Українці на службі в австро-угорській армії

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 355.1 (436) (091)

УКРАЇНЦІ НА СЛУЖБІ В АВСТРО-УГОРСЬКІЙ АРМІЇ

Андрій Лозинський

Українська історична наука незаслужено мало звертає уваги до питань участі й ролі українців в австро-угорській армії, через це створюється враження, що українці служили у війську тільки в складі легіону Українських січових стрільців (УСС). Даній проблемі присвячені лише окремі публікації Д. Адаменка, В. Гордієнка, М. Гуйванюка, В. Ґериновича, В. Заполовського, O. Калініченкa, М. Кравчука, М. Литвина, О. Мазура, С. Макарчука, І. Мягкого, К. Науменка, І. Патера, О. Реєнта та ін., де зустрічаються фрагментарні відомості про українських військовослужбовців австро-угорської армії та спеціальні дослідження, які стосуються історії українського стрілецтва у складі австро-угорського війська [1]. З аналізу української історіографії можна зробити висновок, що основна увага вітчизняних науковців направлена на дослідження політичної, соціально-економічної та культурної історії Австро-Угорщини, і лише фрагментарно згадується про її збройні сили. В основному пов'язуючи їх діяльність з формуванням української національної армії в роки Першої світової війни.

Тому необхідність зруйнувати цей стереотип потребує посиленої уваги дослідників, треба зайнятися поглибленням вивченням ролі українців в австро-угорській армії. Вивчення цієї проблеми також дає змогу переосмислити роль українських військовослужбовців у розвитку українського військового руху та військового будівництва в роки Першої світової війни.

Метою статті є висвітлення участі українців у всіх родах зброї австро-угорської армії.

Збройні сили Австро-Угорщини (1867-1918 рр., Kaiserliche und Kцnigliche Armee) складалися із сухопутних, військово-морських та військово-повітряних сил. Сухопутні війська, у свою чергу, складалася з трьох частин: загальноімперської (спільної) регулярної армії, територіальної оборони (австрійський ландвер і угорський гонвед), ландштурма (ополчення, що скликалося лише у воєнний час). Створені, як переважно резервні формації, ландвер і гонвед у мирний час призначалися для посилення у разі потреби регулярної армії, а також для внутрішньої оборони держави. Із початком Першої світової війни це резервне військо стало використовуватись в якості самостійних армій, що мали власні штаби й артилерію.

Слід зазначити, що загалом українці становили майже 9 % всього особового складу збройних сил імперії [20, с.15]. Зі 105 полків дев'ять були сформовані з українців. Територіальна система комплектування австрійської армії дає можливість виявити її національний склад та ступінь участі в ній українців. До Першої світової війни вся імперія була розділена на 16 корпусних округів. В межах одного округу проводився набір військовослужбовців для поповнення розквартированих на цій території полків. Певні полки так і називались: Станіславський, Коломийський та ін. Більшість вояків полку були, якщо не сусідами, то із сусідніх сіл [8, с.103]. Таким чином, військова частина формувалася постійно з одної місцевості. Виходячи з цього можна констатувати, що українці були представлені практично у всіх родах зброї австрійської армії [14, с.417].

На весну 1914 р. чисельність збройних сил Австро-Угорської імперії становила понад 450 тис. військовослужбовців, з яких близько 36 тис. було офіцерів. Основну живу силу армії і найбільш чисельний її склад складали піхотинці. Зокрема, можна відзначити, що 20 полків піхоти комплектувалися русинами (українцями), при цьому у більшості полків вони складали половину або більше від всього особового складу. 30-й полк піхоти напередодні Першої світової війни комплектувався зі свого округу поповнень № 30, що складався з Сокальського, Жовківського, Львівського повітів та м. Львова. Управління (команда), яка керувала поповненням полку (ErgBezKmdo) була розташована у Львові, а сам полк мав неофіційну назву “Львівські діти”. У 1914 р. 59 % особового складу полку складали українці, 31 % - поляки [17].

