Повсякденне життя у нацистській Німеччині у спогадах харківських остарбайтерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ У НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ У СПОГАДАХ ХАРКІВСЬКИХ ОСТАРБАЙТЕРІВ

Юрій Скрипниченко

Анотація

остарбайтер харківський німеччина примусовий

У дослідженні розглядається необхідність вивчення долі харківських остарбайтерів через їх спогади. Описуються, на основі праць вітчизняних і зарубіжних істориків, архівних матеріалів характерні особливості повсякденного життя примусових робітників із Харківщини на території мілітаристської Німеччини. Стаття дозволяє зрозуміти причини, які змушували звільнених остарбайтерів не повертатися на батьківщину. Проаналізувавши головні аспекти даної тематики, автором запропоновані перспективи подальших досліджень цієї проблематики. В результаті проведеного дослідження установлено, що пам 'ять про жертви депортації цивільного населення Харківщини на різних роботах Третього рейху у роки Другої світової війни буде залишатися важливою складовою частиною в історичній свідомості українського народу.

Ключові слова: Друга світова війна, спогади, доля, остарбайтери, нацистська Німеччина.

Аннотация

Юрий Скрипниченко

ПОВСЕДНЕВНАЯ ЖИЗНЬ В НАЦИСТСКОЙ ГЕРМАНИИ В ВОСПОМИНАНИЯХ ХАРЬКОВСКИХ ОСТАРБАЙТЕРОВ

В исследовании рассматривается необходимость изучения судьбы харьковских остарбайтеров сквозь их воспоминания. Описываются, на основе трудов отечественных и зарубежных историков, материалов Государственного архива Харьковской области, характерные особенности повседневной жизни подневольных работников на территории милитаристской Германии. Статья позволяет понять причины, которые вынуждали освобождённых остарбайтеров не возвращаться на родину. Проанализировавши главные аспекты данной тематики, автором предложены перспективы дальнейших исследований по этому вопросу. В результате проведённого исследования установлено то, что память о жертвах депортации гражданского населения Харьковщины на разных работах Третьего рейха в годы Второй мировой войны будет оставаться главной составляющею частью в историческом сознании украинского народа.

Ключевые слова: Вторая мировая война, воспоминания, судьба, остарбайтеры, нацистская Германия.

Annotation

Yuriy Skripnkenko

DAILY LIFE IN NAZI GERMANY IN THE MEMOIRS OF KHARKIV NOT FOUND

In this study is considered the need to study the fate of the Kharkiv ostarbeiters were found through their memories. Described, based on the works of domestic and foreign historians, archival material is characterized by features of the everyday life of forced laborers from the area on the territory of militaristic Germany. The article allows you to understand the reasons that forced discharged ostarbeiters were found not to return to their homeland. Analyzing the main aspects of this theme, the author offered prospects for further research on this subject. As a result of the conducted research is installed, the memory of the victims of the deportation of the civilian population of the area in various works of the Third Reich during the second world war, will remain an important part of the historical consciousness of the Ukrainian people.

Key words: World War II, memories, fate, ostarbajteri, Nazi Germany.

Виклад основного матеріалу

В українській історичній науці на сьогоднішній день зростає значний інтерес до тих напрямків, які користуються у науковому співтоваристві репутацією передових і новаторських. Без сумніву, серед них і дослідження долі остарбайтерів через їх спогади про повсякденне життя у нацистській Німеччині. Цій тематиці присвячено значна кількість праць зарубіжних [1-6] і вітчизняних дослідників [7-18]. Однак, В. Донін у статті «Дзвони пам'яті» підкреслював те, що: «... тема, пов'язана з трагедією людей, які пережили страхіття фашистської окупації, упродовж тривалого часу мало привертала увагу харківських вчених-істориків. Чим не цим пояснюється той факт, що серйозних досліджень на згадану тему в нас і досі обмаль?» [19, с. 45]. Саме ця причина спонукала до поглибленого опрацювання даної тематики.

