Розкриття взаємовідносин робітничого класу і селянства УРСР (1946-1965 рр.) в радянській науковій літературі другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розкриття взаємовідносин робітничого класу і селянства УРСР (1946-1965 рр.) в радянській науковій літературі другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр.

Д.В. Нефьодов

Остаточне перетворення в СРСР в 1960-х - 1970-х рр. творчої наукової роботи в установчо-бюрократичну діяльність, завершення вибудовування чіткої ієрархічної системи й обмеження істориків жорсткими політико-ідеологічними та цензурними рамками призвело до остаточного окостеніння наукової думки. В серпні 1967 р. вийшла постанова ЦК КПРС "Про заходи щодо подальшого розвитку суспільних наук і підвищення їх ролі в комуністичному будівництві" [1, с. 237-251]. Представникам суспільних наук рекомендувалося зосередити свої сили на вивченні таких питань, як комплексне дослідження соціально-політичних проблем розвитку соціалізму і переростання його в комунізм, виявлення соціальних результатів науково-технічної революції, дослідження шляхів і форм зближення умов праці, побуту і культурного розвитку міста і села, органічної сполуки розумової та фізичної праці у виробничій діяльності, дослідження закономірностей розвитку партії і зростання її керівної ролі в комуністичному будівництві, узагальнення досвіду зміцнення союзу робітничого класу і селянства [1, т. 11, с. 244-245]. Власне, даний документ орієнтував вчених не просто вести дослідження лише в зафіксованих партійними постулатами рамках, а й, крім того, вже вказав, яких результатів вони повинні досягти. Зазначена постанова певною мірою зафіксувала на юридичному рівні тенденцію не тільки до тематичної координації, а й до вироблення механізму гальмування творчої складової наукового пошуку та остаточного скочування радянської історичної науки у сферу пропаганди і коментування. У той же час дана постанова стимулювала радянських істориків до ще більш активного вивчення тематики робітничого класу, джерел його формування, кількісних і якісних змін, його участі в розвитку промисловості і науково-технічному прогресі, зростання культурно-технічного рівня.

Метою статті є аналіз історіографічної розробки радянськими науковцями другої половини 1960-х - першої половини 1980-х рр. взаємозв'язків робітництва та селянства в повоєнне двадцятиріччя (1946-1964 рр.).

Різні аспекти, опосередковано тотожні з предметом нашого дослідження, містяться в дисертаціях Ю. Ніколайця [2], Ю. Лаєвської [3], працях О. Додонова [4], В. Яремчука [5], Я. Грицака [6].

Об'єктивно актуальною в радянській історичній науці застійної доби залишалася підтема допомоги і співпраці робітничого класу з представниками українського села, стан якого всю радянську епоху мав статус "наздоганяючого" в своєму розвитку в порівнянні з іншими сферами економіки і зокрема промисловості. Особливо катастрофічне становище сільського господарства України в повоєнний період. Німецькі окупанти розграбували і знищили 27910 колгоспів, 872 радгоспи 1300 МТС, відібрали у колгоспників 7,6 млн. голів великої рогатої худоби, 3,3 млн. коней та інше. Після вигнання загарбників в сільському господарстві республіки залишалася 1/3 довоєнного парку тракторів і комбайнів, у 2-3 рази менше за інших сільськогосподарських машин. У 1946 р. колгоспи УРСР нараховували 5567 тис. працездатних колгоспників проти 6679 тис. в 1940 р., тобто всього 85 % довоєнної кількості [7, с. 90]. Таким чином, відновлення сільськогосподарської сфери стало одним із найважливіших завдань у післявоєнний період і відповідно цей процес отримав активне висвітлення в радянській літературі.

Допомога робітничого класу колгоспному селянству в підйомі сільського господарства України вивчалася радянськими вченими другої половини 60-х - першої половини 80-х рр. в чотирьох наступних напрямках: а) участь робітників тракторного і сільськогосподарського машинобудування України в боротьбі за технічне оснащення сільського господарства; б) шефська допомога робітничого класу в зміцненні матеріально-технічної бази колгоспного виробництва; в) участь робітничого класу в зміцненні МТС і колгоспів кваліфікованими кадрами; г) роль робітничого класу в проведенні політичної та культурно-масової роботи в українському селі.