Напередодні війни українці відбували службу в наступних піхотних полках спільної австро-угорської армії: 9-й графа Карла Йосипа Клерфо де Круа (73 % особового складу), 10-й короля Швеції Густава V (47 %), 15-й генерала від інфантерії барона Фридріха фон Гергі (62 %), 20-й принца Пруського Генріха (10 %), 24-й генерала кавалерії Генріха Кюммера фон Фалькенфельда (10 %), 30-й генерала від інфантерії Франца Шедлера (59 %), 41-й генерала кавалерії ерцгерцога Євгена (27 %), 45-й фельдмаршал-лейтенанта ерцгерцога Йосипа Фердинанда (47 %), 55-й короля Чорногорії Миколи I Петровича Нєгоша (59 %), 58-й полковника ерцгерцога Людвіга Сальватора (72 %), 65-й генерала від інфантерії ерцгерцога Людвіга Віктора (25 %), 66-й генерал-майора ерцгерцога Петера Фердинанда (22 %), 77-й герцога Вюртемберзького Пилипа (69 %), 80-й великого герцога Саксен-Веймар-Айзенах, герцога Саксонського Вільгельма (68 %), 85-й генерала кавалерії Йосипа Гаудернака фон Кіс-Деметр (33 %), 89-й генерала від інфантерії Євгена фон Альборі (60 %), 90-й генерала від інфантерії Адольфа Горзетські фон Горнталь (60 %) і 95-й генерала від інфантерії Германа Кевесс фон Кевессгаза (70 %) [3].

Крім них існували 19 окремих піхотних бригад і 5 гірських бригад. Українці були представлені в одинадцяти піхотних полках територіальної оборони, що входили до складу австрійських 43-ї (штаб у Львові) і 45-ї (Перемишлі) та угорських 20-ї (Наді-Вараді) і 39-ї (Колошварі) гонведних дивізій. Конкретніше це виглядало так: 18-й перемишльський полк ландвера (47 % особового складу), 19-й львівський полк ландвера (59 %), 20-й станіславський полк ландвера (72 %), 22-й чернівецький полк ландвера (27 %), 32-й новосончський полк ландвера (9 %), 33-й стрийський полк ландвера (73 %), 34-й ярославський полк ландвера (20 %), 35-й золочівський полк ландвера (68 %), 36-й коломийський полк ландвера (70 %), 11-й мукачевський полк гонведу (10 %), 12-й сатмарський полк гонведу (точніші відомості відсутні) [16].

У жовтні-грудні 1914 р. старшина австрійської армії, переведений до легіону УСС, Клим Ґутковський (1881-1915 рр., уродженець м. Тернополя) організував в Карпатах з українських добровольців - селян Яворова, Космача, Криворівні, Жаб'я та інших сіл першу Гуцульську піхотну сотню. В лютому-березні 1915 р. Гуцульська сотня проводить ряд успішних боїв на Карпатських перевалах. Восени 1916 р. молодший офіцер Микола Никорак (помер у бою літом 1918 р.) формує нову Гуцульську сотню. Імперське військове командування відправляє українських вояків на фронт в Південно-Східні Карпати, де вони входять до складу групи військ особливого призначення (бойова розвідка) при 7-му армійському ударному корпусі. Командиром сотні стає австрійський лейтенант Альфонс Ерле (1888-1939 рр., народився у Відні), який служив у 3-му полку уланів, що дислокувався в м. Городку на Львівщині. Разом з іншими частинами австрійської армії Гуцульська сотня наприкінці листопада 1916 р. на перевалі Присліп зупинила контр-наступ російської армії під командуванням генерала Алєксєя Брусілова. У вкрай тяжких боях українці здобули перемогу, захопивши, за різними даними, від 600 до 1300 російських полонених. Слід зазначити, що ця Гуцульська сотня провела ще ряд успішних бойових операцій проти ворога і стала штурмовою, елітною частиною австрійської армії [13].

Після піхоти за чисельністю і значенням вважалася кавалерія. Значна кількість українців (до 40 % і більше) служили у складі окремих драгунських і уланських полків. У кавалерійські частини гонведу українців не закликали. Українці служили в одному драгунському полку (9-й фельдмаршала ерцгерцога Альбрехта, 29 % особового складу) і шести уланських полках (3-й фельдмаршала ерцгерцога Карла, 26 %; 4-й цісаря Франца Йосипа, 65 %; 6-й цісаря Йосипа II, 40 %; 7-й спадкоємця австрійського престолу генерала кавалерії ерцгерцога Франца Фердінанда, 72 %; 8-й генерала кавалерії графа Карла Ауєрсперга, 80 %; 13-й генерала кавалерії Едуарда фон Бем-Ермолі, 55 %). Ці полки входили до складу 3-ї (штаб у Відні), 4-ї (Львів), 6-ї (Ярослав), 7-ї (Краків) та 8-ї (Станіслав) кавалерійських дивізій [4].