Актуальність даного дослідження зумовлена станом вивчення даної тематики і обумовлена тим, що проблема долі примусових робітників із Харківщини на різних роботах Третього рейху у роки Другої світової війни знаходиться насамперед в просторі відновлення історичної пам'яті.

Мета даного дослідження полягає у звернені, крізь призму історичної пам'яті до долі остарбайтерів, колишніх примусових робітників з Харківщини.

Друга світова війна, яка закінчилася більше 70 років тому відходить усе далі від нас. Серед учасників тих трагічних сторінок історії і люди, яких нацисти примусово відправляли на різноманітні роботи до Третього Рейху. Повсякденне життя «східних робітників» було одноманітним і однотипним: щоденна, виснажлива праця на промислових і сільськогосподарських об'єктах з 6-ої години ранку і до 17-ої, чи 18-ої години вечора. Анастасія Савеліївна Б., колишня остарбайтерка із Харкова, згадуючи ті часи підкреслювала те, що: «...ми працювали по 12 годин на заводі» [20, с.159]. Упродовж робочого часу остарбайтерам не можна було не тільки відпочити, але і навіть розмовляти. Вони повинні були тільки працювати і ще раз працювати. Із спогадів Шовкопляс Параски Михайлівної: «Коли робили ми на пана, то пан цілий день стоїть коло нас з палкою і підганяє щоб швидше працювали і не розмовляли, а коли хто заговорить то пан підходив і бив» [21, арк.7зв]. За відмову виконувати ту чи іншу важку чи принизливу роботу, до остарбайтерів застосовували не тільки тілесні покарання, штрафні санкції, але й тюремне ув'язнення. Колишня остарбайтерка М. Кантемир із Харківщини пригадувала: «Кожний раз за всяку відмову виконувати яку небудь принизливу роботу (на ногах почистити сандалі, а також в присутності жінки «господаря» помити нічні горщики) мене відводили до гестапо, де били гумовими палками і примушували знову виконувати ту же саму роботу» [21, арк. 3].

Окрім важких умов праці, в незадовільному стані було харчування «східних робітників». Про свій щоденний продуктовий раціон у німецькій неволі пригадує Медика Федір Миронович: «Годували нас морквою та бруквою, хліба більше як 200 грам не давали» [22, арк. 26]. Оскільки з таким харчуванням, не тільки важко було працювати але і навіть жити, то остарбайтери здійснювали крадіжки. Тараненко Катерини Олександрвни із Барвінківського району, що на Харківщині, пригадувала: «За цим пайком було дуже важко вижити. В ночі часто приходилось перелазити через забор з колючою проволкою і йти красти до господаря картошку або капусту. Ловили, дуже били, по цілому тижню закривали у підвалі, не давали їсти» [23, арк. 3].

Поганими були побутові умови проживання. У більшості випадків остарбайтери спали на одно - чи двох поверхових ліжках з матрацами й подушкою набитими соломою чи тирсою. Вкривалися однією чи двома ковдрами. Крім ліжка, в приміщенні ще знаходилися: стіл, декілька стільців, шафи для одягу. Про такі умови проживання в бараках згадувала Зінаїда Іванівна Башлай: «Бараки були двохповерхові: зверху спальні приміщення з двох поверховими нарами, а внизу - умивальники і туалети. Води весь час було достатньо, чистота дотримувалася кругом. Матраци були жорсткі, покриті бавовняною тканиною в дрібну синьо - білу клітину. Із такої же матерії наші дівчата носили спідниці в складочку» [20, с. 230].

Остарбайтери за зовнішнім виглядом більше нагадували примар ніж людей. Про свій повсякденний одяг в німецькій неволі пригадувала Пономаренко Марфа Миколаївна із Харківщини: «Робила боса і роздягнена. Що брала з дому все порвала. Купувати ніде було, а господар не купував нічого. Каже, я ж тобі платтю гроші а одяг не потребуй з мене. По поводу одягу було дуже мені трудно» [24, арк. 10 зв.].

