Асиметрія інформації у вирішенні земельного питання доби Центральної ради УНР (1917-1918 роки): історична ретроспектива

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

Проаналізовано асиметрію інформації в дослідженнях соціально-економічного напряму діаспорної історіографії, щодо вирішення аграрного питання Центральною радою УНР (1917-1918 рр.); висловлена власна точка зору з приводу повноти, достовірності відображення, оцінки проблеми; наголошено на необхідності подолання асиметрії інформації документних джерел, на рівні установ консолідованої інформації, у вивченні історії України.

Ключові слова: асиметрія інформації, земельне питання, Українська революція 1917-1918 рр., національно-визвольні змагання в Україні 1917-1922 рр., Центральна рада УНР, історіографія, установи консолідованої інформації.

Проанализирована асимметрия информации в исследованиях диаспоры социально-экономического направления, касаемо решения аграрного вопроса Центральной рады УНР (1917-1918 гг.); дана собственная точка зрения по поводу полноты, достоверности отражения и оценки проблемы в ряде работ; отмечена необходимость преодоления асимметрии информации на уровне учреждений консолидированной информации для дальнейшего изучения истории Украины

Ключевые слова: асимметрия информации, земельный вопрос, Украинская революция 1917-1918 гг., национально-освободительное движение в Украине 1917-1922 гг., Центральная рада УНР, историография, учреждения консолидированной информации.

The author analyzed information asymmetry in socio-economic trends of Diaspora historiography with regard to the solution of the agrarian question by the governments of the Central Rada of the UNR (1917-1918); presented the original point of view concerning the completeness and reliability of reflection and evaluation of the problems. An attempt to delineate the main trends in the coverage is made; the necessity of overcoming information asymmetry at the level of states and institutions of consolidated information is stressed. Keywords: asymmetry of information, the land question, the Ukrainian revolution of 1917-1918, the national liberation movement in Ukraine from 1917 to 1922, the Central Rada of the UNR, historiography, institutions, consolidated information.

Постановка проблеми. Спираючись на досвід минулого, нація чекає відповіді на контроверсійні питання, серед яких, безперечно -- втрата державності України у 1917--1922 рр., а однією з головних причин її падіння не вирішена аграрна проблема. Сучасна економіка України розвивається на засадах приватної власності, а невизначеність її нормативно-правової бази спонукає до звернення досвіду вирішення земельного питання доби 1917-1922 рр. в історії України.

Державні інституції України, зокрема Голова Верховної Ради А. Парубій у жовтні 2016 р., або майже через 100 років після означених подій, лише висловився за ухвалення «дорожньої карти» законопроектів щодо регулювання цієї сфери. «Мораторій необхідно продовжити ... триває дискусія на рівні голів фракцій ... аби вийти на одну системну узгоджену позицію, яка враховуватиме і продовження мораторію, і формування переліку законодавчих актів, які необхідно ухвалити ВР для упорядкування ринку землі» [18].

Видається необхідним звернутись до досліджень, які займались вивченням аграрної політики демократичних урядів тієї доби, для виваженого використання результатів історіографічних пошуків при проведенні сучасних досліджень в історичній та економічній галузях науки сучасної України; загальної філософії історії [14-16]; для пізнання закономірностей розвитку вирішення аграрного питання на сучасному етапі; для нарешті, подолання асиметрії інформації в наукових розвідках та для засвоєння уроків і попередження негативних наслідків майбуття України.

Виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми: Важливим у подоланні асиметрії інформації наукового дослідження історичного минулого є доступність джерельної бази. Аналітичне осмислення усіх аспектів націотворення вимагає повного виявлення і об'єктивного дослідження максимально великої кількості джерел, які стосуються історії України.

Мета статті. Метою роботи є спроба розглянути групу досліджень соціально-економічного напряму діаспорної історіографії, і висловити власну точку зору з приводу повноти, достовірності відображення і оцінки інформації в них; окреслити тенденції у висвітленні цього питання, які характерні і для інших відповідних розвідок.

