Торговельні та обмінні відносини в окупаційній повсякденності селян Чернігівщини у 1941-1943 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. К. Д. Ушинського

Торговельні та обмінні відносини в окупаційній повсякденності селян Чернігівщини у 1941-1943 рр.

Шаповаленко Є. Ю.,

методист

Метою дослідження є характеристика змін, які відбулися в результаті окупації Чернігово-Сіверщини нацистами у 1941--1943 рр. На основі документальних джерел та спогадів очевидців, значна частина яких вперше запроваджена до наукового обігу, висвітлено особливості торговельних та обмінних операцій серед сільського населення. Визначено тенденції коливання цін на товари повсякденного попиту, заходи окупаційної влади з регулювання торгівлі, схарактеризовано стратегії виживання сільського населення Чернігівщини в умовах продовольчої та товарної кризи. На конкретних прикладах проілюстровано прояви регулювання базарної торгівлі, боротьби зі спекуляцією, обігу грошей на окупованих територіях, що засвідчили руйнування старої системи торговельно-грошових відносин і створення нових правил торгівлі і товарного забезпечення, пріоритетом у якій стало продовольче спорядження німецької армії.

Ключові слова: торгівля, обмін, примус, селянство, окупаційна влада.

окупація продовольчий криза виживання

Проблемне поле історії Другої світової війни донині значною мірою розширилося і включає в себе не лише бойові дії, політичні відносини країн- учасниць конфлікту, але й повсякденність як невід'ємну складову життя в роки війни. При цьому в повсякденних практиках розрізняються фронтові будні, життя в тилу й на окупованій території. Саме останній аспект дедалі частіше привертає увагу дослідників з огляду на те, що розуміння життя за лінією фронту тривалий час перебувало у полоні ідеологічних стереотипів, тоді як реалії цього життя та стратегії виживання у тих умовах донині залишаються до кінця не з'ясованими. Життя селян Чернігівщини у 1941-1943 рр. у суспільній уяві міцно пов'язано з постійною боротьбою з ворогом, партизанами, рухом опору, однак це не вичерпує всього розмаїття повсякденних практик, які потребують Грунтовного вивчення. Зокрема, торгівля та обмінні відносини, як необхідний елемент забезпечення товарами повсякденного попиту, зважаючи на їхню актуальність для населення в роки окупації, потребують окремого вивчення.

Життя сільського населення Чернігівщини в роки нацистської окупації знайшло відображення в працях Л. Студьонової [37], Г. Кузнецова [31], В. Устименка [38], Г. Греченка [4; 5; 6], С. Бутка [2]. Змістовними і інформативними є спогади очевидців, зокрема В. Косяненка [ЗО], В. Новодід [35]. Буття під окупантами представлено у численних збірках документів [34; 40]. Втім, торгівля та обмінні операції в умовах окупації є наразі недостатньо вивченими. Тому мета дослідження полягає в узагальненні відомостей актуалізованих документальних джерел та спогадів очевидців про торгівлю та відносини обміну в сільських районах Чернігівщини та визначенні ролі цих повсякденних практик у реалізації стратегій виживання населення.

Окупація Чернігівщини восени 1941 р. німецькими військами створила для населення тяжкі умови для виживання - нестача продуктів та предметів першої необхідності змусила як міське, так і сільське населення області активно займатися торгівлею та обміном. Відсутність у селах магазинів, які продавали товари широкого вжитку, вивела на перше місце базарну торгівлю. Німецька окупаційна адміністрація на його початкову етапі перепон цьому процесу не чинила. Навпаки, населення було поінформовано про можливість вільної торгівлі продуктами на базарі, про що, наприклад, йшлося у наказі старости Батуринського району від 31 жовтня 1941 р. Щоправда, цим же наказом запроваджувався ринковий збір для продавців: 1 крб. при торгівлі з рук та 3 крб., якщо торгівля відбувалась з возу [25, арк. 3]. За два роки плата за місце торгівлі зросла й у січні 1943 р. за торгівлю з возу брали 10 крб., з рундуків та столиків - 5 крб., за торгівлю «в рознос» - 3 крб., за торгівлю з рук - 3 крб. Разові збори сплачувались спеціальним збирачам, які отримували за це 10% від виручених коштів [22, арк. 29].

