Іноземні консульства в Одесі за документами фонду управління тимчасового генерал-губернатора (1879-1889 рр.)
Відновлення безпеки після замахів на життя імператора, членів його родини та високопосадовців - мета заснування тимчасового Одеського генерал-губернаторства у 1879 році. Порядок розгляду протоколу затвердження на посаду консулів в Російській імперії.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 24.08.2018 |
Размер файла | 12,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Питання щодо хронології існування консульських установ в Одесі, наявної джерельної бази, необхідності дослідження деталей біографій іноземних консулів в Одесі, тогочасних міжнародних зв'язків та історії дипломатії на півдні України вперше порушила Лілія Білоусова1. Італійську діаспору в Одесі та її участь у дипломатичних місіях дослідив К.Ю. Бацак, а відкриття та діяльності італійських консульств в Одесі -- О. Феденко. Водночас, залишається ще багато простору для вивчення історії інших дипломатичних установ та іноземних консулів у Одесі впродовж XIX ст.
Тимчасове Одеське генерал-губернаторство засновано 5 квітня 1879 р. за наказом російського імператора Олександра II. Воно було покликане відновити безпеку після низки замахів на життя імператора, членів його родини та відомих високопосадовців. Замахи були скоєні групами революціонерів у 1870-х рр. Крім Одеського тимчасового генерал-губернаторства, подібні інституції за наказом Олександра II засновувалися в Петербурзі та Харкові. На початку існування установи її керівники мали знешкодити небезпеку для монархії, тому їхня діяльність була каральною, а в подальшому спрямовувалася на розвиток інфраструктури й вирішення проблем чотирьох південних губерній, які перебували під їхнім контролем. Тимчасові генерал-губернатори отримали повноваження від імператора втручатися в усі аспекти життя губерній. У підпорядкуванні тимчасових одеських генерал-губернаторів були Бессарабська, Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії.
За час свого існування тимчасове генерал-губернаторство залишило значний масив документів. Упорядкуванням фонду в 1920-х рр. займався історик-архівіст Олександр Олександрович Рябінін-Скляревський (1878-1942). Він зазначав, що залишилось близько 4 тис. справ установи. У путівнику Державного архіву Одеської області (далі -- Держархів Одеської обл.), виданому 1961 р., згадується 2068 справ, 2004 р. фонд складався з 2056 справ. Він містить різноманітні документи з історії економіки, суспільного життя, розвитку інфраструктури, релігійних, побутових та інших аспектів повсякденного життя півдня України. Мета цієї публікації полягає в характеристиці комплексу документів з історії іноземних консульств у Одесі періоду існування установи з 1879 по 1889 рр., що зберігаються у Держархіві Одеської обл.
Адрес-календар одеського градоначальства 1889 року містить інформацію про 9 генеральних консульств в Одесі: Австро-Угорщини, Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Греції, Італії, Нідерландів, Румунії, Туреччини; та 9 консульств: США, Бразилії, Данії, Іспанії, Персії, Португалії, Франції, Швеції і Норвегії (одне спільне для двох країн) та Швейцарії.