Радянськими істориками наголошено на тому, що першочергове значення в питанні розширення масштабів оснащення сільського господарства новітньою технікою мав процес його електрифікації. За підрахунками дослідника Д. Рященка, всього за роки четвертої п'ятирічки в Україні завдяки допомозі промислових робітників електрифіковано 3388 колгоспів, що склало 18 % від усієї кількості колгоспів республіки. Науковець детально змалював застосування електроенергії в колгоспному виробництві у вигляді запровадження електродоїння корів, електростриження овець, механізації подачі води та приготування кормів [7, с. 90]. Питання електрифікації українського села найбільш комплексно розглянуто в працях дослідника О. Малько [8-12]. Як зазначив дослідник, розвиток електричних ліній і створення єдиної енергосистеми республіки забезпечили значне збільшення централізованого постачання електроенергії сільському господарству. В 60-х рр. електрифікація колгоспів і радгоспів проводилася головним чином шляхом підключення до державних енергетичних систем та електростанцій, а також до сільських електростанцій збільшеної потужності. За підрахунками О. Малько, значно зріс обсяг державних капіталовкладень для сільської електрифікації, що дозволило розгорнути в широких масштабах спорудження опорних підстанцій та ліній електропередачі сільськогосподарського призначення. Новим у сільській електрифікації 60-х рр. стало утворення механізованих колон, які виконували всі основні роботи зі спорудження електроліній, підключення сільськогосподарських підприємств до державних енергосистем, зводили сільські електростанції. Все це призвело до зростання загальної протяжності сільських електроліній в 4,4 рази, використання електричної енергії сільським господарством збільшилося в 7 разів, що значно прискорило його індустріалізацію [10, с. 88].

Вирішальна роль у технічному оснащенні колгоспного і радгоспного виробництва, надана колективами підприємств транспортного і сільськогосподарського машинобудування, комплексно висвітлена у працях В. Васильєва [13; 14]. Дослідник акцентує увагу на тому, що в перші повоєнні роки зусилля машинобудівників спрямовані на якнайшвидше відновлення промислових підприємств. У 50-ті рр. широко розгорнулася боротьба за раціональне використання внутрішніх резервів і підвищення продуктивності праці. Автором зазначено, що оснащення сільського господарства високопродуктивною машинною технікою значно підвищило рівень механізації сільськогосподарського виробництва в повоєнне двадцятиріччя [13, с. 77]. За підрахунками дослідниць В. Селунської і Т. Сивохіної, в 1965 р. на підприємствах промисловості вироблялося 380 найменувань машин [15, с. 78].

Одним з основних напрямків участі робітничого класу в повоєнному відновленні і розвитку сільського господарства, на думку радянських дослідників, стала шефська допомога колективів підприємств України в зміцненні матеріально-технічної бази МТС у 1946-1958 рр. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 9 березня 1946 р. "Про державний план розвитку сільського господарства на 1946 р." зобов'язувала промислові підприємства надавати допомогу МТС, колгоспам і радгоспам у проведенні ремонту тракторів і сільськогосподарських машин; забезпечувати їх із коштів підприємств запасними частинами, металом, інструментом, обладнанням; надавати допомогу в будівництві та обладнанні МТС; посилати в МТС ремонтні бригади. У той же час радянськими істориками встановлено, що зобов'язання, які брали на себе колективи шефних підприємств у роки четвертої п'ятирічки, зазвичай обмежувалися виробничими справами і приймалися тільки на час однієї сільськогосподарської кампанії, найчастіше посівної [16, с. 41].

