Видавнича діяльність агропросвітницьких товариств на початку ХХ ст. (за матеріалами Лівобережжя)

Метою статті є формулювання основних характеристик, які визначали видавничу діяльність громадських агропросвітницьких товариств на початку ХХ ст. видавничий губернський громадський агропросвітницький

Виклад основного матеріалу. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у двох лівобережних українських губерніях дозволити собі активно друкувати періодичні видання мали змогу лише агропросвітницькі об'єднання губернського та повітового типів. Структура, інтенсивність видань, тематика публікацій у названих об'єднаннях є різними, залежно від фінансових статків організацій. Разом з тим, спільним і цінним для дослідження є: різна за обсягом і змістом інформація про відповідне Товариство, тексти «Статутів» новостворених сільських громадських об'єднань, списки членів правління, протоколи засідань тощо.

Першим губернським агропросвітницьким об'єднанням у досліджуваних територіальних межах, яке започаткувало друк власного журналу було Полтавське товариство сільського господарства. Реалізацію одного зі статутних завдань, а саме «популяризація сільськогосподарських знань», презентував часопис «Хуторянин» - журнал з питань сільського господарства, промисловості, кооперації та торгівлі. Редакція часопису безкоштовно надсилала його до усіх зареєстрованих агропросвітницьких об'єднань у межах Полтавської губернії. Часто-густо у бібліотеках, а точніше - бібліотечному кутку, сільських агропросвітницьких об'єднань у наявності були лише примірники «Хуторянина»: «Якби редакція «Хуторянина» по добрій волі не надсилала безкоштовно журнал, то Товариство зовсім залишилося без видання сільськогосподарської тематики» [1]. Журнал виходив у період 1901-1916 рр. по 52 номери на рік; його редакторами були голови та заступники Полтавського товариства сільського господарства: Д. І. Квітка, П. Н. Малама, П. І. Гриневич, П. П. Ганько, А. П. Шимко, Д. О. Ярошевич. Тираж видання у 1913 р. досягав 12 тис. примірників. Полтавському товариству сільського господарства належить ексклюзивне право на публікацію окремих видань, що складалися з кількох випусків «Хуторянина» та календарів «Хуторянина».

Чернігівське товариство сільського господарства згідно постанови загальних зборів від 18 листопада 1907 р., з початку 1908 р. розпочало друк журналу «Селянин». Редакційна рада спочатку визначила спрямованість журналу як сільськогосподарську та економічну, а з 1910 р. - додала ще й кооперативну. З цього часу тематично на сторінках журналу рівнозначно висвітлювалися дві теми - сільське господарство та кооперація. Редакторами «Селянина» були А. Г Гаршин, В. Д. Василевський та Е. Ф. Гарлицький. Завдяки фінансовій підтримці з боку громадськості та земства журнал виходив без перерв протягом 1908-1916 рр. по 24 номери щорічно. Ціна журналу - 1 руб. 50 коп. за річну переплату, була доступна для селян. «Селянин» для селян - девіз, якому слідувала редакція журналу. З 1911 р. «Селянин» пересилався усім гласним Чернігівських губернських земських зборів, гласним повітових земських управ, земським агрономам, агентам із сільськогосподарських питань, агропросвітницьким товариствам та безпосереднім передплатникам. Незважаючи на той факт, що тираж «Селянина» у період з 1908 по 1913 рр. збільшився втричі, собівартість його друку не забезпечувала прибутки від передплати. Чернігівське товариство сільського господарства періодично зверталося до повітових земств із проханням популяризувати журнал серед сільського населення. Зокрема, у 1913 р. воно зазначало, що «за умов наявності двох передплатників у кожному населеному пункті Чернігівської губернії, журнал міг би існувати за власний кошт» [2, 362].

