З історії генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі (1918-1920 роки)

Етапи роботи генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі. Необхідність евакуації вірменських біженців - жертв геноциду в Оттоманській імперії, які знайшли порятунок в Одесі, демобілізованих солдат, що повертались з фронтів Першої світової війни.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 24.08.2018
Размер файла 26,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(4)(341.81/.83:479.25)(477.74)“1918/1920”

З ІСТОРІЇ ГЕНЕРАЛЬНОГО КОНСУЛЬСТВА РЕСПУБЛІКИ ВІРМЕНІЯ В ОДЕСІ (1918-1920 рр.)

Давід Давтян

Політична ситуація в Росії наприкінці 1917 р. -- на початку 1918 р. демонструє ідентичність процесів становлення незалежності національних регіонів імперії під проводом національних партій. У цьому контексті досить цікавим виглядає розгляд дипломатичних відносин, що встановлюються між новоутвореними державами на постімперському просторі. Особливий інтерес викликає проблематика вірмено-українських дипломатичних відносини, дипломатичних представництв Республіки Вірменія, зокрема в Одесі. Слід наголосити, що дотепер ця проблема залишається малодослідженою, як у вітчизняний, так і у зарубіжній історіографії.

Власне історіографія питання складається з декількох розвідок, невеличких нотаток та згадок, опублікованих у різних узагальнюючих працях. Першою і на сьогодні єдиною спробою комплексного висвітлення історії вірмено-українських дипломатичних відносин є дослідження Г.А. Петросяна1. Незважаючи на цінність роботи, необхідно наголосити, що певна частина опублікованих документів з вірменських архівів, представлених автором як вперше запроваджені до наукового обігу, насправді були надруковані ще 1932 року2. У праці майже відсутній українській масив документів, що значною мірою звужує висвітлення проблеми. Низка матеріалів, що стали основою дослідження автора, подані без відповідного історіографічного та джерелознавчого аналізу. Внаслідок чого, наприклад, Одеська вірменська громада представлена як абсолютно дезорганізована інституція; роль і дії вірменських військових частин, що перебували в Києві під час окупації міста армією Муравйова, і загалом лютнево-березневі події 1918 р. відтворено без критичного осмислення, а лише на основі мемуарів члена Вірменського комісаріату України (далі -- ВКУ) А. Тонеана3. Окрім цього в праці є низка проблемних питань, що потребують уточнення та відповідно критичного осмислення. Яскравим прикладом є досить вільне оперування автором стилями, наприклад за текстом: «11 серпня 1919 р. Добровольча армія захопила Одесу і одразу відновилась діяльність вірменського консульства»4. Однак, Добровольча армія вступила до Одеси 23 серпня (тобто, 5 вересня) і навіть, якщо припустити, що автор заплутався у стилях, то це -- 10 серпня. І подібних розбіжностей вистачає в праці.

У своїх узагальнюючих студіях до історії вірменських дипломатичних представництв (установ) звертались В. Матвієнко5, Д. Вєдєнєєв і Д. Буд- ков6 та інші дослідники, праці яких містять цінні, неопубліковані документи і матеріали. Враховуючи неможливість висвітлення в рамках однієї статті всієї специфіки формування дипломатичних представництв Республіки Вірменія в Україні, динаміки розвитку взаємовідносин, ми змушенні обмежитися розглядом питань, пов'язаних з Генеральним консульством Республіки Вірменія у м. Одеса. Розглянемо передумови відкриття установи, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності.

У червні 1918 р. до Києва прибуває уповноважений представник Республіки Вірменія доктор права Г.С. Дзамоян (Дзамоев), який взагалі-то прямував до Москви з місією вирішення питання вірменських біженців, що перебували в Астрахані. Однак, враховуючи загрозу арешту з боку більшовиків як представника недружнього вірменського уряду, він змушений був залишитися у Києві й почав допомагати ВКУ, виконуючи de facto функції посла.