У матеріалах фонду відбилося декілька фрагментів оцінки особистостей віце-консула Макріді та консула Леона Перельмана, вартих уваги. 10 березня 1887 р. тимчасовий одеський генерал-губернатор Христофор Христофорович Рооп (1831-1917) надіслав лист міністру закордонних справ Миколі Карловичу Гірсу (на посаді 1882-1895) з копією доповіді Керч-Єнікальського градоначальника про непристойну поведінку турецького віце-консула в Керчі пана Макріді. Згідно з рапортом градоначальника від 12 лютого 1887 р. Макріді мав публічну бійку з французьким підданим інженером нафтового промислу Панасьє. У рапорті також йшлося про віце-консула Макріді як про людину, яка не користується громадською повагою, провадить непристойне життя, причетний до різного роду історій, скандалів, ображав безневинних мирних громадян, загалом поведінкою та діями своїми він не підтримує гідності службової посади, яку обіймає. 21 вересня 1887 р. очільник канцелярії одеського градоначальника надіслав своєму колезі з канцелярії тимчасового генерал-губернатора Миколі Миколайовичу Масолову копію указу сенату від 22 листопада 1874 р. про визнання одеського купця Леона Перельмана чилійським консулом в Одесі. 22 вересня 1887 р. Х.Х. Рооп надіслав листа міністру М.К. Гірсу стосовно перебування на посаді чилійського консула в Одесі місцевого купця другої гільдії Леона Переламана, згадав про раніше висловлену думку про недоцільність призначення євреїв Бродського та іншої людини (прізвище якої ще не вдалося прочитати) консулом і віце-консулом Персії в Одесі, «я вже мав випадок висловити свої роздуми, за якими надзвичайно небажано надання євреям подібних почесних звань. Наразі маю обов'язок надати відомості про вельми непристойну поведінку Леона Перельмана». 7 жовтня 1887 р. міністр Гірс у листі до Роопа зазначав, що вирішив про це розповісти уряду Чилійської республіки та обіцяв повідомити тимчасового одеського генерал-губернатора про це. Вже наступного року 25 травня міністр Гірс повідомив телеграмою Роопа, що чилійський уряд вирішив звільнити Перельмана від посади консула в Одесі. Рооп отримав телеграму наступного дня 26 травня 1888 р. та написав листа одеському градоначальнику Павлу Олексійовичу Зеленому про звільнення Перельмана. 31 травня 1888 р. міністр Гірс знову направив Роопу повідомлення, цього разу вже з копією листа французькою мовою чилійського міністра до російського посла у Франції Артура Павловича Моренгейма з приводу звільнення Леона Перельмана від посади консула Чилі в Одесі.
Цінним з погляду протоколу затвердження на посаду консулів є лист з МЗС від 29 вересня 1887 р. товариша міністра Олександра Георгійовича Влангалі (1824-1908), чи не знаходить будь-яких перешкод тимчасовий одеський генерал-губернатор для призначення обраних шахським урядом Андрія Йовановича та Георгія Проніна на посади відповідно консула та віце-консула Персії в Одесі. 8 жовтня 1887 р. тимчасовий генерал-губернатор надіслав таємного листа одеському градоначальнику з проханням дізнатися більше про персоналії та віросповідання Йовановича і Проніна, а також якою мірою вони відповідатимуть зазначеним посадам. 17 жовтня 1888 р. надійшла відповідь від градоначальника, що керуючий перським консульством Андрій Пилипович Йованович -- російський підданий, одеський купець, віросповідання православного, представник і учасник банкірського дому «А. Данилевский и К» та керує одеською конторою відповідного банкірського дому, має кам'яний будинок, кам'яний магазин для зсипання зернових продуктів, вугільний склад, дачу з прибудовами в слобідці Шабо Аккерманського повіту, коштує це майно 120 тисяч рублів; Йованович є членом Бессарабського губернського опікунства дитячих притулків, членом Чорноморського яхт-клубу, має власну яхту «Лебідь», яка коштує 8 тисяч рублів, крім цього є членом багатьох інших благодійних товариств, керував перським консульством у Одесі з 15 січня 1885 р. Георгій Олексійович Пронін є православним, учасник того самого торгівельного будинку, його внесок сягає 56 тисяч рублів, має в Одесі незабудовану ділянку, а також будинок у Кишиневі, його майно коштує 8,5 тисяч рублів, упродовж 8 років виконує підряди з замощення міст гранітною бруківкою сумою до 1,020 тисяч рублів, має підряди на замощення бруківкою площ у Києві та Одесі, має власні гранітні копальні в Ананіївському повіті та біля станції Фастів Київської губернії. Йованович та Пронін гарної поведінки, не перебували під судом та слідством, не є членами неблагонадійних політичних партій, обертаються переважно серед інтелігентної публіки та комерсантів. Градоначальник дійшов висновку в доповіді, що Йованович та Пронін можуть бути визнані відповідно перським консулом та віце-консулом в Одесі. 27 листопада 1887 р. одеський градоначальник надіслав лист Х.Х. Роопу про те, що імператор затвердив призначення відповідно перським консулом Андрія Йовановича та віце-консулом Георгія Проніна. Градоначальник зауважив, що зробив усі необхідні розпорядження про визнання цих осіб у зазначених званнях та надання їм допомоги в разі потреби та слушності їхніх вимог.
