Образ власниці й дарувальниці кириличної книжки в Україні ХVIII ст. за даними покрайніх записів

Размещено на http://allbest.ru

Національна бібліотека України імені В. І Вернадського

УДК 002.2:003.349:2-523.6](477)-055.2

Образ власниці й дарувальниці кириличної книжки в Україні ХVIII ст. за даними покрайніх записів

Наталія Валентинівна Заболотна, кандидат філологічних наук

Питання ролі й місця жінки в українському суспільстві минулих століть привертало і привертає увагу істориків та етнографів, які використовують у дослідженнях цієї теми власні джерела - від архівних документів до усної народної творчості. Цікаві матеріали до теми можуть дати маргіналії - покрайні записи на книжках, які за своєю суттю є близькими до архівних джерел.

Покрайні записи серед багатьох інших відомостей містять, насамперед, інформацію про власників та дарувальників книжок. Це може бути як підпис власника, так і вкладний запис про купівлю книжки до храму або дарчий запис однієї особи іншій.

Існують принципові відмінності між «колом осіб-власників» кириличних і відповідно латиношрифтних видань - приватними власниками латиношрифтних книг були і духовні, і світські особи різних суспільних прошарків, у тому числі великими книгозбірнями володіли представники і представниці відомих шляхетських родів в Україні [1; 2], натомість покрайні записи на кириличних стародруках поряд із тим, що засвідчують факт володіння книжкою, демонструють активність дарувальників і дарувальниць книжок до храмів, а також приватним особам [3], записи генеалогічного змісту можуть доповнити пробіли в архівних відомостях [4].

Широкий мовний спектр латиношрифтних друків - латина, сучасні європейські мови - передбачав відповідний рівень володіння цими мовами. Відмінності в соціальному і майновому колі власників кириличних і латиношрифтних книжок вплинули не тільки на мову, але й на тематику видань. Якщо латиношрифтні друки охоплюють практично весь можливий тематичний спектр видань - богослужбові книги, наукові праці з різних галузей знань, художню прозу та поезію, видання практичного змісту і всі інші, то кириличні видання - це майже виключно богослужбові книги, видання Святого Письма, богословські праці та катехізиси. Видання букварів, граматик, практичних порадників, панегіричних творів є в цій масі поодинокими винятками. Цим та порівняно невеликим репертуаром назв зумовлена та обставина, що на той період не було великих приватних книгозбірень, сформованих із винятково або переважно кириличних видань. Для ХУІІІ ст., як і для багатьох попередніх, було властиво, що власниками кириличних друків були в основному чоловіки, бо це в переважній більшості були видання, що могли перебувати не лише в церковній власності, а і в приватній власності священика. Так само дарувальниками кириличних книжок виступали передусім чоловіки.

Тим не менше, під час здійснення попримірникових описів кириличних видань друкарні Почаївського Успенського монастиря (понад 1700 примірників, близько 870 з яких мають записи, в тому числі з іменами власників або дарувальників) було виявлено 65 покрайніх записів, де серед власників або дарувальників згадано й жіночі імена. Варто зазначити, що імен у покрайніх записах на стародруках є значно більше, проте певна кількість їх трапляється випадково, у незрозумілому контексті, пом'яниках, на форзацах, для яких використано аркуші з метричних і сповідальних книг або приватних листів.

Серед вкладних записів у почаївських кириличних стародруках засвідчено 25 випадків, коли поряд із дарувальником-чоловіком виступає жінка, переважно як його дружина, рідше - мати. Крім того, в цих вкладних записах часто трапляються жіночі імена дочок дарувальників. Протягом кількох століть усталилася форма подібних вкладних записів. Прикладом може бути короткий запис у Мінеї святковій і загальній 1757 р. з шифром Кир.2237п: «Сїю книгу рекомога (!) Трифолои кирилъ (!) [тобто «купил», змішано кириличні та латинські літери - Н. 3.] за талгаровь десгать Іаковъ колаичукь іz женою своею Еленою за упущеніе гріховь своих и йдали его до цркви стаго великомчка Димитрига року ауоє [1776]. мсца априлга вічними часи» (арк. 5-20 ІІ рахунку). Подібні записи трапляються доволі часто в кириличних стародруках із різних територій походження і побутування. Дуже часто жінки були одноосібними дарувальницями або ж ініціаторками дарування книги до храму. Таких записів виявлено 31.