Окупаційна адміністрація визначила «базарні дні» для мешканців Чернігівської області - середу та неділю, заборонивши торгівлю за межами базарних площ [24, арк. 202]. Втім, траплялося, що дозволити торгувати лише один день - у неділю, як це було постановлено в Ріпках. Особливі обмеження на торгівлю діяли під час польових робіт [21, арк. 16]. У Корюківці на місцевому базарі у квітні 1942 р. вирувала жвава торгівля. За спогадами місцевої жительки В. Старченко «...були придбані продукти, трохи пшеничного борошна, півфунта вершкового масла, склянка цукру, десяток яєць, шмат сала, фунт сиру... Мама з тіткою, напевно, придбали їх на базарі. Там продавалася усяка всячина: від картоплі до військового обмундирування й іконок. На лотках красувалися пачки німецьких та інших іноземних сигарет, мило, саморобні запальнички і тістечка. Та ще сіль, яку міряли чайними ложками і яка цінувалася буквально на вагу золота...» [36, с. 81].

Окупаційна політика в галузі сільського господарства була спрямована на вилучення продукції, виробленої в індивідуальних селянських господарствах, для потреб німецької армії. Як наслідок, виник дефіцит і небувалого розмаху набула спекуляція товарами широкого вжитку. З метоюїї подолання вже наприкінці 1941 р. окупаційною владою на окремі групи товарів були встановлені граничні роздрібні ціни, які з часом мали тенденцію до зростання (Таблиця 1).

Регулювання цін стосувалось і промислових товарів (Таблиця 2).

Влада на місцях намагалась різними способами регулювати ринкову торгівлю. У місті Ніжин розпорядженням місцевого польового коменданта від 24 січня 1942 р. було суворо заборонено торгівлю продуктами харчування «з-під поли». У окремих випадках порушникам загрожувала смертна кара [27, арк. 458]. Зокрема, 27 січня 1942 р. у Ніжині було покарано місцевих жителів Андрія Б. та Уляни П. за спекуляцію салом та милом: стосовно них були застосовані значний штраф та арешт [27, арк. 467]. Місцеві адміністрації були попереджені про те, що в разі виявлення спекулянта з їхньої місцевості, на цей населений пункт буде накладено додаткові норми постачання продукції в доход держави [26, арк. 5]. Для запобігання крадіжок та спекуляцій селян змушували брати в сільських старост довідки на свій товар та реєструвати їх у сільськогосподарського коменданта [19, арк. 116].

Роздрібні ціни на продовольчі товари у 1942-1943 рр. [33, с. 46-47; 18, арк. 144]

Таблиця 1.

У спекулятивні відносини були втягнуті солдати німецької армії та їх союзники. За свідченнями жителів села Бутівка Городнянського району, вони: «Брали і міняли в мадяр, за десяток яєць можна було одержати склянку півтори солі» [8, арк. 12]. Час від часу окупанти забороняли таку форми бартеру. Так, Ріпкинська ортскомендатура 17 березня 1943 р. попереджувала про те, що особи, які купують чи обмінюють будь-які речі у солдат, будуть оштрафовані або засуджені до тюремного ув'язнення [21, арк. 66].3начні ускладнення для місцевого населення створила постанова Сільськогосподарського управління господарчої інспекції Південної армії від 28 липня 1942 р., скерована на цілковите спрямування сільськогосБ. М. Bilozub // подарської продукції для потреб німецької армії. Була заборонена вільна торгівля сільськогосподарськими та м'ясомолочними продуктами на базарі як общинним, так і приватним виробникам. Заборона пояснювалась систематичними заходами окупаційної адміністрації, спрямованими на продуктове забезпечення міських мешканців області та викорінення спекуляції [23, арк. 98-98зв].

Як наслідок у місцевій пресі один за одним з'явилися розпорядження місцевих органів окупаційної влади про нові правила базарної торгівлі. Зокрема, «Вісті Прилуччини» від 7 серпня 1942 р. застерігали населення міста Прилуки та районів повіту від торгівлі молоком, яке відтепер мало бути здано до найближчих сепараторних пунктів [34, с. 51]. Срібнянський старостат своєю постановою 4 серпня 1942 р. заборонив продаж молока, масла, яєць, м'яса, сала, курей та хліба [26, арк. 5].