Тимчасовому генерал-губернатору надсилали укази імператора стосовно визнання 31 липня 1887 р. Карла Мартіна консульським агентом Великої Британії у Євпаторії (своєю чергою Рооп надіслав копію указу Таврійському губернатору та повідомив про це генерального консула Великої Британії в Одесі); про призначення Фейзі Ефенді турецьким консулом у Євпаторії 31 жовтня 1887 р. (про це призначення генерал-губернатор повідомив Таврійського губернатора 5 листопада 1887 р.) Одеський градоначальник поінформував Х.Х. Роопа про призначення Лоренцо Россі італійським віце-консулом в Одесі 7 липня 1889 р.
До генерал-губернатора напряму зверталися щодо свого призначення іноземні консули, зокрема, -- Австро-Угорщини в Одесі Сигізмунд Піомбаці 27 травня 1887 р., біографією якого цікавився Х.Х. Рооп, судячи з вирізки замітки в газеті «Одесский листок». 14 серпня 1887 р. генеральний консул Великої Британії в Одесі Геральд Рауль Перрі повідомляв, що посол Великої Британії у Петербурзі сер Роберт Морьє (1826-1893) призначив його на посаду генерального консула для Волинської, Подільської, Бессарабської, Херсонської, Таврійської з Бердянськом, Катеринославської, крім Таганрозького градоначальства та Ростовського повіту, Харківської, Полтавської, Київської, Курської, Чернігівської губерній та Закавказьких портів з резиденцією в Одесі. Генерал-губернатор сприяв опублікуванню указів сенату про призначення генерального консула Великої Британії в Одесі у «Ведомостях Одесского градоначальства». Зберігалося два листи від пана Гагеманса з Бельгійського генерального консульства для південної Росії. У першому листі 14 вересня 1887 р. він повідомляє Роопа, що Його Величність король Бельгії Леопольд II (1835-1909) схвалив відставку бельгійського консула в Одесі Г. Вальтера, а пан Гагеманс перейняв керівництво консульством до подальших розпоряджень, у другому листі від 14 грудня 1887 р. пан Гагеманс повідомляє, що управління канцелярії консульства Бельгії доручено пану О. Міллеру, котрий зберіг звання віце-консула. Навіть російський консул у Чернівцях Микола Миколайович Лодиженський повідомляв Роопа про своє призначення.
Іноземні консули в Одесі повідомляли тимчасового одеського генерал-губернатора про свої відрядження та осіб, що виконуватимуть їхні функції: 29 березня та 21 липня 1889 р. Георг Фрейденрейх -- консул Швейцарії в Одесі -- зазначив, що за його відсутності канцелярією керуватиме Еміль Бенедиктович Вей. 18 травня 1889 р. консул Франції в Одесі Євген Кассас залишав замість себе М. Лукіан Марі. 1 червня 1889 р. уряд Австро-Угорщини дозволив своєму генеральному консулу в Одесі поїхати у відпустку, та замість нього керував справами віце-консул в Одесі пан Альфред фон Флеш. імператор губернаторство консул одеський
Документи іноземних консульств в Одесі, що зберігаються у фонді Управління тимчасового генерал-губернатора (1879-1889) Держархіву Одеської обл., відображають призначення, діяльність, відрядження, відпустки консулів, а також персональні зміни в складі консульств. Документи становлять особливу цінність для з'ясування зв'язків з керівником російського МЗС, місцевою владою, а саме тимчасовим одеським генерал-губернатором, одеським градоначальником, а також містять інформацію про таємні перевірки, затвердження консулів та віце-консулів, дипломатичний протокол, аспекти діловодства на тлі специфіки тогочасних міжнародних відносин та стану справ у Російській імперії.
