Джерела з історії міської забудови Катеринославщини кінця XVIII – початку ХХ ст.

2

????????? ?? http://www.allbest.ru//

????????? ?? http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

07.00.06 - Історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Джерела з історії міської забудови Катеринославщини кінця XVIII - початку ХХ ст.

Бублик Оксана Григорівна

Київ - 2017

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі актової археографії Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Брехуненко Віктор Анатолійович,

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М. С. Грушевського НАН України,

відділ актової археографії, завідувач

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Мільчев Володимир Іванович,

Державний вищий навчальний заклад

Запорізький національний університет, історичний факультет, декан;

кандидат історичних наук

Філас Віктор Миколайович,

Комунальний заклад

«Василівський історико-архітектурний

музей - заповідник «Садиба Попова»»

Запорізької обласної ради, директор

Захист відбудеться «28» вересня 2017 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий «…» серпня 2017 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. О. Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Розпланування, зонування, забудова населеного пункту визначали подальші можливості міста, а також перспективи для реалізації діяльності людини. Забудова адмінцентру формувала просторове середовище та комунікації, будівництво нових закладів, установ, організацій примножувало значення міста та призводило до функціональної різнобарвності. А відтак, розгляд урбаністичних процесів з історико-архітектурної точки зору дозволить глибше проаналізувати можливості населеного пункту, його функціональне навантаження та відповідність запитам суспільства на певному етапі будівництва. Це посприяє також подоланню обмежень, накладених тим, що традиційно урбаністичні розвідки проводилися дослідниками у напрямку з'ясування лише функціональних можливостей міста без врахування зв'язку із забудовою.

Інший важливий аспект полягає в тому, що розбудову міст Південної України, як правило, розпочинали від імперського розпланування. Поза увагою залишалася спадщина попереднього періоду - козацького. При цьому в більшості випадків імперські розпланування проходили на території колишніх козацьких поселень, а подеколи і взагалі міст. Як трансформувалася козацька традиція в подальше просторове поле міст залишається невідомим, що в кінцевому рахунку примітивізує інтерпретацію ролі запорожців в освоєнні краю загалом.

Своєрідними реперними точками для визначення долі козацької забудови в подальшому функціонуванні населених пунктів Південної України є міста: Дніпро (Катеринослав), Запоріжжя (Олександрівськ), Маріуполь, Павлоград і Нікополь. Усі вони виникли у козацькі часи, але до початку імперських перетворень (остання чверть XVIII ст.) підійшли у різному вигляді: паланковий центр, містечко, сукупність зимівників. У подальшому ці населені пункти мали різне адміністративне навантаження: губернське місто, повітовий центр, містечко в повіті. А відтак дослідження історії забудови цих міст дозволить визначити головні тенденції трасформацій, які відбувалися в кінці XVIII - на початку ХХ ст.

Зважаючи на це, надзвичайно важливим є джерелознавче дослідження, покликане з'ясувати ступінь репрезентативності джерельної бази для всебічного вивчення зазначеної проблематики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою наукових планів Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського: «Корпус джерел з історії української еліти середини XVI - кінця ХVIII ст.: склад, хронологічна й територіальна репрезентативність» (0114U003038).

Мета роботи полягає у визначенні ступеня репрезентативності актуалізованої джерельної бази, проведенні комплексного джерелознавчого аналізу та встановленні інформаційного потенціалу джерел з історії забудови Катеринослава, Олександрівська, Маріуполя, Павлограда, Нікополя кінця ХVIIІ - початку ХХ ст.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

визначити стан наукової розробки проблеми та дослідити еволюцію підходів до вивчення міської забудови міст Катеринославщини;

з'ясувати специфіку формування первісної джерельної бази дослідження та фондоутворення;

провести класифікацію джерел;

проаналізувати інформативні можливості джерел різних типів, видів та різновидів для дослідження комплексу проблем, пов'язаних з історією забудови зазначених міст;

дослідити особливості відображення у джерелах розпланування населених пунктів та зміну проектувальної ідеї щодо міст Катеринославщини;

простежити еволюцію забудови міст, будівельні нашарування та їх трансформації у контурі міста;

з'ясувати роль запорозької спадщини у просторових рішеннях та містобудуванні; катеринославщина розпланування місто забудова

дослідити формування соціальної інфраструктури, а також зміну конструкторських та планувальних характеристик забудови.

Об'єктом дослідження є комплекс джерел з історії міст Катеринославської губернії кінця XVIII - початку ХХ ст.

Предметом дослідження є інформативні можливості джерел для дослідження міської забудови губернського центру Катеринослава, повітових міст Павлограда, Олександрівська, Маріуполя та містечка Нікополь наприкінці ХVIIІ - на початку ХХ ст.

Методи дослідження. Дослідження базується на принципі історизму, а також залучено принцип об'єктивності, цілісності та комплексності. Для досягнення мети та завдань було обрано сукупність взаємопов'язаних між собою загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціально-історичних методів пізнання. З поміж спеціально-історичних та загальнонаукових були застосовані такі, як: історичко-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, хронологічний, системно-структурний, ретроспективний, метод аналізу та синтезу, індукції та дедукції. В основу дослідження покладені джерелознавчі методи: наукової евристики, класифікації та наукової критики джерел. З міждисциплінарних залучено генеалогічний, просографічний, статистичний та метод картування (метод зонування та крапкового картування), а також метод натурного обстеження.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з кінця XVIII ст.-до 1917 р. Нижня межа обумовлена початком глибоких трансформацій (містобудівних, зокрема), пов'язаних зі знищенням у 1775 р. Вольностей Війська Запорозького Низового та вмонтуванням регіону до імперських структур. Верхня закінчується більшовицьким переворотом 1917 р., який дав старт цілком іншій версії суспільних перетворень.

