Джордж Вашингтон і початок американської революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка

Кафедра нової і новітньої історії

Анотація

Розглядається участь Джорджа Вашингтона у зародках американської революції. Метою статті є дослідження основних передумов боротьби за незалежність США. Особливістю американської революції є те, що вона переслідувала національно-визвольні цілі. Ця революція почалася як боротьба - спочатку мирна, а потім збройна -- з британським колоніальним гнітом. Дослідження розглядає події Першого Континентального конгресу. Серед делегатів конгресу був і Дж. Вашингтон, який відіграв важливу роль в американській революції. У підсумку автор робить висновок, що конгрес прийняв рішення, які неминуче вели до розриву з британською метрополією, а роль Дж. Вашингтона у війні за незалежність, яка була водночас і Американською революцією, можна оцінити дуже високо, вважаючи, що без керівництва та непохитної стійкості Вашингтона революція майже безсумнівно зазнала б невдачі. Дослідження ґрунтується на використанні комплексу загальнонаукових, структурно-функціональних та історичних методів.

Ключові слова: Джордж Вашингтон, революція, США, конгрес, незалежність.

Annotation

Participating of George Washington is examined in the embryos of American revolution. The aim of the article is research of basic pre-conditions of fight for independence of the USA. The feature of American re-volution is that she pursued national liberation aims. This revolution began as a fight-- at first peaceful, and then armed -- with the British colonial burden. Research examines the events of First Continental congress. Among the delegates of congress was and Washington that played an important role in American revolution. In a result an author draws conclusion, that congress made decision, that unavoidable had conduced to the break with the British metropolis, and a role of Washington is in war for independence, that was at the same time American re-volution, it is possible to estimate very highly, considering that without guidance and inflexible firmness of Washington revolution would test failures almost undoubtedly. Research is base on drawing on the complex of scientific, structural-functional and historical.

Keywords: George Washington, revolution, USA, congress, independence.

Сьогодні Джордж Вашингтон відомий як безстрашний лідер і блискучий військовий тактик. Його відвага і хоробрість увійшли в легенди. Пітер Хенріос, автор видання «Портрет Джорджа Вашингтона» відзначає «Більшість з людей бояться смерті, Вашингтон був унікальний в тому відношенні, що не раз стикався зі смертю зберігаючи спокій, що більшості людей здавалося надприродним» [1, с. 133].

У 1765 р. Вашингтон спокійно проживав у Маунт-Верноні, а на американське суспільство насувалася гроза. Згідно з рішенням парламенту, торгувати англійські колонії Північної Америки мали право тільки з Англією, також була заборона вивозу з Америки деяких речей, які виготовлялися в Англії. Звісно, це положення було дуже невигідним для англійських колоній, але їм приходилося приймати це до тих пір, поки колонії мали необхідність у воєнній охороні метрополій. Але після того як було витіснено французів, положення справ помінялося. Республіканські ідеї й демократичний дух населення спочатку виявився у північних колоніях, які стали пильно спостерігати за діями Англії.

Війна з французами в Америці принесла Англії великі витрати, і англійський уряд вирішив прилучити колонії до покриття цих затрат, наклавши мито на деякі товари, що привозилися до Америки із Англії. Тим часом, за англійською конституцію, вводилися прямі і непрямі податки, у колоніях діяло виключно право місцевих законодавчих зборів. Але, не тривожачись цим, британський парламент наклав мито на патоку і цукор, які привозилися у порти Нової Англії, а також у Бостон. Незадовго було накладено мита й на інші товари які привозилися, й було установлено суворий нагляд за контрабандними товарами, якими колонії таємно торгували з французами та іспанцями, на що раніше Англія не звертала уваги. Завдяки цьому велика частина населення країни розорилася, що спричинило невдоволення колоній [2, с. 54].

Від колоній була направлена петиція до короля і парламенту в якій йшлося про скасування податків і мит. Але уряд Англії потребував грошей, тому лише частково взяв до уваги цю петицію. Англійський парламент скасував мита лише на незначну частину товарів, і одночасно було видано відомий акт про гербовий збір, в якому йшлося про те що всі офіційні ділові документи в колоніях необхідно було писати на гербовому папері. Але колонії вирішили виступити проти акту про гербовий збір та не допустити його введення. Тепер проти короля почали виступати не тільки північні колонії, але й південні які раніше були в більшій мірі віддані королю, через те, що там знаходилися великі маєтки англійських аристократів, які покинули їх. У південних колоніях населення не мало бажання відмовитися від своїх особистих прав, які вони отримали завдяки англійській конституції, і не хотіли виконувати всі домагання Англії. Нарешті південь і північ змогли об'єднатися єдиною ціллю [3, с. 86].