Література
1. Білоусова Л. Матеріали Державного архіву Одеської області про діяльність іноземних консульств в Одесі в XIX -- на початку XX століть. Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки та знахідки. С.В. Віднянський (відп. ред.). Київ, 2015. Вип. 24. С. 374-390.
2. Бацак К.Ю. Італійська еміграція в Україні наприкінці XVIII -- в першій третині XIX ст. Київ: Знання України, 2004. 300 с.
3. Феденко О. Відкриття та діяльність італійських консульств в Одесі наприкінці XVIII -- початку XX ст. Краєзнавство. Київ, 2015. № 1-2. С. 47-52.
4. 3-е Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1884. Т. 1. С. 298-299.
5. Історія Одеси. Колектив авторів. Голов. ред В.Н. Станко. Одеса: Друк, 2002. С. 154.
6. Рябінін-Скляревський О.О. Огляд фонду одеського генерал-губернатора 18791889 рр. Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. 1929. Ч. 4-5. С. 8-9.
7. Государственный архив Одесской области. Путеводитель. Одесса, 1961. С. 18-19.
8. Державний архів Одеської області (далі -- ДАОО), ф. 5, оп. 1.
9. Адрес-календарь одесского градоначальства на 1889 год. Одесса: Типография Штаба войск одесского округа, 1888. С. 236-240.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Генерал М.А. Милорадович в Бородинском сражении и при оставлении Москвы русской армией. Войска под командованием генерала М.А. Милорадовича в обеспечении Тарутинского маневра. Генерал в командовании войсками авангарда в боях при Тарутине, Малоярославце.
дипломная работа [99,7 K], добавлен 29.04.2017Развитие военной карьеры русского полководца, прославившегося разгромом прусской армии при Кунерсдорфе, генерала Салтыкова. Назначение его на пост сенатора по окончании Семилетней войны, повышение до генерал-губернатора Москвы и причины отставки в 1770 г.
контрольная работа [1,0 M], добавлен 09.05.2011Обставини приходу Юстиніана до влади Візантійської імперії, особисті риси його характеру. Особливості та складові вутрішньої політики імператора Юстиніана. Юстиніан – відновлювач Римської імперії. Політика імператора в галузі культури, освіти і права.
курсовая работа [56,2 K], добавлен 17.01.2011А.А. Власов — руководитель РОА, советский генерал-лейтенант. Биография: служба в Красной Армии, командование фронтом в период ВОВ; плен и сотрудничество с немцами; пленение КА, суд и казнь. Образ Власова в мемуарах командиров, аргументы за и против.
презентация [1,8 M], добавлен 14.12.2011Становище в Україні після повалення царизму. Три табори влади в Україні: місцеві органи влади Тимчасового уряду; Українська Центральна Рада; Ради робітничих солдатських та селянських депутатів. Взаємовідношення Центральної Ради та Тимчасового Уряду.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 07.03.2009Необхідність проведення реформ адміністративно-політичного управління в Російській імперії. Селянська реформа 1861 р. в Російській імперії. Закономірність процесів модернізації у розвитку українських земель 60-70-х рр. XIX ст. Демократизм судової реформи.
конспект урока [19,7 K], добавлен 24.04.2010Боротьба за єдність. Тиск з боку Тимчасового уряду. Відновлення автокефального антихристиянської пропаганди з боку більшовицької влади. Бурхливі події 1939-1965 рр. та вплив їх на церковне життя. Відродження Православної Церкви у післявоєнний час.