Географічні межі дослідження визначені такими історико-адміністративними центрами степового регіону, як Дніпро (Катеринослав), Запоріжжя (Олександрівськ), Павлоград, Маріуполь та Нікополь. З огляду на зміни адміністративного територіального устрою упродовж досліджуваного періоду, ці населені пункти входили до складу Новоросійської та Азовської губерній(1775-1783), Катеринославського намісництва (1783-1796), Новоросійської губернії (1796-1802) та Катеринославської губернії (1802-1917). У 1807-1859 рр. Маріуполь був підзвітний Таганрозькому градоначальству.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що джерела з історії забудови міст Дніпра, Запоріжжя, Маріуполя, Нікополя та Павлограда кінця XVIII - початку ХХ ст. стали вперше об'єктом комплексного джерелознавчого аналізу. Уведено до наукового вжитку представницький масив документальних та зображувальних джерел. Доведено, що інформативні можливості актуалізованої джерельної бази дозволяють простежити розвиток забудови цих міст, з'ясувати просторові рішення, визначити містобудівну політику влад. Встановлено, що розпланування міст у кінці XVIII - першій половині ХІХ ст. враховувало козацьку спадщину в просторових рішеннях. Визначено містобудівні нашарування, проаналізовані просторові середовища, як показник перспектив населеного пункту та досліджено стильотворчі погляди забудовників, як мірило культурного рівня мешканців та їхніх запитів.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані при написанні джерелознавчих та конкретно-проблемних праць з історії міської забудови Південної України останньої чверті XVIII - початку ХХ ст. та історії регіону загалом, узагальнювальних праць та підручників з джерелознавства, історичного краєзнавства, історії містобудування та архітектури.

Апробація роботи: VII Міжнародна наукова конференція «Дні науки історичного факультету-2014» (м. Київ, 2014 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Історія Степової України XVII-ХХ століття» (м. Запоріжжя, 2014 р.); ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Історико-філософські дослідження молодих учених» (м. Суми, 2014 р.); Всеукраїнська наукова конференція «VІ Новицькі читання» (м. Запоріжжя, 2014 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Українське питання в Першій світовій війні: джерельна база, археографія, історіографія» (м. Київ, 2104 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Історія Степової України XVII-ХХ століття» (м. Запоріжжя, 2015 р.); Всеукраїнська наукова конференція «VІІ Новицькі читання» (м. Запоріжжя, 2015 р.); Каразінські читання, 69-та Міжнародна конференція молодих учених (м. Харків, 2016); Всеукраїнська наукова конференції «Історія Степової України XVII-ХХ століття» (м. Запоріжжя, 2016 р.); Всеукраїнська наукова конференція «VІІІ Новицькі читання» (м. Запоріжжя, 2016 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Історія Степової України XVII-ХХ століття» (м. Запоріжжя, 2017 р.).

Публікації.Головні результати дослідження відображені в 6 наукових статтях, 5 з яких опубліковані у фахових виданнях України та 1 за кордоном.

Структура роботи обумовлена поставленими метою і завданнями. Робота складається з анотації, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів (16 підрозділів), висновку, списку використаних джерел та літератури (922 найменування), шістнадцяти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 470 сторінок, основного тексту - 212 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету й поставлені завдання, хронологічні й територіальні рамки, методи, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ «Стан наукової розробки проблеми та методи дослідження» поділяється на два підрозділи. У першому з них - «Огляд історіографії»-доведено, що проблема не була об'єктом комплексного дослідження ані в джерелознавчому, ані в конкретно-історичному плані.

До останньої третини ХІХ ст.в історіографії зустрічаються лише епізодичні згадки про окремі сегменти забудови зазначених міст Катеринославщини (А. Скальковський, Ф. Лямков, Ф. Макаревський, арх. Гавриїл та І. Карелін). З іншого боку, кожний з авторів приділяв увагу певній галузі життєдіяльності: Скальковський - політико-економічним процесам, Лямков - просвітництву, а Макаревський, Гаврило та І. Карелін - релігійній справі.При цьому Ф. Макаревський описуючи церкви, підкреслював козацьку спадщину в цій ділянці.

У 1880-1890-х рр. з'явилося декілька праць з історії Катеринослава та Маріуполя. Дослідники (здебільшого чиновники) використовували техніку щільного опису. З питань, дотичних історії міської забудови, основна увага приділялася заснуванню Катеринослава (М. Владимиров та О. Єгоров), містобудівній діяльності там губернського земства (І. Бутаков), озелененню міста (І. Акінфієв), побудові народного училища (Г. Донцов). Щодо Маріуполя, то маємо лише побіжні сюжети у працях з історії міста (Г. Тимошевський) та чоловічої гімназії(Г. Нейкірх).

Протягом 1905-1915 рр. активність дослідників зросла завдяки діяльності Катеринославської ученої архівної комісії. Продовжувалося вивчення генезиміст: В. Машуков, М. Набіркін щодо Катеринослава, В. Латишев, О. Седов - Маріуполя, Я. Новицький - Олександрівська. Більшість дослідників продовжували застосовувати описово-статистичний підхід та обмежувалася сюжетами про затвердження мап міст або про зведення певної будівлі (переважно адміністративних та громадських закладів): О. Синявський, Я. Новицький, М. Машуков, В. Данілов, І. Акінфієв, М. Биков, В. Біднов, Б. Веселовський, А. Смідович.

