Проблеми формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми формування Державного реєстру нерухомих пам'яток України

О.В. Вечерська

Стаття присвячена проблемним моментам обліку культурної спадщини та формування Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Процес наповнення Реєстру є надто повільним, незважаючи на нещодавно здійснені заходи щодо спрощення процедур підготовки облікової документації.

Ключові слова: культурна спадщина, пам'ятки, облік об'єктів культурної спадщини.

Вечерская О.В. Проблемы формирования Государственного реестра недвижимых памятников Украины

Ключевые слова: культурное наследие, памятники, учет объектов культурного наследия.

Vecherska O.V. Problems of formation of the State Register of Immovable Monuments of Ukraine

The article is devoted to the problematic points of account of the cultural heritage and the formation of the State Register of Immovable Monuments of Ukraine. The process of filling the Register is too slow, despite recent measures to simplify procedures training records.

Key words: cultural heritage, monuments, taking into account cultural heritage.

Збереження культурної спадщини неможливе без системного обліку нерухомих об'єктів культурної спадщини, складовими якого є виявлення, наукове вивчення, класифікація та державна реєстрація.

У червні 2000 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон «Про охорону культурної спадщини», який узагальнив попередній досвід охорони пам'яток, інтегрував принципи міжнародних пам'яткоохоронних документів, запровадив нову базову термінологію в сфері охорони культурної спадщини. Відповідно до цього Закону пам'яткою вважається об'єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр). Він легітимізує статус об'єкта культурної спадщини як пам'ятки та гарантує його правовий захист з боку держави.

Формування, ведення та використання Реєстру здійснюється спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини: Кабінетом Міністрів України (щодо пам'яток національного значення); центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (щодо пам'яток місцевого значення); органами охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (подання пропозицій центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини про занесення об'єктів до Реєстру та внесення змін до нього).

Сьогодні проблеми формування Реєстру набули особливої актуальності й гостроти через те, що стали очевидними невтішні результати 15- літньої роботи щодо включення до нього пам'яток. Статистика свідчить, що з наявних в Україні близько 140 тис. пам'яток до Реєстру занесено тільки 6374 пам'ятки, тобто менше 4,6 %, з них 891 - за категорією національного значення і 5483 - місцевого значення. І якщо, приміром, у 2012 р. до Реєстру було занесено 1439 пам'яток, у 2013 р. - тільки 1122, то за 2015 р. - жодної (!). Це свідчить не тільки про адміністративну неспроможність Мінкультури, а й про серйозні проблеми в самій державній системі обліку пам'яток.

На сьогодні існує досить розвинена нормативно- правова база з цих питань, відображена в збірниках нормативно-правових актів [1, 2, 3]. Проблемним питанням формування Реєстру та нормативноправового регулювання обліку культурної спадщини присвячені публікації Л. Савостіної [4], О. Попельницького [5], А. Семенчик [6] та інших дослідників. У них започатковано пошуки розв 'язання даної проблеми, котрі сьогодні, як показує практика, далекі від завершення. Найпродуктивніше у цьому напрямку протягом останнього десятиліття працював Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури.

Метою нашого дослідження є з'ясування проблемної ситуації з формуванням Реєстру в контексті тієї системи обліку культурної спадщини, яка запроваджена в Україні з 2000 р. Завданням дослідження є вивчення процесів внесення до Реєстру об'єктів, у т. ч. і з двох національних заповідників - «Глухів» і Києво-Печерського, їх порівняння й визначення передумов того, що законодавчо встановлений механізм обліку культурної спадщини на практиці виявився неефективним.

Занесення об'єктів до Реєстру регламентує затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, який встановлює процедуру подання та розгляду пропозицій щодо занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру, склад облікової документації, а також критерії визначення категорій пам'яток національного та місцевого значення [1, с. 203-206].

