Фабрично-заводська промисловість Одеси у 1900-1914 рр.

Развитие фабрик и заводов Одессы в первые четырнадцать лет XX века стало новой страницей в истории города. Фабрично-заводская промышленность начала резко расти на фоне упадка торговли зерном и ввода высоких охранных пошлин на импорт иностранной продукции. Но, как и в X!X ст., доля иностранного капитала в городе оставалось значительной. Исторические обстоятельства сложились так, что общеэкономический кризис 1900-1903 гг., русско-японская война, революция 1905 г., а потом и Первая мировая война мешали развитию экономики Одессы, приводили к обанкрочиванию десятков предприятий. Но между этими периодами одесская фабрично-заводская промышленность успевала восстанавливаться, а некоторые ее отрасли процветали. Прежде всего, это была литейная промышленность (Шполянский металлургический завод, оловоплавильная фабрика Шако и т.п.), консервная промышленность, пробковый завод Арпса, джутовая фабрика и др. Однако экономическое развитие Одессы исследователи царского, советского и современного периода освещают по-разному. Это касается даже источников одного времени -- взгляды иностранных исследователей дают возможность другими глазами посмотреть на историю города. Экономическое развитие фабрик и заводов очерченного периода трудно проследить из советских источников, где больше внимания уделено развитию рабочего и революционного движений.

Ключевые слова: экономика Одессы; заводы; фабрики; экспорт; мануфактура; капиталовложения.

L.M. Ivanichenko. Factory industry of Odessa in 1900-1914

The development of factories of Odessa in the first fourteen years of the twentieth century became a new page in the history of the city. Factory industry began to rise sharply against the background of the decline in grain trade and leading-in the high security duties on the import of foreign products. But, as in the XIX century the share of foreign capital in the city remained significant. Historical circumstances were such that the general economic crisis of 1900-1903, Russian-Japanese War, the Revolution of 1905, and then the First World War hindered the development of the economy of Odessa, led to going out of business dozens of enterprises. But between these periods Odessa factory industry restored, and some of its industries prospered. First of all those were the Foundry industry (Shpolyans'kyy Metallurgical Plant, Tin Melting Shako factory and so on), the Canning industry, Cork factory Arps, Jute factory and others. However, the economic development of Odessa the Royal, Soviet and Modern Researchers clarify in different ways. This applies even to the sources of the same time -- the views of foreign researchers allow other eyes to look at the history of the city. The economic development of factories of the outlined period is difficult to trace from Soviet sources, where more attention was paid to the development of the workers' and revolutionary movements.

Key words: economy of Odessa; plants; factories; export; manufacture; investments.

Звісно, широке коло джерел та літератури про економічний розвиток Одеси не може бути повністю назване у статті. Автор намагався залучати ті праці дослідників, що конкретно характеризують розвиток місцевих фабрик та заводів та які є відображенням ідеології трьох епох -- царської, радянської та сучасної. Тому метою статті є характеристика деяких тенденцій фабрично-заводської промисловості Одеси за перші 14 років XX ст. Завданням автор ставив порівняти дослідження різних представників періоду XX-XXI ст. стосовно загального стану фабрик та заводів міста у зазначений час.

Розвиток фабрик та заводів Одеси у період 1900-1914 рр. радянськими дослідниками описаний дуже скупо, вкрай неохоче. А заслуги революціонерів у ці роки, навпаки, показані досить детально. На це вказують і Г. Гончарук та О. Нагайцев у своїй монографії: «заводи і фабрики міста згадуються лише у зв'язку з діяльністю комуністів на цих підприємствах чи участю трудових колективів у революційному русі та будівництві нового життя... такі відомості, як кількість діючих у місті заводів і фабрик у 1917 р. (460) не мають посилання на джерело, а тому викликають сумніви в достовірності» [2, c. 19].

