Причини та наслідки нехтування населенням акушерською допомогою у XVIII - на початку ХХ ст. (на матеріалах Харківщини)

Необхідність у власному пологовому відділенні стала очевидною. 1912 р. воно відкрилося і того ж р. надало допомогу 320 породіллям, лише 1 померла. У Миколаївській лікарні зарплатня акушерки була невисокою й складала 30 крб., що призводило до нефаховості у наданні допомоги [12, с. 16, 27].

1902 р. в Харкові відкрилися нічні чергування акушерок (т. 2) [2, с. 193]. Також при «Товаристві допомоги породіллям» функціонувала лікарня з пологовим притулком на 15 ліжок. У 1912 р. вона прийняла 797 породілей і хворих [3, с. 283]. Інші заклади були менш значними. Кількість пацієнтів приватних закладів була обмежена головно внаслідок значної плати за перебування. У жіночій лікарні та пологовому інституті Г. Грінберга плата за проживання, догляд і лікування становила 75150 крб. на місяць, 40-80 крб. на півмісяця, або від 3 крб. на добу [10, с. 12]. Це на той час було дуже дорого. Мабуть, з цієї причини збанкрутувала подібна клініка жінки-лікаря Є. Дрентельн на Москалівці, передана земському пологовому будинку. Втім, на початку ХХ ст. приватних пологових закладів в місті було 11, а їх питома вага в приватному секторі охорони здоров'я серед спеціалізованих лікувальних закладів була найвищою [3, с. 300-301].

Зростала не тільки кількість закладів і ліжок, а й кількість акушерок у місті. Якщо 1880 р. їх було 21, то 1903 р. - 53 (т. 2) [2, с. 484]. Зважаючи на тогочасне населення Харкова (160 і близька 200 тис. відповідно), це було доволі мало. Втім, упродовж 1868-1912 рр. спостерігалося зростання кількості акушерок у сім разів, а населення зросло приблизно вчетверо. На думку І. Робак, темпи зростання забезпеченості населення акушерською допомогою значно випереджали темпи зростання самого населення [3, с. 85, 292]. Загалом, в губернії у 1888 р. працювало 68 повитух [10, с. 15]. Відповідна кількість акушерського персоналу не означала ефективності його дій. Як видно з джерел, акушерки мали багато вільного часу, навіть більше, ніж їх колеги з губернського центру. За січень 1851 р. Валківська повивальна бабка прийняла одні пологи в цьому містечку, за лютий - 2, березень - 2, квітень - 4, червень - 2, липень - 2, серпень - 1, вересень - 4, жовтень - 3, листопад - 1, грудень - 3. За січень 1851 р. Лебединська повивальна бабка прийняла одні пологи в Лебедині, березні - 2, липні - 2, серпні - 1, жовтні - 2, листопаді та грудні - жодних. Старобільська повивальна бабка прийняла за півр. лише 6 пологів [13, арк. 1-110]. Це не була унікальна ситуація. 1853 р. Валківська бабка прийняла по одній дитині в січні та лютому, Лебединська - одну в січні та жодної в лютому [13, арк. 2-3, 14-15]. З цієї причини в губернській земській управі вирішили, що акушерки у вільні дні мали допомагати лікарям в прийомі хворих, виконувати їх доручення [14, арк. 5].

На селі в дореформений період заможні поміщики винаймали в свої маєтки повивальних бабок, які надавали допомогу в тому числі селянам. Наприклад, князь Голіцин у с. Юнесовку [15, арк. 74]. Але таких випадків відомо небагато. У пореформений період з організацією медичних дільниць ситуація там покращилася, але лишалась складною. Як можна побачити з таблиці, у Зміївському повіті 1899 р. в кожній дільниці на одну повитуху припадало 39176-21201 осіб і лише на у м. Змієві - 3223. У середньому цей показник складав 24413. Інформацію щодо дільниць, кількості населення, пологів та іншого подано у таблиці 2.

Таблиця 2

Пристойні показники надання акушерської допомоги мало тільки м. Зміїв (29,5 %), некатастрофічні - Шелудковська ділянка (14,2 %), інші практично нехтували наданням цього виду допомоги. Там показник її надання становив 1,7-5,8 % від загальної кількості пологів. При цьому, у кожній дільниці була своя повитуха, а то й дві [16, с. 4-7, 14-15].