Облікова документація на об'єкт культурної спадщини включає облікову картку, паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об'єкта. Затверджено форми облікової картки та паспорта об' єкта культурної спадщини (наказ Міністерства культури і мистецтв Українита Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13.05.2004 № 295/104) [3, с. 670674]. Створена і працює Експертна комісія з розгляду питань занесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру, до складу якої увійшли провідні фахівці у сфері охорони культурної спадщини України.

Теоретично напрацьовані нормативно-правові актитаметодичні документи [3, с. 675-689] створюють умови для належного обліку об'єктів культурної спадщини та формування Реєстру. Втім, як це не парадоксально, за 15 років, що минули з моменту прийняття Закону України «Про охорону культурної спадщини», до Реєстру було занесено настільки незначну кількість пам'яток, що при таких темпах зміняться кілька поколінь пам'яткоохоронців, доки буде остаточно сформований Реєстр [5, с. 506].

Раніше, згідно з нормативами радянської доби, об'єкти культурної спадщини заносились до державних списків пам'яток історії і культури постановами Ради Міністрів УРСР (пам'ятки республіканського значення) та рішеннями облвиконкомів, пізніше - розпорядженнями представників Президента в областях / головами облдержадміністрацій (пам'ятки місцевого значення). Значна кількість об'єктів, які було занесено до переліків щойно виявлених ще в радянські часи, перебуває в цих переліках дотепер.

На початкових етапах формування Реєстру виникла певна юридична колізія. У прикінцевих положеннях Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції від 08.06.2000 р.) було зазначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону. Але процедура визнання не була прописана, тому в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (від 16.12.2004 № 2245- ІУ) законодавчо було закріплено норму, що «об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (не включення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення» [2, с. 69].

Для приведення охоронного статусу об'єктів, раніше включених у списки (переліки) пам'яток історії та культури, до норм сучасного пам'яткоохоронного законодавства, органам охорони культурної спадщини необхідно провести інвентаризацію цих об'єктів, визначити їх історико-культурну цінність, з'ясувати відповідність об'єктів критеріям, що їх пред'являють до пам'яток національного чи місцевого значення, та обґрунтувати занесення певної їх частини до Реєстру.

Слід зазначити, що якісний склад об'єктів культурної спадщини, занесених до переліків у попередню історично епоху, є достатньо тенденційним та відображає радянські ідеологічні настанови. Він демонструє відсутність чітких критеріїв поцінування. У першу чергу це стосується пам'яток історії та монументального мистецтва, значна частина яких увічнює події, пов'язані з встановленням радянської влади та функціонуванням її органів. Велика кількість об'єктів (понад 30 тис.), що перебувають на державному обліку, пов'язана з подіями Другої світової (або так званої Великої Вітчизняної) війни. Більшість з цих об'єктів - братські та поодинокі могили радянських воїнів. При наявності сьогодні Закону України «Про поховання та похоронну справу» [3, с. 487-489], який забезпечує охорону всіх поховань без терміну давності, доцільно було б переглянути пам'яткоохоронний статус братських та одиночних могил періоду Другої світової війни.

Необхідно також унормувати статус могил воїнів та інших громадян, які загинули за свободу і незалежність України при відбитті російської агресії у 2014-2016 рр. Бо якщо сьогодні пам'ятками культурної спадщини вважаються могили радянських воїнів, загиблих в Афганістані (тобто далеко від України, захищаючи імперські амбіції СРСР - держави, яка не відбулася), то набагато більше є підстав для надання високого суспільного статусу похованням Героїв Небесної Сотні та тих українських воїнів, які загинули, захищаючи Україну на українській землі.

Як відомо, на кожен об'єкт культурної спадщини необхідно скласти облікову документацію, на підставі розгляду якої приймається рішення про занесення (не занесення) об'єкта до Реєстру. Підготовка облікової документації передбачає значні фінансові витрати, які сягають кількох тисяч гривень на один об'єкт, але фінансування заходів з паспортизації об'єктів культурної спадщини з державного та місцевих бюджетів вкрай обмежене. Після того, як у 2010 р. була провалена Комплексна програма паспортизації об'єктів культурної спадщини на 2003-2010 роки [2, с. 195-199], неможливість виготовлення паспортів і довідок про майнову цінність пам'яток (через відсутність бюджетного фінансування) загальмувала процес формування Реєстру.

