Аргентарії-коактори в античному Римі (ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аргентарії-коактори в античному Римі (ІІ ст. до н.е. - ІІ ст. н.е.)

Стаття присвячена вивченню діяльності аргентаріїв-коакторів, які займалися проведенням аукціонів в античному Римі. Охарактеризовані основні типи аукціонів: державні торги, аукціони з продажу спадкового майна, іпотечної застави, рухомого і нерухомого майна, сільськогосподарської продукції та рабів. Досліджені згадки про соціальний статус і операції аргентаріїв-коакторів, що містяться в літературних творах, промовах античних ораторів і епіграфічних пам'ятках. Вивчені аукціонні документи з архіву Луція Цецилія Юкунда, що збереглися в Помпеях. Нарешті, на закінчення статті проаналізовані думки різних дослідників щодо співвідношення термінів „argentarius-coactor” і „ coactor ” і хронологічні рамки існування описуваної категорії.

Ключові слова: античний Рим, аргентарій, коактор, аукціон, Юкунд, Помпеї.

Статья посвящена изучению деятельности аргентариев- коакторов, занимавшихся проведением аукционов в античном Риме. Охарактеризованы основные типы аукционов: государственные торги, аукционы по продаже наследственного имущества, ипотечного залога, движимого и недвижимого имущества, сельськохозяйственной продукции и рабов. Исследованы упоминания о социальном статусе и операциях коакторов, содержащиеся в литературных произведениях, речах античных ораторов и эпиграфических памятниках. Изучены аукционные документы из архива Луция Цецилия Юкунда, сохранившиеся в Помпеях. Наконец, на завершение статьи проанализованы мнения различных исследователей относительно соотношения терминов „argentarius-coactor” и „coactor” и хронологические рамки их существования.

Ключевые слова: античный Рим, аргентарий, коактор, аукцион, Юкунд, Помпеи.

The article is devoted to the study of the activity of coactores argentarii, who were engaged in holding auctions in Ancient Rome. The main types of auctions are characterized: public auctions, auctions for the sale of hereditary property, mortgage, movable and immovable property, agricultural products and slaves. The references of social status and transactions of шactores argentarii, contained in literary works, speeches of antique speakers and epigraphic monuments are analyzed. The auction documents from the archives of Lucius Cecilius Iukundus, preserved in Pompeii, are studied. Finally, at the end of the article the views of various researchers on the correlation of the terms „argentarius-coactor” and „coactor” and the chronological limits of the existence of the described category are examined.

Keywords: Ancient Rome, argentarius, coactor, auction, Iukundus, Pompeii.

античний рим аргентарій аукціон

Кредитними операціями в античному Римі займалися дві основні категорії підприємців: перша з них, представлена вершниками, що здійснювали кредитно-банківські операції (feneratores), друга - професійними міняйлами: аргентаріями (argentarii), менсаріями (mensarii) і нуммуларіямі (nummularii) [2]. Однак, в джерелах зустрічаються також найменування „argentarius-coactor”, або просто „coactor” яке в історичній літературі інтерпретується як „банкір-збирач” (банкір-аукціоніст), чи, відповідно „збирач” (аукціоніст). Ці визначення відносилися до тих осіб, які займалися проведенням аукціонів.

Однією з перших публікацій, в якій йшлося про римські аукціони, була брошура Йоганна Теодора Ширмера (1858 р.) [15]. Незважаючи на невеликий обсяг, в ній наведено основні посилання на джерела і це, зрозуміло, значно полегшило подальшу роботу над темою. З новітніх робіт варто відзначити змістовне дослідження К. Голлеран [10] і статтю Н. Рауха [14]. Автори цих робіт скрупульозно вивчили характер функціонування аукціонів та визначили основні їх види. Однак діяльність аргентаріїв-коакторів вони розглянули побіжно, в міру того, наскільки це необхідно для розкриття теми їх дослідження. Більш детально роботу цієї категорії фінансистів проаналізував Г. Тільман [16], а також автори загальних робіт, присвячених банківській справі в античному Римі: К. Смирнов [4], Ж. Андро [5], П. Ничипорук [13], К. Вербовен [17] і М. Фойгт [18].

