Микола Гаврилович Дембровський - одеський поліцмейстер (1807-1810 рр.): біографія, кар’єра, родина

Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛА ГАВРИЛОВИЧ ДЕМБРОВСЬКИЙ -- ОДЕСЬКИЙ ПОЛІЦМЕЙСТЕР (1807-1810 рр.): БІОГРАФІЯ, КАР'ЄРА, РОДИНА

А.В. Хромов Державний архів Одеської області

АНОТАЦІЯ

У статті та основі архівних та опублікованих документів описується життя та службова кар'єра одеського поліцмейстера 18071810 рр. -- Миколи Гавриловича Дембровського. На базі документів Державного архіву Одеської області проілюстровано головні напрями роботи поліцмейстера, встановлено основні віхи біографії М. Г. Дембровського та його родини. Висунуто припущення про козацьке походження керівника Одеської міської поліції, а саме ідея про те, що його предками були представники козацької старшини Гетьманщини. Доведено, що М. Г. Дембровський особисто та його нащадки належали до великих землевласників Херсонської губернії та стали впливовою родиною в Одесі, представники якої посідали важливі посади у поліцейському, військовому та судовому відомствах. Стаття є частиною дослідження автора біографій одеських поліцмейстерів для створення просопографічного портрету керівників місцевої міської поліції XIX -- початку XX століття.

Ключові слова: Одеська міська поліція; поліцмейстер; парамілітарні формування; Південна Україна.

В статье на основам архивных и опубликованных документов описывается жизнь и служебная карьера одесского полицмейстера 1807-1810 гг. -- Николая Гавриловича Дембровского. На базе документов Государственного архива Одесской области проиллюстрированы главные направления работы полицмейстера, установлены основные вехи биографии Н. Г. Дембровского и его семьи. Выдвинуто предположение о казацком происхождении руководителя Одесской городской полиции, а именно идея о том, что его предками были представители казацкой старшины Гетманщины. Доказано, что Н. Г. Дембровский лично и его потомки принадлежали к числу крупних землевладельцов Херсонской губернии и стали влиятельной семьей в Одессе, представители которой занимали важне посты в полицейском, военном и судебном ведомствах. Статья является частью исследования автора биографий одесских полицмейстеров для создания просопографического портрета руководителей местной городской полиции XIX -- начала XX столетия.

Ключевые слова: Одесская городская полиция; полицмейстер; парамилитарные формирования; Южная Украина.

In the article, on the basis of archival and published documents, the life and career Mykola G. Dembrovskyi -- Chief of the Odessa Police in 1807-1810 is described. On the basis of documents of the State Archives of Odessa region, the main directions of his service in police are illustrated; the major milestones in the biography of Mykola G. Dembrovskyi and his family are set. The Cossack origin of the leader of Odessa City police is presumed. His surname has the Polish origin. However, the author found several officers of Cossack troops in the 18th century with the same surname. It is suggested that his father was Gavrilo Dembrovskyi -- mayor of Izyum Cavalry Regiment. It was not the only case when Odessa City police commander had strong contact with the Ukrainian Cossacks.

It was proved that Mykola G. Dembrovskyi himself and his descendants were a big landowners of Kherson province and became an influential family in Odessa, whose members occupied important positions in the police, military and judicial departments.

The article is the part of the author's research of the biographies of Odessa's policemen aimed at the creation of portrait of the heads of local Police of the XIX-early XX centuries.

Key words: Odessa City police; chief of police; paramilitary formation; Southern Ukraine.

одеський поліцмейстер дембровський кар'єра

Однією із найактуальніших тем сучасних дискусій українського суспільства є реформа поліції. Серед багатьох аргументів як прихильників, так і противників перетворення міліції на професійну поліцію, окрім світового досвіду, лунає питання історії існування поліції в українських містах. На жаль, сьогодні ми мало знаємо про роботу міської поліції Одеського градоначальства часів Російської імперії, більшість одеситів із легкістю згадає десяток «королів бандитського світу Одеси», широко відомих через твори художньої літератури, кіно та міські легенди. Натомість мало хто навіть серед істориків-краєзнавців спроможний назвати хоча б декілька прізвищ начальників Одеської міської поліції. Одеські поліцмейстери залишились в тіні відомих злочинців, на яких вони полювали. Відсутність у більшості одеських поліцмейстерів яскравого літературного чи кінематографічного реноме можна сприймати позитивно у світлі перспектив наукового дослідження історичних біографій начальників Одеської міської поліції. Результатом цих біографічних наукових пошуків може стати колективний, просопографічний портрет одеських поліцмейстерів.

