Жовтнева революція 1917 р. і "радянський чинник" в історії ХХ ст. (перечитуючи Е. Хобсбаума)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Жовтнева революція 1917 р. і «радянський чинник» в історії ХХ ст. (перечитуючи Е. Хобсбаума)

Олександр Сич

Автор статті, спираючись на твори відомого британського історика Еріка Хобсбаума, робить спробу стисло проаналізувати місце та роль Жовтневої революції 1917 р. в Росії та її дітища - СРСР - в історичному контексті ХХ ст., визначити їхній вплив на соціальну політику, міжнародні відносини, культурні стандарти інших країн і світового розвитку в цілому.

Ключові слова: Жовтнева революція, соціальна практика Радянської держави, комуністична ідеологія, цивілізаційна спадщина

радянський жовтневий революція

До Жовтневої революції 1917 р. можна ставитися по- різному, і кожен має право на власну точку зору та власну оцінку її результатів і значення. Можна захоплюватися вражаючими досягненнями, що стали можливими внаслідок її здійснення, можна клясти її за величезні жертви і брати під сумнів запропонований нею шлях розвитку суспільства (що зовсім неважко, знаючи чим закінчився «соціалістичний проект» у СРСР), можна взагалі вважати її непотрібною та недоречною. Втім, важко не погодитися з думкою сучасного російського дослідника, проф. А. Плотнікова про те, що революція не була «безглуздою, оскільки в результаті кривавих і нещадних рішень, ціною неймовірних втрат країна долає ті перепони, котрі вона, на жаль, не могла подолати інакше - еволюційно та мирно - і які довгі роки гальмували її розвиток у попередній період».

Повторюючи фразу, що стала вже банальною, про те, що історія не знає умовного способу, поставимо все ж таки питання: що змінилося б у світі, якби в 1917 р. справа обмежилася Лютневою революцією? З'явилася б ще одна парламентська буржуазна республіка, з відомим на той час набором демократичних свобод для населення, із більш широкими можливостями для завершення модернізації країни за західним (капіталістично-ліберальним) зразком. Проте, в цьому не було б нічого оригінального чи такого, що помітно вплинуло б на соціальну політику, ціннісні орієнтири, міжнародні відносини, культурні стандарти в ХХ ст.

Жовтнева ж революція привела до створення держави цілковито нового типу, якої ще не було в історії, котра через декілька десятиліть не тільки перетворилась на наддержаву, але й стала одним із вирішальних факторів світової політики майже до кінця ХХ ст.

Один із найбільш відомих істориків нашого часу, праці якого стали загальновизнаними вершинами світової історіографії, Ерік Хобсбаум на початку 1990-х рр. написав: «Світ, що почав тріщати по всіх швах наприкінці 1980-х років, сформувався під впливом революції 1917 року в Росії. На всіх нас лежить її відбиток...». Він мав всі підстави для такого твердження, будучи ровесником революції 1917 р. й водночас сучасником ХХ ст. і свідком його бурхливих подій (помер 2012 р.).

І, справді, ідеї та практика соціалізму, народжені в лоні Жовтневої революції, стали надбанням не лише СРСР, але й інших країн, які обрали - добровільно або ж під тиском - радянську модель суспільного устрою, і, отже, доконаною тенденцією світового розвитку в ХХ ст. Більш того, вони стали історичним викликом і своєрідним «подразником» для ліберально-капіталістичної системи, що неподільно займала панівні позиції у світі до 1917 р. Остання в особі своїх ідеологів і політичних лідерів, занепокоєних очевидними симпатіями значної частини свого населення до, як говорили, «радянського експерименту», змушена була погодитися на низку серйозних і навіть системних змін як у політиці, так і в економіці. Іншими словами, правлячі кола Заходу, з огляду на Жовтневу революцію в Росії, ясно усвідомили, що колишній капіталізм доби дикої конкуренції треба модернізувати, тому що можливість повторення «російського жовтня» в їхніх країнах була вповні реальною.