У загальному вигляді подав деяку інформацію про стан промисловості міста першої половини XX ст. радянський історик С.М. Ковбасюк, хоча з невід'ємною для того часу ідеологією: «на початку XX ст. промисловий пролетаріат в Одесі вже був значною силою. Фабрично-заводських робітників у місті нараховувалось близько 25 тисяч. Багато з них працювали компактними масами на таких крупних підприємствах, як залізничні майстерні, судноремонтні майстерні РОПіТа, металообробні заводи Гена, Белліно-Фендеріха, Гульє-Бланшарда та ін.» [7, c. 79].

Через двадцять років історики почнуть не так оптимістично описувати розвиток одеської промисловості, зводячи нанівець усі статистичні дані по фабриках і заводах міста у XIX-XX ст. Так, можна прочитати в одній з книг: «у дореволюційній Одесі (1917 р. -- авт.) було всього декілька великих підприємств металоообробної, харчової та легкої промисловості, що нараховували понад 1000 працівників. Розміщувались вони у різних районах міста та, вклинюючись у житлову забудову, створювали виключно несприятливі умови для населення» [3, c. 56-57].

Потрібно відмітити, що погляди на розвиток одеської фабрично-заводської промисловості різняться у працях не тільки істориків різних епох, але й дослідників одного часу.

Цікаво порівняти дисонансну інформацію й від сучасників царської епохи, хоча б більш близьку до об'єктивності. Тенденції у розвитку промисловості Одеси окресленого періоду описані у першоджерелах того часу, наприклад, альманахах, путівниках по Одесі.

Так, в одному з путівників за 1901 р. охарактеризований перспективний стан одеських фабрик та заводів. «В даний момент Одеса переживає помітний перелом в здавна складеному ладі її економічного життя. Одеса з торгового, переважно, міста поступово починає ставати фабрично-заводським. Швидкий розвиток фабрично-заводської промисловості є найбільшим і найважливішим фактом в історії Одеси». Далі автори вказують на передумови такої сприятливої ситуації: «Населеність Одеси, зростаюча доставка сировини, поліпшення шляхів сполучення, скорочення звичних джерел доходу, якими служила хлібна торгівля, -- все це, в зв'язку з високим, мало не заборонним митом, що охороняє російське виробництво від іноземної конкуренції і забезпечує промисловцям великий прибуток, викликало останнім часом виникнення в Одесі безлічі фабрично-заводських підприємств». Далі колишній старший фабричний інспектор Херсонської губернії А.А. Микулін наводить дані щодо зростання цих підприємств в Одесі. Підприємства, засновані з 1880 по 1890 р., збільшували свою продуктивність щорічно в середньому на 10%, а підприємства молодші, засновані з 1890 по 1896 р., виявили швидше зростання, збільшуючи свою продуктивність від 24 до 30% щорічно [8, с. 191]. Лише за 16 років (1880-1896 рр.) кількість фабрик та заводів зросла на 213%, кількість працівників на 170%, а сума виробництва на 65%, що є кращим свідченням того великого значення, котре обробна промисловість набувала в житті Одеси [8, с. 192].

Подивитися на розвиток Одеси початку ХХ ст. з іншого боку дозволяє праця П. Герлігі, де часто цитуються думки іноземців, що працювали чи побували у місті. Попри значне зростання фабрично-заводської промисловості Одеси, згідно з повідомленнями одного з італійських журналістів 1905 р., розташування міста не сприяло промисловому розвитку, адже вугілля, руду та нафту доводилося завозити здалеку -- або в обхід залізницею, або поєднуючи залізницю та пароплави, що, звичайно, вимагало значних витрат. Це, в основному, було вугілля з Британії за завищеними цінами. А більшість вугілля Донецького вугільного басейну, за звітом британського консула 1909 р., надходила морем до портів Балтики й використовувалась на фабриках та пароплавах і лише незначна кількість надходила для потреб промисловості південного регіону [1, с. 181].

Як і у ХІХ ст., на поч. ХХ ст. так само значна кількість великих фабрик та заводів Одеси була заснована на іноземні капітали; іноземці влаштовували підприємства переважно для експлуатації не існуючих до цього в Одесі галузей промисловості, російські капіталісти головним чином вкладали свої капітали у вже існуючі підприємства [8, с. 191].