За оцінками вчених Т. Дмитренко і В. Кузакова, в 60-х рр. у найбільших промислових центрах здійснена організаційна перебудова шефської допомоги. За підшефними господарствами стали закріплювати цілі "кущі" організацій, в кожному з яких, як правило, діяли спільно колективи заводів, будівельних і транспортних підприємств, науково-дослідних інститутів або навчальних закладів, з числа яких виділялися головні підприємства, що відповідають за весь комплекс робіт. Головними зазвичай стали підприємства машинобудівної та металообробної промисловості. Істориками підкреслено, що нова структура шефських зв'язків обумовлена змінами, що відбулися в сільськогосподарському виробництві. З одного боку, як зазначили дослідники, після реорганізації МТС (1958 р.) і значного скорочення кількості колгоспів за рахунок їх укрупнення і реорганізації в радгоспи зменшилась кількість підшефних господарств. З іншого боку, збільшилася кількість шефних організацій у зв'язку зі значним зростанням великих промислових підприємств, з включенням в активну шефську роботу науково-дослідних інститутів, проектно-конструкторських, будівельних і транспортних організацій. Вчені визначили, що основним методом шефської роботи в 60-х рр. став план-договір. Він складався на основі перспективних планів, що дозволяло вчасно оформляти і приймати детально продуманий договір. Значення цих факторів у 60-х рр. все більш зростало, тобто підшефне господарство укладало договір з групою підприємств, і обсяг наданої допомоги на договірних засадах постійно збільшувався. У плані-договорі визначалися конкретний обсяг робіт, терміни їх виконання, призначалися виконавці. Підшефне господарство зобов'язувалося відшкодувати підприємству-шефу матеріальні витрати [16, с. 52]. Останній аспект особливо акцентовано простежується в радянських дослідженнях. Вченими конкретизується той факт, що питання про економічний бік відносин промислових і сільськогосподарських підприємств став найважливішим у шефській роботі. Істориками визначено, що в перші повоєнні роки акцент в шефській роботі робився на громадські засади та безоплатну допомогу. Матеріальна підтримка іноді виявлялася на договірних засадах, з частковою оплатою витрат промислових підприємств, але частіше без будь-якої оплати. Однак розширення обсягу і зміна характеру шефства поставили з початку 50-х рр. проблему компенсації промисловим підприємствам частини їх матеріальних витрат, а в 60-ті рр. роботи з господарського будівництва, електрифікації, механізації трудомістких процесів у сільськогосподарському виробництві проводились шефськими підприємствами вже в основному на принципах господарського розрахунку. У той же час радянські вчені наполягають на тому, що поява госпрозрахунку не означала приниження ролі самодіяльності, ініціативи робітників. Розвиток громадських початків знайшло відображення в залученні до шефської роботи громадських конструкторських бюро, технічних рад, науково-технічних товариств [17, с. 428].

Участь робітників Української РСР в розвитку хімізації колгоспно-радгоспного виробництва та меліорації земель показана в розвідці О. Малько. Дослідник встановив, що розвиток індустрії мінеральних добрив значною мірою залежав від роботи будівельних організацій, що споруджували заводи і цехи для виробництва туків. Науковцем підкреслено, що під час будівництва, а також реконструкції хімічних підприємств мали місце серйозні недоліки, пов'язані з неповним освоєнням капіталовкладень, прорахунками в проектуванні, несвоєчасним забезпеченням об'єктів будівельними матеріалами. У той же час О. Малько високо оцінив роботу колективів хімічних підприємств України, навів дані, згідно з якими з 1959 до 1963 р. останні виробили 1 млн. т мінеральних добрив понад план, а випуск хімічних засобів захисту рослин зріс з 5,9 тис. т у 1958 р. до 12,6 тис. т у 1963 р. [18, с. 63]. Оцінюючи участь робітників у проведенні програми меліорації сільськогосподарських земель, О. Малько зазначив велику роль зміцнення виробничо-технічної бази водногосподарських організацій, змалював процес побудови протягом кінця 50-х - першої половини 60-х рр. низки зрошувальних і осушувальних систем: Бортницької, Інгулецької, Трубізької, першої черги Каховської зрошувальної системи і Північно-Кримського каналу [18, с. 69]. Дослідник дійшов висновку, що важливим наслідком допомоги робітничого класу в хімізації колгоспного і радгоспного виробництва, в розвитку меліорації земель стало подальше наближення сільськогосподарської праці до праці індустріальної за рівнем фондоозброєності, організованості, кваліфікації, науково обґрунтованої технології. Дослідник Б. Ковалевський також високо оцінив внесок робітничого класу в хімізацію і меліорацію сільськогосподарського виробництва. За підрахунками дослідника, поставки мінеральних добрив за семирічку збільшилися в 4 рази, а площа зрошуваних земель в УРСР збільшилася більш ніж в 3,4 рази [19, с. 40].