У роботах І. Баб'яка [7] і Й. Марквардта [11] описані зовнішній вигляд і зміст тих документів, які використовувалися при проведенні аукціонних операцій. Нарешті, цілий ряд дослідників присвятили свої роботи вивченню документів римських банкірів, що дійшли до нашого часу. Зокрема Генріх Ерман [9], Теодор Моммзен [12] і Жан Андро [6] описали архів банкіра Луція Цецилія Юкунда, знайдений в Помпеях. Однак деякі аспекти поставленої проблеми вимагають подальшого вивчення. Зокрема, дослідники ще остаточно не визначили, коли саме розпочали своє діяльність аргентарії-коактори. Подальшого дослідження вимагає проблема співвідношення між поняттями „аргентарій-коактор” та „коактор” тощо.

Для подальшого вивчення діяльності аргентаріїв- коакторів є достатня джерельна база. Зокрема про аукціони і аукціоністів, згадували Юлій Цезар, Марк Порцій Катон, Секст Юлій Фронтин, Горацій, Ювенал, Тит Лівій, Марціал, Петроній,Персій,Плавт,Пліній Молодший,Сенека,Светоній, а також Марк Тулій Цицерон у своїх філософських роботах, промовах та листах. Про аргентаріїв-коакторів згадують автори „Дигест”, і Гай в „Інституціях”. Багато інформації несуть римські написи, зібрані „Корпусі латинських написів”. Аналіз історіографії та джерел визначає основні завдання статті: вивчити характер діяльності аргентаріїв- коакторів, зрозуміти, чому аукціоністами в Римі були саме банкіри і розібратися в особливостях ведення аукціонної документації банкірами-аукціоністами.

Аукціони в Римі влаштовувалися досить часто і тому згадки про них зустрічаються в античній літературі повсюдно. Про аукціони згадували Пліній Молодший в листі дідові своєї дружини (Plin. Epist. VII. 11. 1), Сенека в трактаті „Про благодіяння” (Sen. De Benef. І. 9. 4), Марціал в епіграмах (Martial. Epigr. I. 85; VI. 66; XIV 35), Плавт в комедіях „Три монети” (Plaut. Trin. 168), „Менехми” (Plaut. Men. 1157) і „Стіх” (Plaut. Stich. 195). Юлій Капітолін в життєписі Марка Аврелія повідомив, що імператор запропонував прийняти закони, що стосуються міняйл і аукціонів (SHA. Marcus. Ant. 9. 9).

Серед окремих видів аукціонів, що проводилися в античному Римі можна відзначити державні і приватні. Державними були торги, на яких продавалося право на виконання казенних замовлень, зокрема, права на збір податків з окремих провінцій чи окремих видів податків. Серед приватних аукціонів можна виділити чотири різновиди: аукціони з продажу спадщини, рухомого і нерухомого майна; сільськогосподарської продукції та, нарешті, торги при продажу іпотечної застави несправного боржника.

Аукціони з продажу спадщини проводилися при розподілі майна померлого між спадкоємцями, адже якщо спадщина не могла бути повністю розділена між ними, неподільна частина продавалася з торгів, і виручка розподілялася між спадкоємцями [1, с. 396-415]. Приклади таких аукціонів привів Цицерон у трактаті „Про обов'язки” (Cic. De off. III. 16. 68), промові „На захист Секста Росція з Амерії” (Cic. Pro Roscio Amer. VIII. 23), в листах Аттику від 25 квітня (Cic. ad Att. XI. 14. 3), 14 травня 47 р. до н. е. (Cic. ad Att. XI. 15. 4), 18 травня (Cic. ad Att. XII. 50), 2 серпня (Cic. ad Att. XIII. 37. 4), 11 серпня (Cic. ad Att. XIII. 45. 3) і 12 серпня 45 р. до н. е. (Cic. ad Att. XIII. 46. 3), а також 17 квітня 44 р. до н. е. (Cic. ad Att. XIV. 9. 1).

На аукціонах з продажу товарів могло продаватися як нерухоме, так і рухоме майно. Так, Лівій повідомив про продаж з аукціону маєтку під Вейямі (Fundum in Veienti) знаменитим Марком Манлієм (Marcus Manlius Capitolinus), який обіцяв витратити отримані гроші на викуп кабальних рабів (Liv. VI. 14). Про продаж маєтку (praedia) Марка Теренція Варрона розповів Цицерон у II Філіппіці (Cic. Phil. II. 103) і у трактаті „Про обов'язки” (Cic. De off. III. 13. 55). На аукціонах могли платити „за будинок і садову ділянку” (pro domo, pro hortis) (Cic. Phil. II. 71), продати окремий будинок через його недоліки (domum propter vitia vendas) (Cic. De off. III. 16. 68) тощо.

