До питання формування американського менталітету та його впливу на зовнішню політику США в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

До питання формування американського менталітету та його впливу на зовнішню політику США в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст.

Тарас П'ятничук

Стаття присвячена проблемі формування менталітету громадян США. Розглянуті та проаналізовані чинники, що вплинули на процес його розвитку, а також основні риси характеру, котрі були притаманні американцям. Автор приходить до висновку, що саме специфічні риси менталітету не лише сприяли стрімкому економічному розвитку та перетворенню США на безумовного економічного лідера наприкінці ХІХ ст., але й суттєво вплинули на підхід американських правлячих кіл до формування зовнішньої політики та взаємини з іншими державами тогочасного світу.

Ключові слова: Менталітет, зовнішня політика, фронтир, месіанізм, політичні інститути, експансія.

Одним із пріоритетних напрямків досліджень в сучасній західній історіографії є історія ментальностей. Поняття «менталітет», введене до історичної термінології ще французькими дослідниками, що належали до школи Анналів, на сьогоднішній день широко використовується й в інших гуманітарних науках. В тлумачних словниках та науковій літературі можна зустріти цілу низку дефініцій поняття «менталітет», що свідчить про його гнучкість і нечіткість визначення. До того ж деякі дослідники виокремлюють терміни «менталітет» і «ментальність». Однак, дана проблема не є предметом нашого дослідження, а тому, щоб не робити плутанини, використовуватимемо ці два визначення як синоніми. Під поняттям «менталітет» можна розуміти манеру мислення, особисте ставлення до суспільного життя, індивіда чи групи1.

Від менталітету значною мірою залежить історичний розвиток держави, її внутрішня та зовнішня політика. Яскравим прикладом цього можуть слугувати особливості американського менталітету. З огляду на це, автор ставить собі за мету спробувати проаналізувати чинники, що вплинули на процес формування американської ментальності, а також з'ясувати, яким чином вона впливала на проведення зовнішньої політики США.

Серед зарубіжних дослідників, в першу чергу, американських, які займалися даною проблемою, слід назвати Тернера Ф.Д., Шлезінгера-молодшого А.М., Хантінгтона С., Кагана Р. При цьому варто підкреслити, що кожен із них зосереджував особливу увагу саме на проблемах американського менталітету, рисах американського характеру та способу життя американців. Вплив же ментальних рис на проведення зовнішньої політики майже не зачіпався. Винятком може слугувати хіба що відома праця Шлезінгера-молодшого А.М.. Щодо сучасної російської історіографії, то тут доречно буде згадати дослідження Павловської А.В. та Аносова П.В, які подали загальну характеристику американського менталітету та деяких особливостей його формування. Нажаль у вітчизняній історіографії дана проблема не привертала уваги дослідників, а тому ми можемо констатувати факт відсутності якихось спеціальних досліджень.

Щодо самого американського менталітету, то тут варто вказати, що формувався він впродовж тривалого часового проміжку, а на його особливості вплинули три чинники. Серед них можна виділити такі, як природно-географічний, політико- економічний, під яким ми розуміємо модель державного устрою та економічної системи, а також релігійний, тобто конфесійна приналежність. Проаналізуємо кожен з цих чинників.

Насамперед слід вказати на такий чинник як географічне розташування. Під ним ми можемо розуміти характер кліматичних умов, наявність або відсутність родючої землі, вихід до моря, наявність корисних копалин тощо. Оскільки територію США перетинають різні кліматичні пояси, а клімат країни в різних її частинах колосально різниться, важко визначити, яка територія мала домінуючий вплив на процес формування менталітету. Натомість, можна впевнено вказати на наявність величезних неосвоєних та незаселених (за винятком індіанців) територій, відомих як Далекий або Дикий Захід.

