнучким графіком, індивідуально-консультативна робота викладачів із студентами тощо);

* реалізація принципів демократизму через колегіальне вирішення актуальних проблем діяльності вищого навчального закладу (вчена рада й органи студентського самоврядування);

* єдність теоретичної і практичної підготовки, де перевага надавалася останній (студенти проходили політико-освітню, педагогічну, фольклорну, архівну, діалектологічну практики);

* організація потужної позааудиторної культуроохоронної роботи (архівні та краєзнавчі гуртки, робота в музеях, етнографічні експедиції, екскурсії, культуроохоронна громадська діяльність тощо).

Педагогічна концепція В. Щепотьєва реалізовувалася в його багатогранній освітній діяльності, яка загалом мала культуроохоронний характер, була спрямована на віддане служіння українській культурі задля формування національної свідомості молодого покоління.

ВИСНОВКИ

Отже, обґрунтовано культуроохоронну концепцію освітньої діяльності В. Щепотьєва, основна ідея якої - служіння українській культурі.

Культуроохоронна педагогічна концепція вченого органічно поєднувала такі складники: 1) цільовий (мета освіти - формування в молодого покоління національної свідомості засобами української культури, за яку воно несе відповідальність перед нащадками); 2) теоретико-методологічний (концепція вченого ґрунтувалася на культурологічному підході; принципах народності, культуровідповідності, демократизму, гуманізму, емоційності; реалізувалася за умов усвідомлення науково- педагогічною інтелігенцією своєї культуроохоронної місії; залучення учнівської молоді до культуроохоронної діяльності; розширення мережі культуроохоронних державних закладів і громадських організацій); 3) змістовий складник (українська культура); 4) методичний (єдність педагогічних і наукових методів; найрізноманітніших форм організації освітньої діяльності); 5) праксеологічний складник (культуроохоронна освітня діяльність, суб'єктом якої була науково-педагогічна інтелігенція, а культуроохоронним регіональним центром - Полтавський ІНО).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гринь Ю. М. Етнографічна діяльність В. О. Щепотьєва / Ю. М. Гринь // Імідж сучасного педагога. - 2006. - № 2 (61). - С. 24-27.

2. Гринь Ю. М. Методичний складник культуроохоронної педагогічної концепції В. Щепотьєва / Ю. М. Гринь, О. О. Лобач // Естетика і етика педагогічної дії : зб. наук. пр. / Ін-т пед. освіти та освіти дорослих НАПН України; Полтав. нац. пед. ун-т імені В. Г. Короленка; гол. ред. М. І. Степаненко. - Київ; Полтава, 2016. - Вип. 14. - С. 107-114.

3. Гринь Ю. М. Аналіз теоретико-методологічних основ культуроохоронної педагогічної концепції В. Щепотьєва / Ю. М. Гринь, О. О. Лобач // ScienceRise: Pedagogical Education. - 2017. - № 2 (10). - С. 9-13.

4. Гринь Ю. М. Патріотичне виховання молодого покоління в освітній діяльності та творчій спадщині Володимира Щепотьєва (1880-1937 рр.) / Ю. М. Гринь // Potrzeby czlowieka wspolczesnego i ich zaspokajanie. - Stalowa Wola: Wydawnictwo Diecezjalne i Drukamia w Sandomierzu, 2013. - S. 171178.

5. Грушевський М. C. Історія української літератури : в 6 т. 9 кн. Т. 4. Кн. 1 / М.С. Грушевський ; упоряд. О. М. Таланчук ; приміт. C. K. Росовецького. - Київ : Либідь, 1994. - 336 с. («Літературні пам'ятки України»).

6. Йогансен М. Рец. на кн.: Бузинний О., Щепотьєв В. Практичний підручник діловодства вкраїнською мовою. - [Харків ; Київ : Книгоспілка, 1924. - 84 с.]/ М. Йогансен // Червоний шлях. - 1924. - № 1-2. - С. 259-260.

REFERENCES

1. Hryn, Yu. M. (2006). Etnohrafichna diialnist V. O. Shchepotieva [Ethnographic activity of V. O. Shchepotyev]. Imidzh suchasnoho pedahoha, 2 (61), 24-27.

2. Hryn, Yu. M., Lobach, O. O. (2016). Metodychnyi skladnyk kulturookhoronnoi pedahohichnoi kontseptsii V. Shchepotieva [Method component of the culture protection pedagogical conception of V. Schepotiev]. Aesthetics and ethics of pedagogical action, 14, 107-114.

3. Hryn, Yu. M. Lobach, O. O. (2017). Analiz teoretyko-metodolohichnykh osnov kulturookhoronnoi pedahohichnoi kontseptsii V. Shchepotieva [The analysis of theoretical and methodological foundations of culture protection pedagogical conception of V. Shchepotiev]. ScienceRise: Pedagogical Education, 2 (10), 9-13.

4. Hryn, Yu. M. (2013). Patriotychne vykhovannia molodoho pokolinnia v osvitnii diialnosti ta tvorchii spadshchyni Volodymyra Shchepotieva (1880-1937) [Patriotic education of the younger generation in the educational activity and creative heritage of Volodymyr Shchepotiyev (1880-1937)]. Potrzeby czlowieka wspolczesnego i ich zaspokajanie. Stalowa Wola: Wydawnictwo Diecezjalne i Drukarnia w Sandomierzu, 171-178.

5. Hrushevskyi, M. C. (1994). Istoriia ukrainskoi literatury (Vols 6 /9, Vol 4 /1). Kyiv: Lybid, 336.

6. Iohansen, M. (1924). Retsenziia na knyhu: Buzynnyi, O., Shchepotiev, V. Praktychnyi pidruchnyk dilovodstva vkrainskoiu movoiu [Review of the book: Buzynny, O., Shchepotiev, V. Practical textbook of case studies in the Ukrainian language]. Chervonyi shliakh, 1-2, 259-260.

Размещено на Allbest.ru