Документальні джерела для дослідження видавничо-публіцистичної діяльності діячів Української автокефальної православної Церкви (Соборноправної) в еміграції після Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОКУМЕНТАЛЬНІ ДЖЕРЕЛА ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИДАВНИЧО-ПУБЛІЦИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (СОБОРНОПРАВНОЇ) В ЕМІГРАЦІЇ ПІСЛЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

автокефальна православна церква видавничий

Ірина Преловська

Українські церковно-визвольні змагання тривали у 1917-1921 рр. до інституалізації Української автокефальної православної Церкви на Першому Всеукраїнському православному церковному Соборі УАПЦ, який відбувся у соборі св. Софії Київської впродовж 14-30 жовтня 1921 р. Багато з тих діячів, які увійшли до складу інституалізованої УАПЦ у 1921 р., вміщували свої публікації на шпальтах українських видань з проектами реформування церковного життя на національних засадах. Але ці видання виходили друком нетривалий час і з приходом радянської влади їх видання припинилося. Натомість, власне церковні видання всіх напрямів почали виходити друком в УСРР тільки за дозволом влади і в форматі, який від представників церков вимагали відповідні відділи.

Питома вага опублікованих за межами України в міжвоєнний період джерел дуже мала. Натомість у післявоєнний період такі видання починають з'являтись спочатку у таборах для переміщених осіб у Німеччині та Австрії, а потім у США та Канаді, куди переїхали представники УАПЦ (Соборноправної). Незважаючи на їх малочисельність, вони спромоглися перевидати друком деяку кількість джерел з документальної спадщини УАПЦ 1921 р., а також спогади учасників подій. Щоправда, серед таких спогадів відсутні капітальні праці, натомість оприлюднено багато невеликих публікацій у церковній періодиці (“Бюлетень Благовісництва й Краєвої ради УАПЦ у Західній Німеччині”, “Церква й Життя” як видання Українського Православного Братства ім. Митрополита Василя Липківського в США та ін.).

Цікавою особливістю видання друкованих джерел в українській церковній діаспорі є та, що вони наслідують навіть зовнішньо вигляд книжок і брошур 1920-их рр. в Україні і таким чином продовжують цю справу так, якби продовжувала діяти сама УАПЦ формації 1921 року. Художнє оформлення видань, шрифти, зображення Св. Софії з написом “УАПЦ”, тернового вінку навколо зображення Києво-Софійського собору, орнаменти - все це повинно було відповідати загальній ідеї тяглості існування УАПЦ 1921 р. До того ж на обкладинці багатьох видань було уміщено портрет митрополита УАПЦ Василя Липків- ського.

Продовженням розвитку публікацій документальної спадщини УАПЦ формації 1921 р. вже після зникнення цієї Церкви в СРСР стала діяльність таких діячів з числа найбільш активних діячів УАПЦ (Соборноправної), як Іван Гаращенко Священик о. Іван Гаращенко, Матеріали до історії Української Автокефальної Право-славної Церкви. 1921-1971, Чікаго, 1975, 440 с., Василь Потієнко В. Потієнко, Відновлення ієрархії Української Автокефальної Православної Церкви, Новий Ульм, 1971, 68 с., о. Демид Бурко Протопресвітер Демид Бурко, Українська Автокефальна Православна Церква -- вічне дже-рело життя, Саут-Бавнд-Брук; Н. Дж., 1988, 392 с., о. Митрофан Явдась Протопресвітер Митрофан Явдась, Українська Автокефальна Православна Церква. Доку-менти для історії Української Автокефальної Православної Церкви; Мюнхен; Інгольштадт, 1956, 228 с., єп. Євген Бачинський, дружина Володимира Чехівського - Олена Чехівська та інші. Пізніше приєднались нащадки тих, хто були репресовані в міжвоєнний період.

