О. Лотоцький у Празі: від політичних змагань до науково-викладацької роботи

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

О. Лотоцький у Празі: від політичних змагань до науково-викладацької роботи

Початок ХХІ ст. зберігає багато викликів для науковців, громадських діячів, викладачів. На жаль, на сьогоднішній день питання виїзду за межі України талановитих особистостей залишається актуальним. Звичайно, життя в новій державі містить багато труднощів, проте часто відкриває нові горизонти для професійного зростання. Зважаючи на це, розвідки, пов'язані з відтворенням закордонного етапу життєвого шляху українців, є наразі актуальними.

Життєвий шлях Олександра Гнатовича Лотоцького (1870-1939) якраз має своєю складовою емігрантський період, що відкрив перед дослідником нові горизонти інтелектуального та професійного розвитку. Різні віхи життя О. Лотоцького та сфер його діяльності презентовані у працях В. Швидкого [1], О. Дудко [2], Г. Михайленко [3]. Менш висвітленим порівняно з іншими етапами життя діяча є празький період. Проте для повноцінного відтворення інтелектуальної біографії О. Лотоцького він є важливим, адже дає змогу зрозуміти, що сприяло розширенню професійної діяльності науковця та перетворенню його на активного організатора української історичної науки в еміграції. Отже, мета статті полягає саме у заповненні цієї лакуни в інтелектуальній біографії О. Лотоцького.

Емігрантське життя змінило уклад звичної професійної діяльності О. Лотоцького, адже позаду залишилась служба у Державному контролі, політична діяльність протягом 1917-1920 рр. Натомість на перше місце у професійному плані виходять наукова та викладацька робота.

Налагодити життя в еміграції було складно. Становище родини Лотоцьких спочатку було дуже важким. Родина проживала в малому помешканні, а сам Олександр Гнатович змушений був шукати роботу нічним сторожем на фабриці [4, с. 35]. Однак О. Лотоцький зумів налагодити активну громадську, наукову, публіцистичну, літературну діяльність, відновлення якої було пов'язано з викладацькою роботою, а далі продовжено на ниві науково-організаційній.

На початку 20-х рр. ХХ ст. сприятлива обставини склалася для українських емігрантів в Празі, де з розумінням і прихильністю поставилися до представників політичної еміграції з України, до їх національно-культурних прагнень. У Празі 1920-х рр. виникла низка українських вищих навчальних закладів, метою яких визначалося виховання української молоді, збереження власних наукових традицій. Зокрема, Український вільний університет, Українська господарська академія в Подебрадах, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український інститут громадознавства. У цих установах працювали Д. Дорошенко, В. Щербаківський, Д. Чижевський, Д. Антонович, В. Сичинський та багато інших науковців [5, арк. 9-11]. У 1922 р. О. Лотоцького було запрошено на посаду доцента історії канонічного права Українського вільного університету (УВУ). Він викладав такі дисципліни: Церква і держава, догми церковного устрою, відносини Церкви і держави в сучасних умовах, церковне управління, устрій Церкви, міжконфесіональні відносини, церковна адміністрація, церковний суд [6, с. 24-25]. З викладанням цих курсів учений отримав змогу відновити свої наукові студії у галузі історії Церкви.

Викладаючи в УВУ, науковець 1924 р. отримав звання надзвичайного професора після видання праці "Устав князя Володимира Великого". 1926 р. за працю "Церковне право" став звичайним професором університету [7, арк. 5].

О. Лотоцький викладав у ці роки і в Українському технічно- господарському інституті у Подебрадах [8, с. 27-28].

Видавничий відділ УВУ випустив у світ чимало наукових праць, збірників лекцій та навчальних посібників. Тут побачили світ кілька праць О. Лотоцького з історії становлення українського церковного права, зокрема "Церковне право" [9, с. 481-483].