Із записів ми довідуємося, наприклад, що 16 січня 1779 р. Ірина Буй- мистриха купила Тріодь пісну до храму Архістратига Божого Михаїла в с. Шершинцях на Південному Правобережжі за 12 з половиною левів (Тріодь пісна 1767 р., шифр - Кир.1698п); Устима Гаврисиха придбала Служебник до Успенської церкви Загорівського монастиря 17 травня 1771 р. (Служебник 1765 р., шифр - Кир.2384п; у книзі згодом було вписано пом'яник роду Гаврисюків, де першою згадано Устиму); інше видання Служебника подарувала 5 лютого 1750 р. Олена Кошелиха «со чади своими» Іваном та Михайлом до Преображенської церкви с. Новосілок на Волині (Служебник 1744 р., шифр - Кир.2166п); Ганна Монастирська, мешканка Саврані на Південному Правобережжі, мати Євстафія Штелинця, придбала до Преображенської церкви с. Станіславчика «книгу Октоїх великий» 2 грудня 1776 р. (Октоїх 1774 р., шифр - Кир.2404п); Євдокія, дружина Іллі Откалюка, 20 травня 1791 р. купила за 40 золотих Служебник до Покровської церкви в Копистирині на Поділлі (Служебник 1778 р. з додатком тропарів, шифр - Кир.1730п); Тріодь пісну купила Євдокія П'ятничиха за 38 золотих до церкви св. Іоанна Богослова в с. Антонівці на Поділлі (Тріодь пісна 1744 р., шифр - Кир.2161п); Семчинська (ім'я не збереглося) придбала 1746 р. до Воздвиженської церкви в Жещинцях на Холмщині Пслатир (Псалтир 1742 р., шифр - КДА, ВХУПІ 4/82 (інв. 2844964); так само Раковська придбала в 1761 р. за 8 золотих Тріодь пісну в кам'янецьких оо. Василіян (Тріодь пісна 1744 р., шифр - Кир.2163п); Пелагія Хріниха купила в 1772 р. Тріодь пісну до Святотроїцької церкви в с. Дем'янківці на Поділлі (Тріодь пісна 1767 р., шифр - Кир.5486п); Марія Калюшиха придбала за 49 золотих Служебник до Спаської церкви (Служебник 1791 р., шифр - Кир.1749п); Параскевія, прізвище якої не названо, придбала до Успенської церкви с. Луки Жабокрицької на Поділлі у 1775 р. Служебник (Служебник 1755 р., шифр - Кир.2186п); аж два вкладні записи в Акафістах 1776 р. сповіщають, що цю книжку придбала Агафія Бурмилиха до Михайлівської церкви в с. Лавриках на Київщині (конволют із видань Акафісти 1776 р. та [Кроковський Й.] Акафіст св. Варварі 1773 р., шифр - Кир.2431п(1-2); а раба Божа, ім'я якої в пошкодженому записі не збереглося, купила видання Літургії Іоанна Златоустого до церкви у с. Цвіклівці на Поділлі (Літургія... Іоанна Златоустого... - [1765], шифр - Кир.2396п). Мешканка м. Володимира Анна стала ініціаторкою придбання Служебника до церкви Св. Параскевії разом зі своїми рідними та місцевим церковним братством: «Сію книгу Служебникъ сооружи власнымъ коштомъ и старашемъ раба Бжага Анна и слав Стефанъ Мельничукъ съ супружницею своею Марїею за душеполезное спесініе до храм великомучениці Параскевіи бгохранимаго града Владымера; Трудолюбіемь священнаго іepera Іamra Рафалскаго презвытера стай великомучениці именованоай Хсвои Параскевіи такожде при сообщеніи вишьреченнаго храма братства слав Василїга Стефановыча и слав Василіга Юзінскагю втораго. Року Бжіга ауод [1779] мцга априлга днга л [30]» (Служебник. - 1778, шифр - Кир.1740п, арк. [4] зв. І рах.).