Про продаж рухомого майна згадували Петроній (Petron. Sat. XXXVIII), Цицерон у ІІ Філіппіці (Cic. Phil. Ii. 73), промовах „За Клуенція” (Cic. pro Cluent. LXIV. 180), „За Росція Амерійского” (Cic. pro Rosa Amer. VIII. 23). Ювенал в „Сатирах” писав про продаж з аукціону жіночого одягу та взуття (Juv. Sat. ІІ. VI. 255-256), меблів, посуду та інших дрібниць (Juv. Sat. ІІІ. VII. 10-11). Марціал згадав про покупку на аукціоні топірця за 400000 сестерцій (Martial. XIV. 35).

На аукціонах продавали також і рабів. Так, після штурму одного з міст у Бельгіці Цезар розпорядився продати з аукціону міське майно і всіх жителів цього міста числом в 53 тис. душ (Caes. BG. II. 33). Марціал в одній з епіграм писав про продаж дівчини-рабині з репутацією повії (Martial. VI. 66). Персій писав про продаж з аукціону рабів-греків (Persius. V. 191).

Аукціони широко використовувалися при продажу великих партій сільськогосподарської продукції. Так, Катон радив сільському господарю продавати на аукціоні все, що можна продати: масло, якщо воно в ціні, вино, зайвий хліб, старих биків, зіпсовану худобу, шерсть, шкіри, старі вози, непотрібне залізо, старих і хворих рабів, взагалі все зайве (Cato. De agr. II. 7).

І, нарешті, останнім видом був аукціон з продажу іпотечної застави боржника, який не зміг повернути позику. У цьому випадку, кредитор отримував право продажу заставленого майна, Залишок від продажної суми йшов наступним за часом кредиторам, а в разі відсутності таких, повертався самому заставодавцю (Dig. ХХ. IV. 12. § 5).

Всі перераховані вище аукціони, за винятком державних торгів, які здійснював цензор, проводили банкіри. Залучення банкірів до аукціонної справи було викликано тим, що відповідно до правил проведення римських аукціонів, покупець міг оплатити покупку як готівкою, так і в кредит. Продавець же повинен був отримати гроші відразу ж після продажу майна. Юридичну природу продажу в кредит розкрив Гай в „Інституціях”. Описуючи природу письмового контракту, Гай виділив два типи письмових контрактів: запис від речі до особи, або від особи до речі. Запис від речі до особи мав місце у випадку, коли борг по купівлі, найму або товариству переводився в позикове зобов'язання (Gai. III. 128). Ясно, що необхідний для проведення такого аукціону оборотний капітал міг мати у своєму розпорядженні лише банкір, який мав змогу надати необхідний кредит покупцеві для розрахунку з продавцем [17, с. 41]. Про те, що аукціони проводилися в борг свідчень більш ніж достатньо. Так, з листа Цицерона Аттику від 16 квітня 49 р. до н. е. відомо, що банкір Веттієн купив для Марка Тулія постоялий двір за 30000 сестерцій з відстрочкою платежу до листопадових ід (diem pecuniae Idus Novembn esse) (Cic. ad Att. X. 5). Так само в борг придбав майно на аукціоні Марк Антоній (Cic. Phil. II. 71). А Катон рекомендував сільському господарю продавати ягнят через коактора в кредит на 10 місяців (Ex quo die lanam et agnos vendat menses X ab coactore releget) (Cato. De agr. 150. 6).

Аукціони з продажу значної за розмірами спадщини проводили великі банкіри, що належали до стану вершників і не спеціалізувалися на аукціонних операціях. Чимало згадок про них можна знайти в листах Цицерона. В першу чергу, відзначимо листи до Тита Помпонія Аттика, найближчого друга, родича і особистого банкіра Цицерона, який, крім іншого, займався організацією аукціонів. У листі від 14 травня 47 року до н. е., Марк Тулій висловлював занепокоєння, чому Аттик не завершив аукціон з продажу спадщини померлого банкіра Фуфідія (Cic. ad Att. XI. 15. 4). Цей Фуфідій заповідав Цицерону частину своїх володінь (Cic. ad Att. ХІ. 14. 3) і Марк Тулій був зацікавлений, щоб аукціоністом був його друг. Крім Фуфідія, частину свого майна заповідав Цицерону і банкір з міста Путеоли Марк Клувій. У листі Аттику від 11 серпня 45 р. до н. е. Марк Тулій повідомив, що схиляється до того, щоб призначити аукціоністом на аукціоні з продажу майна Клувія банкіра Гая Весторія (C. Vestorio (Cic. ad Att. XIII. 45. 3). З наступного листа відомо, що Весторій погодився проводити цей аукціон (Cic. ad Att. XIII. 37. 4). Весторій також брав участь в аукціоні з приводу спадщини якогось Бріннія, в якому Цицерон теж мав свою частку (Cic. ad Att. ХІІІ. 12. 4). Про проведення аукціону Марк Тулій згадав також і в листі до дружини Теренції від 5 жовтня 58 р. до н. е., коли його проводив банкір Публій Валерій (Cic. ad fam. XIV 2. 2). У листі від 18 травня 45 р. до н. е. мова йде про аукціон якогось Секста Педуцея, який проводив Тит Помпоній Аттик (Cic. ad Att. ХІІ. 50).

