Роль архівних джерел у дослідженні історії Черкащини 20-х — 30-х років ХХ століття (за матеріалами державного архіву черкаської області, архіву управління МВС України в Черкаській області, галузевого державного архіву служби безпеки України)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Черкаський обласний краєзнавчий музей

Роль архівних джерел у дослідженні історії Черкащини 20-х -- 30-х років ХХ століття (за матеріалами державного архіву черкаської області, архіву управління МВС України в Черкаській області, галузевого державного архіву служби безпеки України)

Т. О. Григоренко

З розпадом радянської комуністичної системи та здобуттям Україною незалежності з'явилася можливість повернути із забуття ряд соціальних та історичних проблем, котрі вимагали нагального розв'язання. Руйнування командно-адміністративної системи дозволило науковцям не заглиблюватися у визначені цією системою проблеми, а відшукувати забуті або раніше заборонені сторінки історії. Такий пошук дав можливість звернутися до цілої низки тем. Особливо це стосується історії українського села в період 20-х -- 30-х років ХХ ст. Існуючі дослідження цього періоду далеко не вичерпують даної проблеми.

В умовах появи все більшої кількості наукових досліджень з історії ХХ століття відбувається зростання ролі джерелознавства та вироблених ним прийомів і методів роботи з документальними джерелами. Джерельну базу дослідження історії Черкащини 20-х -- 30-х років ХХ століття становлять передусім архівні матеріали. Адже саме документи найоб'єктивніше відтворюють події й дозволяють краще зрозуміти складні суперечливі процеси у тогочасному суспільстві. Архівні дослідження вперше вводять у науковий обіг значний масив раніше невідомих документів, особливо тих, що ще донедавна знаходилися під грифом «секретно» і були недоступними як дослідникам, так і широкому загалу.

У дослідженнях невідомих сторінок історії Шевченкового краю були використані фонди декількох архівів: Державного архіву Черкаської області (ДАЧО), Галузевого архіву Служби безпеки України (СБУ) та архіву Управління Міністерства внутрішніх справ (УМВС) України в Черкаській області. Архівні джерела в основному представлені документами радянських установ, виконавчих комітетів та партійно-комсомольських органів та розповідають про діяльність цих органів влади як у центрі, так і на місцях. Також було використано економічні й статистичні звіти, листування та звернення громадян, листівки та періодичні видання тих років. Особливе місце у дослідженнях займають архівно-слідчі справи, що зберігаються у галузевих архівах Служби безпеки та МВС України.

Місцеві архіви відіграють величезну роль у пошуку історичної правди на рівні регіональної історії. Величезні ресурси для дослідження історії Черкащини має Державний архів Черкаської області. Зокрема, під час вивчення історії Черкащини 20-х -- 30-х років ХХ століття було опрацьовано чимало джерел з наступних проблем: «Голод 1921-1923 років на Черкащині», «Вилучення церковних цінностей на Лівобережжі Черкащини під час голоду 1921-1923 рр.» -- фонди Р-1720 [1], Р-1724 [2], Р-1728 [3], Р-1748 [4] та «Звіт про діяльність Золотоніської повітової економічної наради з 1 квітня по 1 жовтня 1922 року. м. Золотоноша. 1922» [5]; «Створення на Черкащині комітетів незаможних селян» -- фонди Р-155 [6], Р-546 [7], Р-1740 [8], Р-2124[9], Р-3235 [10]; «Діяльність в краї продовольчих загонів» -- фонд Р-1748, спр. 4 [11]; «Політика воєнного комунізму» -- фонди Р-114 [12], Р-169 [13], Р-189 [14], Р-190 [15], Р-1041 [16]; «Нова економічна політика на Черкащині» -- фонди Р-65 [17], Р-67 [18], Р-184 [19], Р-1724 [20], Р-1740 [21], Р-1748 [22], Р-2145 [23]; «Кооперативний рух селянства Черкащини в часи НЕПу» -- фонди Р-65 [24], Р-130 [25], Р-1748, спр. 43 [26], Р-2243 [27]. Досить цікавими виявилися фонди Р-130 [28] та Р-1028, спр. 9 [29], в яких зібрані відомості про артілі, приватні млини, торговельні та промислові підприємства, що діяли на Черкащині у 1924 році.