Результатом такого регулювання ринкових відносин окупаційною владою стали дефіцит харчів та зростання цін на них на «чорному ринку». За одну склянку (210 грам) солі просили в середньому 100 крб., за коробку сірників - 10 крб., буханку хліба - 100 крб. [14, арк. Зізв]. У січні 1943 р. кілограм сала коштував майже 600 крб., а вартість кілограма борошна також сягнула 600 крб. Але дефіцит продуктів був настільки відчутним, що навіть за такими цінами не завжди вдавалось їх придбати [1, арк. 7].

У Срібнянському районі місцева управа наказувала районній та сільській поліції вживати рішучих заходів у боротьбі зі спекулянтами, які систематично з'являлись на території району, здійснювали купівлю, обмін і вивіз харчів та речей за межі Срібнянщини [26, арк. 5]. Контроль за базарною торгівлею було покладено на українську допоміжну поліцію. Так, у Борзні поліцейські наряди чергували на базарі з метою недопущення продажу заборонених продуктів. Конфісковані у продавців товари здавали місцевому начальнику поліції [З, арк. 29]. У Козельці поліція стежила за тим, щоб, крім неділі, жодної особи не було на базарі з метою продажу харчів. Зранку на тих вулицях, які вели до навколишніх сіл, стояли наряди поліції і змушували повертатися назад усіх, хто з продуктами йшов до Козельця [20, арк. 202].

Дуже гостро під час окупації стояло питання грошового забезпечення та купівельної спроможності населення. З вересня 1941 р. по липень 1942 р., через неможливість забезпечити захоплені території України новою грошовою масою, окупаційна адміністрація дозволила обіг радянських карбованців разом з «окупаційними» марками, створеними для розрахунків на окупованих територіях [32]. За офіційним курсом, 1 окупаційна марка мала коштувати 10 радянських карбованців [25, арк. 3]. З липня 1942 р. в обіг надійшли окупаційні «українські» карбованці за таким же курсом обміну, як і радянські [29]. За згадками селян села Хрінівка Сновського району, «радянські рублі як були, так і залишились, додались німецькі окупаційні марки та українські карбованці. Курс був таким: 1 окупаційна марка коштувала 10 рублів або 10 карбованців. Але, за його словами, були випадки шахрайства з українськими карбованцями. Людей ошукували: оскільки окупаційні карбованці були з одного боку українською мовою, а з іншого німецькою, то їх перевертали і карбованець ішов якмарка» [39].

Українські карбованці через поразки німецьких військ на Східному фронті поступово втратили популярність серед місцевого населення. У березні 1943 р. ця грошова одиниця почала вилучатись з обігу. У Лосинівському районі (нині в складі Ніжинського району) місцева ортскомендатура у березні 1943 р. своєю постановою наголосила, що легітимними залишились рейхсмарки та радянські рублі, а українські карбованці до прийому та видачі більше не допускались [28, арк. 45].

Оцінюючі купівельну спроможність населення зауважимо, що заробітна плата на Чернігівщині не перевищувала 500-600 крб. для вчителів, медиків та інших категорій службовців, до 1000 крб. і вище - для керівного складу районних управ та поліції. До того ж, матеріальне становище селян ускладнювалось податки та побори, що вело до значного викачування коштів у селян. Так, Понорницька райуправа (нині Коропський район) у липні 1942 р. вимагала від старости села Шаболтасівка сплатити 2393 крб. боргу з податку на одноразовий збір з селян за 1941 р., оскільки наближалась дата сплати податку за поточний рік [17, арк. 97].

Якнаслідок,існував браккоштіву переважноїбільшості сільського населення, яке виживало головним чином за рахунок продукції, вирощеної на земельних ділянках, та можливості обміняти чи продати її. Це підтверджується численними свідченнями селян: Н. С. Редько з села Слобідка Новгород-Сіверського району зауважила: «... люди харчувалися тим, що вирощували вдома. Все інше купували на базарі у Понорниці. На базарі продавали ягоди, а взамін купували продукти...» [11, арк. 148]. М. П. Грабар - жителька села Мрин Носівського району, підтвердила, що сірники та сіль могли купити лише ті, у кого були гроші, адже склянка солі коштувала 100 крб. [13, арк. 21]. О. В. Криволап з села Андріївка Городнянського району засвідчила, що грошей на той час майже не було ні в кого. Люди мусили збирати тютюн і носити на продаж до Чернігова [8, арк. 6]. Т. А. Красна, що мешкала тоді в селі Велика Дорога Ніжинського району, пригадувала, що на базар несли сільськогосподарську продукцію, яка коштувала в порівнянні з сіллю чи сірниками дуже дешево. Можна було продати лантух зерна і купити лише склянку солі. Аналогічна ситуація була з сірниками [12, арк. 15]. Мешканка села Перемога Ніжинського району В. С. Карпенко пригадувала як ходили на базар в Ніжин, щоб обміняти зерно, крупу, яйця на сіль, сірники, мило, цукор. Щоб купити чуні, несли продавати курей, тощо [12, арк. 79-80].