Дослідження кінця 1920-1930-х рр.. проводилося під знаком спростування імперської концепції «пустельності» південних територій до ліквідації Запорожжя (Д. Яворницький, Г. Шапошніков). Яворницький подає відомості про ранній період існування Дніпра, згадує про будівництво імперських казенних закладів, Преображенського собору та університету. На думку автора, таке нарощування інфраструктури було пов'язане з інтересами чиновників,перш за все, Потьомкіна, Черткова, Сінельникова та ін. Тобто закладається певне розуміння про залежність містобудування від інтересів можновладців.

У 1960-1980-х рр. розгляд питання міської забудови обмежувався статистичними викладками та деякими спостереженнямищодо її характеристик: О.Ф. Ватченко, Г.І. Шевченко, В.Ф. Піменов, М. Шатровстосовно Дніпра, Б. Бездольний, С. Василевський, В. Кандіусов- Запоріжжя, Д. Грушевський, М. Руденко, Є. Кудряшов, Ю. Ахметов, Г. Белозор, В. Черемних - Маріуполя, М. Єфіменко, М. Теселько- Павлограда, К. Позняков, О. П`ятигорець, Г. Меньшиков, О. Корнієнко, М. Палкін, М. Кікоть, В. Грибовський- Нікополя.

У 1990-х рр.відбулося поглиблення увагидо історії забудови міст Катеринославщини. Так, була досліджена історія деяких будівель у містах та визначені їх архітектурні особливості:Г. Швидько, С. Світленко, А. Фоменко, М. Чабан, Г. Лізавенко,М. Кавун - щодо Дніпра, С. Калоєров, С. Буров, Р. Саєнко - щодо Маріуполя, В. Бушин, Г. Сисоєв, С. Дзюба, Є. Грозилін, О. Шальська- щодо Павлограда, Р. Молдавський, Н. Кузьменко, О. Сарнацький, Р. Фрізен, Н. Михайлова, А. Волова та А. Чуприна - щодо Запоріжжя, В. Грибовський, М. Жуковський - щодо Нікополя. Однак не простежується взаємозв'язок між різними видами забудови та відсутня загальна інтерпретація розвитку містобудування як такого. Натомість у працях В. Старостіна, Р. Шиханова, А. Карагодіна, Л. Губарєвої та Т. Медвідь зроблені вдалі спроби певних узагальнень.

З'явилися також праці, присвячені окремим типам забудови: адміністративної (К. Карафін),прибуткової(Г. Васильчук, К. Карафін та В. Старостін),банківської (С. Козиряцька),медичної(О. Чайка, С. Козиряцька), навчальної (С. Амбросімова, О. Берестень, О. Двуреченська, Г. Олененко, Л. Прокопенко, І. Пуха, Ю. Князьков),церковної(І. Лиман, М. Тихонова, О. Харлан), житлової (В. Стойчев, І. Пуха, В. Старостін та ін.).

Урбаністичні процеси Південної України досліджували В. Константінова та Т. Портнова.Але міська забудова не була спеціальним предметом дослідження.

Перші кроки вивчення згаданих міст з архітектурної точки зору з'явилися в 1910-х рр. і були присвячені церковній архітектурі (В. Щербаківський) та українському модерну (Г. Лукомський, В. Кричевський, Варініцин, М. Шумицький, К. Жуков). У 1930-х рр. І. Вологодцев досліджував систему комунікацій будинків та міст загалом. У 1960-1980-ті рр. увага була скерована до номенклатури будівель (М. Андрущенко, О. Швидковський, Б.Я. Бреккер, О.В. Кузьмін, I.Н. Трало, Г.I. Шевченко, Н.В. Клименко). Водночас маємо низку праць, у яких архітектори намагалися створити цілісний архітектурний образ забудови Дніпра (О. Швидковський, С. Ревський, М. Андрущенко), а також дослідити планування та еволюції цивільної забудови досліджуваних міст (В. Шкваріков, А. Станіславський, А. Гутнов, І. Казусь, Т. Проскурякова, Н. Гуляницький, І. Бурлаков, А. Петров, Н. Белехов, М. Михайлов). Починаючи з 1990-х років, поновлюється увага до українського модерну (В. Вечерський, Д. Малаков та В. Чепелик). Слід згадати і загальні праці про стильотворчість архітектури ХІХ - початку ХХ ст. в Російській імперії(Є. Борисова, Т. Каждан, В. Кириллов та А. Пунін), у яких на прикладі властивих російським містамархітектурних стилів досліджено риси, притаманні забудові Катеринослава, Олександрівська, Павлограда, Маріуполя та Нікополя, зокрема.

Таким чином, історіографічна ситуація вимагає ретельного джерелознавчого дослідження, яке має передувати концептуальному осмисленню проблеми.

У другому підрозділі «Методи дослідження»охарактеризовано методи, на яких ґрунтується дослідження. В основу покладено принцип історизму, залучено принципи об'єктивності, цілісності та комплексності. Результати отримані за допомогою загальнонаукових та спеціально-історичних методів - аналізу, синтезу, сходження від абстрактного до конкретного і навпаки, а також історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-типологічного, періодизації, логічного та системного.У роботі були використані джерелознавчі методи: наукової евристики, класифікації та наукової критики джерел. З міждисциплінарних - генеалогічний, просографічний, метод картування (крапкового картування, метод зонування), статистичний та метод натурного обстеження архітектурних об'єктів збережених пам'яток колишніх міст Катеринославської губернії.

