Життєвий шлях лікаря та викладача Анохіна Олександра Костянтиновича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477.8)«1920»

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Життєвий шлях лікаря та викладача Анохіна Олександра Костянтиновича

Ніколаєва Н. Б.,

кандидат історичних наук, науковий співробітник історичного факультету

natalienik8@gmail.com

Анотація

костянтинович арешт чекіст інтелігенція

Висвітлено життєвий шлях лікаря, викладача та громадського діяча Анохіна Олександра Костянтиновича. Детально проаналізовано обставини його арешту органами ВУЧКу 1920 р. Досліджено причини його арешту та негативного ставлення чекістів до представників української інтелігенції та освіти в період 1919-1920-х рр. Доля Анохіна Олександра Костянтиновича виявилася досить типовою для арештованих у 1920 р. Чекісти звинуватили його в контрреволюційному шпигунстві на користь Денікіна. Завданням цієї статті є проаналізувати причини та обставини арешту лікаря та викладача Олександра Костянтиновича Анохіна, проведеного в 1920 р., прослідкувати долю заарештованого. В тому ж році, коли О. Анохін був заарештований, він померучекістській тюрмі у віці 37 років. О. Анохін був реабілітований вже в незалежній Україні в 1998 р. Одним із завдань сучасної української історичної науки є повернення із забуття імен невинно репресованих людей, не зважаючи на їх політичні погляди чи партійну приналежність.

Ключові слова: політичні репресії, арешти, викладачі, лікарі, ВУЧК, архівна кримінальна справа.

Annotation

Nikolueva N. B., PhD. in Historical Sciences, Research Officer at the Faculty of History ofTaras Shevchenko National University ofKyiv (Ukraine, Kyiv), natalienik8@gmal.com

The life way of the doctor and lecturer Alexandr Anokhin

The biography of the doctor, lecturer and publicfigureAlexandr Anokhin, his life and his activity are analyzed in this article. The causes of his arrest and security officers' negative attitude towards representatives of Ukrainian intelligentsia and education in 1920. The fate of the doctor and lecturer Alexandr Anokhin was quite typicalfor those arrested in 1920. The Secret Service officers accused him of counterrevolutionary espionage in favor ofDenikin. The objective of this article is to analyze the causes and circumstances of the arrest of the doctor and professor Alexandr Anokhin, conducted in 1920, and also tofollow thefate ofthis lecturer. In the same year, -when O. Anokhin was arrested, he died in a Chekhist's prison at the age of 37. O. Anokhin was rehabilitated already in independent Ukraine in 1998. One of the purposes of Ukrainian modern historical science is to returnfrom the oblivion the names of innocent repressed people, regardless of their political views or party affiliation.

Keywords: political repressions, arrests, teachers, doctors, VUChK, archival criminal case.

Пропоноване дослідження присвячене біографії репресованого у 1920 р. лікаря та викладача Анохіна Олександра Костянтиновича.

Завданням цього дослідження є за допомогою маловідомих документів ВУЧК та Комуністичної партії України з'ясувати життєвий шлях лікаря О. Анохіна й обставини його арешту та загибелі в 1920 р.

Наукова новизна та актуальність. Вивчення маловідомих сторінок життя інтелігенції м. Києва є важливою справою. Про деяких з цих діячів майже нічого не відомо, оскільки вони були репресовані радянською владою, і інформація про них десятиліттями зберігалась у радянських «спецхранах». На нашу думку, вивчення біографій таких людей є актуальною.

У ГДА СБ України зберігається АКС №74605-фп на київського лікаря, викладача та громадського діяча Анохіна Олександра Костянтиновича. Він загинув у київській тюрмі ВУЧК в квітні 1920 р., якраз перед захопленням Києві українсько-польським військом в травні 1920 р. Отже, ця стаття сприятиме введенню до наукового обігу інформації про його життєвий шлях, суттєво доповнить досі недостатньо вивчену картину репресій періоду 1920 р.

Основу джерельної бази статті складають матеріали архівної кримінальної справи на О. Анохіна, яка зберігається в Галузевому державному архіві Служби Безпеки України [6]. Об'єктом дослідження є суспільно-політичні та ідеологічні процеси, що відбувалися в Україні в 1920 р. Предметом дослідження є біографія лікаря, викладача та громадського діяча О. Анохіна.