У Києві Г.С. Дзамоян розпочав досить активну та різнопланову діяльність. Слід наголосити, що він досить добре орієнтувався в політичний ситуації. В одній зі своїх доповідей (недатована) зазначав: «З моєї ініціативи і за наполяганням Одеської колонії [тобто громади. -- Авт. ], представником Київського комісаріату [йдеться про ВКУ. -- Авт.] в Одесі призначений громадський діяч, учений-агроном Таїров та йому помічником князь Туманов, який має великі зв'язки з можновладцями. Конче необхідно мати напівофіційних представників нашого уряду в Криму і на Дону. Повторюю -- це життєво необхідно, відповідно прошу: відправити до Києва відповідальну, солідну особу для посилення Комісаріату -- Київ центр політичного життя -- а також призначити до Криму й при Кримському уряді (Сімферополь) і Новочеркаську -- при уряді Дону. Прошу до моєї вимоги поставитися серйозно»7.

В іншій, також недатованій доповіді, він надав ширшу характеристику політичній ситуації, доводячи останню до уряду, та ознайомив із прийнятими рішеннями: «Оскільки частина України окупована австрійськими військами й перебуває виключно у сфері впливу Австрії, а водночас, вірмени Молдови, анексованої Румунією, висловили бажання підтримувати з нами постійний зв'язок та, нарешті, близькість Одеси від центру Молдавії, Кишиневу, зумовила Колегію [ВКУ. -- Авт.] мати своє представництво в районі колишніх Херсонської, частини Таврійської і Бессарабської губерній. Таким представником до міста Одеси призначений нами уповноважений [...] Таїров і його помічник для військового представництва перед австрійською владою, підполковник князь Туманов»8.

Впевнено можна стверджувати, що В.Є. Таїров і князь Туманов були призначені приблизно наприкінці липня -- на початку серпня, оскільки наприкінці вересня -- на початку жовтня в Одесі обов'язки генерального консула вже виконував член ВКУ -- підполковник Макар Багдасарович Попов9. На цьому етапі дослідження важко встановити, які обов'язки виконували de facto В.Є. Таїров (справжнє ім'я -- Барсег Григорович Таїрян) й князь Туманов (ім'я поки не встановлено).

Необхідно відповісти на важливе питання. Чи можна вважати консулами і послами осіб, що були уповноважені урядами представляти їхні інтереси, однак не отримали de jure екзекватуру. Республіка Вірменія і Україна, в цей період, були первинними суб'єктами міжнародного права, в силу властивого їм державного (національного суверенітету) ipso facto та визнавались носіями міжнародно-правових прав і обов'язків. Іншим важливим аспектом є, власне, легітимізація урядом УНР ВКУ, оскільки між ними 13 січня 1918 р.10 була підписана спеціальна угода, яка відповідно визнала легітимність перебування ВКУ на території України. Окрім цього, всі українські уряди тривалий час саме de facto визнавали вірменських дипломатичних представників, затягуючи процес надання екзекватури з політичних міркувань. Наприклад, С.Г. Дзамоян визнавався представником Вірменії, але тільки 19 листопада зміг подати вірчу грамоту міністру закордонних справ, а уряд, зі свого боку, зазначив: «Ставитися до представника Вірменії таким чином, як до представника Швейцарії, Італії, Болгарії та інших держав»11. Позиція щодо консульських представників (ВКУ) у регіонах дещо відрізнялась, так, ще у жовтні міністр закордонних справ Д. Дорошенко щодо М.Б. Попова (в Одесі) і М.С. Мелікянца (у Харкові) своєю резолюцією наказав: «виконати посвідчення і повідомити військового Отамана і Головного уповноваженого Харкова, Херсонського губернського старосту, Харківського губернського старосту»12.

На нашу думку, вірним є вважати осіб (послів чи консулів), що уповноважені були своїми урядами представляти інтереси держави (виконувати дипломатичну функцію) в іноземній державі (в Україні) і визнані de facto з боку ipso facto держав перебування без підтвердження (затягування) екзекватури, повноцінними дипломатичними представниками.

Достеменно відомо, що дипломатичні представництва Республіки Вірменія не були створені на інших теренах колишньої Російської імперії: ані у велелюдному вірменському місті Нахічевань-на-Дону (до скасування у 1870 р. самоврядування вірменської колонії), ані в Криму, де було численне вірменське населення. Подібна ситуація обумовлена перебуванням цих територій у складі de facto держав (урядів), що недружньо ставилися або не визнавали Республіку Вірменія.