Другий розділ - «Структура джерельної бази та аналіз документів з історії міської забудови Катеринославщини» складається з восьми підрозділів. У першому підрозділі - «Циркуляція документів з питання містобудування Катеринославщини»-розглянуто систему документообігу, пов'язаною з міською забудовою. З'ясовано, що в досліджуваний період питанням міської забудови одночасно завідувало декілька вищих імперських інстанцій залежно від типу забудови (цивільна, церковна, освітня тощо). Будівельна справа входила в коло обов'язків МВС, МШС (ГУПСиПЗ), МП, МФ, МПН, Військового міністерство (Інтендантство), Синоду. До того ж з кінця XVIII ст. структура влади зазнавала неодноразового реформування, через що справа забудови передавалася з одного органу до іншого. Далі за ієрархією документи щодо будівництва повертали до Новоросійського генерал-губернаторського правління, де в канцелярії цим питанням завідувало декілька столів. Утім, джерела відклалися не за структурним принципом, а за їх важливістю (як тоді розуміли). У структурі губернського правління у першій половині ХІХ ст. зведення будівель входило в коло обов'язків - Казенної палати, Медичної управи, Приказу громадського нагляду, В'язничного комітету, Дорожньої комісії, Межового комітету,документи яких також потрапляли на розгляд до губернаторської канцелярії. Таганрозьке градоначальство, якому протягом 1807-1859 рр. підпорядковувався Маріуполь, мало спрощену систему: канцелярія, Будівельний комітет та Приказ громадського нагляду, а з другої половини ХІХ ст. - додатково Будівельне відділення та Дирекція училищ. Що ж до земських установ, то у першій половині ХІХ ст. пряме відношення до містобудування мав лише земський землемір, аз другої половини ХІХ ст. додалися технічні співробітники. З міських органів управління проблемою містобудування займалися міські голови, а після міської реформи - Технічне відділення. Часто доля забудови вирішувалася на засіданнях Земської та Міської управ.

У другому підрозділі- «Фондоутворення документів про забудову міст Катеринославщини»-встановлено особливості відкладення відповідних джерел. У центральних архівах - ЦДІАК та ЦНТА, зберігається незначна кількість справ, які містять допоміжну інформацію (КМФ 11, 12, Ф. 318, 442, 579, 692, 711, 1597). В Державних архівах Одеської (Ф. 305) та Харківської (Ф. 71) областейвідклалася документація земельних банків, до яких зверталися мешканці губернії, закладаючи свою нерухомість. До того ж в Одеському архіві зберігаються справи канцелярії генерал-губернатора (Ф. 1), справи статистичного комітету (Ф. 3), а також справи М. Мурзакевича (Ф. 148). УДержавному архіві Херсонської області було виявлено декілька справ Херсонської креслярні (Ф. 14), які стосуються козацьких міст та сіл, що увійшли до складу Катеринослава (Сухачівка, Дієвка, Нові Койдаки). Фонди Державного архіву Дніпропетровської області збереглися лише частково: канцелярії губернатора, губернського правління, губернської земської управи, міських дум (Катеринослава та Нікополя), межової контори тощо (ф. 11, 20, 120, 469, 634, 648, 823, 836, 856 та Р. 4540). У Державному архіві Запорізької області відклалисяфонди міської ратуші, повітової скарбниці, сирітського суду, спрощеного громадського правління, міської думи, повітової земської управи тощо (ф. 1, 12, 20, 21, 24, 56, 71, 230). Державний архів Донецької області міститьфонди міської думи, земської та міської управи, порту та митниці (ф. 1, 107, 113, 117, 134, 147, 181, 187). Невелику кількість документів з тематики дослідження було виявлено в Інституті рукопису НБУ ім. В. Вернадського - фонд Історичні матеріали (Ф. V), фонд Н. Полонської-Василенко (Ф. 42), фонд Я. Новицького (Ф. 202) та фонд С.А. Таранушенко (Ф. 278). Деякіматеріаливиявленоу музейних фондах Дніпропетровського історичного музею Д. Яворницького (ф. 117600, 117601, 12453, 130684, 130701, 130737, 130748, 130750).

Комплекс документації вищих та центральних органів влади відклався в російських архівах. Так, у Російському державному військово-історичному архіві (РГВИА) зберігаються фонди МВС (різних експедицій татехніко-будівельного комітету), військово-топографічного ДЕПО Департаменту Генштабу та департаменту Сенату, а також особові (П. Зубова, Воронцових, Демідових): ф. 16, 38, 193, 248, 264, 1835, 1261, 1267, 1293, 1356. Що ж доРосійського державногоісторичногоархіву (РГИА), то це фонди Департаменту державного господарства МВС та переважно МШС (особлива канцелярія та різні департаменти ГУПСиПЗ, комісія для ревізії звітів): ф. 166, 205, 206, 208, 213, 216, 217, 220, 223, 230, 379, 380, 485, 773, 799, 821, 1285, 1286, 1287, 1297, 1399 та 1488. Оскільки Маріуполь входив певний час до Таганрозького градоначальства, деякі справи потрапили до Державного архіву Ростовської області (ГАРО) - ф. 579, 581, 599, 674 та 804 (Канцелярія Таганрозького градоначальника, окружний суд, будівельний комітет, Приказ громадського нагляду, Донський земельний банк).