Із запису, що погано зберігся, на Требнику 1771 р. можна зробити висновок, що Марія Феданиха не особисто купила цю книгу до Миколаївської церкви у с. Зрайках на Київщині, а дала гроші на її придбання. Тобто, вона є опосередкованою дарувальницею книги (шифр - Кир.1302п).

Один із вкладних записів на Служебнику 1755 р., на жаль, він дуже ушкоджений, сповіщає, що «...[книгу] Служебникь купила ега раба Бжїга Екатерина Радга» 10 вересня 1782 р. (шифр - Кир.2208п; книжка з Подільського єпархіального древньосховища, можливо, походить з межі Поділля з Бессарабією).

Вкладні записи могли бути більш чи менш поширеними в залежності від обсягу поданих відомостей. Це, крім імені дарувальниці й часто імен її рідних, назва храму і населеного пункту, вартість книжки, місце та обставини її придбання, дата дарування, ім'я місцевого священика, імена свідків. Серед найдокладніших записів донаторок є запис на Тріоді цвітній 1768 р.: «Сію книгу рекомую Тріюд цвітну купила раба Бжїга Анастасїга Феданиха, вторага жена Василга Левка обивателга бодачовского которою Юдала вічними часи храму Чстному Крсту во веси званной Патринцахъ за здравїе и Юпущенїе гріховь своихь и чадъ ега Матдега Марія Феюдосїи Еудокїи за которою дала сребренников четиридесгат полской монети при людехъ годнихь то есть Стефаном Турчанскимъ и Григором Кучеромь Дігалосга во веси Бодачівці в4 дому pana Turczanskiego до которой Триюди пгат sолотих и[с]тотнихь належащих даль іерей Стефан Смуковскі а заробку три, zолоті, то есть книжникови року аупд [1784] мсцга феурУаріга днга кз [27]» (шифр - Кир.1317п).

Із вкладного запису вдови Параскевії Мацихи довідуємося не тільки про місце купівлі книжки, а й про ім'я крамаря: «Во имга М[ца] и Сна и Стаго Дха, аминь, Сїга книга глемага ожтоих, купила еи раба Бжіга Парескевїга (!) Мациха вдова до храму [Ст Х:] w Owruczy за Юпущенїе гріхов своих, вь граді Оупикові, оу крамара Манима, zа zолотих монети полское; 42: zа превитеріи, сщенноіерега Іюанна Бережнінкого, а хто би мавь еи, Ю того храму, Юддалити албо оукрасти, да будет проклгат, наадема амин» (Октоїх 1758 р., шифр - Кир.5062п).

Єдиний польськомовний запис дарувальниці, виявлений у почаїв- ських кириличних стародруках із фондів НБУВ, - «Ta xiga nazwana Mszal iest sprawiona do cerkwie Branewskiey pod tytulem sitego (!) Mikolaja [...] kupa cudotworcy ktore sprawila pracowita Stefanowa wdowa za prawdziwo swoje prace za odpuszczenie grzechow swojch y za dusze m§za swego zaktez (!) y rodzicow swojch i wnukow [... у ... innych ...] Roku 1774 i§ 1ma januarij 24» (Літургія... Іоанна Златоустого... [1765] р., шифр - Кир.5325п). Утім у цьому, як і в більшості інших подібних записів, не можна з певністю стверджувати, що вкладниця особисто зробила запис, - швидше за все це робив місцевий священик або дяк. жінка церква книжка запис дарувальниця

Традиція створення подібних записів тривала і в ХІХ ст., про що свідчить запис «1818го года августа 25го дня сія книга куплена Маріею, за которую уплачено 24 злоты и грошій 20ть Каменець Подольскъ» (Ірмологіон 1794 р., шифр - Кир.1768п).

