Дослідження античної історії у працях вчених університету ім. Св. Володимира

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Проведено аналіз наукових робіт Ю. Кулаковського та М. Бубнова щодо античної історії та здійснена спроба розкрити внесок учених у розвиток історичної науки. Автором акцентовано на ряді важливих питань, розглянутих Ю. Кулаковським у працях з історії Стародавнього Рима, зокрема, історичний розвиток міста від часу заснування та до падіння Західної імперії у 476 р. н.е. Визначено джерельну базу досліджень. Визначено новизну теорії Кулаковського, за якою виникнення Риму пов'язане із синойкізмом, та новизну гіпотези щодо сабінського походження латинів. Певний інтерес становить дослідження вченим термінів «померій» та «аборигени». Зазначено, що окремої уваги заслуговує дослідження істориком підвалин імператорської влади, реформ військової організації Марія, реформ диктатори Сулли, військової реформи Октавіана Августа тощо.

Ключові слова: антична історія, Стародавній Рим, курія, синойкізм, триби, народні збори, римляни, етруски, паходженняРиму, влада імператора, реформиМарія, Сулли, ОктавіанаАвгуста.

Annotation

In the article professors' J. Kulakovsky and N. Bubnov scientist works about ancient history have been analyzed and attempt has been made to spread the contribution of scientists in the development of historical science. The author has singled out a number of important issues which J. Kulakovsky has considered in the works about the history of the ancient Rome, in particular, historical development of the city from the time of the foundation till the falling of the Western empire in 476 у. В. C. The sources of the scienticific researches have been defined. Afocus on novelty of Kulakovsky's theory concerning communication about appearance of the Rome and sinocism. Novelty of the hypothesis concerning an origin latinsfrom sabins is designated. The research terms «Pomery» and «natives» has a certain interest. The studying by historian the bases of emperor's power, Mariy's reforms concerning military organisation, reforms of dictator Sulla, military reform of Oktavian Augustetc. deserves special attention.

Keywords: ancient history, ancient Rome, curia, sinocism, tribes, people's congress, Romans, etruscans, the origin of the Rome, emperor's authority, reforms of Mariy, Sulla, Octavian August.

Викладачі Київського університету Святого Володимира, такі якП. Ардашев, В. Більбасов, М. Бубнов, Ю. Кулаковський, Ф. Міщенко, В. Піскорський, Т. Флоринський, Ф. Фортинський, А. Ясинський тощо зробили вагомий внесок в розвиток історичної науки. В 1863-1919 рр. ними було видано десятки наукових праць, присвячених питанням всесвітньої історії, зокрема, античності, Візантії, західних та південних слов'ян, Росії, країн Західної Європи тощо.

В даній статті, Ґрунтуючись на результатах аналізу видань істориків вищого навчального закладу, автор здійснив спробу розкрити їхній внесок у розвиток історичної науки, зокрема, античної історії.

Вивченням діяльності вчених-антикознавців займалися А. Пучков, Л. Матвеева, Е. Фролов, А. Шофман, С. Шестаков тощо. Так, Е. Фролов вважав, що Ю. Кулаковський у роботі «К вопросу о начале Рима» спробував висловити незгоду з власним вчителем Момзеном з приводу багатьох питань, зокрема, щодо перебування Риму під владою етрусків [1, с. 302]. Велике значення має стаття А. Домановського «Два погляди Юліана Кулаковського». Автором було зроблено порівняльний аналіз робітА. Пучкова «Юлиан Кулаковский и его время: Из истории антиковедения и византинистики в России» та Л. Матвеєвої «Юлиан Кулаковський». В першій праці використано переважно біографічний підхід на відміну від іншої, де відтворено образ історика як вченого на основі максимального використання його наукової спадщини [2, с. 332].

Дослідження численних наукових розвідок викладачів університету є актуальним, оскільки щоразу дозволяє виявляти досі невисвітлені питання, що представляють певний інтересі.

Цінною з точки зору вагомості внеску Ю. Кулаковського в розвиток історичної науки, є праця з історії Стародавнього Риму «Древнейший период римской истории», видана 1884 р. Учений, надавши характеристику переказів про найдавніші часи, розглянув твір Гілберта. На думку дослідника, значення твору полягає в «спробі самостійного аналізу історії Риму царського періоду» [3, с. 4]. Одним з перших науковець зазначив, що основою теорії Гілберта стали ідея синойкізму відносно Рима та перекази про сімох царів [3, с. 5-6].