Одеса у роки Першої світової війни стала одним з головних центрів скупчення вірменських біженців, які рятуючись від геноциду, організованого молодотурецьким урядом Оттоманської імперії, знайшли притулок у місті. Відповідно до представлених вірменською громадою даних (Вірменський біженський комітет офіційно був складовою міського біженського комітету), у січні 1918 р. в Одесі перебувало понад 5 000 біженців13. Для порівняння зазначимо, що у Нахічевані-на-Дону, станом на листопад 1918 р., було 1 110 біженців (320 родин)14. У Криму, де одним з найбільших центрів зосередження вірменських біженців було м. Феодосія, згідно з інформацією місцевого вірменського комітету, станом на вересень 1918 р., чисельність біженців становила «декілька сотень»15.

В Одесі одним з головних завдань вірменських дипломатів стала організація евакуації біженців, військовополонених, демобілізованих солдат і офіцерів, що повертались із Західного фронту. Іншим важливим питанням, що також стояло на порядку денному, була закупівля і транспортування через Одеський порт продовольства до Вірменії. Не менш актуальною залишалася проблема оформлення (видачі) і затвердження паспортів громадян Республіки Вірменія та інших вкрай необхідних для пересування документів.

Слід зазначити, що з 18 грудня 1918 р. по 6 квітня 1919 р. влада у місті перейшла до французького інтервенційного уряду та Добровольчої армії. Зміна політичного режиму в місті не несла загрози діяльності дипломатичної установи, оскільки з боку нової влади Республіка Вірменія визнавалась. Найгострішою залишалась проблема евакуації. Наприкінці 1918 р. чисельність вірмен, що знайшли притулок, або ж прибули у місто, вже дорівнювала 8 тис. осіб16. З метою забезпечення ефективної діяльності генконсульства, за ініціативою М.Б. Попова був сформований дипломатичний корпус, який складався із 4 відділів: біженського, військовополонених, паспортного та захисту інтересів Республіки Вірменія.

Тим часом до Одеси продовжували прибувати нові групи вірменських військовополонених і біженців. Наприклад, 7 грудня до міста прибула нова група з 200 чоловік, для забезпечення яких, за розпорядженням генерального консула Попова, був розданий хліб17. Одночасно із забезпеченням нужденних, генконсульство намагалося організовувати їх евакуацію. Відомо, що на початку січня 1919 р. до Вірменії була відправлена група військовополонених (400 осіб), водночас, до міста прибула група з 50 чоловік серед яких, до речі, були й полковники18. Інша група, що була відправлена до Вірменії у січні, складалась вже з 500 військовополонених та 300 біженців19. Цей процес тривав постійно. Не останню роль у забезпеченні цієї категорії вірмен, що прибули до Одеси, відігравала місцева вірменська громада, яка фактично весь фінансовий тягар взяла на себе.

Слід зауважити, що завдяки активній роботі вірменських дипломатів громадяни Республіки Вірменія уникли організованої Добровольчою армією мобілізації. Достеменно відомо, що у середині січня 1919 р. до Одеси з робочим візитом приїздить посол Республіки Вірменія в Україні

Г.С. Дзамоян. Він проводив переговори з французькою інтервенційною владою і Добровольчою армією щодо можливості закупівлі та відправлення продовольчих товарів до Вірменії, у чому вірменському послу обіцяли своє сприяння Е. Енно і Грішин-Алмазов20. На початку лютого при генеральному консульстві було відкрито інформаційне бюро, яке через пресу інформувало про необхідність візування всіх громадян, що від'їздять до Вірменії.