Кавалерія австрійської територіальної оборони була представлена трьома кавалерійськими бригадами з уланських полків ландвера (Kaiserliche und Kцnigliche Landwehr Kavallerie Brigaden). Українці проходили службу в двох уланських полках ландвера - 1-й (65 % особового складу) та 3-й (26 %), що входили до складу 3-ї бригади (штаб у Львові). Про високий патріотичний дух українських кавалеристів наголошував у своїх спогадах представник австрійської правлячої династії, архікнязь (ерцгерцог) Вільгельм Франц фон Габсбург (1895-1948 рр., народився в м. Пула (Хорватія); військовий діяч і політик, полковник легіону УСС), який під час Першої світової війни командував ескадроном 13-го полку уланів, що складався переважно з українців (вихідців із Золочівського повіту на Львівщині), і в подальшому увійшов в історію під українським псевдонімом Василь Вишиваний. Це ім'я йому дали українські вояки під час війни [5].

Чимало українських військовослужбовців перебувало в артилерії австро-угорської армії. Зокрема, українці служили в шести полках польової артилерії, двох гаубичної і в трьох дивізіонах важких гаубиць, які входили до складу 2-ї, 11-ї, 12-ї, 24-ї та 30-ї піхотних дивізій. Згідно статуту кінної артилерії, дивізіон прирівнювався до артилерійського полку і додавався для потреб кавалерійській дивізії. Українці перебували у двох дивізіонах, доданих четвертій і шостій кавалерійським дивізіям. Вояки з українців складали також більшість у двох артилерійських полках гірської артилерії, що входили до складу Першої стрілецької дивізії (штаб у Бріксені, Південні Альпи). В армійських корпусах, що мали на своїй території великі фортифікаційні укріплення, передбачалась наявність полків фортечної артилерії. Вона складалася з шести полків і восьми батальйонів, об'єднаних у 5 бригад. Українці проходили службу в одному полку 3-ї бригади (штаб в Перемишлі). Також українці проходили військову службу в двох дивізіонах польової і двох гаубичної артилерії. Таким чином, українці входили до складу артилерійських частин: 23-й полк польової артилерії (60 % особового складу), 29-й полк польової артилерії (20 %), 30-й полк польової артилерії (66 %), 31-й полк польової артилерії (69 %), 32-й полк польової артилерії (55 %), 33-й полк польової артилерії (43 %), 10-й гаубичний полк (24 %), 11-й гаубичний генерал-майора барона Йосифа фон Смола (52 %), 10-й кінно-артилерійський дивізіон (36 %), 11-й кінно-артилерійський дивізіон (57 %), 1-й важкий гаубичний дивізіон (21 %), 10-й важкий гаубичний дивізіон (46 %), 11-й важкий гаубичний дивізіон (46 %), 10-й полк гірської артилерії (46 %), 11-й полк гірської артилерії (48 %), 3-й полк фортечної артилерії (50 %), 43-й дивізіон польової артилерії ландвера (55 %), 45-й дивізіон польової артилерії ландвера (60 %), 43-й гаубичний дивізіон ландвера (55 %), 45-й гаубичний дивізіон ландвера (60 %) [4].

Австро-угорська армія використовувала різні інженерні підрозділи. Українці були представлені в двох саперних батальйонах - 10-му (30 % особового складу) і 11-му (48 %) та в одному піонерному - 10-му (30 %), які входили до складу 11-ї та 24-ї піхотних дивізій [24, c.37].