Як уже було зазначено, коли книгу дарувало подружжя, сім'я, то в записі на першому місці згадано чоловіка, а тоді - дружину. Проте трапляються записи, в яких дружина діє окремо від свого чоловіка як дарувальниця книги до храму. Наприклад, «славетна» Федора з с. Городло на Холмщині (нині - територія Польщі) виступає самостійною дарувальницею Псалтиря, хоча її чоловіка і згадано в записі: «Сія книга глаголема Псалътиръ естъ справленна славетна Ф[те]одора жена Андреа Стецю[ка] юбивателеи Город[...] и до хра (!) свтна великомченици Хрстви Параскеїи (!) вічними часи...» (Псалтир 1750 р., шифр - Кир.5220п). Так само «раба Божии Марій прозвиском Хоркавого ©еюдорова жена» в 1763 р. була дарувальницею Тріоді цвітної (Тріодь цвітна 1747 р., шифр - Кир.2171п).

Серед вкладних записів на почаївських кириличних стародруках до церков та монастирів виявлено запис, здійснений черницею - настоятелькою Вінницького Благовіщенського монастиря сестер василіянок: «Ta xizka nazywaica si. Meneia kupiona w roku tysic siedmset osmdziesit dziewitym - staraniem panny przeczyszy [нижче дописано - Ewhenyi] panien bazylianek konwentu Winnickiego za pienidze [нижче - Tom 6ty] swoie wlasne» (Мінеї службові 1761 р., шифр - Кир.5343п).

Дарувальниці книжок до храмів діяли не лише одноосібно, але й невеликими колективами. Наприклад, вкладниці Служебника до Миколаївської церкви в Івниці на Житомирщині: «Ten Sluzebnyk swoim kosztem kupily slugi Boze Marta Ogrodniczka. Anastasyja Szystycha. Matrona Jlka Wynnyczenka zena do cerkwi wielkiego cudotworca Mikolaja jwnickiey za rubli szesc roku 1790» (Служебник 1778 р., шифр - Кнр.1727п), Требника до церкви св. Михаїла в Городищі на Волині: «Сію книгу г Требник купили побожній бабки Евфимій и Феодора, за золотих юсмъ жнтелки городишскіи. до церкви храмстаго Арх[истра]тига Михаила, юбители Го[роди]щской, Рока умє [1745] мсцга і[...] дня втораго, за старшенст[ва] Амвросія Середовича, rеkтора [...] Гощскаго, и юбители Городиской игумена, а за намістника ч. с. JанYарm Дамашкевича на тот часъ [...]» (Требник 1741 р., шифр - Кир.2128п; очевидно, «характеристика» дарувальниць належить безпосередньому автору запису) та Октоїха до Успенської церкви у неназваному місці: «Во іміа Отца] і Сина Святого аминь Сию книгу рекомую названую ктоіхь купили ей сестричкн до Оуспеніга Пресвіатоі Бгородици купили за zолотихь четиридесгать и два року ауоз [1777]. Кто би еи маль юдобраль юд Успеніа Пресвіатие Бгородици да будет проклять месяца авуста (!) дна д [4] (далі - іншою рукою) Сщеерей Петрь Камінскій Катерина Натасиіа Евьуініга» (Октоїх 1758 р., шифр - Кир.5360п).

Також трапляються записи, де імена дарувальниць не названі: «Сіга Тріюд цвітнага купленага до веси Воробіевки до храму Покрови Пресвятой Бдци года 1779 за старангам сестриц А хто би еи міль Юдалити Ю того храму да будет предан андемі (!) Амин» (Тріодь цвітна. - 1768, шифр - Кир.1319п), «Во имя Отца и Сина и Святого Духа Амінь Сию книгу рекомую Празнію купили сестричкі храма Преображеніа Гсподнега церкви предміискіа дерлганскіа могилевскіа и тое иже цркві лованага за спсеніе свое и прочіихь подвіскнихь христигань за золотихь полскіх шісдесгaть и шість куплена року [1761]» (Мінея святкова й загальна = Празднія. - 1757, шифр - Кир.5305п), «Сия книга глаголимая Менея куплина до храму Приображения Господня за стараниемь сестриць Хто би еи могль украсти той пойдеть 7 годь свині пасти» (Мінеї службові: січень - лютий. - 1761, шифр - Кир.2272п), «Сига книга села Харьліевки за стараніемь сестричокь» (Мінеї службові: листопад - грудень. - 1761, шифр - Кир.2325п).