Стан вивчення теми дослідження. Історіографія політичних репресій сталінської доби в Україні щороку поповнюється новими працями. З часу відновлення незалежності України у 1991 р. науковцями було опубліковано ряд важливих збірників документів, книг та статей про політичні репресії ЧК-КГБ проти інтелігенції м. Києва. В них вперше було оприлюднено унікальні документи з колишніх радянських «спецхранів» Серед найбільш важливих праць про долю репресованих київських викладачів та інтелігенції слід назвати дослідження О. Бажана [1], І. Біласа [2], С. Білоконя [3], Н. Литвин [4] та багатьох інших. У цьому короткому вступі важко проаналізувати всі праці. Зазначена тематика викликає значне зацікавлення у науковців. Про політичні репресії проти української інтелігенції у сталінський період історії XX століття вже опубліковано кілька тисяч наукових публікацій, які годі перелічити у цьому вступі [5]. Завдяки цим науковим працям українське суспільство вже знає досить багато про політичні репресії. Проте ця тема потребує подальшого наукового вивчення.

В архівній кримінальній справі збереглася анкета, в якій подано узагальнені біографічні дані О. Анохіна. 25 лютого 1920 р. слідчий Особливого відділу ВЧК при Реввоєнраді 12 Червоної Армії допитав О. Анохіна, та отримав від нього такі біографічні дані. Анохін Олександр Костянтинович народився в 1883 р. в с. Друшківка (Дружківка) Бахмутського повіту Катеринославської губернії. Отже, на 1920 р. він мав 37 років. За національністю - малорос (отже, за сучасними мірками слід вважати, що українець). За фахом - лікар, освіту мав вищу, закінчив медичний факультет (якого саме університету - не вказано). Міщанин. У Києві жив за адресою: вул. Львівська (нині - вул. Січових Стрільців), буд.47, кв.8. За майновим станом був незаможним, тобто існував на доходи, отримані від власної праці. Причиною арешту в анкеті було названо «контрреволюційне шпигунство на користь Денікіна». О. Анохін був членом професійної спілки лікарів м. Києва та вчительського союзу м. Києва.

Безпартійний. Від військового обов'язку був звільнений («білобілетник»), У 1919 р. був заарештований ГубЧК за звинуваченням в шпигунстві, але звільнений. Судячи з матеріалів справи, мав доньку. Місцем роботи О. Анохін назвав, що він - уповноважений Київського ГубЧК та секретний співробітник особливого відділу 12 Червоної армії. У пред'явленому звинувачення винним себе він не визнав. Проте слідчий К. (можливо, Купривін, в тексті нерозбірливо) визнав за доцільне утримувати Анохіна О. К. під вартою і числити при особливому відділі 12 Червоної Армії, а його справу направити для розслідування в слідчу частину [6, арк. 7].

Також з справи можна дізнатися про медичну діяльність О. Анохіна. У матеріалах слідства є власноручні свідчення О. Анохіна, що він з 1914 р. працював у різних лікарнях м. Києва. Він повідомив слідчій Малійській, що з осені 1914 р. до травня 1915 р. працював в 7-му земському госпіталі. В 1915-1916 рр. працював у Всеросійському земському союзі в м. Києві [6, арк. 13-139]. Збереглася візитна картка Анохіна, де написано, що він був театральним лікарем і проводив прийом на вул. Великій Підвальній (нині Ярославів Вал), буд.32, кв.12, щоденно з 16.00 до 17.00 крім свят [6, арк. 146]. Крім того, він допомагав колегам читати медичні лекції в університеті.

Провадження справи Особливого відділу 12 Армії проти О. Анохіна розпочалося 24 лютого 1920 р., під час третього захоплення Києва більшовиками. Справа має старий реєстраційний №375, слідчий №316. Згодом їй був присвоєний архівний №5763, ще пізніше - 50857. Справу від початку і до кінця провадив Особливий відділ при Реввоєнраді (революційній військовій раді) 12 Червоної Армії [6, обкладинка].

За справою обвинувачувались: Анохін Олександр Костянтинович, Михайлов Михайло Петрович, Клейн Володимир Адольфович та Шнейждер Пінхус та інші.

24.02. 1920 р. був підписаний ордер №163 (також є номер 42-а) на арешт Анохіна О. К. а місцем його проживання: м. Київ, вул. Львівська, 6.47, кв.8. Арешт провів співробітник Височин. Ордер був затверджений завідувачем особливого відділу при Реввоєнраді 12 Червоної Армії (є лише його підпис, без прізвища) та завідувачем активною частиною О. Грозним [6, арк. 5-6]. Цікаво, що на бланку стоїть навіть не УРСР, а РСФСР, тобто арешт був проведений (кажучи сучасною науковою мовою) - більшовицькими окупаційними військами.

Документи свідчать, що чекісти розраховували на допомогу Анохіна в боротьбі проти денікінської розвідки. Але Анохін, залишившись в вересні-грудні 1919 р. в Києві, практично нічого не зробив в цьому напрямку. За що і був в лютому 1920 р. заарештований. Тінь підозри впала також і на його помічників- інформаторів, яких також заарештували за підозрою у співпраці з денікінцями.