Микола Гаврилович Дембровський був одним із перших одеських поліцмейстерів та очолював міську поліцію у 18071810 рр. Як і більшість керівників Одеської поліції, його постать залишається недослідженою, згадки про його особу носять епізодичний та фрагментарний характер. Комплексно та всебічно його біографію і службову діяльність на посаді одеського поліцмейстера не досліджували. Можна стверджувати, що сьогодні завдяки декільком публіцистичним та генеалогічним публікаціям він є більше відомим як один із керівників Одеського комерційного суду (1820-1826 рр.) [1] та родич відомої одеської родини Лузанових [2-5].

Точна дата народження М. Г. Дембровського нам невідома, окремих неповних та опосередкованих відомостей ми можемо припустити, що він народився в останній третині XVIII ст. на території колишньої Гетьманщини або Слобідської України. Пізніше родина Миколи Гавриловича була записана до дворян різних повітів Херсонської губернії [6] та належала до крупних землевласників Південної України. Зокрема архівні документи свідчать про багаторічний розгляд суперечки М. Г. Дембровського та статського радника Ф. Шеміота за право власності на ділянку землі розміром 1500 десятин у Тираспольському повіті [7, арк. 70-72 зв.], а також зафіксовано конфлікт із адміралом М. С. Мордвиновим щодо використання спільної ділянки пасовиська у Херсонському повіті [8, арк. 1-7]. Рід Дембровських, вірогідно, має польське коріння. Але припускаємо, що предки одеського поліцмейстера належали саме до козацької старшини Лівобережної та Слобідської України. Зокрема нам відомо про уставицького сотника 1779 р. Миргородського козацькогополку Михайла Дембровського [9, с. 324; 10, с. 212], а серед штаб-офіцерів Ізюмського легко-кінного (колишнього козацького) полку у 1796 р. значиться Гаврило Дембровський. Він був виходцем із козацької старшини та народився в середині XVIII ст., на військову службу поступив у 1756 р., був кавалером ордена Св. Георгія 4 ст. та дослужився у 1788 р. до чину прем'єр-майора [11, с. 232]. На нашу думку, він і був батьком майбутнього керівника Одеської міської поліції -- Миколи Гавриловича Дембровського. Нічого неймовірного у козацькому походженні керівника Одеської міської поліції немає. Окрім М. Г. Дембровського, відомо ще як мінімум два одеських поліцмейстера [12; 13], які мали прямий стосунок до українського козацтва. Окремо зазначимо, що у тексті цієї статті ми використали найбільш поширену форму написання прізвища одеського поліцмейстера -- «Дембровський», хоча в деяких архівних та друкованих документах зустрічаємо також інші приклади запису: «Денбровський» [14, с. 217; 15, с. 214] та «Дембровський, він же Дубров» [16, арк. 8-9 зв.].

Колезький асесор Микола Гаврилович Дембровський був призначений на посаду Одеського поліцмейстера у 1807 р. [17, с. 237]. Вже протягом першого року служби отримав наступний чин надвірного радника [18, с. 227] та загалом очолював Одеську міську поліцію 4 роки протягом 1807-1810 рр. [14-18]. Варто сказати, що Одеський поліцмейстер мав вже достатній досвід поліцейської служби і до свого призначення протягом 1805-1806 рр. очолював поліцію губернського міста Херсона [19, с. 150; 20, с. 213]. На перший погляд, перехід з посади херсонського поліцмейстера на ідентичну роботу до Одеси має вигляд кроку назад у кар'єрі: престижніше бути фактичним керівником губернського центру, аніж другою людиною (після градоначальника) в Одесі. Але прозорливі чиновники, серед них і М. Г. Дембровський, вже на самому початку XIX ст. побачили в Одесі велику перспективу і відчули, що досить швидко це місто перетвориться на фактичну столицю Південної України.