Аналіз роботи німецького вченого, проведений Ю. Кулаковським, становить надзвичайний інтерес Так, науковець звернув увагу на висновок Гілберта, який взяв за основу сагу про двох близнюків Ромула та Рема, щодо існування на північній частині Палатинського пагорба двох общин з однаковим походженням [3, с. 9]. Кулаковський також вважав сумнівним свідчення про культ Геркулеса та Люперкалії [3, с. 11].

Гілбертом було встановлено існування поселення Велії, яке містилося на північному сході від Палатинського пагорба. Але ним не було надано жодного значення гіпотезі стосовно ототожнення трьох курій Veliensis, Velitia та Foriensis з общинами та назви Populus Romanus Quirites з їхнім населенням, оскільки в джерелах немає вказівок з приводу цього [3, с. 13-14].

Кулаковський констатував хибність гіпотези Гілберта про дуалізм північно-західної частини Палатина. Вчений аргументував свій висновок, по-перше, тим, що гіпотезі заперечують топографічні дані, а по-друге, він вважав слабким припущення Гілберта щодо подвійності засновників Рима, оскільки «епонімів міста двоє, але володарює в ньому лише один, така сага» [3, с. 15]. бубнов античний рим синойкізм

Становить певний інтерес праця Кулаковського «К вопросу о начале Рима», видана у 1888 р., де автор проаналізував та порівняв перекази щодо царського періоду історії Рима за творами Цицерона, Лівія та Діонісія. Вчений встановив, що мета подання матеріалів стародавніми істориками відрізнялися. Так, Цицерон прагнув лише надати огляд закладів, а інші висвітлювали історію в точній хронологічній схемі з фактичними подробицями, однак із суттєвими відмінностями у викладі.

Заслуговують на увагу сумніви дослідника щодо достовірності вище зазначеного матеріалу, які Кулаковський Грунтував на науковому методі вивчення римської історії, засновником якого був німецький історик Нібур [4,с. 12].

Висвітлення Кулаковським теорії, за якою виникнення Риму пов'язане із синойкізмом, позначене новизною. На його думку, така гіпотеза неправдоподібна, оскільки її поява - «результат безпосереднього використання даних традицій для поновлення історії». Стародавні вчені, довіряючи переказам про утворення міста за рахунок самостійних частин - триб, не розглянули питання стосовно появи третьої [4, с. 21-24].

Науковець розглянув походження переказу та факти, які стали його підґрунтям. Надаючи стислу схему вище згаданої легенди, автор охарактеризував її виклади у творах зазначених стародавніх авторів, а також Плутарха [4,с. 26-28].

Одним з перших Кулаковський спробував виділити достовірні відомості із переказів. Так, посилаючись на археологічні джерела та на топографічні й кліматичні умови регіону, він надавав певне значення відомостям джерел щодо заснування міста на пагорбі Палатин [4, с. 36-37]. Також дослідник наголосив на непричетності греків та розкритикував римських учених, які вважали цей міф правдоподібним [4, с. 45].

Науковцем, серед іншого, було проаналізовано питання стосовно уявлень стародавніх римлян. Як вважав учений, вони зображували заснування міста у формі колоній, Ґрунтуючись на наступних фактах: лімітація, визначення меж міської території, організація політичного устрою та встановлення відносин із митрополією тощо. Також вчений вказував на латинське походження Риму [4, с. 52-53].

Певний інтерес становить дослідження вченим померія як доказу гіпотези щодо заснування міста. Так, Кулаковським було надано декілька тлумачень цього терміну. На його думку, правильне визначення надав Лівій, зазначивши, що це була зовнішня міська смуга, яка для Рима мала лише сакральне значення.

Одним з перших історик, базуючись на відомостях про правління царя Латина, під час якого прибув Еней - очільник вцілілих троянців, зробив висновок про походження римляни від племені аборигенів [4, с. 70]. Дослідник приділив суттєву увагу вивченню терміна «aborigines». Він підкреслив, що переважна більшість стародавніх учених вважала це назвою племені. На думку Кулаковського, дане поняття існувало вже в першій чверті III ст. до н.е. та греки дізналися про нього від римлян [4, с. 73-74].