Навіть філософи, соціологи, історики, які аж ніяк не симпатизували СРСР, однак дотримувалися принципів інтелектуальної чесності та наукової об'єктивності, визнавали, що без соціальної практики Країни Рад трудящим капіталістичних країн довелося б ще дуже довго боротися за свої соціальні права, щоби домогтися поступок у цій сфері від правлячих класів. Тому, як нам видається, зовсім невипадково, що в конституції, наприклад, Веймарської республіки з'явилось офіційне визнання права кожного німця на працю і державну допомогу в разі безробіття (стаття 163-я) і навіть на забезпечення житлом (стаття 155-а), а у Франції в період Народного фронту трудящі отримали право на двотижневу оплачувану відпустку. До Жовтневої революції та її перетворень ліберальні політики і «капітани» монополістичного капіталізму на Заході навіть й чути не хотіли про подібні соціальні поступи.

Так само презирливо поставилися вони спочатку й до перших радянських п'ятирічок і до централізованого планування економіки у СРСР Однак незаперечні успіхи останнього в соціально-економічному розвитку, з одного боку, і економічні провали, здатні викликати соціальні потрясіння, в західних країнах у міжвоєнний період, з другого, змусили їх взяти під сумнів універсальну роль ринку в економічних процесах і повірити в необхідність активної ролі держави в регулюванні економіки та соціальних відносин. Згадаймо хоча б розробку п'ятирічних планів економічного розвитку та створення Генерального секретаріату планування у Франції після Другої світової війни. За образним виразом відомого британського історика Еріка Хобсбаума, у повоєнний час «було укладено щось на кшталт шлюбного союзу між економічним лібералізмом і соціальною демократією... зі значними запозиченнями у Радянського Союзу, який був піонером економічного планування»3. Саме соціальна практика СРСР пришвидшила перехід країн Західної Європи після Другої світової війни до соціальної держави, або «держави загального благоденства» (welfare state), де через систему соціального трансферу відбувався більш-менш рівномірний розподіл національного багатства.

І таких прикладів, у появі котрих явно простежується «жовтневий слід», можна навести ще чимало (до речі, навіть сексуальна революція, що охопила західні країни з кінця 1960-х рр., вперше як явище суспільного життя з'явилась саме в радянському суспільстві на початку 1920-х рр.). Отже, чимало компонентів радянського суспільного ладу, народженого Жовтневою революцією, були запозичені й, по суті, інкапсульовані в суспільну систему Заходу.

На Сході вплив Жовтневої революції був ще більш радикальним - тут за прикладом і за допомогою Радянського Союзу виникли цілі держави з комуністичною ідеологією та радянською моделлю суспільною устрою, які - з певними трансформаціями - існують і дотепер (КНР, В'єтнам, Північна Корея).

І Друга світова війна могла б закінчитися зовсім інакше, якби не було дітища Жовтневої революції - Радянського Союзу, який відіграв вирішальну роль у розгромі фашизму, адже «лише Червона армія була здатна здобути перемогу над гітлерівською Німеччиною». Саме тимчасовий союз між державами ліберального капіталізму і радянським комунізмом, які об'єдналися в антигітлерівську коаліцію, щоби протистояти загрозі їх існування з боку фашистсько- тоталітарних держав, врятував західну демократію. Перед нами свого роду історичний парадокс, який полягав у тому, що перемога СРСР над нацистською Німеччиною була здобута завдяки політичному режиму і суспільній системі, що були прямим результатом Жовтневої революції, й з якими Захід був у стані непримиренного антагонізму в міжвоєнний період.

Той же Е. Хобсбаум, зазначаючи, що історію «короткого двадцятого століття» неможна зрозуміти без Російської революції та її прямих і побічних наслідків, констатував: «Фактично вона була рятівницею ліберального капіталізму, давши можливість Заходу виграти Другу світову війну проти гітлерівської Німеччини, надавши капіталізму стимул для самореформування, а також похитнувши віру в непорушність вільного ринка завдяки явній несприйнятливості Радянського Союзу до Великої депресії».