Однак, більшу частину аукціонів, а також аукціонний продаж різного роду товарів, здійснювали дрібніші ділки, які спеціалізувалися саме на аукціонних операціях. Як уже було згадано на початку статті, їх називали „аргентаріями- коакторами”, або просто „коакторами” [4, с. 46-47; 5, с. 30-31; 6, с. 73; 12, с. 94, 100; 13, с. 155]. Їх можна було зустріти на численних ринках Рима та інших міст держави. Наведемо написи, в яких згадуються імена декількох коакторів, що працювали в Місті: „Титу Стаберію Секунду коактору-аргентарію” (T. Staberio Secundo coactori argentario) (CIL. VI. 1923), „Титу Клавдію Секунду коактору...” (T. Claudio Secundo coactor...) (CIL. VI. 1936), „Титу Клавдію Приску. коактору” (T. Claudio Prisco. coactori) (CIL. VI. 9187).

З написіввідомі коактори, що працювалинадвох найбільших ринках Рима: „Бичачому” (Forum boarium), розташованому на Велабрі: „аргентарії і купці на бичачому ринку” (argentarii et negotiantes boarii) (CIL. VI. 1035), і „Великому м'ясному” (Macellum Magnum): „Луцію Кальпурнію Дафну, аргентарію- коактору на Великому м'ясному ринку” (L. Calpurnio Daphno argentario coactori macelli Magni) (CIL. VI. 9183).

У кількох написах згадуються коактори, які проводили аукціони на винному ринку Рима (Forum vinarium) [4, с. 4748, 98; 10, с. 59]. Зокрема, написи доносять до нас ім'я Публія Кауцілія Ерота, винного аукціонера на винному ринку (P. Caucilius Salvi L. Eros coactor vinarius de foro vinario) (CIL. VI. 9181), а також декількох коакторів, що працювали біля воріт винного ринку: „Квінт Фульвій аргентарій-коактор біля воріт винного ринку” (Q. Fulvio argentar. coactor de portu vinario) (CIL. ХІ. 3156), „коактори біля воріт винного ринку” (coactoris a porta vinario) (CIL. VI. 9189), „коактор біля воріт винного ринку” (coactor de portu vinario) (CIL. VI. 9190). Збереглося також декілька написів зі згадкою аргентаріїв-коакторів, що працювали за межами Рима: в римській гавані Остія: „Фабій... коактор аргентарій” (.Fabius. coactor argentarius...) (CIL. XIV 470), Тускулумі: „коактору” (.. .coactori...) (CIL. XIV. 2744), Пренесте „Луцію Доміцію Агафемеру Парідизу імператорському відпущенику коактору” (L. Domitio Agathemero Paridis lib.. сaesaris coactori) (CIL. XIV 2886), Аквілеї: „коактор-аргентарій” (.coactor argentarius.) (CIL. V. 8212), Кордубі в Бетиці: „Луцій Персій Дифіл коактор.” (L. Persius Diphilus coactor.) (CIL. II. 2239), а також ім'я такого-собі Луція Мунія (Lucius Munius), чи Муммія (Mummius) з міста Реата в Лації. Щодо імені останнього в літературі є різночитання. Справа в тому, що в оригінальній написи в імені цього коактора втрачені дві літери (Mu.ius). Укладачі „Корпусу латинських написів”, реконструювали його ім'я як „Lucius Mummius” (CIL. I2. 632), тоді як деякі дослідники дають версію „Lucius Munius” [5, с. 31; 13, с. 59].