Досить детально Кулаковським було проаналізовано уявлення про аборигенів. Учений, спираючись на відомості Діонісія, дійшов висновку, що термін «aborigines» був вжитий ще до появи історичної літератури в Римі; греки ж надали йому значення етнічного [4, с. 82].

Неабияку цінність має зауваження дослідника про те, що саме розвиток римської літератури під впливом грецької призвів до появи наукових домислів щодо еллінського походження місцевого населення.

Кулаковський надавав певне значення висловлюванню, згідно якого м. Курес, яким правив цар Тит Тацй, після об'єднання римлян з племенами сабінів існувало як самостійна община. Окрім цього, науковець вважав, що розповідь про цього володаря тісно пов'язана із переказами про Ромула та початкової історії Риму [4, с. 99-100].

Новиною стала гіпотеза Кулаковського, за якою латини мали сабінське походження. Вчений, на підтвердження своєї думки, указав на елементи переказу, які стали підґрунтям образів Тація та другого царя Рима - Нуми. В якості доказу ним були наведені легенди про спорудження храму Діани на Авентині, про засновника м. Курес та про святилище богині Феронії [4, с. 103-104].

У праці міститься багато матеріалу стосовно дослідження зв'язків римлян з етрусками. Так, Кулаковський поставив питання про походження третьої триби. На основі свідчень вчений дійшов висновку, що вождь Целас Вібенна не був союзником римлян, а його діяльність стала підґрунтям переказів про походження міста [4, с. 112].

Автор висловив припущення щодо перебування Риму під владою етрусків протягом певного часу, що відрізнялося від легенди, за якою у цей період головували місцеві очільники. На основі свідчень Діонісія та Лівія, а також археологічних джерел, науковець дійшов висновку, що останні царі, які мали етруське походження, були чужоземними володарями і в той самий час місто стало центром їхньої держави [4, с. 138-140].

Іншою, не менш важливою з точки зору оцінювання внеску Ю. Кулаковського в розвиток історичної науки, є праця вченого «Римское государство и его армия в их взаимоотношении и историческом развитии», видана у 1909 р. Дослідником надав характеристику історичного розвитку Риму, починаючи з часу його заснування та закінчуючи падінням західної імперії.

На думку вченого, правдивість відомостей про діяльність першого царя Ромула полягає в тому, що Рим був споконвіку містом, яке розпочало власну історію як новий центр політичного життя. У роботі автором окреслено тогочасний державний устрій, основою якого був стародавній родовий побут. Також вчений в якості доказу розширення володінь країни вказав на свідчення про будівництво укріплень, які приписувались шостому володарю Рима Сервію Тулію [5, с. 4-5].

Науковець підкреслив, що після встановлення республіканського режиму було укладено союз між Римом, общинами Лаціуму та сусіднім племенем - терниками. Союз став основою для об'єднання та подальших територіальних надбань. Автором було також наголошено, що в середині IV ст. римляни досягли панівного становища та саме на цей час припадає поява класу аристократів [5, с. 7].

Дослідником зазначено, що внаслідок протистояння Рима та Карфагена в другій половині III ст. до н.е. було захоплено значну частину Іспанії, а Македонія, у свою чергу, була втягнута у конфлікт, що дало привід латинам втручатися у політичні справи грецьких держав. Так, внаслідок сприятливих обставин в період з кінця III - другої половини II ст. до н.е. римлянам вдалося суттєво розширити свої володіння.

Проаналізувавши відомості Полібія з приводу військової організації, автор розглянув реформ Марія, які, на його думку, мали важливе значення та полягали в наступному: певного часу кожен бажаючий незалежно від класової приналежності міг вступати до лав збройних сил; присягу мали складати на строк проходження військової служби; чисельність легіону мала скласти до 6000 осіб. Проте, як зазначено в праці, на керівних посадах залишалися представники аристократії. Також привертає увагу думка Кулаковського, що початком великої революції стало втілення в життя реформи диктатора Сулли, за якою лідер держави - консул усувався від головнокомандування [5, с. 10-11]. Як вважав автор, суть реформи полягала в намаганні римського війська об'єднатися під владою однієї особи, одночасно підтримуючи відносини з аристократами. Імператор мав залишатися головнокомандувачем навіть після повернення до Рима та мати військову охорону.