Підсумком спеціальних курсів, які ректор УВУ Д. Антонович читав студентам, стала його документальна монографія "Українська культура", у підготовці якої брали участь С. Наріжний, А. Яковлів, В. Січинський, Д. Дорошенко і О. Лотоцький. У цій праці можна ознайомитись і зі статтею О. Лотоцького "Українське друковане слово" [10, с. 98-111].

Також Д. Антонович став засновником Музею визвольної боротьби України, у якому було створено низку відділів: табірного життя з часів війни і таборів післявоєнних, військовий, архівів Союзу Визволення України, політично-дипломатичний, еміграційний тощо. Високий рівень роботи музею та багатогранність його діяльності забезпечували такі визнані на той час особистості, як професори С. Смаль-Стоцький, А. Яковлів, В. Біднов, О. Колесса і серед них - О. Лотоцький [11, с. 8-10].

У 1926 р. П. Скоропадським було засновано у Берліні Український науковий інститут, який очолив Д. Дорошенко. Навчальний заклад видав низку праць представників української еміграції з метою ознайомити німецького читача з українською культурою. Серед них були мемуари О. Лотоцького та його праця "Автокефалія".

На початку травня 1923 р. у Празі почало діяти товариство "Ліга української культури". Діяльність ліги проявлялася головним чином в організації публічних виступів. З доповідями у Товаристві виступала майже виключно професура українських вищих шкіл: О. Лотоцький, В. Біднов, Л. Білецький, С. Смаль-Стоцький, Д. Дорошенко, С. Шелухін та інші [11, с. 29]. Зокрема, на засіданнях прозвучали такі виступи О. Лотоцького: "Боротьба за національну Церкву", "Громадянин-патріот П. Я. Стебницький" [12, с. 11].

У травні 1923 р. у Празі була створена ще одна організація - Українське історично-філологічне товариство (УІФТ). Головою товариства було обрано Д. Антоновича. УІФТ займалося у першу чергу науковою діяльністю. Основною її формою були наукові засідання, на яких зачитувалися реферати, влаштовувалися їх обговорення та наукові дискусії. Вони були прилюдні, і деякі збирали сотні слухачів, головним чином, студентів. Тематика стосувалася історії України, воєнної історії, освіти, історії української літератури, мовознавства, філософії. О. Лотоцький виступав на цих наукових засіданнях з доповідями, що розкривали різноманітні проблеми української історії. Серед них учасники товариства відзначали наступні: "Українська полемічна література як джерело канонічного права", "Правні основи автокефалії", "Свиток Ярослава Мудрого", "Літературна та громадська діяльність Василя Доманицького" [13, с. 12], "Так званий Lex Josephoviana (закон 18 травня 1876 р.)" [14, с. 28]. Загалом за 5 років діяльності УІФТ О. Лотоцький виступив з 7 доповідями [15, с. 21]. Протягом наступних років співпраця продовжувалася, вчений і далі презентував свої виступи на засіданнях УІФТ [16, с. 21]. 18 травня 1926 р. на одному з засідань УІФТ учений оповідав про свою роботу в архіві Державного контролю в Петербурзі, про справи, з якими йому там довелося працювати, зокрема, про ревізію полтавських будівель та роль в цій справі кн. М. Репніна. За цю інформацію О. Лотоцькому був дуже вдячний Д. Дорошенко, який займався дослідженням відносин Д. М. Бантиш-Каменського та кн. М. Репніна [17, с. 27]. 15 грудня 1926 р. О. Лотоцький брав участь у зборах УІФТ, присвячених українському філософу П. Юркевичу [18, с. 35]. Із повідомленнями про діяльність вже самого Олександра Гнатовича виступали на засіданнях Товариства відомі українські діячі: Д. Антонович "О. Г. Лотоцький - лицар української книжки", Д. Дорошенко "Громадська діяльність О. Г. Лотоцького", В. О. Біднов "Наукова праця О. Г. Лотоцького" [19, с. 9-11]. Товариство влаштовувало також ювілейні засідання на честь своїх членів та інших видатних українських діячів. Одне з них було присвячено 40-річчю наукової діяльності О. Лотоцького [20, с. 3-4]. З товариством у вченого склалися досить тісні і плідні стосунки, тож навіть коли він переїхав 1928 р. до Варшави, відносин не переривав і продовжував бути активним учасником діяльності УІФТ [21, с. 3-4].