Розглянемо у порівнянні стан занесення до Реєстру пам'яток двох національних заповідників - Національного заповідника «Глухів» та Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Пам'ятки Глухова досить повно представлені в Реєстрі - їх там 38, у т. ч. 9 пам'яток національного значення і 29 пам'яток місцевого значення. Усі найвизначніші пам'ятки міста сьогодні в Реєстрі. Серед них ключовою є Історичний центр міста Глухова ХП-ХУПІ ст. - комплексна пам'ятка археології, містобудування, історії, ландшафту. Тут принципово важливим є перше і провідне видове визначення «археології», тому що згідно з законодавством пам'ятки археології (тобто земельні ділянки, які вони займають) можуть перебувати тільки в державній власності. Це - запобіжник від «дерибану» землі в історичному центрі міста.

Проте з глухівськими пам'ятками в Реєстрі пов'язаний анекдотичний казус: будинок Глухівського учительського інституту занесений у Реєстр двічі, і обидва рази - як пам'ятка національного значення, причому за двома різними адресами, двома постановами Кабміну і з двома різними охоронними номерами - 180031/1-Н та 180007-Н.

Це прикро, але не так, як у ситуації з пам'ятками Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, який, крім усього іншого, є пам'яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Неначе в насмішку, Києво-Печерський заповідник має тільки одну (!) пам'ятку національного значення, внесену до Реєстру. Це - могила зрадників Іскри і Кочубея! Хоча до Реєстру занесено за категорією місцевого значення ще 85 пам'яток заповідника, але то не знімає цієї дивної проблеми. До речі, така ж ситуація і з пам'ятками Національного заповідника «Софія Київська». І це при тому, що на пам'ятки обох заповідників силами їх співробітників виготовлено повні комплекти облікової документації, включно з паспортами.

Пояснити цю парадоксальну ситуацію можна двома обставинами. У глухівського заповідника ситуація з унесенням пам'яток до Реєстру склалася благополучно внаслідок системної допомоги, яка була йому забезпечена протягом останніх десятиліть у київських бюрократичних коридорах. Що ж стосується обох київських заповідників, то підготовлений і завізований усіма проект постанови Кабміну про занесення їхніх пам'яток національного значення до Реєстру чомусь «загубився» в кабінеті у міністра культури України - одного з багатьох, які змінилися в цьому кріслі за останню п'ятирічку.

Практичний досвід свідчить, що виготовлення паспортів доцільно проводити після занесення об'єктів до Реєстру та присвоєння їм статусу пам'ятки відповідної категорії. На думку багатьох практиків-пам'яткоохоронців, у т. ч. й Л.Є. Савостіної, для визначення історико- культурної цінності об'єкта при занесенні його до Реєстру достатнім є подання облікової картки з матеріалами фотофіксації, короткої історичної довідки, акта технічного стану об'єкта [4, с. 327].

Цю проблему Міністерство культури зняло у 2013 р., затвердивши Порядок обліку об'єктів культурної спадщини, яким значно спрощено процедури і зменшено набір обов'язкової документації на пам'ятки. Процедурою також передбачено, що об'єкти культурної спадщини, які визнані такими, що не підлягають занесенню до Реєстру у зв'язку з втратою предмета охорони та/або невідповідності визначеним Порядком критеріям, вважаються знятими з державного обліку.

