Попечительства про народну тверезість на сторінках південноукраїнської періодичної преси кінця ХІХ - початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Попечительства про народну тверезість на сторінках південноукраїнської періодичної преси кінця ХІХ - початку ХХ століття

Катерина Петрова

Асистент кафедри джерелознавства, історіографії та

У другій половині ХІХ століття вживання горілчаних напоїв блискавично ширило свої масштаби, а пияцтво та алкоголізм перейшли в розряд нагальних проблем. У боротьбі з цими явищами фігурували лише приватні товариства тверезості, які в силу своєї малочисельності та обмеженої функціональності не могли протистояти поширенню пияцтва. Наприкінці ХІХ століття до цієї боротьби долучився уряд, утворивши державні установи - попечительства про народну тверезість, - що виникали паралельно з впровадженням казенної винної монополії. Під час дослідження було висвітлено виникнення і становлення державних установ у боротьбі з пияцтвом, вивчено основні напрями і масштаби їх діяльності. Основними джерелами дослідження стали газети, що виходили на півдні України під час введення казенної винної монополії та функціонування попечительств про народну тверезість, а саме наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття.

Ключові слова: алкоголізм, казенна винна монополія, пияцтво, попечительство про народну тверезість, південь України.

Во второй половине Х1Х века употребление спиртных напитков усиленно расширяло свои масштабы, а пьянство и алкоголизм перешли в разряд насущных проблем. В борьбе с этими явлениями фигурировали только частные общества трезвости, которые в силу своей малочисленности и ограниченной функциональности не могли противостоять расширению пьянства. В конце Х1Х века в эту борьбу вступило правительство, организовав государственные учреждения - попечительства о народной трезвости, - которые возникали параллельно с внедрением казенной винной монополии. Во время исследования было освещено возникновение и становление государственных учреждений по борьбе с пьянством, изучено основные направления и масштабы их деятельности. Основными источниками исследования стали газеты, которые издавались на юге Украины во время введения казенной винной монополии и функционировании попечительств о народной трезвости, а именно в конце Х1Х - начале ХХ века.

Ключевые слова: алкоголизм, казенная винная монополия, пьянство, попечительство о народной трезвости, юг Украины.

Key words: Alcoholism, official liquor monopoly, drunkenness, trusteeship of people's sobriety, south of Ukraine.

«На Руси есть веселие пити» - цей вислів зустрічається в статтях різних авторів на сторінках періодичних видань ХІХ століття, наче виправдовуючи пияцтво в Російській імперії історичною зумовленістю.

Необхідність боротьби з цим «народним недугом» усвідомлювалась вже з другої половини ХІХ століття, проте велася вона на місцевому рівні, переважно священиками та сільськими громадами. За висловом очільника Одеського товариства для боротьби з пияцтвом А.І. Яришкіна ситуація змінилася після виходу в світ статті відомого письменника Л.М. Толстого «Праздник просвещения 12 января» 1889 року, що стала поштовхом долучення до цієї справи інтелігенції. «Під впливом цієї статті інтелігенція ніби прокинулась та з жахом побачила все неподобство пияцтва» [44, с. 3]. Так почали з'являтись приватні товариства тверезості. По всій Російській імперії на початок введення державної винної монополії налічувалося всього сім таких товариств, два з яких були на території сучасної України: 1874 року було утворене товариство тверезості серед селян с. Дейкаловки Полтавської губернії; 1891 року затверджений устав Одеського товариства для боротьби з пияцтвом. Діяльність цих товариств полягала у поширенні інформації про шкоду пияцтва, для чого влаштовувались бесіди та лекції, друкувались брошури, листівки, афіші [44, с. 3].

Невпинне зростання масштабів пияцтва, залучення до боротьби з цим явищем інтелігенції, яка всіляко афішувала свою діяльність на цій ниві, а також бажання збагатити казну шляхом нової питної реформи сприяли тому, що вже наприкінці ХІХ століття до справи боротьби з пияцтвом долучилася держава. В результаті в Російській імперії на територіях дії державної винної монополії з'явились попечительства про народну тверезість (далі - ППНТ), головна мета яких була тотожною приватним товариствам тверезості.

