Поїздка М.Ф. Біляшівського до Глухова у 1901 році

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

На теренах сучасної України є багато міст і містечок, історія яких викликає підвищений інтерес. Серед них Чигирин, Батурин та Глухів - три гетьманські столиці, що підхопили естафету української державності за специфічних умов ХУІІ-ХУШ ст. [1, с. 4]. І кожна знахідка з історії цих містечок привертає увагу широкого кола дослідників і читачів, адже старовинні міста, до яких належить і Глухів, становлять особливий тип культурної спадщини [1, с. 5].

У 2017 р. виповнюється 865 років від часу першої згадки Глухова в Іпатіївській літописі як міста Чернігівського князівства [2, с. 682]. Працюючи з часописом «Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца» за 1903 рік, нашу увагу привернув звіт майбутнього академіка Всеукраїнської академії наук (1919) М.Ф. Біляшівського про поїздку до Глухова у 1901 р. Звіт був заслуханий на засіданні Товариства Нестора Літописця 26-го травня 1902 р. і надрукований у 1903 р. [3].

Микола Федотович Біляшівський (1867-1926) - відомий археолог, етнограф, мистецтвознавець, музеєзнавець, громадський діяч [4, с. 860]. Цікаво, що вже наприкінці ХІХ ст. М.Ф. Біляшівський був відомим науковцем не лише в галузі археології та етнографії, але й у галузі пам'яткоохоронної справи [5, с. 9]. З метою виявлення пам'яток української старовини вчений відвідав Київську губернію у 1900 р., а у 1901 р Чернігівську та Полтавську губернії.

У Чернігівській губернії М.Ф. Біляшівський надав перевагу Глухову, де, можливо, він передбачив наявність значної кількості пам'яток старовини. Під час цієї поїздки основним матеріалом для спостережень були пам'ятки церковної старовини. З глухівських церков увагу вченого привернули лише дві: соборна церква св. Трійці, в якій збереглися безцінні речі, та Миколаївська як найдавніша. гетьманський біляшівський глухів

Оклад Євангелія (55 см заввишки та 38,5 см завширшки) являв собою кращий зразок роботи того часу подібного типу. На лицевій стороні в центрі круглий образок св. Трійці, по кутах чотири євангеліста. Поле навкруги прикрашено рельєфним рослинним орнаментом, у завитках якого розміщено ще тринадцять менших образків. Всі образки оздоблені фініфтю. Але особливу увагу на окладі привертає невеликий фініфтевий медальйон, розміщений нижче центрального образка із зображенням Петра [3, с. 11].

Нижня частина окладу вміщує на гладкому полі чотири кутових образка із зображенням святих, центральна частина із зображенням Богородиці. Всі образки в ажурних рамках. Під образком Богоматері вміщений невеликий фініфтевий медальйон із зображенням серця, проколотого мечем і двома стрілами, та з чотирма буквами по боках: А, Т. С. Г. (Олексій Туранський Сотник Глухівський) [3, с. 11].

Друга старовинна святиня, яка зберігалась у Троїцькій церкві, потрапила сюди із втраченої вже Михайлівської церкви. Мова йде про Євангеліє московського друку 1681 р. у чудовому срібному окладі довжиною 45,5 см та шириною 29 також московської роботи. М.Ф. Біляшівський з'ясував, що це Євангеліє було подаровано Михайлом Миклашевським, про що свідчив відповідний запис на аркуші.

Крім Євангелія увагу Біляшівського привернули чотири стародавніх потири. Перший, висотою 30,5 см, мав внизу обідка напис: «Сей келЪхъ отменили парохвняне до Успения пресвятыя Бцы у Глуховъ до зановой церкви + за стране Алексія Заруцкого» (поданий в оригіналі) [3, с. 12]. Другий потир висотою 30 см на підставці в середній частині півкругом мав напис про приналежність його преосвященному архієпископу Климентію Прихопському і Мармиаринському. Третій потир висотою 35 см мав зображення розп'яття, виконаного на емалі (на хресті І№. Я.І) без напису, на четвертому (32,5 см) у середині підставки був зроблений напис про надання його до Михайлівської церкви Крискою Никифорівною у 1738 р. [3, с. 12-13].

