Україна в контексті Андрусівського перемир’я 1667 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(477) «1667»

УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ АНДРУСІВСЬКОГО ПЕРЕМИР'Я 1667 Р

В.В. Слюсаренко

Постановка проблеми. Українські землі, починаючи з другої половини 50-х рр. XVII ст.. стали місцем, де зіткнулись інтереси багатьох іноземних держав, в тому числі Московської держави та Речі Посполитої. Після їхнього протистояння протягом 1663-1665 р., коли гетьмани Правобережжя та Лівобережжя обмінялись походами на іншу сторону Дніпра використовуючи підтримку чи то польського короля, чи російського царя, відносини між двома державами лише загострились. Проте обоє монархів розуміли можливі згубні наслідки обопільного протистояння, а тому в 1667 р. пішли на налагодження відносин. В результаті чого було підписано Андрусівський договір. Тому важливим є висвітлення умов даного договору та його наслідків для реконструкції цілісної картини, що склалася в Україні в 1667 р.

Мета пропонованої студії полягає в спробі розкрити суть Андрусівського договору, укладеного між Річчю Посполитою та Московською державою у 1667 р. та визначити його наслідки для українських земель.

Аналіз останніх досліджень. Дана проблема залишається мало малодослідженою істориками. Тим не менш, висвітлення її окремих сюжетних ліній торкалися у своїх працях В. Горобець, І. Гуржій, В. Смолій та В. Степанков, Т. Чухліб, В. Борисенко, Т. Таїрова-Яков- лева, Ю. Мицик та інші автори.

Виклад основного матеріалу. Тим часом з'являються нові аспекти в зовнішній політиці Московії щодо України. Так, намагаючись якомога швидше замиритися з Річчю Посполитою, з якою Росія фактично перебувала у стані війни, російське посольство отримує повноваження вести переговори про встановлення кордону між двома державами по Двіні та Дніпру, залишаючи за Московською державою Полоцьк, Бихів, Київ і Запорожжя. У жовтні керівник посольства Опанас Ордін-Нащокін одержав інструкцію в разі відмови полських комісарів ділити Україну й загрози об'єднання сил Речі Посполитої з Кримським ханством «говорити з клятвою, що їм й інша сторона буде віддана в посольстві, як буде з'їзд у государевих великих послів з королівськими комісарами» [2, 197]. Варто наголосити ще й на тому, що Росія пішла на укладення договору ще й тому, аби розв'язати собі руки у війні зі Швецією у Прибалтиці, і тому погодилась повернути Правобережну Україну до складу Речі Посполитої.

30 січня 1667 р. Московська держава і Річ Посполита підписали Андрусівське перемир'я, яке припинило довголітню польсько-російську війну за право володіння козацькою Україною [5, 141]. Договір визначив місце Росії, Польщі та України в системі міжнародних відносин 60-70-х рр. XVII ст. Його статті встановлювали розподіл сфер впливу польського короля і московського царя на Українську козацьку державу. Лівобережжя відходило до Росії, а Правобережна Україна - до Речі Посполитої. Влада царя стала поширюватися на Смоленськ, Дорогобуж (нині місто Смоленської обл., РФ), Білу, Невель (нині міста Псковської обл., РФ), Красний Веліж (нині м. Веліж Смоленської обл., РФ), а також Сіверщину. Київ повинен був відійти до Польщі до 1669 р. Запорозька Січ потрапляла у спільне володіння обох держав. Царський уряд зобов'язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (бл. 200 000 рублів) [6].

Саме його третя стаття красномовно свідчила про те, що Лівобережна Україна мала перебувати під протекцією царя Олексія Михайловича: «...А у стороні Його Королівської Величності, від Дніпра, що під Києвом, і через увесь той край (Лівобережжя), до Путивльського кордону жодного города ані міста, ані волості у власті через перемирні роки від цього часу і дня належати на буде» [5, 141].

Проти Андрусівського перемир'я рішуче виступили гетьманські уряди П. Дорошенка, І. Брюховецького, П. Суховієнка, а згодом і Д. Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували. Порозуміння Росії й Польщі за рахунок поділу території козац. держави спричинило зростання політичного впливу в українському суспільстві козацької старшини [6].

Андрусівський договір був спрямований також проти військової могутності Османської імперії, відображав вимушений компроміс сторін і засвідчував наявність геополітичної рівноваги у Східної Європі. Уряд Туреччини негативно відреагував на укладений договір і розпочав підготовку до боротьби з обома державами. Водночас Андрусівський договір започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб'єкта міжнародно-правових відносин. Проте договір 1667 р. не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм [6].

