Ставлення населення України до репресивної політики Радянської держави в 1937-1938 роках за матеріалами ГДА СБУ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ставлення населення України до репресивної політики Радянської держави в 1937-1938 роках за матеріалами ГДА СБУ

О.Г. Бажан

Анотації

У статті на основі архівних джерел досліджується ставлення українського суспільства до політики державного терору в 1937-1938 роках.

Ключові слова: "великий терор", НКВС УРСР, повсякденність.

Аннотация

Отношение населения к репрессивной политике

советского государства в 1937-1938 годах за материалами ОГА СБУ

В статье на основании архивных источников исследуется отношение украинского общества к политике государственного террора в 1937-1938 годах.

Ключевые слова: "большой террор", НКВД УССР, повседневность.

Summary

The reaction of Ukrainian society for the repressive policies

the Soviet government in 1937-1938

In the article on the basis of archival sources, explores the relationship of Ukrainian society to a policy of state terror in 1937-1938.

Key words: Great Terror" NKVD, everyday

З початку свого виникнення (кінець 1917 року), радянські спецслужби, поряд з каральними функціями, проводили систематичну оперативну діяльність, направлену на вивчення найрізноматніших сторін політичного, соціально-економічного та культурного життя країни Рад. Спеціальні структурні підрозділи органів державної безпеки (секретно-політичний, особливий та інші відділи), спираючись на мережу інформаторів, здійснювали тотальний контроль за поведінкою та настроями населення. Ведучи скрупульозний облік і статистику активних антирадянських проявів у різних галузях народного господарства, провадячи прискіпливий моніторинг політико-економічних процесів в країні, постійно вивчаючи політичну ситуацію в регіонах, на вимогу вищестоящих партійних та радянських органів, місцевий та центральний апарати ВУНК-ДПУ-НКВС систематично готували інформації про "коливання та зміни" у середовищах усіх соціальних прошарків як міста, так і села. радянський політичний соціум

Під час масових політичних репресій 1937-1938 років органи НКВС УРСР стежили за реакцією українського соціуму на прояви державного терору, сплановані сталінським керівництвом кампанії з виявлення й покарання так званих "ворогів народу".

Ознайомлення з численними "спецповідомленнями про реагування населення УРСР на викриття та ліквідацію антирадянського підпілля", які згодом перетворилися у солідні архівні справи, дає підстави стверджувати про те, що багато пересічних громадян прагнули пояснити причини негативних тенденцій в радянському суспільстві, намагалися по-своєму осмислити природу "великого терору" 1937-1938 років.

Певна частина жителів республіки сприймала масові політичні репресії як спосіб правлячого режиму утриматися при владі. Власне враження від репресивних акцій радянської влади висловив працівник одного з сільпо Чорнухинського району Полтавської області Андрій Новохатько": "одна справа знищувати зрадників батьківщини, інша справа заарештовувати невдоволених матеріальним становищем. Адже не винен я, що при царизмі мені жилося краще ніж зараз". Службовець Ковалевський з Полтави у приватній розмові зауважував: "Комуністи бояться втратити свої крісла, в яких вони сидять. Ось чому і хапають людей". Технік механічного цеху Дніпропетровського заводу ім. Дзержинського Сигізмунд Рудьковський у ході спілкування з агентом радянських спецслужб "Казимиром", вказав на причину переслідувань осіб польської національності: " Радянська влада напередодні катастрофи, вона зараз боїться внутрішніх хвилювань і особливо виступів з боку поляків, з якими вирішила фізично розправитися. Раніше нас тільки усували від відповідальних посад, а тепер цього недостатньо і саджають в тюрми" [1, ф. 16, оп. 30(1951), спр. 128, арк. 125].

Художник харківського Палацу піонерів Щеглов масові арешти у 1937 році сприйняв не інакше як "політичну стерилізацію" радянського суспільства. Схожої думки притримувався й рахівник лісництва Никифор Штельмах (Диканський район Харківської області), який відреагував на операцію НКВС по вилученню куркулів, активних антирадянських та кримінальних елементів, проведену відповідно до оперативного наказу народного комісара внутрішніх справ СРСР М.І. Єжова № 00447 від 30 липня 1937 року, таким чином: " Будують безкласове суспільство через тюрму" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 187].

Деякі представники українського соціуму пов'язували посилення репресій з радикальною зміною процедури формування радянських органів влади. У грудні 1936 року надзвичайний VІІІ з'їзд рад затвердив нову конституцію, яка проголошувала в Радянському Союзі побудову соціалізму. В день затвердження сталінської конституції було оголошено про намір провести вибори до Верховної Ради СРСР. Продекларована процедура вільних виборів таїла в собі небезпеку появи у коридорах влади нових людей. Політичні репресії напередодні виборчого процесу у грудні 1937 року на думку багатьох жителів УРСР мали б забезпечити потрібний результат для компартійного-радянського апарату. Наведемо з цього приводу думку службовця Манько з Новосанжарського району Полтавської області, зафіксовану радянськими спецслужбами: "Нині відбувається кампанія по підготовці до виборів у Ради. Для цього вирішили очиститися від колишніх людей". Подібні думки висловлював й лікар з Валківського району Харківської області Іванов: " Ось тобі і недоторканість особистості, і нова конституція. Нині арештовують по ознакам колишнього зв'язку з петлюрівщиною та іншими, а потім ще щось придумають і це на двадцятому році революції. Зараз лягаєш спати і не знаєш де проведеш ніч"[1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 219). Деякі колгоспники села Петровського Харківської області були щиро переконані, що масові арешти "відбуваються з метою ізолювати людей на період проведення виборів у Верховну Раду, а потім їх всіх звільнять" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 214].