Питання реорганізації машинно-тракторних станцій в 1958 р. стало одним з центральних в дисертаційному дослідженні історика І. Алексєєнка [20]. Вчений розглянув створення передумов для реорганізації МТС, назрівання умов для нових форм зв'язків робітничого класу з колгоспами, проаналізував заходи партійних організацій зі здійснення директив лютневого (1958 р.) Пленуму ЦК КПРС, який прийняв постанову "Про подальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій". На переконання дослідника, перехід механізаторів і фахівців з МТС у колгоспи, закріплення їх за колгоспами значно підвищив питому вагу працівників індустріальної та інтелектуальної праці в колгоспах [20, с. 27].

Третім напрямком вивчення допомоги робітників України сільському господарству стало дослідження вкладу робітників у зміцнення МТС і колгоспів кваліфікованими фахівцями та керівними кадрами.

Варто зазначити, що за роки війни різко знизився загальноосвітній рівень сільського населення за рахунок призову в армію кваліфікованих механізаторів, керівників і фахівців МТС і колгоспів. Станом на 1 січня 1946 р. в сільському господарстві України налічувалося 16873 фахівця з вищою і середньою освітою, що становило близько половини мінімальних потреб в них. Гостра потреба в кадрах привела до того, що на керівних посадах в МТС і колгоспах значною мірою стали працювати люди, які не мали відповідної освіти, практичного досвіду та організаторських здібностей. Найбільші труднощі в перші повоєнні роки МТС відчували з кваліфікованими інженерно-технічними працівниками. До початку 1946 р. в МТС України з 4018 механіків тільки 61 чоловік (1,5 %) мав вищу освіту, 1055 чол. (26,3 %) - середню, 2902 чол. (72,2 %) механіки-практики з початковою освітою. У Житомирській, Тернопільській, Львівській, Дрогобицькій, Станіславській, Чернівецькій, Ізмаїльській областях у складі кадрів механіків МТС жодного фахівця з вищою освітою [13, с. 114].

За оцінкою дослідника В. Васильєва, робітничий клас України активно включився в рух за зміцнення МТС кадрами механізаторів і інженерно-технічних працівників. У містах і районних центрах з промисловості, транспорту і будівельних організацій відбиралися робітники, інженери і техніки для проведення занять в школах і на курсах механізаторів. Вчений встановив, що всього за період 1946-1952 рр. в УРСР підготовлено 417417 механізаторів, в тому числі 270482 трактористи, 12321 бригадир тракторних бригад, 2264 механіка, 46886 комбайнерів [13, с. 116].