Цей акт мав отримати чинність 1 листопада 1765 року. В деяких колоніях населенням були спалені склади де знаходився гербовий папір, населення взяло зброю і чинило прямий опір, парламент опинився в безвихідній ситуації і був змушений скасувати акт про гербовий збір [3,с. 87].

Скасувавши один акт, ними були введені інші мита, а саме на фарбу, картон і чай, які привозили з Англії. Метрополія не брала до уваги права колоній, за якими вони самі могли призначати податки і мита. Населення колоній знало що на петиції парламент не буде звертати уваги, тому треба використовувати і інші засоби, а саме було вирішено не приймати тих англійських товарів, за які стягувалися мита. Цими заходами вони прагнули вплинути на англійських купців щоб ті домоглися в уряду скасування цих мит. Вашингтон взяв активну участь у проведені цих заходів [4, с. 163].

Вашингтон виступав проти першого податку на колонії, але не вніс нічого значного в рух опору, до тих пір поки не розпочалися акції протесту проти Акту Таушендаякий був введений у дію 1767 р. В травні 1769 р. Джорджем Мейсоном, товаришем Вашингтона було написано текст до висунутої Вашингтоном пропозиції, в якій йшлося про те, що Вірджинія мала розпочати бойкотування англійських товарів, до тих пір поки ці акти не будуть відмінені. В 1770 році, парламентом Акти Тауншенда були повністю відмінені [5, с. 262].

Ще у молоді роки Вашингтон був монархістом, а також прихильником Англії та її політики, але ще більшу прихильність він відчував до своєї батьківщини та всім серцем прагнув зберегти її політичну свободу. Спершу він виступав проти збройної боротьби та вважав що залагодити їхні відносини можна і мирним шляхом. А саме через утримання від закупівель англійських товарів, які парламентом були обкладені митами. Він сформував проект та подав його до законодавчих зборів Вірджинії. Після його затвердження всі представники зборів підписали розписку в якій зобов'язалися купувати лише ті товари, без яких не можливо обійтися, від інших обкладених митами товарів вони відмовлялися. Після цього було видрукувано устав який розіслали по всіх колоніях. Система помірності стала першим кроком до об'єднання країни. Вашингтон дотримувався і сам цієї системи, він не купував товарів які були обкладені митом, навіть відмовився від чаю який часто любив пити [6, с. 49].

Події в колоніях почали набирати все гостріший характер. У Новій Англії та Бостоні перебували англійські війська які мали слідкувати за порядком на вулицях, але їх присутність на вулицях вкрай негативно впливала на населення. незалежність американський революція вашингтон

У березні 1770 року у Бостоні сталася сутичка між населенням міста і військовими, це призвело до масової підготовки населення до війни. Тоді англійський парламент був змушений знизити мито на чай, а також скасувати деякі інші мита, оскільки англійська торгівля почала нести великі збитки. Сподіваючись завдяки цьому продати свій чай в Америці, Ост-Індська компанія відправила до Бостона декілька кораблів з чаєм. Але в Бостоні прагнули скасування повністю всіх мит і тому не зголошувалися прийняти ці кораблі в себе в гавані. Кораблі які все ж таки прибули до гавані потерпіли нападу, вночі з 18-го на 19 грудня 1773 року група «Синів свободи» перевдягнені в індіанців, потрапили на корабель на чолі з Гриффіном Варфом і викинули весь чай за борт. А це приблизно 45 т. чаю, що коштувало за сучасними мірками 1,87 мли. доларів. Цей вчинок мав суто політичний характер. Щоб покарати винуватців, англійським парламентом було видано акти, які в колоніях отримали назву Intolerable Acts - Нестерпні закони. За якими Бостонську гавань було закрито з 1 червня 1774 р. і на невизначений строк, Массачусетс позбавлявся колоніальної хартії, а також люди які звинувачувалися в антианглійській діяльності мали бути направлені до суду в Англію. В акті йшлося й проте, що житла колоністів стали відкритими для простою англійських воєнних. Було введено спеціальний Квебекський акт за яким північно-західні американські землі приєднувалися до провінції Квебек, яка відносилася до Англійської Канади. На цей раз парламент зайшов надто далеко, населення колоній відчули що їм загрожує небезпека [7, с. 15].