Єдиною нелітургійною книжкою, придбаною колективом дарувальниць до храму, є «Науки парохіалнія» Ю. Добриловського 1794 р. - відомий збірник проповідей кінця ХУІІІ ст.: «Во имя Отца и Сына и Святаго Духа Аминь Сію книгу поучителную купили сестриці села Смотричов- ки до храму Святія Тройцы сь денегь хвестовыхь за которую уплатили злотихь пять 5ть и отьдали ея вь вічними часи за стараніе того жь села Смотричовки сьвященника Стефана Гучинскаго 1821е года місяца іюня 12го дня» (шифр - Кир.1758п).

Детальніше розглядати таку діяльність можна також у світлі активності церковних братств, зокрема так званих «сестричних братств» [5; 6; 7]. За свідченнями маргіналій, жінки були ініціаторками не тільки придбання книжок до храмів, але і дбали про їхнє належне збереження, видаючи кошти на реставрацію, повторне оправлення, оновлення оправ.

Зокрема, виявлено такий запис про виготовлення нової оправи для Тріоді цвітної: «Сїя книга Триюдїоюь Цвітньїй принадлежитъ къ церкви Святосвятопокровской (!) села Воробіевки въновъ переплетенна старанїемъ того жъ села госпожи Анисіи за отпущенїе хрЬховъ своихъ въ 1818го года м. октябра 23го числа за что уплатила "5ть [6] зло. сребромъ.» (згадана вище Тріодь 1768 р. з Воробіївки на Поділлі, шифр Кир.1319п).

Звичайно, книги дарували не тільки до храмів, але й приватним особам. Так, виявлено запис дружини священика на Требнику, який вона купила своєму чоловікові: «Сіи Требникъ купила Улиганна Лукигановна жена священника Димитрига Іваневича въ ползу же души своеи не кому инному толко своему мужу и другамъ нашимъ которїи будутъ священниками» (Требник 1786 (фактично - 1787) р., шифр - Кир.1596п).

Значно рідше жінки в покрайніх записах зазначені як власниці книжок. Часто вони є «співвласницями» зі своїми чоловіками-священиками, таку ситуацію демонструє запис: «Книга сія принадлежитъ Пелагіе Яковлівні Недзільской и супругу ея Ивану» (Октоїх 1774 р., шифр - Кир.1380п).

Служебник 1778 р. із с. Чемерполя на Поділлі фактично, очевидно, належав священицькій родині Дзюбенків - у книзі наявні записи Фоми, Олексія та Марка Дзюбенків, крім того на арк. 33-35 ІІ рах. є запис їхньої родички «Сия книга принадлежитъ Гликеріи» (Служебник 1778 р. з додатком Тропарів [між 1778 - 1787] р., шифр - Кир.1734п). Так само на Ірмологіоні, власником якого був о. Борковський, є запис «Fteodra (!) Borkowska» (Ірмологіон. - 1766, шифр - Кир.446, арк. [1] зв. І рах.), можна припустити, що вона сама вписала своє ім'я.

В аналізованих записах дарувальницями є селянки та, меншою мірою, міщанки. Тим часом безпосередні власниці почаївських кириличних стародруків - переважно черниці. Через ушкодженість обох виявлених записів імена власниць - сестер-василіянок - не читаються повністю, вдається помітити, що вони записані згідно з українською традицією ХУІІ- ХУІІІ ст., коли наводиться чернече ім'я та світське прізвище: «Roky 1770 dnia 23 grudnia kupilam za zllo 18 ten Iermoloy [...] Tedorowiczuwna ZSBW» (Ірмологіон. - 1766, шифр - Кир.2399п), «Ex libris mri P[...] Nastasii Ron[...] sk[...] O. S. B. M.» (Мінеї службові: вересень - жовтень. - 1761, шифр - Кир.2316п).

Жіночі імена трапляються і в записах на книгах, які перебували в сімейній власності й були успадковані наступним поколінням. Такий запис виявлено в Акафістах [1798] р. (шифр - Кол. Маслова 100): «Сей Акафистникъ достался мні отъ моей матери Варвары Ивановны Штрогоферъ, урожденной Анатіенковой-Лустьі».