У той же час радянськими вченими встановлено, що в першій половині 50-х рр., незважаючи на часткові успіхи, між масштабами підготовки фахівців у навчальних закладах республіки і їх потребою на місцях існував великий розрив. У зв'язку з цим вересневий (1953 р.) Пленум ЦК КПРС зобов'язав ЦК компартій республік і партійні організації всіх рівнів підібрати і направити з промисловості інженерів-механіків для роботи в машинно-тракторних і спеціалізованих станціях як директорів, головних інженерів і завідувачів ремонтними майстернями. Даний захід комплексно розкрито в дослідженні історика М. Шепети. Вчений акцентував увагу на тому, що поповнення колективів МТС інженерами і техніками дало можливість зміцнити їх підготовленими керівними та інженерно-технічними кадрами. Замінено значну частину директорів МТС, головних інженерів, завідувачів ремонтних майстерень, старших механіків та інших фахівців, які не мали достатньої інженерно-технічної підготовки і не могли забезпечити кваліфіковане керівництво великим механізованим сільськогосподарським виробництвом [21, с. 58]. Однак, як зазначив дослідник, даний захід також не зміг вирішити проблему зміцнення колгоспів керівними кадрами. У зв'язку з цим у березні 1955 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову "Про заходи щодо подальшого зміцнення колгоспів керівними кадрами" і звернення до всіх організацій, робітників, інженерно-технічних працівників "Про надання допомоги колгоспному селу в зміцненні відстаючих колгоспів керівними кадрами". У постанові вказувалося на необхідність відібрати і послати на добровільних засадах на керівну роботу в колгоспи не менше 30 тис. досвідчених фахівців. За підрахунками дослідника О. Кудлая, в Україні серед тридцятитисячників обрано головами колгоспів і їх заступниками 4107 чол. [22, с. 31].

Радянські історики прийшли до висновку, що приплив в українське село великого загону представників робітничого класу вніс у середовище колгоспного селянства традиції, звички, організованість, дисциплінованість і свідомість, позитивно позначився на господарську діяльність колгоспів. На підставі аналізу великої кількості документів та матеріалів зроблено висновок про те, що багато господарств і цілі райони за порівняно короткий термін ліквідували відставання та увійшли до передових [21, с. 61].

Оцінюючи роль робітничого класу в проведенні політичної та культурно-масової роботи в українському селі, радянські історики встановили, що колективи підприємств-шефів внесли значний вклад в післявоєнне відродження і зміцнення матеріальної бази сільських культурно-просвітніх установ. Вони не тільки посилали в підшефні колгоспи агіткультбригади, проводили вечори зустрічей, концерти, спектаклі та інші заходи, але і надали велику організаційно-методичну допомогу сільським клубам та бібліотекам у підвищенні рівня і посилення зв'язку виховної та культурно-масової роботи з практичними завданнями [13, с. 191].

Отже, результатом радянської історіографії з питання взаємодії робітничого класу з українським селом є теза про те, що впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики, електрифікація, застосування новітніх машин і механізмів змінили характер праці колгоспного селянства - відбулося його максимальне зближення з працею промислового робітника. Даний факт використовувався радянськими істориками для підтвердження ідеологічної концепції стирання меж класових і соціальних відмінностей. У той же час слід зазначити, що радянські дослідники будували свої дослідження на базі джерел, які багато в чому спотворювали реальний стан справ, за паперовими показниками і звітами. В результаті їх висновки все більше розходилися з дійсністю. Незважаючи на достатню кількість праць, створених лише з наукових позицій, всі без винятку радянські дослідники продовжували залишатися всередині радянської "матриці" і вихід з неї міг здійснитися тільки за наявності кардинальних позанаукових стимулів, поява яких відбулася вже у другій половині 1980-х рр.

Література

робітництво селянство радянський повоєнний

1. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1986): в 12 т. - 9-е изд., доп. и испр. - М.: Политиздат. - 1986. Т. 11. - 1986. - 574 с.

2. Ніколаєць Ю.О. Суспільно-політичні процеси в УРСР другої половини 1940-х - першої половини 1960-х років: українська історіографія: дис. ... д-ра іст. наук спец.: 07.00.06 / Ніколаєць Юрій Олексійович. - К., 2008. - 481 с.

3. Лаєвська Ю.В. Перетворення в економіці України в 1953-1964 рр.: історіографія проблеми: дис. ... канд. іст. наук: спец. 07.00.06 / Лаєвська Юлія Віталіївна. - Донецьк, 2008. - 218 с.

4. Додонов О.Ф. Нове бачення періодизації історії радянського робітничого класу і його історіографії / О.Ф. Додонов // Культурологічний вісник: науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта, 2002. - Вип. 8. - С. 67-74.

5. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби / Віталій Яремчук. - Острог: Вид-во Нац. ун-ту "Острозька академія", 2009. - 526 с.