Також було досліджено чимало проблемних тем регіональної історії 1930-х років: «Колективізація сільського господарства Черкащини», «Розкуркулення та депортація селянства Черкащини», «Голодомор 1932-33 років на Черкащині». Так, наприклад, про колективізацію селянських господарств Черкащини розповідають фонди Р-81 [30], Р-184, спр. 79 [31], Р-337 [32], Р-338 [33], Р-375, спр. 121 [34], Р-1039 [35], Р-2113 [36], Р-2127 [37]. Про проведення кампанії «ліквідації куркуля як останнього експлуататорського класу», поділ «куркулів» на категорії, створення «куркульських виселків» на Черкащині, призначення експортних зобов'язань, штрафів та конфіскацій майна «куркулів» інформують матеріали фондів Р-75 [38], Р-96 [39], Р-143 [40], Р-184, спр. 112, 114, 115 [41], Р-1058 [42], Р-1345 [43], Р-2113, спр. 9, 65, 76, 78 [44], Р-2778 [45].

Цікавими для дослідження, але, на жаль, поки недоступними для більшості науковців є фонди архіву Управління МВС України в Черкаській області. Саме в цьому архіві зберігається кримінальна справа так званого політичного бандита -- отамана Івана Савченка-Нагірного, уродженця села Вереміївка Золотоніського повіту, командира Наддніпрянського партизанського загону, що мав зв'язок з Холодноярськими отаманами -- братами Петром і Василем Чучупаками (архів УМВС України в Черкаській області -- спр. 3446) [46].

Також в архіві УМВС знаходяться анкети, заведені на голів родин селян-«куркулів» Шевченківської та Уманської округ, висланих за межі України під час першої та другої хвилі «розкуркулення» (березень-жовтень 1930 року). Ці анкети містять дані про чисельність кожної селянської родини, майновий стан та причини вислання. На жаль, ці дані й досі не надані широкому загалу, тому що «куркулі» підлягали засудженню за кримінальними статтями як злочинці.

За даними МВС України, за період масового «розкуркулення» українського селянства і пов'язаного з цим виселення кращих хліборобів «в отдалённые местности Советского Союза» та подальших депортацій з України, які тривали впродовж 1935-1951 років, у міліцейських архівах збереглось понад 500 тис. архівних справ на спецпоселенців, по яких проходять 2 мільйони 880 тисяч осіб. В архіві Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області зберігається близько 4 тисяч анкет. Якщо порахувати середню кількість членів родини, то на одну сім'ю припадає приблизно по п'ять висланих, серед яких найменшим -- декілька місяців, а найстаршим -- далеко за сімдесят. Як свідчать документи, подальша доля більшості висланих «куркулів» склалася трагічно.

Після 1991 року історична наука збагатилася новим, специфічним видом джерел -- архівно-слідчими справами. Уже близько двадцяти років архівні документи радянських спецслужб активно використовуються дослідниками тоталітарного минулого в Україні. Хоча до наукового обігу широко були запроваджені лише справи реабілітованих громадян і далеко не всі дослідники отримали можливість працювати з ними, однак бібліографія робіт, написаних з їхнім використанням, налічує вже сотні одиниць.

За цей час у читальному залі Галузевого державного архіву Служби безпеки України та архіву Черкаського обласного управління СБУ переглянуто десятки архівних документів і кримінальних справ стосовно жертв масових репресій -- видатних діячів України і пересічних громадян. За матеріалами розпорядчих документів, чекістських доповідних у інстанції, оперативно-статистичної звітності, обвинувальних висновків крок за кроком відновлюється страшна правда про багаторічній злочин проти власного народу під гаслами боротьби з «ворогами народу».