Також виявлено два записи, де згадано дружин духовних осіб. Одна з них передала книжку іншому священику за спомин душі свого покійного чоловіка: «А съ 1841го году по умертвіи діакона Даніила Сваричевскаго сей Ірмологій, порученъ супругою умершаго діакона Ириною Тимофеевою священнику Аммосу Радохицкому села Роговой шстоятелю для всегдашняго поминовенїя о упокоеніи души священнодіякона Даніила. Данъ въ Легез[ы]ной. Получихъ священникъ Аммос Радохиц...» (Ірмологіон. - 1775, шифр - Кир.5309п). Згадана в другому записі власниця продала книжку, що залишилась їй у спадщину по чоловікові: «Сія книга с. Іосифа Яницкого купленная у госпожи умершаго священика ©еюдора Хан'кевича пресвитера шумского священникомъ 1осифомъ Яницкимъ ціною за злотыхъ шесть № 6 Року 1806го» (Тома Кемпійський. О подражаніи Христа. - 1764, шифр - КДА, BXVII7/195, інв. 2858481).

Як уже зазначалося, серед жіночих імен, виявлених для складання іменного покажчика в каталозі почаївських кириличних друків, трапляються неідентифіковані особи, згадані в уривках з приватних листів, метричних або сповідальних книг. У вкладних записах трапляються згадки персон, які були не дарувальницями чи власницями самих книжок, а дідичками земель, де розташовувалися храми, до котрих дарували книги. Це, наприклад, пані Трембіська, підсудкова любарська, у маєтку якої розташовувалася Успенська церква, що до неї придбано Літургію... Іоан- на Златоустого... [1765] р. (шифр - Кир.5330п), та Марія Магдалина Шабелянова, згадана серед власників с. Старої Вільшки на Київщині (сучасна назва - Вільне), до Миколаївської церкви якого було придбано Мінею загальну 1773 р. (шифр - Кир.1366п). А княгиня Барбара Сангушко згадується у заповненій грамоті про висвячення священику як клопотальниця щодо місця розподілення свого протеже ([Грамота про висвячення... - 60-і рр. ХУІІІ ст.], шифр - ХУІІІ,214; грамота являє собою стандартний бланк, який заповнювався відповідно до імені та місця призначення особи).

Наступний запис повертає нас до традиції вкладних записів, проте в цьому разі, хоча запис і вписано до книги, він стосується дарування до храму срібного церковного начиння - потира, дискоса, звіздиці та ложиці: «Z Czemina Warwara Hordiyka kielich srebmy wewntrz i zewntrz wylacany z patyn gwiazdn y lyzeczk do cerkwi Ploszczanskiey odmieniwszy prosi za kazdn siuszn ofiar o west[?]ienie do Boga y ten kielich wiecznemi czasy w tey cerkwi [...] y pod kl^twn nikt z tego miesca odebrac go [...] az do ostatniego wgla cerkiewnego [...] y oraz materyalow z tego kielicha, na jnne rzeczy chocby y naypotrzebnieysze obracac nikt nie moze, ale y pozyskiwac siy tego tez [...] w jnszy podobny kielich by byl wmieszany, y [grzyhy] ze cerkwi wiyz[mie] nie [...]» (Служебник. - 1755, шифр - Кир.2198п; С. 24 - 27 ІІ рах.). Привертає увагу, що, крім традиційного наголошення на тому, щоб ніхто не забирав подарованого з храму, донаторка ставить умову, щоби й матеріал із подарованих речей (адже йдеться про срібло) не міг бути використаний ні для чого іншого, хіба що для «подібного келиха».

Отже, підбиваючи підсумок аналізові обраного кола покрайніх записів, можна з певністю стверджувати, що, хоча жінка у ХУШ ст. переважно була співдарувальницею книжки разом зі своїм чоловіком та іншими членами сім'ї, дуже часто вона могла бути й одноосібною вкладницею книжки до храму.