Аргентарії-коактори отримували від участі в аукціонах подвійну вигоду. З одного боку, аукціон виявлявся досить слушною нагодою для розміщення власних грошей банкіра під відсоток. З іншого боку, як аукціоніст коактор отримував 1-2% виручки від власника майна [6, с. 81; 12, с. 98-99; 115; 17, с. 41]. Непряме свідчення про отримання коакторами плати за проведення аукціону знаходимо у Светонія, який дорікнув Нерону, за те, що той не розплатився з банкірами за проведення аукціонів (Suet. Nero. 5. 2). Є й прямі свідчення. Так, Катон писав, що за продаж олії коактору слід заплатити 1% з продажної суми (Qui oleam emerit, amplius quam quanti emerit omnis pecuniae centesima accedet.) (Cato De agr. 146. 1). А в документі № 10 з архіву Луція Цецилія Юкунда, про який мова піде нижче, вказана виплата 2% (quinquagesima) комісійних (CIL. IV. 3340. № X).

На жаль, у давньоримських юридичних джерелах не регламентований порядок проведення аукціонів коакторами, однак Цервідій Сцевола навів кілька юридичних казусів, пов'язаних з цією діяльністю (Dig. V. III. 18 pr.; XL. VII. 40. § 8; XLVI. III. § 88). Гай, у свою чергу, сформулював правило аукціонів, згідно з яким покупець повинен сплатити аргентарію гроші тільки після того, як йому буде передана придбана річ (Gai.

IV 126а ). Коактор брав на себе отримання грошей від покупця, і взагалі всі суперечки, що виникали в процесі проведення аукціону, вирішувалися між покупцем і банкіром, а не власником майна, що продається [17, с. 41]. Таким чином банкір-аукціоніст був важливою дійовою особою при продажу будь-яких товарів, якщо вже акт продажу міг бути здійснений у борг.

Серед коакторів можна було зустріти не лише приватних осіб, але і аукціоністів, які перебували на імператорській службі і були агентами фіску. Згадки про цих службовців знаходимо в написах: „... імператорському мужу, коактору- аргентарію...” (...viro aug. coactori argentario...) (CIL. ХІ. 5285); „Луцію Доміцію Агафемеру Парідизу імператорському вільновідпущенику коактору” (L. Domitio Agathemero Paridis lib.. Caesaris coactori) (CIL. XIV. 2886). Дуже цікавий напис: „Марку Ульпію Марціалу імператорському вільновідпущенику, нашому імператорському коактору-аргентарію” (M. Ulpio Aug. Lib. Martiali coactori argentario caesaris nostrum) (CIL. ХІ. 3820). Судячи з цього напису, згаданий Марк Ульпій Марціал був відпущеником Траяна і працював аукціоністом на аукціонах фіску (caesaris nostrum).

Аргентаріями-коакторами, найчастіше, були вільнідпущеники, чи то імператорські, як вищезгаданий „Тит Клавдій Секунд Філіппіан вільновідпущеник Августа, коактор-аргентарій” (Ti Claudio Avg. lib. Secundo Philippiano coactor argentarius) (CIL. VI. 1859), чи то вільновідпущеники приватних осіб, такі, як „Публій Фабій Філократ, відпущеник Публія, коактор” (P. Fabius P. L. Philocrat coactor) (CiL. VI. 9188) або „Публій Кауцілій Ерот, відпущеник Сальвія, коактор” (P. Caucilius Salvi L. Eros coactor) (CiL. VI. 9181). Зустрічалися і вільні представники плебсу, однак і вони у більшості випадків були нащадками вільновідпущеників. Так, в вищенаведених написах про коакторів Тита Стаберія Секунда (CIL. VI. 1923) і Тита Клавдія Секунда (CIL. VI. 1936) немає вказівки на те, що вони вільновідпущеники, але їх cognomen „Secundus” - „другий”, свідчить про тому, що предки їх колись були рабами. При здійсненні аукціонних операцій використовувалися спеціальні аукціонні книги „tabulae auctionariae” (Cic. In Catil.

ІІ. 8. 18), „argentariorum tabulis” (Quintilian. XI. 2. 24) або „auctionales” [5, с. 39]. Надаючи позику покупцю товару на аукціоні, банкір-збирач робив в книзі два записи. Необхідна сума спочатку відзначалася як отримана за товар, і зазначалася у графі „прибутки” (accepti), а потім записувалася у графі „витрати” (expensi), як видана в борг. Покупець, у свою чергу, зазначав у своїй домовій книзі вказану суму як сплачену за товар в графі „витрати”, а потім, заносив її в графу „прибутки” як отриману позику [1, с. 212]. Записи звірялися і уточнювалися, набуваючи форму обопільної угоди. При погашенні боргу банкір відзначав отримання боргу в графі „прибутки”, а покупець - виплату боргу в графі „витрати”. У всіх випадках запис в графі „доходи” в книзі банкіра, відповідала запису в графі „витрати” в книзі покупця і навпаки.