Нами встановлено, що вірменський посол не повернувся до Києва, що було пов'язано із захопленням української столиці більшовиками, а це унеможливило його подальше перебування у Києві. За винятком київського консула М.Х. Ломізе і консульського секретаря О.К. Хазазяна, весь вірменський дипломатичний корпус 29 січня, разом з іншими дипломатичними місіями, евакуювався до Одеси. В цей період в Одесі зібралась вся вірменська дипломатична місія України, адже до міста також встигли прибути харківський консул доктор Меликянц і київський М.Х. Ломізе. генеральний консульство біженець війна

Одеса стає дипломатичним центром, де зібрались представництва більшості держав, раніше акредитованих у Києві. На нашу думку, з лютого 1919 р. дипломатична місія Республіки Вірменія в Україні, в дійсності, в Одесі перебувала в евакуації, оскільки de jure і de facto вірменські дипломати були визнані і відповідно акредитовані українськими урядами (державами). Перехід влади у Києві до інтервенційного більшовицького режиму унеможливив з політичного погляду перебування вірменських дипломатів у місті. Враховуючи, що ні вірменська, ні українська (теж перебувала у евакуації) сторони відповідними нотами не повідомляли про розрив дипломатичних відносин, що ipso facto не веде до розриву консульських відносин, в Одесі діяла дипломатична місія Республіки Вірменія в Україні. Єдиним аргументом у цьому випадку може бути приналежність Одеси до зовсім іншого de facto режиму. Однак не слід забувати ту обставину, що всі уряди, які перманентно змінювали один одного, були, по суті, інтервенційними.

Отже, вірменська дипломатична місія в Одесі продовжувала діяти без зміни свого першочергового статусу. В нових політичних реаліях вдалося домовитися про закупівлю і транспортування до Вірменії цукру, зерна та інших продовольчих товарів. Відповідно до інформації, розміщеної у пресі, Б.Г. Таїрян (В. Є. Таїров) погодився на пропозицію міністра постачання Республіки Вірменія очолити представництво вірменського уряду в центральний економічний раді союзників із постачання. До кінця березня 1919 р. вірменськими дипломатами вдалося з Одеси до Вірменії відправити 3000 військовополонених та декілька тисяч біженців, які були забезпечені необхідними пайками21.

Унаслідок захоплення Одеси більшовиками 6 квітня 1919 р., Місія Республіки Вірменія змушена були наступного дня залишити місто. Вже 7 квітня вірменський посол, генеральний консул Одеси з консульським штатом на французькому військовому кораблі разом з союзниками залишили місто. Напередодні евакуації, 5 квітня М.Б. Попов призначив консульського секретаря Є.Х. Мелікяна виконувачем обов'язків генерального консула, відповідно передав йому всі речі й справи установи.

Виконувач обов'язків генерального консула Єгіше Христофорович (Хачатурович) Мелікян намагався налагодити контакт з більшовицьким урядом. Нами встановлено, що в. о. генерального консула 26 квітня разом з іншими іноземними дипломатами був запрошений на зустріч з головою Раднаркому України Х. Раковським. Однак Х. Раковський не дав однозначної відповіді, чи може вірменське консульство залишатися в Одесі, але пообіцяв, повернувшись з Києва, вирішити це питання. Це відбулося через місяць, а саме: відповідно до спеціального указу радянської влади від 25 травня у місті була припинена діяльність Генерального консульства Республіки Вірменія22. Таким чином, закінчився перший період діяльності вірменського консульства в Одесі. Закриття установи було тимчасовим і пов' язано з пануванням у місті більшовиків, які контролювали місто до 23 серпня 1919 р.

Ситуація змінилась 23 серпня (5 вересня) з переходом влади у місті до Добровольчої армії, яка вважала Вірменію союзницькою державою. Нові політичні реалії дозволили генконсульству поновити свою роботу, обов'язки голови установи продовжив виконувати Є.Х. Мелікян. Відновлене генконсульство стало другим діючим представництвом Республіки Вірменія на підконтрольній Добровольчій армії території, раніше -- 30 травня -- повноважним представником на Кубані був призначений Ов. Сагателян23.

Другий період існування генконсульства суттєво відрізнявся від попереднього, що було обумовлено статусом установи, політичною ситуацією, геополітичними змінами, скупченням великої кількості біженців і військовополонених, евакуація яких впродовж п' яти місяців більшовицького панування не відбувалась взагалі24. Була відновлена робота відділів генконсульства: паспортного, біженського і інформаційного. У радянський період більшовиками були вилучені паспорти громадян Республіки Вірменія, замість них видані документи радянського зразка, у зв'язку з чим генконсульство оголосило про анулювання цих документів.