18 січня 1920 р. уповноважений з інформації Особливого відійду 12 Армії Б. А. Хазанов написав рапорт Начальнику Активної частини цього ж відділу О. Грозному. Він повідомив, що прибувши 28 грудня 1919 р. в Київ і виявив, що вся підпільна робота, залишена керівником відділу інформації Миколою Івановичем Арістовим - «виявилась суцільною провокацією». Так, агент ЧК М. Михайлов виявився Головою дворянського союзу монархістів м. Києва і слідчим з особливо важливих справ денікінської контррозвідки, членом Національного центру. Його правою рукою був О. Анохін, лікар і водночас резидент ЧК, який після відступу денікінців залишився в Києві сподіваючись, що ЧК не зрозуміє його ролі. На думку Хазанова, Анохін намагався провокувати і шантажувати ЧК. Хазанов доповів, що він підтримував з ним контакт лише в агентурних інтересах і поки що вирішив не чіпати. Також була інформація про активну діяльність в Києві Наметова - помічника начальника денікінської контррозвідки Сульджикова, який начебто згодом опинився в Харкові. Прочитавши цей документ, керівництво Особливого відділу 23 січня 1920 р. прийняло рішення розшукати О. Анохіна та ув'язнити і допитати [6, арк. 196].

У матеріалах про О. Анохіна цікавою є підбірка агентурних матеріалів про роботу ЧК в лютому- квітні 1920 р. у м. Києві. В них відображено зовнішнє спостереження за Анохіним чекістами, збір інформації про життя та діяльність. Ці матеріали унікальні тим, що про події 1920 р. в Києві збереглося не так вже й багато документів.

Особливістю кримінальних справ 1920-х років є те, що в них часто крім протоколів допитів підшивали і матеріали діловодства ЧК і агентурного спостереження за підозрюваними, яке здійснювалось до їх арешту. Згодом цю практику припинили, і, наприклад, в 1940-ві роки, вже формувались окремі справи: агентурні та кримінальні, і матеріали в них не переплутували. В «справі Анохіна» містяться як матеріали слідства над арештованими, так і матеріали про стеження за ними. Це унікальні матеріали агентурного стеження співробітників Особливого відділу 12 Армії за підозрюваними у співпраці з денікінцями в м. Києві (збереглась підбірка матеріалів за січень-квітень 1920 р.) [6, арк. 48, 73-77, 79-113, 116-121, 130-131, 183-190, 193-195 та інші]. Подібна документація ЧК є цінною і рідкісною, оскільки більша її частина не дійшла до наших днів. Вона дає уявлення про методи роботи чекістів і розмах їх діяльності.

Збереглися також особисті листи О. Анохіна з тюрми, його записи про ситуацію в Києві, візитні картки. Ще «справа Анохіна» цікава тим, що в ній збереглося чимало цікавих печаток на офіційних документах того часу - як радянських, так і царського часу, періоду Гетьманщини, УНР, Директорії.

Зберігся також унікальний документ - шифрований документ, підписаний чекістами Апетером та Арістовим (без розшифровки), в якому Анохіну, очевидно, даються вказівки щодо проведення агентурної роботи в окупованому денікінцями Києві [6, арк. 149]. Він написаний не на папері, а на полотні (про подібні документи згадує у своїх спогадах про події Холодного яру Ю. Горліс-Горський).

Часто в історіографії можна побачити думку про те, що в 1919-1921 рр. в роки безпрєдєлу ЧК майже ніхто не прагнув заступитися за ув'язнених чекістами людей. Насправді це не зовсім так. Дійсно, більшість людей боялися всевладного ЧК, яке, за словами деяких його співробітників, «все бачило і все чуло». Але знаходились і ті, хто намагався допомогти рідним, знайомим, друзям.

Не можна сказати, що за Анохіна ніхто не пробував заступитися після його арешту. Такі спроби були, про що збереглися відповідні документи. Наприклад, 1 березня 1920 р. домовий комітет будинку №47 на вул. Львівській листом №17 звернувся до Особливого відділу 12 Армії з проханням звільнити доктора О. Анохіна, оскільки він брав активну участь в діяльності домового комітету. Сам голова комітету всі обов'язки одночасно виконувати не міг у зв'язку з зайнятістю. Але ця спроба була безрезультатною. Начальник активної частини Грозний З березня 1920 р. написав на заяві таку резолюцію: «В следчасть. Советую арестовать ходатаев, в крайнем случае вызовите, я с ними поговорю» [6, арк. 54]. Можна собі лише уявити, що це була за розмова і чим вона закінчилася.