З продавцем ж коактор розраховувався готівкою. При розрахунку покупець надавав йому розписку про одержання боргу [7, с. 55; 9, с. 179]. Розписки виконувалися на воскових дерев'яних табличках (tabulae ceratae). З одного боку табличка була гладкою, а з протилежного була неглибока виїмка, залита чорним воском (Plaut. Bacch. 715). Окремі таблички об'єднувалися по дві (диптих-duplices), три (триптих-triplices) або кілька (поліптих-multiplices) табличок [11, с. 803]. За дощечці писали стилем (металевим стрижнем із загостреним кінцем). Протилежний кінець стилю був виконаний у формі лопатки, якою загладжується текст.

До нашого часу дійшла ціла збірка документів, яка належала банкіру, який, крім іншого, займався проведенням аукціонів. Це документи банкіра Луція Цецилія Юкунда, знайдені в Помпеях у 1875 р. [5, с. 35; 6, с. 13; 12, с. 88]. Всього було знайдено 153 таблички, складені в спеціальній скрині [9, с. 172]. В архіві представлено один документ, датований 28 травня 15 р., один документ за 27 листопада 27 р., всі інші датовані періодом з 53 по 62 рр. Немає жодного документа, написаного пізніше 63 року, і це приводить до висновку, що будинок Юкунда був зруйнований під час землетрусу 5 лютого 63 р, а вже під час виверження Везувію 24 серпня 79 року він був засипаний попелом і законсервований як і інші споруди в місті [3, с. 18; 6, с. 26-27; 9, с. 174; 12, с. 90]. Текст табличок опублікував майже відразу відомий дослідник античної старовини Джуліо де Петра [8], однак, більшість дослідників працюють з текстом, вміщеному в IV томі „Корпусу латинських написів”, оскільки він більш зручний [CIL. IV № 3340].

Документи 1-137 - це розписки в отриманні грошей за товар, проданий на аукціонах, які були надані Луцію Цецилію Юкунду, що й дозволило зробити висновок про те, що Юкунд був банкіром-аукціоністом, і основним його заняттям було проведення аукціонів на замовлення продавців [6, с. 17]. Документи 138-153 не мають відношення до аукціонів. Це розписки колоністів помпеянської колонії Венерії Корнелії (Veneriae Corneliae Pompeianorum) в отриманні грошових сум від Юкунда за оренду різних об'єктів, що належали колонії. Їх зміст детально дослідив Ж. Андро [6, с. 53-71]. Фінансові документи Юкунда були виконані на вощених дерев'яних табличках, об'єднаних в диптихи і триптихи. Деякі дощечки не були покриті воском і по ним писали чорнилом. Диптих представляв собою дві, а триптих - три пари попарно пов'язаних таблички, так що диптих фактично складався з чотирьох, а триптих - з шести одинарних табличок.

Переклад і аналіз архіву Юкунда поміщений в одній зі робіт автора [3, с. 14-19], тому в даній статті наведено текст лише двох розписок архіву Юкунда, важливих для розкриття цієї теми. Перша з них, датована 12 грудня 56 року. Це триптих, що складається з 6 табличок, складених попарно. Перша з них воском не покрита і текст відсутній. На другій сторінці вміщено текст початку розписки „11039 сестерцій; ці гроші відповідно до стипуляції Луція Цецилія Юкунда за аукціоном Умбріції Януарії” (HS ((I)) ю XXXVIIII; quae pecunia in stipulatum L. Caecili lucundi venit ob auctionem Umbriciae Iannuariae). На третій - продовження розписки: „за виїмкою комісійних, отримання від Луція Цецилія Юкунда підтверджує Умбріція Януарія. Складено у Помпеях за день до грудневих ід, в консульство Луція Дувія и Публія Клодія (12 грудня 56 р.)” (mercede minus persoluta habere se dixsit Umbricia Ianuaria ab L. Caecilio Iucundo. Act(um) Pomp(eis) pr(idie) id(us) Dec(embers)