Виклад основного матеріалу. Дослідники соціально-економічного напряму діаспорної історіографії, що є водночас безпосередніми учасниками та лідерами Української революції, а саме Д. Антонович, М. Байєр, В. Кедровський, М. Ковалевський, М. Кушнір, К. Мацієвич, П. Сиротинка, І. Труба, А. Кауфман, Б. Мартос, О. Мицюк [11], робили висновки за одним критерієм -- враховуючи позицію тієї чи іншої політичної партії, у складі якої вони були в той час, та її ставлення до означеної проблеми [12], чим і започаткували інформаційну асиметрію проблеми з наслідками в історіографії.

М. Байєр ще у 1917 р. на основі статистичних матеріалів, подає існуючу картину та пропонує єдиний шлях виходу з ситуації, що склалась в аграрному секторі економіки України. Але діаспорна, радянська, сучасна історіографія вкрай мало звертається до його здобутків. А якщо це і має місце, то лише у запозиченні інформативної бази. Саме його розвідка, чи не єдина на сьогоднішній день, розставляє всі крапки над «і», щодо шляхів реалізації земельної проблеми тієї доби [1].

М. Байєр зазначає, що загальний земельний фонд в Україні складав більше як 44 млн. десятин, а населення -- більше ніж 32 млн. осіб. Київщина, Волинь, Поділля, Харківщина, Полтавщина, Чернігівщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія -- 9 губерній, що станом на 1 січня 1914 р. -- 32 018 700 чол.

Землі, що перебували у власності великих землевласників, монастирів та церков становили 11 500 тис. десятин. Саме ці землі і треба було розподіляти між безземельними селянами. Втім господарства великих землевласників (10 млн. десятин) були обтяжені боргами. Так, на Правобережній Україні у банках було заставлено до 4 млн. десятин і борг складав 219 250 тис. карбованців. На Лівобережній Україні заставлено 1500 тис. десятин з боргом 149 500 тис. карбованців. На Степовій Україні -- було в заставі до 5 млн. десятин з боргом 304 500 тис. карбованців. Всього заставлено: 11 500 тис. десятин і борг банкам досягав суми 672 250 тис. карбованців [1, с. 20--21].

Отже, забирати землі та розподіляти між новими господарями не було можливим. При такому розподілі вся банківська система України виявилася б банкрутом, постраждали б інвестори, зокрема іноземні. Її крах потягнув би за собою падіння всієї економіки. Авторка публікації переконана, що уряд УНР був ознайомлений з таким станом справи в країні і прекрасно розуміючи наслідки, свідомо затягував з вирішенням земельної реформи, що екстраполюється на сьогоднішню ситуацію мораторієм на землю в модерній історії України.

Вихід з такої невтішної ситуації, на думку М. Байєра мав бути таким: необхідно було «вику пити всі землі коштом українського автономного скарбу (казни), розстрочивши виплату на довгий час і наклавши її на заможніші класи в формі подоходного налогу» [1, с. 22]. Але до його слушних пропозицій урядовці Ради не прислухались, що мало для останньої фатальні наслідки. Висновки та міркування М. Байєра вперше заклали фундамент у вивчення соціальної бази аграрного руху.

К. Кононенко продовжує коментар інформацією, що урядовці не врахували того факту, що селянство України, головним чином безземельне і малоземельне, складало разом 78%. Висловлює переконання, що програма соціалізації землі, розроблена українськими есерами, зачіпала інтереси заможних селян, які складали 9% селянства України [6, с. 56-57].

І. Витанович зазначає про термінологічну необізнаність селян, котрою була написана аграрна програма українських есерів. Втім, вважаючи останніх представниками та поборниками своїх інтересів, селяни схвалювали на своїх з'їздах їх програму соціалізації землі [4, с. 21]. Але для Центральної ради було вже надто пізно сподіватись [4, с. 38]. Та й селяни зовсім не прагнули соціалізації землі, скоріше вони бажали бути її власниками [4, с. 41]. Знову протиріччя: з одного боку, селяни схвалювали есерівську земельну програму, з іншого -- прагнули бути власниками.

Ігнорування та утиск земельних інтересів середніх та заможних верств селянства в кінці 1917 -- на початку 1918 рр., вважав однією з основних причин, що в подальшому й привели до падіння Центральної ради дослідник Д. Левчук [8]. Завданням аграрної реформи, на його думку, мав бути «раціональний розподіл» землі в інтересах держави та суспільства [8, с. 74].