У 1941-1944 рр. УАПЦ на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським) відродилася на території України, прийнявши до свого складу тих священно- і церковнослужителів, які вижили після репресій і відновили церковне служіння у звільнених від радянської адміністрації містах і селах. З 1944 р. місцеперебуванням керівництва УАПЦ стає Польща, згодом - Німеччина. Там же було прийнято назву “УАПЦ на чужині”. Після смерті Полікарпа (Сікорського) його наступником став митрополит Никанор (Абрамович) (1953-1968).

Після 1944 р. УАПЦ на чужині управляли Священний Синод і Собор Єпископів. При Синоді існував Науково-Богословський Інститут (НБІ), який займався перекладами й видаванням богослужбових книг українською мовою. Професором цього Інституту був Іван Вла- совський, який умістив до свого “Нарису...” велику кількість витягів або й цілих документів з канцелярії ВПЦР. Автор ніде не повідомив звідки у нього ці документи, які він надрукував.

Натомість, прихильники УАПЦ формації 1921 р. вважали, що УАПЦ на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським) відступила від засад та ідеалів УАПЦ 1921 р. і взагалі зрадила їх. Ієрархія УАПЦ на чолі з Полікарпом (Сікорським) майже повністю вела свої походження з ієрархії Православної Автокефальної Церкви в Польщі і не визнавала засад соборноправності, які виголошувалися в канонах УАПЦ 1921 р. Саме в цей період починається інтенсивний процес видання друком тих документів з життя та діяльності УАПЦ 19211930 рр., які були вивезені за кордон емігрантами з України. Головною причиною видання друком спадщини УАПЦ стало ідейне протистояння між УАПЦ, на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським), і представниками Ашаффенбурзького розколу під назвою УАПЦ (Соборноправна), який утворився у 1947 р.

Але кількісно переважав той масив документальних джерел, який опинився в канцелярії митрополита Полікарпа (Сікорського). Тому розподіл опублікованих джерел виявився досить нерівномірним. Першорядні програмні документи було уміщено до “Нарису...” І. Власов- ського, натомість спогади та окремі брошури авторства митрополита Василя Липківського, В. Чехівського та інших діячів разом зі спогадами, оприлюднила УАПЦ (Соборноправна).

Відродження УАПЦ 1921 р. було деклароване 23-24 жовтня 1947 р. в Ашаффенбурзі на з'їзді 67-ми його учасників. До Ашаффенбурзького розколу приєднався єп. Григорій (Огійчук) зі складу ієрархії УАПЦ 1942 р. Рішенням Священного Собору єпископів єпископа Григорія було позбавлено єпископського сану і відлучено від Церкви (пр. 8 ІІІ Всел. Соб., 10-11 пр. Св. Ап., 9 Карфаген. соб., 14 Двукрат. Соб.). Митрополит Полікарп (Сікорський), архієпископи Ніканор (Абрамович), Ігор (Губа), Михаїл (Хороший), Генадій (Шиприкевич) та єпп. Володимир (Мальцев), В'ячеслав (Лисицький), Сергій (Охо- тенко), Платон (Артем'юк) - видали “Соборне Архипастирське Послання”, в якому виголосили анатему на УАПЦ 1921 р. Виголошення анатеми на цю частину УАПЦ знаменувало собою розкол між православними українцями, який існує і до сьогодні. Головним критерієм визначення належності до тієї чи іншої гілки Української Церкви було покладено ставлення до УАПЦ 1921 р. і ще точніше, до висвяти митрополита Василя Липківського 23 жовтня 1921 р. в соборі Святої Софії руками пресвитерів.

Було позбавлено священного сану і відлучено від Церкви пресви- терів Демида Бурка, Константина Данилевського, Олександра Попова, Митрофана Явдася, Петра Стельмаха, Івана Чумака і Григорія Антохова (Ап. прав. 31, 34 пр. VI Всел. Соб., Карфаген. Соб. 10, 64, Двукрат. Соб. 13). Було також відлучено від Церкви мирян, які були кваліфіковані як організатори розколу, - Івана Бакала, Івана Гаращенка, Аркадія Яременка, Василя Дубровського, Павла Яцевича, Миколу Ковшуна та Андрія Макаренка. Настоятелі таборових парафій у Німеччині зачитали в храмах документ про анатему УАПЦ (Соборноправної).