2 квітня 1920 р. до санітарного диктатора м. Києва - була в той час і така посада (Повна назва: медична частина управління надзвичайного уповноваженого по боротьбі з епідеміями Київського району при Реввійськраді 12 Армії, РРСФР) звернувся викладач Київського університету С. Л. Тимофеев. Він повідомляв, що щорічно у весняному навчальному семестрі читає лекції «Лікарська гімнастика» та «Масаж», які притягували до себе певну увагу молоді та населення. На думку лікаря, ці курси сприяли покращенню фізичного виховання юнаків. Асистентом під час проведення цих лекцій у Тимофеева протягом останніх 4-х років був заарештований чекістами лікар Анохін, який в той час перебував в тюрмі ЧК на вул. Лютеранській. Тимофеев просив про звільнення Анохіна, як особи, потрібної для проведення лекцій [6, арк. 135]. Можливо, Тимофеев розраховував на лікарську солідарність, адже професія лікаря завжди була високо престижною, і лікарі трималися дружньо, виручаючи один одного непрості часи.

Санітарний диктатор 04.04.1920 р. своїм листом №726 переслав заяву Тимофеева у Особливий відділ 12 Армії, який базувався на вул. Лютеранській, 6.23 та просив повідомити про можливість звільнення Анохіна [6, арк. 134]. У відповідь начальник Особливого відділу листом №4584 від 5 квітня 1920 р. повідомив, що О. Анохін помер в тюрмі [6, арк. 133].

Залишається лише здогадуватись, чи О. Анохін помер у в'язниці власного смертю (маючи лише 37 років), чи його там вбили чекісти. Факт той, що з тюрми ЧК в той час мало хто виходив живим на волю. А будівля ЧК на вул. Лютеранській отримала сумну славу.

По-іншому склалась доля людей, які були заарештовані за «справою Анохіна», як його помічники та оточення.

Постановою Особливого відділу при Реввійськраді 12 Армії від 6 квітня 1920 р. Прозорова Лідія Дмитрівна та Зубрицька Ніна Михайлівна були звільнені з-під варти як такі, що не мали до діяльності Анохіна ніякого відношення. їм були повернуті всі гроші та речі, окрім золотих та срібних речей, що як предмети розкоші були конфісковані в користь Республіки. Було припинено провадження у справі та зазначена справа була здана в архів [6, арк. 138]. Відпустили також масажиста Київського військового госпіталю Бошно Леоніда Валеріановича.

28 квітня 1920 р. слідчий Особливого відділу 12 Армії Малинська розглянувши матеріали «справи Анохіна» дійшла до висновку, що Михайла Михайлова, Володимира Клейна та Пінхуса Шнейдера слід засудити до вищої міри покарання - розстріляти. Вона вважала, що слідчими матеріалами було цілком доведено що Михайлов працював в денікінській контррозвідці а потім поступив на службу в Окружний военкомат. Наводились також і інші аргументи [6, арк. 140]. На цьому документі начальник Особливого відділу 3. Кацнельсон розмашистим почерком написав резолюцію: «В виду обстановки фронта Михайлова и Клейна расстрелять. Шнейдера - взять с собой». Документ був підписаний в ніч з 28 на 29 квітня, коли більшовики вже пакували речі... Розстріл Михайлова і Клейна провели співробітники комендатури (в ЧК, а потім і в ГПУ-НКВД-МГБ-КГБ практикувалось, що саме вони виконують смертні вироки).

Довгий час про долю О. Анохіна громадськості нічого не було відомо, і він залишався не реабілітованим навіть в уже незалежній Україні. Лише в 1998 р. його справа була переглянута в прокуратурі України, ЗО листопада 1998 р. Заступник генерального прокурора України, державний радник юстиції 3 класу Д. А. Ветоха підписав висновок про реабілітацію О. К. Анохіна згідно з ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 р. [6, арк. 227].

Одним із завдань сучасної української історичної науки є повернення із забуття імен невинно репресованих людей. Думається, що маловивчена на сьогодні постать лікаря О. Анохіна повинна зайняти достойне місце в історії. Сподіваємося, «справа Анохіна» стане в нагоді дослідникам історії Києва початку XX століття.

Список використаних джерел

1. Бажан О., Данилюк Ю., Рубльов О. Історія під пресом ідеології П Зневажена Кліо: 36. на пошану акад. НАН України П. Тронька / Ін-т історії України НАН України; Редкол.: Ю. Данилюк (голов, ред.) та ін. -К., 2005.-С.З-74.

2. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2-х т. - К.: Либідь: Військо України, 1994. - Кн.1. - 422 с.; Кн.2. - 428 с.

3. Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження. - К., 1999. - 447 с.

4. Литвин Н. Політичний терор 1920-30-х років щодо інтелігенції України в ідеологічному обґрунтуванні партійно- радянськими лідерами П Вісник Київського славістичного університету. Серія: Історія. - К.: КСУ, 2005. - №20. - С.111-119.

5. Репресії в Україні. Бібліографічний покажчик / Упор. Є. Бабич, В. Патока. - К.: «Смолоскип», 2007. - 520 с.

6. ГДА СБУ. - Ф.6. - Спр.74605-фп.

Размещено на Allbest.ru