Наприкінці 1924 р. було засновано Український академічний комітет (УАК) як автономний орган Історично-філологічного товариства у Празі. Метою його створення було об'єднання українських наукових діячів і координація їхньої співпраці у міжнародних наукових організаціях. Членами УАК були українські вищі школи і наукові товариства в Празі, наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові, Український науковий інститут у Берліні. Комітет мав також і індивідуальних членів, серед яких був О. Лотоцький [22, с. 211].

Також у Празі виник, як продовження подібної ж організації у Відні, Союз українських журналістів і письменників на чужині. Діяльність союзу виявлялася насамперед в організації публічних засідань, академій, дискусій, літературних вечірок тощо. Тут об'єдналося порівняно небагато письменників, зате значно більше було журналістів. Членом союзу був і О. Лотоцький [11, с. 66-67].

28 червня - 1 липня 1926 р. у Празі проходив Міжнародний бібліологічний з'їзд, на якому з доповіддю "Правне становище української книги в Росії" виступав О. Лотоцький [23, с. 31]. Також він входив разом з Д. Антоновичем, О. Колессою, С. Сірополко до складу комісії, що займалася організацією книжкової виставки у рамках з'їзду [24, с. 40]. Під час бібліологічного з'їзду учасниками було прийнято рішення створити товариство прихильників української книги та видати бібліографічний часопис. Для укладання статуту товариства було створено комісію у складі О. Лотоцького та С. Сірополко [25, с. 27].

21 грудня 1925 р. у Празі було засновано Український республікансько-демократичний клуб. Першим головою клубу і фактичним його організатором був професор О. Лотоцький. У ньому влаштовувались зустрічі його членів і гостей, виступи, концерти, літературні вечори [26, с. 31]. Сам учений виступав на засіданнях клубу з доповідями про так звану "рееміграцію" та про релігійну справу в Україні [27, с. 41]. 29 січня 1927 р. клуб організував урочистості з нагоди річниці проголошення !V Універсалу Української Центральної Ради. О. Лотоцький у ході святкувань виголосив промову, присвячену історії боротьби України за незалежність [28, с. 27]. На загальних зборах клубу на початку березня 1927 р. О. Лотоцького було обрано головою управи цієї організації, крім того, вчений виступив з доповіддю про українську еміграцію у Франції [25, с. 25]. У цьому ж році, 9 квітня, з ініціативи Українського республікансько-демократичного клубу відбулися ще одні урочистості, з нагоди 10-ої річниці становлення Української Центральної Ради, на яких О. Лотоцький мав можливість ознайомити громадськість зі своєю доповіддю "Пропащий час" та національно-державні висліди з нього" [30, с. 23]. Вступне слово виголосив учений на урочистостях, влаштованих Клубом на честь 40-річчя літературної діяльності Ольги Кобилянської [31, с. 30]. 29 березня 1928 р. клуб організував урочистості, присвячені Т. Шевченку, на яких науковець виступив з промовою [32, с. 25]. Діяльність О. Лотоцького у клубі з пошаною згадували його учасники і після того, як він переїхав до Варшави. Зокрема, на загальних зборах у січні 1929 р. було ухвалено рішення надіслати привітання першому голові клубу - професору О. Лотоцькому [33, с. 26].

10 вересня 1925 р. при Українській господарській академії проходили урочистості, присвячені вшануванню пам'яті В. М. Дома- ницького з нагоди 15-ої річниці його смерті. О. Лотоцький виступив на цьому зібранні з доповіддю "Василь Доманицький як громадський діяч" [34, с. 35]. На І Українському науковому з'їзді, що проходив у жовтні 1926 р. у Празі, на історичній секції О. Лотоцький виступав з доповідями: "Державно-правні основи автокефалії", "Канонічно-правові основи автокефалії", "Українське полемічне письменство як джерело церковного права" [35, с. 8].