Крім того, засвідчені випадки, коли жінки як активні учасниці життя церковної громади або «сестричного братства» колективно купували книжки до місцевої церкви. Виявлено і свідчення про повторне оправлення книжки, що перебувала в церковній власності, коштом парафіянки. Хоча більшість вкладних записів сповіщає про дарування книжок до храмів, монастирів, трапляються й записи про дарування книжок приватним особам. Загалом серед наявних у записах жіночих імен значно більше дарувальниць книжок, аніж безпосередніх власниць. Ті випадки, коли запис є локалізованим, демонструють, що дарувальниці аналізованих примірників - селянки та, меншою мірою, міщанки. Власниці почаївських кириличних стародруків були переважно черниці, але також і представниці священицьких сімей.

Розглядаючи покрайні записи в світлі сучасних європейських цінностей, серед яких важливе місце посідає гендерна рівність, можна зробити висновок, що вірянки православної та греко-католицької церков у ХУІІІ ст. в Україні в такому прояві суспільного життя, як дарування книжок до храмів, перебували в рівному становищі з чоловіками. Жінки могли самостійно розпоряджатися власними коштами для купівлі книжок до храмів, часто ставали активними учасницями життя місцевих громад, гуртуючись у «сестричні братства». Записи власниць на стародруках свідчать про поширення грамотності серед українських жінок тієї доби. Отже, українське суспільство ХУІІІ ст. було цілком європейським, - не декларативно, але на практиці.

Список використаних джерел

1. Ціборовська-Римарович І. О. Родові бібліотеки Правобережної України ХУІІІ ст. (Вишневецьких-Мнішків, Потоцьких, Мікошевських): історична доля та сучасний стан. - К. : НБУВ, 2006. - 394 с.

2. Булатова С. О. Книжкове зібрання роду польських магнатів Яблоновських у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - К., 2006. - 334 с.

3. Бондар Н. П. Вкладний примірник вільнюського Євангелія 1575 р. як джерело дослідження ктиторської діяльності подружжя Лавріна та Мотрони Іваницьких // Розмаїття культур: історія і соціально-комунікативна природа книги : матеріали ІУ Міжнар. наук.-практ. семінару (м. Харків, 12-15 квітня 2011 р.). - Харків, 2012. - С. 24-36.

4. Бондар Н. П. До витоків родоводу Павла Платоновича Потоцького за маргіналіями примірника київського видання Псалтиря 1728 р. з фондів НБУВ // Українська писемність та мова в манускриптах і друкарстві : матеріали 3-ї і 4-ї наук.- практ. конф. (8 листопада 2012 р., 11 листопада 2013 р.). - К., 2014. - С. 19-24.

5. Заболотна Н. В. Діяльність церковних братств в Україні середини XVHI - І половини ХІХ ст. за матеріалами покрайніх записів на кириличних стародруках // Бібліотечний вісник. - К., 2011. - № 3. - С. 42-51.

6. Лебединцев Ф. Братства, их прежняя и нынешняя судьба и значение [Из Киев. епарх. ведомостей № 8, 9, 10]. - К., 1862. - С. 31-32.

7. Сицинский Е. Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии. - I. Каменецкий уезд. - Каменец-Подольский, 1895. - С. 86.

References

1. Tsiborovska-Rymarovych, I. O. (2006). Rodovi biblioteky Pravoberezhnoi Ukrainy XVIII st. (Vyshnevetskykh - Mnishkiv, Pototskykh, Mikoshevskykh): istorychna dolia ta suchasnyi stan : monohrafiia [Family libraries of Right-Coast Ukraine of the 18th century (of the Vyshenevetskyi-Mnishek, the Pototskyi, the Mikoshevskyi): historical destiny and modern state: monograph]. Kyiv: V I. Vernadsky National Library of Ukraine. [In Ukrainian].

2. Bulatova, S. O. (2006). Knyzhkove zibrannia rodu polskykh mahnativ Yablo- novskykh u fondakh Instytutu rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V I. Ver- nadskoho [Book collection of the dynasty of Polish magnates the Yablonovsky in the fonds of the Institute of Manuscript of V. I. Vernadsky National Library of Ukraine]. Kyiv. [In Ukrainian].