Незважаючи на поступове укорінення та збільшення капіталовкладень саме в одеську фабрично-заводську промисловість, згідно з даними альманаху за 1902 р., з початком ХХ ст. в економіці Одеси простежуються проблиски чергової загальноекономічної кризи. У 1900 р. деякі з заводів за тими виробництвами легкої промисловості, котрі Одеський комітет торгівлі і мануфактур вважав сприятливими у розвитку, зазнали втрат. Так, збитків зазнав паперо-джутовий завод; один зі шкіряних заводів дав дивіденду на 8%, а інший -- дав збиток [6, с. 143].

Цю інформацію підтверджують і праці сучасних українських дослідників. Так, промислове піднесення 90-х рр. ХІХ ст. змінилося кризою 1900-1903 рр. Державний банк Російської імперії, який тримав свою облікову ставку на рівні 4,5%, з червня став підвищувати її і в грудні довів до 7%. Найвище напруження на грошовому ринку спостерігалось наприкінці 1899 і на початку 1900 р. З 1901 р. відновилося зростання депозитів у Держбанку, а з 1902 р. -- і в приватних банках. У 1903 р. через певне пожвавлення у низці галузей обліково-позичкові операції приватних банків істотно розширилися, супроводжуючись незначним підвищенням облікового відсотка. Випуск акцій, який досяг мінімуму в 1902 р., з 1903 р. знову почав поступово зростати [4, с. 11]. фабричний заводський дореволюційний одеса

На кінець 1899 р. криза охопила майже всі галузі промисловості і транспортні підприємства. Переважна більшість високопосадовців намагалася шукати причину кризи у зовнішніх чинниках, відкидаючи ту обставину, що країна вступила в смугу промислового надвиробництва. Банкрутства 1899 р. ясно показували, що зростання промисловості досягло того рівня, коли не лише подальше розширення виробництва мало зупинитися, а й навіть збереження його на досягнутому рівні ставало неможливим [4, с. 12].

Свою версію стосовно кризи 1900-1903 рр. мали й радянські вчені 1980-х рр. У монографії Г. Гончарука наведені деякі їхні позиції з праці «Очерки истории Одесской областной партийной организации». Так, швидке зростання промисловості наприкінці ХІХ ст. перервалося у зв'язку з початком діяльності місцевої соціал-демократії. В Херсонській губернії, куди входила Одеса, промислове виробництво скоротилось на 140 фабриках, а 25% підприємств зупинили роботу на невизначений час. Важкий стан робітників відмічений на заводі Жако, заводі Краковщинського, цементному заводі, миловареному, фабриці Вальтуха, слюсарно-механічному заводі Сегала, механічному та чавунно-ливарному заводі Нетовича, чайорозважувальній фабриці Висоцького, цукерній фабриці Крахмальникова. А головні залізничні майстерні згадані тому, що їх робітники найпершими в Україні почали страйк у 1903 р., який підтримали 56 тис. робітників міста [2, с. 19].

Як бачимо, за перерахуванням деяких тогочасних одеських підприємств не можна у повній мірі судити, яких саме галузей виробництва торкнулася ця криза та, тим паче, чому вона розпочалася.