Прикметно, що пересічні громадяни у приватному листуванні часто-густо вказували на прямий зв'язок між арештом колишнього секретаря ЦК КПУ С. Косіора та прийдешніми виборами до Верховної Ради УРСР. Про домінування саме такої точки зору цивільного населення звертав увагу першого секретаря ЦК КПУ М. Хрущова нарком внутрішніх справ УРСР О.Успенський у спецдонесенні від 27 травня 1938 року:

"Выписки из документов о реагированиях населения Украины на арест бывш. Секретаря ЦК КП(б)У - КОССИОРА.

За последние дни документы, поступающие из различных городов Украины отражают настроения пишущих в связи с арестом бывшего Секретаря ЦК КП(б)У - КОССИОРА.

Пишущие клеймят позором и презрением подлого польского шпиона и врага народа КОССИОРА, который на протяжении всего периода существования сов. власти маскировался и снискав доверие трудящихся, был избран в депутаты Верховного Совета СССР.

В ряде документов арест КОССИОРА пишущие увязывают с предстоящими выборами в Верховный Совет УССР и предупреждают близких о необходимости максимального проявления бдительности...

г. Лысево, Свердловск. обл. КРАПИВНИНОЙ.

… КОССИОР, за которого мы голосовали - оказался врагом народа, вредителем. Он работал в последнее время в Москве. Как враг не скрывается, но наша разведка все равно разыщет. Сейчас идет подготовка к выборам в Верховный Совет УССР и 26/VІ - будем голосовать за лучших людей нашей родины. Нам надо еще больше овладеть большевизмом, чтобы уметь разоблачить врагов народа, как бы они не маскировались…

Киев, п/ящ. 81, КРАПИВНИН.

ст. Гречишкинская, Краснодарского края ВЕРЩЕГИНУ.

… Теперь я вам сообщаю о том, что у нас в части начальник школы оказался врагом народа и депутат Верховного Совета КОССИОР тоже в этом числе. Много сейчас разоблачено врагов, которые хотели предать нашу родину, но им не удастся, потому что у нас в Советском Союзе крепкие ЕЖОВЫ рукавицы…

Киев, п/ящ. 145, ПОЖИДАЕВ.

Полтава, Сенная пл. № 7, КОВАЛЕНКО.

… Где только есть у тебя снимок КОССИОРА - уничтожить его, чтобы не осталось этой подлой продажной морды, чтобы и духа не было от этого запроданца фашистам, польского шпиона. В этом альбомчике, что я прислал тебе Полит. Бюро ЦК ВКПб, так ты эту морду вырежь, чтобы не было ее рядом с любимым Иосиф Виссарионовичем и его соратниками. Люди так доверяли ему, выбирали в Верховный Совет, а он готовил измену, хотел предать свободный народ Украины. Не выйдет! Своих аппетитов Фашисты не удовлетворят за счет СССР! Подохнут от голода. Красная армия и НКВД тверды…

Киев, п/ящ. 174, НИКИТИН

Буденовка, Мариупольского р-на, УШКВАРЮ.

… Очень много раскрыли гнезд бандитов, которые пытались реставрировать капитализм в нашей стране, но им не удалось и не удастся это. А их у нас еще много. Ведь КОССИОР с той же целью пролез в Верховный Совет, но ЕЖОВ уже разоблачил таких, как КОССИОР. Не удастся паразитам осуществить задуманное…

Киев, Танко-технич. училищ. УШКВАРЬ" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 79, арк. 248-253].