курсовая работа [42,4 K], добавлен 14.11.2010Проведення селянської реформи в 1861 році в Російській імперії. Скасування кріпосного права. Перетворення в аграрному секторі. Характеристика особливостей судової, земської, військової, шкільної, цензурної, фінансової реформ та міського самоврядування.
презентация [2,4 M], добавлен 12.03.2014Краткие сведения о жизненном пути Григория Александровича Потемкина - русского государственного деятеля, который руководил присоединением к Российской империи и первоначальным устройством Новороссии. Его государственная деятельность при Екатерине II.
реферат [41,3 K], добавлен 08.11.2012Аналіз значення інституту вакфу в соціальній політиці. Проблема розбудови вакфів з приватних матеріальних джерел як одного з методів регулювання суспільного напруження в космополітичній імперії. Благодійна мета заснування вакфів в Османській імперії.
статья [27,4 K], добавлен 06.09.2017Биография Ивана Андреевича Ласкина - советского военачальника, генерал-лейтенанта, одиного из участников обороны Крыма и Сталинградской битвы. Командование стрелковыми подразделениями и Сивашской мотодивизией. Сталинградская битва и пленение Паулюса.
презентация [515,7 K], добавлен 28.04.2015Аналіз життя великого полководця Великої Вітчизняної війни Ватутіна М.Ф. Події життя та секрети смерті особи. Його участь у війні та військові здібності генерала. Перемоги та поразки на лінії фронту та у особистому житті. Військовий талант Ватутіна М.Ф.
контрольная работа [57,2 K], добавлен 24.03.2015Жизнь и деятельность Михаила Илларионовича Голенищева-Кутузова - прославленного русского полководца, генерал-фельдмаршала и искусного дипломата. Его роль в истории России. Послужной список Кутузова. Значение Бородинского сражения для хода войны 1812 г.
доклад [19,1 K], добавлен 28.02.2013Образование Туркестанского генерал-губернаторства. Характеристика системы управления. Колониальная политика царизма в Туркестане и ее последствия. Борьба народов Туркестана против царского колониализма. Джадидизм в начале XX века, его сущность и значение.
презентация [6,1 M], добавлен 28.06.2013К.М. Дерев’янко як один з небагатьох генералів, що нагороджений всіма трьома орденами імені видатних полководців. Від каменяра у гранітних кар’єрах до представника Радянського Союзу у завершенні Другої світової війни. Акт про капітуляцію на "Міссурі".
научная работа [2,1 M], добавлен 28.02.2010Необходимость изменений во внешней и внутренней политике России в начале XIX века. Сперанский М.М. как доверенное лицо Императора. Назначение генерал-губернатором Сибири. Проведение реформ управления краем. Причины безуспешности начинаний Сперанского.
курсовая работа [35,2 K], добавлен 01.03.2011Подготовка и использование "пятой колонны" Гитлером на Востоке. Истинные масштабы сотрудничества граждан Советского Союза с оккупантами. Генерал Власов в плену. Русская национальная народная армия. Боевые действия против партизан. Русский центр Власова.
курсовая работа [74,7 K], добавлен 10.06.2009Походження військового діяча Денікіна Антона Івановича. Початок військової служби. Досягнення у Першій світовій війні. Діяльність у добровольчій армії. Вивчення обставин, що змусили генерал-лейтенанта емігрувати до Європи. Організація добровольчої армії.
презентация [2,2 M], добавлен 07.09.2014Правління князя Володимира та його хрещення у Херсонесі. Хрещення Русі у 988 році та значення даної події для держави. Заснування Києва Ярославом Мудрим у 1037 році. З'їзд князів у місті Любечі в 1097 році, боротьба князя Мономаха з половцями.
презентация [3,4 M], добавлен 03.02.2011Хвиля громадянської активності. Започаткування першого у Російській імперії українського часопису "Основа". Циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і педагогічних публікацій. Розробка Емського указу. Створення "Братства тарасівців".
презентация [91,0 K], добавлен 24.09.2015