Дослідження історії та діяльності попечительств про народну тверезість виникають паралельно зі створенням самих попечительств. Авторами перших робіт, що характеризували діяльність ППНТ, були самі учасники руху тверезості. Російський історик та краєзнавець І.П. Мордвінов, що здійснив великий внесок у пропаганду здорового способу життя, приймаючи учать в товариствах тверезості, на початку ХХ століття у своїй роботі розглядав різні типи товариств тверезості, серед яких були й попечительства про народну тверезість [22]. Присяжний повірений та редактор журналу «Трезвость и бережливость» Д.М. Бородін присвятив попечительствам доповідь на Першому Всеросійському з'їзді у боротьбі з пияцтвом 1909 року. За висловом автора, дані установи не можна було віднести до числа вдалих реформ. Головні авторові докори діяльності попечительств полягали в тому, що на них витрачалися щорічно мільйони державних коштів, а пияцтво в країні лише зростало [1, с. 908]. За радянських часів питання пияцтва та алкоголізму продовжували висвітлюватись, але діяльність ППНТ, що припинили своє існування, втратила інтерес.

Сучасна історіографія постійно поповнюється роботами, що висвітлюють історію зловживання алкогольними напоями серед населення та боротьбу з цим явищем. Серед російських дослідників великий внесок у розгляд урядової антиалкогольної кампанії здійснив А.В. Ніколаєв [23], поміж інших тем характеризуючи створення та діяльність попечительств про народну тверезість. В колі українських дослідників ППНТ стали предметом дослідження В.О. Стремецької, дослідження якої здійснене на прикладі Миколаївського комітету [36]. Миколаївський особливий комітет попечительства про народну тверезість, як одна з благодійних установ, потрапив в поле зору Ю.І. Гузенка [7]. Бібліотечна діяльність ППНТ останнім часом набула популярності серед дослідників історії українських бібліотек [15; 21].

Таким чином, серед усіх південноукраїнських попечительств про народну тверезість в поле зору дослідників потрапив лише Миколаївський комітет ППНТ. Відповідно, діяльність переважної більшості попечительств залишилася нерозкритою. Дане дослідження спрямоване на висвітлення становлення та діяльності ППНТ на півдні України за матеріалами періодичних видань кінця ХІХ - початку ХХ століття, що вносить новизну у висвітлення їх діяльності. Однією з особливостей періодичних видань, зокрема газет, є висвітлення питань, що найбільше стосуються або цікавлять переважну більшість населення. Це продиктовано, перш за все, безпосереднім завданням газет - забезпечувати населення необхідною інформацією, а також конкуренцію між виданнями, внаслідок якої кожен друкований орган прагнув якнайбільше зацікавити свого читача.

Поява ППНТ пов'язана з впровадженням казенної винної монополії, що передбачала зосередження торгівлі міцними алкогольними напоями в руках держави. Реформа монополізації, маючи експериментальний характер, запроваджувалась не одразу по всій території Російської імперії. Винна монополія вводилася з 1 січня 1895 року як експеримент у чотирьох губерніях: Пермській, Оренбурзькій, Уфимській та Самарській. Українські землі потрапили під другу хвилю реформи (з 1 липня 1896 року), що охоплювала Бессарабську, Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську, Херсонську та Чернігівську губернії [2].

Реформа казенної винної монополії, ініційована міністром фінансів С.Ю. Вітте, мала чітко означені завдання: 1) збільшити винні надходження до казни; 2) покращити якість міцних напоїв, в першу чергу горілки; 3) підвищити культуру вживання алкоголю серед населення [45, с. 60]. Саме для реалізації останнього завдання, паралельно з впровадженням казенної винної монополії, в кожній губернії, що потраплялу до сфери дії реформи, засновувались ППНТ. Як результат державної політики, попечительства перебували у віданні Міністерства фінансів. Устав ППНТ був затверджений 20 грудня 1984 року і оприлюднений в офіційній пресі, зокрема на півдні України на шпальтах «Екатеринославских губернских ведомостей» (далі - ЕГВ) та «Херсонских губернских ведомостей» [5, с. 519; 6, с. 119; 37, с. 2-3; 38, с. 3; 39, с. 3].

Скоріше за все, дана інформація містилася і у «Таврических губернских ведомостях», переглянути які немає можливості через втрату потрібних номерів.

Устав ППНТ проголошував основну мету установ - захистити населення від зловживання міцними напоями. Згідно уставу для реалізації поставленої мети ППНТ мали за завдання: наглядати за дотриманням законодавчих норм під час продажу міцних напоїв; поширювати серед населення інформацію про шкоду непомірного вживання міцних напоїв, організовувати проведення вільного часу поза питних закладів, для чого могли влаштовувати народні читання та співбесіди, складати та поширювати видання, що пояснювали шкоду зловживання алкоголем, відкривати чайні, народні читальні тощо; піклуватися про відкриття та утримання лікувальних притулків для тих, хто страждає запоєм [27, с. 2; 37, с. 2].