Питання про вирішальний вплив освоєння Заходу на історичний розвиток США підняв ще американський дослідник Фредерік Джексон Тернер, ввівши до історичного лексикону таке поняття, як «фронтир». Попри те, що із подальшим розвитком американської історичної науки теза Тернера піддавалася цілому шквалу нищівної критики, теорія фронтиру й на сьогоднішній день не вичерпала своєї актуальності. До того ж Тернер дав доволі цікаве та оригінальне пояснення розвитку деяких явищ історії США, в тому числі щодо впливу фронтиру на формування характеру та ідеалів американця. Тому варто зупинитися на його теорії трохи детальніше.

Під фронтиром Тернер розумів, з одного боку, місце контактування дикунства та цивілізації, а з іншого - смугу найбільш швидкої та ефективної американізації, яка відбувалася за наступною схемою. Колоністи, які прибували до Нового Світу, були європейцями, точніше вихідцями з країн Європи. Вони привносили на нові території власну культуру, побут, спосіб мислення, одним словом, намагалися відтворити світ, що був би подібним до їхньої батьківщини, але без тих негативних елементів, котрі спонукали до заокеанської міграції. Під час освоєння «вільних територій» Північної Америки відбувалася взаємодія поселенця з оточуючим середовищем, під час якого дика місцевість підпорядковувала собі колоніста. За висловлюванням Ф. Тернера: «Вона зривала з нього цивілізований одяг і вбирала в мисливську куртку та мокасини»10. Пристосувавшись до нового життя, поселенець починав перетворювати дику місцевість. Те, що виникало в підсумку, не було ані старою Європою, ані, за словами Тернера, звичайним розвитком «германських вірусів» (під чим він розумів культуру та політичні інститути, що були притаманні тевтонським народам, в тому числі й англосаксам)11. Утворювався зовсім інший продукт, тобто американець. Твердження дещо суперечливе, адже на процес становлення американської ментальності суттєвий вплив мали й інші чинники, котрі будуть розглянуті трохи нижче.

Взагалі поняття фронтир не є суто американським явищем. Подібні рубежі, що відділяли «цивілізований» світ від «варварського» мали Китай, Росія, Канада, Австралія, низка латиноамериканських та африканських країн тощо. Однак, на відміну від них американський фронтир мав значно більший вплив на розвиток США, аніж його аналоги в інших країнах. По-перше, Дикий Захід впродовж більше сотні років існування США був чи не єдиним вектором для територіального розширення. Звісно, тут можна навести контраргумент, мовляв, були ще території Британської Канади та Мексики, в якої США, до речі, доволі успішно анексували частину території (штати Техас, Каліфорнія, Нью- Мексико, Арізона, Невада, Юта, Вайомінг). Це, безумовно, вірно. Тим не менше, експансія в цих напрямках загрожувала військовими зіткненнями з регулярними арміями інших країн, в той час, як землі, що простягалися на захід від Алле- ганських гір (власне Дикий Захід) можна було відносно легко освоювати. Індіанські ж племена, які проживали на цих землях, хоча й чинили запеклий опір, все ж не могли стати суттєвою перешкодою для цілого потоку колоністів зі Старого Світу. По-друге, фронтир став своєрідним плавильним казаном, зоною взаємодії різних культур. «В його горнилі, - як стверджував Тернер, - всі іммігранти американізувалися, ставали вільними і сплавлювалися у змішану расу, тепер вже не англійці, ані за національністю, ані за характером»12. По- третє, наявність «вільних» земель давало можливість США уникати гострих соціальних конфліктів. Як зазначав Тернер, населення могло не погоджуватися із низькою заробітною платою і постійним соціальним статусом, поки ця «земля свободи» була доступною. Простіше кажучи, фронтир слугував таким собі випускним клапаном: якщо твоє становище тебе не влаштовувало - можна було просто переселитися на інше місце і почати все з початку.

Наявність фронтиру, а, точніше, досить тривала взаємодія переселенців із дикою місцевістю, не могли не вплинути на характер американців. Просування на Захід сприяло формуванню в американців таких рис, як прагнення до постійного руху та потяг до експансії. Характер народу Сполучених Штатів, на думку Тернера, був сформований безперервною експансією, а тому енергія Америки буде постійно вимагати більш широкого поля для свого застосування. Розвиваючи тезу про потяг до експансії, вчений, під час одного зі своїх виступів, навіть прямо вказав, що після зникнення фронтиру об'єктом американської експансії стане Тихоокеанський та Азійський регіони.