Євген Бачинський, який з початку 1920-х рр. був представником УАПЦ у Західній Європі і листувався з митрополитом Василем Лип- ківським, був хіротонований во єпископа УАПЦ (Соборноправної) 7 травня 1955 р. у Флоренції (Італія). Його привітали 5 парафій УАПЦ (Соборноправної) в Німеччині та інші представники українства. УАПЦ (Соборноправна) відновила практику УАПЦ 1921 р. скликання Великих Микільських і Покрівських Зборів.

У 1955 р. керівний склад УАПЦ (Соборноправної) був такий: Все- чесний Євген - керуючий єпископ УАПЦ у Західній Європі, Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ (Соборноправної) прот. Митрофан Явдась, секретар Ради - свящ. Григорій Матвієнко, члени Ради В. Дубровський, І. Матюшенко, М. Гладкий та ін. Самі себе вони називали “УАПЦ Київська”, щоб відрізнити від УАПЦ на чужині під проводом Полікарпа (Сікорського).

Після 1947 р. прихильники УАПЦ (Соборноправної) розпорошилися по всьому світі і розбудували парафії в Європі, США, Австралії, Бразилії. Вони заснували три краєві церкви УАПЦ (Соборноправної). Єпископат складався з архієпископа Григорія (Огійчука) в США, єп. Євгена Бачинського, який до того був уповноваженим УАПЦ 1921 р. в Європі та о. Дмитра Буртана, якого було висвячено во єпископа УАПЦ (Соборноправної) в Австралії з ім'ям Донат. У Канаді до УАПЦ (Соборноправної) приєднався єп. Миколай Урбанович. УАПЦ (Соборноправна) в еміграції мала друковані органи “Православний Українець” у США та “Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині”.

УАПЦ (Соборноправна) найбільше прислужилася справі публікації документальних джерел з історії УАПЦ, оскільки саме вони були зацікавлені в ширенні інформацій про УАПЦ під проводом митрополита Василя Липківського. Саме діячі з УАПЦ (Соборноправної) найбільше були зацікавлені в публікації тих джерел, які стосувалися Соборів УАПЦ 1921 і 1927 рр., оскільки не припинялася суперечка про канонічність цієї Церкви і про постанови і ухвали Соборів, які мали 382 розходження принаймні з устроєм, який закорінився з часів існування України в межах Російської імперії. Тому видання друком джерел УАПЦ стало одним з головних завдань УАПЦ (Соборноправної) І. М. Преловська, Джерела з історії Української Автокефальної Православної Церкви (1921-1930) -- Української Православної Церкви (1930-1939): монографія, К., 2013, c. 449-454..

УАПЦ (Соборноправна) з 1947 р. видавала періодичний часопис під назвою “Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині”. Вдалося віднайти поки що 6 чисел за 1956 рік Короткий огляд цих видань див.: І. Преловська, Друковані джерела УАПЦ [частина 1], Наукові записки. Збірник праць молодих вчених Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, К., 2001, т. 7, с. 536-549; І. Прелов- ська, Друковані джерела УАПЦ [частина 2], Наукові записки. Збірник праць молодих вчених Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; К.; Хмельницький, 2002, т. 8, ч. 2, с. 123-150.. У “Бюлетенях” друкувалися витяги з церковних календарів на біжучий місяць, фото діячів УАПЦ 1921-1930 рр., статті та спогади, хроніка подій з життя УАПЦ післявоєнного часу в Німеччині та Західній Європі. Після утворення УАПЦ (Соборноправної) у 1947 р. в Німеччині це видання було продовжене під тією ж назвою прихильниками відродження УАПЦ 1921 р., які проповідували ідеї Першого Собору УАПЦ 1921 р. та митрополита Василя Липківського.