Як відомо, справжні революції (на відміну від псевдореволюцій, які підозріло часто траплялися в перші десятиліття ХХ! ст.) кардинально змінюють політичну систему, форму власності, приводять до влади нові соціальні групи. При цьому значно рідше вони створюють нові суспільні цінності чи нову ідеологію. Іншими словами, новими ідеями може похвалитися далеко не кожна революція. Жовтнева революція може, оскільки вона, як сказав в одному зі своїх останніх інтерв'ю вже згадуваний Е. Хобсбаум, «у найбільшій країні Європи, а незабаром і в низці інших держав зробила панівною зовсім нову ідеологію».

За останні десятиліття про комуністичну ідеологію було сказано багато поганого, а «хвилі декомунізації» в деяких країнах не вщухають і дотепер. Однак, запитаймо себе: а вистояв би радянський народ у протиборстві з жахливою машиною нацистської Німеччини, що мобілізувала матеріальні та людські ресурси майже усієї Європи, з будь-якою іншою - некомуністичною - ідеологією, скажімо, з ліберальною з її індивідуалізмом, філософією максимального задоволення своїх потреб тощо? Відповідь видається очевидною, беручи до уваги безславну і швидку капітуляцію перед вермахтом європейських держав, які були прихильниками саме цієї ідеології, а потім цілковито стерпне - а подекуди навіть комфортне - життя їх населення в роки нацистської окупації. А той факт, що англосаксонські країни (Велика Британія і США), які теж сповідували цю ідеологію, продовжували боротьбу з державами «вісі», нічого не змінює, бо вони не зазнали вторгнення механізованих полчищ Гітлера та усіх жахіть війни на своїй території, що кардинально змінило б ситуацію. Подобається це комусь чи ні, але Перемога у Великій Вітчизняній війні радянського народу, який фактично врятував європейську цивілізацію від нацистського варварства, вочевидь немислима без комуністичної ідеології.

СРСР став новим актором на міжнародній арені, котрий вперше виступав не тільки з геополітичних (що було звичним для світової політики), але й з ідеологічних позицій. Дана обставина, тобто ідеологічний фактор, відіграла значну роль у походженні таких знакових явищ в історії ХХ ст., як процес деколонізації (який - за відсутності Жовтневої революції з її гаслом права націй на самовизначення, радикальним вирішенням національного питання тощо - ще невідомо, коли б почався, і чи почався б він взагалі в ХХ ст.) або виникнення «холодної війни», яка, у свою чергу, визначала зміст міжнародних відносин впродовж понад 40 років.

Водночас негативний досвід радянської системи (масштабні політичні репресії, переслідування інакомислення, догматизація інтелектуального та суспільного життя та інше) став однією з причин прогресуючого занепаду комуністичних партій і міжнародного комуністичного руху в другій половині ХХ ст., а також відмови східноєвропейських країн від соціалістичної системи на користь західної моделі суспільного устрою.

В цивілізаційному контексті ХХ століття «жовтневий слід» проглядав у різноманітних царинах суспільного розвитку - від геополітики до мистецтва та освіти. Адже суспільство, підвалини якого почали закладатися Жовтневою революцією 1917 р., було багато в чому геть відмінним від усталених соціокультурних канонів і ціннісних уявлень про суспільний устрій як такий. Це можна підтвердити хоча б таким, по- своєму унікальним, явищем, а саме: в історії людства - до Жовтневої революції в Росії - не було суспільства, в якому для декількох поколінь людей (тобто фактично для десятків мільйонів радянських громадян) такі поняття, як гроші, багатство, власність, не мали першорядного значення (при цьому слід мати на увазі, що радянський народ, для котрого є вірним дане твердження, і населення СРСР - це аж ніяк не ідентичні поняття, бо власне радянський народ складав лише порівняно невелику його частку).