Біженській відділ генконсульства був змушений розпочати нову реєстрацію біженців та формування відповідних списків для організації подальшої евакуації. З цього приводу 26 серпня (8 вересня) Є.Х. Меликян мав зустріч з командувачем військ Одеського округу полковником Д.І. Туганом-Барановським, який обіцяв сприяння. Наступного дня 27 серпня (9 вересня) вірменський генконсул, разом з харківським консулом доктором Мелікяном, що перебував в Одесі, зустрілись з командиром британського судна, капітаном Керром (в. о. консула), який запевнив, що саме вірменські біженці будуть відправлені насамперед з Одеси25. Виявлені матеріли свідчать, що вже у вересні перша група біженців (90 осіб) була направлена до Вірменії. Наступна група залишила Одесу 4 (17) вересня на пароплаві «Костянтин», серед них були вірменські консули Харкова, доктор Мелікян, і Києва, Ломідзе, та значна група київських і харківських біженців26.

Необхідно зазначити, що Є.Х. Мелікян діяв дуже оперативно не лише в питанні евакуації вірмен і налагодження відносин з місцевою владою, але зумів у короткі терміни сформувати великий консульський штат з 11 осіб: секретар -- А.С. Бардуханян, завідувач інформаційного відділу -- Ов. К. Багдасарян, завідувач біженського відділу -- А.К. Єгізарян, діловодство біженського відділу -- Л. Атабеков, службовець відділу -- Х.Ов. Мірзоянц, бухгалтер -- Є.І. Артін, юридичний радник -- Г.Ф. Юзбашян, кур'єр -- С. Манукян, лікар -- І.Г. Багдасарян, друкар -- Н.А. Мелкумянц27. Призначений в. о. генерального консула штат складався з представників місцевої громади, які, в дійсності, не мали жодного відношення до офіційного дипломатичного корпусу Республіки Вірменія в Україні. Отже, відновлене дипломатичне представництво в Одесі фактично було «самоорганізованою дипломатичною установою» місцевої вірменської громади.

Підтвердженням цієї думки виступає той факт, що у Вірменії взагалі не знали про існування і діяльність в Одесі власного дипломатичного представництва. Така ситуація була пов'язана з комунікаційними проблемами. Після того, як 31 серпня (13 вересня) у місті стало відомо, що вірменським урядом Ов. Сагателян призначений офіційним дипломатичним представником при Добровольчому уряді28, Є.Х. Мелікян 24 вересня (за Г.А. Петросяном, тому важко зробити уточнення дати) надсилає рапорт МЗС Республіки Вірменія, яке в Єревані отримали лише 4 листопада. У рапорті зазначається: «Після віддалення радянської влади вірменське генконсульство відразу підняло свій прапор і поновило свою діяльність. Знаходжу, що уряд не буде відмежовуватися від надання подальших генконсульству необхідних вказівок для діяльності та про мій сучасний невирішений стан». Напередодні, 23 вересня, генеральний консул відправляв листа до Ов. Сагателяна, наступного змісту: «Головною задачею генконсульства є встановлення, чи існують між вірменським та добровольчим урядом домовленості щодо мобілізації вірменських громадян». Відповідь надійшла 8 жовтня з відповідними поясненнями. Цікаво, що, ймовірно, здивований існуванням і функціонуванням власного одеського представництва, МЗС тривалий час не могло прийняти рішення щодо подальшої долі «раптово виниклої установи». Міністр закордонних справ Вірменії А. Хатісян лише 20 листопада призначив К. Будагяна секретарем генерального консула, а на початку грудня за проектом МЗС одеському генконсульству були підпорядковані консули Києва, Криму, Харкова та Бессарабії29.

Враховуючи зазначене, важко охарактеризувати статус вірменського генконсульства. З одного боку, вірменська дипломатична місія перебувала у евакуації в Одесі, але згодом сама була змушена фактично повним складом евакуюватися, з іншого боку, представництво de facto існувало деякий час за більшовицької влади та de facto і de jure визнавалось урядом Добровольчої армії. Однак, суб'єкт міжнародного права -- Республіка Вірменія, що уповноважує послів чи консулів представляти свої інтереси в іноземній державі -- іншому суб'єкті міжнародного права, в цьому випадку, певний період не наділяв ipso facto установу відповідними повноваженнями, а de jure уповноважив представляти інтереси у стані Добровольчої армії. Таким чином, другий період існування генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі, на нашу думу, правильним є визнати ipso facto вірменською дипломатичною установою, яка захищала інтереси громадян Республіки Вірменія. З встановленням 8 лютого 1920 р. в Одесі радянської влади генеральне консульство Республіки Вірменія було закрито.