Наголосимо, що устав жодним словом не обмовляється про викорінення пияцтва та алкоголізму. Відволікання народу від пияцтва - як основна мета попечительств - мала здійснюватись шляхом організації вільного часу населення. Хоча вже на початку ХХ століття ППНТ звинувачували у неспроможності у боротьбі з пияцтвом та алкоголізмом.

З 1896 року на півдні України з ходом реформи створюються губернські та повітові попечительства про народну тверезість. В містах (Одесі, Керчі, Севастополі та Миколаєві) влаштовуються особливі комітети ППНТ під головуванням градоначальника чи військового губернатора [31, с. 2]. З повідомлень в періодичних виданнях відомо, що перше засідання Катеринославського ППНТ відбулося 5 серпня 1896 року [26, с. 3], Одеського ППНТ - 20 листопада 1896 року [11, с. 3].

Нові установи отримали підтримку в регіональній пресі як з боку держави, так і з боку місцевої інтелігенції. ППНТ широко рекламувалися в офіційній пресі ще до початку дії на півдні державної винної монополії. Зокрема, на сторінках ЕГВ зазначалося, що у справі боротьби з пияцтвом «на допомогу приходить Міністерство фінансів, що проектує губернські та повітові попечительства про народну тверезість», склад яких буде формуватися з осіб, зацікавлених у боротьбі проти пияцтва [46, с. 2]. Про величезний внесок у боротьбу з пияцтвом з боку держави шляхом влаштування ППНТ йдеться на шпальтах газети «Южанин» [24, с. 1]. Урядовці також ініціювали публікацію в місцевій пресі звітів діяльності ППНТ східних губерній імперії, що потрапили під першу хвилю реформи. У цих звітах підкреслювалися успіхи реформи взагалі та у позитивному контексті висвітлювалась діяльність попечительств, що могли стати зразком для ППНТ на півдні [13, с. 2].

Місцева інтелігенція нарікала на бездіяльність приватних товариств тверезості, порівнювала можливості приватних та державних установ для боротьби з пияцтвом, висловлюючи сподівання на результативну діяльність останніх, зважаючи на державну підтримку та більш широкі права в діяльності (йдеться про влаштування чайних, їдалень тощо) [4, с. 3]. В свою чергу дописувачі газет неодноразово розповідали про побоювання самого населення, які полягали в переживаннях щодо неможливості придбання горілки та заміні кабаків чайними та їдальнями ППНТ. Так, на сторінках «Новороссийского телеграфа» зазначається, що в останні дні перед введенням державної винної монополії спостерігався небувалий сплеск активності відвідування закладів кабацького типу. Відвідувачі побоювалися, що це їх останній шанс побувати в подібних закладах [33, с. 2].

Свою підтримку ППНТ висловило і духовенство. Так, в ЕГВ було розміщено (передруковано з київського видання «Жизнь и искусство») лист священика, в якому висловлювалася впевненість в результативності діяльності попечительств в селі, якщо головна увага їх діяльності буде зосереджена на організації дешевих чайних та безкоштовних читалень, де б селяни могли з користю провести свій вільний час [8, с. 4].

Розрекламовані, оточені з усіх боків підтримкою, ППНТ розпочали свою діяльність, яка полягала у влаштуванні народних читань, чайних, їдалень, бібліотек-читалень, народних гулянь, головною метою яких було відволікання народу від пияцтва шляхом заповнення вільного часу розумними розвагами.

Народні лекції, бесіди та читання - це були одні з перших заходів, які взялися втілювати в життя активісти попечительств. Пояснювалося це, перш за все, мінімальними затратами. Приміщення під подібні заходи зазвичай безкоштовно надавала місцева влада, лектори працювали на громадських засадах. Витрати передбачалися лише на чарівні ліхтарі для народних читань з туманними картинами. Таким чином, за мізерних затрат можна було провести подібні заходи чи не в кожному населеному пункті повіту. Наприклад, одеський повітовий комітет ППНТ за участі одеського земства за 1896 рік (попечительство почало діяти з 20 листопада 1896 року) організував народні читання з тіньовими картинами при 30 земських школах [25, с. 2].