До складу інженерних військ спочатку входила і авіація. Як окремий підрозділ, Військово-повітряні сили Австро-Угорщини (Kaiserliche und Kцnigliche Luftfahrtruppen), були створені у 1893 р. В 1910 р. з'явилися перші австрійські літаки «Etrich II Taube» і розпочалось навчання військових пілотів. Напередодні Першої світової війни на озброєнні військового повітряного флоту знаходилось близько 20 дирижаблів і повітряних куль (власного виробництва) та понад 40 літаків (в основному німецького виробництва). Майже 100 пілотів військовослужбовців забезпечували боєздатність підрозділу. З усіх учасників Першої світової війни австро-угорські військово-повітряні сили були одними із найслабкіших. І тому брали участь лише в окремих бойових діях на Балканах, Східному та Італійському фронтах проти російської, італійської та британської авіації. Українці, переважно, були зайняті в обслуговуванні аеродромів. Під час війни у м. Львові (Левандівка) функціонував військовий аеродром з відповідними приміщеннями, але інформація про нього тривалий час складала державну й військову таємницю, тому її ретельно оберігали. Впродовж війни у Львові, Перемишлі, Золочеві, Чернівцях, а також на зайнятих австрійцями волинських землях у Ковелі та Володимирі розміщувались невеликі авіаційні роти [17, с.17; 19].

Важливе значення в австро-угорській армії відводилось комунікації. З цією метою були створені спеціальні служби, які відали зв'язком і транспортом. Для організації залізничних перевезень існувала спеціальна організація - імператорські і королівські Військові залізниці (Kaiserliche und Kцnigliche Train Divisionen). Вона була організована за зразком звичайних цивільних залізниць і підпорядковувалася Військовому міністерству. На транспортних шляхах, що проходили через Галичину і Буковину, залізницю обслуговували переважно мобілізовані українці з найближчих повітів [9, с.447]. З початком Першої світової війни залізниця перейшли в підпорядкування військового Верховного командування.

Серед допоміжних військ слід виділити обозні частини. Ці військові підрозділи призначалися для доставки необхідних запасів до лінії фронту. У 1914 р. тилове забезпечення австро-угорської армії складалося з 16 обозних дивізіонів, які були зведені в три обозні полки. Українці входили до складу двох обозних дивізіонів - 10-го (30 % особового складу) і 11-го (48 %), та обслуговували потреби двох корпусів (Х і ХІ), що розташовувалися на території Галичини. Однак, війна внесла значні корективи щодо тилового забезпечення армії, і на початку 1917 р. військовий обоз був повністю реорганізований. Замість нього сформували 266 автоколон і 755 обозних транспорти [23, с.47]. Принцип територіального (частково національного) формування, таким чином, був остаточно втрачений.

В австро-угорській армії діяли підрозділи спеціального призначення, зокрема, медико-санітарна служба. Медична служба загальної армії, до якої були залучені і українські лікарі, управлялась 14-м відділом воєнного міністерства. Багато українців самовіддано працювали в медико-санітарних частинах незважаючи на труднощі військової служби [18]. Завданням військових медиків було лікувати, в той час як санітарні частини служили для надання першої медичної допомоги на полі бою, а також для евакуації поранених до військово-медичних закладів. Зокрема, на території гарнізонного шпиталю у м. Львові був спеціальний корпус, де зберігалося медичне майно та ліки для санітарного відділу на випадок війни. На початку Першої світової війни 14-й санітарний відділ, разом з частинами XI армійського корпусу, відбув на фронт, в той час, як гарнізонний шпиталь продовжував виконувати свої обов'язки по лікуванню військовослужбовців в місті [17, с.17].

Cлід зазначити, що українці складали значну частину лікарського корпусу австро-угорської армії. Зокрема, у складі медичних підрозділів проходили службу: Тит-Євген Бурачинський (1880-1968 рр., родом з с. Криворівя Косівського повіту на Станіславщині). Закінчив медичний факультет Львівського університету. Під час Першої світової війни проходив службу в польових військово-медичних закладах на Східному й Італійському фронтах та у Чернівецькій військовій лікарні, де обіймав посади головного лікаря полку та ординатора хірургічного відділу. Володимир Щуровський (1890-1969 рр., родом з с. Нижній Струтин Долинського повіту на Станіславщині). Закінчив медичний факультет Львівського університету. Начальник санітарної бригади легіону УСС на фронті та стрілецького шпиталю у Львові (1916-1918 рр.). Володимир Свідерський (1888-1952 рр., родом з с. Білий Камінь Золочівського повіту на Львівщині). Медичну освіту здобув у Львові та Відні. Як санітарний лікар відзначився у боях легіону УСС на Маківці. Під час боїв у Львові був командиром медичного посту на Цитаделі. Максим Музика (1889-1972 рр., уродженець м. Львова). Закінчив медичний факультет Львівського університету. До початку Першої світової війни працював лікарем у гарнізонах Відня і Чернівців. Під час війни служив лікарем бактеріологом-гігієністом воєнного корпусу на фронті [7; 15].