Робота Т. Гунчака побіжно торкається проблеми вирішення питання землеволодіння та аграрної реформи загалом [5]. Про відміну приватної власності ІІІ Універсалом, дослідник зазначає одним коротеньким абзацом [5, с. 112]. Називає Універсал «актом великої історичної ваги» [5, с. 112]. Робота насичена патріотичним духом щодо Центральної ради без об'єктивного підходу до суті справи у проблемі вирішення нею земельного питання.

Р. Млиновецький з перших сторінок свого дослідження намагається піддати сумніву починання соціалістів, автономістів-федералістів в земельній справі [9]. Автор критикує погляди М. Грушевського, В. Винниченка, П. Христюка, Д. Дорошенка, М. Шаповала, І. Мазепи. Варто зазначити, що засудження та критика не дали змоги автору впритул підійти до історії вирішення земельного питання.

Дослідник Б. Кравченко з'ясовує головну причину, яка сприяла поразці національно-визвольних змагань 20-х рр. ХХ ст. [7]: соціальна недорозвиненість українського суспільства тих часів. Погляди Б. Кравченка на вирішення земельного питання перекликаються з висновками І. Нагаєвського. Так, засудивши першочерговий соціальний, а не національний курс Ради у будівництві молодої держави, автори одностайні у висновку, що саме така політика й не дозволила уряду УНР її збудувати. Втім, далі філософських поглядів на вирішення агарного питання урядами Центральної ради Б. Кравченко не пішов.

Праця В. Вериги відтворює події доби Центральної ради. Історик використав опубліковані документальні збірники, мемуарну і дослідницьку літературу (здебільшого -- емігрантську, діаспорну, зарубіжну, частково -- радянські видання) [3]. Автор порівняно мало аналізує процес впровадження земельної реформи в життя, а якщо таке стається, то виникають обґрунтовані питання щодо рівня аргументованості, документальної вірогідності, ступеня виваженості запропонованих тлумачень, асиметрії інформації.

Висновки і пропозиції

Підводячи підсумок здобуткам суспільствознавців соціально-економічного напрямку діаспорної школи можна дійти кількох загальних спостережень та міркувань: основні досягнення стосуються суспільно-політичних аспектів аграрного питання, а урядові заходи в справі його вирішення висвітлюються поверхово.

Роботи насичені статистичними матеріалами, що дозволяє дослідникам робити висновки на основі документів, а не вражень. Прослідковуються симпатії до тієї аграрної програми, членом партії якої були автори вище проаналізованих робіт. Асиметрія інформації міцно вкорінилася у представлені дослідження, що не дозволяє вдумливому досліднику йти далі у своїх наукових розвідках [2, 10].

Україна сучасна встановила світовий рекорд за термінами земельної реформи. Вона триває вже 25 років, або маже 100 років. «Першість» утримувала Мексика, яка зважилася на вільний ринок землі тільки через 23 роки. У нас же 25 років не наважуються на земельну реформу, продовжуючи мораторій на продаж земель сільгосппризначення.

Депутати ВР України фактично конституційною більшістю продовжили мораторій на продаж землі до 2018 р. Ініціаторами «Проекту Закону про внесення змін до розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель» 5123-1 від 06.10.2016 є: О. В. Ляшко, М. Ю. Бурбак, Я. М. Москаленко, О. Р. Березюк, І. О. Гринів [19]. Історія вчить тому, що нічому не вчить? Далі буде...

Список літератури

1. Левчук Д. Сили демократії та консерватизму / Д. Левчук // Ідеї і люди визвольних змагань 1917-1923. - Нью-Йорк: Булава, 1968. - С. 41-107.

2. Млиновецький Р. Нариси з історії Українських визвольних змагань 1917-1918. / Р. Млиновецький. - Львів: «Каменяр», 1994. - 586 с.

3. Новальська Т. В., Бачинська Н. А. Шляхи вирішення проблем дефіциту кваліфікованих кадрів у бібліотеках України / Т. В. Новальська, Н. А. Бачинська. - 2015. - № 6. - С. 18-20.

4. Салата Г. В. Аграрна політика українських національних урядів (1917-1920 рр.): історіографія: дис. ... канд. іст. наук. / Г. В. Салата - К., 2010. - 201 с.

Размещено на Allbest.ur