Наступним за складністю влаштування заходом було створення бібліотек-читалень. Приміщенням та частково літературою бібліотеки забезпечувала місцева влада, попечительства ж мали турбуватися про подальше поповнення літератури та виплату заробітної платні працівникам бібліотек. Головне питання залишалося за популярністю закладів, що напряму залежало від складу літератури. З цим було складніше, адже склад бібліотек попечительств був чітко регламентований. Для прикладу, маємо опис наявної літератури бібліотеки-читальні Херсонського повітового комітету ППНТ під час її відкриття 7 лютого 1899 року. За цим описом основу бібліотеки складали твори релігійно-морального змісту, історичні твори, брошури з географії [18, с. 2].

Влаштування чайних та їдалень передбачало більше затрат часу, зусиль та фінансів, що зумовило затримку у їх відкритті. Проте, головною перевагою цих закладів був можливий майбутній прибуток від продажу їжі та напоїв, що активізувало роботу попечительств у цьому напряму. Одеський повітовий комітет ППНТ при відкритті чайних застосовував диференційований підхід, який полягав у наступному. В селищах та містах, де відбувалися базари, передбачалося відкривати чайні, які могли б замінити для приїжджаючих селян трактири, тобто люди могли б зігрітись, відпочити та поїсти. На організацію таких чайних було заплановано виділити по 500 руб. на кожну. В інших містах при організації чайних увага зосереджувалась на влаштуванні для населення дешевих та розумних розваг. Такі чайні планувалося відкривати в приміщеннях шкіл, для чого виділялося по 100 руб. на їх відкриття та по 50 руб. на утримання [25, с. 2]. Не дивлячись на грандіозні плани, у 1897 році одеське попечительство відкрило лише три чайні [9, с. 2].

Перша чайна Катеринославського повітового попечительства про народну тверезість була відкрита 1 жовтня 1897 року. Розташовувалася вона в найманому домі, складала чотири кімнати, де могло розміститися 60-70 чоловік. При відкритті цієї чайної було оголошено про плани попечительства відкрити ще кілька чайних в Катеринославі та вісім - в повіті (в повіті на цей момент вже існувало сім чайних) [41, с. 3].

Трохи пізніше, а саме 7 лютого 1898 року, відбулося відкриття чайної та бібліотеки-читальні Херсонського повітового ППНТ. Ця чайна займала дві просторі кімнати та була забезпечена «пристойними меблями». Цікавим є той факт, що меблі були придбані в одному з трактирів, що закривався [18, с. 2].

Одним з напрямів роботи ППНТ була консультація у юридичному бюро, складність організації якого полягала у потребі в спеціалістах. Оскільки юридична освіта передбачала непогані заробітки, а робота в юридичному бюро при ППНТ здійснювалась за копійки чи зовсім безкоштовно, то і бажаючих надавати свої послуги було обмаль. Намагався організувати юридичну допомогу населенню Миколаївський особливий комітет ППНТ, керівники якого закликали бажаючих відгукнутись. Попечительство планувало допомагати безграмотним у складанні листів та надавати бідному люду безкоштовні юридичні поради. Відомо, що на заклики попечительства відгукнулися представники місцевої адвокатури [20, с. 2].

Серед повідомлень південноукраїнських періодичних видань маємо лише інформацію про роботу юридичного бюро Севастопольського ППНТ. Поради тут надавалися особами з юридичною освітою - повіреними та помічниками повірених. Бідним юридична допомога надавалася безкоштовно, інші сплачували від 10 коп. за пораду [42, с. 3]. Зі звіту юридичного бюро за 1915 рік відомо, що кількість відвідувачів, яким була надана юридична допомога, протягом року склала 1432 чол. Всього було розглянуто 289 судових справ, з яких кримінальних - 47, цивільних - 242, та 1143 адміністративні справи. Населення зверталося щодо земельних справ, питань про військову повинність, субсидії, посади, паспорти тощо [3, с. 3].