Політичні репресії є трагічним феноменом у новітній історії України. Колосальний масив документальних свідчень репресивної політики радянської влади тривалий час був під забороною. Значна частина досліджених матеріалів стосуються участі радянських каральних органів у колективізації українського села та організації хлібозаготівельної кампанії 1932 -- початку 1933 року, яка супроводжувалася масовим терором проти селянства і спричинила мільйонні жертви. архів історичний кримінальний

Особливий інтерес викликає дослідження архівно-кримінальної справи «Гренадери» (Ф. 5625) [47], або Драбівського повстання -- від назви одного з районів Черкаської області, яка зберігається в Галузевому державному архіві СБУ і складається з 17 томів. Збройне повстання у квітні 1930 року на Драбівщині -- один з найпотужніших, проте досі найменш досліджених селянських виступів в Україні напередодні Голодомору. Ця подія, як доказ затятого опору українських селян хлібозаготівлям, колективізації та «розкуркуленню», заслуговує детального висвітлення, нових оцінок, бо спростовує окремі твердження про покірне сприйняття українським селянством політики влади у 30-х роках ХХ століття.

Розкрита органами ОДПУ підпільна група діяла на території Прилуцького, Черкаського, Лубенського та Кременчуцького округів. За оцінкою ОДПУ, це була потужна «контрреволюційна» організація, яка займалася підготовкою збройного повстання проти існуючого державного ладу з метою його повалення і проголошення «Української незалежної народної республіки». По справі «Гренадери» проходили учасники повстанських груп сел Філіповичі, Круподеринці, Яблуново, Золотухи, Остапівка та Березняки. Повстанкоми цих сіл були керовані підрайонними комітетами, які діяли в селах Перервинці, Свічківка та Білоусівка.

Повстання ретельно готувалося і мало відбутися навесні 1930 року, але було перенесене на весну 1931 року. Та повстанська група села Перервинці не була згодна на перенесення дати повстання й вирішила виступити самостійно, призначивши дату виступу -- 6 квітня 1930 року. Повстання почалося в запланований час. За вказівками підрайонного повстанського комітету водночас виступили кілька сіл: Перервинці, Міклашовка та Драбово. Кількість повсталих по цих селах досягла більш ніж 100 осіб.

Селяни були озброєні гвинтівками, обрізами та револьверами-«наганами». Мали вони й холодну зброю. Під час збройного виступу повсталими селянами було вбито 7 сільських активістів-комнезамівців, здійснено напад на станцію Драбово, де було захоплено і перервано телеграфно-телефонний зв'язок, підпалено будинок Нарсуду та захоплено зброю, що там зберігалася.

До повстання були готові й інші групи селян -- із сіл Філіповичі, Круподеринці та Білоусівка. У день повстання, 6 квітня 1930 року, група селян с. Філіповичі у кількості 11 осіб зібралася в будинку керівника повстанкому; у Круподеринцях в ніч з 6 на 7 квітня група у кількості 13 осіб, озброєних обрізами та револьверами, вирушила на збірний пункт. Була готова до виступу й Білоусівська група, що налічувала до 40 осіб і була озброєна 21 одиницею нарізної вогнепальної зброї. Та повстанню не судилося перемогти. У той же день силами Лубенського та Прилуцького ДПУ повстання було ліквідовано.

У розслідуванні Драбівського повстання взяли участь особливий відділ 25-ї дивізії та Полтавський оперативний сектор ДПУ УСРР. Дана справа отримала назву «Гренадёры». Під час слідства було заарештовано 89 активних учасників повстання. Всі вони були засуджені Судовою Трійкою при колегії ДПУ УСРР за статтями 54-2 та 54-11 КК УСРР за участь у контрреволюційній повстанській організації, що мала на меті «...зрив заходів радянської влади і компаній, організованих партією і радвладою на селі, а кінцевою метою -- повалення радянської влади шляхом збройного повстання і відновлення УНР» [47, 69]. На жаль, про це повстання у сучасній історичній літературі майже нічого не відомо, тому що архівні матеріали поки що не відкриті для дослідників.