Іншою рисою американського менталітету, поява якої є частково заслугою фронтиру - індивідуалізм. Як зазначав Тернер, розвинуте суспільство (колоністи з їх суспільною організацією) в умовах дикої місцевості перетворювалося у примітивну організацією, що була заснована на сім'ї. З одного боку, це породжувало неприязнь до будь-якого контролю, особливо до прямого контролю. З іншого, формувало в американців своєрідний ідеал, відповідно до якого основними цінностями проголошувалися свобода та незалежність особистості, її право на самостійне обрання мети, форм, методів діяльності, а також особистий успіх. Простіше кажучи, індивідуальні інтереси не мали поступатися інтересам колективним.

Завершуючи розгляд географічного чинника, доцільно буде згадати ще про одну його особливість. США були (і залишаються) відділені від решти світу величезними океанськими просторами, а єдиними сусідами на континенті, з якими країна мала спільні кордони, були, як вже зазначалося, Мексика та Канада. Це породжувало відчуття повної захищеності та невразливості від можливої зовнішньої агресії. Якщо врахувати цей факт, не буде дивним те, що під час військового зіткнення з Іспанією чутки про можливу атаку іспанських кораблів на американські прибережні міста викликали хвилю панічної розгубленості, в першу чергу, серед представників істеблішменту.

Окрім природних факторів, на формування характеру та особливостей кожної нації впливає фактор ідеологічного характеру. В залежності від цивілізації, чи, якщо звертатися до менших категорій, країни, це може бути якесь філософське морально- етичне вчення або ж релігія. Для США такою ідеологією став протестантизм. Американський соціолог С.Хантінгтон в одній зі своїх праць зазначав, що саме протестантська культура переселенців справила найбільший вплив на формування американської культури, «американського шляху» та ідентичності.

Протестантизм, а якщо бути точним, то кальвіністська його гілка, в першу чергу сприяла формуванню в американців таких рис, як підприємливість, діловитість, прагнення до наживи та збагачення, працьовитість. Німецький соціолог Макс Вебер вважав, що протестанти проявляли специфічну схильність до економічного раціоналізму. Враховуючи стрімкий економічний розвиток США в ХІХ ст., а також освоєння нових територій, можна цілком погодитися із цим твердженням.

Формуванню в американців зазначених рис сприяло й те, що протестантизм засуджував схильність до бідності, прирівнюючи його до бажанням бути хворим. Ну, і звісно, протестантська етика засуджувала неробство, а даремне використання часу розглядала головним і найважчим гріхом. Недаремно вислів Б. Франкліна «час - це гроші» можна розглядати як свого роду життєве кредо американців.

Звісно, може виникнути питання: чи справді протестантизм мав настільки вирішальний вплив? США, як відомо, це країна, значна частина населення якої складалося з мігрантів, які були вихідцями не лише з протестантських країн. Як наслідок цього не можна говорити про конфесійну монолітність суспільства. Це, безперечно так. Однак, не варто забувати про один момент. Починаючи від колоніального періоду й завершуючи першими великими хвилями міграції в США протестантизм, не зважаючи на його неоднорідність, все ж таки залишався пануючою релігією молодої республіки, вплив якої був досить значний. Релігія батьків-засновників та перших поселенців задала вектор розвитку майже всім сферам життя країни. Тому їхні ідеали та спосіб життя фактично перетворилися з роками на справжній еталон, до якого прагнули долучитися (але аж ніяк не переробити!) всі мігранти.