Отже, договір відображав компроміс між двома державами, що стався за рахунок розподілу козацької України і мав надзвичайно трагічні наслідки для долі українського народу. Ситуація, що склалася, створювала незборимі труднощі на шляху консолідації українських земель у межах національної держави. На тривалий час, як засвідчили подальші події, загальмувався й деформувався процес розвою нації, її політичної свідомості, культури тощо [7, 333-334]. Андрусівським перемир'ям Росія остаточно відмовилася свід свого зобов'язання 1654 р. про допомогу Україні в боротьбі з Річчю Посполитою. Багатолітня й тяжка боротьба українського народу за волю і державну незалежність не дала очікуваного результату [1, 240]

Сам факт підписання угоди між двома державами викликав бурхливу реакцію в українському суспільстві через кілька моментів. Так українських делегатів не закликано до переговорів; Москва потайно, без порозуміння з Україною, зреклася на користь Польщі - Києва. Це особливо викликало незвичайне обурення по всій Україні. Київ в очах тогочасного громадянства був старовинною столицею України, з якою в'язалися спогади про давню могутню державу; Київ з митрополією і академією був центром релігійного та культурного життя; з розвитком політичної свідомості Київ став також символом державної єдності: «за ким Київ, за тим уся Україна» [2, 197]. Коли ж московський уряд погоджувався передати Київ у руки Польщі, це означало, що Москва зовсім не рахується з українськими традиціями і настроями. Основні ж умови угоди були підтверджені в 1686 р. «вічним миром» між Польщею та Московською державою, який остаточно залишив за Москвою Лівобережну Україну і Київ та фактично анулював березневі статті [2, 197].

Занепокоєння Андрусівським договором виникли в запо-розьких козаків, оскільки вони побоювались, що він призведе до об'єднання обох держав проти них що російський уряд почне довготривалі мирні відносини з союзником Польщі - Кримом. Козаки і надалі завдавали татарам і туркам сильних ударів. Восени 1667 р. (в той час як татарське військо рушило на підмогу Дорошенку, що поновив боротьбу з Польщею) на Перекоп вирушило Запорозьке військо. Сильна перекопська фортеця, ключ до півострова, зда-лася козакам. андрусівський договір річ посполита

Андрусівський договір 1667 р. ознаменував початок зближення Московського царства та Речі Посполитої з метою спільної боротьби проти Османської імперії. Договір означав перелом у давній ворожнечі Литви і Польщі, з одного боку, та Московської держави, з другого, - на користь останньої. Водночас Андрусівське перемир'я 1667 р., підступно укладене в обхід України, юридично оформило розкол Гетьманщини на дві частини по Дніпру Цим актом Росія остаточно перекреслила свої зобов'язання, передбачені Переяславською угодою 1654 р. і Березневими статтями 1654 р. Обурені запорожці вбили царського посла, що їхав у Крим до хана. Невдовзі все це призведе до на Гетьманщині до розгорнення народного повстання, спрямованого проти царських воєвод і козацької старшини [3, 315-316].

Договір 1667 р. мав вели-кий вплив на міжнародне та внутрішньополітичне становище Україн-ського гетьманату. «Перемир'я відбулося головним чином коштом України і викликало там велике незадоволення. Поділ країни був найгір-шим рішенням для єдиного українського народу, особливо тієї його частини (Лівобережної України) що, як і за Гадяча, була во-роже налаштована до повороту під Польщу», - відзначав один із найвідоміших польських дослідників цього питання З. Вуйцик [5, 140-141]. Водночас Андрусівський договір започаткував процес поступової втрати Українською козацькою державою статусу суб'єкта міжнародно-правових відносин. Проте цей же договір не означав зникнення з карти Європи Української козацької держави, яка, незважаючи на існування двох політичних центрів (Правобережжя та Лівобережжя), продовжувала існувати як єдиний державний організм.

Договір перекреслював більшість здобутків українського народу, завойованих майже 20-літньою боротьбою за національне визволення, узаконював і закріплював насильницький поділ українських земель між Польщею і Московією [4, 134]. Варто наголосити на тому факті, що договір, фактично, відображав компроміс між двома дер-жавами, що стався за рахунок розподілу козацької України і мав надзвичайно трагічні наслідки для долі українського народу. Ситуація, що склалася, створювала незборимі труднощі на шляху консолідації українських земель у межах національної держави. На тривалий час, як засвідчили подальші події, загальмувався й деформувався процес розвою нації, її політичної свідомості, культури тощо [5, 332-333].