Документи Державного архіву Одеської області свідчать про широке поле проблемних питань, які вирішував М. Г. Дембровський на посаді Одеського поліцмейстера у тісній співпраці із губернатором, градоначальником, магістратом, будівельним комітетом та іншими органами місцевої влади. Швидкий розвиток Одеського градоначальства, постійне зростання міського населення за рахунок прибуття нових мешканців різного етнічного та соціального походження, часто із напівлегальним статусом, збивало з панталику місцеве та центральне керівництво. На першому етапі становлення поліцейської служби міста потрібно було постійно збирати відомості про населення. Тому важливі статистичні функції у перші роки існування градоначальства були покладені на міську поліцію. Зокрема нам відомо, що у 1808 р. на виконання доручення Херсонського цивільного губернатора П. С. Мещерського Одеський поліцмейстер разом із Одеською міською думою організував процес збору статистичних відомостей про чисельність населення міста та кількість функціонуючих церков, фабрик, заводів, винокурень [21, арк. 2-4]. Згідно з офіційними результатами, М. Г. Дембровський, як начальник міської поліції, відповідав за правопорядок у місті із населенням у 6194 особи (із них 4219 -- чоловіки, 1975 -- жінки) [21, арк. 6-7]. Ще однією із важливих звітних форм у роботі місцевої поліції та поліцмейстера на початку XIX ст. було надання щомісяця градоначальнику, губернському керівництву або міністерству поліції відомостей щодо надзвичайних ситуацій у місті [22, арк. 2-4]. Варто відзначити, що рівень злочинності в Одесі був не надто високим, але дуже часто випадки вбивств, розбою та великих крадіжок записували у графу «надзвичайних пригод».

Також важливою функцією служби Одеського поліцмейстера був контроль виконання рішень вищих органів влади [23, арк.1-6; 24, арк. 1-6] та надходження податкових зборів [25, арк. 1-12].

Очевидно, що значну частину роботи поліцмейстера та його помічників, дільничних приставів, квартальних наглядачів займали паперова робота та бюрократичні процедури. Щоб підвищити ефективність роботи Одеської міської поліції М. Г. Дембровський домігся від Одеської міської думи винаймати за місцеві кошти допоміжний персонал, який полегшив роботу поліцейських чинів. Так, у 1810 р. додатково до штату поліції ввели посади -- двох писарів, трьох реєстраторів, двох копіїстів, архіваріуса та брандмейстера для догляду за протипожежним інструментом [26, арк. 2]. Оскільки до складу Одеського градоначальства входили великі ділянки випасних земель разом із передмістями та навколишніми хуторами, то однією із ключових для дотримання правопорядку була посада дільничного пристава по хуторах. Зрозуміло, що слідкувати за такими значними територіями було важко, тому М. Г. Дембровський домігся від міської думи виділити на допомогу дільничному приставу додаткові кошти для утримування писаря дільниці та кінного козака для доставки кореспонденції [27, арк. 2-7]. Варто підкреслити, що Одеський поліцмейстер активно працював у напрямі не лише збільшення чисельності поліції, але й належного матеріального забезпечення своїх підлеглих. Важливу частину листування канцелярії Одеського поліцмейстера та органів місцевої влади складають письмові пропозиції щодо виділення достатніх сум для оренди квартир поліцейськими службовцями [28, арк. 1-3].