На користь цього твердження можемо навести ще декілька фактів. Станом на 1790 р. з 3,9 млн. жителів США (без урахування 698 тис. рабів) 98 % були протестантами. Через 79 років, тобто в 1869 р., цей показник змінився наступним чином: з 34,5 млн. американців 78,3 % (27 млн.) належали до тієї чи іншої гілки протестантизму, 14,5 % (5 млн.) були римо-католиками, решту 7.2 % складали представники інших конфесій. Як бачимо, попри такі зміни протестанти все ж таки продовжували складати більшість і здійснювати вплив на представників інших конфесій шляхом поширення своїх цінностей. Більше того, якщо вести мову про католиків, то доречно буде вказати на той факт, що сприймалися вони американцями-протестантами доволі вороже. Католицьку церкву розглядали як аристократичну, антидемократичну організацію, а самих католиків - як людей, які звикли підкорятися, а тому й негідних бути громадянами вільної республіки.

Прикладів та фактів того, що протестантизм в США займав провідні позиції серед інших релігій можна навести ще досить багато. Однак, повернімося до проблеми менталітету. Окрім формування культури, звичок та рис характеру протестантська етика сприяла появі такого явища, як американський месіанізм. Даний феномен, на думку автора, є, з одного боку, доволі цікавим, а, з іншого, досить складним для того, аби всю його суть можна було б викласти в цій статті. Ця проблема може бути предметом окремого дослідження чи солідної монографії. Однак, беручи до уваги той факт, що ідея обраності (винятковості) є однією із стрижневих рис американського менталітету, а вся зовнішня політика США, здійснювалася, здебільшого, під її впливом, доцільно буде сказати про неї більш докладно.

Установка на те, що американці є обраним народом, своїм корінням сягає періоду, коли ще не існувало ані американської нації, ані такої держави, як США. В колоніальний період історії країни, коли відбувалося освоєння територій Нового Світу та заснування нових поселень, серед частини колоністів (пуритан), яких пізніше назвали батьками-пілігримами, панувало уявлення про «особливу місію», заради якої вони й покинули рідні землі. Для них Північна Америка була тим місцем, де можна було б збудувати нове, справедливе суспільство, без різноманітних гонінь та релігійних переслідувань. Більше того, переселенці ототожнювали себе з давніми ізраїльтянами, подібно до яких піддавалися гонінням та поневірянням і, зрештою, досягли своєї «землі обітованої», тобто Нового Світу.

Із становленням США як незалежної держави та їх подальшим розвитком релігійна ідея винятковості американців відійшла на другий план. Батьки-засновники та перші президенти доповнили протестантські твердження та ідеї про богообраний народ політичними мотивами. Зокрема, вони вказували на те, що американські політичні інституті та ціннісні ідеали є найдосконалішими та найкращими з усіх існуючих. Більше того, продовжувала існувати віра в «якесь особливе призначення» Америки. В цьому плані доречно згадати уривок із виступу Джона Адамса перед членами клубу бостонських адвокатів напередодні Війни за незалежність США: «Я завжди із благоговінням розглядаю утворення Америки як відкриття поля діяльності та задуму Провидіння для просвітлення неосвічених та звільнення поневоленої частини людства повсюди на Землі». Щоправда, дещо пізніше, Адамс все ж таки відмовився від свого твердження. Однак, це не був поодинокий випадок. Подібні твердження ставали нормою для політичної еліти країни. Так, перший президент США Дж. Вашингтон, вступаючи на свою посаду в 1789 р. проголосив: «Збереження священного вогнища свободи, а також доля республіканської моделі управління... залежать від експерименту, ввіреного в руки американському народу». Третій президент США, Томас Джеферсон, стверджував, що на американцях лежить остання надія світу щодо людської свободи.

Зрештою, месіанство стало характерною рисою американського менталітету, своєрідною ідеологією, а також підґрунтям розвитку американського націоналізму, якщо не шовінізму. Якщо ж узагальнити суть цієї винятковості, то випливає наступне. На США лежить особлива місія, яка полягає в тому, щоб встановити на Землі мораль, гідність та поширити свої ідеали серед інших народів, знищивши таким чином тиранію королів та аристократії. Нью-йоркський журналіст, редактор та член Демократичної партії Джон Луїс О'Салліван в одній зі своїх статей охарактеризував це як «призначення долі» (Manifest Destiny). Варто додати, що таке твердження є характерним і для сучасних громадян США, в чому можна переконатися, переглядаючи виступи чи звернення американських політиків.