У третьому підрозділі -«Типологічна та видова класифікація джерел з історії міської забудови Степової України»-було здійснено типологічно-видову класифікацію джерельної бази дослідження. Актуалізований комплекс поділяється на писемні та речові джерела. Перші представлені такими родами: наративні, документальні, зображувальні та інформаційно-довідкові. Левову частку становлять документальні джерела, серед яких виділено наступні групи: 1) справочинна документація; 2) нормативно-правові акти (постанови, розпорядження, «порядки», санітарні міри, правила, статути) та 3) описово-статистичні джерела (експлікації до атласів, огляди губернії, «Списки…» та «Описи…» населених міст, статистичні «…часописи» та «…таблиці», «Міста Росії» тощо). Більшість становлять справочинні матеріали, які за функціональним призначенням поділяються на: 1) службові (листи, телеграми, ордери, рапорти, донесення, акти оглядів, торгові листи, пропозиції), 2) звітні (протоколи, заяви, доповіді, пропозиції), 3) облікові (описи майна, списки, книги обліку), 4) договірні (свідоцтва, заповіти, увідні листи, виписки з нотаріальних книг, довіреності, купчі, договори купівлі-продажу), 5) інформаційно-довідкові(оголошення, довідки) та 6) особові (заяви, прохання, клопотання). Зображувальні джерела представлені картографічною групою (карти, плани, кресленики) та художньо-зображувальною (листівки, описи-календарі), речові - архітектурними пам'ятками.

У четвертому підрозділі -«Археографічні публікації»- проаналізовано опубліковані джерела з теми дослідження. Перші з них з'явилися у 1860-х рр.. на сторінках «Русского архива», «Записок Одесского общества истории и древностей», «Киевской старины»,а на початку ХХ ст. естафету підхопилиТаврійськата Катеринославська археографічна комісії. Переважно друкувалося службове листування генерал-губенаторів з губернаторами кінця XVIII ст. У 1970-х рр. вийшов друком збірник «Днепропетровску 200 лет. 1776-1976 гг…», у якому вміщено сім документів, які стосуються теми дослідження.

Після 1991 р. при публікації Архіву Коша Нової Січі (Т. 1-5)було уведено до наукового вжитку деякі джерела про життя козаків на території досліджуваних міст. Наприклад, реєстри зимівників Кальміуської та Самарської паланок, описи устрою Микитинської застави, торгівельні зносини в Кальміусі та Нікополі, документи щодо будівництва церков у Домасі та Нових Койдаках. Три документи опубліковано у 10-му томі корпусної публікації «Джерела з історії Південної України XVIII-ХХ ст.», 4- у збірнику «История Запорожского края: 1770-1917…»,7- у збірнику «От Крыма до Мариупольского греческого округа (1652-1783)». У додатках до «Нарисів з історії Нікопольського району» опубліковані описи до приміток Генерального межування та відомості стосовно розвитку Нікопольщини кінця XVIII - початку ХІХ ст., передрук ордерів Потьомкіна та витяг з опису мандрівки В. Зуєва.

У п'ятому підрозділі - «Місцеві та фахові періодичні видання з історії архітектури Катеринославщини»-досліджені друковані засоби масової інформації наявні в українських інформаційних центрах. У спеціалізованих архітектурних журналах («Зодчий», «Архитектурно-художественныйеженедельник», «Искусство в Южной России») відомості щодо Катеринославщини подавалися вкрай рідко. Повідомлення здебільшого стосувалося зведення громадських закладів (наприклад, англійського клубу, Маріупольської гімназії тощо) або прийому на службу до технічного штату. У міській пресі інформація щодо архітектури подавалася на шпальтах таких місцевих газет, як: «Екатеринославские губернские ведомости», «Екатеринославская земская газета», «Приднепровский край», - де окрім нотаток про забудову, вміщені витяги з матеріалів засідань земських / міських зборів щодо містобудування. Решта приватної преси містила інформацію публіцистичного характеру: «Мариупольское слово», «Александровский вестник», «Приазовскаямолва», «Александровский голос», «Мариупольская жизнь», «Южнаязаря», «Днепровскаямолва», «Русская правда» та «Степь». Слід виділити такі газети, як: «Юбилейный листок» та «Вестник Екатеринославского земства», -на сторінках яких часто розміщували науково-популярні статті щодо історії певного закладу або спогади сучасників про будівництво міст. У сусідніх регіонах відомості щодо Катеринославщини друкувалися у пресі рідко («Одесский вестник», «Новоросийсский телеграф», «Южные записки», «Правда», «Южный край»).

У шостому підрозділі- «Проектувально-картографічні джерела» - з'ясовано, що у першій половині ХІХ ст. будівництво міст здійснювалося за «зразковими» проектами, що значно вплинуло на подальші архітектурні смаки мешканців та технічні навички креслярів. Фактично тільки з другої половини, коли в Катеринославській губернії будуть введені технічні відділення, розпочнеться проектування приватних будинків. Проте лише частина проектів цивільної забудови збереглася (найбільше щодо Олександрівська). Більшість мап була виготовлена для Катеринослава (19), трохи менше - Олександрівська - 14 (з них 4 виявлено вперше) й Маріуполя - 14 (з них 4 виявлено вперше), вполовину менше - Павлограда - 6 (з них 1 виявлена вперше) та лише 1 (виявлена вперше) для Нікополя. Однак, якщо стосовно перших трьох міст маємо кресленики з кінця XVIII до початку ХХ ст., то стосовно Павлограда - тількиз першої половини ХІХ ст. Інформативність проектів різниться. Так, з 19 мап Катеринослава 5 не мають змістовних позначок (як-то назва закладу, номер адміністративної частини міста, забудоване / незабудоване тощо), з 14 карт Маріуполя - 7, з 14 проектів Олександрівська - 6, з 6 мап Павлограда - 2.