Радянський і російський письменник-фантаст і футуролог Олександр Лазаревич у своїй праці «Советія» зазначав, «те, що відбулося в Росії в 1917 році, не було просто переворотом. Це не було навіть просто соціальною революцією, необхідної для здійснення промислової революції, мета якої полягала лише в переході російського суспільства від доіндустріального (як вважають більшість західних істориків) до індустріального. Насправді це була велика цивілізаційна «мутація», яка привела до виникнення цивілізації абсолютно нового типу, вперше в історії людства заснованої не так на релігії, а на науковому світогляді, цивілізації, яка набагато випередила свій час, і тому до сих пір багато в чому незатребуваною, бо паралельно з побудовою індустріального суспільства, вона також закладала основи суспільства постіндустріального». До речі, оригінальність і новизна радянського ладу, його суспільних інститутів і моральних орієнтирів впадали в око багатьом іноземцям. Так, у своєму відкритому листі до письменника О. Солженіцина американський співак і актор Дін Рід написав: «Ви заявляєте також, що Радянський Союз їде не в ногу з ХХ століттям. Якщо це й вірно, то тому, що Радянський Союз завжди їде на півкроку попереду ХХ віку». А знаний американський економіст і соціолог Джон Гелбрейт якось сказав: «У Радянському Союзі створено прообраз суспільства майбутнього, до якого людство ще не готове».

Тому крах соціалістичної системи на межі 1980 - 1990-х рр. і розвал СРСР не знецінює загальноцивілізаційного значення радянської спадщини. Мабуть, невипадково на межі ХХ - ХХІ ст. і за кордоном, і на пострадянському просторі почали з'являтися серйозні праці, автори яких ставлять собі за мету зробити неупереджений науковий аналіз того соціуму, який був породжений Жовтневою революцією 1917 р..

Підбиваючи підсумок, можна впевнено стверджувати, що уявити ХХ ст. без Жовтневої революції в Росії неможливо, адже без неї сама історія цього століття була б іншою. Це добре розумів такий чесний інтелектуал і об'єктивний історик, яким був Ерік Хобсбаум. У своїй відомій книзі «Епоха крайнощів» він справедливо зауважив, що російська революція в жовтні 1917 р. «для двадцятого сторіччя ... стала настільки ж важливим явищем, як французька революція 1789 року для дев'ятнадцятого століття»9. І це, дійсно, так, бо за глибиною соціальних перетворень і багатогранності впливу на розвиток світу в ХХ ст. Жовтнева революція, безумовно, заслуговує, так само як і французька 1789 - 1799 рр., називатися Великою.

Примітки

Ленин в 1917 году (Круглый стол) // Историк. - июль - август 2016. - С. 90).

Hobsbawm E. Age of Extremes. The Short Twentieth Century 1914 - 1991. - London: Abacus, 1995. - P. 4.

Hobsbawm E. Op. cit. - P. 270.

Hobsbawm E. Op. cit. - P. 227.

Hobsbawm E. Op. cit. - P. 84.

Хобсбаум Э. “Масштаб посткоммунистической катастрофы не понят за пределами России” (интервью Вл. Иноземцеву) // Свободная мысль. ХХІ. - 2004. - № 9. - С. 10.

Лазаревич А. Советия. Размышления о происхождении, истории и будущем советской цивилизации, о её нынешнем кризисе и путях выхода из него. - М., 2001. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.e-reading.club/bookreader.php/32578/Lazarevich_-_ Sovetiya.html

Див., напр.: Кара-Мурза С. Г. Советская цивилизация. Книга первая. От начала до Великой Победы. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. - 640 с.; Кара-Мурза С. Г. Советская цивилизация. Книга вторая. От Великой Победы до наших дней. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. - 768 с.

Размещено на Allbest.ru