Таким чином протестантизм став ще одним фактором, який вплинув на розвиток американського індивідуалізму. Він сформував в американців уявлення про те, що кожна людина сама відповідає за свій успіх. Вирішальними факторами, які дозволяють його досягнути, є таланти й риси характеру конкретної людини33.

Останній чинник, на який хотілося б звернути увагу, це політико-економічний, під яким автор розуміє форму правління та економічну систему держави. Звісно, ці два компоненти є залежними від природо-географічного фактору, і, звісно, обумовлені специфікою історичного розвитку конкретної держави та її народу. І все ж таки, як перше, так і друге, при тривалому існуванні, може впливати на ментальність того чи іншого народу.

При характеристиці державного устрою США доречно буде звернутися до праці відомого французького історика Алексіса де Токвіля «Демократія в Америці». Пояснюючи вплив форми правління та державного устрою на характер народу, історик зазначав, що значна централізація держави сприяє інертності та безініціативності населення. На думку Токвіля, надмірна централізація здатна тримати суспільство у певному «status quo», оберігаючи його і захищаючи від безладу. При цьому централізація є чудовим гальмом у будь- яких починаннях, а не стимулом для їх здійснення. Іншими словами, при доволі централізованому державному устрої, як от абсолютистська монархія, населення в усьому буде покладатися на верховного правителя та його адміністрацію, проявляючи ознаки незадоволення лише у випадку крайньої необхідності. Якщо ж мова йде про державне утворення зі слабким ступенем централізації, як от республіка, картина буде зовсім іншою. Саме народ бере участь у створенні законів, обираючи законодавців, а також у реалізації цих законів шляхом обрання представників виконавчої влади35. З цього можна зробити висновок, що республіканський устрій та демократія сприяють появі таких рис характеру населення, як ініціативність, відчуття власної значущості та відповідальність не лише за себе, але й за долю власної держави.

Сполучені Штати постали як республіка й залишалися такою впродовж усієї своєї історії (включно до сьогоднішнього дня), не змінюючи державний лад. Країна не знала переворотів та революційних потрясінь (окрім Громадянської війни), які б знищили існуючий лад. Американська ж Конституція, на якій базувалася вся політико-адміністративна і правова система США, відігравала роль (і продовжує відігравати) такого собі еталону, на який всі рівнялися, і ніхто не наважувався її порушити. Даючи оцінку американській політичній системі, А. де Токвіль писав: «В Америці... принцип народовладдя втілюється в життя відкрито та плідно. Він визнається звичаями країни, декларується в її законах, він вільно еволюціонує та безперешкодно досягає своїх кінцевих цілей. Якщо на світі існує така країна, в якій можна з гідністю оцінити принцип народовладдя. то цією країною, безперечно, є Америка».

Звісно, американська політична система ХІХ ст. була далекою від ідеалу й мала низку недоліків. Згадати хоча б такі факти, як існування рабства, корупційні скандали (притаманні для періоду «позолоченого віку») тощо. Але разом із тим лад, що існував в США, сприяв формуванню серед американців таких рис, як законослухняність, ініціативність, політична активність та ідеалізація власних політичних інститутів й водночас настороженість щодо політичних систем інших країн.

Ведучи мову про економічну систему США, передусім треба наголосити на тому, що, попри наявність такого елементу як рабство, вона все ж таки була капіталістичною, з такими притаманними для неї елементами, як ринкова модель економіки, вільна конкуренція та приватна власність. Верховенство закону та невтручання держави в економіку сприяло (так само, як і протестантизм) формуванню таких рис, як діловитість, підприємливість, прагнення до успіху і збагачення та прагматизм. До того ж такий стан речей обумовив більшу зацікавленість американців питаннями, які стосувалися економіки, аніж власне політики. Принаймні це було характерно для ХІХ ст.