У ці роки учений брав також участь у культурному житті української еміграції у Франції. Він читав лекції у Парижі разом зі М. Сла- вінським, О. Шульгіним, П. Андрієвським, А. Яковлівим та іншими [11, с. 108]. Зокрема, 1 січня 1927 р. в Об'єднаній українській громаді у Парижі О. Лотоцький проголосив доповідь про Українську автокефальну церкву [36, с. 28].

А вже 16 січня в Українському клубі у Варшаві він виступав на тему "Перспективи української державності", в якій доводив, що ідея української державності з року у рік поглиблюється і міцнішає серед українського народу [37, с. 30].

У Парижі Комітетом для вшанування пам'яті С. Петлюри була заснована Українська бібліотека ім. С. Петлюри. Завданням бібліотеки, як воно сформульоване в першому розділі статуту Бібліотечного товариства, було "сприяти у Франції студіями, присвяченими вивченню України". На чолі Бібліотечного товариства стояла Рада, до якої почесним членом було обрано професора О. Лотоцького, що надіслав свої привітання з нагоди відкриття бібліотеки [38, с. 48]. Протягом наступних років О. Лотоцький залишався доволі частим, як для мешканця іншої країни, відвідувачем бібліотеки [39, с. 26]. В архівному відділі Бібліотеки була портретна серія, до якої бібліотека від редакції журналу "Тризуб" одержала портрет професора О. Лотоцького роботи Л. Перфецького [11, с. 34-39]. Власне, сам журнал "Тризуб" побачив світ за ініціативи С. Петлюри, П. Чижевського та В. Прокоповича. Перший його номер вийшов 15 жовтня 1925 р. у Парижі. О. Лотоцький був серед перших співробітників видання і продовжував цю співпрацю до своєї смерті в 1939 р.

У червні 1926 р. загальні збори Празького міжорганізаційного комітету для вшанування пам'яті С. Петлюри прийняли постанову про видання "Збірника пам'яті Симона Петлюри" та затвердили редакційну комісію в складі О. Лотоцького, І. Мазепи, М. Мондрики, М. Славінського, О. Шульгіна [40, с. 5]. С. Петлюрі учений присвятив свою окрему працю "Симон Петлюра як політик і державний муж" [41]. О. Лотоцький брав участь і в урочистостях на вшанування пам'яті Симона Петлюри, що відбулися 1929 р. у Варшаві, на яких він виступив із промовою [42, с. 28].

У 1929 р. О. Лотоцький був учасником VI з'їзду Союзу українських емігрантських організацій у Франції, виконував обов'язки секретаря президії з'їзду [43, с. 15].

Діяльність О. Лотоцького у перші роки еміграційного періоду була дуже насиченою й активною. Однак життя у Празі не задовольняло повною мірою Олександра Гнатовича. Нова перспектива постала ще у 1925 р., коли йому запропонували професорську посаду у Варшавському університеті. Запрошення на кафедру церковного права відбулося за ініціативи Українського Центрального Комітету і Польського комітету допомоги емігрантам з України [44, с. 280]. Учений дав згоду і з 1926 р. мав почати викладати. Проте питання остаточно вирішилося дещо пізніше. 6 червня 1928 р. Організаційна комісія Варшавського університету прийняла рішення укласти з О. Лотоцьким угоду на 3 роки з 1 вересня 1928 р., запросивши його на кафедру Історії Православних слов'янських церков та Румунської церкви Православного Богословського відділення Варшавського університету [7, арк. 4-6, 17]. Наступні роки перебування у Варшаві вчений залишався викладачем і завідувачем цієї кафедри і активним учасником науково-просвітницької діяльності українських емігрантів на теренах Європи.