Значну повагу серед військовослужбовців заслужили санітарні медики - Ярослав Гинилевич (1891-1980 рр., родом з с. Шум'яч Турківського повіту на Львівщині). Закінчив медичний факультет Львівського університету. З 1916 р. служив санітарним медиком 41-го Чернівецького піхотного полку на Італійському фронті. Петро Куровець (родом з м. Калуша на Станіславщині), був військовим санітаром на фронті, помер 20 жовтня 1915 р. в бою на березі р. Сочі (Італія). Степан Гайдучок (1890-1976 рр., родом з с. Підтемне Пустомитівського повіту на Львівщині). До початку Першої світової війни закінчив три курси медичного факультету Львівського університету. У 1914-1918 рр. служив молодшим санітарним лікарем на фронті [6; 21].

Найбільш відомими серед військових лікарів були три українці: адмірал Ярослав Окуневський (1860-1929 рр., родом з Буковини, закінчив медичний факультет Віденського університету), який займав найвищу посаду керівника медичної служби в Генеральному штабі військово-морських сил імперії [2, арк. 1-5]; контр-адмірал Орест Зарицький (1863-1930 рр., родом з Тернопільщини, закінчив медичний факультет Віденського університету), який входив до керівного складу санітарно-медичної служби військово-морського флоту, був командиром і головним лікарем одночасно військово-морського шпиталю збройних сил Австро-Угорщини; полковник Маркил Рожанківський (1871-1954 рр.; уродженець м. Броди на Львівщині, закінчив медичний факультет Віденського університету), який обіймав посаду керівника санітарного департаменту військово-морського флоту при командуванні Східною армією (організовував санітарно-медичні структури в портах східного узбережжя Адріатичного моря, ріки Дунай з притоками, а весною-літом 1918 р. - і в портах України, де стали базуватися австрійські військово-морські сили) [7; 12]. збройний військовий кавалерія армія

В структурі збройних сил Австро-Угорщини діяла жандармерія - воєнізована організація, що виконувала функції підтримки громадського порядку та державної безпеки. Під час війни жандармерія перетворювалась у воєнну поліцію при військових штабах різного рівня. Жандармський склад поповнювався, як правило, із середовища офіцерів та нижчих військових чинів, які відбули дійсну воєнну службу в загальній армії, австрійському ландвері чи угорському гонведі. Українців в жандармських командах було небагато, в основному у Львові і Чернівцях. Вони проходили службу переважно на рядових посадах та посадах нижчого командного складу [22].

Австро-угорські військово-морські сили комплектувалися з мобілізованих осіб трьох спеціальних територіальних приморських округів (у випадку недобору були передбачені ще два резервні округи, одним із яких стала Галичина) або осіб, які до мобілізації мали якесь відношення до моря (торгові моряки, рибалки) чи флоту (суднобудівники) [16]. Чимало українців та вихідців з українських етнічних земель проходили службу у військово-морському флоті, що базувався на Адріатичному морі. Зокрема, серед 43 командирів підводних човнів (субмарин) були: Лотар Лещановський - у 1910-1911 рр. командир субмарин “U-3”, “U-4”; Орест Ріттер фон Зопа або Цопа (народився в Чернівцях) - у 1915-1916 рр. командир субмарини “U-16”; Євген Горняк фон Хорн - у 1915-1918 рр. командир субмарин “U-16”, “U-1”, “U-11”, “U-43”; Йозеф Голуб (народився в Перемишлі) - у 1916-1918 рр. командир субмарин “U-21”, “U-22”, “U-27”; Ладислав Чичерий - у 1918 р. командир субмарини “U-21”; Карл Едлер фон Унцовський (народився в Жешуві) - командир субмарин “U-2”, “U-10”, “U-11”, “U-17”; Юлій Бакай - у 1917-1918 рр. лейтенант субмарини “U-30” та ін. [10]. Окрім командирів-підводників в екіпажах служило чимало офіцерів та рядових, чиї імена або прізвища дуже схожі на українські, зокрема: Карл Мецаляник - інструктор-торпедист, молодший офіцер субмарини “U-5”; Франц Роновський - інструктор-торпедист, резервний рульовий субмарини “U-15”; Іван Ощікус - інструктор-торпедист, рульовий субмарини “U-5”; Йозеф Звідкавеселий - молодший офіцер субмарини “U-23”; Антон Голік - молодший офіцер субмарини “U-23”; Карл Дворський - матрос субмарини “U-28”; Вільгельм Пешка - інструктор-торпедист, рульовий субмарини “U-30”; Вільгельм Адамчук - молодший офіцер машинного відсіку субмарини та ін. [11].