Часто селяни знаходили альтернативу дефіцитному та дорогому товару. Сіль, наприклад, добували з добрив. Цей процес описав мешканець села Маслаківка Ріпкинського району А. П. Зінченко: «...Сіль шукали на полі з мінеральних добрив. Я ходив набирав чугун. Мама кип'ятила в печі. Сіль розплавлялась, а добрива залишались. Воду зливали. Вона охолоджувалась, сіль осідала на дно...» [15, арк. 120-120зв]. Замінники шукали і для інших продуктів: замість сірників використовували кресала, прали крейдою, варили цукровий буряк [7, арк. 7]. Однак, ці альтернативні заходи все ж не мали визначального впливу на забезпечення селян. Тому на Чернігівщині під час окупації активізувались міграційні процеси серед сільського населення в пошуках дефіцитних товарів. Селяни Ічнянського району, наприклад, ходили по сіль та сірники до Прилук та Ромнів [9, арк. 42]; з Новгород-Сіверського району їздили на підводах за цими ж продуктами до Семенівки, що займало два дні [11, арк. 134]; ходили пішки до Чернігова, на що витрачався тиждень [11, арк. 45].

Географія пересування селян поширювалась і на сусідні області: в Сумську область по сіль ходили селяни Ічнянського району [9, арк. 42], до Шостки з Новгород- Сіверського району [11, арк. 145], Прилучани з товарами на обмін ходили до Хорола Полтавської області [10, арк. 85].

Разом з селянами по селах у пошуках продуктів та продовольчих товарів нишпорили містяни. Зокрема вчителька з Нової Басані Бобровицького району в своєму щоденнику [її прізвище та ініціали залишились невідомими

Є. Ш.] зазначила: «.. .А що з Києва, з Ніжина, то цілу зиму [1941-1942 рр. - Є. Ш.] і весну [1942 р. - Є. Ш.] ходили мінять послідні тряпки на кусок хліба. В Києві багато вмерло в ту зиму з голоду. Той у нас на весну нічого не було. Ні хліба, ні жиров, ні крупи. Приходилось продавати все «лишне» з одежі, в першу чергу з мануфактури. Як уже зовсім не було ні куска хліба в хаті, то ми з братом брали яку-небудь матерію і йшли в село десь подальше предлагали за хліб і приносили який-небудь пуд зерна... Важко було ходить предлагать, але нас втішало, що ми не одні, що ходять по селу тисячі щодня і ще треба спасти от голоду не тільки себе, а й братову крошку - Люду - ні в чим неповинне дитя...» [16, арк. 8-8зв].

Масові пересування не залишались непоміченими місцевими адміністраціями. Зокрема, у Срібнянського району у серпні 1942 р. староста наказав сільським керівникам та поліції проводити конфіскацію у таких «торбешників» продуктів харчування та відпускати за місцем проживання [26, арк. 5]. Однак ці заходи не могли зупинити населення намаганнях за рахунок обміну не померти з голоду.

Отже, військові дії та окупація Чернігівщини в 1941-1943 рр. зруйнували існуючу систему товарного забезпечення населення області. Через відсутність мережі магазинів важливе місце в торгівельних відносинах посіла базарна торгівля. Однак складний матеріально-фінансовий стан населення області з одного боку та політика окупаційної влади, спрямована на максимальне відбирання продукції з іншого, значно обмежили можливості торгівлі. Це дало потужний імпульс для розвитку натурального обміну продуктами та товарами між містянами та селянами і, як наслідок, однією з характерних рис окупованої Чернігівщини в 1941-1943 рр. стали тисячі людей на шляхах в місто чи в село з надією щось продати або обміняти, щоб мати можливість вижити у ті складні часи. Спроби окупаційної адміністрації впливати на ці міграційні процеси заборонами та покараннями очікуваного результату не принесли. Зважаючи на багатогранність порушеної проблеми, перспективними напрями подальших пошуків є дослідження міграційних процесів, чинників, що впливали на ціноутворення, питання обігу грошей на окупованих територіях тощо.