Таким чином, на завершення можна підсумувати, що роки проживання в Празі стали для О. Лотоцького дуже плідними. Викладацька робота та участь у діяльності науково-просвітницьких організацій протягом 1920-х рр. стали гарним підґрунтям для розширення протягом наступних років наукових студії та сприяли перетворенню діяча на активного організатора української історичної науки в еміграції.

Література

1. Швидкий В. П. Олександр Лотоцький: учений, громадський діяч, політик (1890-1930-ті рр.) / В. П. Швидкий. - К. : Інститут історії України НАН України, 2002. - 366 с.

2. Дудко О. О. Олександр Лотоцький: життя в еміграції (1920-1939) / О. О. Дудко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія "Історія". - К., 1999. - Вип. 63-64. - С. 74-75; Дудко О. О. Олександр Лотоцький: сімнадцять років у "російському Римі" / О. О. Дудко // Література та культура Полісся. - Полісся в історичному та культурологічному контексті: до 195-річчя заснування Ніжинської вищої школи / Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя ; відп. ред. і упоряд. Г. В. Самойленко. - Ніжин : НДПУ, 2000. - Вип. 14. - С. 148151.

3. Михайленко Г. Історик в еміграції: наукові студії О. Лотоцького у Варшаві / Г. Михайленко // Література та культура Полісся : Регіональна історія та культура XVII-XX ст.: сучасний погляд на проблеми та особи. - Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - Вип. 51 - С. 135-143 ; Михайленко Г. М. Становлення О. Лотоцького як інтелектуала-гуманітарія / Г. М. Михайленко // Література та культура Полісся. Серія "Історичні науки". - № 2 / відп. ред. і упоряд. Г. В. Самойленко. - Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2014.Вип. 76. - С. 322-333.

4. Зайцев П. Мало було - Лотоцьких / П. Зайцев // Лицар праці і обов'язку : зб. присвячений пам'яті Олександра Лотоцького-Білоусенка. - Торонто ; Нью-Йорк : Євшан-зілля, 1983. - С. 30-38.

5. Archiwum Glowny Akt Nowych, Zespolu 9/1. Ministerstwo Spraw Wewnetrznych z lat 1917-1939, спр. № 1055. Materialy informacyjne o dzialalnosci Ukraincow w Czechoslowacji; 1931-1934 рр., 11 арк.

6. Хроніка // Т ризуб. - 1926. - № 50, 17 жовтня. - С. 17-28.

7. Archiwum Glowny Akt Nowych, Zespol 14. Ministerstwo Wyznan Religijnych i Oswiecenia Publicznego w Warszawie z lat 1917-1939, - спр. № 4086. Akta osobowe - Lotocki Aleksander; 1928-1938 рр., 68 арк.

8. Українська Висока Політехнічна школа на чужині. - Ню-Йорк, 1962. Український Технічно-Господарський Інститут (Подебради, Регенсбург, Мюнхен) 1932-1952. - 162.Т. ІІ. - 1962. - 272 с.

9. Український Вільний Університет в Празі в роках 1926-1931. - Прага, 1931. - 458 с.

10. Українська культура : лекції за редакцією Дмитра Антоновича / упоряд. С. В. Ульяновська ; вст. ст. І. М. Дзюби ; перед. слово М. Антоновича ; додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. - К. : Либідь, 1993. - 592 с.

11. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої) / С. Наріжний. - К. : Вид-во імені Олени Теліги, 1999. - 272 с.

12. Поперешній В. Ліга української культури / В. Поперешній // Тризуб.1926. - № 31, 16 травня. - С. 9-12.

13. Поперешній В. Наші товариства / В. Поперешній // Тризуб. - 1925. -№ 8. - 6 грудня.- С. 11-12.

14. Хроніка // Тризуб. - 1926. - № 33, 30 травня.- С. 27-32.

15. Наріжний О. П'ять літ діяльності УФТ в Празі / О. Наріжний // Тризуб. - 1928. - № 50 (156). - 23 грудня. - С. 19-26.