В принципі, не варто забувати про ще один досить важливий факт. США, з об'єктивних причин, не знали, що таке феодалізм із його соціальною стратифікацією, політичною роздробленістю та формою господарювання. А без пережитків феодалізму, як зазначив американський дослідник Л. Харц, американське суспільство сформувало всі аспекти свого соціального мислення. менталітет американський зовнішній політика

Проаналізувавши фактори, що вплинули на формування американського менталітету, а також його основні риси, перейдемо до відповіді на друге запитання, яке ми поставили на початку. Природно-географічні особливості США сприяли тому, що країна опинилася на задвірках міжнародної політики.

Наявність величезної території для колонізації, з одного боку, а, з іншого, відсутність такого перетину інтересів великих держав, як, скажімо, на Далекому Сході чи на Балканах, зводили до мінімуму загрозу воєнних конфліктів з європейськими державами. Як наслідок цього, на території США масштабні війни майже не відбувалися. Від часу заснування країни і до її вступу в Першу світову війну можна нарахувати лише три конфлікти, які розгорнулися безпосередньо на території США. Серед таких: дві Війни за незалежність (1775-1783 рр. і 18121815 рр.) та Громадянська війна 1861-1865 рр. Причому з цих трьох конфліктів саме протистояння між самими американцями було найтяжчим і найтрагічнішим для країни.

Взагалі, взаємини з європейськими країнами були досить обмеженими. Такий стан речей зберігався до 1917 р., коли американці, нарешті, вирішили втрутитися в справи Європи. Однак, помилково було б вважати, що причиною цього було лише відособлене розташування США від Європи, тобто центру міжнародної політики XVIII-XIX ст. На думку американського історика А. Шлезінгера-молодшого, на те, як держава формує свою зовнішню політику, сильно впливають національні особливості38. Автор повністю поділяє дане твердження, адже якщо вести мову про США, то ті особливості та риси менталітету, які сформувалися в американців і про які йшла мова вище, сприяли незацікавленості, якщо не сказати байдужості з їхнього боку до зовнішньополітичних справ.

Звісно, не можна стверджувати, що американців взагалі не цікавили справи поза межами власної держави. Інтерес був, але дуже незначний і суто прагматичний. Якщо той чи інший регіон не міг принести якоїсь практичної користі для країни, він не міг зацікавити істеблішмент США. Внаслідок цього зовнішня політика американських правлячих кіл була в основному спрямована на країни ближнього зарубіжжя, тобто Латинської Америки, Карибського басейну та Північної Америки (Канада та Російська Америка). Європа, тобто Старий Світ, для американців був уособленням колоніалізму, монархізму та імперіалізму і тривалий час розглядався як загроза для США. Саме тому американці слідували заповідям Дж. Вашингтона і не втручалися в справи цього регіону.

В американській політиці час від часу на перший план виходили діячі, які були прихильниками не лише більш активної участі США в зовнішніх справах, але й виношували ідею надбання нових територій, прагнули створити таку собі неформальну імперію, відмінну від класичних імперій Старого Світу. Однак, реалізувати свої плани та амбіції повністю їм рідко вдавалося, чому, в принципі, й сприяло специфічне ставлення громадян США. В цьому плані типовим прикладом можуть слугувати спроби держсекретаря Генрі Сьюарда розширити територію США після завершення Громадянської війни. Так, критиці з боку ряду конгресменів піддавалася купівля Аляски в Росії. На їхню думку, ця угода була недоречною в силу малонаселеності новопридбаної території, її непридатністю для потреб сільського господарства та відсутності природних мінералів. Одним словом, Аляска не мала якоїсь практичної користі (принаймні на час укладення угоди). Та й взагалі, більшість сенаторів розглядали цю угоду як непотрібний та дорогий захід Сьюарда. Нижня ж палата Конгресу взагалі відтягнула ухвалу рішення про виплату Росії грошової компенсації за Аляску ще на рік40. Тим не менше, договір все ж таки вдалося ратифікувати. А от інші ініціативи Сьюарда, такі як договір про купівлю датської Вест-Індії чи встановлення контролю над Гаїті та Санто-Домінго Конгрес відхилив.