“Бюлетень Благовісництва й Краєвої ради УАПЦ в Західній Німеччині” за січень-березень 1956 р. було присвячено Благовісникові УАПЦ В. Чехівському Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині. УАПЦ (Соборно-правна), ред. Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині прот. Митро-фан Явдась, 1(11) (Інгольштадт, 1956) 32 с.. На початку часопису умістили його фото без зазначення дати смерті, оскільки в німецьких таборах неможливо було довідатись про розстріл Чехівського на Соловках 3 листопада 1937 р. і поховання в урочищі Сандормох. Далі було надруковано його біографію Ibid., c. 2-8.. У “Бюлетені”, попри невеликий формат видання, друкувались епістолярні документи, зокрема було надруковано 2 листи: 1) “Суд над В. Чехівським і ув'язнення” - витяг з листа О. Чехівської до п. Миколи Мухи від 18 червня 1950 р., де вона переповідає свої спогади про процес “СВУ” і обставини заарештування та ув'язнення Чехівського Ibid, c. 8-10. та 2) “С. В. Петлюра про УАПЦ Соборноправну”, де зазначено, що редакція подає текст листа Петлюри з Парижа до Є. Ба- чинського в Женеві від 6 червня 1925 року.

Взагалі у Німеччині УАПЦ (Соборноправна) друкувала матеріали з архіву Є. Бачинського, які він очевидно надав біженцям з України. У цьому листі Симон Петлюра радив Євгену Бачинському звернутися до митрополита УАПЦ Василя Липківського з тим, щоб він надіслав йому протоколи та справоздання різних з'їздів та Соборів УАПЦ починаючи з 1919 р. Зокрема це стосується повідомлення про те, що митрополит Василь Липківський звертався до Є. Бачинського з проханням стати представником УАПЦ у Західній Європі. Тому Петлюра пише: “В цьому напрямку Ви могли б дуже багато зробити, шукаючи моральної підпори для нашої Церкви в созвучних їй православних Церквах інших народів, або й серед тих Церков, що канонічно стоять близько до неї” Бюлетень Благовісництва й КраєвоїРади УАПЦ.., 1(11) (Інгольштадт, 1956) 11-14. Ibid., c. 12. Ibid..

Далі він висловив жаль з приводу того, що сумний досвід 19191920 рр., коли боротьба за Українську державність не супроводжувалася підготовчою працею на ґрунті церковно-релігійних інтересів, і тому така діяльність могла б у майбутньому відіграти “позитивну ролю для нашої національної справи взагалі. У цьому ж листі С. Петлюра констатував, що УАПЦ в Києві майже нічого не видає і тому “варто було б цю справу організувати за кордоном і в умовинах вільних організувати видавництво церковної літератури, коли видавати останню заборонено большевиками” Ibid, c. 13.. Наприкінці листа він радив Бачинському бути обережним у листуванні і не давати ніяких натяків ні на знайомство з “українською контрреволюцією”, ні з “петлюрівськими агентами”, бо це може зашкодити і діяльності самого Є. Бачин- ського і митрополитові Василю Липківському.

Наступне число “Бюлетеня” присвячене видатному діячеві УАПЦ - архієпископу Харківському і всієї Слобожанщини Олександру Яре- щенку Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАЛЦ в Західній Німеччині. УАЛЦ (Соборно-правна), ред. Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині прот. Митро-фан Явдась, 2(12) (Інгольштадт, 1956) 32 с., фото якого опубліковано на початку числа, а біографічна стаття, присвячена 30-й річниці арешту і заслання - на наступних сторінках БюлетеньБлаговісництва й КраєвоїРади УАПЦ.., 2(12) (Інгольштадт, 1956) 7-12.. Це число “Бюлетеня” припало на Великдень, тому було вміщено Великоднє привітання правлячого єпископа Євгена Бачин- ського Західньо-Європейської дієцезії УАПЦ Соборноправної Київської до всечесного духівництва і всіх побож-них вірних нашої Округової Церкви та на всій діаспорі перебуваючих від 6 травня 1956 р. в Руж- моні, Швейцарія Ibid., c. 2-6..