Один раз у тиждень (переважно у неділю), німецькі господарі надавали остарбайтерам вихідний день (декілька годин - вільного часу). В деяких випадках - раз у місяць. Із письмової роботи «Що я пережила під час війни», учениці середньої школи смт. Краснокутська, що на Харківщині М. Гапуси: «З якою радістю чекали вихідного дня, який був один раз у місяць» [25, с.139]. У вихідний день остарбайтерам, які за тиждень не порушували дисципліну і порядок, німці видавали перепустки для відвідування міста чи селища. Решта східних робітників залишалася у таборі. Під час прогулянки (декілька годин), остарбайтерам заборонялося відвідувати культурні, церковні, розважальні і заклади суспільного харчування. Із спогадів Тараненко Катерини Олександрівни: «Ходити по місту по тротуарах, заходити в магазин, їздити у трамваях заборонялось» [23, арк. 3].

Важкі виробничі, побутові умови праці і відпочинку негативно впливали на здоров'я підневільних робітників Третього рейху. Л. Ніколаєв, професор, доктор медичних наук пригадував: «Оглянувши всіх робітників табору, я дійшов висновку, що більша половина їх була людьми тяжко хворими, кому фізична робота протипоказана. Більшість мала «бряклу хворобу», тобто голодний набряк з явищами серцевої кволості. Були люди з активною формою туберкульозу, з двох сторонніми паховими грижами, з запаленням нирок, з уразкою шлунків і т. ін.» [26, с. 59].

Однак, перебуваючи у фашистській неволі, остарбайтери продовжували залишатися бути людьми. Федір Крушинський у статті «Я бачив Німеччину!», підкреслював те, що «В кімнатах, де вони жили (остарбайтери - С. Ю.), по 20-30, панувала така чистота, затишок і лад, що ввійшовши, людина дивувалася і тішилася. Кожне ліжко, кожний куток - прибраний, у квітчаний паперовими фіранками, своєї роботи, власними рушниками, різними образками, тощо. Підлога аж ясніла свіжістю й чистотою. Столи й лавки при столах так дбайливо мито й чищено, що вони ближчали, наче ликеровані. Це й справді був зразок того, що можна назвати затишком і ладом, річ неймовірна, як узяти на увагу, що тут жило шістсот жінок різного виховання, нахилів і темпераменту» [27]. Під страхом бути покараними а то і втратити життя, остарбайтери - харків'яни надавали всіляку допомогу військовополоненим. Із спогадів Шевченко Віри Тимофіївної: «Я брала продукти харчування і давала військовополоненим. Побила мене господарка на цей же день, так, що і зараз є в пам'яті. Але я все ж не покаялася продовжувала з цим військовополоненим, ось вона іще так дала, що два зуба вилетіло» [24, арк. 24].

Примусові робітники Третього рейху не тільки виживали в таких умовах, вони ще знаходили в собі сили вірити у звільнення, у повернення. Із спогадів Сороки Ганни Яковлівної з Харківської області: «Кожен день я чекала звільнення від фашистського монстра, нашою переможною Червоною Армією. День звільнення було святом, день 2-го квітня» [28, арк.56].

Але батьківщина не досить раділа поверненню таких громадян додому. На рідній землі, зустрічали їх із підозрою і острахом, ставили спочатку на таких людях болісне, несправедливе тавро: «фашистський наймит», згодом «ненадійні», тобто люди другого сорту. Із спогадів Зінаїди Іванівної Башлай, опублікованих у збірнику «Невигадане. Усні історії остарбайтерів»: «Примусова праця у Німеччині відобразилася на всій нашій подальшій долі. Усе наше подальше життя на батьківщині ми носили тавро, яке було наслідком цієї примусової праці» [20, с. 231]. Тому й недивно що найголовнішою причиною через яку певна частина звільнених остарбайтерів - харків'ян не повернулася додому із нацистської Німеччини був острах. На основі «Відомості (вільна) про радянських громадян, вигнаних у німецьке рабство і не повернувшихся на батьківщину по м. Харкову станом на 1.06.1949 р.» [29, арк. 103], подаємо інформацію у таблиці 1.

Таблиця 1