Література

1 'Uhinpmijmb 0-.Z. 2ш]шитшЬ^ 2шЬршщЬшпър]ши hr Ді^рш^Ьш]^ рЭДшЬшр- ^тш^шЬ hшpшphpnLp]nLUUhp^ щштйтр]тЬ^д (1918-1920 рр.). Т^шЬ, 2002, ЪрАшЬш^Аршт, 158 t2 (вір. мовою).

2 С-ко С. До історії спільної боротьби української і вірменської контрреволюції проти Радянської влади (1918-1919 рр.). Архів Радянської України: історично-архівознавчий журнал. Партвидав «Пролетар». 1932. № 4-5. Липень-жовтень. С. 261-292.

3 "^jphb^p" шйuшq^p, РпишпЬ, hm^u, 1967, t2 1-12: (Sobhiub U. Дтш^шЬ ршЬш^ hш] ищш]^ dp ]rn.2hp) [Tonean A. «Hairenik» monthly, Boston, Vol. XLII. № 7, 1-13].

4 '¦dhinpnujmb O-.Z. Ъ2Д. ш2^., "bhph^b 2002, t2 60, 65:

5 Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917-1921: на теренах постімперської Росії. Київ: ВПЦ «Київський університет» 2002. 373 с.

6 Вєдєнєєв Д.В., Будков Д.В. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби України в 1917-1923 роках. Київ: К. І. С., 2006. 312 с.

7 С-ко С. До історії спільної боротьби української і вірменської контрреволюції... С. 270-271.

8 Давтян Д.А. До питання вірмено-українських дипломатичних відносин у 19181920 гг. Наук. вісн. Одес. держ. екон. ун-ту. 2008. № 17(73). С. 206.

9 С-ко С. До історії спільної боротьби української і вірменської контрреволюції... С. 266-268.

10 r4hinpnujmh O.Z. ^2^. Ш2^., UhphrmU 2002, tp 38:

11 Матвієнко В.М. Українська дипломатія 1917-1921. С. 178.

12 Давтян Д.А. Геноцид армян глазами одесситов. Одесса: ТОВ «Люмьер», 2011. С. 66.

13 "Zmj hmbmjUp", phpp, 18 UnjMptpk 1918 р. (№ 28) tp. 416.

14 Shu "Zm] hmbmjhp", phpp, 30 uh^mhbhpk 1918 р. (№ 21) tp. 305.

15 Давтян Д.А. К постановке вопроса о положении армянских беженцев в Одессе (1915-1922 гг.). Zm] qmqpm^mUnTpjnrUp U Zш]phU^p-Uф]nтnp ^m^hpp 19181985 рр.: U^pmqqmj^U q^mmdnqn^ qh^nTgnrbUhp», UphrmU, ZmjmummU^ mqqmj^U шр^ЭД, 2011, tp 121-136:

16 "ZnumUp" phpp, 11. qh^rnhhphp^, 1918 p. tp. 4.

17 "ZnumUp" phpp, 4 hnrU^mpfr 1919 p. tp. 4.

18 r4hmpnu]mh O.Z. h^. m2^., UhphrmU 2002, tp 43.

19 Одесские новости. 1919, 31 января.

20 r4hmpnu]mh O.Z. h^. m2^., UphrmU 2002, tp 56.

21 r4hmpnu]mh O.Z. h>24. m2^., UhphrmU 2002, tp 60.

22 «Zm] hmUmjUp», phpp, 18 hnrU^uk 1919 p. (№ 17) tp. 271.

23 Давтян Д.А. К вопросу о положении и численности армянских беженцев в Одессе в 1915-1922 гг. Геноцид вірмен в Османській імперії: матеріали Міжнародної науково- практичної конференції. Дніпропетровськ: Пороги, 2015. 82 с.