У цьому ж “Бюлетені” опубліковано текст резолюції Великих Покрівських Зборів УАПЦ (Соборноправної) в Західній Німеччині 2526 грудня 1955 р., яка власне була відповіддю на анатемування її з боку УАПЦ на чужині під проводом митрополита Полікарпа (Сікор- ського) Ibid., c. 19-22.. Далі надруковано відкритий лист до Редакції “Бюлетеня” і особисто до отця-редактора часопису від вдови о. Івана Гаращенка Катерини від 8 лютого 1956 р., з Міннеаполісу, США Ibid, c. 23-24.. З цього ж числа можна дізнатися про обставини життя УАПЦ в Західній Німеччині, про діяльність ієрархів УАПЦ (Соборноправної) та проблеми, пов'язані з протистоянням різних частин УАПЦ після проголошення анатеми на УАПЦ (Соборноправну) Ibid, c. 28-31..

Третє число “Бюлетеня” за 1956 рік містить біографічні матеріали про митрополита УАПЦ Миколая Борецького (1927-1930) Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині. УАПЦ (Соборно- правна), ред. Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині прот. Митро-фан Явдась, 3(13) (Інгольштадт, 1956) 32 с. Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 3(13) (Інгольштадт, 1956) 1-7.. На початку числа є його фото в архієрейському облаченні, яке очевидно було взято з колективної світлини єпископату УАПЦ 1921-1926 рр., а після цього подано матеріали його життєпису.

Далі в цьому числі друкуються матеріали з архіву єпископа УАПЦ Євгена Бачинського, зокрема його лист від 8 жовтня 1928 р. до митрополита Миколая Борецького з подяками за надіслані листи та інформації Ibid., c. 7., та лист Голови Директорії УНР Симона Петлюри до Євгена Бачинського від 16 вересня 1925 р., в якому йдеться про вихід першого числа емігрантського часопису в Парижі та прохання надсилати до нього матеріали про церковний рух в Україні Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 3(13) (Інгольштадт, 1956) 9. Ibid., c. 10-11. Ibid, c. 11-15. Ibid., c. 16-18.. Тут же вміщено фото Головного Отамана Директорії УНР С. Петлюри у траурній рамці з повідомленням, що воно надруковане до 30-ої річниці з дня смерті.

У цьому числі “Бюлетеня” опубліковані спогади Отамана Вогоня про маловідомий факт з життя митрополита Василя Липківського, коли він благословив війська УПА в Україні, статтю Аркадія Яременка “Пошматовані душі”, написану в Чікаго (США) 12 травня 1956 р., в якій йдеться про суперечку навколо благодатності УАПЦ 1921 р., сторінку спогадів І. Матюшенка про діяльність архієпископа УАПЦ Геннадія (Шиприкевича) під час німецької окупації на Січеславщині.

Найбільше зацікавлення викликають оприлюднені в цьому числі документи: 1) витяг з листа прот. Юрія Шумовського до єп. Рівненського Платона (Артем'юка), канцлера Св. Синоду УАПЦ від 19 грудня 1945 р. Ibid., c. 18-19. та текст відповіді парафіяльної Ради УАПЦ (Соборно- правної) в м. Фарелі (Західна Німеччина) архієпископу Григорію Огійчуку до Чікаго, США від 8 квітня 1956 року Ibid., c. 19-23..

У другому документі, підписаному головою парафіяльної Ради УАПЦ (Соборноправної) у м. Фарелі (Західна Німеччина) Карпом Горобцем та членами - В. Потаповим, І. Плакущим та А. Євсюковою, міститься пряме звинувачення єдиного на той час єпископа УАПЦ (С) Григорія Огійчука, який приєднався до цієї Церкви, вийшовши зі складу УАПЦ на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським) у порушенні головних засад діяльності УАПЦ (Соборноправної) Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 3(13) (Інгольштадт, 1956) 19-23. Ibid., c. 24-25..