Інформаційним органом Золотоніського сільськогосподарського товариства була газета «Вестник Золотоношского сельскохозяйственного общества». Газету друкували протягом 1908-1914 рр.:у 1908 р. - 2 рази на місяць (24 номери), у 1909-1912 рр. - щотижнево (по 52 номери), з 1913 р. - 2 рази на тиждень (96 номерів) та у 1914 р. - встигли надрукувати лише 34 номери. Окремими додатками до газети була брошура С. Павленка (С. Шелухіна) «Чи бути Чорноморській Німеччині» та «Хліборобський порадник на 1914 рр.». Редакторами газети були: голова Золотоніського об'єднання Вс. А. Ващенко-Захарченко; агроном Золотоніського повітового земства, начальник агрономічного відділення при Золотоніській земській повітовій управі, автор брошури «Лущення стерні», яка безкоштовно поширювалась серед сільського населення повіту - Л. М. Хачатурянц; гласний від перших виборчих зборів Золотоніських повітових земських зборів у 1905-1907 рр., Золотоніський повітовий земський інструктор з бджільництва О. Ф. Палкін. Спочатку члени Золотоніського агропросвітницького об'єднання отримували «Вестник» безкоштовно, згодом було запроваджено плату.Редакція газети, як і бюро (рада) Товариства, знаходились у приватному будинку Золотоніського міського голови А. О. Марковського. Опрацювання змісту збережених примірників часопису засвідчило його «земську» тематичну спрямованість. Більшість інформаційного матеріалу присвячено подіям, які відбувалися у Золотоніському повіті, у т.ч. друкувалася й звітна документація земської управи.

Річ у тім, що самостійно Золотоніське агропросвітницьке товариство випустило лише кілька номерів «Вестника» на початку 1908 р. Для продовження видання потрібні були кошти, за якими Товариство і звернулось до земських зборів. Відповіддю на клопотання стало таке рішення: «на субсидіювання друку «Вестника» у 1908 р. гроші не виділяти, оскільки на його сторінках друкуються матеріали, які не правильно та тенденційно висвітлюють діяльність земської управи». На чергових зборах рада Золотоніського агропросвітницького об'єднання ухвалила рішення про продовження друку газети, але за умов, які «м'яко» запропонували земські збори. Позитивний зиск від цього отримало дві сторони: Товариство продовжило видання «Вестника» зі щорічним фінансуванням у розмірі 300-500 руб., а земство - «правильну» інформаційну площу.

Видання Костянтиноградського сільськогосподарського товариства «Константиноградские сельскохозяйственные известия» друкувалися протягом 1914-1916 рр. спочатку щомісяця, а у 1916 р. - 2 рази на місяць. Редактором часопису традиційно був голова Товариства С. В. Морозов. Вартість передплати на рік становила 1 руб. 50 коп.

З 1912 р. Лохвицьке повітове товариство сільського господарства розпочало друк власної щотижневої газети «Лохвицкое слово». Газета виходила потягом 1912-1916 рр. Передплатна ціна спочатку становила 1 руб., але з початком Першої світової війни, як реакція на економічні зміни в країни, збільшилась до 2 руб. Як додаток до газети друкувались також і «Телеграммы «Лохвицкого слова».

Редактор щотижневої сільськогосподарської, культурно-просвітницької та суспільно-економічної газети Ніжинського агропросвітницького товариства «Неженец» Н. В. Висоць- кий наступним чином пояснював причини її появи: «У наших селах здобути знання важко: немає там ані вечірніх шкіл для дорослих, ані гарних доступних бібліотек. Тому інформація зрозумілою для селян мовою про навколишнє середовище, про людське життя, людські стосунки, наукові відкриття та винаходи, і є одним із завдань нашої газети» [3].

Друкованим органом Роменського агропросвітницького товариства була газета «Ромен» (сільськогосподарська та торговельна), яка виходила у 1910-1916 рр. за редагування Н. Г. Яновського. Передплатна вартість газети на рік складала 1 руб. 17 коп. І, навіть, незважаючи на таку невисоку вартість, на початку 1915 р. редакція газети постала перед питанням про відсутність відповідного фінансового забезпечення. Хорольське агропросвітницьке товариство презентував «Вестник Хорольського общества сельского хозяйства», що друкувався у період 1911 - 1916 рр. 2 рази на місяць, а у 1917 р. - щомісячно.