6. Грицак Я. Українська історіографія. 1991-2001: десятиліття змін / Ярослав Г рицак // Україна модерна. - К.; Львів, 2005. - Ч. 9. - С. 43-68.

7. Рященко Д.С. Організація шефства робітничого класу над селом у 1946-1950 рр. (на матеріалах Української РСР) / Д.С. Рященко // Укр. іст. журн. - 1975. - № 9. - С. 87-93.

8. Малько О.О. Робітничий клас - трудівникам села / О.О. Малько. - К.: Наукова думка, 1978. - 135 с.

9. Малько О.А. Вклад рабочего класса Украинской ССР в укрепление материально-технической базы сельского хозяйства (1959-1970 гг.): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. ист. наук: спец. 07.00.02 "История СССР" / Малько О.А. - К., 1974. - 33 с.

10. Малько О.О. Вклад робітничого класу в завершенні суцільної електрифікації українського села (1959-1970 рр.) / О.О. Малько // Укр. іст. журн. - 1973. - № 2. - С. 82-89.

11. Малько О.О. Участь робітничого класу УРСР в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва (1959-1970 рр.) / О.О. Малько // Укр. іст. журн. - 1973. - № 10. - С. 60-69.

12. Малько О.О. Участь машинобудівників Української РСР у розв'язанні завдань технічного переоснащення сільського господарства (19591970 рр.) / О.О. Малько // Укр. іст. журн. - 1975. - № 9. - С. 80-87.

13. Васильев В.В. Помощь рабочего класса колхозному крестьянству в подъёме сельского хозяйства. 1945 - конец 50-х гг. (на материалах Украинской ССР): дисс. ... канд. ист. наук: спец. 07.00.02 / Васильев Валерий Викторович. - Симферополь, 1984. - 247 с.

14. Васильєв В.В. Роль робітничого класу України у зміцненні матеріально-технічної бази МТС (1945-1956 рр.) / В.В. Васильєв // Укр. іст. журн. - 1983. - № 7. - С. 64-71.

15. Селунская В.М. Социально-политическое единство советского общества / В.М. Селунская, Т.А. Сивохина. - М.: Мысль, 1982. - 206 с.

16. Дмитренко Т. Роль рабочего класса в развитии колхозной деревни / Т. Дмитренко, В. Кузакова. - М.: Знание, 1973. - 64 с.

17. Рабочий класс и индустриальное развитие СССР / А.В. Митрофанова (отв. ред.), Ю.В. Воскресенский, Л.С. Гапоненко и др. - М.: Наука, 1975. - 487 с.

18. Малько О.О. Участь робітничого класу УРСР в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва (1959-1970 рр.) / О.О. Малько // Укр. іст. журн. - 1973. - № 10. - С. 60-69.

19. Ковалевский Б.П. Дальнейшее укрепление союза рабочего класса и колхозного крестьянства в период коммунистического строительства 1959-1970 гг. (на материалах Украинской ССР): автореф. дисс. на соискание уч. степени д-ра ист. наук: спец. 07.00.02 "История СССР" / Ковалевский Б.П. - К., 1971. - 69 с.

20. Алексеенко И.И. Деятельность КПСС по укреплению союза рабочего класса и колхозного крестьянства (1951-1970 гг.): автореф. дисс. на соискание уч. степени д-ра. ист. наук: спец. 07.570 "История КПСС" / Алексеенко И.И. - М., 1972. - 45 с.

21. Шепета М.Т. Рост творческой активности рабочего класса Украинской ССР на завершающем этапе строительства социализма (1951-1958 гг.): автореф. дисс. на соискание уч. степени д-ра ист. наук: спец. 07.00.02 "История СССР" / Шепета М.Т. - К., 1974. - 68 с.

22. Кудлай А.С. Рабочий класс Украины в борьбе за восстановление и развитие промышленности в послевоенный период (1945-1955 гг.): автореф. дисс. на соискание уч. степени д-ра ист. наук: спец. 07.00.02 "История СССР" / Кудлай А.С. - Львов, 1967. - 36 с.

Размещено на Allbest.ru