L. Duvio P. Clodio cos.). Четверта табличка не покрита воском, а на зовнішній стороні дощечки у правій її частині, в колонку чорнилом написані імена свідків, числом дев'ять і стоять дві печатки. Генріх Ерман, правда, стверджував, що на такого роду документах печатку зазвичай ставили усі свідки [9, с. 189], але очевидно, що відсутність потрібної кількості печаток можна списати на невблаганний час. П'ята сторінка, покрита воском і на ній вміщено текст, написаний від імені писаря (який, очевидно виконував обов'язки нотаріуса) Децима Вольція Таллуса: „У консульство Луція Дувія Авіта і Публія Клодія Фразеї за день до грудневих ід, Децим Вольцій Таллус написав на прохання Умбріції Януарії, що вона отримала від Луція Цецилія Юкунда 11039 сестерцій за свій аукціон за вирахуванням комісійних, і це свідоцтво зафіксоване на табулі...” (L. Duvio Avito P. Clodio Thrasea cos. pridie idus Decembr. D. Volcius Thallus scripsi rogatu Umbriciae Ianuariae eam accepisse ab L. Caecilio Iucundo XI XXXIX ex auctione eius mercede minus ex interrogation facta tabellarum...). На п'ятій сторінці також стоять дві нерозбірливі печатки. Якщо взяти до уваги зауваження Генріха Ермана про те, що в заповіті печатки ставили заповідач і писар [9, с. 189], то, в нашому документі, очевидно, що це печатки Умбріціі Януарії і Децима Таллуса (CIL. IV. № 3340. 25).

Друга табличка датована 22 січня 55 року. Це диптих, що складається з 4 табличок, складених попарно. Перша з них воском не покрита і текст відсутній. На другий і третій сторінці вміщено текст: „38979 сестерцій; ці гроші відповідно до стипуляції Луція Цецилія Юкунда за аукціоном з продажу майна Марка Лукреція Лера за вирахуванням комісійних у розмірі 2%, отримання від Юкунда підтверджує Марк Лукрецій Лер. Складено в Помпеях за 11 днів до лютневих календ у консульство Нерона Цезаря і Луція Антістія (22 січня 55 р.)” (HS n. ((I)X(I)X(I))I))rororoLXXVnn; quae pecunia in stipulatum L. Caecili Iucundi venit ob auctionem M. Lucreti Leri quinquagesima minus numerata habere se dixit M. Lucretius Lerus ab L. Caecilio Iucundo. Act. Pompeis in XI k. Febr. Nerone Caesare L. Antistio cos.). Четверта табличка не покрита воском, а на зовнішній стороні дощечки в правій її частині, в колонку чорнилом - фрагменти підписів свідків (CIL. IV. 3340. X). Цей документ дуже важливий, так як саме в ньому є пряме свідчення того, що комісійні Юкунда становили 2% від суми, вирученої за продаж товарів на аукціоні.

Серед дослідників немає повної впевненості в тому що „банкір-збирач” (argentarius coactor) і „збирач” (coactor) є синонімами. Про коакторів повідомляють написи з Пренесте (CIL. XIV. 2886), Тускулума (CIL. XIV. 2744), Тиволі і міста Вейї (CIL. II. 3820; XI. 8728), цю назву зустрічаємо у Горація „глашатай на аукціоні або коактор” (praeco aut coactor) (Hor. Sat. I. 6. 86) та інших римських авторів і латинських написах. Про коакторів-аргентаріїв йдеться в написах Луція Цецилія Юкунда, на які посилаються дослідники [13, с. 61], у багатьох інших написах і „Дигестах” (Dig. XL. 7. 40. § 8).

У зв'язку з цим, Теодор Моммзен висловив припущення, що коактори займалися проведенням менш важливих аукціонів, де продаж здійснювався за готівку, тоді як аргентарії проводили більш значні аукціони, на яких продаж здійснювався переважно в кредит [12, с. 96-97]. Цю думку підтримали Ж. Андро і Г. Тільман, які вважали, що коактори були громадськими глашатаями, які оголошували ціну товару і за це отримували комісію від продажу товарів [5, с. 38; 29, с. 14]. Близьку позицію відстоював М. Фойгт, який відзначав, що коактори були збирачами грошей і служили у аргентаріїв [18, с. 528].

Однак ближчим до істини видається твердження К. Смирнова про те, що терміни argentarius-coactor і coactor були синонімами [4, с. 47], тому що ця думка підтверджується численними епіграфічними написами. Зокрема, в напису на надгробку, який поставила згадуваному вище Тита Клавдію Секунду його дружина, син і дочка, Секунда названо коактором-аргентарієм (Ti Claudio Aug. lib. Secundo Philippiano coactor argentarius) (CIL. VI. 1859), а у напису на камені, який поставила дружина Секунда від власного імені, він названий просто коактором (Ti Claudio Aug. lib. Secundo Philippiano coactori) (CIL. Vi. 1860). Відповідно, існують і певні суперечки щодо того, коли вперше аргентарії-коактори почали проводити аукціони. На думку Н. Рауха, це сталося після Другої Пунічної війни (218-201 рр. до н.е.). Він спирався на відомості про проведення аукціонів сільськогосподарської продукції, наведені Катоном Старшим [14, с. 47]. Однак Ж. Андро висунув припущення, що сільськогосподарські аукціони за часів Катона Старшого проводили коактори, а не банкіри, а коактори-аргентарії з'явилися лише у I в. до н.е. [5, с. 31]. Однак, не збереглося прямих вказівок на те, що банкіри за часів Катона Старшого не брали участі в аукціонах, тому буде правильним вважати, що аргентарії-коактори почали свою діяльність в кінці ІІІ, або на початку ІІ ст. до н.е.