У сьомому підрозділі - «Художньо-зображувальні джерела»-були опрацьовані наявні поштові листівки та фотографії. Найбільша кількість листівок стосується Катеринослава, дещо менше - Маріуполя, вполовину менше - Олександрівська та поодинокі- Павлограда й Нікополя. Якщо на світлинах Катеринослава зображені адміністративні, судові, банківські, навчальні, торгівельні та медичні заклади, то на решті лиcтівок- лише деякі установи. З маріупольських краєвидів фіксувалася переважно забудова центральних вулиць (Катерининської, Грецької та Харлампієвської), а також зображувалися церкви, торгівельні та навчальні заклади, з олександрівських - перспектива на вул. Соборну, а також вул. Троїцьку, Ковальську й Катеринославську, де розташовувались торгівельні, трактирні й навчальні заклади. Що ж до Павлограда й Нікополя, то до фокусу потрапляли головні вулиці, де вирувало комерційне життя. Це вул. Олександрівська й Шалінська щодо Павлограда та вул. Катеринославська щодо Нікополя. До ракурсів фотооб'єктивів колишніх міст губернії у 1920-х роках стосовно Катеринослава переважно потрапляли громадські заклади, Павлограда й Нікополя - церкви, Маріуполя й Олександрівська - прибуткові заклади. Наступна хвиля розпочалася наприкінці ХХ ст., коли фотографи намагалися зафіксувати усі збережені архітектурні пам'ятки ХІХ - початку ХХ ст.

В останньомупідрозділі -«Архітектурні пам'ятки сучасних міст Дніпра, Павлограда, Запоріжжя, Маріуполя та Нікополя» - досліджено збереженібудівельні об'єкти. Встановлено, що цивільна забудова переважно виконана у стилі класицизму, за другої половини ХІХ ст. - неокласицистизмі, а з початку ХХ ст. - у модерній обробці. З ретроспективних течій найбільш вживаними мешканцями були неокласицизм, необароко та неоромантизм. Будівництво у стилі модерн виконувалося переважно у поміркованому вигляді або ж наближеним до раціоналізму чи конструктивізму.

Третій розділ - «Інформативні можливості джерел з історії міської забудови Катеринославської губернії» - містить шість підрозділів. У першому з них -«Козацькі поселення у долі міст наприкінці XVIII - першій половині ХІХ ст.»- були розглянуті мапи Катеринослава (1784, 1786(7), 1790, 1792, 1793, 1795(7), 1806, 1810, 1817, 1834, 1837, 1850, 1885, 1889, 1903, 1909, 1913, 1915 рр.), Маріуполя (1782, 1783(4), 1787, 1795, 1811, 1826, 1827, 1835, 1844, 1857, 1869, 1892, 1910 рр.), Олександрівська (1771, 1779, 1783, 1795(8), 1797(8), 1811, 1823, 1849, 1867, 1883, 1894, 1903, 1913, 1915 рр.), Павлограда (1787, 1793, 1795, 1798, 1831 рр.) та Нікополя (1864 р.). Встановлено, що креслярі при проектуванні керувалися розташуванням старих поселень. Як правило, козацькі поселення визначали орієнтир та проекцію міста, а спроби ігнорування старої забудови закінчувались поразкою. Це підтверджує наявність хаотичного будівництва на перших картах, які час-від-часу позначали техніки. Так, на мапах Маріуполя 1782 р., 1787 р. та 1811 р. зафіксована архітектура зимівчан у південно-східній частині та частково в північній частині міста, але вона відсутня на карті 1784 р. та 1795 р. Будинки козаків диктували розвиток забудови, а імперські спроби заселити прилеглі території на свій лад не мали позитивного результату. Це, наприклад, сподіваннязабудувати місцевість від Сінного до Олександро-Невського майдану в Катеринославі, від Олександрівської до Карасівської площі в Маріуполі, від вулиці Тургенівської до Ливарної в Олександрівську, від Озерної на північ та Харківської на південь в Павлограді. З іншого боку, козацька забудова завжди була наближена до центру міст, але не утворювала його. З розростанням міста колишні козаки переселялися за його межі, але максимально наближено.

У другому підрозділі- «Козацькі родини в містах Катеринославщини в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.» - проведено відповідне дослідження на прикладі Олександрівська, оскільки джерельна база уможливила лише це завдяки виявленому списку вознесенців 1855 р. На підставі документу було встановлено представників одного прізвища щонайменш двох поколінь (Бешенець, Гаркуленко, Легкоступ та ін.), вполовину менше осіб трьох поколінь (Сагаченко, Швець, Хоруженко та ін.) та декілька до четвертого коліна (Кінебас, Остапець, Педак та ін.). Загалом було реконструйовано родовід 54 сімей(446 осіб). Доведено, що власне «вознесенцями» були колишні козаки - корінне населення Олександрівська. Ще на початок ХХ ст. 24% родин зі списку 1855 р. продовжували зараховувати себе до зимівчан. Аналогічно вважаємо, що новокодакці Катеринослава та білосарайці Маріуполя були колишнімикозаками. Запорожці переважно селилися на околицях та обирали для проживання периферійну зону міста. Наприклад, колишні козаки м. Олександрівська здебільшого селилися по вул. Московській, Миколаївській, Фортечній, Слобідській та В'язничній. Завдяки ним на початку ХХ ст. були заселені території передмістя - Слобідка, Т. Шевченка, Карантинка, Південне при новій залізничній станції міста.