Другим храмом, що привернув увагу дослідника, стала Миколаївська церква, збудована у 1693-1695 рр. на центральному майдані міста на замовлення глухівського сотника Василя Ялоцького [1, с. 23]. Цегляна, тридільна, триповерхова, з двозаломними верхами та численними низенькими прибудовами [1, с. 24], вона, за висловом М.Ф. Біляшівського, мала всі ознаки місцевого архітектурного стилю.

З предметів стародавнього церковного начиння вчений, у першу чергу, відмітив Євангеліє московського друку 1681 р. Запис був відсутній, але в «Историко-статистичном описании Черниговской епархии» Філарета знаходимо, що воно було подаровано гетьманом Іваном Самойловичем [3, с. 13]. Срібний оклад Євангелія довжиною 28,5 см, вірогідно, також відносився до московської роботи кінця ХУІІ ст., про що свідчить велика подібність до Євангеліє того ж року, що зберігалось у соборі св. Трійці і про яке йшла мова вище. Священні зображення по обидві сторони окладу були оздоблені фініфтю білого, зеленого та блакитного кольорів. На час відвідування Миколаївської церкви М.Ф. Біляшівським фініфть майже повністю зникла (мабуть, від частого чищення).

Особливу увагу Микола Федотович звернув на срібну дарохранительницю висотою 57,5 см. Її форма була досить оригінальною: на вузькій підставці розміщувалась гробничка, зверху якої знаходилась постать воскреслого Христа. По кутах гробнички, навколо фігури Христа, повинні були бути, імовірно, фігури ангелів, від яких залишились лише місця кріплення [3, с. 13-14].

Також у церкві знаходився срібний напрестольний хрест висотою 79 см. Поле біля рельєфних зображень було розділено «черню», а в приставних прикрасах до кантів хреста розміщувалось у гніздах скло синього та червоного кольорів. В «Историко-статистическом описании Черниговской епархии» Філарета сказано, що цей хрест був подарунком Розумовського [3, с. 14].

Тут же знаходився образ Марії Єгипетської в срібній ризі висотою 42 см і шириною 33 см. Риза являла собою гарний зразок роботи ХУІІ ст. і мала клеймо «А». «К» та Георгій Победоносець [3, с. 14].

Крім головних святинь М.Ф. Біляшівський у своєму звіті згадував інші культові предмети, що зберігались в Миколаївській церкві: фелон темнозеленого оксамиту з опліччям, гаптованим сріблом по малиновому оксамиту; фелон малинового оксамиту з опліччям, гаптованим сріблом по світлокоричневому оксамиту; великий та дві малі воздухи, гаптовані сріблом по оксамиту, обличчя та рука, зображення яких були виконані масляними фарбами, з багатим шитвом, що вирізнялось витонченим оздобленням [3, с. 14]. Цікаво, чи збереглися ці унікальні стародавні церковні речі до нашого часу?

Микола Федотович Біляшівський відмічав, що ознайомитись із пам'ятками Глухова допоміг йому місцевий знавець глухівської старовини Петро Якович Дорошенко (1852-1919). Він закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира, але рідня не могла зрозуміти, чому був обраний цей фах, адже в коло його інтересів більше входила історія. Петро Якович багато досліджував українське минуле, слухав лекції професора В. Антоновича і взагалі з часом став одним із найкращих знавців історії Гетьманщини ХУІІІ ст., особливо старовинних родів та матеріальної культури. Це була високоосвічена людина з багатогранними інтересами. Улюбленими поетами, яких він мін цитувати майже напам'ять, були Тарас Шевченко і Олександр Пушкін [6, с. 17]. Простежити життя і діяльність Дорошенка це, немовби, розгорнути сторінку в історії культурного життя однієї з найбагатших на культурні спогади частини України Чернігівщини, цього серця старої Гетьманщини [6, с. 10].

Петро Якович Дорошенко був старанним збирачем місцевої старовини. Зібрані ним матеріали (в основному архівні), як зазначав М.Ф. Біляшівський, були вже описані. Але в колекції зібрань П.Я. Дорошенка було дещо і з речових пам'яток, які привернули увагу Миколи Федотовича. Він зробив їх опис:

1) скляний невеликий штоф середини ХУІІІ ст., на лицевій стороні якого, поміж вигравійованого рослинного орнаменту, розміщені літери «А», «Я», «М», «Д» (за словами П.Я. Дорошенка, ці літери означали «Асауль Ямпольскій Михайло Дорошенко» (розшифровка надана в оригіналі) [3, с. 14];

2) скляний штоф 1797 р. з орнаментами, виконаними склом молочного кольору, на лицевій стороні якого в колі серед рослинного орнаменту зроблений напис про подарунок його від глухівського мешканця у 1797 р., на зворотній якісно виконаний нескладний малюнок рослини з квіткою;

3) пом'янник із Миколаївської церкви 1734 р., у заголовку якого можна прочитати, що цю книгу до храму надано «за презвитора честного господина іерея отца Никифора Василіевича Шолукина глуховского» (мова оригіналу) [3, с. 14-15].