Водночас серед різних прошарків радянського суспільства побутувала думка про те, що репресії - це прихований інструмент боротьби на владному Олімпі. У зв'язку з цим наведемо висловлювання колгоспника з Харківщини Абрамова: "Зав'язалася боротьба в партії за портфелі. Зараз заарештовують людей, які заважають теперішнім керівникам... "[1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 79, арк. 214]. Реагуючи на викриття контрреволюційної змови у лавах Червоної армії, цивільне населення та військовослужбовці в арештах представників командного складу угледіло "розвал партійної єдності" у вищих ешелонах влади. Харківський інженер-будівельник Богодіст так прокоментував репресії 1937 року: "Арешти, які проводить Сталін, самогубство таких людей як Любченко Любченко Панас Петрович (1897-1937) - радянський партійний та державний діяч. Протягом 1927-1934 років - секретар ЦК КП(б)У. Одночасно з 1933 р.-- перший заступник голови Раднаркому УСРР, з 1934-- голова Раднаркому УСРР, з 1934 - член політбюро ЦК КПУ. На серпневому (1937 р.) пленумі ЦК КП(б)У звинувачений у керівництві контрреволюційно націоналістичною організацією в Україні. 29 серпня 1937 р. Любченко, передчуваючи власний арешт та репресії щодо членів родини, застрелив дружину - Марію Крупеник та покінчив життя самогубством., Червяков Червяков Олександр Григорович (1892-1937) - радянський партійний та державний діяч. Член ЦК КП(б) Білорусі. На XVI з'їзді КП(б) Білорусі (червень 1937 р.) був підданий різкій критиці за недостатню роботу по викоріненню "ворогів народу". По офіційній версії покінчив життя самогубством у зв'язку з "сімейними обставинами" . та ін., залишення сцени Постишевим Постишев Павло Петрович (1887-1939) - радянський партійний та державний діяч. У березні 1933 року обрано другим секретарем ЦК КП(б)У, одночасно першим секретарем Харківського, а згодом - Київського (з липня 1934 року) обкому Компартії. На початку березня 1937 року звільнений від обов'язків секретаря обкому і секретаря ЦК КП(б)У, з 1937 року - секретар Куйбишевського крайкому ВКП(б). У лютому 1938 року був виключений з ВКП(б). У лютому 1938 року заарештовано органами НКВС. Розстріляно у лютому 1939 року. - підтверджують теорію про розклад більшовизму". Суголосно реплікам харків'янина Богодіста видаються роздуми діловода однієї зі шкіл Ново-Санжарського району Харківської області Кущинського: "Заарештовують тому, що в партії відбувся розкол. Існує дві партії - прибічники Сталіна і прибічники Троцького, а яка виявиться з них сильнішою - це видно буде в недалекому майбутньому" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 215]. Зубний лікар з Києва Т.І. Ільченко в арештах відомих партійних функціонерів М. Бухаріна, О. Рикова та ін. угледіла ознаки прихованого внутрішнього перевороту в лоні правлячої партії: "Що фактично залишається від революції. Якщо всіх тих, хто проливав кров за революцію нині розстрілюють пачками. Це і є внутрішній переворот. Потрібно прибрати всіх, хто заважає і може заважати в майбутньому нинішньому керівництву"[1, ф. 16, оп. 31, спр. 8, арк. 84]. Згідно донесенням начальника УНКВС УРСР по Дніпропетровській області старшого майора держбезпеки Юхима Кривця в підконтрольному йому регіоні, у період розгортання польської операції НКВС (здійснювалася відповідно до наказу № 00485 з серпня 1937 року) набули розповсюдження провокаційні чутки про кризу політичного режиму в СРСР [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 125].

У тогочасному соціумі були стійкі судження про прямий взаємозв'язок сталінської індустріалізації (форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території СРСР наприкінці 1920-х-1930-ті роки) з репресивним акціями в країні. Наведемо фрагмент з доповідної записки заступника начальника Харківського обласного управління НКВС, капітана держбезпеки Л. Рейхмана наркому внутрішніх прав УРСР І. Леплевському про реагування населення у зв'язку з проведенням так званої "куркульської операції": "Ось уже 4-х одноосібників забрали невідомо за що, мабуть потреба в безоплатній праці. Видно десь думають другий канал будувати на зразок Москва-Волга. Так вербують робочу силу через міліцію та НКВС. Так воно і вигідно, безоплатна праця. До того ж будують безкласове суспільство, перероблюючи одноосібників в робітників, не хочеш йти в колгосп по-доброму, так йди в робітники по-поганому. Заберуть якого-небудь дурника одноосібника, пришиють йому троцькізм чи якесь шкідництво. А він і не розуміє що це таке. Не одна сотня пропаде невинних" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 187].

Поширеними серед жителів УРСР були міркування про те, що масові репресії викликані саме підготовкою радянського уряду до неминучої війни з капіталістичними країнами: " Нині відчуваються посилені арешти всіх куркулів, тому що комуністи відчувають війну і хочуть всіх куркулів ізолювати (жителі села Білоскілювате тепер Краснодонського району Луганської області Рак і Плитко)"; "Радянська влада не стійка, не надійна, ось чому і зараз відбуваються значні арешти німців. Із заходу Німеччина тисне, а зі сходу теж неблагонадійно" (житель селища Нью-Йорк (нині смт. Новгородське) Донецької області Фаст) [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 117-118]. Подібної думки притримувався інженер "Запоріжсталі" Котко, який антипольську акцію НКВС прокоментував наступним чином:" ...Поляки були і будуть патріотами Польщі і завжди нададуть допомогу своїй батьківщині. Радянський уряд боїться цього і вирішив у зв'язку з тим, що Польща погрожує війною, вислати всіх поляків з крупних промислових міст"[1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 122].

Вчителька з Харкова Рейман потрапила в "розряд неблагонадійних" внаслідок поширення нею чуток провокаційного змісту: "суд над Бухаріним, Риковим є провісником війни, так як закликає до подальших репресій та розчистки тилу" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 60]. На переконання бухгалтера Київської взуттєвої фабрики Лисицького масові арешти в СРСР свідомо проводяться правлячим режимом з метою "залякати народ і тримати його у покорі, очікуючи війни" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 59]. За інформацією органів НКВС у Києві влітку 1937 року надбанням широкої дифузної аудиторії стало твердження про те, що "арешти в Червоній армії викликані тим, що частина вищого командування проти оголошення війни з Німеччиною, тому Сталін дав установку зробити їх троцькістами" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 21].