У Лебединському повіті акушерки їхали на пологи за першою вимогою селян, але незважаючи на це, їх робота не була розповсюджена. Район роботи охоплював лише село проживання медпрацівниці та околишні хутори. Кількість звернень по акушерську допомогу 1900 р. була незначною й складала в Лебедині та Тернах 12 % від всіх пологів, у інших населених пунктах - 0,5-6 %. У частині дільниць цього повіту при 16-24 тис. населення акушерок не було взагалі, та, зважаючи на практично повну відсутність потреби населення в них, ніхто особливо не переймався [17, арк. 34-35, 47, 53].

У Олешнянській міжповітовій дільниці за весь 1904 р. допомога породіллям надавалася лише 10 разів, з них лікарями - 3, повитухами - 7 [18, арк. 6-7]. 1907 р. в Люботинській міжповітовій дільниці діяли 2 пункти - Огульчанський та в Старому Мерчику, де надано допомогу 186 породіллям. Загалом же народилося 1678 дітей [19, арк. 15]. Таку акушерську допомогу не можна назвати скільки-небудь значущою для населення.

В Ізюмському повіті 1911 р. акушерська допомога надавалася 1430 разів. Допомога на дільницях була вкрай нерівномірною - від 340 - до 20 випадків. Тому вона визнавалася сучасниками недостатньою. У кращому випадку, забезпечена була ¹/₈ частина пологів, у гірших дільницях - ¹/₂₄. Крім того, чим віддаленішим був населений пункт, тим менше породілей зверталися по допомогу. Коли відстань складала 1-4 версти, надано допомогу в 764 випадках, 5-9 верст - 246, 10-14 верст - 94, понад 15 верст - 72. Лише при патологічних пологах ця закономірність через відсутність вибору не працювала [20, с. 144-147]. З тієї ж причини віддаленості в с. Рясному пологи нерідко приймав малограмотний ротний фельдшер [21, арк. 6-7].

При цьому зазначимо, що забезпеченість акушерською допомогою в Ізюмському повіті загалом зростала. Якщо 1890 р. на акушерку в повіті припадало 86348 жителів, то 1910 р. - 24326. Те ж можна сказати й про кількість пологів, прийнятих фахівцями: їх кількість зросла з 401 в 1900 р. до 869 в 1910 р. Та, зважаючи на відповідно 300 і 340 тис. населення повіту в ці роки, кількість була недостатньою. У 84 % випадків допомогу надано на дому, у 16 % - у лікарнях. Відповідно, 84 % пологів приймали акушерки, і лише 16 % - лікарі. За нормальних пологів лікарі допомагали лише в 5 % випадків, патологічних - у 80 %, викиднях - у 52 %. Тобто, вони втручалися лише у випадку крайньої потреби. Здебільшого її не було, 79 % пологів проходили нормально, патологічних було лише 4,7 %, викиднів - 16 % [20, с. 33, 144-147, 150-151]. З 1847 р. нагляд лікаря став обов'язковим у випадку застосування анестезії [22, арк. 1-2]. Лікарняна акушерська допомога в повіті надавалась Ізюмською, Слов'янською та Савинською лікарнями. Там у 1911 р. обслуговано відповідно 183, 40 і 10 вагітних відповідно. При цьому ліжка були загальнолікарняними [20, с. 3637], якихось спеціальних умов не створювалось. 1907 р. в Люботинській міжповітовій дільниці надано допомогу 186 породіллям. А всього народилося 1678 дітей. Лікар виїздив на місце 8 разів. Абсолютна більшість пологів проходила нормально. Приміром, на 82 нормальних пологів, прийнятих двома акушерками при лікарі, припадало 10 патологічних та 11 викиднів. Ситуація на пунктах дільниці була подібною [19, арк. 15].

У Охтирському повіті місцевий лікар І. Соболєв помітив, що акушерка надавала допомогу 2030 разів на рік, до неї зверталася або сільська інтелігенція, або за патологічних пологів. Робити це в звичайних випадках селянами не вважалося за потрібне. При цьому, акушерки активно саботували розпорядження губернської земської управи про необхідність бути присутніми на прийомах в амбулаторіях та допомагати лікарям. Це провокувало конфлікти. Наприклад, акушерка Прохватилова скаржилася на заборону пити чай та кофе в амбулаторії та мала проблеми в стосунках з лікарем та фельдшером [14, арк. 34, 62].