Інші відомі радянські видання навіть не називають найбільші одеські підприємства початку ХХ ст. Так, Г.А. Карєв у своєму нарисі про історію міста зосередив увагу на революційному русі в особі діячів революційних організацій: «Володимир Ілліч Ленін уважно стежив за розвитком робітничого руху в Одесі, направляв сюди блискучих організаторів, твердих іскоровців, щоб допомогти місцевій партійній організації у боротьбі з опортуністами усіх мастей». А в роки промислової кризи у місті спалахнув великий політичний страйк під керівництвом Одеського соціал-демократичного комітету на чолі з Д.І. Ульяновим, К.А. Левицьким, Р.С. Землячкою. Далі автор пише: «зупинили роботу фабрики, заводи, торгові підприємства, завмер порт, зупинилися потяги. Бастувало понад 30 тис. робітників. Страйк тривав кілька днів, і лише силами військ та поліції владі вдалося придушити його» [5, с. 12]. Про економічний стан міста, особливо під час подальших подій -- революції 1905 р., з подібних радянських книг взагалі взяти нічого. Не дивує сучасних істориків відсутність цінної інформації у працях, присвячених безпосередньо історії конкретних одеських фабрик та заводів. Так, про історію Одеського кранобудівного заводу імені Січневого повстання (до революції 1917 р. -- Голові залізничні майстерні; у наш час -- ОЗВКБ «Краян») вийшов збірник документів 1932 р. та монографія 1963 р. Щодо першого видання, то «у збірнику представлені документи з історії залізничних майстерень за такі періоди їх історії, як період промислового капіталізму, період революції 1905-1907 рр., період реакції та підйому робітничого руху, у роки імперіалістичної війни, в період Жовтня та громадянської війни» [2, с. 34]. А у доповненні до збірника названі ударники заводу за прізвищами, по алфавіту, всього 34 робітника. Серед документів збірника подається кадровий склад одеських та київських майстерень, секретне донесення полковника поліції голові 111 відділу, де називалися прізвища 11 людей, що звинувачувалися у революційні діяльності [2, с. 34]. Велика цінність збірника, як підкреслює Г.І. Гончарук, полягає в тому, що в ньому опубліковані архівні матеріали про стан робітників, їх низької зарплатні, про протести. Книга З.В. Першиної про історію заводів, хоч і містить широке коло джерел, направлена на висвітлення у меншій мірі економічну сторону заводу, та у більшій -- соціальний фактор й суспільні рухи з описанням яскраво вираженого людського аспекту заводської історіографії.

Більше дізнаємося з праць сучасних авторів про період економічної кризи в Одесі.

Згідно з даними вже згаданої закордонної дослідниці П. Герлігі, близько 1900 р. Одеса входила у другий етап промислового розвитку. Британський консул підкреслював промислову продуктивність міста того часу. Борошно вже не було головним продуктом, однак не спостерігалося й промислового злету. Найактивніше розвивалася металообробна й машинобудівна промисловість. Наприкінці 90-х рр. ХІХ ст. працювало приблизно 1650 робітників, або 24% робочої сили [1, с. 193].

У 1899 р. скорочення виробництва почалося лише в шкіряній та хімічній галузях промисловості. У 1900 р. становище змінилося. Продукція важкої промисловості України ще продовжувала зростати, частково за рахунок виконання раніше отриманих замовлень, частково через введення у дію нових підприємств, але в легкій промисловості почалося згортання виробництва, більшість її галузей (крім бавовняної та цукрової) скоротила обсяги продукції [4, с. 13].

Для ливарних заводів Одеси важкі часи настали 1902 р. Це були Шполянський металургійний завод, оловоплавильна фабрика Шако та ін. Британський консул пояснював цей спад поганими шляхами сполучення а також існуванням «синдикату плавилень», що контролював постачання чавуну, фіксовані ціни і відмовляв у кредитах приватним покупцям [1, с. 194].

Втрати цукрової промисловості виявилися на експортному цукрі, ціна якого впала в Одесі через кризу в Європі з 1 руб. 67 коп. у 1898 р. до 1 руб. 24 коп. за 1 пуд цукру-піску. Це було на 1 руб. 54 коп. нижче ціни на внутрішньому ринку (за вирахуванням акцизу, від якого експортний цукор було звільнено). Оскільки експорт цукру в роки кризи становив в середньому 9 млн. пудів на рік, тобто близько 19% всього виготовленого цукру-піску, то втрати від продажу за цінами нижче собівартості істотно скоротили прибутки цукрозаводчиків [4, с. 14].

Економічна криза 1900-1903 рр. у наступний період змінилася подіями Російсько-японської війни 1904-1905 рр. та революції 1905-1907 рр.

Це знову-таки серйозно позначилося на фабрично-заводській промисловості Одеси. Сполучення, що було порушене під час війни, занепад торгівлі одеських підприємств продуктами харчування з країнами Далекого Сходу, загальне скорочення кредитів і виснаження робочих ресурсів завдали збитків промисловості. Але страйки на підприємствах і революційна діяльність майже знерухомили місто. П. Герлігі цитує французького консула, який стверджував, що коли діяльність фабрик значно скоротилася через брак замовлень, вимоги робітників ставали з дня на день все більшими, а страйки -- тривалішими. Усі фабрики працювали з надзвичайно низькими показниками, а деякі з них були змушені закритися.

Російсько-японська війна призвела до зменшення кількості працюючих. До війська забирали значну кількість резервістів замість тих, хто вирушав на фронт. А відсутність навіть небагатьох кваліфікованих робітників могла «негативно позначитися на підприємствах, де вміння і досвід є суттєвими факторами виробництва» [1, с. 194].

Після 1905 р. сталося мало змін на краще -- знову ж таки через страйки. А між тим, фактична робота, виконувана робітником, стала втричі дорожчою, ніж десять років тому. Крім того, місцеві цукрозаводи виявили, що їхні звичні ринки збуту у Персії завалені цукром з Північної України. Консервна промисловість зазнала спаду через підвищення ціни на жерсть.

Це знову призвело до збанкрутіння багатьох фірм [1, с. 195]. Спад промисловості відбувся й у будівельній індустрії, а усі три одеські сірникові фабрики закрилися. Фабрики з виробництва жерсті працювали лише 3-4 години на тиждень. Аналізуючи дану ситуацію, італійські представники писали, що Одеса радше транспортний вузол, ніж промислове місто [1, с. 197].

На 1908 р. число фабрик зменшилося на 25% порівняно з 1906 р., однак скорочення продукції становило тільки 2,5%. Різко зкоротилися розфасовка чаю і виробництво цукру.

Незважаючи на зазначені економічні труднощі, фабрики та заводи Одеси з закінченням першого десятиріччя XX ст. почали налагоджувати діяльність, а деякі галузі почали процвітати навіть в умовах кризи. Менші фірми збанкрутували, а середньорічне виробництво в перерахунку на кількість фабрик зросло. У текстильній промисловості ці цифри зросли з показника 49 у 1906 р. до 61 у 1908 р. До 1913 р. в Одесі і регіоні, як і раніше, процвітала металургія. Тим більше, що відновлення будівництва залізниць викликало різке зростання цієї галузі. Хоча британський консул у своєму звіті писав, що незважаючи на перспективний Криворізький регіон, стан металургії в Одесі йому здавався безнадійним (спад купівельної спроможності, мало замовлень, низький експорт). Серед інших виробництв процвітала в Одесі консервна промисловість, що стимулювала виробництво жерсті, «а в самій Одесі було більше фабрик з виробництва жерсті, ніж у цілій імперії» [1, с. 195, 196].

До 1911 р. поволі відбулося відновлення виробництва цементу, скла та цегли, про що свідчило збільшення попиту на будівництво нового житла серед зростаючої кількості населення Одеси. Покращили свою активність й інші галузі промисловості. Наприклад, одним з найбільших підприємств міста стала джутова фабрика, що у 1908 р. виробила товарів на суму 1824 тис. руб. при 1200 працівниках; у 1910 р. -- на суму 2500 тис. руб. при 1240 працівниках. Німець Арпс володів у 1912 р. корковим заводом на 2 тис. робітників, який складався з 18 корпусів. Існувала також у цей час в Одесі фабрика однієї з американських компаній з переробки резини. Прибуток її складав понад 26 тис. доларів. Хоча потрібно зазначити, що економічні кризи посунули Одесу як промислове місто на сходинку нижче від Миколаєва та Херсона.

Радянські дослідники цей період пов'язують з підйомом революційної активності. Робітники заводів Гена, РОПіТ, інших підприємств 17 серпня 1910 р. своїм страйком підтримали страйкуючих портовиків. Наводиться й такий факт солідарності, коли 12 квітня 1912 р. 600 робітників коркового заводу страйкували на підтримку вимог робітників заводу РОПіТ. А в травневих виступах 1912 р. брали участь 3 тис. робітників 18 підприємств міста [2, с. 20].

До 1914 р. зростання фабрично-заводської промисловості в Одесі закріпилося явними показниками. Якщо у 1907 р. у місті виробили товарів на 50 млн. руб., то до Першої світової війни ця сума подвоїлася [2, с. 197]. Одеса посідала важливе місце у розвитку промисловості і торгівлі на Півдні імперії Романових. У 1914 р. в Одесі налічувалося 420 заводів і фабрик, на яких працювало 30 тис. робітників [4, с. 56].

Економічне зростання пов'язано було також із задоволенням воєнних потреб імперії. Найбільший внесок у забезпечення армії боєприпасами зробили підприємства, які перебували під егідою уповноваженого Головного артилерійського управління генерала С.М. Ванкова -- так званої воєнно-промислової групи Ванкова. До неї увійшли підприємства з різнопрофільним потужним виробництвом, що дає підстави віднести її до організації концернівського типу. В Україні до цієї групи увійшли підприємства Київського, Одеського і Південного районів. Організація Одеського району налічувала близько 70 підприємств, переважно майстерень з недосконалим промисловим устаткуванням. Як правило, вони працювали у тісному контакті з Одеським ВПК [4, с. 81].

Але не можна не згадати про страйкові рухи, описані в радянських джерелах. Січневі дні 1914 р. радянські історики повязують з появою листівок та подальшим страйками на заводах РОПіТ, Шполянського, меблевій та чайорозважувальній фабриках. А на шпалерній фабриці братів Тарнополь та майстернях РОПіТ збиралися кошти на користь страйкуючих пітерських робітників. У травні 1914 р. пройшли одноденні страйки на корковому та металургійному заводах, на фабриці фарб та лаків [2, с. 21].

Отже, найточнішу та всебічну інформацію про стан розвитку фабрично-заводської промисловості Одеси у 1900-1914 рр. дають нам першоджерела того часу -- альманахи, путівники, звіти консулів. Ці відомості доповнюють праці сучасних українських вчених. Доволі цінним та докладним, зі всебічним аналізом іноземних джерел є дослідження П. Герлігі, яка надає можливість вітчизняним історикам подивитися на розвиток Одеси з позиції європейського мислення. По даному періоду найнеоб'єктивнішими, неточними та фрагментарними є, у більшості випадків, дослідження часів радянської епохи, за якими у потоці інформації про революційні події та робітничий рух важко простежити економічний стан одеських фабрик та заводів.

Література та джерела

1. Герлігі П. Одеса: історія міста, 1794-1914 / П. Герлігі. -- К. : Критика, 1999. -- 382 с.

2. Гончарук Г.И. Историография одесских фабрик и заводов: монография / Г. И. Гочарук, А.Е. Нагайцев. -- Одесса: Астропринт, 2004. -- 216 с.

3. Город-герой Одесса / Котков И. И. и др. М.: Стройиздат, 1977. -- С. 56-57.

4. Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [авт. кол.: Т.А. Балабушевич, В.Д. Баран, В.К. Баран та ін.]; НАН України. Інститут історії України. -- К.: Ніка-Центр, 2011. -- Т. 1. -- 696 с.

5. Карев Г.А. Одесса -- город-герой. -- М.: Воениздат, 1978. -- 176 с.: ил.

6. Лазарович С. Духовная и экономическая жизнь Одессы / С. Лазарович // Южно-русский альманах / изд. Ю. Сандомирского; под ред. А.И. Маркевича, А.С. Попандопуло. -- Одесса: Тип. Торгового дома Г.М. Левинсон, 1902. -- Год 7. -- С. 117-146.

7. Одесса: Очерк истории города-героя / под ред. С.М. Ковбасюка. -- Одесса, 1957. -- 320 с.

8. Очерки развития торговли и промышленности Одессы // Путеводитель по Одессе. -- О.: Изд. Ю. Сандомирского, 1901. -- Год І. -- С. 188-210.

References