Критичні та схвальні оцінки репресивних кампаній 1937-1938 років українським населенням мали персоніфікований характер. "Соціальна чистка" у масовій свідомості асоціювалася у першу чергу з наркомом внутрішніх справ СРСР Миколою Єжовим (так звана" єжовщина"). Звернемося до приватного листування другої половини 1930-х років:

"Д/Петровск, Литейная 8/25, ЧЕРНЯХОВОЙ.

… Очень хорошо, что выявляем всех сволочей. Не даром ЕЖОВУ дали орден ЛЕНИНА. Правда, за такую заслугу, за такую работу этого мало, мала ему награда, его надо нам всем расцеловать. Он и наша партия спасли нашу жизнь …

Киев, 50, п/ящ. 83/2, боец ЧЕРНЯХОВ

ДВК, Гродеково, п/ящ. 18, ГОРБАЧЕВУ.

… Украина здорово была засорена врагами народа, но Николай Иванович ЕЖОВ дает им крепкую встряску. Собакам собачья смерть …

Киев, 55, п/ящ. 61, фамил. не разборчева.

Лубны, п/ящ. 33, ОЛЕЙНИКУ.

…Арестовали много врагов народа: ВАСИЛЕНКО, ХАТАЕВИЧ Хатаєвич Мендель Маркович (1893 -1937) - партійний діяч. Протягом 1932-1937 років - член політбюро КП(б) України. З 1933 р. - перший секретар Дніпропетровського обкома, з березня 1937 р. - другий секретарь ЦК КП(б) України. У жовтні 1937 р. засуджений до смертної кари за участь у контрреволюційній терористичній організації. , БАЛИЦКИЙ Балицький Всеволод Аполлонович (1892-1937) - відповідальний працівник ВУЧК-ОДПУ-НКВС, комісар державної безпеки 1-го рангу. З липня 1934 по травень 1937 року - нарком внутрішніх справ УСРР. У липні 1937 заарештований. У листопаді 1937 р. засуджений до смертної кари. Розстріляний., ШЕЛЕХЕС Шелехес Ілля Савелійович (1891 - 1938) - радянський партійний діяч. З 1934 р. - перший заступник голови Раднаркому УСРР, з травня 1936 р. - член політбюро ЦК КП(б)У. Заарештований та розстріляний у 1938 році. . Много было врагов на Украине, но мы их не выявляли, были слепы, а теперь нам открыл глаза тов. ЕЖОВ …

Киев, 36, п/ящ. 131, боец ГЛЕБОВ В.С." [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 129, арк. 341-352].

Захоплення діями наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова відкрито висловлював у колі знайомих та друзів робітник Мало-Перещепинського МТС Ігнатенко: "Скільки всілякої сволочі тепер виявили. Ось, що значить більшовицьке керівництво. Це все тому, що органами НКВС керує т. Єжов, по-моєму це тільки початок, ворогів ще багато та їх виявлять"[1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 212].

Розкручення маховика репресій в країні населення пов'язувало також із іменем Йосипа Сталіна. Так, робітник харківського заводу № 183 Іванько, реагуючи на самогубство голови Уряду УРСР П. Любченка, висловлював своє захоплення вчинками генсека Й. Сталіна таким чином:" Молодець тов. Сталін, що так розправляється з ворогами народу".

Позитивні відгуки на адресу керівника радянської держави перемежовувалися і з репліками негативного характеру: "Ленін ніколи не застосовував репресій до інакодумців, він їх мирив, або не мирив... Замість того, щоб у сучасній ситуації консолідувати та об'єднати всіх, пробуджується непримиренна ворожба. Арешти проводяться секретно, партійна маса не ставиться до відома" (співробітник "Садовінтрест" Злоцький, м. Київ) [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 5]. В описуваний період у народі Й. Сталіна почали порівнювати з російським царем Іваном ІV: " Сталін - новий Іоанн Грозний. Стинає своїх бояр і правих і винних" (чех Девишер) [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 5].

Уважне ознайомлення з документами радянських спецслужб доби "великого терору", дає підстави стверджувати, що тогочасне керівництво НКВС вустами пересічних громадян всіляко прагнуло виправдати свою злочинну діяльність та переконати правлячу верхівку у наявності масової підтримки населенням репресивних акцій органів держбезпеки. Так, у "Спецповідомленні про реагування населення на операцію згідно з наказом № 00447"(так звана "куркульська операція") начальника Управління НКВС по Донецькій області старшого майора держбезпеки Давида Соколінського, адресованому наркому внутрішніх справ УРСР, комісару держбезпеки 2 рангу Ізраїлю Леплевському наводилось велика кількість схвальних відгуків селян стосовно репресування куркульського елементу. Серед них: "Всього декілька осіб заарештували, а в колгоспі труддисципліна підвищилася і якість збирання стала значно краще" (голова сільради колонії Нью-Йорк Дзержинського району Агарков); "Добре, що забрали цих паразитів, вони нам заважали працювати, без них набагато краще" (колгоспник з Донеччини Леоненко [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 116-118]. Про згоду жителів Харківщини з діями влади по нейтралізації куркульського та кримінального елементу вказував у своїх донесеннях до Києва керівник Харківського обласного управління НКВС Лев Рейхман: "Нарешті їх забрали. Досить їм вже нас обманювати. Тепер і працювати буде веселіше" (колгоспниця-стаханівка Пєтухова Куп'янський район); " Колгоспники вітають органи НКВС, які забрали від нас куркулів. Адже куркуль Пономарьов настільки розперезався, що на загальних зборах колгоспників наполягав повернути йому його майно (колгоспник Синенко - Куп'янський район)"; " Правильно, що забрали куркулів, які знущалися і глумилися над біднотою. В 1932 р. вони сміялися і говорили: ось до чого довела радянська влада, що в колгоспі з голоду подихають (колгоспник-середняк Огула Іван - Хотенський район)" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 184-185].