У травні 1774 року відбувалися протести проти закриття гавані та було зібрано законодавчі збори, які ухвалили провести 1 червня у молитві. Не звертаючи уваги на вимогу губернатора розійтися, збори продовжували засідання в іншому місці, де було запропоновано зібрати делегатів від усіх колоній. Думка про конгрес ще раніше була висловлена Франкліном. Але саме в цей час вона стала найбільш актуальною. Вашингтон побачив кризу яка наступила між метрополією і колоніями, і зрозумів що настав час коли необхідно діяти. «Я не беруся сказати,

- писав Вашингтон одному зі своїх друзів, що був прибічником англійського режиму й ворогом опозиції,

- де повинна бути проведена прикордонна смуга між Великобританією й колоніями, але я переконаний у тому, що така смуга повинна бути проведена, і наші права повинні бути точно визначені. Я особисто бажав би надати рішення цієї суперечки нащадкам. Але тепер настав критичний момент, коли ми повинні відстояти наші права або ж підкоритися всяким податкам, якими будуть обкладати нас доти, поки звичай і звичка не зроблять із нас покірних і знехтуваних рабів» [8, с. 93].

Вашингтон розглядав прийняті в 1774 році Неприпустимі акти як «вторгнення в наші права і привілеї». У липні 1774 року він провів нараду, на якій були прийняті «Резолюції Феракса», в яких містився заклик, до скликання Континентального конгресу. У серпні Вашингтон взяв участь в першому у Вірджинії конгресі, де він був обраний в якості делегата Першого Континентального конгресу [5, с. 263].

Розрізнені колонії відчули необхідність єдності, що й привело до скликання Першого континентального конгресу 5 вересня 1774 р., на ньому було зібрано представників від 12 колоній, крім Джорджії. Він став втіленням єдності американських колоній, хоча ще досить слабким. Вашингтон на ньому виступав як представник від Вірджинії. Конгрес в першу чергу приступив до обговорення мір які необхідні для того, щоб вивести країну з критичного становища. На конгресі радикали запропонували негайно розірвати торгівлю з Англією. Земляк Вашингтона Патрік Генрі переконував конгрес: «Уся Америка єдина. Більше немає відмінностей між вірджинцями, пенсильванцями, нью-йоркцями і мешканцями Нової Англії. Що ж до мене, то я не вірджинець, а американець!». А сказана ним раніше фраза: «Give me liberty or give me death!»

- дайте мені свободу, або дайте мені померти! - стала крилатою [7, с. 17].

Конгресом було засуджено політику яку проводить Англія, а також висунуто було ідею про власне державне визначення, але поки на основі прав англійських громадян. Було складено «Декларацію прав і скарг», яка висловлювала протест проти митної та податкової політики метрополії. Було визнано зв'язок американських колоній з британською короною, але в свою чергу висувалася вимога скасування Неприпустимих актів.

Під час дебатів Вашингтон старався триматись осторонь і мало говорив, але сильно впливав на всі постанови конгресу. Він був проти крайніх заходів і в одному з листів писав: «Щодо незалежності, то її не бажає жодна розсудлива людина в усій Америці». Незалежність стукалася в двері, але Вашингтон тоді ще цього не розумів. Діяльність Вашингтона на конгресі сучасниками оцінюється досить високо. У відповідь на петицію англійський парламент оголосив у Массатчусетсі військовий стан [7, с. 18].

Північноамериканські колонії були змушені розпочинати підготовку до війни яка приближалася до них. Вашингтона, незалежно від його прагнень, було включено в цей круговорот подій. Було сформовано декілька військових загонів у Вірджинії - «мінітменів» бійців які у будь-яку хвилину могли взятися за зброю, під приводом війни з індіанцями. Командири цих загонів часто зверталися за порадами до Вашингтона, який допомагав їм, як своїми порадами так і тим що проводив навчання в цих загонах. Англійський парламент не дав ніякої відповіді на резолюцію континентального конгресу [9, с. 57].

Губернатором Масатчусетса був призначений уповноважений від англійського парламенту генерал Гейдж, йому було доручено ввести акти в дію за допомогою військового впливу. На Вірджинських зборах Патрик Генрі висунув вимогу військового захисту колоній, у цьому він був підтриманий Вашингтоном і увійшов до комісії яка повинна була організувати захист колоній.

Другий континентальний конгрес мав відбутися 10 травня 1775 р. у Філадельфії, серед делегатів конгресу знаходилося і ім'я Вашингтона. Який вже зрозумів що мирним шляхом нічого не досягнеш і відстоювати свою правоту і права громадян колоній необхідно зі зброєю в руках. «Я прийняв тверде рішення, - писав він своєму братові Августину, - у випадку споживи пожертвувати своїм життям і своїм станом заради справи, у якій ми так глибоко зацікавлені» [6, с. 55].