У праці Кулаковський розглянув також військову реформу Октавіана Августа, відповідно до якої була зменшена чисельність військ на сході; після звільнення легіонери отримували земельні наділи на території Італії; строк військової служби мав скласти спочатку 16 років, а згодом був доведений до 20 років. Учений вказав на наявність допоміжної армії, яка підпорядковувалася начальникам легіонів, та акцентував увагу на існуванні зв'язку сенаторської та військової кар'єри до середини III ст. н.е. [5, с. 13-14].

На думку дослідника, слабким місцем нового ладу стала відсутність відповідних законів, які могли б визначити спадковість влади імператорів та її династичний характер. Автор позиціонував імператорську владу як тимчасову, що, у свою чергу, призвело до протиріччя між дійсністю та теорією. Також Кулаковський акцентував, що грошові дарунки військовим від володарів були ніби платою за можливість отримати владу і нагадуванням імператорам, що джерелом їхньої влади були саме військові [5, с. 15].

Певний інтерес становить висвітлення Кулаковським періоду І-ІІІ ст. Учений зазначив, що в цей час мали місце конфлікти військових через претендентів на посаду імператора. На його думку, в другій половині III ст. н.е. внутрішні протиріччя іноді підривали єдність держави, що призводило до територіальних втрат [5, с. 17].

Не менш важливим є дослідження тогочасних корінних змін військової організації. Науковець зазначив, що чисельність легіону не перебільшувала двох тисяч осіб; очільником легіону був трибун; було скасовано розподіл посад за походженням; через необхідність частих походів зник зв'язок між армією та місцем її постійного знаходження; поступово відбувалася варваризація. Автор підкреслив, що потреба у найманцях з представників сусідніх племен з часом стала систематичною. Як приклад Кулаковським наведено одну з вимог мирного договору, укладеного імператором Марком Аврелієм із сарматами, щодо надання йому 8 тисяч осіб [5, с. 18]. Учений також наголосив, що внаслідок постійних воєн із германцями, окрім зміни характеру та складу римських військ, з'являлися нові поселення полонених.

Кулаковський, зазначивши зміни у командному складі та перетворення прикордонників у військових поселенців, а також укладання союзних угод із сусідами, вказав, що розкладання державних принципів у військах посилилося у другій половині IV ст., коли на територію імперії почали проникати цілі племена [5, с. 22]. Так, представники германських найманців поріднювалися з родичами римських володарів. Як приклад у праці наведено історію вандала Стиліхона, який після смерті імператора Феодосія у 395 р. став Магістром військ на заході. На думку автора, загибель полководця внаслідок заколоту з ініціативи опозиції поклала початок агонії Західно-римської держави. Дослідник указував, що її територія залишалася романською завдяки домінуванню місцевого населення, а ідея єдиного римського імператора, лідера християнського світу, продовжувала існувати до початку IX ст. [5, с. 27].

Велику цінність для пізнання історії Стародавнього Риму має праця М. Бубнова «Римское вече на кануне падения республики», видана у 1892 р. На думку дослідника, римське віче, яке було «серцем» громадської общини, наприкінці республіканського періоду не відповідало тодішнім реаліям. Саме тому представниками общини було введено посаду імператора, що поставило їх на один рівень із переможеними народами [6, с. 2-3].

Учений пояснив своє рішення щодо розгляду саме періоду агонії республіки, зокрема, 78-46 рр. до н.е., тобто від часу смерті Сулли до єдиновладдя Цезаря. Саме Суллу науковець вважав першим монархом у Римі. Автор дорікав йому за намагання відстоювати інтереси аристократичної партії, а також за уведення обмеження, яке було скасоване після смерті імператора, для народних зборів лише з метою протидії демократичній партії. Також автор підкреслив, що, починаючи з часів перебування при владі Цезаря, народні збори стали слухняним знаряддям для найбільш впливових осіб, а в часи правління другого імператора Тіберія були повністю йому підпорядковані та підтримували всі його дії [6,с. 4].

Значний інтерес має розгляд Бубновим теоретичної частини опису віче, а саме зовнішніх форм, прав та компетенцій. Науковець, пояснюючи обрання ним руської назви «віче», вказав, що римські збори «по своєму значенню та ролі в державі, своєму становищу відносно царів та римських магістратів становлять явище, аналогічне староруському віче» [6, с. 5]. При цьому автором було вказано і на деякі відмінності між віче та зборами римлян.