Наприкінці числа вміщено інформацію про діяльність Церковно- Історичної Комісії Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині, яка започаткувала видання історичних документів відродженої УАПЦ в 1921 р. на “Рідних Землях України”. З цього повідомлення можна довідатись про список жертводавців на цю справу, а також про те, що отримані 150 долярів прот. Митрофан Явдась вжив на видання свого збірника історичних документів УАПЦ.

Наступне число “Бюлетеня” починається матеріалами про архієпископа УАПЦ Нестора Шараївського Протопресвітер Митрофан Явдась, Українська Автокефальна Православна Церква... Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині. УАПЦ (Соборно- правна), ред. Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині прот. Митро-фан Явдась, 4(14) (Інгольштадт, 1956) 32 с., де на першій сторінці вміщено його фото і далі оприлюднено матеріали до біографії Ibid., c. 2-5. та опубліковано текст листа Нестора Шараївського до Євгена Бачинського від 27 листопада 1927 р., тобто щойно після усунення його і митрополита Василя Липківського на Другому Всеукраїнському православному церковному Соборі УАПЦ 17-30 жовтня 1927 року Ibid., c. 6-8..

У листі він шляхетно оцінює болісний факт своєї резигнації, висловлює сподівання, що нові люди з новими силами краще будуть працювати і просить Євгена Бачинського продовжувати свою корисну працю за кордоном для розвитку УАПЦ Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 4(14) (Інгольштадт, 1956) 8.. У цьому ж числі “Бюлетеня” надруковано статтю Аркадія Яременка “Липківці”, написану в Чікаго (США) 12 липня 1956 року Ibid., c. 8-19.. У цій публікації окрім історичного нарису з історії УАПЦ 1921 р. викладаються обставини зв'язку цієї Церкви з Ашаффенбурзьким з'їздом 25-26 серпня 1947 р. в Німеччині. До тексту статті додано Меморандум до Священного Собору Єпископів УАПЦ від 13 травня 1947 р., яке підписали 276 членів наради українського православного громадянства Ibid., c. 19-23.. Цей Меморандум є важливим у справі вивчення обставин утворення УАПЦ (Соборно- правної), оскільки основні тези було декларовано до офіційного розколу УАПЦ на чолі з митрополитом Полікарпом (Сікорським).

Тут же надруковані матеріали, які стосуються діяльності УАПЦ в еміграції, - лист митрополита Полікарпа (Сікорського) до організатора Ашаффенбурзького з'їзду Івана Гаращенка від 3 жовтня 1947 року Ibid., c. 24-25., текст протоколу наради чотирьох єпископів у роки окупації України - Ніканора (Абрамовича), Ігоря (Губи), Сильвестра (Гаєвського) та Григорія (Огійчука) Бюлетень Благовісництва й КраєвоїРади УАПЦ.., 4(14) (Інгольштадт, 1956), с. 25-28.. Завершується це число хронікою подій з життя парафій УАПЦ (Соборноправної) в Західній Німеччині Ibid., с. 31-32..

У числі № 5 “Бюлетеня” друкувалися матеріали до життєпису архієпископа Степана Орлика-Волинського Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині. УАПЦ (Соборно- правна), ред. Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині прот. Митро-фан Явдась, 5(15) (Інгольштадт 1956) 32 с.: фото на першій сторінці та біографічний нарис Ibid, с. 2-5.. З інших матеріалів цього числа можна навести документи з архіву Керуючого Західно-Європейською Дієцезією УАПЦ (Соборноправної) єпископа Євгена Бачинського, зокрема статтю проф. Сергія Шелухіна “Про повстання УАПЦ і боротьбу з нею ворогів відродження України”, яку датовано 5 лютого 1926 року Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 5(15) (Інгольштадт, 1956) 6-12..