У матеріалах архівно-кримінальних справ розкриваються методи силового утвердження й функціонування тоталітарного режиму в Україні за радянських часів. Велика кількість документів розповідають безпосередньо про масові політичні репресії 1937-1938 років -- періоду так званого Великого терору. І це природно, якщо врахувати масовий характер каральних акцій у зазначений час.

Основний комплекс використаних документів складають архівно-слідчі справи Фонду припинених справ архіву управління СБУ в Черкаській області. Архівно-слідчі справи є видом історичних джерел, здатним розкрити різноманітні аспекти новітньої історії України в часи радянських репресій, зокрема їхню реальну спрямованість проти категорій і груп населення, біографічні дані і долю окремих жертв. У більшості справ цього фонду є документи про реабілітацію репресованих громадян.

Під час опрацювання нової групи розсекречених документів було виявлено декілька архівно-кримінальних справ, що стосуються репресій в освіті та науці на Черкащині. Кількість репресованих працівників освіти за часи «великого терору» встановити надзвичайно складно, тому пошук і досі триває.

У середині 1930-х років почалося нове полювання на «троцькістів», «шкідників» та «шпигунів». Українським «ворогам народу» обов'язково додавався ще й ярлик «націоналіст». Цей ярлик на той час став у політичному лексиконі таким звичним, що не потребував ніякого політичного обґрунтування.

Така доля спіткала Гудзенка Данила Феодосійовича, 1911 року народження, уродженця і жителя м. Корсунь Київської (нині Черкаської) області, вчителя, завпеда школи № 5 м. Корсунь. 6 червня 1937 року Данило Гудзенко був заарештований Корсунським РВ НКВС. Йому було пред'явлено звинувачення у систематичному розповсюдженні антирадянських анекдотів, спрямованих проти партії й товариша Сталіна, а також у проведенні троцькістської агітації. Після допитів з'явився звинувачувальний висновок, в якому говорилося:

«…до Корсунського Райвідділу НКВС поступили матеріали, що зав. пед. школи № 5 м. Корсуня Гудзенко Данило Феодосійович під час студентства був активним націоналістом, у даний час розповсюджує антирадянські анекдоти, ганьблячи політику партії і Радянської влади, компрометує Вождя Партії тов. Сталіна та інших керівників Партії та Уряду, пускаючи різну похабщину на їхню адресу. Проводить контрреволюційну, троцькістську агітацію, називаючи себе троцькістом» [48, 147].

Слідством та частковим зізнанням самого звинуваченого встановлено, що Гудзенко, будучи студентом пед. технікуму, проявляв себе як явний контрреволюціонер-націоналіст. Про свою націоналістичну діяльність показав, що, починаючи з 1930 року, потрапив під вплив директора Корсунської школи Михайленка, в якого збиралися й співали різні націоналістичні пісні, і, крім того, малював картину явно націоналістичного контрреволюційного характеру. Навчаючись у технікумі, приєднався до групи студентів-націоналістів, що підтримували позиції контрреволюційних правих.

У звинуваченні про приналежність до контрреволюційного троцькістського правого блоку Гудзенко себе визнав винним частково. На допитах він зізнався лише у тому, що розповідав політичний анекдот серед вчителів школи, а також захоплювався ораторським мистецтвом Троцького та публіцистичним хистом Бухаріна.

Вироком Спецколегії Київського облсуду від 30 листопада 1937 року Гудзенка Данила Феодосійовича було засуджено за ст. 54-10 ч. 1 КК СРСР до позбавлення волі у виправно-трудових таборах СРСР на 10 років з обмеженням у правах строком на 5 років за те, що він протягом 1930-35 рр. проводив націоналістичну агітацію [48].

Виявлені документи розповідають про долю учня 9-го класу Штрухаля Івана Устиновича, 1921 року народження, уродженця с. Романівка Тальнівського району. У вироку зазначено, що «підсудний Штрухаль протягом 1937 року писав контрреволюційні вірші й окремі записи. Виражав вихваляння і жаль щодо засуджених ворогів народу, дискредитував колгоспне будівництво, робив наклепи на Сталінську конституцію в питанні про право на навчання трудящих, крім того свої контрреволюційні настрої Штрухаль намагався розповсюджувати серед колгоспників. Написав контрреволюційні листівки, одну з яких повісив на видному місці у дворі школи. Допитаний підсудний Штрухаль під час судового засідання винним себе визнав, що підтверджується речовими доказами. На основі викладеного спецколегія вважає висунуте обвинувачення Штрухалю І. У. по ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР повністю доведеним» [49, 74].

Ще один виявлений репресований освітянин -- вчитель математики Богуславської школи Тулуб Сергій Степанович, 1905 року народження, уродженець села Богуславець Золотоніського району [50].

Таким чином, архівні матеріали є чи не одним з головних та найцінніших джерел дослідження історії 20-х -- 30-х років ХХ століття. Результати дослідження архівних джерел відображені у статтях, опублікованих у наукових журналах, збірках, матеріалах наукових конференцій, періодичних виданнях, а також у книзі «Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга сьома» [51]. Зараз закінчено підготовку книги «Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга восьма».

Практичне значення дослідження архівних джерел полягає у тому, що матеріали і результати досліджень архівних матеріалів можуть бути використані в процесі підготовки джерелознавчих студій, посібників, підручників, у краєзнавчих розвідках, а також при викладанні загальних лекційних курсів з історії України та історичного краєзнавства. Вагоме місце займають копії архівних матеріалів у фондах і експозиції Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Література

1. Державний архів Черкаської області. -- Ф. Р-1720.

2. ДАЧО. -- Ф. Р-1724 . -- Оп. 1. -- Спр. 16.

3. ДАЧО. -- Ф. Р-1728. -- Оп.1. -- Спр. 18.

4. ДАЧО. -- Ф. Р-1748. -- Оп. 1. -- Спр. 17.

5. ДАЧО. -- Звіт про діяльність Золотоніської повітової економічної наради з 1 квітня по 1 жовтня 1922 року. -- Золотоноша, 1922.

6. ДАЧО. -- Ф. Р-155.-- Оп. 1. -- Спр. 188.

7. ДАЧО. -- Ф. Р-546. -- Оп. 1. -- Спр. 25.

8. ДАЧО. -- Ф. Р-1740 -- Оп. 1. -- Спр. 127.

9. ДАЧО. -- Ф. Р-2124. -- Оп. 1. -- Спр. 29.

10. ДАЧО. -- Ф. Р-3235. -- Оп. 1. -- Спр. 13.

11. ДАЧО. -- Ф. Р-1748. -- Оп. 1. -- Спр. 4.

12. ДАЧО. -- Ф. Р-114. -- Оп. 1. -- Спр. 1.

13. ДАЧО. -- Ф. Р-169. -- Оп. 1. -- Спр. 1.

14. ДАЧО. -- Ф. Р-189.-- Оп. 1. -- Спр. 48.

15. ДАЧО. -- Ф. Р-190.-- Оп. 1. -- Спр. 5.

16. ДАЧО. -- Ф. Р-1041.-- Оп. 1. -- Спр. 3.

17. ДАЧО. -- Ф. Р-65.-- Оп. 1. -- Спр. 343.

18. ДАЧО. -- Ф. Р-67.-- Оп. 1. -- Спр. 11.

19. ДАЧО. -- Ф. Р-184.-- Оп. 1. -- Спр. 67.

20. ДАЧО. -- Ф. Р-1724.-- Оп. 1. -- Спр. 6.

21. ДАЧО. -- Ф. Р-1740.-- Оп. 1. -- Спр. 129.

22. ДАЧО. -- Ф. Р-1748.-- Оп. 1. -- Спр. 23.

23. ДАЧО. -- Ф. Р-2145.-- Оп. 1. -- Спр. 35.

24. ДАЧО. -- Ф. Р-65. -- Оп. 1. -- Спр. 6.

25. ДАЧО. -- Ф. Р-130. -- Оп. 1. -- Спр. 5.

Размещено на Allbest.ru