Позитивними відгуками та похвалою на адресу радянських спецслужб просякнутий "Звід витягів із кореспонденції з питання проведених арештів органами НКВС по місту Києву", підготовлений начальником 2 відділу УДБ НКВС УРСР старшим лейтенантом держбезпеки Джиріним у самий розпал масових репресій - у вересні 1937 року:

" Донбасс, Святовское, РАДЧЕНКОВОЙ.

… С тех пор, как у нас раскрыли банду врагов народа и поснимали с руководящих постов всю сволочь, условия службы сразу стали иными. Обращение начальства стало другое, распорядок дня стал лучше, словом заметно, что нет вредителей, которые руководили нами. Мы всех врагов народа сметем с лица земли, чтобы не пачкали наш Советский Союз - так говорят тысячи бойцов в один голос …

Киев, 28, п/ящ. 47, НАГОРНЫЙ.

с. Окип, Сенчанск. р. Харьк. обл. ГЛУШКО И.Я.

…Выявляют у нас вредителей, троцкистов, шпионов и убийц, стремящихся восстановить капитализм в нашей стране. Многих наши славные органы НКВД выявили врагов народа на Украине и в Москве. Война нарастает, но мы ее не боимся и дадим должный отпор …

Киев, Вышгород, п/ящ. 81, ПАНИСЕНКО С.Я.

м. Семеновка, Черниг. обл. АНАНЧЕНКО.

…В нашем институте прошла большая пертурбация в связи со вскрытием целого ряда вредителей - врагов народа. Враги народа пускали свои корни, свои вражеские щупальца в разные уголки, а особенно по системе высших школ. Всю верхушку нашего института забрали. Трудно себе представить ту жуткую картину издевательства над студентами, которую допускали лица, возглавлявшие институт. Сейчас изучают людей дальше, чтобы до конца выкорчевать корни врага …

Киев, Голосеево, вет. ин-т АНАНЧЕНКО" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 129, арк. 341-359].

У "записці по проводу", датованій 28 лютого 1938 року, нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенський повідомляв керівництво НКВС СРСР про схвальну оцінку населення республіки судового процесу у Москві над учасниками "правотроцькістського блоку" Справа "Антирадянський правотроцькістський блок" та відкритий судовий процес 1938 року над учасниками міфічної контрреволюційної організації, яка нібито займалася терористичною діяльністю, підготовкою диверсій у промисловості, сільському господарстві та на транспорті, причетна до вбивства С.Кірова та в спробі отруєння наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова. На лаві підсудних опинилося 21 особа: редактор газети "Известия" М. Бухарін, нарком зв'язку СРСР О. Риков, колишній нарком внутрішніх справ СРСР Г.Ягода, перший заступник наркома закордонних справ СРСР М.Крестинський, нарком зовнішньої торгівлі СРСР О.Розенгольц, нарком фінансів СРСР Г.Гринько та ін.: "Повідомлення, які надходять з місць у зв'язку з публікацією прокуратури Союзу у справі "правотроцькістького блоку" говорять про хвилю народного гніву до злочинців та зрадників батьківщини - Бухаріна, Рикова, Ягоди та інших. По всій Україні на заводах та фабриках Донбасу, Харкова, Дніпропетровська, Києва та інших промислових центрах та військових гарнізонах виникають один за одним мітинги по ініціативі самих робітників, військовослужбовців та інтелігенції. Мітинги започатковують прямо в цехах, військових підрозділах самі робітники, червоноармійці, інженерно-технічна інтелігенція. Починаються мітинги повсюди з того, що, прочитавши повідомлення прокуратури, робітники у своїх цехах, без участі партійних та професійних організацій самі виступають перед своїми товаришами зі словами гніву. Учасники цих мітингів, приголомшливі злодіяннями Бухаріна, Рикова, Ягоди та інших, одностайно вимагають їх нещадного знищення. У Харкові на заводі № 183, ще до початку роботи, майстер Загорулько, прийшовши на роботу, звернувся з проханням до завідуючого цехом негайно скликати мітинг для того, щоб шляхом голосування домогтися розстрілу ворогів народу. На заводі "Світло шахтаря" виступали робітники, які раніше ніколи не виступали, і заявляли: "стратити потрібно, потрібно їх рвати на частини, четвертувати, щоб вони пищали як ще ніколи ніхто не пищав". Робітниця заводу ім. Кірова Крикун при обговоренні резолюції внесла пропозицію притягнути до відповідальності сім'ї підсудних, мотивуючи тим, що дружини не могли не знати про злочинні діяння своїх чоловіків" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 280-281].