Список використаних джерел

Ніжинський краєзнавчий музей ім. І. Спаського. Документальна колекція «На Нежинской земле» 1941-1943 гг.

Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941-1945 рр. // Сіверянський літопис. - 1995. - №5. - С.9-13.

Архів Управління Служби безпеки України в Чернігівській області. - Ф-6. - Спр.2130.

Греченко Г. Варвинщина в роки гітлерівської окупації П Радянське життя. 1998. - 18 липня. №58 (9274). - С.2.

Греченко Г. Сосниччина в роки окупації // Радянський патріот. - 1998. - 19 вересня. №77 (3971). - С.2.

Греченко Г. Чернігівщина на шпальтах окупаційних газет (19411943 рр.) // Сіверянський літопис. - 1999. - №2 (26). - С.81-102.

Державний архів Чернігівської області. - Ф.Р-1376. - Оп.1.Спр.62.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.65.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.67.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.69.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.73.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.76.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.77.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.78.

Там само. - Ф.Р-1376. - Оп.1. - Спр.79.

Там само. - Ф.Р-1429. - Оп.1. - Спр.179.

Там само. - Ф.Р-1429. - Оп.1. - Спр.18.

Там само. - Ф.Р-3048. - Оп.1. - Спр.2.

Там само. - Ф.Р-3064. - Оп.1. - Спр.2.

Там само. - Ф.Р-3071. - Оп.1. - Спр.63.

Там само. - Ф.Р-3133. - Оп.1. - Спр.1.

Там само. - Ф.Р-3206. - Оп.1. - Спр.З.

Там само. - Ф.Р-3214. - Оп.1. - Спр.1.

Там само. - Ф.Р-3222. - Оп.1. - Спр.27.

Там само. - Ф.Р-3387. - Оп.1. - Спр.іа.

Там само. - Ф.Р-4220. - Оп.1. - Спр.9.

Там само. - Ф.Р-4362. - Оп.2. - Спр.1.

Там само. - Ф.Р-4438. - Оп.1. - Спр.19.

Карбованец Рейхскомиссариата Украина [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/. Назва з екрана.

Косяненко В. Юнацький щоденник часів німецько- фашистської окупації Сосниці (Записки 1942-1943 років) // Сіверянський літопис. - 1998. - №4 (22). - С.109-124.

Кузнецов Г. Край непокоренный: Черниговщина; 1941-1945 гг.

Чернигов. Издат. комплекс «Деснянська Правда», 1995. - 252 с.

Мартыненко В. Деньги в Донецке периода оккупации 1941-- 1943 годов. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://infodon. org.ua/stalino/244. Назва з екрана.

Миргородский А. Прилуки в годы Великой Отечественной войны. - Тернополь: «Підручники та посібники», 2008. - 128 с.

Німецько-фашистський окупаційний режим на Чернігівщині: добірка документів та матеріалів / Держархів Чернігів, обл.; упоряд.: Н. Полетун, Л. Сурабко; відп. за вип. А. Неділя. - Чернігів, 2000. - 88 с.

Новодід Віра. Ми називаємо себе кімовцями (Спомини про пережите під час війни) // Сіверянський літопис. - 2010. - №2-3 (92-93). -С.58-64.

Старченко В. Та інші...: Моє воєнне отроцтво. Ніжин, 2005. -4.1. -К.: ТОВ «XXI ст.: діалогкультур», 2008. - 123 с.

Студьонова Л. Долі, обпалені війною: Докум. оповідь. - Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2005. - 168 с.

Устименко В. У кожного своя правда. Істина одна: Корюківка: довічний біль. - К.: Україна, 2013. - 440 с.

Сновський історичний музей. Фонд ДМ-1108 Спогади Кунавиної Ніни Федорівни, 1922 р.н., мешканки села Гвоздиківка Сновського району.

Чернігівщина в роки нацистської окупації: Документи і матеріали / Упорядн.: О. Б. Коваленко, Р. Ю. Подкур, О. В. Лисенко. НАН України. Інститут історії України; Чернігівська обласна державна адміністрація; Чернігівська обласна рада; Інститут історії, етнології і правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка; Пошукове агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга пам'яті» та «Реабілітовані історією»; Державний архів Чернігівської області. - Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2013. - 496 с.

Размещено на Allbest.ru