У праці проаналізовано стародавню форму народних зборів - по куріях, яка існувала в епоху перехідного періоду від родового побуту до державного. Дослідник стверджував, що курія була найдрібнішою одиницею римської общини; загальна чисельність курій складала біля тридцяти; право голосу мали спочатку лише патриції. Згодом, на його думку, у зборах брали участь лише обрані представники - ліктори.

Учений, розглядаючи іншу форму віче - центуріарну, вважав її виникнення пов'язаним з реформою, яку приписують царю Сервію Тулію і яка була проведена через необхідність закликати плебеїв до військової служби. Автор підкреслив, що хоч держава й була поділена на адміністративні одиниці - триби, вони не мали нічого спільного із родовими трибами. Бубнов також проаналізував іншу реформу, що відбулася 241 р. до н.е. і яку було здійснено через народне повстання, оскільки внаслідок тодішнього розподілу голосів владу отримували лише заможні люди [6, с. 7-8].

Найдемократичнішою формою римського віче, на думку дослідника, були трибні збори, які з'явилися у V ст. до н.е. їхньою метою був захист плебеїв від утисків патриціанських магістратів. Окрім цього, істориком були перелічені й інші форми народних зборів: патриціантсько-плебейська; релігійна; особливі види куріатних та патриціантських коміцій - та наголошено, що «центуріантні коміції та плебейські трибні збори напередодні падіння республіки мали державне значення» [6,с. 10].

Неабиякий інтерес має питання щодо ставлення магістратів та сенату до народних зборів. На думку Бубнова, компетенції римських громадян збільшувалися за рахунок перших двох груп, апогеєм цього розвитку стало III ст. до н.е. [6, с. 10]. З приводу обмежень, застосованих до віче, автором вказано, що вони були пов'язані із необхідністю діяти з ініціативи посадових осіб та з народними релігійними уявленнями. Однак віче мало широкі повноваження у судовій, адміністративній та військовій сферах [6, с. 12].

Перейшовши до розгляду другої частини опису - практичної, науковець одним з перших з'ясував, чи було віче народним самодержавством. Автором зазначено, що лише населення Апеннінського півострова та декількох колоній були римськими громадянами і мали право голосу на зборах у І ст. до н.е. [6, с. 15]. Істориком вказано на способи влади підкорити народні збори такі як підкуп, зловживання вічовою формалістикою в релігійному контексті, красномовство та застосування фізичної сили в усіх її видах та формах, та наведено декілька прикладів з цього приводу.

Досить вагомими є підсумки автора щодо невідповідності народних зборів тодішнім реаліям та необхідності їх заміни на інший орган влади, яким стала посада імператора. Це, у свою чергу, стало новиною лише для громадської общини, оскільки в управлінні іншими провінціями суттєвих змін не відбулося [6, с. 31].

Таким чином, проведений аналіз лише декількох наукових робіт викладачів Київського університету Св. Володимира Ю. Кулаковського та М. Бубнова, створених у період з 1884 р. по 1909 р., свідчить про виявлену ними глибоку зацікавленість питаннями античного періоду всесвітньої історії. Суттєвим результатом наполегливої праці науковців став їхній внесок в дослідження проблем античної історії зокрема та розвиток історичної науки в університету в цілому.

Список використаних джерел

1. Фролов Э. Д. Русская наука об античности: Историограф, очерки. - СПб.: Изд-во СПб ун-та, 1999. - 523 с.

2. Домановський А. М. Два обличчя Юліана Кулаковського / А. Домановський И Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - Харків, 2005. -Т.11.- С.331-345.Кулаковський Ю. А. Древнейший период римской истории / Ю. А. Кулаковский. - К.: Известия университета святого Владимира, 1884. - 18 с.

3. Кулаковский Ю. А. К вопросу о начале Рима / Ю. А. Кулаковский. - К.: В Типографии Императорского университета св. Владимира, 1888. - 154 с.

4. Кулаковский Ю. А. Римская армия и государство в их взаимоотношении и историческом развитии / Ю. А. Кулаковский. - СПб.: Типография Главного Управления Уделов, 1909. - 190 с.

5. Бубнов Н. М. Римское вече на кануне падении республики / М. М. Бубнов. - К.: Известия университета св. Владимира 1892. -32 с.

Размещено на Allbest.ru