Однією з головних тем у початковий період "великого терору", яка жваво обговорювалося серед населення України стало самогубство наприкінці серпня 1937 року колишнього голови республіканського уряду Панаса Любченка. З донесень начальника УНКВС УРСР по Київській області старшого майора держбезпеки Миколи Шарова переконуємося, що смерть П. Любченка викликала значний суспільний резонанс. Згідно із "замірами" чекістів громадської думки у столиці республіки простежувалося, що "більшість трудящих обурені зрадою зі сторони Любченка і висловлюють жаль, що його не заарештував НКВС, вважаючи, що арешт його сприяв би як найшвидшому розкриттю його співучасників" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 163]. Інші мешканці столиці республіки причини трагедії пов'язували саме з масштабною кампанією незаслуженої нищівної критики П. Любченка з боку правлячого режиму. Деякі кияни відмовлялися вірити у самогубство партійного діяча. Спецслужби зафіксували висловлювання співробітника відділу кадрів однієї з київських шкіл Соломашенка, який був переконаний у тому, що "Любченко помер від рук вбивць, яким не було вигідно, щоб він залишався живим. Він знав дуже багато і виступав проти цього терору, який існує нині в країні, а це декому не було вигідно. Керівництво країни всіх налаштовувало проти себе, якщо навіть виступають проти них такі відповідальні працівники" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 128, арк. 164].

Відкриті процеси над "ворогами народу" (для прикладу лише в Харківській області за період з червня по грудень 1937 року відбулося 8 судових розглядів за участі громадськості та преси [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 107, арк. 31]) на думку сталінського керівництва мали на меті створювати видимість правосуддя перед світовою спільнотою і одночасно контролювати й спрямовувати у потрібному руслі масову свідомість жителів країни Рад. Однак намагання очільників радянської влади "обґрунтувати" необхідність масових карально-репресивних акцій не завжди знаходили розуміння у народних масах. У спецдонесенні "Про реагування населення у зв'язку з триваючим судовим процесом над учасниками "право-троцькістського блока", датованому 10 березня 1937 року, начальник Полтавського обласного управління НКВС Олександр Волков інформував наркома внутрішніх справ УРСР Олександра Успенського про наступне:" Агентурно-інформаційний апарат, як облуправління, так і периферійних органів, націлений на виявлення настроїв різних верств населення та викриття діяльності контрреволюційних елементів, у зв'язку з триваючим процесом над учасниками право-троцькістського блока - виявив ряд характерних фактів реагування всіх прошарків населення по даному питанню. Всього зібрано 654 факт реагування. З них: а) позитивних -548; б) негативних - 106" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 80, арк. 251].

Неприйняття репресивних заходів, вжитих державними силовими структурами, як свідчать архівні документи, виражалося різними соціальними групами часто-густо вербальним способом під час неформальної міжособистісної комунікації. Проте інколи протест сталінській репресивній політиці здійснювався у вигляді розповсюдження антирадянських листівок та написів (наприклад 28 липня 1937 року о 5 годині ранку на дверях сталелітейного відділу Харківського заводу № 83 невідомою особою була вивішена автобіографія репресованого маршала Михайла Тухачевського з заголовком " загинув за народ" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 63]). Невдоволення каральною практикою радянської влади органи НКВС фіксували й серед дітей "класових ворогів". У "Спецдонесенні про антирадянські та кримінальні прояви серед учнів середніх шкіл та вихованців дитячих будинків" від 27 лютого 1938 року нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенський звертав увагу першого секретаря ЦК КПУ(б)У М. Хрущова на той факт, що" в ряді початкових і середніх шкіл та дитячих будинків України відмічені антирадянські та кримінальні прояви, ініціаторами яких в багатьох випадках є діти репресованих ворогів народу. Контрреволюційна робота а/р елементів серед учнів виражається в розповсюдженні а/р надписів, антисемітських проявах, організації фашистсько-терористичних, бандитсько-кримінальних групах та організації зриву занять в школах" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 38-39]. На підтвердження власних висновків О. Успенський навів ряд прикладів нелояльного ставлення "соціально-небезпечних" дітей до правлячого режиму: " У м. Херсоні ліквідована к/р терористична група, яка складалася з учнів 10 класу Штуца Григорія, Штуца Дмитра та Винярського - дітей репресованих куркулів. Названі особи організували терористичний акт над агітатором по виборам до Верховної Ради студенткою Зінченко. Зустрівши Зінченко, їй зв'язали руки, заткнули рота відозвою до виборців у Верховну Раду і нанесли декілька ножових ран. Убивству завадили перехожі"; "У школі семирічці м. Кірова (Миколаївська область) учні 6 класу, діти репресованих Буряновський та Сидоренко ведуть а/р агітацію, заявляючи:"Наших батьків арештували. Ми будемо робити на зло радянській владі"; "В школі №35 м. Києва, учні 6 класу організували між собою збір грошей дитині, батько якої заарештований органами НКВС" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 43, 51.

Насильницькі дії з боку сталінського режиму проти власного народу з метою нейтралізації противників влади Рад і опозиційно налаштованих громадян шляхом формування відчуття жаху досягли бажаного результату. У часи "великого терору" радянська Україна занурилася в атмосферу тотального страху. У більшості донесень наркомату внутрішніх справ УРСР ЦК КП(б)У наводились приклади конкретних суб'єктивних переживань пересічних громадян у розпал масових репресій. Наведемо для прикладу репліку вчительки київської школи №141 Гроховецької: " Дійсно, творилося щось жахливе, люди боялися самих себе. Я чула від деяких, що вони лягали спати не раніше 4-5 годин ранку, а до цього часу прислухалися до кожного шерхоту, боячись, що прийдуть їх заарештовувати" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 80, арк. 25]. Про внутрішній стан мешканців України, обумовлений загрозою реального або передбачуваного лиха, детально йшлося у перехопленому у середині лютого 1938 року радянськими спецслужбами секретному зведенні генерального консула Чехословацької республіки у місті Києві доктора Рудольфа Брабеця чехословацькій місії в Москві: "Населення України очікувало, що після виборів у Верховну Раду та Раду національностей, терор ослабне, під гнітом якого з кінця літа минулого року воно знаходиться, як в містах, так і в селах. Говорилося також про те, що Верховна Рада оголосить широку амністію, але ці надії не збулися. Крім рішення Центрального Комітету партії стосовно чистки партії Йдеться про публікацію в пресі постанови січневого (1938 р.) пленуму ЦК ВКП(б) "Про помилки парторганізацій при виключенні комуністів з партії, про формально-бюрократичне ставлення до апеляцій виключених з ВКП(б) та про заходи по усуненню цих недоліків"., нічого не сталося, щоб заспокоїти населення, щоб звільнити його від почуття боязні, в якому воно живе... Арешти відбуваються переважно рано вранці близько 4 годин. У багатьох сім'ях, у зв'язку з цим спокійний сон - бажана річ. Жінки сплять вдень, а вночі не сплять із-за страху, очікуючи зупиниться автомобіль перед будинком і не здається часом стук у двері. Робиться це для того, щоб встигнути приховати цінні речі, які вони ще мають, передати їх сусіду чи куди-небудь сховати... Про долю арештованих, родичі дуже часто, протягом тижнів та місяців нічого не знають. Ні письмове, ні особисте спілкування з ними не дозволяється. В деяких містах органи ГПУ дозволяють, щоб арештованим раз в 14 днів була надіслана білизна. Дружини чи діти арештованих з цією метою цілі дні та ночі стоять у черзі, щоб дізнатися живий чоловік чи батько, чи в тюрмі він ще чи вже висланий. З цих очікувань перед тюрмами виникли особливі елементи. Безробітні старики за плату в 25 карбованців, займають місце в черзі для тих, хто особисто не змозі цілий день та ніч стояти у дворі тюрми чи на вулиці" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 80, арк. 333-335].

Репресії, які охопили партійну номенклатуру, центральний апарат виконавчої гілки влади призводили до відчуття нестабільності в житті простих людей, породжували у них невпевненість та депресію: "Нині важко стверджувати хто чесний, нікому не можна довіряти так як кожен у них (влади - авт.) може виявитися ворогом. В таких умовах важко жити, не можна спокійно працювати і не має перспектив (співробітник Київського міськпроекту Попов)" [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 80, арк. 281]; " Те, що робиться в Радянському Союзі, важко зрозуміти. Чи ми святкуємо бурхливу радість чи розкриваємо змову за змовою і судимо людей до розстрілу?" (вчитель англійської мови київської середньої школи № 50 А.В. Полянський) [1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 8, арк. 84].

Про втрату віри українцями у радянське суспільство вказує у своєму аналітичному звіті генеральний консул Чехословацької республіки у місті Києві доктор Рудольф Брабец: "Переважна більшість міського населення ненавидить режим, так само і населення сіл... Тому, що пише преса про обожнювання Сталіна чи про те, що говорять на зборах, не можна вірити... Ні при якому режимі не використовувалася так неправда як засіб досягнення мети як це робиться тут. Населення це знає і вірить як раз зворотньому... Також не має ніде стільки лицемірства і фарисейства як тут. Вуста говорять одне, а в душі інше. Скільки стовпів режиму було тут, тільки за останній рік, оголошено дворушниками, зрадниками, шпигунами і ворогами народу. Населення стомилося, демонструє огиду до постійної пропаганди та зборів, на яких йому розповідається особливо в останній час про його права, про які воно знає, що їх не має, про успіхи, про щасливе і радісне життя, яке є казкою; ця відраза має прояви і у виробництві, до розвитку якого не призвів стаханівський рух. Знаходяться сміливці, які насмілюються йти проти цієї пропаганди"[1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 80, арк. 342-343].

Фактор страху породжував у суспільстві обстановку загальної підозрілості і нерозуміння. Про зростання потоку скарг та доносів у період масових репресій вказується в секретному інформаційному повідомленні німецького Генерального консульства в Харкові Посольству Німеччини у Москві від 12 січня 1937 року:"Заяви та доноси розглядаються тепер як свого роду самозахист. Справою честі вважається знаходити та "розвінчувати" троцькістів. Викликана цим недовіра всіх проти всіх, в кінці 1936 року все збільшується" [1, ф. 16, оп. 30 (1951), спр. 2, арк. 270-272].

"Наклеп та самострахування досягло таких розмірів, які не мали місця ні в одній країні" - так характеризував результати масового терору 1937 року директор середньої школи №30 міста Києва Брановицький у лютому 1938 року[1, ф. 16, оп. 31 (1951), спр. 80, арк. 25].

Політика залякування, інсценіровка показових процесів над "ворогами народу" спонукали багатьох громадян проявляти "гранично уважне ставлення до оточуючих" та демонструвати лояльність до радянської влади. Інстинкт самозбереження спонукав члена ЦК КП(б)У, відповідального працівника в апараті Комінтерну Серафиму Гопнер звернутися до парткому ВКП(б) при виконавчому комітеті Комуністичного інтернаціоналу з покаянним листом, в якому вона визнавала "свою сліпоту та втрату пильності" у стосунках з колишнім чоловіком - радянським партійним функціонером Емануїлом Квірінгом Квірінг Емануїл Йонович (1888-1937) - партійний і державний діяч, доктор економічних наук. Народився у с. Фрізенталь Новоузенського повіту Самарської губернії (тепер Саратовська область) в сім'ї німецького колоніста. Революційну діяльність почав у 1906 році у Саратові як член партії есерів. Член більшовицької партії з 1912 року. В 1913 році співпрацював з газетою "Правда", був секретарем більшовицької фракції 4-ї Державної думи. Один з організаторів утвердження в грудні 1917 року радянської влади в Катеринославі. З жовтня 1918 до березня 1919 року - перший секретар ЦК КП(б)У, а з січня по серпень 1919 року - голова Раднаркому України. В березні 1921 року входив до складу радянської делегації на мирних переговорах з Польщею, в ході яких підписав від УСРР Ризький мирний договір. В 1921-23 роках секретар Донецького губкому КП(б)У. Один з ініціаторів створення СРСР . В 1923-25 роках - перший секретар ЦК КП(б)У. Виявив себе заповзятим супротивником політики українізації, за що в травні 1925 року відкликаний до Москви. В 1925-27 рр. - заступник голови Вищої Ради народного господарства СРСР, 1927-30 і 1934-37рр.- заступник голови Держплану СРСР. З 1930 року очолював Економічний інститут червоної професури. Репросований сталінським режимом 1937 році.:"Товариші! Повідомляю моменти моїх стосунків з нині викритим ворогом партії та народу Квірінгом. Працювали з ним в одних парторганізаціях з 1917 р. по 1925 р. (з перервами). У ці роки ми були чоловіком та жінкою. Коли ми розірвали цей зв'язок (12 років тому) ми не призупинили знайомство, зустрічались чи переписувались, зберігаючи дружні відносини. Я йому довіряла як партійцю і вважала, що він до кінця засудив та викоренив ряд помилок, здійснених ним під час роботи на Україні. Таким чином я визнаю, що в умовах близького та довголітнього знайомства не розгледіла ворога партії, проявивши виключну сліпоту та втрату пильності, і усвідомлюю, що заслуговую суворого засудження... Наостаннє бачу свою помилку в тому, що при оцінці його політичної фізіономії як комуніста, я не пов'язала з його політичною фізіономією його приватне життя... Я проклинаю цю сторінку мого минулого життя..." [2, ф. 1, оп. 20, спр. 7169, арк. 65-66].

Масовий терор посіяв тривогу і невпевненість у думках та вчинках начальника промсектора Управління народно-господарського обліку (УНГО) УРСР С.Е. Михалевича, який 21 липня 1937 року звернувся до першого секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора з заявою, яка мала б убезпечити його від політичних переслідувань: "Останні арешти майже всієї керівної верхівки УНГО УРСР - Асаткіна, Кустоляна, Варфоломеєва на весь зріст поставили питання про становище в УНГО, формах та методах шкідництва в УНГО, про людей, які працюють в УНГО і заходах, необхідних щоб ліквідувати результати шкідницької роботи в ньому. В березні 1935 р. в УНГО УРСР була направлена для зміцнення група товаришів з партійної та політичної роботи, в тому числі і я, які, звичайно, відповідають за те, що прогледіли ворогів, їх шкідницьку роботу. Я прошу прийняти мене для висловлення більш детальних пояснень по питанням, пов'язаним з діяльністю в УНГО, моєю роботою і партійною відповідальністю за факти політичної сліпоти, виявленою мною в числі інших членів парторганізації" [2, ф. 1, оп. 20, спр. 7168, арк. 40].

Таким чином, кампанія масових репресій 1937-1938 років справила значний вплив на український соціум. Політичні переслідування, здійснювані державними силовими структурами за сприяння керівництва країни, у різний спосіб перетворювали жителів республіки на безпосередніх учасників процесу "великого терору". Реакція населення УРСР на політику державного терору була диференційованою. Одна частина населення перебувала під впливом сталінської пропаганди і була переконана в правильності й законності покарання "ворогів народу". Інша частина, яка зазнала на собі насилля та фізичне знущання з боку карально-репресивних органів, висловлювала своє невдоволення у вигляді прихованого протесту. Тисячі репресованих та члени їх сімей упродовж тривалого часу опинилися в становищі внутрішніх "вигнанців". "Великий терор" не тільки наніс шкоду економіці та обороноздатності СРСР, а й негативно позначився на морально-психологічному стані радянського суспільства напередодні та у початковий період Другої світової війни.

Размещено на Allbest.ru