Попечительства про народну тверезість також влаштовували народні гуляння. Особливістю народних гулянь був їх сезонний характер, адже відбувалися вони за теплої пори року. Організація подібних заходів не могла відбутися без широкого залучення благодійних коштів. Значного розголосу на сторінках «Екатеринославских губернских ведомостей» набули народні гуляння в Олександрівську, влаштовані місцевим ППНТ. Всього було проведено шість народних гулянь, для яких один з місцевих власників заводу «Лепп і Вальман» Іван Єгорович Лепп надав ділянку землі площею близько 2 дес. в сел. Шенвізе. На місці гуляння були встановлені ліхтарі для освітлення всієї площі, доріжки, утворені рядами лавок, влаштовані веранди для музикантів, для танців, для співаків та оповідачів, а також два приміщення для буфету. Головною прикрасою гуляння стали влаштовані атракціони: каруселі, вертикальний стовп для лазіння, циліндр, що обертається, призма та інші снаряди для вправ [14, с. 2]. Для повітових земств такий розмах діяльності був нехарактерний через нестачу коштів. Олександрівському повітовому попечительству про народну тверезість вдалося досягти такого успіху завдяки благодійної участі місцевих промисловців, власників типографій та інших громадських активістів.

Після олександрівських гулянь Катеринославський повітовий комітет ППНТ зайнявся питанням влаштування народних розваг, для чого, навіть, була створена спеціальна комісія. Результатом діяльності комісії стало виділеня містом земельної ділянка для проведення відповідних заходів. Силами попечительства ділянка була обнесена парканом, на ній були розбиті доріжки, посаджені дерева, збудований театр, естрада для музикантів та приміщення для чайної [10, с. 3].

Крім вищезазначених стандартних заходів та установ, Одеське ППНТ відзначилося влаштуванням недільної школи при міському народному училищі [12, с. 2], Олександрійський повітовий комітет ППНТ Херсонської губернії мав нічліжний притулок та постоялий двір [17, с. 2].

Поза увагою діяльності ППНТ залишилися лікувальні заклади для тих, хто страждав запоєм. Влаштування лікарні вимагало не лише величезних затрат на її будівництво та налагодження діяльності, а й потребувало постійних капіталовкладень, виділити які попечительства були не в змозі. Адже одне-два крупних будівництва або мережа чайних могли забрати всі кошти попечительства.

Кошти попечительств, згідно того ж уставу, складались з державної субсидії (2000 руб. на рік для губернських установ та 1000 руб. на рік - для повітових) та пожертв. Нерідко субсидії попечительствам надавали повітові земські збори та міські управи. Проте, таке субсидіювання мало добровільний характер, тому ППНТ доводилося кожного року клопотати про подібні пожертви. Недостатність державних субсидій, нерегулярність пожертв, і той факт, що в перший же рік своєї діяльності попечительства для підтвердження проведеної роботи кинулися влаштовувати чисельні чайні та бібліотеки, призвело до утворення дефіциту бюджету ППНТ. Його намагались щороку ліквідувати, на що йшла частина щорічних надходжень.

Вже з 1899 року почалося скорочення кошторисів повітових попечительств, що значно гальмувало їх діяльність. Всі ініціативи повітових ППНТ отримували відмову, головним аргументом якої була недостатність коштів [19, с. 2]. Уповільнював роботу і склад попечительств.

Згідно уставу ППНТ мали власну структуру та ієрархію. Губернські комітети координували загальну діяльність попечительства в губернії. Повітові комітети спрямовували до губернських клопотання щодо вирішення питань, які б сприяли розвитку справи в повіті та губернії в цілому [39, с. 3]. Але часто зустрічаються повідомлення про байдуже ставлення губернського комітету до прохань повітового [12, с. 2].

Відрізнявся і склад губернських та повітових комітетів. Губернські комітети, очолювані губернатором, могли налічувати до 22 постійних членів та необмежену кількість почесних; повітові комітети очолювали предводителі дворянства, а кількісний склад встановлювався від 25 до 30 постійних членів та необмеженої кількості почесних та членів-змагальників [31, с. 2].

Серед постійних членів губернських комітетів значились: депутат від духовного відомства, губернський предводитель дворянства, голова та прокурор окружного суду, віце-губернатор, управляючі: казенною палатою, державним майном, контрольною палатою, акцизними зборами, директор народних училищ та один з директорів середніх учбових закладів за призначенням попечителя учбового округу, представник відділення селянського поземельного банку, начальник губернського жандармського управління, повітовий воїнський начальник, лікарський інспектор, голова губернської земської управи, два члени від губернських земських зборів та міський голова губернського міста.

Постійними членами повітових комітетів були: депутат від духовного відомства, керівники середніх навчальних закладів, учительських семінарій, інститутів та шкіл, інспектори народних училищ, повітовий член та товариш прокурора окружного суду, повітовий справник, поліцмейстер, акцизний чиновник, повітовий воїнський начальник, помічник начальника губернського жандармського управління, дільничні земські начальники, податкові інспектори, неодмінний член повітового присутствія у селянських справах, повітовий чи міський лікар, почесні та дільничні мирові судді та міські судді, голова повітової земської управи, два члени від повітових земських зборів, міський голова повітового міста, а в повітових комітетах в губернських містах - член міської управи [37, с. 3].