3. Bondar, N. P. (2012). Vkladnyi prymirnyk vilniuskoho Yevanheliia 1575 r. yak dzherelo doslidzhennia ktytorskoi diialnosti podruzhzhia Lavrina ta Motrony Ivanyt- skykh [Enclosed copy of Vilnius Evangel of 1575 as a source for the study of donating activity of the family of Lavrin and Motrona Ivanytskyi]. In Rozmaittia kultur: istoriia i sotsialno-komunikatyvna pryroda Knyhy: materialy IV Mizhnarodnoho naukovo-prak- tychnoho seminaru [Culture diversity: history and social-communicative nature of the book: materials of the 4th International scientific and practical seminar] (pp. 24-36). Kharkiv. [In Ukrainian].

4. Bondar, N. P. (2013). Do vytokiv rodovodu Pavla Platonovycha Pototskoho za marhinaliiamy prymirnyka kyivskoho vydannia Psaltyria 1728 r. z fondiv NBUV [On the origins of Pavlo Platonovych Pototskyi family based on the marginal notes of a copy of the 1728 Psalms Kyiv edition from the fonds of V. I. Vernadsky National Library of Ukraine]. In Ukrainska pysemnist ta mova v manuskryptakh i drukarstvi: materialy 3-i i 4-i naukovo-praktychnoi konferentsii [Ukrainian writing and language in manuscripts and printing: proceedings of the 3rd and 4th scientific and practical conferences] (pp. 19-24). Kyiv. [In Ukrainian].

5. Zabolotna, N. V (2011). Diialnist tserkovnykh bratstv v Ukraini seredyny XVIII - I polovyny XIX st. za materialamy pokrainikh zapysiv na kyrylychnykh staro- drukakh [Activity of the church confraternities in Ukraine in the middle of the XVIII - first half of the XIX centuries on materials of the marginal notes on Cyrillic old-printed books]. In Bibliotechnyi visnyk [Library herald], No. 3, pp. 42-51. Kyiv. [In Ukrainian].

6. Lebedyntsev, F. (1862). Bratstva, ikh prezhniaia i nyneshniaia sudba i znachenie [Fraternities, their former and current destiny and value]. In Kievskie eparkhialnye vedo- mosti [Kyiv eparchial news], Nos. 8, 9, 10, pp. 31-32. Kyiv. [In Russian].

7. Sitsinskii, E. (1895). Istoricheskie svedeniia oprikhodakh i tserkvakh Podolskoi eparkhii [Historical data on parishes and churches of Podil diocese]: Vol. 1. Kamenetskii uiezd [Kamianets uyezd] (p. 86). Kamianets-Podilskyi. [In Russian].

Анотація

Annotation

The image of a woman as an owner and a donator of a Cyrillic book in Ukraine in the 18th ct. (according to marginalia). Zabolotna Nataliia Valentynivna. V I. Vernadsky National Library of Ukraine

Образ владелицы и дарительницы кириллической книги в Украине ХУШ ст. по данным маргинальных записей. Заболотная Наталия Валентиновна. Национальная библиотека Украины имени В. И. Вернадского

По маргинальным записям на экземплярах почаевских кириллических старопечатных книг из фондов Национальной библиотеки Украины имени В. И. Вернадского установлены случаи, когда владелицами или дарительницами книг были женщины. Выяснено, что женщина в Украине в ХУШ ст. была не только содарительницей книги вместе со своим мужем, другими членами семьи, но и единоличной дарительницей книги в храм, а также как активная участница жизни церковной общины могла быть задействована в коллективном приобретении книг в местную церковь. Обнаружено и свидетельство о повторном переплетении книги, пребывавшей в церковной собственности, средствами прихожанки. Хотя большинство вкладных записей сообщают о дарении книг в храмы, монастыри, попадаются записи и о дарении книг частным лицам. В общем, среди наличествующих в записях женских имен значительно больше дарительниц книг, чем непосредственных владелиц. Те случаи, когда запись локализована, демонструют, что дарительницы анализированных экземпляров - крестьянки и, в меньшей мере, мещанки. Владелицы почаевских кириллических старопечатных книг были преимущественно монахинями, но также и представительницами священнических семей.

Ключевые слова: старопечатные издания, маргиналии, издания типографии Почаевского Успенского монастыря, владелицы старопечатных книг, дарительницы старопечатных книг.

Размещено на Allbest.ru