16. Хроніка // Тризуб. - 1930. - № 44 (252), 23 листопада. - С. 18-22.

17. Андрєєв Віталій. Історія однієї зниклої праці або про те, що відбувається із знищеними рукописами (робота Д. Дорошекна "Дмитро М. Бантиш- Каменський і його "Історія Малой Россіи"). Дорошенко Дмитро. Дмитро М. Бантиш-Каменський і його "Історія Малой Россіи" / Віталій Андрєєв // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки / голов. ред. В. Смолій ; відпов. ред. І. Колесник. - К. : Інститут історії України НАН України, 2006. - Вип. 2. - Ч. 2. - 74 с.

18. Хроніка // Студентський вісник. - 1926. - № 1. - С. 35-38.

19. Наріжний С. 15 літ діяльності Українського історично-філологічного товариства в Празі (1923-1938) / С. Наріжний. - Прага, 1940. - 16 с.

20. Праці Українського Історично-філологічного Товариства в Празі. - Прага, 1926. - Т. 1. - 281 с.

21. С. Н. Шостий рік діяльності Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі / С. Н. // Тризуб. - 1929. - № 26 (182), 23 червня. - С. 36.

22. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (частина перша) / С. Наріжний. - К., 1957. - 268 с.

23. Хроніка // Т ризуб. - 1926. - № 40, 8 серпня. - С. 29-31.

24. Хроніка // Тризуб. - 1926. - № 26-27, 18 квітня. - С. 34-48.

25. Хроніка // Т ризуб. - 1926. - № 41, 15 серпня. - С. 26-31.

26. Хроніка // Студентський вісник. - 1926. - № 2. - С. 31-32.

27. Хроніка // Тризуб. - 1926. - № 26-27, 18 квітня. - С. 34-48.

28. Хроніка // Тризуб. - 1927. - № 9 (67), 27 лютого.- С. 20-32.

29. Хроніка // Тризуб. - 1927. - № 11 (69), 13 березня. - С. 23-28.

30. Хроніка // Тризуб. - 1927. - № 13 (71), 27 березня. - С. 17-29.

31. Хроніка // Тризуб. - 1927. - № 45 (103), 4 грудня. - С. 29-32.

32. Хроніка // Тризуб. - 1928. - № 17 (123), 6 травня. - С. 21-31.

33. Хроніка // Тризуб. - 1929. - № 7 (163), 10 лютого. - С. 21-29.

34. Українське життя на еміграції // Український Вісник : орган незалежної республікансько-демократичної думки. - Жовтень, 1925. - Зб. ІІ. - С. 34-37.

35. Т. О. Український науковий з'їзд у Празі / Т. О. // Тризуб. - 1926. - № 50, 7 листопада. - С. 8-12.

36. Хроніка // Тризуб. - 1927. - № 3 (61), 16 січня. - С. 23-32.

37. Хроніка // Тризуб. - 1927. - № 6 (64), 6 лютого. - С. 26-32.

38. Петлюрівець. Відкриття Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі // Тризуб. - 1929. - № 23 (179), 2 червня. - С. 4-11

39. Хроніка // Т ризуб. - 1931. - № 38 (296), 11 жовтня. - С. 23-29.

40. Збірник пам'яті Симона Петлюри (1879-1926). - К. : МП "Фенікс", 1992. - 260 с.

41. Лотоцький О. Симон Петлюра, як політик і державний муж / О. Лотоцький. - Париж ; Лондон, 1951. - 76 с.

42. Хроніка // Тризуб. - 1929. - № 24 (180), 9 червня.- С. 21-32.

43. Гість. VI з'їзд Союзу Українських Емігрантських організацій у Франції / Гість // Тризуб. - 1929. - № 23 (179), 2 червня. - С. 15-18.

44. Хроніка // Тризуб. - 1926. - № 25, 4 квітня. - С. 24-30.

Размещено на Allbest.ru