Таким чином, можна зробити висновок, що українці в структурі збройних сил Австро-Угорської імперії займали досить вагоме місце. Це особливо стало помітним під час бойових дій в роки Першої світової війни. Однак, по-справжньому масштабно розгорнути українські військові формації Відень так і не наважився. Прикрим виявився і той факт, що наприкінці війни десятки тисяч українських військовослужбовців імперське командування зосередило на Італійському фронті, і більшість з них спіткала тяжка доля всієї австрійської армії. Вони опинилися у полоні, який затягнувся на кілька років після закінчення війни. Ціла потенційна бойова українська армія була вилучена з виру подій на Батьківщині, в той час, коли Україна нагально потребувала військової сили у боротьбі за утвердження своєї незалежності.

Література

1. Адаменко Д. 1914-1918: умереть за Габсбургов. Украинская версия / Дмитрий Адаменко // Ежеквартальный интернет-журнал «Русский вопрос». - 2014. - № 4. Адаменко Д. Украинцы в Австро-Венгерской армии. 1914-1918 / Дмитрий Адаменко // Интернет-проект «История государства Габсбургов». Гордієнко В. Українські Січові Стрільці / Володимир Гордієнко. - Львів : Каменяр, 1990. - 134 с.; Гуйванюк М.Р. Січовий рух у Галичині й на Буковині (1900-1914 рр.). Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / М.Р. Гуйванюк. - Чернівці : ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2002. - 21 с.; Ґеринович В. Причинки до проблемки Сходу Європи / Володимир Ґеринович // Записки Кам'янець-Подільського держ. укр. ун-ту. Т. 2. - Кам'янець-Подільський, 1920; Заполовський В.М. Буковина у роки Першої світової війни (воєнні дії та їх вплив на населення). Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / В.М. Заполовський. - Чернівці : ЧНУ ім. Ю. Федьковича, 2001. - 19 с.; Калініченко О. Галицькі підводники “Великої війни” / Олександр Калініченко // Офіційний веб-сайт Спілки мариністів міста Одеси. Кравчук М.В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914-1993 рр. Історико-правове дослідження / М.В. Кравчук. - Івано-Франківськ : Плай, 1997. - 292 с.; Литвин М. Історія галицького стрілецтва / М. Литвин, К. Науменко. - Львів : Каменяр, 1991. - 200 с.; Литвин М.Р. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали / М.Р. Литвин, К.Є. Науменко. Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів; Харків : Вид-во “Сага”, 2007. - 244 с.; Мазур О.Я. Східна Галичина у роки Першої світової війни (1914-1918). Автореф. дис... канд. іст. наук: 20.02.22 / О.Я. Мазур. - Львів : Держ. ун-т “Львівська політехніка”, 1997. - 23 с.; Макарчук С. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР / Степан Макарчук. - Львів : Світ, 1997. - 192 с.; Мягкий І.М. Участь українців у Першій світовій війні 1914-1918 рр. (за документами ЦДАВО України) / І.М. Мягкий // Архіви України. - 2014. - № 4-5. - С. 51-60; Патер І. Львів у роки Першої світової війни / І. Патер, О. Мазур // Львів: Історичні нариси. - Львів, 1996. - С. 304-324; Реєнт О.П. Велика війна 1914-1918 рр. у сучасній українській історіографії / О.П. Реєнт, Б.М. Янишин // Укр. іст. журнал. - 2014. - Вип. 3 (№ 516). - С. 4-21; Реєнт О. Перша світова війна і Україна / О. Реєнт, О. Сердюк. - К. : Генеза, 2004. - 480 с.

2. ЦДІА України у місті Львові: Ф. 383 (Окуневський Ярослав, адмірал австрійського військово-морського флоту), оп. 1, спр. 4.