Рівень підготовки акушерок не був високим. Від абітурієнток у повивальному училищі вимагали мінімум - знання молитов та важливих подій біблійної історії, трьох арифметичних дій, вміти писати під диктовку без значних помилок [10, с. 9-10]. А саме вони, як ми могли побачити, приймали найбільшу кількість пологів. Нестачі цих кадрів не було. Траплялося, що повитухи закінчували повивальне училище й не мали вакансій у земствах губернії [23, арк. 6], натомість були випадки, коли діючі акушерки взагалі не вчились у фельдшерській школі, приміром, у Богодухівському повіті [24, арк. 9]. Траплялися й виключення. Так, повивальна бабка Фрікке з Ганновера закінчила акушерські курси при Академії Мистецтв у Петербурзі [25, арк. 2].

Діяльність волосних акушерок завжди була недостатньою та малопродуктивною. Губернська земська управа дійшла висновку, що повивальних бабок слід було замінювати на фельдшериць-акушерок, які були значно краще підготовані [14, арк. 10]. Та пропозиція кваліфікованої праці в сільській місцевості не була висока при зарплатні 20 крб. та 5 крб. квартирних [26, арк. 2] (зарплатня могла незначно різнитися) [27, арк. 2].

Працювали також звичайні бабки без будь-якої освіти, що в більшості були некомпетентні. Одна з них у Лебедині тягнула плаценту за пуповину та відірвала її, не дочекавшись природного виходу. Це викликало кровотечу та смерть породіллі. Усіх учасниць піддали карному переслідуванню. Винуватицею виявилася 80-річна бабка Карабанова, яка прийняла на той час вже 300 немовлят. Друга бабка, теж 80-ти років, за 20 років прийняла близька 100 дітей, ніколи не звертаючись до лікаря чи акушерки. Якоїсь заборони на таку практику ще не було, а офіційні повивальні бабки навіть мали консультувати звичайних та боротися із забобонами. При цьому, винуватиць смертей жителі зазвичай не видавали. Про це доповідала й офіційна лебединська повивальна бабка, яка теж брала участь у дійстві. Розслідування виявило, що й вона проявила халатність, поїхавши в критичний момент додому «обідати» та повернулась, лише отримавши 10 крб. сріблом [28, арк. 2-5, 12, 22-23, 29].

Корумпованість повивальних бабок взагалі була значною проблемою. Незважаючи на зарплатню від держави, а згодом - земства, вони прагнули збільшити зиск. Приміром, 1856 р. поміщик Руденко за винагороду винайняв до м. Костянтинограда зміївську повивальну бабку для догляду вагітної дружини. Бабка полишила свій пост, і Зміїв був позбавлений навіть можливості акушерської допомоги. Лікарська управа лише зробила бабці зауваження. Така ж історія була з повивальною бабкою, що приїхала до дружини поміщика Мєзєнцова [29, арк. 10].

Багато в чому нехтування з боку населення акушерською допомогою зумовлювалося відсутністю довіри та звички сільського і навіть міського населення до цього виду допомоги. Приміром, інспекція 1846 р. виявила, що богодухівська повитуха О. Родіонова не користувалася довірою жителів [30, арк. 27]. 1843 р. за висновком інспектора, населення губернії ставилося до повитух схвально [31, арк. 5-6]. Втім, незначній кількості прийнятих пологів висновок ніяк не відповідав. Губернська земська управа визнавала ставлення населення головною причиною неефективності акушерської справи. Тому потрібний був підйом його культурного рівня, без чого не слід було розраховувати на зростання кількості звернень по акушерську допомогу [14, арк. 11]. Тут слід зазначити, що немовлята помирали від глистів, поносу тощо, що говорить про дійсно дуже низький рівень культури батьків [32, арк. 3]. Досвід Московської губернії свідчив про те, що якщо добре поставити роботу серед населення, то пологові заклади будуть популярні [4, с. 111].

Отож, навіть при зростанні кількісних показників, надання акушерської допомоги в регіоні було вкрай незадовільним. Причинами цього стали, передусім, традиційна запущеність справи, відповідно, нерідко невисокий рівень надання допомоги, низький рівень освіти та культури населення, невелика кількість спеціалізованих ліжок, відсутність дієвої пропаганди медичних знань, дорожнеча приватної акушерської допомоги, на селі - значні відстані, корумпованість повитух та забобони. Це призводило до недовіри з боку населення, шкоди здоров'ю породілей та смертей. З цих причин акушерство стало єдиною цариною в системі охорони здоров'я, де пропозиція медичних послуг перевищувала попит населення. Зазначимо при цьому, що ситуація в губернському місті покращувалася значно швидше.

Список джерел та літератури