Анотація

У статті розглянуті передумови формування генерального консульства Республіки Вірменія в Одесі, періоди функціонування, статус та основні напрями діяльності установи. Доведено, що до головних проблем, які потребували негайного розв 'язання в зазначений період часу, належала необхідність евакуації вірменських біженців -- жертв геноциду в Оттоманський імперії, які знайшли порятунок в Одесі, військовополонених та демобілізованих офіцерів і солдат, що повертались з фронтів Першої світової війни.

Ключові слова: генеральний консул, консул, генеральне консульство Республіки Вірменія, Україна, Республіка Вірменія, Одеса.

The history of the Armenian diplomatic missions in Ukraine and the history of the establishment and formation of bilateral relations of the two post-imperial states for many years did not generate interest among researchers. The article describes the prerequisites for the formation of the Consulate General of the Republic of Armenia in Odessa, the operation periods and the main activities of the institution. One of the main problems that emerged in the years under consideration and require decisions be put off was the question of the evacuation of the Armenian refugees -- victims of genocide in the Ottoman Empire, who have found salvation in Odessa, prisoners of war and demobilized officers and soldiers returning from the First World War.

Keywords: consul, Consulate General, Consulate General of the Republic of Armenia in Odessa, Ukraine, Republic of Armenia, Odessa.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки. Події Першої світової війни, жовтнева революція, розпад Австро-Угорської імперії. Українсько-польський територіальний конфлікт. Діяльність місцевих комуністів та емісарів з радянської Росії.

    реферат [18,6 K], добавлен 09.06.2011

  • Передова група консульства США - перше представництво капіталістичної країни в радянській Україні. Правові засади її створення. Мета неофіційного візиту у Київ Посла США в СРСР У.Д. Стессела. Представницькі функцій та офіційна діяльність передової групи.

    статья [22,0 K], добавлен 11.09.2017

  • Дослідження з історії Першої світової війни. Передумови виникнення війни. Боротьба за новий переділ світу. Англо-німецький конфлікт. Розробка планів війни, створення протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни.

    реферат [33,4 K], добавлен 10.04.2009

  • Невиправдані втрати серед добровольців під час американо-іспанської війни - фактор, що вплинув на курс уряду США на формування професійного війська в роки першої світової війни. Причини антивоєнних настроїв в американському суспільстві у 1917 році.

    статья [22,6 K], добавлен 11.09.2017

  • Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917 році. Суперечності в рядах Антанти. Лютнева революція в Росії. Підписання Комп'енського перемир'я і завершення Першої світової війни. Декрет про мир та "14 пунктів" В. Вільсона.

    реферат [32,0 K], добавлен 22.10.2011

  • Завоювання Росією Середньої Азії в 60-70-ті роки ХIX ст. Протиріччя між Росією і Англією. Персія напередодні Першої світової війни. Військові-політичні події на території Персії в ході Першої світової війни. Наслідки Першої світової війни для Персії.

    реферат [43,9 K], добавлен 25.10.2013

  • Політичне становище у Європі у зв'язку с балканськими подіямі 1912-1913 рр., що привело до Першої світової війни. Переслідування українців на окупованих австрійським та російським урадями землях України. Наслідки війни для подальшого стану України.

    доклад [25,6 K], добавлен 19.03.2008

  • Історіографічний аналіз праць, присвячених важкій промисловості Сходу України, які було опубліковано в роки Першої світової війни. Дослідження урядових заходів, спрямованих на узгодження роботи промислових підприємств різного профілю і форми власності.

    статья [18,1 K], добавлен 14.08.2017

  • Бойові дії на території України в роки Першої та Другої світової війни. Утворення Української Народної Республіки. Причини і суть гетьманського перевороту П. Скоропадського. Національно-визвольний рух у Галичині. Політика сталінської індустріалізації.

    шпаргалка [65,7 K], добавлен 19.03.2015

  • Передісторія та причини одного з найбільш широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства. Стратегічні плани учасників Першої світової війни, технічна модернізація збройних сил. Зникнення імперій та лідерство США як політичні наслідки війни.

    презентация [897,0 K], добавлен 25.12.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.