Особливо до війни готувалися в північних колоніях, а саме в Масатчусетсі. Генерал Томас Гейдж мав в своєму розпорядженні 4 полки регулярної армії (бл. 4 000 чол.), які перебували в Бостоні, проте вся провінція контролювалася повстанцями. 14 квітня він отримав наказ роззброїти повстанців і заарештувати їх ватажків. 18 квітня вночі 1775 року Гейдж відправив 700 осіб на захоплення складів зброї в Конкорді. Вранці 19 квітня британські військові увійшли в Лексінгтон, де зустріли загін повстанців чисельністю 77 осіб. Після невеликої перестрілки британці продовжили наступ до Конкорду, але скоро їх підрозділ потрапив під атаку 500 повстанців. Британці почали відхід до Бостону, але повстанці атакували їх з усіх боків, і тільки підоспіле підкріплення запобігло повному розгрому загону. Одержавши звістку про битву під Лексінгтоном, Вашингтон прийняв рішення боротися за свободу своєї батьківщини. «Велике нещастя бачити, як меч брата встромлюється в груди брата, і усвідомлювати, що ці щасливі й мирні поля Америки повинні бути або обагрені кров'ю, або населені рабами. Сумна альтернатива! Але чи може людина коливатися у своєму виборі?» - писав він у цей період одному зі своїх лондонських друзів. Ця битва, відома як Битва при Лексінгтоні і Конкорді, яка і поклала початок війні за незалежність американських колоній [10, с. 281].

«Мала відбутися тривала сувора боротьба з сумнівним результатом. Було відомо, що ресурси Британії, по суті, невичерпні, її флоти покривали океан, а війська увінчали себе лаврами у всіх куточках земної кулі. Не будучи нацією, нікому не відомі як народ, ми не були готові. Грошей, нерва війни, не було. Довелося кувати меч на ковадлі необхідності ... Якщо у нас і були невідомі ворогові таємні ресурси, то вони полягали в непохитній рішучості наших громадян, усвідомленні правоти нашої справи і впевненості, що бог не залишить нас» - так писав на схилах років Вашингтон, про війну за незалежність яка мала відбутися [9, с. 58].

Другий континентальний конгрес розпочав свою роботу 10 травня 1775 р., в першу чергу було вирішено приступити до створення системи національної безпеки. З цього питання було створено відповідну комісію, керівником якої став Джордж Вашингтон. Незабаром комісія виконала поставлене нею завдання, завдяки здібностям і досвіду Вашингтона. Комісією було вирішено у різних колоніях набрати 10 полків та об'єднати їх з міліцією Нової Англії, яка на цей момент знаходилася коло Бостона, який знаходився під владою англійців. Для того щоб перекрити військові витрати конгресом було вирішено випустити 3 млн. доларів. Верховною установою в країні став конгрес у керівництві якого знаходилася континентальна армія та її головнокомандуючий якого ще повинні були вибрати [6,с. 56].

Отже, досліджуючи участь Джорджа Вашингтона у зародках американської революції можна зазначити, що діяльність Вашингтона була обумовлена і його бойовим досвідом і тим, що він, як компромісна фігура, користувався підтримкою Віргінії і Массачусетсу. Це була людина з своїми особистими достоїнствами, якими він міг замінити недоліки військової організації. Вашингтон був достатньо досвідченим і показав, з якими великими труднощами він уміє справлятися.

Список використаних джерел

1. Henry Р. Portrait of George Washington / Peter Henry. - Charlottesville, VA.: U of Virginia P, 2006. - 193 p.

2. Аптекер Г. Американская революция 1763-1783 / Герберт Аптекер / Пер. с англ. - М.: Государственное издательство иностранной литературы, 1962. -384 с.

3. Согрин В. В. Война США за независимость как социальнополитическая революция / В. В. Согрин // Новая и новейшая история. - 2005. - №3. - С.84-98.

4. Согрин В. В. Политическая история США. XVI-XX вв. / В. В. Согрин. - М.: Издательство «Весь Мир», 2001. - 400 с.

5. Randall W. S. George Washington: A Life / W. S. Randall. - New York: Henry Holt, 1997. - 256 p.

6. Фурсенко А. А. Американская революция и образование США / А. А. Фурсенко. - Л.: Наука, 1978. - 414 с.

7. Сюндюков I. Джордж Вашингтон - портрет і оригінал / Ігор Сюндюков// День. - 1999.-№177.-С.13-15.

8. Чепинский В. Джордж Вашингтон. Его жизнь, военная и общественная деятельность (1732-1799) / В. Чепинский // «Общественная польза». - 1898. - 170 с.

9. Яковлев Н. Н. Вашингтон / Н. Н. Яковлев. - М.: Молодая гвардия, 1973. - 400 с.

10. БэрресР. Документы Американской Революции: Декларация независимости; Конституция Соединенных Штатов; Билль о правах / Р. Бэррес / Пер. с англ. П. В. Рыбина, И. А. Бжилянской. - М.: Альба, 1994. - 390 с.

Размещено на Allbest.ru