У третьому підрозділі- «Містобудівні проекти та організаційно-просторові рішення»- простежено особливості проектування забудовив кінціXVIII - першій половині ХІХ ст.З'ясовано, що вимогистосовнорозпланування імперських міст змінювалися. Наприклад, креслярі переглянули погляди щодо архітектурного ансамблю Катеринослава у 1786 р., 1787 р., 1790 р., 1795 р., 1806 р. та 1810 р., Маріуполя - у 1784 р., 1787 р. та 1795 р., Павлограда - у 1793 р. та 1831 р.

Починаючи від перших креслеників список запланованого до будівництва постійно зростав та досяг свого апогею для Катеринослава у 1806 р., Олександрівська та Маріуполя - у 1811 р., а для Павлограда лише у 1831 р. Однак фактично перші кресленики фіксуютьмаксимум пропонованого до зведення. Інший важливий аспект - види забудови. Власне це вказує на те, яке функціональне навантаження мали отримати міста Катеринославщини. Встановлено, що губернським / повітовими містами ці населені пункти Катеринославщини могли називатися лише на папері, адже не мали й половини необхідних для цього установ.

Спроби російської влади проігноруватикозацьку забудову зазнали поразки. Показовими у цій ситуації були наміри креслярів розбити нові майдани. У свою чергу, це мало послугувати утворенню навколо них житлової та побутової інфраструктури. Землі при запланованих площах влада роздавала чиновникам, офіцерам та ін. службовцям, але тіволіли селитися не на порожньому місці, а в / поруч зі старою забудовою, яка вела свій родовід з козацьких часів. Там уже була готова інфраструктура, яку на новому місці ще треба було збудувати. Відтак розвивалися не розплановані на голому місці території, а старі козацькі осередки та прилеглі ділянки, захоплені з часом козаками.

У четвертому підрозділі -«Процес освоєння міського простору Катеринославщини з кінця XVIII - початку ХХ ст.»-проведено аналіз почергового заселення районів та вулиць міст Катеринославщини (з кінця XVIII до початку ХХ ст.). Встановлено, що забудова відбувалася двома способами - відповідно затвердженим планам та шляхом самозахоплення. Розглянуто підходи влади стосовно заохочення до заселення бажаної території та причини невиконання запланованого. Досліджено які верстви населення вдавалися до самозахоплення територій та на які землі був попит. Звернуто увагу на зміну цінності наділу протягом кінця XVIII - початку ХХ ст., що призводило до коливання вартості землі, швидкості її заселення та будівельного спрямування.

У п'ятому підрозділі - «Соціальна інфраструктура у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.» -розглянуто соціально-економічний, соціально-побутовий та соціально-культурний рівні інфраструктури міст Катеринославщини від кінця XVIII до початку ХХ ст. Встановлено процес її нарощування протягом досліджуваного періоду. У першій половині ХІХ ст. Катеринослав, Павлоград, Олександрівськ, Маріуполь та Нікополь були поселеннями з низьким рівнем урбанізації, але з другої половини почали формуватися зони забудови (адміністративна, медична, торгівельна, комерційна, навчальна).Досліджено місце локалізації закладів на основі чого було виділено осередки людської діяльності. Поблизу торгівельного центру розміщувалися прибуткові та розважальні заклади, а поза ним навчальні та медичні. З часом у містах могло бути сформовано більше місць торгівлі, які тягнули за собою до відкриття навколо них розважальних, освітніх, оздоровчих та інших установ.

В останньому підрозділі - «Забудова та її конструкторські й матеріальні характеристики протягом кінця XVIII - початку ХХ ст.»-досліджено зміну параметрів будівництва відповідно до якісних показників (сировина, висотність, планування). Визначено типову забудову, характерну для кожного зі станів суспільства. Розглянуто зміну складу садибного житла. З процесом ущільнення забудови додаткові будівлі вже не будувалися на подвір'ї, а займали певний простір у плануванні головної оселі. Проаналізовано улаштування житлових будинків протягом досліджуваного періоду.

У висновках відображено основні результати дисертації.

1. Історія міської забудови Катеринослава, Павлограда, Олександрівська, Маріуполя й Нікополя кінця XVIII - початку ХХ ст. до сьогодні не була предметом комплексного джерелознавчого дослідження. Більшість дослідників розглядали деякі аспекти проблеми лише з технічної точки зору або як частину історії міста. Тільки починаючи з 1990-х рр. забудову почали розглядати, як самостійний напрямок історичного дослідження. Булозвернуто увагу на таківиди будівель, як: адміністративна, прибуткова, освітня або ж історія певного архітектурного об'єкту.

2. У кінціXVIII - початку ХХ ст. будівництвоперебувало одночасно у підпорядкуванні кількох управлінських установ вищого, центрального, губернського, повітового, міського рівнів. Ці установи час від часу реорганізовувалися, змінювалися компетенції у будівельній сфері. Разом з тим на продукування джерел вплинули територіально-адміністративні зміни.

3. За типологічно-видовою ознакою актуалізована джерельна база поділяється на писемні та речові джерела. Писемні, як головна складова, охоплюють документальні, інформаційно-довідкові, зображувальні та наративні джерела, серед яких превалюють перші. Документальні матеріали включають справочинну, нормативно-правовута описово-статистичнугрупи.

4.Інформативний потенціал справочинної документації фокусується на відомостях щодо процесу прийняття рішень про будівництво, стану наявної забудови, специфіці майнового користування та відносин. Міська преса містить плани на будівництво місцевої влади. Виявлені нормативно-правові акти характеризують вимоги (технічні та санітарно-епідемічні) влади всіх рівнів до того чи іншого виду забудови. Описово-статистична група подає відомості щодо облаштування міст та кількості в них різних типівзабудови. Наративи дозволяють прослідкувати процес освоєння мешканцями міського простору Катеринославщини.