Небажання правлячих кіл США вдаватися до територіальних надбань можна було б пояснити потребою вирішення більш важливих внутрішніх питань, а також виснаженням країни внаслідок Громадянської війни. Однак, картина особливо не змінилася й після завершення Реконструкції Півдня, коли економічна та політична єдність Союзу була відновлена. Аналізуючи передвиборчі платформи Республіканської та Демократичної партій за 1876-1896 рр., можна помітити цікаву тенденцію. Окрім критики та взаємного звинувачення одна одної мало не в усіх смертних гріхах, обидві партії вказували на важливість вирішення того чи іншого питання, яке стосувалося управлінського апарату, економічних проблем, виплаті пенсій ветеранам Громадянської війни тощо. Однак, ці пункти належали суто до внутрішніх справ, в той час, як питання зовнішньополітичного характеру практично не піднімалися.

Якщо ж такі моменти й можна простежити, то лише в дуже загальних формулюваннях без конкретних уточнень, щось на зразок декларування відданості принципам «доктрини Монро», або мирного співіснування з іншими країнами та обмеження обсягів китайської міграції до США.

Щоправда, починаючи з 1884 р. в платформах можна помітити появу тези про необхідність збільшення обсягів зовнішньої торгівлі та будівництво міжокеанського каналу. Таку зміну можна пояснити тим, що зростання американської економіки обумовлювало потребу в пошуках зовнішніх ринках збуту. Відтак американський прагматизм все ж таки брав гору над недовірою до навколишнього світу і змушував громадян США поступово поривати із традиційними поглядами на власну зовнішню політику.

Якщо такі риси американського менталітету, як прагматизм, прагнення до збагачення та підприємливість сприяли тому, що населення США було більше зацікавлено у внутрішніх справах, аніж у зовнішніх, то інша риса їхнього менталітету, а саме уявлення про власну винятковість, сприяла протилежній тенденції. Саме крізь призму такого погляду американці формували своє ставлення до інших народів та держав. Так, царська Росія для них була нічим іншим, як уособленням деспотизму та відсталості, чому сприяла антисемітська політика російських монархів (при цьому в самих США активно діяла терористична расистська організація Ку-клус-клан). Негативне ставлення було й до Франції, не лише через її вторгнення до Мексики в період Громадянської війни, але й через імперський режим Наполеона ІІІ. А от Німеччина в перші роки її існування, навпаки, розглядалася як країна, яка стане оплотом лібералізму в Європі. Це, переважно, й обумовило те, що під час франко- прусської війни США симпатизували саме німцям, хоча трохи згодом їх ставлення почало кардинально змінюватися. Подібна градація була у ставленні до азійських країн. Китай для США був уособленням варварства і відсталості, в той час, як Японія символом прогресу. Очевидно, що саме ця обставина сприяла тому, що США в 90-х рр. ХІХ ст. зробили ставку на Японію, сподіваючись з її допомогою реалізувати свою політику на Далекому Сході. Що ж до латиноамериканських країн, то мабуть уявлення про обраність та винятковість американців тут відобразилась найбільш яскраво, адже відповідно до логіки твердження про цивілізаторську місію білої людини, Європа центр цивілізації, в Азії таку функцію виконує Японія, а в Західній півкулі таке завдання на себе беруть США. При чому це було задекларовано не лише на вищому рівні політичної влади, але й на рівні міжнародному в «доктрині Олні» та поправці Теодора Рузвельта до «доктрини Монро».

Загалом, підсумовуючи все вище сказане, хотілося б зазначити наступне. Внаслідок низки обставин в американців сформувався специфічний менталітет, якому були притаманні такі риси, як індивідуалізм, прагматизм, підприємливість, діловитість, відчуття власної значущості, прагнення до збагачення та експансії, а також ініціативність та уявлення про свою винятковість (месіанізм). Характер американців сприяв тому, що країна за досить короткий час спромоглася в економічному плані не лише досягнути рівня найпотужніших європейських країн, але й під кінець ХІХ ст. стати беззаперечним лідером у царині промислового виробництва. Однак, разом з цілковитою зануреністю у внутрішні, домашні справи, американці практично не цікавилися зовнішніми справами, ставлячись доволі насторожено до інших країн. Зрештою, потреба в нових ринках збуту змусила їх дещо змінити такий підхід, а месіанські уявлення стали міцним підґрунтям для появи низки тверджень та концепцій, котрі обґрунтовували необхідність для США приділяти більшу увагу зовнішнім справам. Загалом, саме такі риси, як прагматизм, месіанство та прагнення до збагачення посприяли тому, що наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. США розпочали територіальну та економічну експансію, а в 1917 р. взагалі втрутилися в справи Старого Світу, прагнучи таким чином реалізувати, як їм здавалося, власне призначення.