Останні повідомлення про банкірів, які займалися проведенням аукціонів, на думку того ж Ж. Андро датовані ІІ ст. і пізніше ця назва вже не зустрічається [5, с. 32]. Дійсно, останню згадку про коакторів автор знайшов в цитаті римського юриста II століття Квінта Цервідія Сцеволи, який розглядав юридичний казус з банкіром-аукціоністом, майже все майно якого було роздано в борг (Argentarius coactor cum paene totam fortunam in nominibus haberet...) (Dig. XL. 7. 40. § 8).

На завершення відзначимо найважливіші моменти запропонованого дослідження. В античному Римі проводилося декілька видів аукціонів. Серед них - державні, на яких продавалося право на виконання казенних замовлень, в тому числі і право на збір податків з окремих провінцій чи окремих видів податків, а також приватні аукціони. Серед них можна відзначити чотири різновиди: аукціони з продажу спадщини, рухомого і нерухомого майна; сільськогосподарської продукції і, нарешті, торги з продажу іпотечної застави боржника, який на зміг розрахуватися з боргом. Державні аукціони проводили цензори, а всі види приватних аукціонів - банкіри. Залучення банкірів до аукціонної справі було викликано тим, що відповідно до правил проведення римських аукціонів, покупець міг оплатити покупку як готівкою, так і в кредит, продавець ж повинен був отримати гроші відразу після продажу майна. Необхідний для проведення такого аукціону оборотний капітал міг мати у своєму розпорядженні лише банкір. Аукціони з продажу великої за розмірами спадщини проводили великі банкіри, що належали до стану вершників і не спеціалізувалися на аукціонних операціях. Всі інші види приватних аукціонів, а також аукціонний продаж різного роду товарів здійснювали дрібні банкіри-збирачі, які представляли плебс і вільновідпущеників.

При здійсненні кредитних операцій з покупцями банкіри- аукціоністи використовували спеціальні аукціонні книги, продавцям ж виплачували готівкові гроші, отримання яких оформлялося за допомогою розписок. Уявлення про аукціонну документацію дає архів банкіра-збирача Луція Цецилія Юкунда

Банкіри-аукціоністи, які іменувалися в джерелах „argentarius-coactor” або просто „coactor”, проводили аукціонні операції з початку ІІ ст. до н. е. по кінець ІІ ст. н. е. Автор приєднується до думки тих дослідників, які вважають, що назви „argentarius-coactor” і „coactor” відносяться до одних і тих же банкірів-аукціоністів, а не є позначенням різних спеціальностей. Вивчення діяльності банкірів-аукціоністів і документів, які використовивалися цими банкірами, дає важливу інформацію, необхідну для подальшого вивчення кредитних відносин і сприятиме подальшим дослідженням історії Античному Риму.

Джерела і література

1. Муромцев С. Гражданское право Древнего Рима / С. Муромцев. - М. : тип. А. И. Мамонтова, 1883. - 734 с.

2. Сайко М. М. Аргентарії, менсарії, нуммуларії... (банкіри античного Риму і їхні основні операції) / М. М. Сайко // Питання стародавньої і середньовіч. історії, арх. й етнолог. Зб. наук. праць / ЧНУ ім. Ю. Федьковича, каф. етнології, антич. і середньовіч. історії. - Чернівці: Зелена Буковина, 2008. - Т 2 (26). - С. 47-59

3. Сайко М. М. Архів банкіра Юкунда в Помпеях / М. М. Сайко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2015. - Вип. 44. - Т 2. - С. 14-19

4. Смирнов К.М. Банки и банкирский депозит в Риме / К. М. Смирнов. - Одесса: „Экон. тип.”, 1909. - 198 с.

5. Andreau J. Banking and business in the Roman World. - Translated by Janet Lloyd / J. Andreau. - Cambridge: Cambridge University Press, 1999. - 176 p.

Размещено на Allbest.ur