Таким чином, постійними членами попечительств могли бути лише посадові особи. Почесних членів обирали губернські комітети з числа тих, хто надав попечительству особливі послуги. Члени-змагальники обиралися повітовими попечителями з осіб, що виявили бажання прийняти участь у справах попечительства. Тобто, основні активні сили попечительств перебували в статусі членів-змагальників, які на відміну від постійних та почесних членів, на засіданнях повітових комітетів мали лише право дорадчого голосу. Ситуація, коли акцизні чиновники очолювали попечительства, а місцева інтелігенція залишилася за бортом, неодноразово випливала на сторінках газет [32, с. 1]. Починання членів-змагальників повітових комітетів попечительств часто застрягало в паперовій тяганині, в безкінечній череді клопотань про отримання різноманітних дозволів [29, с. 3].

Показовим у цьому плані є звернення Оргіївського повітового комітету ППНТ, розміщене на сторінках «Одесского листка». Комітет наголошує, що діяльність його могла б бути більш значною та плідною, якщо б кращим місцевим діячам, що бажають взяти більш активну участь в його роботі, надати більше ініціативи. Мова йде про членів-змагальників, які за словами комітету ближче стоять до населення та краще знають про його потреби. Оргіївський комітет констатує, що на даному поприщі члени-змагальники являються головними активними діячами. Але вони поставлені в таке становище, коли вся їх енергія та палка готовність працювати на користь справі сходила нанівець. Адже на практиці змагальники могли грати лише пасивну роль виконавців; з власної ініціативи вони не могли дати хід задуманому корисному починанню; їх клопотання часто не задовольнялися. Пояснюється це тим, що члени- змагальники мали лише право дорадчого голосу, вони не користувалися ніяким впливом на те чи інше рішення. Комітет пропонував розширити права членів- змагальників, що дало б можливість поповнити лави попечительств з числа місцевих активістів [12, с. 2].

На початку ХХ століття численні скарги на управляючих акцизними зборами щодо їх формальної діяльності в ППНТ, невідвідування засідань комітету привернули увагу урядовців. Але все, що було вжито з боку держави, це звернення до чинів акцизного нагляду, в якому їм пропонувалося «стати в більш близькі до справ попечительств стосунки, а управляючим акцизними чинами стежити, щоб підвідомчі їм чини не пропускали засідань комітетів». Циркуляр міністра фінансів завершувався пропозицією до управляючих акцизними зборами звернути увагу на голів губернських комітетів, які особливо відрізняються своєю корисною діяльністю та заслуговують на заохочення [40, с. 67].

Вищенаведені недоліки почали все частіше зустрічатись на сторінках місцевих періодичних видань. Вкотре наголошувалося на урядовому характері попечительств, який, крім безініціативності членів ППНТ, загрожував викривленням інформації. Урядовий склад комітетів попечительств впливав на висвітлення діяльності самих установ в провінційній пресі. Адже побоюючись владного гніву, газети виспівували дифірамби попечительствам, через що і народ, і Міністерство фінансів отримувало спотворену інформацію [28, с. 2]. Крім того, частіше наголошувалося, що справи попечительств гальмувалися клопотаннями про отримання різноманітних дозволів [29, с. 3]. І вже на початку ХХ століття ППНТ відкрито звинувачували у бездіяльності. Наголошували, що багато з намічених попечительством заходів не були здійснені, а справи ведуться лише номінально [16, с. 10].

Дійсно, поступово діяльність ППНТ йшла на спад. Вже в 1914 році на сторінках «Одесского листка» розміщено витримки з огляду діяльності попечительств, що включав 37 губерній Європейської Росії. Даний огляд стосувався і південноукраїнських губерній. Зокрема, найбільше розкрита діяльність Одеського попечительства про народну тверезість, яке було організовано негайно після введення монополії. На початку діяльності попечительство мало достойний річний бюджет у 100 000 руб., залучило до своїх лав широке коло громадських діячів, що сприяли його розквіту. В результаті попечительством було засновано літній та зимовий театри, три чайні-їдальні, дві бібліотеки, бюро безкоштовної юридичної допомоги, недільні класи для дорослих та народні безкоштовні читання в кількох пунктах міста. Поступово неможливість реалізації власних ідей та неспроможність впливати на діяльність попечительства відштовхнули від нього широкі громадські кола, представники інтелігенції покинули його. В результаті на момент звіту в повній мірі функціонували в попечительстві лише три чайні. Зимовий театр здавався в оренду, літній театр мав чотири п'єси на рік, народні читання влаштовувалися безсистемно, бюро юридичної допомоги існувало лише на папері, недільні класи функціонували нерегулярно, на вживання алкоголю діяльність попечительства не позначилась.