Література

Тёрнер Ф. Дж. Фронтир в американской истории / Пер. с англ.

М.: Издательство «Весь мир», 2009. - 304 с.

Шлезингер-младший А. М. Циклы американской истории / Пер. с англ. Закл. ст. Терехова В. И. - М.: «Прогресс», 1992. - 688 с.

Хантингтон С. Кто Мы ?: Вызовы американской национальной идентичности / Пер. с англ. А. Башкирова. - М.: Транзиткнига, 2004. - 635 с.

Kagan R. Dangerous Nation: America's Foreign Policy from Its Earliest Days to the Dawn of the Twentieth Century. - New York: Knopf, 2006. - 527 p.

Шлезингер-младший А. М. Указ. соч.

Павловская А. В. Национальный характер американцев. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: national-mentalities.ru/west/ osobennosti_nacionalnogo_haraktera_amerikancy_a_v_pavlovskaya/

Аносов П. В. Проблемы американского менталитета в социально-философских концепциях Т. Джефферсона и Б. Франклина // Вестник ТГПУ - 2006. - №7. - С. 74-78

Юревич А.В Факторы формирования и эволюции национальных менталитетов // Институт психологии. Российской академии наук. Социальная и экономическая психология. - Т. 1. - №. 3. - С. 83

Тёрнер Ф. Дж. Указ. соч. - С. 14-15

Там же. - С. 15

Там же. - С. 29

Там же. - С. 221

Там же. - С. 39-40

Там же. - С. 252

Там же. - С. 34

Лапицкий М.И. Воспитание трудовой нравственности // Американский характер: Очерки культуры США. - М.: Наука, 1991. - С. 113

Roosevelt T. An Autobiography. - New York: The Macmillan Company, 1919. - Р 235-236

Хантингтон С. Указ. соч. - С.74

Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н. Давыдова; Предисл. П.П. Гайденко. - М.: Прогресс, 1990. - С. 65

Там же. - С. 191

Там же. - С. 186

Хантингтон С. Указ. соч. - С.79

Там же. - С. 81-82

The American Year-Book and national register for 1869, ed. By D.N. Camp. - Hartford: Published by O.D. Case & Company, 1869. - Р 611

Хантингтон С. Указ. соч. - С.153

Токвиль А. Демократия в Америке. - М.: Прогресс, 1992. - С. 46

Пархоменко В.К., Каренин А.А., Яковлев Н.Н. США: политическая мысль и история. - М.: Наука, 1976. - С. 54-56

Цит. за: Шлезингер-младший А. М. Указ. соч. - С. 30

Вашингтон Дж. Перша інавгураційна промова, 30 квітня 1789 р. // Інавгураційні промови Президентів США / Пер. з англ. В.К. Горбатька; Худож.-оформлювач Б.П. Бублик. - Харків: Фоліо, 2009. - С. 7

Пархоменко В.К., Каренин А.А., Яковлев Н.Н. Указ. соч.

С. 60

O'Sullivan J. The Great Nation of Futurity. Електроний ресурс].

Режим доступу: www.mtholyoke.edu/acad/intrel/osulliva.htm

Хантингтон С. Указ. соч. - С.121

Токвиль А. Указ. соч. - С.86

Там же. - С.64

Там же. - С.62

Харц Л. Либеральная традиція в Америке / Пер. с англ., общ. ред., вступ. сл. и послесл. Согрина В.В. - М.: «Прогресс» - «Прогресс-Академия», 1993. - С. 46Размещено на Allbest.ru