5. Вагоме місце в структурі джерельної бази посідають картографічні джерела. Однак вони представлені хронологічно диспропорційно. Більшість мап складалися наприкінці XVIII ст., середині ХІХ ст. та на початку ХХ ст. Кресленики переважно стосуються проектувальної діяльності щодо певної забудови та зображують фасад будівлі й її планування. Вони дають змогу проаналізувати архітектурні вподобання сучасників та з'ясувати будівельні характеристики.Художньо-зображувальні джерела фіксували переважно перспективи центральних вулиць чи громадських закладів.

6. Наявні архітектурні пам'ятки свідчать про те, що цивільна забудова здебільшого у досліджуваних містах виконувалась у класицизмі, з ретроспективних - неокласицизмі, необароко чи неоромантизмі, а при стилі модерн вдавалися до поміркованої стилізації.

7. На місці старих козацьких поселень розвивалися ядра міст Катеринославщини. Так, Половиця, Микитино, Матвіївка, Кальміуська фортеця, а також зимівники навколо неї та прирічкові зимівники Олександрівська стали базисом проектувальної матриці, в осерді яких імперські чиновники намагалися закласти адміністративну частину. Але спроби влади намітити перспективне розпланування та закласти нові майдани, які б стали адміністративними чи комерційними осередками, увінчувалися поразкою. Заплановані території довгий час лишалися незабудованими.Це призводило до того, щоу поселеннях автохтонних мешканців (козаків) закладалися новіторгові майданчики, а в подальшому - відкривалися соціальні заклади. Таким чином, місцева влади була змушена не тільки приєднати ці території, а й підлаштовувати під ці райони свою систему розпланування.

8. Імперські плани міської забудови та, більш того, втілення їх у життя, добре віддзеркалюють реальне, не декларативне ставлення російської влади до міст Південної України. Надання поселенню статусу губернського чи повітового центру не супроводжувалося рішеннями з розвитку міської інфраструктури відповідного статусу. Найпоказовішою є ситуація з Маріуполем та Павлоградом, призначеними повітовими містами ще на початку 1780-х рр.: більшу частину необхідних закладів там навіть ніколи не планували зводити.

9. На перших проектах міст Катеринославщини козацька забудова стала базисом для розпланування. У другій половині ХІХ ст.більшість колишніх запорожців селилися на околицях міст, утворюючі нові поселення зі своєю інфраструктурою.

10. Поділ міського простору на зони соціальної інфраструктури фіксує, що адміністративні ядра не міняли свого розташування з кінця XVIII ст. до початку ХХ ст.щодо Павлограда й Маріуполя, але перемістилися щодо Катеринослава та Олександрівська. У таких містах, як Катеринослав, Маріуполь, Олександрівськ і Нікополь на початку ХХ ст. функціонувало декілька комерційних осередків. Навколо купецької зони, оперізуючи її, розміщувалися прибуткові та розважальні заклади. Мережа навчальних училищ охоплювала увесь міський простір. Приватні лічниці розміщувались навколо ядра міста, а державні медичні - напів- периферійній території.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, в яких опубліковані основні наукові результати дисертації

1. Бублик О. «Оголошення як джерело з урбанізації Катеринослава наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст.» / О. Бублик // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.- Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - 2014. - Т. 28. - С. 204 - 233.

2. Бублик О. «Будівництво Олександрівської земської лікарні на тлі забудови лікарських закладів Олександрівського повіту у другій половині ХІХ - початку ХХ ст.» / О. Бублик // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. - 2014. - Т. 29. - С. 177 - 196.

3. Бублик О. «Роль містобудування в сучасних урбаністичних розвідках зарубіжних дослідників» / О. Бублик // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя: ЗНУ. - 2014. - Вип. 40.- С. 255 - 260.

4. Бублик О. «Гендерні ролі у справі розпорядження нерухомістю у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. (на прикладі міст Катеринославщини)» / О. Бублик // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя: ЗНУ. - 2015. - Вип. 44. - Т. 1. - С.98 - 104.

5. Бублик О. «Планове містобудування здійснене органами самоврядування міст Катеринославщини у роки Першої світової війни»/ О. Бублик // Сумська старовина. - Суми: Сумський державний університет. - 2016. - №XLVIII. - С. 87 - 98.

6. Bublyk O. Pole informacyjne jak sposob orientacji w obszarze miejskim gubernii katerynosіawskiej w drugiej poіowie ХІХ - poczatku XX st. / O. Bublyk // East European Scientific Journal Wschodnioeuropejskie Czasopismo Naukowe. - 2016. - Volume 4. - № 5 (9). - С. 5 - 12.

Наукова праці, які засвідчує апробацію матеріалів дисертації

7. Бублик О. Оголошення як джерело з дослідження професій м. Катеринославу напр. ХІХ - поч. ХХ ст. / О. Бублик // Матеріали VII міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Дні науки історичного факультету». - К.: «Логос», 2014. - Т. 1. - С. 460 - 464.

Наукова праця, яка додатково відображає наукові результати дисертації

8. Бублик О. «Містобудівна політика органів самоврядування міст Катеринославщини обумовлена подіями Першої світової війни» / О. Бублик // Науковий вісник будівництва. - Харків: ХНУТУБА. - 2016. - Т. 86. - Вип. 4.- С. 72 - 80.

????????? ?? Allbest.ru