3. Адаменко Д. 1914-1918: умереть за Габсбургов. Украинская версия / Дмитрий Адаменко // Ежеквартальный интернет-журнал «Русский вопрос». - 2014.

4. Адаменко Д. Украинцы в Австро-Венгерской армии. 1914-1918 / Дмитрий Адаменко // Интернет-проект «История государства Габсбургов».

5. Лозинський А.Ф. Участь галицьких українців у територіальних і національних формуваннях Австро-Угорської армії / А.Ф. Лозинський // Історичні пам'ятки Галичини. Матеріали Четвертої наукової краєзнавчої конференції. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. - С. 417-425.

6. Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах [Текст]: наукове видання / Ярослав Ганіткевич; НТШ, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. - Львів : [б. в.], 2004. - 365 с.

7. Ганіткевич Я. Українські лікарі [Текст]: біобліогр. довід. / Я. Ганіткевич, П. Пундій; наук. ред. Л. Пиріг. Кн. 3: Учасники національно-визвольної боротьби й українського державотворення, репресовані та реабілітовані лікарі України. - Львів : Афіша, 2008. - 427 с.

8. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX-XX століття / Ярослав Грицак. - К. : Генеза, 199. - 358 с.

9. Жалоба І.В. Інфраструктурна політика австрійського уряду на північному сході монархії в останній чверті ХVІІІ - 60-х роках ХІХ ст. (на прикладі шляхів сполучення). Монографія / І.В. Жалоба; Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, Н.-д. центр буковинознавства. - Чернівці : Книги-ХХІ, 2004. - 519 c.

10. Калініченко О. Галицькі підводники “Великої війни” / Олександр Калініченко // Офіційний веб-сайт Спілки мариністів міста Одеси. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу : http://vspm.od.ua/galitski-pidvodniki-velikoyi-viyni/

11. Калініченко О.О. Когорта, або роль українського чинника в зародженні, становленні та розвитку підводної військової справи (1595-1995) / О.О. Калініченко. - Одеса : Вид-во КП ОМД, 2010. - 160 c.

12. Кирилаш Л. Адмірал родом із Стриївки / Л. Кирилаш // Народне слово. - 2014. - 18 січня.

14. Фатула Ю.М. Досвід військово-медичної служби австро-угорської армії у Першій світовій війні [Текст] / Ю.М. Фатула, Д.С. Петнегазі // Науковий вісник Ужгородського ун-ту. Серія: Медицина / відп. ред. В.І. Русин. - Ужгород : ТОВ «Спектраль», 2015. - Вип. 1 (51). - С. 313-318.

15. Матеріяли до історії української медицини. Т. ІІ. / Ред.-упоряд. М. Семчишин; ред. кол.: П. Джуль, В. Марчук, П. Пундій [та ін.]. - Чікаґо : Укр. лікар. т-во Північної Америки, 1988. - 298 с.

16. Прищепа С.В. Вооруженные силы Австро-Венгерской империи / С.В. Прищепа // Сержант. - 2000. - № 4 (17). - С. 3-13.

17. Слободянюк М. Військовий гарнізон Львова напередодні Першої світової війни / Михайло Слободянюк // Галицька брама. - 2007. - № 7-8 (151-152) «Перша світова. Львів». - С. 7-17.

18. Щуровський В. Лікарі і медики у Визвольній війні / Володимир Щуровський // Лікарський збірник. Нова серія. Т. ІІІ; НТШ у Львові, Лікарська комісія. - Львів : [б. в.], 1996. - С. 69-87.

Анотація

У статті розкрито місце і роль українців у складі збройних сил Австро-Угорської імперії. Висвітлена ступінь їх участі в різних військових структурах, службах і підрозділах.

Ключові слова: Австро-угорська армія, система її комплектування, українці в піхотних полках, кавалерії, артилерії, інженерних підрозділах, допоміжних військах, жандармерії і флоті.

The article deals with the place and role of Ukrainians in the armed forces of the Austro-Hungarian Empire. The extent of their participation in various military structures, services and offices is the subject of the research.

Key words: Austro-Hungarian army, the system of recruitment, Ukrainian infantry regiments, cavalry, artillery, engineering units, support troops, navy and gendarmerie.

Размещено на Allbest.ru