Висновки

Таким чином можна зробити наступні висновки. Андрусівський договір створював практично непереборні труднощі на шляху до політичної консолідації українсьль у межах соборної держави. Тепер українське територіальне питання набуває міжнародного характеру. Мова вже йшла не лише про подолання географічних рубежів або з'ясування взаємин всередині панівної еліти, а справа торкалась інтересів таких держав як Росія і Польща. Договір призвів до загострення внутрішньо-політичної боротьби, що не зважала на територіальні межі Української держави й виходила за них, а також привів до численних повстань козаків, невдоволених умовами підписаного договору, який, в більшості своїй, був направлений проти України. Ця угода, яка назавжди перекрелювала переяславські домовленості Хмельницького, глибоко обурила українське громадянство. Перебіг польсько-московських переговорів 1667 р. засвідчив усю облудність риторичних фігур про якесь особливе, «братське» ставлення Московії до України. У свідомості нової козацької еліти панувало тверде переконання про єдність українських земель і необхідність відновлення єдиної Козацької держави. Андрусівський договір значно загострив протиріччя у суспільстві та стосунки між українським населення та російськими воєводами, не тільки через їх непомірні визиски, але й тому, що перекреслив своїми умовами всі раніші здобутки українців.

Список використаної літератури

1. Борисенко В. Й. Курс української історії з найдавніших часів до XX ст. Посібник / В. Й. Борисенко. - Київ : Либідь, 1998 р. - 616 с.

2. Крип'якевич І. П. Історія України / відп. редактори Ф.П. Шевченко, Б. 3. Якимович - Львів : Світ, 1990. - 520 с.

3. Литвин В. М. Історія України : Хрестоматія / упоряд. В. М. Литвин. - К. : Наук. думка, 2013. - 1056 с.

4. Мицик Ю. А.. Історія України. Навчальний посібник / Ю. А. Мицик, О. Г. Бажан, В. С. Власов. - Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008 р. - 591 с.

5. Смолій В. А. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр..) / В. А. Смолій, В. С. Степанков. - Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009 р. - 448 с.

6. Чухліб Т. В. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721. - 3-є вид. / Т. В. Чухліб. - Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2009. - 617 с.

Анотація

У статті розкривається суть Андрусівського договору, що був підписаний між Польщею та Росією у 1667 р., та місце України у планах цих двох країн в контексті даного договору. Відзначаються зміни, які стались після підписання даного договору, розкривається ставлення населення до Андрусівського договору. Визначаються цілі Речі Посполитої та Московської держави під час підписання ними договору. Акцентується увага на тому, що внаслідок підписання двома країнами Андрусівського договору, українські землі ще більше потрапили під вплив іноземних держав, які підписали його. Звертається увага на тому факт, що одним із ключових завдань даного договору було те, що його підписання було спрямоване проти Османської імперії та з метою зменшити її вплив на Україну. Наголошується на тому, що підписання договору в Андрусово ускладнило процес об 'єднання українських земель в одну державу.

Ключові слова: Андрусівське договір, Річ Посполита, Московська держава, Лівобережжя, Правобережжя, І. Брюховецький, П. Дорошенко.

Introduction. The paper analyzes the question of the Andrusovo Treaty concluded between the Rzeczpospolita and the Moscow State and determines the place in this treaty of the Ukrainian lands and reveals the negative consequences of this treaty for Ukraine.

Purpose of the work is to reveal the essence of the Andrusovo treaty between the Moscow State and the Rzech Pospolita, and to determine the place of Ukraine in it.

Results. Were disclosed the reasons for the concluded Andrusovo treaty between the Moscow State and the Rzecz Pospolita in 1667, were defined the main points of this agreement and the place occupied by Ukrainian lands in this agreement. The main territorial changes which have been made as a result of the conclusion of the Andrusivsky contract are revealed, the negative influence of the contract for the further.

Originality. Was made an attempt to reveal the main points ofthe Andrusovo Treaty between the Rzecz Pospolita and the Moscow State, and the determination of the impact of this treaty on the process offurther consolidation of Ukrainian lands in the XVII century.

Conclusion. Were highlighted the main points of the Andrusov Treaty, concluded in 1667, the place and role assigned to the Ukrainian lands in it. Was highlighted in the negative factors of Andrusovo Treaty. This issue requires more detailed study and interpretation in order to better understand the processes ofstate-building that took place in Ukraine.

Key words: Andrusovo Treaty, Rzeczpospolita, the Moscow State, the Left Bank, the Right Bank, I. Briukhovetsky, P Doroshenko.