Ще одне спрощення процедур передбачає реалізація наказу Міністерства культури України 22.10.2015 № 838 «Про внесення змін до Порядку обліку об'єктів культурної спадщини», що випливає з прийнятого Верховною Радою України пакету законів про декомунізацію. Там визначено, що пам'ятники комуністичним діячам та відповідним подіям не підлягають включенню до Реєстру. Здійснюється перевірка лише фактичної наявності таких об'єктів, а також уточнення їх місцезнаходження, за результатами чого складається перелік, який не підлягає розгляду науковими радами, а є підставою для невключення цих об'єктів до Реєстру з автоматичною втратою ними статусу об'єктів культурної спадщини. Для Глухова це означає, що обидва пам'ятники Леніну, пам'ятник Марксу на території Національного педагогічного університету ім. О. Довженка, пам'ятник комуністичному діячу (а фактично - бандиту) Циганку автоматично втратили статус пам'яток/об'єктів культурної спадщини й більше не перебувають під охороною держави. Їхню подальшу долю має визначити міська громада.

Сьогодні, як і протягом попередніх років, вельми проблемною залишається якість облікової документації, яка подається на розгляд Експертної комісії з питань занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру. Випадки, коли об'єкт відповідає встановленим критеріям, а облікова документація розроблена неякісно й не відповідає жодним вимогам, є непоодинокими. У цих випадках документацію з зауваженнями повертають на доопрацювання, яке може бути неодноразовим і дуже тривалим. Це свідчення не лише низького фахового рівня і безвідповідальності фахівців місцевих органів охорони культурної спадщини, а й небажання Міністерства культури організувати для них курси підвищення кваліфікації, тренінги, семінари, як це робилося за радянський часів [6, с. 504].

З цього можна зробити деякі висновки. Поки що тільки нормативно-правовий аспект проблеми обліку культурної спадщини усвідомлено і частково вирішено - шляхом спрощення механізму занесення об' єктів до Реєстру. Однак необхідно й надалі працювати над удосконаленням механізму занесення / незанесення об'єктів культурної спадщини до Реєстру для швидшого його формування та зменшення непродуктивних витрат з державного і місцевого бюджетів на виготовлення повного пакету облікової документації.

Необхідно удосконалити принципи й критерії відбору та поцінування пам'яток, зокрема їх історико- культурної, наукової та художньо-естетичної цінності виходячи з того, що оцінка пам'яток має базуватися на науковій основі й бути неупередженою, вільною від політичних, етнічних, конфесійних і суб'єктивних стереотипів й уподобань.

Проблема формування Реєстру вимагає кардинальної реорганізації роботи в цьому напрямку органів охорони культурної спадщини всіх рівнів, але перш за все - Міністерства культури. Органи охорони культурної спадщини на рівні міністерства, обласних та відповідних міських державних адміністрацій повинні мати спеціальні структурні підрозділи, які забезпечують процес формування Реєстру та проведення моніторингу пам'яток, занесених до нього.

реєстр нерухома пам'ятка

Посилання

1. Правова охорона культурної спадщини: Зб. документів. - К.: Інтерграфік, 2004. - з20 с.

2. Пам'яткознавство: правова охорона культурних надбань: зб. док. / упоряд.: Л.В. Прибєга. - К.: Ін-т культурології Акад. мистец. України, 2009. - 416 с.

3. Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини. - Чернігів: ВАТ «РВК «Деснянська правда», 2011. - 796 с.

4. Савостіна Л.Є. Порядок обліку нерухомих об'єктів культурної спадщини. Реалії та перспективи // Праці Науково- дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень / Вип. 7. - К.: Фенікс, 2012. - С. 322-335.

5. Савостіна Л.Є., Попельницький О.О. Проблеми формування державного реєстру нерухомих пам' яток України // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень / Вип. 6. - Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. - С. 504-513.

6. Семенчук А.О. Методичні проблеми створення облікової документації на нерухомі об'єкти культурної спадщини в контексті порівняння рекомендацій та інструкцій України і Польщі // Праці Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень / Вип. 8. - К.: Фенікс, 2013. - С. 502-505.

Размещено на Allbest.ru