4) пом'янник з тієї ж Миколаївської церкви також першої половини ХУІІІ ст., писаний грішним рабом Божим ієреєм Андрієм Івановим, сином Дибичевським, заголовний лист, перша сторінка та ще одна сторінка якого прикрашені заставкою;

5) рукопис «Космографія» із заголовним листом, прикрашеним малюнком, який належав Самійлу Величку і був прописаний у полку Полтавському в Жуках року 1719 березня 22;

6) рукопис «Географія», надрукований 1710 р. у Санкт-Петербурзі, переписаний з друку повністю рукою Василія Занковського в Жуках 3 лютого 1727 р., із заголовним листом, прикрашеним орнаментом у вигляді двох квіткових гілок [3, с. 15].

Коли М.Ф. Біляшівський вже від'їжджав з Глухова до Києва, він висловив П.Я. Дорошенку свою щиру вдячність за допомогу в ознайомленні із місцевими стародавніми предметами. На зворотному шляху до Києва він заїхав до с. Сваркове Глухівського повіту, розташованого на правому березі річки Клевені. Засноване в ХУІ ст., село було старовинним гніздом роду Марковичей, до якого належав Олександр Михайлович Маркович (1790-1865) український історик та етнограф, який написав книгу «Історичні нариси міста Глухова» [7, с. 368]. Микола Федотович відвідав церкву св. Миколая. Вона була збудована у 40-х роках ХУІІІ ст. генеральним підскарбієм Яковом Андрійовичем Марковичем. Церковне начиння було порівняно бідним. Найстародавніші культові речі відносилось лише до кінця ХУІІІ ст. Це, в першу чергу, срібний напрестольний хрест. Висота хреста становила 48 см, всередині підставки був зроблений напис про його виготовлення 5 січня 1791 р. Вчений також звернув увагу на келих із срібла висотою 36 см. Знизу на обідку був напис, який свідчив, що цей по тир був переданий до храму Христова Миколая в село Сваркове 18 травня 1792 р. стараннями священика Еміліана Бабенського [3, с. 16].

У сім'ї Марковичей, де зберігалось кілька старовинних родинних речей, увагу Біляшівського привернув золотий хрест-енколпіон, який, безперечно, був виготовлений в далеку давнину. На хресті біля рельєфних зображень знаходився напис грузинською чи армянською мовою, по кантам хреста в гніздах дорогоцінне каміння. Цей енколпіон привіз генеральний підскарбій Яків Андрійович Маркович із походу до Каспійського моря. Ще однією родинною реліквією був срібний ковш ХУІІІ ст., який належав Дмитру Марковичу, про що говорило гравірування (латинські ініціали) посеред орнаменту на ручці ковша [3, с. 16].

Безумовно, хотілося б знати, чи збереглися реліквії, описані М.Ф. Біляшівським, до нашого часу. Пошуки відповіді на це питання стануть темою наших подальших досліджень.

Література

1. Вечерський В., Бєлашов В. Глухів / В. Вечерський, В. Бєлашов. К.: Абрис, 2003. 168 с.

2. Бєлашов В.І., Деркач М.А. Глухів // Енциклопедія сучасної України. К., 2006. Т. 4. С. 681-683.

3. Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца. Кн. 17. К., 1903. Вип. 1. С. 8-16.

4. Біляш Б.Б. Біляшівський Микола Федотович // Енциклопедія Сучасної України. К., 2003. Т. 2 С. 860.

5. Микола Федотович Біляшівський (1867-1926): Бібліографічний покажчик / Автор-укладач А.Ф. Примак. К.: Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПЖ, 2009. 52 с.

6. Дорошенко Д. Пам'яті П.Я. Дорошенка (1858-1919) / Д. Дорошенко // Стара Україна. 1924. № 7-8. С. 110-113.

7. Маркович Олександр Михайлович // Українська Радянська Енциклопедія. К.: Головна редакція УРЕ, 1981. Т. 6. С. 368.