За даними того ж огляду попечительство в Херсоні майже не проявляло своєї діяльності. В Катеринославі було два попечительства, робота яких в масштабах губернії була непомітною та ніскільки не вплинула на зменшення пияцтва [32, с. 1].

Зазначимо, що ППНТ зробили свій внесок у політичне життя країни початку ХХ століття. Робота попечительств та їх невдачі зокрема були вдало використані в політичних інтригах. Міністр фінансів граф С.Ю. Вітте, як ініціатор реформи, неодноразово піддавався нападкам з боку своїх політичних опонентів [43, с. 1], результатом чого стало призначення нового міністра фінансів Л.І. Барка [35, с. 2].

Таким чином, на сторінках південноукраїнських періодичних видань можемо прослідкувати не тільки історію становлення та діяльності ППНТ, розглянути їх устав та основні напрями діяльності, а й прослідкувати ставлення до цих установ як з боку держави, так і з боку населення. На ППНТ на початку їх діяльності покладали великі надії. Держава через засоби масової інформації популяризувала попечительства, як такі, що зможуть відволікти населення від пияцтва. Піддаючись державній інформаційній політиці та маючи власні сподівання на успішність діяльності ППНТ, населення очікувало на їх появу та підтримувало. Вже на початку ХХ століття, коли стало зрозумілим, що пияцтво нікуди не зникло, а з кабака перемістилося на вулицю, коли всі впевнились, що урядовий характер складу попечительств гальмував справу, тоді попечительства були позбавлені не тільки підтримки населення, але і деяких офіційних осіб, що вдало використовували установи в політичних інтригах.

попечительство народна тверезість

Список використаних джерел та літератури

1. Бородин Д. Н. Попечительства о народной трезвости / Д.Н. Бородин // Труды Первого Всероссийского съезда по борьбе с пьянством. - Т. 1. - СПб., 1910.- С. 901-913.

2. Быкова А. Г. Казенная винная монополия 1895-1914 годов: некоторые проблемы введения / А.Г. Быкова [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http: //kulgor.narod.ru/kongress/bikova2. html.

3. В Севастопольском попечительстве о народной трезвости // Крымский вестник. - 1916. - № 62. - С. 3.

4. Воскресный отдых в деле борьбы с пьянством // Новороссийский телеграф. - 1896. - № 6990. - С. 3.

5. Высочайшее повеление Об изменении устава попечительства о народной трезвости // Херсонские губернские ведомости. - 1899. - № 88. - С. 519.

6. Высочайшее повеление Об утверждении устава попечительства о народной трезвости // Херсонские губернские ведомости. - 1895. - № 15. - С. 119.

7. Гузенко Ю. І. Становлення та діяльність громадських благодійних об'єднань на Півдні України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії) / Ю.І. Гузенко. - Миколаїв: Іліон, 2006. - 231 с.

8. Желательные меры // Екатеринославские губернские ведомости (далі - ЕГВ). - 1896. - № 165. - С. 4.

9. Заседание губернского комитета попечительства о народной трезвости // Юг. - 1898. - № 71. - С. 2.

10. Заседание Екатеринославского уездного комитета попечительства о народной трезвости // ЕГВ. - 1898. - № 258. - С. 3.

11. Заседание попечительства о народной трезвости // Новороссийский телеграф. - 1896. - № 6972. - С. 3.

12. К деятельности комитетов о народной трезвости // Одесский листок. - 1900. - № 292. - С. 2.

13. К деятельности попечительств о народной трезвости // Новороссийский телеграф. - 1897. - № 7014. - С. 2.

14. Как у нас отвлекают народ от пьянства // ЕГВ. - 1897. - № 275. - С. 2.

15. Козловець А. А. Просвітницько-педагогічна діяльність Волинського Попечительства про народну тверезість у кінці ХІХ - на початку ХХ століття /А.А. Козловець // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. - 2006. - № 29. - С. 138-140.