Також друкована продукція агропросвітницьких об'єднань представлена окремими та продовжуючими виданнями губернських, повітових та сільських товариств. До категорії окремих друкованих видань ми зараховуємо «Статути» об'єднань, які у своїй переважній більшості дублювали зміст «Типового статуту» для агропросвітницьких товариств, яке рекомендувало міністерство землеробства. На відміну від «Статутів», науковий інтерес викликають публікації просвітницько-популяризаторського змісту, які, на жаль, є нечисельними. В якості позитивного прикладу, наголошуємо на публікаціях Прилуцького агропросвітниць- кого об'єднання. Так, воно друкувало та розповсюджувало праці свого секретаря. Відомо, принаймні, про сім окремих книг, зокрема: «Засів та збір конюшини», «Удобрення ґрунту туками та солями», «Озима мохната віка» та інші.

Продовжуючими виданнями були «Звіти» про річну діяльність та «Протоколи» засідань об'єднань. Представлення «Звіту» до повітової та губернської влади було обов'язковим, якщо Товариство розраховувало на отримання субсидії від відповідного земства: «потрібно, щоб звіти агропросвітницьких товариств надсилалися до управи завчасно, а управа - розсилала кожному із членів економічної ради»[4].

Як виняток, а не як закономірність, результатом видавничої діяльності досліджуваних об'єднань є й «особлива», «одинична» або «нетипова» друкована продукція. В якості прикладу, її можуть презентувати «Отчеты» про діяльність бібліотеки-читальні Сокільского агропросвітницького об'єднання Кобеляцького повіту Полтавської губернії, яких було віднайдено два, за 1913 та 1914 рр. відповідно [5; 6]. Одиничні об'єднання спромоглися на публікацію матеріалів, які обговорювались на їхніх засідання у вигляді «Трудов». В якості прикладу, можна навести «Труды» агропросвітницького об'єднання с. Харсик Лохвицького повіту Полтавської губернії, точніше один їхній випуск, до якого увійшла праця А. А. Мокієнка «Розповсюдження відомостей про сільську кооперацію» [7]. Ініціатива друку інформації про поточні справи товариств та доповіді їхніх членів успішно була реалізована й у двох об'єднаннях повітового рівня, а саме - у Костянтиноградському («Журнал») та Хорольському («Труды») агропросвітницьких товариствах.

Видавничий напрямок у діяльності агропросвітницьких об'єднань нами зафіксовано не лише у об'єднаннях губернського та повітового рівнів, але й сільського. Як правило, окрім зазначених вище «Трудов», сільські об'єднання друкували аркуші-агітки на сільськогосподарську актуальну тематику, т. зв. «метелики». Наприклад, Недогарське об'єднання Кременчуцького повіту надрукувало інформацію «Про весняні роботи в полі» та «Про посів проса та гречки рядами з широким міжряддям»; Горбівське об'єднання цього ж повіту інформувало населення «Як обробляти та готувати землю під яровий посів»; Білоцерківське об'єднання Хорольського повіту опублікувало «Правильна обробка землі під ярові посіви», а Родіонівське - «метелик» під промовистою назвою «На Бога сподівайся, а сам не зівай». Зазвичай зміст таких листівок-агіток склався секретарями агропросвітницьких об'єднань. Тираж, в середньому, коливався у діапазоні 500-1000 екземплярів. Усі вони розповсюджувались серед селянства, яке потрапляло в район дії товариства. Однак, незважаючи на вище зазначене, видавнича діяльність сільських громадських агропросвітницьких об'єднань не може буди охарактеризована як активна та всеохоплююча. Ми можемо констатувати лише сам факт її наявності в окремих поодиноких об'єднаннях.