Після того, як наприкінці 1810 р. М. Г. Дембровський залишив посаду Одеського поліцмейстера, у його службовій кар'єрі настав період десятирічного затишшя, принаймні відомі нам історичні джерела не вказують про перебування колишнього начальника Одеської міської поліції на керівних посадах владних установ або силових відомств Південної України. Вірогідно, що ці роки були присвячені особистому життю. На межі 1810-1811 рр. М. Г. Дембровський одружився на молодій вдові генерал-майора Еммануїла Григоровича Попандопуло, який загинув у 1810 р. під час російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Шлюб із 21-річною Марією (Маріам, Мариною) Попандопуло подарував подружжю численних нащадків. Крім того, дружина колишнього одеського поліцмейстера мала значне придане: рухоме та нерухоме майно від колишнього чоловіка, а також спадок від батька Афанасія Кесоглу -- першого бургомістра Одеського іноземного магістрату [29, с. 36-37]. Варто відзначити, що, серед іншого, молоде подружжя Дембровських володіло нерухомістю, яка до того належала Одеській міській поліції. Ще у 1807 р., у перший рік перебування М. Г. Дембровського на посаді Одеського поліцмейстера, його відомство через аукціон продало Кассандрі Іванівні Кесоглу, майбутній тещі М. Г. Дембровського, два будинки у центрі міста. У 1810 р. будинок по вулиці Грецькій був подарований Марині Афанасьївні, у другому шлюбі -- Дембровській [29, с. 37].Однозначно, що родина Дембровських увійшла до когорти найбагатших, найвідоміших та найвпливовіших в Одесі сімейств першої половини XIX ст. Підтвердженням тому є перебування колишнього Одеського поліцмейстера у 1820-1826 рр. на важливій посаді голови Одеського комерційного суду [1; 30, арк. 1-2 зв.]. На новій посаді досвід поліцейської служби М. Г. Дембровського також став у нагоді. Протоколи засідань суду свідчать про часті контакти голови засідання із міською поліцією у питаннях виконання судових рішень, відбору свідчень та пояснень поліцейськими чинами [31, арк. 123-126]. Голова Одеського комерційного суду, як колишній поліцмейстер, знав усі тонкощі цих юридичних процедур та забезпечував належну швидкість та ефективність судових процесів, що склало одну із головних рис позитивної репутації Одеського комерційного суду. Дата смерті Миколи Гавриловича Дембровського досі точно не встановлена, але за архівними документами можна точно встановити, що трагічна подія сталась між 1839 р. та 1843 р., ближче до останнього. Зокрема відомо, що у метричному записі від 19 вересня 1843 р. про шлюб відставного генерал-майора Фоми Петровича Лузанова та Наталії Миколаївни Дембровської остання записана як «померлого колезького радника Миколи Гаврилова Дембровського донька» [32, арк. 202 зв. -- 203]. Цей шлюб дав багатьох нащадків, відомих, зокрема, заснуванням Лузановки -- популярного курортного району Одеси.

Окрім згаданої доньки Наталії, яка народилась у 1813 р. та прожила в Одесі до 1905 р. [33, арк. 104 зв.], у шлюбі із Марією Попандопуло (Кесоглу) Микола Дембровський мав ще декількох дітей. У 1812 р. в Одесі народилась донька Катерина [34, 6 зв. 7], а у 1819 р. у церкві с. Малий Буялик хрестили новонародженого сина Михайла [35, арк. 132].

Михайло Миколайович Дембровський став одним із найвідоміших нащадків роду. За протекції батька у 1835 р. поступив на навчання до Рішельєвського ліцею [35, арк. 131], у 1840 р. поступив на військову службу, потім служив чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторах [6] та при командуючому Одеським військовим округом [36, арк. 1-4]. Виконував функції судового слідчого [5, с. 11-13], а також багато інших таємних доручень, перевірок та інспекцій за дорученням керівників Південної України [37, с. 130]. Активно займався благочинними справами: був почесним мировим суддею Одеського повіту та скарбником відділення товариства «Червоний хрест». Генерал-майор М. М. Дембровський помер та похований в Одесі у 1891 р.

Микола Гаврилович Дембровський був одним із перших але маловідомих одеських поліцмейстерів, який зумів себе проявити як ініціативний керівник. Він та його нащадки належали до когорти впливових чиновників Південної України, які в умовах стрімкого розвитку регіону зуміли одночасно зробити кар'єру у поліцейському, військовому та судовому відомствах та накопичити значні статки.

ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА