Влаштування центрального електричного освітлення Глухова на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

влаштування центрального електричного освітлення Глухова на початку хх ст.

І.В. Мошик

Ключові слова: енергетична галузь, електричне освітлення, провінційне місто, міська влада.

Мошик И.В. Обустройство центрального электрического освещения г. Глухова в начале ХХ в.

В статье рассматриваются вопросы становления и развития энергетической отрасли экономики Украины начала ХХ в. Выделяется проблема устройства центрального электрического освещения провинциальных городов, анализируется процедура оформления взаимоотношений городской власти и предпринимателей соответствующей сферы услуг в решении указанной проблемы.

Ключевые слова: энергетическая отрасль, электрическое освещение, провинциальный город, городские власти.

Moshik I.V. Construction of the main electric lighting in Hlukhiv in the early twentieth century

The article deals with the formation and development of the energy sector of Ukraine's economy in the early XX. Highlights the problem of electric lighting apparatus of the central provincial cities analyzed procedure of registration of the relationship of the city authorities and entrepreneurs respective service sector in solving this problem.

Key words: power branch, electric lighting, a provincial town, the city authorities.

Здавна енергія була найважливішим чинником, що визначає життя людини і розвиток цивілізації. Історичний розвиток енергетики, починаючи від часів, коли людини оволоділа вогнем і до отримання атомної енергії, відображає постійний пошук, великі відкриття, накопичення і передачу від покоління до покоління знань, найважливіших досягнень в області її застосування.

Вивченням проблеми використання енергетичних джерел, зокрема появи, становлення і поширення електроенергетики, займалися такі дослідники, як П.А. Римкевич [1], О.М. Веселовський та Я.О. Шнейберг [2]. В Україні це питання розглядалося вченими В .А. Камєнєвою та О.М. Пановим [3], В.А. Лукашиним, Є.І. Чулковим, А.С. Дупаком [4]. Одне із останніх фундаментальних досліджень з визначеної проблематики належить колективу авторів [5] і є багатотомним виданням, що розкриває підвалини і перспективи електроенергетичної галузі. Проте, питання становлення та розширення електричної мережі провінційних міст України на початку ХХ ст. є малодослідженим і потребує окремого розгляду.

Міфи про першу «лампочку Ілліча» з'явилися в радянські часи. Електрика прийшла в Російську імперію досить пізно у порівнянні з європейськими країнами, проте до революції була створена досить солідна база загальної електрофікації країни, яку більшовики пізніше назвали планом ГОЕЛ- РО. Насправді ж ідея розробки цього плану, його концепція, програма і конкретні характеристики сягають корінням межі ХІХ-ХХ ст., коли електрика тільки залучалася до побуту населення великих міст і була неабиякою дивиною, символом всесильного прогресу.

Нова епоха індустріалізації, інтенсивний розвиток промислового виробництва вимагали використання нових джерел енергії для потреб підприємств та міської інфраструктури, тому ще з кінця 60-х років ХІХ ст. почали використовувати гасове освітлення. Воно мало істотні переваги перед рідким пальним, а саме централізоване постачання світильним гасом, його відносна дешевизна, нескладна конструкція гасових пальників та простота обслуговування. Згідно з концесійним договором підприємець отримував виключне право продавати місту або приватним особам освітлювальний гас. Місто, відповідно до цього договору, зобов'язувалося гарантувати концесіонерам споживання встановленої кількості гасу для живлення ліхтарів на його вулицях і площах. Це зобов'язання у подальшому дуже гальмувало впровадження електрики для освітлення міст [6]. Проте, поява економічного електрогенератора Грамма в 70-х роках ХІХ ст. дала змогу широко застосовувати електрику, насамперед, для освітлення. Гасове освітлення, що використовувалося до того часу, у порівнянні з електричним мало ряд істотних вад. У міру зростання міст, введення в експлуатацію великих будинків, готелів, магазинів, видовищних закладів гасове освітлення ставало все більш небезпечним з огляду пожежної безпеки [6].

Перший досвід використання електричної енергії для суспільних потреб на території України мав місце в Києві у 1878 р., коли відомий російський інженер О.П. Бородін застосував для освітлення київських залізничних майстерень чотири електричні світильники. Головною рушійною силою в розвитку електроенергетики був приватний капітал, що включився в електричну справу вже в 80-х рр. ХІХ ст. З того часу в Україні починають вводити в експлуатацію електростанції невеликої потужності. Передача електроенергії від таких електростанцій здійснювалася на низькій генераторній напрузі повітряними і кабельними лініями простих конструкцій. У 1910 р. на території України вперше були встановлені силові підвищувальні трансформатори і почато експлуатацію перших повітряних ліній електропередачі трифазного змінного струму напругою 22 кВт. [6].

Факт створення енергетичної бази до революції є беззаперечним. Не тільки столиці мали власні електростанції. Їх мережа розкинулася по всій державі. Електрика мала широку галузь застосування у освітленні вулиць, приватних будинків та міського транспорту. Географічне положення і економічний розвиток регіонів України накладали свій індивідуальний відбиток на формування структури електричних мереж. Промислово розвинені регіони інтенсивніше використовували новітні технології, проте і порівняно невеликі містечка долучалися до застосування цивілізаційних благ.

У листопаді 1910 р. Глухівська міська управа уклала договір з інженером К.І. Маєвським на влаштування у місті центрального електричного освітлення. Влада міста надала йому виключне право на продаж електроенергії в межах Глухова у термін до 31 грудня 1940 р. Проте, це право не заважало ні мешканцям міста, ні міській управі самим для власних потреб виробляти електроенергію і використовувати її в межах одного й того ж кварталу, без права поступки чи продажу іншим особам [7, арк. 179]. Тобто, городяни мали право використовувати власні електричні генератори для побутових потреб свого помешкання або на виробництві приватного підприємства. Такі ж умови мали і установи міської громадської управи.

Для облаштувати приміщення центральної електричної станції зі всіма допоміжними прибудовами влада міста надавала підприємцю Маєвському в безоплатне орендне користування ділянку землі по вулиці Терещенківській площею у 900 квадратних сажнів. Також інженер мав право здійснити розгалуження повітряної чи підземної мережі проводів по всіх вулицях, площах та бульварах міста для розподілення електоенергії [7, арк. 179 зв.].

Тарифи на електроенергію були високими і стягувалися за 1 годину горіння лампи і ліхтаря. Дорожнеча не перешкоджала збільшенню кількості споживачів, оскільки багаті власники будинків охоче проводили електричне освітлення. У перспективі планувалося облаштування трамвайних колій, бо в укладеному з К. Маєвським договорі обумовлювалося використання електроенергії для трамвайного рухомого складу міста [7, арк. 179 зв.].

Глухівська міська громадська управа надавала можливість для потреб електростанції користуватися водою з колодязя, розташованого на орендованій ділянці. Більш того, інженер Маєвський навіть міг спорудити власний колодязь або скважину на відведеній землі. Натомість влада зобов'язувала орендаря облаштувати стічну систему для відведення використаної води з дотриманням усіх санітарних норм. У свою чергу Маєвський повинен був протягом року спорудити на відведеній ділянці електростанцію відповідно до технічних вимог, а по місту розгалужити мережу проводів достатньої потужності, яка б давала можливість отримати електричне освітлення у радіусі півтори версти від станції (як центру) і забезпечити електроенергією потреби громади, включно з підвищенням тимчасових потужностей як от, наприклад, для святкової ілюмінації [7, арк. 180].

Якщо ж К. Маєвський не задовольнив би вимог громади щодо підвищення потужностей електростанції протягом року з моменту їх пред' явлення, Глухівська міська управа залишала за собою право звернення до інших підприємців з відповідної галузі послуг на встановлених інженером стовпах облаштовувати паралельну мережу проводів для вирішення проблем забезпечення електроенергією населення міста. У випадку не представлення Маєвським до 1 березня 1911 р. на розгляд Глухівської міської управи розробленого проекту облаштування центрального електричного освітлення міста, вона мала право стягувати з інженера по 10 крб. за добу до 1 квітня 1911 р., а далі договір розривався зі стягненням 300 крб. неустойки [7, арк 180 зв.].

У подальшому у разі затвердження урядом проекту не пізніше 15 квітня 1911 р., електростанція, улаштована відповідним чином, мала відкритися не пізніше 1 жовтня 1911 р. Якщо цього не відбулося до 1 березня 1912 р., то міська управа зобовязу- вала Маєвського у місячний термін очистити від будівель надану в оренду ділянку з приведенням її до належного вигляду незалежно від сплаченого штрафу або ж залишити ці будови та встановлені стовпи у власності міста. При затвердженні урядом проекту пізніше 15 квітня, всі зазначені терміни подовжувалися [7, арк. 181].

Поряд з основними обов'язками по влаштуванню електростанції, підприємець повинен був безкоштовно переобладнати міське гасове освітлення на електричне загальною потужністю у сорок тисяч свічок, причому розподілення джрел освітлення та їх потужність у різних частинах міста визначалися рішенням Глухівської міської управи, проте з урахуванням технічних можливостей електростанції.

У приміщенні міської управи планувалося розмістити 15 ламп потужністю по 25 свічок кожна. Вуличні дугові ліхтарі підвішувалися на тросах поперек вулиці, а розжарювальні ліхтарі розміщувалися на електричних стовпах уздовж однієї сторони вулиці. Зовнішні ліхтарі освітлення приміщення управи кріпилися на звичайній «скромній» арматурі [7, арк. 181 зв.]. Через півроку безперебійної роботи електричного освітлення гасові ліхтарі вуличного освітлення (14 великих і 160 малих), які перебували у власності міста, переходили у повну приватну власність інженеру Маєвському і він отримував право їх використання на власний розсуд, аж до продажу [7, арк. 182].

Інженер мав власним коштом застрахувати від пожежі свою електростанцію на суму її дійсної вартості в одній чи декількох російських страхових агенціях, однак на ім' я Глухівської міської громадської управи. У випадку невиконання цього пункту договору, міська управа отримувала право власноруч сплачувати страхові внески із належних коштів підприємця, а при виникненні пожежі на електростанції страхова винагорода надходила на рахунок Глухівської міської управи [7, арк. 182 зв.].

Питання технічного характеру вирішувалися виключно підприємцем в одноосібному порядку. Міська влада, йдучи на зустріч модерновим нововведенням, дозволяла інженеру на власний розсуд вистригати та розчищати дерева, які виходили за межі приватних володінь і заважали розгалудженню проводів. На вулицях Києво-Московській, Терещенків, Спаській, Білополівській стовпи повинні були бути не менше 15 аршинів заввишки. Запобіжні заходи та особиста безпека під час експлуатації мережі та станції покладалися повністю на їх власника [7, арк. 183].

На жаль, договір не був виконаний у повному обсязі через початок Першої світової війни і наступні революційні потрясіння. Проте, роботи з електрифікації міст у передвоєннний період набули інтенсивного характеру. У 1913 р. встановлена потужність електростанцій України визначалася у 304,3 тис. кВт, їх річне виробництво досягло 543 млн. кВт год, хоча показник споживання електроенергії на одного мешканця складав лише 15 кВт год на рік [6]. Однак, за темпами розвитку електротехнічна і електроенергетична галузі економіки держави переджовтневого періоду випередили середній темп приросту капіталів у промисловості. Таким чином, енергетика почала розвиватися темпами, які випереджали розвиток економіки, що було неодмінною умовою енергетичної безпеки країни.

Посилання

1. Рымкевич П.А. Силы природы на службе человека. Петроград: Изд-во «Путь к знанию», 1924. - 87 с.

2. Веселовский О.Н., Шнейберг Я.А. Энергетическая техника и её развитие: Учебное пособие для энергетических и электротехнических специальностей вузов. - М.: Высшая шкала, 1976. - 304 с.

3. Каменева В.А., Панов А.М. Киевская энергетическая система Под общей ред. Н.Е. Грекало. - К.: Техника, 1982. - 175 с.

4. Лукшин В.А., Чулков Є.І., Дупак А.С. Електроенергетика України: погляд у минуле та думки про майбутнє. К., 2003. - 28 с.

5. Енергетика: історія, сучасність і майбутнє. Пізнання й досвід - шлях до сучасної енергетики / [Базеєв Є.Т. та ін.; наук. ред.: Ландау Ю.О., Сігал І.Я., Дубовський С.В.]. Київ, 2013. - Кн. 2. - с.

6. Пізнання й досвід - шлях до сучасної енергетики / [Базеєв Є.Т. та ін.; наук. ред.: Ландау Ю.О., Сігал І.Я., Дубовський С.В.]. - [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://energetika.in.ua/ua/books/book-2/part-3/section-15/15-1

7. Державний архів Чернігівської області, ф. 145, оп. 1, спр. 579, 278 арк.

Размещено на Allbest.ru