Важливою для дослідження є стаття прот. Петра Маєвського під назвою “Що нам далі робити?” Ibid., с. 12-14.. У цьому ж числі було вміщено витяги з епістолярних документів з архіву єпископа Євгена Бачинсь- кого Ibid, с. 18-22.. Цікавими для дослідження життя УАПЦ у таборовий період існування парафій УАПЦ (Соборноправної) є наступний розділ часопису “Матеріали з історії УАПЦ в еміграції”, в якому вміщено спогади протопресвитера о. Григорія Антохіва про діяльність парафії УАПЦ (Соборноправної) у м. Ганновері впродовж 1946-1949 рр. Ibid., с. 23-28..

Джерелом для вивчення обставин життя УАПЦ 1921 р. слугують невеликі за обсягом спогади учасників тих подій, причому цінувались подробиці зустрічей з очільниками УАПЦ, участь у богослужіннях та Всеукраїнських Соборах. Одними з таких невеличких спогадів вірного УАПЦ (Соборноправної) є спогади І. Якиміва-Метана І. Якимів-Метан, Святий спогад, Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 5(15) (Інгольштадт, 1956) 29-30., який у свій час зустрічався з митрополитом Василем Липківським. Саме з благо- словіння митрополита Василя він і розпочав свою працю по розбудові УАПЦ в Сибіру, Забайкаллі, Амурщині, Усурійщині, Приморщині (Зелений Клин), Манчжурії і навіть у Китаї.

Практично весь останній з віднайдених чисел “Бюлетеня” починається життєписом єпископа УАПЦ (Соборноправної) Євгена Бачин- ського, який присвячено біографії та обставинам його висвяти, публікуються фотокопії всіх документів, які стосувалися цієї висвяти Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині. УАПЦ (Соборно- правна), ред. Благовісник і Голова Краєвої Ради УАПЦ в Західній Німеччині прот. Митро-фан Явдась, 6(16) (Інгольштадт, 1956) 32 с. Бюлетень Благовісництва й Краєвої Ради УАПЦ.., 6(16) (Інгольштадт, 1956) 2-8. Ibid., c. 8-24.. Ймовірно, таке докладне висвітлення проблеми висвяти з уміщенням відбитків грамот були зумовлене тим тривалим протистоянням, яке утворилося внаслідок розколу в середовищі УАПЦ і кожен крок ворогуючих сторін ретельно відслідковувався і коментувався в пресі. Тому обставини висвяти єпископа УАПЦ (Соборноправної) вимагали саме найдокладнішого висвітлення і неспростовних доказів.

Актуально сьогодні виглядає останній документ, уміщений у цьому часописі, - “Меморандум пленуму Всеукраїнської Православної Церковної Ради відносно єднання Церков і вселенськості Церкви” Ibid., c. 24-31., який було підготовлено десь до Другого Всеукраїнського Собору УАПЦ 1927 р., оскільки наявні підписи членів ВПЦР у складі до 1927 р. У документі йшлося про те, що розуміли під утворенням єдиної Церкви діячі УАПЦ. Наприкінці надруковано відбиток останньої сторінки документа за підписами митрополита УАПЦ Василя Липківського та членів ВПЦР архієпископів Нестора Шараївського, Івана Павловського, Антонія Гриневича, Константина Малюшкевича, єпископів Конона Бея, Володимира Самборського, Володимира Дахівника-Дахівського та інших Ibid., c. 31..

Можна висловити припущення, що таких чисел періодичних видань УАПЦ (Соборноправної), незважаючи на таборову скруту і обмеження, було більше, але на сьогодні вони є важкодоступними для дослідження. Цінність цих видань як джерела є великою, оскільки це були перші спроби зафіксувати документальну інформацію та свідчення очевидців після тривалої перерви у видавничій справі в УРСР 1930-1940-х рр. Після періоду політичних репресій, знищення церковного життя в підрадянській Україні, закінчення Другої Світової війни у цих виданнях з'явилася можливість продовжити церковно-видавничу справу УАПЦ.

Размещено на Allbest.ru