16. Кошмар И. К вопросу о трезвости / Иван Кошмар // ВТЗ. - 1903. - № 8-9. - С. 8-12.

17. Местная хроника // Юг. - 1898. - № 62. - С. 2.

18. Местная хроника // Юг. - 1899. - № 267. - С. 2.

19. Местная хроника // Юг. - 1899. - № 281. - С. 2.

20. Местная хроника // Южанин. - 1898. - № 281. - С. 2.

21. Мілясевич І. В. Бібліотеки Волинського Опікунства про народну

тверезість (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) / І.В. Мілясевич [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http: //istvolyn.info/index2. php?option=com_content&task=view&id= 1253&pop= 1 & page=1&Itemid=2.

22. Мордвинов И. Общество трезвости, жизнь и работа в нем / И. Мордвинов. - СПб: Типография Алекс.-Невск. общ. трезвости, 1911. - 225 с.

23. Николаев А. В. Деятельность обществ трезвости / А.В. Николаев

[Электронный ресурс]. - Режим доступа:

http: //borbaspjnstvom. narod.ru/Obwestvo. htm.

24. Николаев, 15 декабря // Южанин. - 1898. - № 275. - С. 1.

25. Одесский уездный комитет попечительства о народной трезвости // Новороссийский телеграф. - 1897. - № 7024. - С. 2.

26. Первое заседание Екатеринославского уездного комитета попечительства о народной трезвости // ЕГВ.- 1896. - № 188. - С. 3-4.

27. Попечительства о народной трезвости // ЕГВ. - 1894. - № 278. - С. 23.

28. Попечительства о народной трезвости // ЕГВ. - 1898. - № 168. - С. 2.

29. Попечительства о народной трезвости // ЕГВ. - 1898. - № 195. - С. 3.

30. Попечительства о народной трезвости // ЕГВ. - 1898. - № 196. - С. 23.

31. Попечительства о народной трезвости // Новороссийский телеграф. - 1896. - № 6902. - С. 2.

32. Попечительства о народной трезвости // Одесский листок. - 1914. - № 17. - С. 1.

33. Последние дни перед казенной монополией // Новороссийский телеграф. - 1896. - № 6834. - С. 2.

34. Соломонова Т. Р. Народні бібліотеки та читальні комітетів піклування про народну тверезість (на прикладі Вінницького повіту Подільської губернії) / Т. Р. Соломова // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Сер.: Бібліотекознавство. Книгознавство. - 2010. - Вип. 2. - С. 180-190. - Режим доступу: 1Шр://пЬиу.gov.ua/j- pdf/npkpnuiobk 2010 2 20.pdf.

35. «С.С.» Гос. Совет и борьба с пьянством / «С.С.» // Аккерманское слово. - 1914. - № 632. - С. 2.

36. Стремецька В. О. Практика боротьби з алкоголізмом у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. / В.О. Стремецька // Наукові праці Чорноморського державного університету ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Сер.: Історичні науки. - 2009. - Т. 94, Вип. 81. - С. 105-110. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Npchdui 2009 94 81 22.pdf.

37. Устав попечительства о народной трезвости (Высочайшее утвержден 20 декабря 1894 г.) // ЕГВ. - 1895. - № 7. - С. 2-3.

38. Устав попечительства о народной трезвости (Высочайшее утвержден 20 декабря 1894 г.) (Продолжение) // ЕГВ. - 1895. - № 8. - С. 3.

39. Устав попечительства о народной трезвости (Высочайшее утвержден 20 декабря 1894 г.) (Окончание) // ЕГВ. - 1895. - № 9. - С. 3.

40. Хроника // ВТЗ. - 1903. - № 3. - С. 67.

41. Хроника // ЕГВ. - 1897. - № 215. - С. 3.

42. Хроника // Крымский вестник. - 1915. - № 318. - С. 3.

43. Я-ов М. Борьба с пьянством / М. Я-ов // Аккерманское слово. - 1913. - № 579. - С. 1.

44. Ярышкин. Бесседы о пьянстве / Ярышкин // Новороссийский телеграф. - 1896. - № 6671. - С. 3-4.

45. Ячменёв Г. Г. История винной монополии в России (финансовоправовой аспект) / Г. Г. Ячменев // Исполнительное право. - 2010. - № 2. - С. 22-32.

46. N. Водочная операция / N // ЕГВ. - 1894. - № 61. - С. 2-3.

Размещено на Allbest.ru